Останні повідомлення

Сторінок1 2 3 ... 10
1
Ресурси / Розділ 12
Last post by mandrivnik - лют 24, 2020, 05:06
Не знаю, як довго я сидів і плакав, чи скільки людей мене бачили. Могло минути всього кілька хвилин, але я відчував, що набагато більше. Мене привело до тями чиєсь торкання до плеча:
- Синку, все гаразд?
Я хлюпнув, витираючи сльози і намагаючись заперечити очевидне:
- Так, все... гаразд...
Певно я виглядав химерно, сидячи там голим, з обличчям, просякнутим слізьми, і запевняючи, що все нормально.
- Мушу сказати, що ти виглядаєш добре, - сказав чоловік, в якому я впізнав пана Вальчука, викладача фізики у 11 класі й одного з найпопулярніших викладачів школи. - Але, можливо, ти міг би жартома розповісти, про що би ти думав, якби не було все гаразд?
Мені вдалося взяти останні сльози під контроль і змусити дихання стати рівним знову. Вчитель посміхався тепло; я на власні очі міг побачити, чому його так люблять інші. Я вирішив, що не буде нічого поганого, якщо я скажу правду:
- Просто це... мій перший день... голим.
- Ах, я так і подумав; гадаю, я би помітив би натуриста раніше.
- У цьому й біда, - додав я.   
- Сором?
- Думаю, так, - відповів я. Власне кажучи, я не міг сформулювати, що мене турбувало найбільше. Можливо так би не було, якби я не був таким сором'язливим. Я ніколи не вирізнявся з-поміж інших раніше, але й не лякався людей. І, ну... за останні пару днів я насправді не соромився за своє тіло, як таке. Якось звик до цього. Але тут усе було інакше. З моїми друзями (переважно колишніми друзями), з однолітками... моє життя змінилося в одну мить. Я більше не був нормальним. І кожен міг явно бачити, що я не такий, як інші, й через те не мав шансів просто бути залишеним у спокої. І я це ненавидів.
- Мені шкода, - сказав пан Вальчук. - Я сумніваюся, що є якісь чарівні слова, які б я міг промовити, аби допомогти тобі тут. Я знаю, як важко бути непересічною людиною. Так важко, що годі й уявити... дуже багато часу минуло відтоді, як я був твого віку і мені доводилося протистояти тиску.
Я кивнув, а він після невеликої паузи запитав:
- Скажи, у тебе сьогодні є самостійні заняття?
- На шостому уроці, - відповів я. Мене вражало, наскільки вчитель був приємний, особливо після того, як сьогодні зі мною поводилися інші.
- Добре, тоді я скажу от-що. Моя кімната переважно вільна в цей час, там нікого немає окрім мене і кількох учнів, які допомагають. Це не багато... але якщо тобі буде потрібна перерва, це саме те місце, де ти можеш сховатися від решти школи на деякий час.
- Справді? - перепитав я, бо пропозиція звучала чудово. Зазвичай я займаюся в цей час у бібліотеці, що типово переповнена іншими учнями та вчителями, які зарезервували її для своїх класів. Порожня класна кімната виглядала просто чудово у порівнянні з цим.
- Як тебе звати? - поцікавився пан Вальчук, дістаючи записничок з відривними аркушиками.
- Петрик. Фоменко. Петро Фоменко, - відповів я.
- Я знаю твоє ім'я, інші вчителі згадували, яка ти гарна дитина. Радий, нарешті, зустріти особу, яка стоїть з цим іменем, - посміхнувся він. Він швидко написав щось на листочку, відірвав його і дав його мені. Я прочитав: 6-й урок, Петрик Фоменко, потім його власні ініціали. Попри все я посміхнувся.
- Дякую, - мовив я.
- Тобі варто йти, - нагадав він. - Не хочу, щоб ти повністю пропустив урок. Хоча, можливо тобі спершу слід піти вмитися.
- Так і зроблю, дякую! - відповів я, підводячись.
- Тоді, побачимося згодом.
- Так, - погодився я, і пан Вальчук пішов у своїх справах.
Не скажу, що я почувався краще. Але я вже не відчував себе на самому дні. У будь-якому разі, я попрямував до своєї шафочки з трохи більшою енергією, ніж до зустрічі. Босі ноги дозволяли йти беззвучно порожнім коридором. До кінця уроку лишалися лічені хвилини, але мені однаково слід було встигнути, щоб зафіксували мою присутність. Вдихнувши глибоко, я відчинив двері і зайшов до класу.
У кімнаті запала тиша, коли кожен подивився на моє оголене тіло. Я просто стояв, даючи їм змогу розглядати себе, намагаючись взяти себе в руки. Коли рядами парт покотився шепіт, я підійшов до вчительки, пані Федченко, і віддав їй записку від секретарки. Вона кивнула і вказала на моє звичне місце.
- Петрику, ми все цікавилися, коли ж ти покажешся, - сказала Лілія, яка сиділа поруч зі мною. - Навіть не думала, що ти покажеш так багато.
Всі подумали, що це звучить кумедно і засміялися з мене. Я не зміг придумати, що відповісти, тому просто сів мовчки. Звісно, це не означало, що мене залишать у спокої.
- Гарний півень, - прокоментувала Аня. - Прикольно бачити, що в деяких хлопців там не крихітний олівчик.
- Розмови! - вигукнула вчителька, навіть не подивившись.
- Схоже, ти трохи зашарівся на обличчі, - продовжила Лілія. - І в інших місцях теж. Ха! Тільки не розповідай, що ти прийшов до школи голим і занадто соромишся, щоб з нами розмовляти!
- Пробач, - відповів я. Я знав, що якщо планую вижити в шкільних умовах, то мав придумати щось більше, аніж просто мовчати, і краще зробити це зараз, інакше залишуся посміховиськом назавжди. Я видушив посмішку і зібрав усю впевненість у своєму голосі: - Сподіваюся, ти типу відвалиш від мене без зайвих слів, Лілі, - підморгнув я їй.
- Ха-ха! - засміялася Аня, а Лілія трохи відхилилася і заперечила:
- Чувак, ні.
- Ти знаєш, я просто стьобуся з тебе, - пояснив я.
- Наступна персона, яка відкриє рота без дозволу, отримає покарання! - гримнула пані Федченко зі свого місця.
- Ага, ти ж тепер голий хлопець, - відповіла Лілі, проігнорувавши зауваження вчительки.
- Облиш його, - мовила Аня. - А мені подобається, коли в класі голий хлопець. Петрику, коли ти збираєшся показатися нам повністю? Я не можу бачити твою нижню частину через парту.
- Спершу ти, Аню, - заперечив я, хоч і почервонів.
Залунав рятівний дзвоник. Більшість підвелися зі своїх місць, у тому числі Аня та Лілі після короткого: «Побачимося». Я зробив вигляд, що копирсаюся у своєму рюкзаку, аби вийти останнім. Мені подумалося, що все складалося так добре, як я тільки міг сподіватися. Оголеність зробила мене достатньою ціллю, і, якщо я не міг уникнути здаватися слабким, принаймні я міг, можливо, цим якось скористатися. Тож, це була свого роду перемога і я не дав тим двом переговорити мене. Маленька перемога, піррова перемога, але я таки взяв її на свій рахунок.
Враховуючи те, яким був цей день, мені важлива була кожна перемога, яку я міг здобути.
2
Ресурси / Розділ 11
Last post by mandrivnik - лют 23, 2020, 04:39
За входом до школи містився невеликий хол, поруч вхід до актової зали і місця, де школярі могли просто посидіти на стільцях. Ліворуч і праворуч розходилися коридори вздовж яких стояли шафочки для речей школярів, а далі - входи до класів. Саме зараз коридор був повний учнів, які чекали на початок уроків. Бути всередині мені здавалося не кращим, аніж зовні; я все ще залишався у центрі уваги. Кожен проймав мене поглядом, чимало-хто посміювався і шепотівся про це з іншими. Здавалося, все моє тіло червоніло від збентеження, але я не наважувався подивитися на нього, щоб перевірити.
Спершу я зайшов до дирекції. Школі потрібна копія моєї реєстраційної форми, гадаю, аби вони впевнилися, що я «справжній» натурист. Ага, ніби хтось прийшов би до школи у такому вигляді, якби ним не був.
Тож я повернув ліворуч і пройшов до кінця коридору. Було велелюдно, отже мені доводилося знаходитися ближче до людей, ані на подвір'ї. Кожен, біля кого я проходив, так і прилипав до мене поглядом. Всі дівчата виявляли зацікавлення і здивування, натомість погляди хлопців здебільшого кололи. Я ні з ким не говорив і ніхто не звертався до мене, але всі обговорювали мене. Мені це було важко витримувати, але я не мав вибору. Ще ніколи я не мав такої популярності і ніколи так не хотів її мати - я завше був тільки «чемною дитиною», з гарною поведінкою в класі, виконаними домашніми завданнями і своїм невеличким колом друзів. Але мені здавалося, що кожен знав, ким я є тепер... До завершення дня я стану найвідомішим дитям у школі, але жоден з друзів не пишатиметься цим. Я зітхнув, подивився вперед і просто пішов далі. Здавалося, учні самі поспішали розступатися переді мною. Думаю, ніхто не хотів би наштовхнутися на голу людину.
Я відчинив двері дирекції і ступив усередину. Це не додавало особливої приватності, бо стіна, яка відділяла кімнату від коридору, була скляною. Але, щонайменше, я міг частково ховати себе за величезним фікусом, який знаходився поблизу столу секретарки. Жіночка настільки була заклопотана своїми справами, що спершу, навіть, не завважила мене. Мені довелося кашлянути, аби привернути її увагу до голої персони, яка стоїть перед нею.
Секретарка підвела очі. Вона була десь віку моєї мами, чи на кілька років старша. Вона завжди ставилася до мене дружньо, коли я бував тут в попередні рази, хоча, сумніваюся, що вона знала моє ім'я.
- О... - тільки й вимовила вона, а її очі одразу почали сканувати мене, поки не зупинилися на пенісі. - Чим можу допомогти?
- Я... - мало не пискнув я, відчуваючи приниження. - Я, гм, маю реєстраційну картку. Вам треба копія.
- Перепрошую? - не зрозуміла секретарка.
- Ну, ви знаєте. Для натуризму, - мені важко було говорити, бо горло пересохло і я взагалі не мав відчуття конфіденційності.
- А! - здогадалася вона і розуміюче подивилася на мене. - Зачекай-но.
Секретарка підвелася і підійшла до шафи у задній частині кімнати, з якої щось дістала. Я стояв ні в тих, ні в сих, відчуваючи, що з мене не зводять погляду дві інші секретарки, які сиділи за сусідніми столами. Скоро жіночка повернулася, прикріпивши форму до файлу і подаючи мені:
- Тобі треба заповнити це.
Я сів, радий, що отримав якусь розумову роботу, яка відволіче мене від думок про приниження, нехай навіть і на хвилинку. Форма виглядала цілком звично - ім'я, номер учня, код стилю життя, абзац про те, що я розумію шкільну політику відносно альтернативних стилів життя. Я заповнив усе швидко і повернув назад.
- Ще мені треба побачити твою картку, - попросила секретарка. Я покопирсався у рюкзаку і дістав те, що вона просила, потім дивився, як вона зробила фотокопію цього документа і повернула назад: - З документами це все, Петрику. Але тобі ще хотіла сказати кілька слів директорка.
На мить я остовпів. Ще ніколи не бував у кабінеті директора. Мені аж стало цікаво, чи я часом не порушив якогось правила? Здавалося, приниження ніколи не закінчиться.
- А де це? - спитав я, бо й справді не знав.
- Двері в кінці цього коридору, - відповіла секретарка.
Я подивився і зрозумів, про що вона говорить, тому одразу пішов у тому напрямку. Навіть нервуючи, передчуваючи зустріч з директоркою, я почувався добре хоч на кілька хвилин зникнути з очей публіки. Двері виявилися привідчиненими, на них було написане лише одне слово: «Директор». Я постукав.
- Заходьте, - відповів жіночий голос.
Я ступив всередину, відкриваючи своє голе тіло на повний огляд. Сам по собі кабінет містився у невеликій частині будівлі, але, попри це, він здавався найбільшою кімнатою, був розміщений у кутку і мав чимало вікон. Всередині виглядав, як типовий директорський кабінет; був захаращений стосами паперів, на столі стояв громіздкий комп'ютер. За ним сиділа директорка пані Вільнянська, жінка років п'ятдесяти з сірим волоссям та жорстким поглядом. Зазвичай я бачив, як вона говорить, коли стояв на шкільних лінійках, але особисто ще ні разу не спілкувався до сьогодні.
- Секретарка сказала, Ви хотіли мене бачити, - мовив я, намагаючись приховати нервування.
Кілька секунд вона вивчала мене поглядом, пронизуючи холодною сталлю своїх очей. Якщо врахувати, що я був голим і не знав причини виклику, не важко зрозуміти, що я був наляканий, як ніколи в житті. Я аж хитнувся мимоволі, і вп'явся пальцями на ногах у килим, аби втриматися. Я був не впевнений, чи вона очікує, аби я щось сказав, чи я маю зачекати, поки почне вона.
- Сядь, - зрештою, сказала вона, і я негайно підкорився. - Петрику, я гадаю, ти знаєш, що в нашій школи не так вже й багато натуристів.
- Так, - погодився я.
- Школа... - почала директорка, але її обірвав дзвоник. Я був такий знервований, що аж підскочив з несподіванки, але швидко себе опанував. Пані Вільнянська зачекала, поки дзвоник затихне, а тоді продовжила: - Школа, звичайно, зобов'язана у міру своїх можливостей підтримувати твій стиль життя, і вона це робитиме.
Директорка зробила паузу, вивчаючи моє обличчя, а потім вела далі:
- Але - я хочу, щоб ти знав, що ми не терпітимемо вибриків. Тепер ти маєш свободу робити певні речі і ми не можемо тобі це завадити, але ми не дозволимо жодних спроб зривати навчальний процес. Якщо ти використовуватимеш свій стиль для того, щоб привертати до себе увагу або відволікати учнів, то БУДЕШ покараний. Я не претендую на розуміння, чому комусь забаглося жити своїм голим життям, але я не допущу, аби через це школа мала проблеми. Ми пильно за тобою стежитимемо. Зрозуміло?
Чудово, на додачу до всього іншого, у директорки якісь проблеми з натуристами. Як я можу не привертати увагу учнів, якщо сидітиму в класі повністю оголений? Я нічого не відповів, боючись викликати її гнів. Я лише кивнув на знак згоди. І зміцнився у думці, що гадав, наче гірше вже бути не може, але сьогодні воно вчергове змогло.
- Це все, - повідомила пані Вільнянська. - Зайди до секретарки, вона дасть тоді пояснювальну записку за запізнення на урок.
Директорка опустила погляд на екран свого комп'ютера і більше не звертала на мене уваги. Вона стала першою особою, яка ігнорувала мене в школі. Я підвівся і вийшов з кабінету.
У дирекції стало значно тихіше після дзвоника, але секретарка балакала по телефону, тому вона лише підписала записку і віддала мені без зайвих слів.
Коридор був блажено порожнім - я помітив лише кілька школярів, які запізнилися, і чергових. Мені ще досі треба було занести речі у шафочку перш, ніж іти на заняття. Обидва місця знаходилися у протилежній частині школи на другому поверсі, тож я спустився сходами до холу, понуро човгаючи. Я так само усвідомлював свою наготу, як і раніше; навіть коли навколо нікого не було, я відчував сотні очей на собі, і це заперечувало будь-яке розуміння приватності.
Зійшовши зі сходів, я випадково зиркнув на папірець, який дала мені секретарка. Від того, що побачив, я став, як вкопаний. Вона написала час та свої ініціали, але там, де мало би бути моє ім'я, жіночка просто вказала: «гола дитина».
Мене прибило цією фразою, наче вантажівкою на дорозі. Гола дитина. Ось чим я тепер був, ось як про мене тепер думають інші. Тепер я був синонімом до оголеності. В цей момент я відчув, що більше не витримаю. Я опустився просто на сходинку і сльози ріками потекли з моїх очей. Я так більше не міг, я так більше не зможу! Я сидів і плакав. Мої голі сідниці холодив бетон сходів, а руки закривали обличчя, що палало від зливи сорому.
3
Upliner, дякую за теплі слова! Коли є хоча б один вдячний читач - це неабияк мотивує :-)
І спасибі за пропозицію допомоги! Думаю, вона стане в нагоді десь у середині березня.
4
Ресурси / Розділ 10
Last post by mandrivnik - лют 22, 2020, 05:04
До школи їхали переважно мовчки. У мене не було настрою розмовляти про те, що на мене чекає. Мені вчувався похоронний марш; мама позирала на мене підбадьорююче, та це аніскілечки не допомагало почуватися краще. Кожен погляд на неї був лише ще одним нагадуванням, що вона гола, я голий і будь-хто в школі бачитиме мене таким.
Сама по собі поїздка тривала не більше п'яти хвилин, о 8.20 ми вже зупинилися біля школи. Але це була найдовша поїздка в моєму житті.
Біля входу юрмилися мої однокласники, друзі, вороги і сотні незнайомих мені учнів. Я дивився на них, заціпенілий від жаху. Я не зможу зробити цього, подумалося мені. Без варіантів.
- Не забудь зайти до дирекції по дорозі на заняття, - наче з далини долинули до мене мамині слова. - Їм потрібна копія твоєї реєстраційної картки натуриста.
Минула хвилина, а я не зронив ані слова. Я наче приріс до місця, дивлячись на натовп, впізнаючи дітей перед школою, з якими я стикався за різних обставин. Я підскочив, мов ужалений, коли мама торкнулася мого плеча:
- Час іти, сонечку.
Здавалося, рука налилася чавуном і мені несила було дотягнутися до ручки дверцят. Мене охопила паніка; я відчувався потопельником серед океану в оточенні акул. Якимось дивом мені вдалося знайти в собі сили і натиснути ручку, двері прочинилися під власною вагою. Я ступив однією босою ногою на асфальт. Потім другою. Легкий вітерець війнув до машини, і я відчував його кожним сантиметром своєї шкіри. Я підвівся з сидіння і переніс навантаження на ноги. Я глитнув, а ноги піді мною мало не підкосилися.
- Гарного дня! - побажала мама.
- Бувай, - видушив з себе я, зачинив двері й зробив кілька кроків від машини. Поза сумнівів, це було найважчим, що я коли-небудь робив. Голова паморочилася. Я мав собі нагадувати не забувати дихати; здавалося, мені було душно на відкритому повітрі. Дивно, але минуло кілька секунд, а на мене досі не звернули уваги.
- Петрику! - вигукнула мама так несподівано, що я підстрибнув і обернувся, побачивши, як вона вискочила з машини, вдягнена в самі лише сонцезахисні окуляри. - Ти забув рюкзак, - вже спокійніше мовила вона, подаючи мені його.
Не чекаючи на мою відповідь, вона віддала мені рюкзак і нахилилася, щоб обійняти. Моє збентеження просто зашкалювало, коли я відчув її груди на своїй шкірі, але я нічого не міг вдіяти. Я заледве мав час, аби відреагувати на це, коли обійми скінчилися.
- Бережи себе, Петрику, побачимося згодом, - мовила мама, сідаючи в машину, а мене знову охопило відчуття самотнього потопельника. Перед школою запанувала мертва тиша. Усі балачки завмерли. Накинувши рюкзак на плечі, я знову повільно обернувся. Мене зустріли сотні й сотні поглядів. Усе школярство і кілька вчителів дивилися на моє дуже відкрите, повністю оголене тіло. А вже за мить все заполонив гомін.  Крики, вигуки, сміх. Я не розчув нічого зі сказаного, але я знав, що це все про мене. Я був голий перед усією школою. Те, що іншим уявлялося нічним жахіттям, стало моїм життям.
Після того, як мама поїхала, закресливши єдиний потенційний варіант втечі, я неохоче поплентався до шкільного входу. Пробираючись крізь юрбу, я старався ігнорувати різноманітні вигуки на мою адресу.
- Гей, Петруха! У твоєї мами прикольні цицьки! А чого твої не такі?
- Чувак, ну ти відколов!
- Останній писк моди!
- Відколи це в нас завелися натуристи?
- Петрику, нічого не забув?
Остання репліка належала моєму другу Роману, з яким я вчився від першого класу. Він був повністю одягнений, звісно, у джинсах і легкій сорочці з довгими рукавами. Мені не хотілося з ним розмовляти; проте я знав, що не зможу весь день грати в мовчанку.
- Ні, я тепер натурист, - відповів я й одразу почав картати себе за це пояснення у дусі капітана очевидності.
- Воно й видно, - мовив Роман. - Я вчора чув про це, але не йняв віри. Вау!
 Він лише стояв і розглядав мене. Я не знав, що сказати, тому просто стовбичив під мільйонами поглядів, які навалилися на мене. І тут так доречно задзвенів перший дзвоник, сигналізуючи про відкриття дверей і початок занять за 15 хвилин. Потік учнів ринув через вхід, хоча я виразно чув, що продовжував залишатися в центрі уваги, кожен зиркав на мене, проходячи повз. Десь за хвилину Роман кивнув: «побачимося», і теж пішов собі.
Мені здавалося, що я ще трохи, і зомлію, тож присів на бетонний блок, відчуваючи крихітні камінці голими сідницями. Натовп зменшився, проте ще чимало учнів лишалося зовні, і всі вони витріщалися на мене. Я роззирнувся. Мені були знайомі лише деякі з них - друзі, але ніхто не поспішав підходити, тільки дивилися на відстані.
Рая, дівчина з мого класу, але з якою я майже не спілкувався, стала наступною особою, яка заговорила до мене. На ній була симпатична спідниця, рожевий гольф і черевички з відкритими пальцями.
- Привіт, Петрику! - привіталася Рая.
- Привіт! - відповів я.
- Тож, ти тепер голий... - продовжила вона, повільно мандруючи поглядом по моєму тілу від голови до стоп і назад.
- Так, - сказав я, не спроможний придумати кращої відповіді.
- Ну, я просто хотіла, щоб ти знав, я думаю, що це круто! Мені подобається бачити тебе таким, - додала вона.
- Дякую, - видушив я, не уявляючи, чи може бути ще гірше, ніж зараз.
- Ну, я вже маю йти до класу. Ще побачимося!
Я знав, що й мені слід піти, але відчував себе приклеєним до місця, нездатним зрушити з місця через увагу школярів.
Більше нікому не заманулося побалакати зі мною. Вони однозначно мене помічали, але всі, як один, уникали мене. Я усвідомив, що більшість з тих, кого я вважав друзями, відсьогодні перестали ними бути. За ніч я став ізгоєм. Я зрозумів, що ось і настав найгірший день в моєму житті, й жодна душа не знайде слова підтримки для мене. Я був цілком один. Відчувалася якась суміш депресії та злості: на друзів, які відцуралися мене, на батьків, які змусили мене до цього, на себе самого, що потрапив у таке становище.
- Виродок, - просичав хтось, проходячи повз мене. Це остаточно повернуло мою увагу до того, що я досі стою на шкільному подвір'ї.
Натовп майже зник... Я зрозумів, що маю зайти всередину або хтось ще нагородить мене «компліментом». Я змусив себе встати, струсив кілька камінців, які вчепилися в шкіру. Зробив кілька нерішучих кроків, ступаючи босими стопами. Я наполовину очікував, що мої ноги підкосяться, і наполовину бажав цього. Я поглянув на вхідні двері й осягнув, що день ще й не починався... Я ще ж навіть не зайшов до школи.
Я глитнув, зібрав усю свою рішучість і почав повільно, але впевнено крокувати до входу і початку мого першого голого шкільного дня.
5
Ресурси / Re: Обговорення оповідань
Last post by Upliner - лют 20, 2020, 23:42
У вас дуже чудово й швидко виходить! Мені залишається про таке лише мріяти -- не вистачає терпіння... Коли дійдете до 21 розділу -- зможу трохи допомогти ;)
6
Ресурси / Розділ 9
Last post by mandrivnik - лют 17, 2020, 04:40
У понеділок я прокинувся разом з сонечком. Годинник показував трохи більше шостої ранку, що було майже на годину раніше, аніж я зазвичай встаю у будень. Попередньої ночі я спав небагато; мене мучили жахіття про ранковий похід до школи, мій перший навчальний день як натуриста. Страх наростав усю ніч, а коли я проснувся, то мене від нього мало не лихоманило. Все, що відбулося за останні два дні, здавалося безневинною краплиною у порівнянні зі шквалом, яким мені уявлявся похід до школи голяка. Я був певен, що після того, як вчора «вийшов» з месенджера, тепер всі з нетерпінням чекатимуть мого прибуття. Не було ані найменшої надії, що мене в школі сприймуть нормально; тепер я назавжди стану вигнанцем. Я навіть не міг бути певен, чи хоч хтось із моїх друзів захоче мати стосунки зі мною після цього. Мені подумалося, чи не вдати з себе хворого і лишитися вдома (я й справді почувався зле), але ж однаково треба буде піти завтра... Наче той смертник, я змирився з невідворотністю долі.
Мій татко ще не прокинувся, тож я вирішив прийняти швидкий душ перш, ніж комусь заманеться вскочити до мене в кабінку. Потім я старанно причесався, начебто охайне волосся могло приховати мою наготу. Зрештою, мені й досі подобалася моя зачіска, хоча мені б і хотілося виглядати менш кістлявим. Було якось дивно, що не треба одягатися до школи. У мозок мимоволі вбудувалося неспокійне відчуття, наче я щось забув зробити. Ясна річ, я точно знав, що «забув», але так вже побудований розум, що він мав мені про це постійно нагадувати.
Я почув, що батько встав о 6.30 - його звичний час, і попрямував до душу. Я не був упевнений, що треба робити; мені не доводилося прокидатися так рано і мати стільки вільного часу зранку. Моя оголеність та збентеженість теж далеко не допомагали. Неспроможний придумати нічого іншого, я просто спустився на кухню, щоби приготувати сніданок.
Коли поставив турку на вогонь, став міркувати про те, що зробити. Зазвичай у будні я снідав кашею швидкого приготування, бо не прокидався настільки рано, щоб щось готувати. Але тепер мені якось потрібно було вбити час, тож мій вибір упав на тости та яєчню. До того ж, моїх кулінарних здібностей не вистачало б на щось більше.
Я дістав усі необхідні продукти і заходився кухарювати. Готувати їжу голяка здавалося химерним, але це мене вже не дивувало. Все відчувається незвичним, коли ти голий. Вогонь на плиті, потріскування яєць на пательні, гарячі скибки хліба з тостера - все приносило сум'яття. Я знав, що нічого з цього не становить загрози, коли я обережний, але попри це інстинктивно відчував небезпеку через відсутність одягу, який би захистив мою шкіру. Але це, щонайменше, допомогло відволіктися від думок про школу, хоча й вони не збиралися нікуди зникати.
Мама зайшла до кухні, коли я саме закінчував. Думаю, я вже призвичаївся бачити її голою, бо реально не відчув ніякого шоку сьогодні. На її шкірі та волоссі блищала волога; очевидно, вона щойно вийшла з душу, який приймала разом з моїм батьком.
- М-м-м, готуєш сніданок, Петрику? З якої нагоди? - поцікавилася вона.
- Просто захотілося, - відповів я, вимикаючи газ і знімаючи пательню.
Мама дістала кілька філіжанок і налила всім кави, а я розклав шматочки яєчні та тости. Ми сіли й почали їсти.
- Я знаю, що ти нервуєш, але спробуй заспокоїтися, - неочікувано перервала мовчанку мама.
- Мені дуже ніяково від цього, - мовив я, не дуже впевнений в тому, що саме вона очікувала почути у відповідь.
- Все буде добре, - заспокоїла вона мене. - У тебе чудове тіло; тобі нема чого соромитися.
- Не думаю, що решта школи думатиме так само, - випалив я, червоніючи.
Мама спохмурніла. Мені дивно, про що вона думала і чого очікувала від мене, змусивши до натуризму, але я ніколи не мав нагоди запитати. А потім до нас приєднався тато, з портфелем у руці й готовий до роботи, на що тепер потрібно було значно менше часу. Мені було цікаво, як він почувається їхати голим і перебувати так там між своїх колег. Навіть якщо він про це й хвилювався, то ніяк не виказував. Ви б ніколи не здогадалися, що в нас щось змінилося, якби ми тільки не сиділи в кухні повністю голі.
Сніданок проминув у мовчанні. Я тихенько прибрав зі столу, знову відчуваючи, як з кожною хвилиною наростає страх. Незабаром тато поїхав на роботу.
Було лише приблизно 7.30, ще залишалося десь із півгодини до того, як я мав піти до школи, якщо хотів прийти вчасно. Щоправда, саме сьогодні було бажання запізнитися. Зазвичай я цього не роблю, адже належав до тих хлопців, яких описують як свідомих, відповідальних і спокійних. Тому мені навряд чи личило би запізнюватися, хоча воно й виглядало спокусливо.
- Петрику, сонечко, я хочу, щоб ти намастився лосьйоном від сонця, - сказала мама. - Ти проведеш назовні чимало часу, а твоя шкіра не звикла до такої кількості сонячних променів, тому так важливо не обгоріти.
Відчай поглинав мене ще більше. Вона мала рацію - я мав пройти пішки до і від школи, а також сьогодні заняття з фізкультури на відкритому повітрі, переходи між кількома корпусами школи, а ще ж я зазвичай обідаю назовні, коли гарна погода. Дотепер я про це якось особливо і не думав. Перебувати на відкритому повітрі посеред усього було найостаннішим місце, де б я хотів бути.
- Ага, мабуть так, - погодився я, намагаючись не видати смутку в голосі.
- Ось, я допоможу тобі його нанести. Найкраще, коли це робить хтось інший, щоб ти не сумнівався, що намастив усі місця, - сказала вона. - Ходімо на двір, аби випадково не накрапати на підлогу.
Я зобразив ентузіазм і почимчикував за нею крізь розсувні двері на задній дворик. І знову таки, за огорожею я не помітив жодного з сусідів, тож зарахував це як невелике везіння.
Мама виплеснула трохи лосьйону в долоню, а потім притулила її до моєї спини; я підскочив і навіть скрикнув від відчуття холоду. Мама лише засміялася і попросила реагувати стриманіше. Я постарався і вона продовжила наносити холодну слизьку субстанцію, розтираючи її від плечей вниз по спині. Відчуття були дивні, якщо не сказати більше, але я з цим впорався, навіть коли її руки проминули мої сідниці і попрямували далі до задньої частини ніг.
Я вже думав, що мама закінчила, коли вона швидко обійшла мене і почала намащувати спереду. Я би з цього боку і сам чудово впорався, але я нічого не промовив; просто видушив з себе вимушену посмішку, коли вона наносила лосьйон на груди і руки, надаючи волоссю на тілі пригладженого вигляду. Я судомно глитнув, коли вона продовжила нижче, а потім мало не вдавився, як вона втирала його у пеніс та яєчка. Коли гола жінка порається з твоїми причандалами, це просто диво якесь, але ерекція не настала. Лише те, що лосьйон був холодний, а жінка доводилася мені матір'ю, врятувало мене, хоча ймовірність збудитися здавалася чималою. На щастя, вона не затримувалася там надовго і скоро обробила ноги, а насамкінець нанесла залишки лосьйону на моє обличчя.
- Все, - підсумувала вона. - Лосьйон має захищати тебе протягом всього дня. А тепер будь ласкавим і намасти мене.
Здавалося, мій пульс підскочив практично удвічі після тих дотиків, які я щойно пережив. Мені вартувало неймовірних зусиль, аби триматися спокійно, коли я видушив собі в долоню лосьйон і почав наносити його на мамину спину, втираючи його у шкіру. Я повторив приблизно той самий шлях, яким вона рухалася по мені, почавши зі спини і спускаючись нижче. Я дещо занервував, як намащував її сідниці, але вона ніяк не зреагувала, тож я виявив професійну витримку і мої руки спокійно попрямували нижче. Мене вразило, наскільки мускулястими були її ноги, особливо коли я відчував м'язи своїми пальцями. Очевидно, давалося взнаки те, що вона чимало часу проводила поза домом. Я спустився до самих стоп, а потім випростався.
Мама обернулася, привітно посміхаючись. Вона нічого не сказала і нікуди не пішла, тому я зробив висновок, що вона очікує, аби я обробив її спереду так само, як вона мене. Набираючи ще одну порцію лосьйону в долоню, я знову глитнув. Я почав з самого верху, спершу навколо ключиці, потім намастив обидві її руки. Я просувався повільніше, ніж раніше, але мама, схоже, цього не помітила. Мої долоні нервово ковзнули додолу, і шар лосьйону на верхівках і боках її грудей виявився надто тонким. Вона лише посміхнулася, коли я набрав ще і знову почав намащувати його на перса. Неслухняними пальцями я повільно втирав лосьйон по колу і між грудей, вимушено торкаючись сосків. Ще ніколи я не відчував жіночих сосків - і ніколи не уявляв, що моя матір стане першою. В решті решт, я обробив і цю частину її тіла, хоча затримався на ній більше часу, ніж мав би, аж поки в мою свідомість не постукалося відчуття сорому. Я перемістився на її живіт і стегна. На мить я затримався перед тим, як торкнутися її вульви, але потім зібрався і швиденько намастив її, після чого взявся за передню частину ніг.
Я встав, мало не палаючи від сорому. Власне, дотики до маминого тіла були цілком новим рівнем збентеженням після того, як я вперше побачив її оголеною. Але вона лише усміхнулася:
- Дякую, Петрику!
Я пішов за нею назад до будинку, здригнувшись, коли з теплого сонечка потрапив до прохолоди дому. Я плюхнувся на диван. Мене тимчасово відволікли від страхів через похід до школи, але вони майже одразу повернулися, щойно мама пішла відносити пляшечку з лосьйоном. Та не встиг я на них сконцентруватися, як менш, ніж за хвилину мама повернулася:
- Петрику, мені дуже прикро, але я геть втратила лік часу. Чому б мені не підвезти тебе до школи сьогодні? Я собі не пробачу, якщо ти запізнишся.
Зиркнувши на годинник, я зрозумів, що її правда. Куди подівся час? Вже була чверть по восьмій. Я кивнув на знак згоди, знаючи, що вибору не лишалося. Я піднявся до себе по рюкзак, а коли спустився, попрямував до гаража, де мама заводила машину. Я мимоволі здригнувся, коли ворота розчахнулися і ми виїхали назустріч моєму фатуму.
7
Ресурси / Розділ 8
Last post by mandrivnik - лют 16, 2020, 05:13
Екран мого комп'ютера переповнювали повідомлення від друзів, знайомих і, навіть, тих, з ким я раніше не спілкувався.
«Чувак, ти що, тепер, типу, натурист?»
«Руслана казала, що бачила тебе голим в «Пузатій хаті». Вона, певно, жартує?»
«Петруха, це що, правда?»
«Нуді!»
Я не відповів на жодне з них. Я нічого не міг з ними вдіяти! Просто вийшов з месенджера, нічого не відписавши. Я знав, що це лише тимчасова втеча, але мій живіт буквально скрутило від приниження. Мені було паскудно і я не знав, що з цим робити. Завтра в школі я не зможу просто «вийти». Мені треба буде пройтися коридором, зайти до класу і спілкуватися з друзями повністю оголеним, як я був зараз. Як би я хотів, щоб цього ніколи не сталося! Звичайні люди просто не ходять всюди голими, як я останні два дні. Добре, що батьки лишили мене в спокої по обіді. Хоча, мені здалося, що вони просто пішли потрахатися на дивані у вітальні; схоже, вони не додумалися зробити це в мене перед очима, бо це було би вже занадто химерно.
Мені страшенно захотілося прикрити себе хоч чимось, аби повернути якусь подобу пристойності. Я поглянув униз на своє тіло. Межі засмаги вже майже розмилися, хоча частини, які зазвичай ніколи не бачили сонця, досі залишалися відмінними від інших. Навіть сидячи наодинці в кімнаті, я відчував себе на виду і ніяково, постійно повертаючись думками до свого неодягненого стану. Як же це розчаровувало! Я потрапив до пастки натуризму. З усіх існуючих стилів життя батьки змусили мене  - чому саме до цього?
Без будь-якого ентузіазму я вирішив погортати кілька сайтів натуристів, які повідкривав раніше. Більшість з них виглядали надто офіційними - інформація про організації, конференції і тому подібні речі. Всі вони торочили про те, як «чудово» бути оголеним повсякчас. Це кардинально відрізнялося від того, що я тепер відчував; вони стверджували, що натуризм - це якась природня насолода, а не кара Божа, як мені здавалося. Ось лише, що писали на одному сайті:

...натуризмом насолоджуються мільйони людей по всьому світу, які пристосувалися до стилю життя вільного від одягу. По-перше, більшість вражена свободою, яку приносить життя оголеним, коли більше не треба підлаштовуватися під моду і витрачатися на дорогий гардероб...

Ну ні, свобода - не те слово, яким би я описав це. Інший сайт стверджував:

...натуристи живуть за простим кредо. Одяг зовсім не обов'язковий для щасливого і здорового життя, він лише слугує для пропаганди сорому та ідеї, що людське тіло неприроднє. Натуристам зручно в їхній власній шкірі і вони пишаються своїми тілами, які не вважають за потрібне приховувати і які не мають за джерело сорому...

Ці всі слова й близько не перегукувалися з моїми власними думками. Моє розчарування росло, як на дріжджах. Очевидячки, я не міг бути єдиним, хто відчуває подібне. Бо хіба ж могло бути, що я єдина притомна особа в цьому жалюгідному стилі життя? Ось що ще писали:

...стиль життя натуристів найбільш природній з-поміж інших. Вони полюбляють бути на природі та відкритому повітрі, тому зазвичай мають краще здоров'я, аніж решта населення. Ожиріння та супутні захворювання рідко трапляються серед натуристів...

Відкрите повітря було ОСТАННІМ місцем, де б я хотів знаходитися відтоді, як став натуристом. Я перейшов на інший сайт, де містився форум натуристів-підлітків, і вже збирався закрити його не читаючи, бо думав, що там знову все в тому ж дусі, коли мої очі зачепилися за назву однієї теми: «Така пригнічена». Я розгорнув її:

Привітики!... Мені 15 і мої батьки перейшли в натуризм три тижні тому, після чого я тепер маю постійно бути голою. Це так пригнічує! Всі друзі кепкують з мене і гадають, що я тепер якась шльондра. Я боюся виходити з дому, бо всі витріщаються на мене. Я би хотіла одягнутися і повернутися до нормального життя. Чому людям подобається бути голими? Мені не втямки!
Катя.


На це повідомлення досі не було відповідей. Як же я розумів, що відчуває бідолашна Катерина! Але, хоч би як їй було погано, в мені промайнуло щось на кшталт радості, що я не єдиний у своїх думках. Я зберіг посилання на тему форуму, аби пізніше повернутися.
Чисто з цікавості погуглив спільноту натуристів КПІ. Їхній сайт випав першим у списку пошуковця і я одразу перейшов на нього. Одразу шокувала розлога світлина з купою оголених тіл крупним планом. Їх було дев'ять: шість дівчат і три парубка, всі посміхаються, не прикриті жодним клаптиком одягу. Я й уявити не міг, що Інтернет дозволить мені побачити зображення оголених людей (адже я неповнолітній), виставлене на огляд всьому світу. В той же час, я зловив себе на тому, що мені це сподобалося. Було цікаво спостерігати, як відрізняються тіла на фото. Кожне мало свій розмір та форми, відтінок шкіри і зачіску. На одній дівчині красувалося вишукане татуювання, яке починалося на руці й прямувало до протилежної ноги. В іншої на голові пломенів червоний ірокез, а тіло рясніло прикрасами, з яких найбільше притягували погляд кільця на сосках. Один з хлопців мав довге волосся. Кілька з них носили сандалі. Все інше на сайті спільноти виглядало достоту так, як і на інших сайтів натуристів. Єдине, що мене зацікавило, це події. Сьогодні вони влаштовували збір коштів, а наступна зустріч мала відбутися у середу ввечері.
У цей час задзеленчав вхідний дзвоник. За звичкою я підвівся, аби спуститися і відчинити двері, але потім згадав про свою оголеність і зупинився. Я стояв на верхніх сходинках, чекаючи поки це зробить мама, а потім дослухався, хто ж прийшов.
- Женя! - почув я мамин голос. Женя - молодша сестра мами, себто моя тітка.
- Маша! - вигукнула та. - Коли ти розповідала, що ви, нарешті, зареєструвалися, я знала, що ми маємо прийти і побачити все на власні очі! Ти виглядаєш чарівно!
«Ми» означало, що прийшов також мій надокучливий 8-літній двоюрідний братик Тимко - від цього здогаду з мене вирвався стогін. Разом з тим мене заінтригувало інше в репліці тітки - що вона мала на увазі під словом «нарешті»?
- Дякую! - відповіла мама. - Прошу, заходьте, а я піду поставлю чайник і миттю повернуся.
- А де Гриша і Петрик? - запитала Євгенія. - Я хочу привітатися з ними також.
Мені закрутило в животі. Може мені ще й свої фото в Інтернеті повикладати; схоже, світ ще не надивився на мене голого, то чого ж розмінюватися на дрібниці?
- Та вони десь тут крутяться, - відповіла мама. -  Григорію! Петрику! Ходіть-но привітайтеся з тіткою Євгенією!
От, лайно, подумав я. Я вичекав момент і тоді спустився сходами. Чесно кажучи, мене більше напружувала необхідність спілкування з Тимком, аніж ніяковість через відсутність одягу. Я сподівався лише, що це триватиме недовго.
- Петрику! - вигукнула Євгенія, щойно побачила мене і заходилася поглядом обмацувати моє тіло. - Ти чудово виглядаєш! Як тобі бути натуристом?
- Та нормально, - збрехав я, даючи їй обійняти мене. Я почувався дивно, обіймаючись повністю голим з цілком одягнутою тіткою і відчуваючи тканину її вбрання на своїй шкірі. Це був перший дотик до одягу від вечора п'ятниці.
На кухні засвистів чайник.
- Чай готовий, - повідомила за мить мама. - Петрику, чому б тобі не погратися з братиком, поки ми з Євгенією потеревенимо?
Я лише застогнав.
- Будь чемним, - сказала вона і разом з тіткою попрямувала на кухню. Але й виразний був контраст між голими маминими сідницями і барвистою тітчиною спідницею!
Я позирнув на Тимка, який блиснув до мене диявольською посмішкою. Він був типовим зіпсованим братом із самовдоволеним відчуттям власної вищості, бо його мама завжди купує йому найновіші іграшки. У руках він стискав гральну консоль Nintendo Switch, а його одяг виглядав, як останні брендові моделі. На його червоній у білу смужку сорочці досі висіла етикетка з магазину, але я нічого не сказав.
Мабуть надивившись на мене досхочу, він просто пішов до вітальні і всівся гратися на своєму «нінтендо». Воно й на краще - я примостився на дивані і ввімкнув телевізор, радіючи, що не довелося з ним розмовляти.
- Я не хочу це дивитися, - подав голос Тимко.
- Просто грай у свою гру, - порадив я.
- Я не збираюся слухати якогось голого збоченця, - процідив він, встаючи і намагаючись сісти далі від мене.
- Я все ще старший за тебе, - нагадав я. Фу, і це було найкраще, що я міг придумати у відповідь?
- Тобі навіть не дозволяють носити одяг, невдахо! - випалив Тимко так емоційно, що аж впустив свою гральну консоль.
- І? - запитав я, підіймаючи її з підлоги.
- Не торкайся її! Мені не потрібні твої голі мікроби! - Тимко рвучко висмикнув консоль з моїх рук.
Мені не вірилося, що я програю якомусь восьмилітньому пуцьвірінку. Він був дещо грубий, хоча ж ще не досягнув навіть половини мого віку. Уф! Але тоді я не відчував якогось страху через свій оголений стан. Важко утримувати перевагу, якщо ти голий, а інша особа цілком одягнена, навіть якщо їй лише вісім. Я тільки схрестив руки на грудях і подивився, що ж він вибрав - якесь недолуге реаліті-шоу. Оскільки він мене ігнорував, я не особливо переймався, а лише сподівався, що він скоро піде.
Краще б це його змусили до натуризму, а не мене, подумав я. Це б точно збило з нього надлишок пихи.
Мої думки повернулися до тітчиної фрази: «нарешті зареєструвалися». Це означало, що мої батьки планували перехід задовго до того, як повідомили мені, отже було щось, про що вони мені не сказали. Мені подумалося, що їм доволі комфортно бути натуристами... але я просто не міг зрозуміти, чому? Можливо я надаю надто багато значення слову, яке тітка могла зронити без будь-якого підтексту? Проте, я нічого не міг вдіяти і продовжував розмірковувати про те, що б воно могло означати.
Десь за півгодини з кухні повернулася мама і Євгенія.
- Тимку, золотце, ходімо додому?
- Так, - буркнув братик, а мені наче гора з плечей впала. Навіть те, що мене змусили бути голим у його товаристві, було не настільки зле, як тоді, коли місяць тому мені довелося відвідати його день народження. Тож я вважав себе щасливчиком.
Я підвівся, а тітка підійшла і на прощання обійняла мене (але мені знову було ніяково).
- Вітаю, Петрику! Я гадаю, це так чудово. Перед тобою тепер відкриваються нові можливості, я дуже рада за тебе, - щебетала вона.
Мене спантеличило, які такі можливості вона має на увазі? Вражало, як багато людей думають, що натуризм - це так неймовірно чудово, але чомусь самі не поспішають роздягатися.
- Дякую, тітко Євгеніє, - відповів я, а за хвилину вони вже вийшли за двері.
Залишившись удвох з мамою, я подумав, чи не запитати про ті слова тітки, але вирішив, що то в мене лише розігралася параноїдальна уява в царині конспірології. І що б це дало? Воно б однаково не змінило реальність мого нового життя.
8
Ресурси / Розділ 7
Last post by mandrivnik - лют 15, 2020, 03:54
Наступного ранку я прокинувся з відчуттям свіжості. Давненько я не проводив суботній вечір удома, тож цього разу мав набагато більше часу на сон, аніж зазвичай. До того ж, електричне простирадло на матраці, яке батьки купили вчора у торгівельному центрі, виявилося реально зручним і допомагало тримати тепло попри відсутність ковдри на мені.
Як і звичайно, я прокинувся з ерекцією. Щоб не ризикувати, як попереднього ранку, я зробив усе просто на ліжку. Мушу відзначити, що мені сподобалося дрочити без жодного одягу, повітря і сонце на моїй шкірі лише посилювали відчуття. Тому я майже одразу кінчив.
Витерши сперму кількома серветками, полежав розслаблено кілька хвилин на ліжку, насолоджуючись відгомоном оргазму перш, ніж піти до ванної. Я почув голоси обох батьків унизу, а це означало, що вони, можливо, уже прийняли душ. Тож я мав час, аби почистити зуби, поголитися і помитися у мирному спокої та самотині. Коли я вийшов з душової кабінки і заходився витиратися, мій настрій був просто чудовий. Звісно, було би ще краще, якби я міг після цього піти вдягнутися, але я намагався не гнітити себе подібними думками. Я змирився з тим, що моя оголеність є постійною; ніщо інше не допомагало мені втішитися більше.
Я спустився сходами в надії на сніданок і дещо спантеличився, не побачивши ніяких натяків на нього. Я знав, що батьки вже встали, але ніщо в кухні не вказувало на те, що цього ранку щось готували. Насправді, я взагалі не застав батьків на кухні, що було так само незвично. Пройшовшись кімнатами, я надибав їх у задньому дворику за розсувними дверима вітальні. Вони сиділи за столиком, читаючи суботні газети за філіжанкою кави. На мить я спинився, не бажаючи ризикувати вийти з будинку голим. Але якимось чином я змусив себе таки прочинити двері й ступити їм назустріч.
Власне, зовні було вже й не так погано. Сонечко ніжно гріло, а легенький вітерець дарував свіжість. Навіть декоративна бруківка залишала приємні відчуття на босих ногах. Очевидно, сьогодні вимальовується спекотний день, але ще було досить рано і температура не піднялася настільки, щоб припікати стопи.
Наш задній дворик не мав цілковитої приватності, бо від сусідів його відділяла тільки сітчаста огорожа. Особисто я не був з ними добре знайомий і не бачив нікого з них зараз, тому я додав цей факт до мого зростаючого списку речей, про які я намагаюся не думати.
- Доброго ранку, соньку, - усміхнулася мама. - Кави?
- Звісно, - пристав я на пропозицію і мама наповнила філіжанку з турки. Я всівся в одне з м'яких крісел за столом і додав цукор та вершки до кави.
- Ми подумали, що сьогодні було би чудово поснідати в «Пузатій хаті», аніж готувати власноруч, як тобі це? - запитала мама.
Упс! Зазвичай мені подобалася «Пузата хата», але я знав, що в неділю зранку там буває людно, отже це буде що одне місце, де моя оголеність стане дуже публічною. Проте мій шлунок загарчав і навіть збентеження бути голим не здавалося достатнім, аби відхилити пропозицію. Власне, гірше, аніж у торгівельному центрі, не буде, вірно?
- Так, звучить добре, - вимовив я, коли це обдумав.
Здавалося, тато цілком занурений у своє чтиво, а мама відкинулася на кріслі, розслабившись на сонці. Схоже, ніхто з них не поспішав збиратися їхати. Зі свого боку я намагався чинити подібно, даючи каві розбудити мене і стараючись оцінити лінивий голий недільний ранок. Чесно признатися, я почав насолоджуватися відчуттям повітря на оголеній шкірі. Це не те, що змушує знічуватися через повсякчасну оголеність, але, щонайменше, воно дарувало хоч якийсь позитив, коли тебе силують до такого стилю життя.
Я ковзнув поглядом по заголовках газет, які читали батьки. Когось у Верховній Раді зловили на відмиванні грошей і, виявлялося, що до цього якось причетний Президент. Звичайно, одна сторона заявляла, що він не винен, але інша наполягала на імпічменті. Десь на близькому сході минулої ночі стався землетрус і постраждалим вже була надана допомога. «МагноліяТВ» розшукує зниклих дітей. Поплавський знову збирається влаштувати прощальний концерт. Нічого надзвичайного.
Я звернув увагу, що між рекламних оголошень лежав листок «Тижневик стилів життя». Я витягнув його і прочитав заголовки. «Свідки Єгови» організовують спільну зустріч в «Палаці Спорту» - найбільш масову з тих, які коли-небудь проводили. В Управлінні відбулося слухання про визнання Інфантилізму як ще одного стилю життя. Натуризм залишається найпопулярнішим стилем три тижні поспіль, за ним ідуть добровільні раби, «свідки» і вегани. Якийсь відомий гедоніст виступив з промовою... а спільнота натуристів КПІ сьогодні проводила збір коштів.
Я саме заходився читати останнє, коли озвався тато:
- Виглядає так, наче у «Волі» якісь фінансові труднощі, - мовив він, відкладаючи газету.
- О, чудові новини, чи не так? - поцікавилася мама.
- Так. Це означає, що вони тепер нас викуплять, - відповів тато.
- Отже, ти тепер не втратиш роботу? - запитав я.
- Так, обіцяю, - відповів він.
Раптово я відчув приплив надії, щойно усвідомивши, що би це могло означати:
- То ми тепер знову зможемо одягатися?
- Петрику, - тато перезирнувся з мамою. - Ми прийняли це рішення на довгу перспективу, це на благо сім'ї.
Я втиснувся в крісло зневірений, бо остання іскорка надії згасла. Я нічого не розумів; мені здавалося, ми стали натуристами, бо тато мав проблеми на роботі, а тепер виглядало, наче не в тому річ. У тому не було сенсу, і я ніяк не міг заперечувати.
- Ну що, будемо їхати на сніданок? - запитала мама.
- Так, рушаймо, - відповів тато, обоє встали, забираючи газети і кавовий сервіз.
Я ще трохи посидів, а потім пішов за ними в будинок, де ми зібрали сумки, після чого залізли у мінівен і попрямували до «Пузатої хати». Я знову почав нервувати через те, що буду голим на людях. Разом з тим, мені допікав голод, тому я намагався сконцентруватися саме на цьому відчутті, хоча думка про те, що всі в ресторанчику будуть дивитися на мене, не залишала мене в спокої.
Дорога до «Пузатої хати» не була далекою. Ресторанчик знаходився у нашому районі, трохи більше, ніж за кілометр від нашого дому. Можна було би пройтися пішки, якби я палав бажанням прогулятися голяка. Коли ми почали паркуватися, моє збентеження знову виросло. Очевидно, що всюди вже було повно машин, тож татові довелося проїхати двічі перш, ніж ми запримітили вільне місце. І вже за мить я знову опинився в громадському місці голим, босі ноги торкалися розігрітого асфальту, а на мені не було нічого, окрім сонячних променів. Люди на вулиці одразу звертали увагу на трьох оголених людей, які прямували вздовж машин. І знову таки, я диву давався, як батькам вдається не перейматися цим - вони йшли і вели себе так, наче були повністю одягнені, тоді як я намагався рухатися, використовуючи припарковані автівки як щит від поглядів.
Як потрапили всередину, то стали привертати ще більше уваги. Там реально було велелюдно, лінія з тацями вздовж вітрин зі стравами здавалася чи не найдовшою з тих, які мені довелося зустрічати, і, вочевидь, ще довелося чекати, поки звільниться якийсь столик. От, дідько! На додачу ще місце нашого очікування, було на виду чи не у всього ресторанчика. Нічого не залишалося, як стояти і одразу перетворитися на предмет обговорення десятка сусідніх столиків, відвідувачі яких мало не поскручували шиї, повертаючись подивитися на наші виставлені на огляд тіла. Я ненавидів, коли мене так розглядали. Бути голим не було би так нестерпно, якби оточуючі просто перестали витріщатися на мене, подумалося мені.
Після незліченних хвилин, що інші пожирали нас очима, нарешті настала наша черга поїсти - саме звільнився один зі столиків і ми одразу за нього сіли. Ясна річ, він знаходився на протилежному кінці зали, тому нам довелося пройти її всю, аби лише зайняти вільне місце. Але тепер я був достатньо голодний, аби зосередитися на апетитних стравах на таці, а не на поглядах інших, поки ми йшли. Шлунок буквально гарчав, поки ми стояли в черзі, хоча за гомоном навколо цього ніхто не чув. Людям подобалося зорити на нас, але самі вони намагалися триматися на віддалі, що не могло мене не тішити. Не люблю, коли натовп тисне.
Отже, я йшов поміж столиків, тримаючи тацю з кількома тарілками, більше ні на що не звертаючи уваги. Все виглядало апетитно; мені довелося зосередити всю свою розумову енергію, аби вирішити, що ж я хотів вибрати. Невеличкий французький тост, яєчня, бекон, шинка, два млинці... Я підозрював, що не з'їм цього всього, але коли дуже голодний, то ще й не стільки замовиш. До столика я рухався цілком на автопілоті, майже витіснивши думки про юрмище навколо, як раптом...
- Петрику?
Я підняв очі і побачив Руслану Данилюк, мою однокласницю, яка в класі сидить за кілька парт від мене. Я завмер на місці... Думаю, я би кинувся навтьоки, якби не тримав тацю. Навіть не знаю, як я її не випустив на підлогу.
- Ти голий! - сказала вона, вивчаючи моє тіло. Її друзі за столиком виглядали не менш спантеличено.
- Так, - видушив я кволим голосом. Констатація очевидного. Лайно! Як мені тепер діяти?
- А коли ти став натуристом? - посміхнулася Руслана.
- У п-п'ятницю, - відповів я, відчуваючи, як червонію від приниження. В такі моменти хочеться лише, аби земля розверзлася і поглинула тебе назавжди.
- Ну, мені подобається, - гигикнула вона. - Гадаю, я ще побачу тебе в цьому вигляді?
- Так, - мовив я, не в змозі відшукати кращих слів. Я знайшов у собі сили знову піти далі, а за столиком сів спиною до зали, не спроможний позбутися відчуття приниження. От воно й сталося. Моє життя коту під хвіст. Люди, які мене знали, побачили мене голим і тепер були в курсі, що я натурист. Та краплина конфідентності, яку я мав, випарувалася, як роса на сонці.
Я опустив погляд на тацю зі своєю їжею і неочікувано усвідомив, що втратив будь-який апетит.
9
Ресурси / Розділ 6
Last post by mandrivnik - лют 10, 2020, 05:00
Який же я був радий знову опинитися вдома, де з моєю оголеністю мали справу лише батьки! Здавалося немислимим, але після того, як я провів день повністю голим у торгівельному центрі, оголеність в рідних стінах сприймалася майже нормальною, хоча й досі дивною. Більшість залишку дня я провів за комп'ютером у своїй кімнаті, пояснюючи своїм друзям, що занедужав і на цих вихідних не вийду. Вони поставилися скептично, але прийняли мої вибачення, хоча деякі продовжували дошкуляти.
Я просто не уявляв, як їм повідати про те, що я тепер натурист, і як вони до цього поставляться. Я зовсім не хотів, аби мої друзі бачили мене голим, а особливо страшився несподіваної ерекції, як то трапилося в торгівельному центрі. Я знав, що такою мала стати реальність понеділка... проте я зовсім не хотів про це роздумувати.
Як би там не було, я розважився, зігравши в кілька комп'ютерних ігор і трохи почитавши в Інтернеті, несподівано зацікавившись, що такого можна знайти про натуризм. Я пройшовся багатьма сайтами, але особливо багато не читав - я зловив себе на тому, що досі називаю словом «вони» цих людей, які вирішили завжди бути голими, хоча й сам тепер був одним із них.
Тим часом день продовжувався і мій шлунок почав буркотіти. Я не мав ані ріски в роті від сніданку, тож я вирішив спуститися на кухню і чогось перекусити.
Ходіння по дому голим і досі залишалося для мене незвичним. Було дивно... коли я знаходився в оточенні інших людей, я більше відчував збентеження, але як лишився на самотині, то міг більше уваги звертати на самі відчуття, що виникали через оголеність. Це виявилося доволі чуттєво. Я ще не був готовий визнати, що воно мені подобається, але, принаймні, я вже міг спокійно оцінювати це.
Я відчув запах, ніби на кухні вже щось готують - і здогадався, що мама робить вечерю, тож ідея з перекусом відпадала. Але, принаймні, я міг піти і подивитися, що буде на вечерю.
Я спустився сходами і пройшовся крізь вітальню до входу на кухню, де скрикнув і мало не зомлів від побаченого.
Тато стояв спиною до холодильника, а мама... моя мама була навколішках перед ним, обхопивши устами його пеніс і пестячи пальцями йому між ніг. Певно вона почула мій вигук, бо на мить відвернулася, щоб сказати: «Петрику, вечеря скоро буде готова», а потім продовжила працювати з татом.
Я не зміг одразу вийти з кухні, бо обернувшись, вдарився плечем об одвірок. У вітальні я вправ на диван, не маючи змоги відійти від шоку через те, свідком чого я став.  Тобто, очевидно, що я бачив батьків голими весь день. Строго кажучи, я реально не бачив нічого нового дотепер. Але... мої батьки, моя мама, такої картини я раніше просто не уявляв. Натуризм - це щось про безсоромність, повсюдну відкритість та заперечення потреби приватності... Чи справді це означає, що мої батьки почнуть проявляти сексуальну поведінку по всьому будинку?
Очевидно, означає.
А потім трапилася дивна річ. Я встав і повернувся до кухні. Рухи мої все ще були скуті, але я намагався ігнорувати це і силував себе прийняти нові порядки. Моя мама бачила, як я маструбую зранку, то чому ж я маю лякатися того, що помітив тепер?
Я зробив вигляд, наче розставляю на столі тарілки для вечері, водночас намагаючись не дивитися на батьків і не маючи ані найменшого бажання бачити. Схоже, моя присутність ані трохи не заважала їм. За кілька хвилин тато застогнав, напружився і кінчив.. І я просто задерев'янів, коли бачив, як мама ковтає кожну крапельку.
 Татів член вислизнув з усміхнених маминих губ, швидко здувшись після того, як віддав усе. Мама просто підвелася і повернулася до мене:
- О, чудово! Дякую, Петрику, що розставив тарілки. Григорію, ти не проти принести кілька пляшок газованої води з гаража? Вони нам будуть потрібні. Ми сідаємо вечеряти вже за кілька хвилин.
Я не знаю, як їй це вдавалося. Всі троє з нас були повністю голими, і, наче того мало, вона щойно зробила таткові мінет, тут на кухні, прямо переді мною! А тепер просто посміхається і розповідає, ніби все абсолютно нормально.
Нормально, подумав я. Це те слово, яке відтепер втратило усі свої значення.
Тато пішов по напої, як мама й просила. Стіл був майже накритий, я просто сидів і бачив, як моя мама дістає з духовки м'ясо і робить останні приготування. З досвіду я знав, що просто би заважав, якби крутився біля неї, тож просто сидів за столом, спостерігаючи, як мама рухається по кухні, як то робив мільйони разів до цього. За винятком того, що нині вона була голою. Кожен сантиметр її шкіри відкривався моєму погляду. Це було таким знайомим і таким новим водночас. Коливання її грудей, або те як рухалися м'язи, коли вона зігнулася в талії.
- Мамо?
- Так, сонечку?
Мені хотілося запитати, як їй вдається почуватися так комфортно. Здавалося, ніби кожна нова хвилина шокує і бентежить мене, але мама ніколи не виглядала такою розслабленою та природною, як тепер. Виникало враження , що її не турбують жодні особливості натуризму. В ній не було ніякого натяку на ніяковість або сором і, чи шкодування з приводу відсутності приватності. Я на знаю, чому звернувся до неї і що думав сказати далі. Раптово, сидячи голим, я відчув себе знову маленьким хлопчиком. Я занадто засоромився, аби питати, тому лише сказав:
- Та, нічого.
Одразу після цього повернувся батько з напоями і за хвилину мама завершила приготування столу. Це була наша перша сімейна вечеря, як натуристів, яку ми провели за нашою звичною мовчанкою (зазвичай через те, що мама дуже добре готує). Не можу сказати, що не відчував незручність, але радів певному комфорту від повернення до звичного режиму, коли ми робили щось, як раніше. Так, всі ми були оголені, але, можливо, я з цим якось навчуся жити.
10
Ресурси / Розділ 5
Last post by mandrivnik - лют 09, 2020, 06:55
Мені ще треба було вбити годину, а я не знав чим зайнятися. Я подумував повернутися і поспілкуватися з Інною, але сама думка про це посилювала збентеження. Тож я просто тинявся, намагаючись витіснити будь-яку думку про оголеність, та це виявилося непросто з огляду на те, що я постійно перебував у центрі уваги.
Я намагався уникати продуктового відділу; я знав, що це найпевніше місце зустрічі з кимось із знайомих. Натомість я попрямував туди, де ймовірність наштовхнутися на друзів була найменшою - великий магазин одягу. Певно я виглядав дивакувато - натурист, який походжає між полиць, повних різноманітного вбрання, але мені здавалося, що це найкраще, що я міг зробити. Якась жіночка середніх років запримітила мене, але мені було нескладно заховатися від неї за іншим рядом. Якби хтось запитав, я би заявив, що вибираю одяг для друга.
З тугою я роздивлявся манекенів та рекламні плакати, розставлені по магазину, на яких красувалися моделі, одягнені на різний колір та смак. На мені проступали сироти щоразу, як я торкався тканини і розумів, що більше ніколи не одягатимуся. Незабаром я змучився і засумував від подібних думок, тож вирішив подивитися телевізор, який знаходився у задній частині магазина. Я попрямував туди, але зупинився наче вкопаний, побачивши те, на що найменше сподівався: інших голих людей.
Вони знаходилися у взуттєвому відділі. Це були чоловік та жінка, які виглядали на той самий вік, що мої батьки, а може й трохи молодшими. І на них не було ані клаптику одягу. Гаразд, не зовсім так. Я швидко помітив, що на ногах вони мали сандалі і, виявилося, що збираються купити нові. Мені стало зле, від того, що я їх роздивляюся, бо тепер я вже знав, як воно - опинитися в їхній шкурі. Але я нічого не міг вдіяти, адже вони стояли просто перед моїми очима.
Раптово жінка обернулася до мене і щось промовила чоловіку, який теж поглянув у мій бік. Засоромившись, що мене застукали на роздивлянні, я швидко розвернувся і прожогом кинувся геть. Не знаю, що вони собі подумали. Чи не було з мого боку грубим розглядати їх? Чи може вони хотіли тільки привітатися з іншим натуристом?
Так чи інакше, я залишив магазин одягу і подався в нетрі торгівельного центру. Здавалося, натовпу побільшало у порівнянні з тим, що було зранку. Людей стало щонайменше удвічі більше відтоді, як ми сюди приїхали. Було просто неможливо йти так, щоб ні на кого не наштовхнутися, або щось хтось не наштовхнувся на мене. Якось я навіть відчув, як хтось вщипнув мене за сідницю. Я одразу обернувся але нікого підозрілого не помітив. Іншого разу хтось торкнувся пальцями мого боку. І, знову таки, я не побачив, хто це був. Мене почала охоплювати паніка і я зрозумів, що не хочу бути просто шматком м'яса, тому підійшов до найближчої лави і сів.
Звільнившись від потоку людей і очей, я заходився роздивлятися навколо. Виявилося, що я сидів прямісінько навпроти магазину жіночої білизни. Я не цікавився подібними місцями, але там було видно речі не гірші, аніж на постерах із супермоделями. Принаймні, так мені тоді здавалося.
 Гадаю, я просидів усього кілька хвилин, нібито ні про що не розмірковуючи, в усякому разі не думаючи про натовп або мою оголеність. Навіть розслабився трохи. Точніше, занадто. Бо, коли випадково позирнув додолу, побачив мій пеніс у потужній ерекції.
Мене огорнула паніка. Я підскочив, намагаючись прикритися руками (безнадійно) і просто побіг, мало не збивши кількох випадкових покупців. Можливо я привертав більше уваги, прикриваючись руками, ніж ерекція сама по собі, але я про це тоді не думав. Виставлячи збудження на показ, я почувався у десять разів збентеженішим, ніж коли був просто голим. Я мусив кудись заховатися.
Я забіг до туалету і закрився в одній з кабінок. Зупинився, намагаючись відновити дихання. Подивився униз. Ерекція не зникла. Я спробував думати про щось інше, прагнув подолати її силою волі. Але мені було 16; мій пеніс мав про це свою думку, стоячи, наче жезл, і не збираючись мене слухати. А те, що я був голим, далеко не допомагало. Відчуття повітря на шкірі додавало проблем і збентеження від цього всього лише підсилювало моє збудження.
Я намагався змусити себе розслабитися. Після всього, що сталося, в кабінці було не так вже й погано, бо вона дарувала таку приватність, якої в мене не було протягом цілого дня. Коли серце заспокоїлося і не вистрибувало з грудей, я зібрався з думками. Як не прикро, але я знав, що є лише один вихід... але мені було якось не до того, щоб робити цього в громадському туалеті. Власне мені був потрібен холодний душ, якого тут не було. Та, хоча його й не було, проте я мав достатньо води.
Я поглянув на унітаз і одразу почав міркувати. Рукомийники лишилися за кабінками і біля них постійно снували інші чоловіки, які заходили і виходили з туалету, отже в мене не було шляхів, аби вийти непоміченим. Звісно, я не мав вибору, тож я вирішив ризикнути.
Через кілька хвилин, коли я за звуками визначив, що зовні лишилося там мало людей, як тільки я міг сподіватися, я відчинив двері і прожогом кинувся до рукомийників. Якийсь дідусь, що саме мив руки, одразу звернув на мене увагу і кинув осудливий погляд. Інший молодик у модному вбранні широко посміхнувся до мене, даючи зрозуміти, що є геєм. Я мало не вмер. Мені знадобилося лише кілька секунд, аби змочити кілька паперових рушників у холодній воді, і я одразу повернувся до кабінки.
Перші кілька хвилин я просто відходив від сильного збентеження. Коли більш-менш заспокоївся, обгорнув одним рушником яєчка, а іншим - ерегований пеніс. У перші миті я злякався, що це спрацює... Але я міг зітхнути з полегшенням, коли відчув, як він почав зменшуватися. А через хвилину або дві повністю повернувся до спокійного стану.
Похитуючись, але почуваючись значно ліпше, я зняв рушники і вийшов з кабінки. Я був радий відзначити, що ті, хто бачили мою ерекцію, вже пішли, хоча там стояло чимало нових людей, які з цікавістю позирали на голого хлопця. В цей момент я зміг навіть не збентежитися і просто вийшов з туалету.
Повернувшись до торгівельного центру, я кинув погляд на годинник і зауважив, що вже майже наблизився час, коли я мав зустрітися з батьками. Щасливий від того, що це випробування наближається до завершення, я попрямував у напрямку продуктового відділу, де ми розійшлися раніше. Думка про те, що скоро покину цей торгівельний центр настільки тішила мене, що я більше не турбувався через інших покупців навколо.
Я відчув себе ще краще, коли побачив батьків, які вже чекали на мене, тримаючи сумки з покупками. Підійшовши ближче, я зрозумів, що вони не єдині голі люди... Я придивився і згадав, що бачив цю пару в магазині одягу. Перш, ніж я встиг подумати, як реагувати, вони мене помітили, тож мені не лишалося нічого іншого, як приєднатися до них.
- Даниле, Дарино, це наш син Петрик, про якого ми розповідали, - сказала мама. - Петрику, це сім'я Бондаренків. Вони такі ж натуристи, як і ми.
- Приємно познайомитися, - простягнув мені руку пан Бондаренко.
- Навзаєм, - відповів я, потискаючи руку. Данило виглядав дуже добре - високий, засмаглий і мускулястий. Було видно всі шість кубиків пресу, він мав розвинуті плечі, так само, як і міцний потиск. Його шкіра виглядала цілком однорідною від голови до п'ят, без будь-якого волосся на тілі, від чого його пеніс здавався ще більш примітним.
На противагу йому Дарина була меншою, в обличчі вгадувалися галицькі риси. Вона сягала ледве до плеча чоловіка. Мала локони до плечей, невеличкі груди і волосся внизу живота, виголене у вигляді V.
А ще я помітив, що всі вони були взуті. Данило носив шльопанці, а на Дарині красувалися елегантні сандалі з тонким шнуруванням, яке йшло навколо ніг. Потім я побачив, що батьки теж купили собі взуття, таким чином я лишився єдиною босою особою. Я згадав, що мені також можна носити взуття, але порадів, що його не мав. Маючи щось на ногах і нічого на решті тіла, я би почувався ще більш голим.
- Думаю, ми бачили тебе в магазині одягу нещодавно, - мовив Данило. - Але тоді ми не привіталися, тож я радий, мати таку можливість зараз.
- О... - тільки й вирвалося в мене, бо я не мав слів і почувався не дуже добре від того, що тоді втік.
- Бачу, тобі зробили зачіску, гарна робота, - сказала мама.
- Так, ти виглядаєш дуже файно, - додала Дарина, вивчаючи мене очима. - А це часом не про тебе балакали люди, які вгледіли голого легеня, що бігав по торгівельному центрі з ерекцією.
Я нічого не відповів, але моє обличчя, що миттю стало багряним, було красномовнішим за слова. Я хотів провалитися крізь землю, але іншим це здавалося кумедним.
- Петрику, тепер ти натурист і не маєш перейматися через подібні речі, - пояснив Данило. - Це частина твого тіла і нема чого її соромитися. Коли таке трапляється, тобі просто слід подумати, як цьому дати раду... Хоча, я бачу, що ти з цим впорався.
Боже, мені хотілося вмерти.
- До речі, ми запрошуємо вас на шашлики наступні вихідні, заодно познайомимося з новими сусідами-натуристами. Будемо раді, якщо приєднаєтеся до нашого товариства, - промовив Данило. - Ну, нам вже час іти. Раді були познайомитися. До наступних вихідних!
 Після кількох обіймів вони пішли і я з батьками лишився єдиними голими людьми довкола.
- Гаразд, Петрику, чи ти готовий іти? - запитав тато.
- Залюбки! - миттю відповів я.
Сторінок1 2 3 ... 10