Сайт українських натуристів

Перелицьований переклад з англійської повісті «How Eric Became a Nudist» by Naked Time Stories.
За сюжетом повісті існує урядова програма підтримки різноманітних стилів життя, у тому числі й натуристів. Людина, яка обирає альтернативний спосіб життя, не лише позбавлена дискримінації, як на роботі так і в суспільстві в цілому, але й отримує фінансову підтримку, щоправда, має повністю дотримуватися вимог обраного стилю, чітко прописаних в офіційному переліку.
Одного дня до цієї програми всією сім'єю вирішили приєднатися і батьки 16-літнього Петрика, який ні слухом, ні духом не відав про натуризм.

- Петрику, ми маємо з тобою про щось поговорити, - сказала мені мама за вечерею.
Я здивовано підвів погляд з картопляного пюре на своїй тарілці. Зазвичай ми лише перекидалися кількома словами під час вечері, тому я не мав ані найменшого поняття про те, що вона хоче обговорити. Тон маминого голосу віщував щось серйозне і я захвилювався, відчуваючи якусь халепу.
А коли тато поклав виделку і заговорив, я цілком впевнився, що справи кепські.
- Як ти знаєш, у нас зараз важкі часи і ми з мамою мусимо знайти спосіб якось зменшити витрати, - почав він, але побачив мій збентежений вираз і додав: - Ні-ні, це не твоя вина. Ти дуже ощадливий. Але нам все-рівно потрібні додаткові кошти.
Запала незручна мовчанка. Я не міг уявити, до чого він веде, і кинув запитальний погляд на батьків. Обоє виглядали серйозно, але ніщо не підказувало, про що вони думають.
- Синку, сьогодні ми зареєструвалися, як сім'я натуристів, - зрештою сказала мама. Вона вичекала кілька секунд, аби зібратися з думками, і продовжила: - Компанія твого батька має покрити квоту на співробітників альтернативних способів життя, тож вона запропонувала підвищити зарплату тим, хто зареєструється. Крім того, це додаткова гарантія, що батько не потрапить під скорочення.
- Це вже не кажучи про те, що ми зможемо економити на одягу та пранні, - додав тато з посмішкою, наче це було смішно.
Але мені було якось не до сміху. Я був шокований. Як вони могли?
- Але... Я не хочу бути натуристом... Я не бажаю бути голим... - мовив я, запинаючись.
- Петрику, ми прийняли це рішення на благо сім'ї, - безапеляційно заявив батько. - Тобі це може спершу не подобатися, але ти звикнеш. Натуризм дарує чимало переваг.
- Нам потрібен весь твій одяг після вечері. Ми з батьком віддамо його разом з нашим для нужденних через благодійний магазин.
Раптово мене охопив страх, гнів і лють:
- Як ви можете так чинити зі мною? Навіть не спитавши! Я не хочу цього робити!
- Петрику! - вигукнув тато. - Перш за все, НЕ розмовляй з нами в такому тоні. По-друге, ми вже зареєструвалися. Це сказано і зроблено. Тебе можуть заарештувати, якщо виявлять порушення правил натуризму від сьогоднішнього вечора. Ми не просимо багато, але це для добробуту нашої родини. І ми збираємось це зробити як сім'я, я чітко висловився?
- Так, - сказав я, переможений. Мені це все ще не подобалося. Але я також розумів марність бунту, тому просто здався.
Я відкинувся назад на стілець і копнув виделкою картопляне пюре - апетиту вже не було. Я намагався осягнути, що означають слова батьків. У мене не було досвіду спілкування з натуристами. Звичайно, я бачив деяких у своєму житті, адже важко не помітити, коли хтось не носить жодного одягу, проте я ніколи не мав ніяких справ з подібними людьми, та й не прагнув. Я не хотів, аби мене асоціювали з будь-ким, хто виставляє себе голим перед іншими, і не мав уявлення, як вони можуть спокійно ходити всюди голими, коли будь-хто може їх так бачити.
Мені згадалося, що коли навчався у початковій школі, до нашого району переїхала одна сім'я натуристів. Вони мали доньку мого віку, яка тиждень провчилася з нами. Я ніколи не говорив з нею, тому не впевнений у тому, що тоді сталося. Здається, якісь дівчата висміювали бідолаху і так допекли їй, що вона прийшла до школи в легкій сукні й відмовилася її скинути. Я разом з іншими бачив, як приїхала поліція, силоміць зняла її одяг і забрала до відділку. Не знаю, що відбувалося потім, але я ніколи більше не бачив тієї дівчини, а її сім'я незабаром виїхала з міста.
Я закінчив вечерю мовчки, відчуваючи наче в мені щось обірвалося. Я не мав ілюзій, що це був жарт, або сон, або щось на кшталт цього - але ідея виглядала настільки ненатуральною, що я досі не вірив у її реальність. Я не міг цього уявити. Почав закрадатися страх поки я сидів і міркував: що подумають люди? Що зі мною станеться? Мене проймала злість. Мої батьки посилали мені люблячі та розуміючі погляди, але я не відповідав тим самим. Я не міг повірити, що вони змусили мене до цього навіть не питаючи.
Після вечері я покірно прибрав посуд, а потім пробурмотів, що йду до друзів. Я був майже за дверима, коли тато схопив мене за руку.
- Ти нічого не забув? - сказав він мені. - Зробімо це, а потім можеш іти.
Не відпускаючи, тато повів мене вгору сходами. Я опинився у своїй кімнаті, де мама вже почала складати у мішки мій одяг.
- Ось, - сказала вона, даючи мені один з мішків. - Дорозбирай свій гардероб, а ми з татом займемося нашим.
Вони пішли, зачинивши за собою двері, а я залишився стояти з мішком у руці. Я почав робити те, що мені сказали, відкриваючи двері шафи і складаючи свої сорочки до мішка. Мене охопило відчуття відірваності та оніміння, ніби це я спостерігаю за тим, як хтось закидає у мішок свої речі, готуючись до оголеного життя.
Я трохи дивувався тому, як багато мав одягу, і скільки на нього витратилися батьки за ці всі роки. Я завжди полюбляв брендові речі, і як наслідок, більшість з того, що я носив, було недешевим. Мій тато мав пунктик: одяг коштує чималих грошей! Тож мені не здавалося правильним, тепер просто так віддати все це.
Коли закінчив з гардеробом, я взявся за полиці, де теж лежало чимало мого одягу. Мене охопило таке розчарування, що коли я закінчив з ними, то зачинив дверцята, аби не дивитися на те все. А ще я був здивований, як швидко заповнився і поважчав мішок, тож я дістав наступний і заходився спихати в нього речі з комоду: футболки, труси, шкарпетки та все інше, що я вже ніколи не носитиму. Чотири відділення, повні одягу, перекочували до мішка, заповнивши його вщерть.
Щойно я склав останній одяг, як повернулися мам і тато... голі-голісінькі. Я був шокований, адже ніколи раніше не бачив батьків оголеними. Я миттю відвернув погляд.
Мама посміхнулася:
- Ти теж так можеш виглядати, Петрику. Ось як ми всі тепер будемо ходити.
Я не відповів, а лише повільно повернув до них голову, вперше маючи можливість роздивитися тіла батьків. Тато заходився зав'язувати мішки з моїм одягом, а мама перевіряла, чи я нічого не залишив на полицях. Обом було трохи за 40, але вони виглядали майже на 10 років молодшими. Батько працював щодня і це було видно. Він мав підтягнуте тіло - нічого надзвичайного, але безумовно в гарній формі. Я не міг не заздрити йому, порівнюючи з моїми кістлявими рисами. Я не міг уникнути погляду на його промежину, де був здивований побачити акуратну інтимну зачіску, на противагу неохайному волоссю, яке в цьому місці мав я. Його пеніс також був більшим за мій.
Мама зігнулася перед шафою, знайшовши ще якийсь одяг. Я просто забув про нього, бо йому не знайшлося місця на полицях, тому він лежав у коробці в глибині шафи. Я завжди знав, що моя мама має чудову фігуру, оскільки вона вдягала бікіні на пляж. Їй пощастило з пласким животиком, стрункими ногами і світлим волоссям. Тепер я вперше бачив, що вона також має виголену вульву і чітко виражені рожеві соски, на спокусливих С-подібних грудях. Я не міг відігнати думку, що вона виглядає, як ті порно-акторки, на зображення яких я часто маструбував, це мене тривожило і я безуспішно намагався викинути її зі своєї голови.
Від того мені стало зле і я відвернувся, вдаючи, ніби впорядковую папери на столі, аби лише не дивитися більше на повністю голих батьків, які сновигали по кімнаті, вишукуючи забутий одяг. За кілька хвилин я помітив, що вони зупинилися, і я обернувся. Схоже, вони щось очікували від мене.
- Петрику, нам треба увесь твій одяг, - промовила мама.
Я збентежився на мить і тоді зрозумів, що вона мала на увазі. Одяг на мені.
- Ох... - вирвалося в мене.
- Зніми все і поклади до мішка, - додав тато, простягаючи відкритий мішок.
 Ситуація здавалася такою сюрреалістичною, що я зовсім не міг опиратися. Просто стояв, збираючись роздягнутися перед своїми батьками вперше відтоді, як мені було п'ять років.
Я повільно розщібнув сорочку, усвідомлюючи, що вони обоє дивляться на мене. Я зняв її, а тоді скинув кросівки і шкарпетки. Далі стягнув через голову футболку. Як я казав, я завжди почувався дуже худим, тому ніколи мені не було комфортно без футболки, і тепер це ще збільшувало моє самоусвідомлення. Після цього я понишпорив по кишенях і дістав трохи забутого дріб'язку, гаманець і ключі, поклавши все на тумбочку. Мимоволі задумався про те, як натуристи обходяться без кишень, потім розщібнув ґудзик і джинси спали додолу. Я підняв і поклав їх до решти в мішок. Тепер я стояв навпроти голих батьків у одних трусах. Наступивши на горло власній гордості, я скинув їх також. Я був голий.
Нічого не кажучи, батьки розглядали мене. Гадаю, мої вуха палали від сорому. Я й близько не виглядав так добре, як вони, з моїм худорлявим тілом і кістлявими руками та ногами. Мій пеніс, який зменшився від прохолодного повітря у кімнаті, взагалі не рівнявся з батьковим. Це був найнеприємніший момент, який я коли-небудь мав у житті до цього. Звісно, я ще не усвідомлював, що це була тільки планка, яка з щодня буде підійматися все вище.
Мама зібрала зняті мною речі, а потім стягнула ковдру і простирадло з мого ліжка, також поклавши їх до мішка.
- Все, - посміхнулася вона, зав'язуючи мішок, помітила мій розгублений вираз і додала: - Натуристам не дозволено прикриватися нічим, навіть ковдрою під час сну. Ти зрозумієш це, коли прочитаєш інструкцію.
- Чи це все, Маріє? - запитав її тато.
- Має бути, - відповіла вона. - Петрику, чи ти не мав якихось планів на зараз? Нам з татом потрібні додаткові руки, аби відвезти це все, якщо ти не зайнятий.
Я згадав свою спробу вискочити з дому, аби позависати з друзями, і раптово відчув, що тепер це вже зовсім не добра думка. Я похитав головою і взяв мішок.
- Візьмемо фургон, в нього все має влізти, - промовив тато, беручи два мішки й виходячи з кімнати. Мама пішла по мішки з їхнім одягом, залишивши мене самого на кілька хвилин стояти голим посеред своєї кімнати.
І в саме цю мить я осягнув усю реалістичність ситуації. Я більше ніколи не носитиму одягу. Відтепер моє тіло збиралося бути на огляді в усього світу і я не зможу прикрити жодну його частину. Відкрите. На виду. Оголене.
Голе.

Так незвично було йти будинком оголеним, коли батьки вели мене до гаража, тримаючи в руках мішки з нашим колишнім одягом. Вперше у житті я відчув, як повітря завихрюється навколо всього мого тіла, поки я йшов. Попри прохолоду раннього вересня мені було жарко так, наче я прогулювався біля відкритого вікна і вечірнє сонце зігрівало мою шкіру. А ще я відчував, як погойдуються мій пеніс та яєчка між ногами, нестиснені ніякими штанами. Я міг би навіть насолоджуватися цими новими відчуттями, якби не сильне збентеження від того, що на мені не було жодного одягу.
Також здавалося дуже дивним йти за батьками, які світили своїми сідницями, бо ж були такі самі голі, як я. Кожного разу, як я звертав на них увагу, то інстинктивно відводив очі, як ніби вони оголилися випадково і я втручаюся в їхній приватний простір.
Нам довелося тричі спуститися до гаража і піднятися в кімнати перш, ніж ми перенесли усі мішки. Як з цим закінчили, речі зайняли майже половину нашого мінівена. Коли завантажили останній мішок, тато запитав:
- Готові їхати?
- Григорію, можливо ми маємо спершу щось дати Петрику? - поцікавилася мама.
- Авжеж! - погодився батько. - Де ж ми це залишили?
- У вітальні, - підказала мама.
- Вірно! Зараз сходжу по це.
По цьому мій тато вийшов, залишивши нас з мамою в гаражі, голими. Мене почали захоплювати химерні думки і я намагався чимось зайняти мозок, аби не зважати на оголеність. Присутність мами не допомагала, особливо коли я помітив, як від прохолоди гаража її соски затверділи; мій мозок знав, що це моя мама, але гормони лише бачили прекрасну голу жінку.
- Дякую, що прийняв це, - сказала вона мені. - Я знаю, тобі мабуть важко, але ми з твоїм батьком знали, що ти вже достатньо зрілий, аби з цим упоратися.
Я не міг не відчувати, як в мені закипає лють від цих слів.
- Важко? Мамо, ти навіть не уявляєш! Як ви могли так учинити зі мною? Навіть не спитавши? Я ніколи не хотів бути натуристом!
- Петрику, саме тому ми тебе й не питали, - прохолода бриніла в її голосі. - Але ти маєш довіритися нам, бо ми знаємо, що є найкращим для нашої сім'ї.
Це розлютило мене ще більше і я вже збирався розкричатися про несправедливість цього всього, коли повернувся тато. Він приніс щось подібне на коричневу матерчату сумку з одним плечовим ремінцем. Я також помітив у нього навколо талії якусь подобу мішечка.
- Петрику, це тобі, - вручив він мені сумку. - Це аби носити твій гаманець і ключі. Тут є кілька інструкцій для натуристів, які тобі потрібно прочитати. Можеш це зробити поки ми будемо їхати.
- Це остання новинка моди натуристів, бо ми подумали, що ти заслуговуєш чогось найкращого. Сумка зроблена з матеріалів космічної ери, які гармоніюють з тоном твоєї шкіри, і має бути майже невидимою. А твоя засмага все-рівно буде рівномірною, - додала мама.
- Ги, дякую! - мовив я з крихтою ентузіазму, досліджуючи сумку. Мода натуристів. Це щось на зразок оксюморону?
- Гаразд, рушаймо, - запропонував тато, обходячи мінівен, аби сісти на водійське місце. Мама відчинила ковзаючі двері для мене.
- Ох, мені мабуть краще лишитися тут, - сказав я, раптово усвідомивши, що вони очікують, аби я покинув наш дім голим.
- Нам з батьком потрібна буде твоя допомога, щоб вивантажити усі ці мішки. Я би хотіла, щоб ти поїхав з нами, - попросила мама.
Я поглянув на батька і зрозумів, що це було більше не прохання, а наказ. Я мовчки забрався на заднє сидіння. В решті решт, тоновані вікна захищатимуть мене від поглядів ззовні.
Коли ворота гаража відчинилися і ми виїхали на вулицю, я дослідив свою сумку детальніше і виявив там мій гаманець та ключі (схоже, батько забув їх, коли був у будинку). Також я побачив там кілька пляшечок з лосьйоном для засмаги, кожну для різних ситуацій згідно з написами.
На дні я знайшов картонну ідентифікаційну картку і брошуру. Прочитав написи на картці:


- Це твоя ідентифікаційна картка, от, - пояснила мама, хоч я й не питав. - Вона тимчасова, поки ти не отримаєш ідентифікаційну картку зі світлиною. Можливо в деяких місцях тобі доведеться її показати для підтвердження того, що ти натурист.
Ніби бути голим не достатньо для підтвердження, подумав я.
- Тобі також слід прочитати брошуру. Там є все, що тобі треба знати про те, як бути натуристом.
Я не відповів, проте вирішив почитати і відкрив її на першій сторінці.

Ласкаво просимо до стилю життя натуристів!
Тут ви знайдете все, що потрібно знати про цей стиль життя, який стрімко набирає популярність.
Стиль життя натуристів зазначений під номером 141 у переліку Державного Управління Стилями Життя. На сьогодні в Україні зареєстровано вже приблизно ста тисяч натуристів, що робить його одним з п'яти найбільш популярних альтернативних стилів життя українців, а також одним з тих, чия кількість прихильників зростає найшвидше.

Переваги стилю життя
Більшість людей, які обрали життя без одягу, зробили це через звичайний комфорт, задоволення і простоту, яку пропонує натуризм. Насправді, ніщо більше не дарує подібного відчуття сонячного проміння на шкірі, плавання без купальних костюмів чи повної свободи, яка позбавляє необхідності щоранку вирішувати, що вдягнути.
Переваги для Здоров'я - дослідження виявили, що натуристи мають нижчий рівень ризику онкологічних захворювань шкіри. На додаток, стиль життя натуристів сприяє можливості народжувати дітей, а також збільшує сексуальну привабливість, у порівнянні з не-натуристами. І, оскільки натуристи заохочуються до більш активного, орієнтованого на природність, стилю життя, багато з них мають кращі показники тиску крові та менший ризик захворювань серця.
Соціальні та Економічні Переваги - Державне Управління Стилів Життя пропонує податкові пільги для кожного, хто зареєструється і дотримується вимог відповідного стилю життя. У випадку натуристів, це означає 10-відсоткову знижку комунальних платежів, а також 5-відсоткову знижку на більшість інших платежів. Соціально, нудистам також подобається...

Я пропустив решту цієї секції. Мені не давали вибору, тому, чесно кажучи, я не переймався тим, чому люди хотіли би всюди бігати голими. Я знайшов частину, яка стосувалася мене, наприкінці брошури.

Правила та Положення Зареєстрованих Натуристів
Зареєстровані натуристи мають бути оголеними протягом всього часу, на людях та вдома. Вказівки щодо прийнятних форм оголення такі:
а) Геніталії, сідниці та грудна частина завжди мають бути видимі. Їх не можна прикривати або навмисно приховувати від огляду в будь-який час.
б) Можна носити взуття з метою захисту стоп; разом з тим, натуристи можуть носити лише взуття, визнане прийнятним Управлінням Способів Життя
в) Головні убори можна носити з необхідності, якщо вони не приховують область більшу від тієї, яку зазвичай покриває волосся.
г) Наручні годинники, каблучки, браслети, намиста, декоративні тканини та інші натільні орнаменти можна носити за умови, що загалом вони не покривають більше п'яти відсотків поверхні шкіри.
ґ) Татуювання та фарби для тіла не вважаються покриттями і можуть вільно використовуватися натуристом для самовираження.
д) Ранці, рюкзаки, портмоне, сумки та мішечки можуть використовуватися для перевезення предметів, якщо необхідно, за умови, що вони не порушують частин (а) або (г) цього переліку.
е) Сексуальна поведінка натуристів:
    1. Натуристам рекомендується відкрито досліджувати свої тіла. Як таким, натуристам дозволено відкрито виражати всі форми сексуальності, крім місць, де явно вказані обмеження сексуальної поведінки.
    2. Зареєстровані натуристи звільнені від усіх законів та постанов, які стосуються непристойності або розкутості.
Відповідно до Закону про Сімейний Спосіб Життя 1997 року, всі утриманці повинні жити відповідно до правил та регламенту способу життя своїх батьків або опікунів.
Тут утриманцем вважається особа, яка залежить фінансово від батьків або опікунів на даний час і ще протягом наступних трьох років після цього.

Коли я прочитав останню частину, то був просто шокований. Якщо припустити, що я вступлю до університету і мої батьки фінансово допомагатимуть мені, то я вважатимуся утриманцем, допоки мені не виповниться 25! Це означає, що я муситиму залишатися голим наступні сім років, поки я офіційно не розірву реєстрацію і зможу знову одягатися. Сидячи в машині, я дивився на це, як на дуже віддалену перспективу. Я не знав, як провести залишок дня повністю оголеним, не кажучи вже про наступні дев'ять років життя.
Я хотів заволати через свою безталанність із цією ситуацією, коли ми заїхали на парковку. Потрібний нам магазин був один з тих магазинів уживаного одягу, які зазвичай містяться у величезному торгівельному центрі. Батько заглушив двигун і відчинив багажник. Раптово я відчув неприємну важкість у животі. Ми знаходилися посеред величезного простору парковки, де купа різних людей ходило довкола. І тут був я, весь відкритий на показ. Я втратив усю свою сміливість і не знав, як бути.
- Гадаю, я просто почекаю тут, - прошепотів я, намагаючись глибше втиснутися у крісло і бажаючи лише, аби стати невидимкою.
- Дурниці, - сказав, як відрізав тато.
Раптово великі двері біля мене ковзнули, відкриваючись і впускаючи свіже повітря та сонячне проміння. Я хотів би відмовитися виходити, але я знав, що тепер не мав вибору, а мав стати натуристом - мої батьки б не очікували від мене нічого іншого, окрім повного прийняття. Я неохоче розстібнув пасок безпеки і виставив одну ногу назовні. Я більше не міг бути прихований від поглядів, бо ж двері були відчинені, тож я обережно вислизнув з машини і зупинився, примружившись від сонця, яке схилилося низько до обрію. Мені не вірилося, але я стояв зовні, повністю голий, у всіх на виду.
Мушу відзначити, що сонячне проміння укупі з теплим повітрям дарувало приємні відчуття моїй шкірі. Гарячий асфальт залишав дивні відчуття на стопах, які так звикли до м'якої підошви кросівок. На якусь хвилину я заглибився у себе, оскільки я просто смакував різноманітні унікальні враження, які приносило все моє тіло.
Звичайно, вся приємність миттю зникла, щойно я звернув увагу на якусь дівчину, яка стояла за кілька рядів автівок і дивилася просто на мене. Мене одразу кинуло в жар, я почував себе останнім дурнем, незграбно підхопивши один з мішків і намагаючись прикритися ним. Я помітив, як вона пирснула зі сміху, а потім з жахом побачив як старша жінка, певно її мама, приєдналася до неї і на її обличчі розпливлася посмішка, коли вона мене вгледіла. Мені стало так ніяково, що я мало не вмер на місці.
- Петрику, приготуйся, я збираюся дати тобі кілька мішків, - озвався тато. Не давши достатньо часу, аби я зберіг рівновагу, він ткнув мені три мішки в руки. Намагаючись їх утримати, я випустив мішок, яким прикривався, і він, на лихо, впав, відкривши моє тіло нижче талії. Я не знаю, чи та дівчина з її мамою ще витріщалися на мене, але я вже не міг бачити їх через мішки у своїх руках.
 Мій тато взяв стільки мішків, скільки міг, а решту моя мама запхнула до магазинного візочка, який щойно привезла. Здавалося, ніби ми мали більше речей, ніж пакували до мінівена! Завантажені одягом, ми почимчикували до магазину. Певно ми виглядали химерно, три голі особи, що прямують парковкою з купою різного одягу. Я стиха радів, що моє обличчя приховували мішки, які я ніс, і намагався не думати про всіх тих людей, які могли на нас дивитися.
Ми зайшли до благодійного магазину і я одразу відчув хвилю прохолодного повітря від кондиціонера. Моє тіло миттю відреагувало на зміну, вкрившись сиротами. Також я відчув, як від холоду стиснулися мої яєчка. Все моє тіло здригнувся і мені здалося, що я ще більш голий, якщо тільки це можливо.
Тато показав мені, де вивантажити мішки на підлогу. Я з радістю скину їх і став розминати зап'ястя, які звільнилися від тягаря. Тоді вперше окинув поглядом приміщення. Залою снувало кілька покупців, які час від часу починали копирсатися у купах одягу. На щастя, вони, здавалося, не звертали уваги на голу сім'ю, яка завітала до крамниці. Там був один з продавців, не набагато старший за мене. Тато підійшов до нього.
- Привіт! Ми хочемо пожертвувати деякий одяг, - сказав він йому, вказуючи на нашу купу мішків.
Продавець кинув погляд на нас, тоді на наші речі. Він усміхнувся:
- Нові натуристи?
- Сьогодні зареєструвалися, - відповів тато, дістаючи картку із сумки.
- Круто, мої вітаннячка! Це чудовий спосіб життя! - сказав продавець, беручи картку і вносячи реєстрові дані.
Якщо він думає, що це так чудово, чому ж він не роздягнеться, щоб усі бачили його голим? Чесно кажучи, мене розсердила ця його ремарка. Хоча мій тато, схоже, зовсім не звернув на це уваги і продовжував дружно спілкуватися з продавцем. Судячи зі слів, той був зареєстрованим веганом. Чому ми не могли так зробити? Я би краще не їв м'яса, аніж не носив одяг.
Зрозумівши, що прийом речей може зайняти деякий час, я вирішив поблукати між рядів одягу. Принаймні, я так одразу не впадатиму в очі тому, кому ще заманеться завітати до крамниці. Вперше звернув увагу, наскільки великий цей магазин і, взагалі, магазини одягу. Я справді хотів себе чимось прикрити, але знав, що це вже неможливо, тож я просто пройшовся до протилежної сторони, де теж були вживані речі.
Там я помітив жінку з сином, які йшли назустріч, але, на щастя, вони не звернули на мене уваги. Я ковзнув поглядом по полицях, де мене нічого не цікавило, а потім пройшовся до відділу речей для певних стилів життя. Їх було небагато, просто якась мішанина випадкових предметів, що належали до того чи інакшого стилю, сексуальні іграшки для любителів рольових ігор, релігійні символи фундаменталістів та інших культів, кілька книг про гомосексуальність, трансгендерність, поліаморію та комуни. Найцікавіше я знайшов на нижній полиці - стару потріпану книгу під назвою «Життя натуристів на практиці: посібник для новачків та досвідчених натуристів».
Зацікавившись, я взяв і погортав її. Вона містила типовий розділ на кшталт «який чудовий стиль життя», але після цього заглиблювалася у деталі як-от догляд за шкірою, перебування на сонці, загальні підказки щодо небезпек гарячих поверхонь і голого куховарства, мода (щодо тих небагатьох речей, які дозволені натуристам), соціальний етикет і кілька інших неочевидних речей, про які б я і не подумав, якби не був голим весь час. Я не усвідомлював усіх різних наслідків, які випливають з постійної оголеності. Я знав, що маю навчитися бути натуристом, як би сильно я того не хотів.
Я поклав книгу на місце якраз тоді, коли мій батько з продавцем закінчили оглядати наші речі. Вони виявилися доволі значним благодійним внеском, який, я знав, міг ще вплинути на знижку щодо наших платежів. Лише тоді мене накрила хвиля усвідомлення того, що сталося. Я роздягнувся і позбавився усього свого одягу практично безцеремонно. Минув той час, коли я міг безтурботно одягатися. Мовчки кивнувши, я поплентався за батьками з магазину. Ми швиденько пройшлися назад парковкою і залізли до мінівену саме тоді, коли сонце сіло.
Мені одразу полегшало, щойно я вже не був на людях без одягу. Я знав, що це не був останній раз, коли мені довелося зробити подібне, але тепер я просто радів, що повернувся у приватний простір мінівена, де я мав справу лише з моїми так само голими батьками.
Не минуло й двох годин відтоді, як я став натуристом.

Мене розбудило тепле відчуття сонячного променя на шкірі. Була субота. Я зазвичай подовгу спав на вихідних, але цього разу сонце світило тепло і яскраво. Як натуристу мені не дозволялося прикритися навіть простирадлом або ковдрою під час сну. Було незручно засинати попередньої ночі, але, очевидячки, мені це вдалося. Сонячне сяйво цього ранку здавалося незвичним, але струменіючи з вікна, воно не залишало неприємних відчуттів на моїй шкірі.
Я вирішив нагородити себе приємністю, намагаючись насолодитися кількома хвилинами відпочинку перед початком нового дня. Спогади з попереднього почали виринати в пам'яті. Роздягання перед батьками, пожертвування всього нашого одягу, на виду в публіки, голий. Я би подумав, що це лише сон, якби не факт, що я лежав оголений, а моя шафа стояла геть порожня.
Поступово я усвідомив ще одне, що мене спіткало - ранкову ерекцію. Раптово я згадав, що двері відчинені навстіж, а мій пеніс стирчить так, що його би побачив будь-хто, кому заманеться увійти до кімнати. У паніці я перевернувся на живіт і прислухався; на щастя, я нікого не почув, отже батьки, можливо, ще сплять.
Дозволивши собі трохи розслабитися, я підвівся і тихесенько прокрався до дверей. Ванна-кімната знаходилася прямо навпроти моєї, тож я хутко заскочив до неї і одразу зачинився. Лише після цього зітхнув з полегшенням.
Закривши кришку унітаза, я сів на неї, відірвавши трохи паперу, який взяв в одну руку, а мій член в іншу. Коли тобі 16 років, не потрібно багато часу, щоби кінчити, тож уже за якусь мить я почав отримувати насолоду. Зазвичай я ні про що не думаю, зокрема коли стається еякуляція, а просто відкидаюся і насолоджуюся відчуттями. Саме це я збирався зробити, коли зайшла моя гола матір.
Я чув стук у двері і скрип одвірків, але не встиг ніяк відреагувати. Мама зайшла посміхаючись, а мене одразу кинуло у фарбу. У мільйони відтінків червоного.
- Доброго ранку, Петрику, - привіталася вона.
- Мамо! - вигукнув я, несамовито намагаючись знайти, чим прикритися.
Вона поглянула на мене з недовірою:
- О, Петрику, тобі більше нічого не треба приховувати. Можеш продовжувати далі. Мені потрібен лише рукомийник.
По цьому вона поглянула на своє відображення в дзеркалі і спокійнісінько заходилася чистити зуби. Я не йняв віри! Ось я тут, на півшляху до оргазму, а моя мама стоїть голою за якихось півметра. І вона робить вигляд, що це звичайна повсякденна річ.
Мені реально захотілося зникнути. Але з рукою, яка досі охоплювала ерегований член, я не був упевнений, що зможу зробити щось інше. Неохоче я знову почав його пестити. Мама обернулася і посміхнулася до мене, я був червоний, як той буряк, але мій пеніс мав те все на увазі. Незабаром я знову отримував задоволення, хоча й почувався незлецьки збентеженим. І тепер, замість того, щоб ні про що не думати, я надмірно зосередився на голій жінці, яка стояла переді мною і яка, так трапилося, була моєю матір'ю. Я знав, що це неправильно, але як я вже казав, мій член мав свій власний розум.
Здалося, минула вічність (але в реальності лише хвилина або дві), поки я досягнув вершини. Ще кілька швидких рухів - і мене накрило потужним оргазмом. Ейфорія заполонила мене і я просто сидів, а сперма виливалася мені на руку. Поступово я повернувся до нормального стану, сидячи навпроти мами, яка бачила, як я маструбував. Вона посміхнулася мені розуміюче, через що мене знову залило червоним. Що це було? Думки знову повернулися до мене, щойно оргазм пішов на спад.
Я саме збирався помити руку, коли моя мама почала приймати душ:
- Сонечку, чому б нам не помитися разом, аби зекономити трохи гарячої води?
Після того, що сталося, я вже не міг придумати заперечень. Вся химерність ситуації довела мене до такого стану, що я просто мовчки приєднався до мами, перейшовши за скляну перегородку душової кабінки. Раніше я ніколи не звертав уваги на те, яка вона велика - бо ж ніколи не купався з кимось відтоді, я мені виповнилося чотири або п'ять. Там було достатньо місця, аби митися разом, хоча й не без того, аби наші голі тіла торкалися частіше, ніж мені хотілося. Мама запропонувала помилити і потерти мене скрабом, але я відмовився - мені ще важко було звикнути до цього всього, крім того, я не хотів відчувати мамині руки на моєму голому тілі.
На щастя, ми помилися швидко і я, нарешті, покинув кабінку. Я не був сильно здивований, коли виявив, що всі наші банні рушники зникли - я мав витиратися куцим рушничком, яким ні обгорнутися, ні прикритися. Витершись, я повісив рушник і вийшов з ванної кімнати. Моя мама ще лишилася, аби висушити волосся, але я був радий хоч на деякий час вирватися з її поля зору.
Я повернувся до своєї кімнати і сів на край ліжка. День щойно розпочався і він уже показав свою химерну вдачу. Чи справді це те, на що відтепер перетворилося моє життя? Повністю відкритий, увесь час, без найменшого натяку на приватність? Скільки вже людей бачили мене голим? А скільки ще побачать? Я почувався осоромленим, сердитим, збентеженим і розчарованим водночас.

Частина мене воліла просто сидіти в приватному просторі моєї кімнати так довго, наскільки я міг. На жаль, моєму шлунку було начхати на мій роздягнений стан і незабаром він почав буркотіти про сніданок. Голод здолав сором і я зліз із ліжка, а потім спустився сходами донизу. Я намагався забути, що голий, але все було марно. Нагадування ставалися щоразу, як я відчував килим під босими ногами. Або як розгойдувалися пеніс і яєчка, коли переступав зі сходинки на сходинку. Чи подих крижаного повітря на шкірі, коли відчинив дверцята холодильника. І те некомфортне відчуття твердості стільця під сідницями, коли сів їсти кашу.
Батьки вже були на кухні: тато читав газету, а мама їла тости, які приготувала перед тим, як я зайшов. Ми виглядали би дуже дивно, якби хтось нас бачив - сім'я снідала голою, проте всі робили вигляд, ніби це найзвичайнісінька у світі річ! Я мав би зненавидіти їх, що вони змусили мене до цього, але насправді я не сердився, адже вони були моїми батьками, я любив їх і важко було розгніватися. Проте збентеження й досі не полишало мене від цієї дивакуватої ситуації. Я був розгублений від того, як легко їм вдавалася невимушеність, наче вони завжди і всюди розгулювали голяка.
Сніданок спливав у мовчанні, що не було вже так незвично. Тато був «жайвороном», на відміну від мене з мамою. Я доїв кашу, помив тарілку і пішов до вітальні подивитися телевізор. Вітальня мала великі розсувні двері, що виходили у задній дворик, і я знав, що сусіди могли бачити мене на дивані, де я сів. На мить я задумався про те, аби закрити жалюзі, але потім зрозумів: а сенсу? Світ збирався бачити мене голим усюди, відтак було безглуздо вимагати якоїсь приватності. Попри це, весь час, що я сидів на дивані, я постійно позирав за двері, щоб побачити, чи ніхто на мене не дивиться.
Мені до вподоби більш активні заняття, аніж просто перегляд телепередач, і зазвичай я маю якісь плани з друзями, особливо коли надворі така чудова субота. Проте мене ще настільки тривожили думки про свою наготу, що я вирішив за краще провести день вдома, сподіваючись, що ніхто з друзів не завітає до мене.
Але, звісно, я мав би здогадатися, що мої батьки були про це іншої думки.
- Петрику, ми збираємося до торгівельного центру. Чому б тобі не поїхати з нами? - перервала мої роздуми мама.
Торгівельний центр? Я замислився. Не інакше, як вони жартують.
- Ні, дякую, - відповів я.
Схоже, вона погодилася з цим, і вийшла з кімнати. На той час мені здавалося, що я здобув невеличку перемогу, але ви здивуєтеся, коли дізнаєтеся, що зовсім скоро я таки сидів у мінівені після того, як їм якимось чином вдалося мене вмовити. Можу лише запевнити, що шкодував про це рішення, коли ми виїздили з гаража, хоча слова, якими їм вдалося спонукати мене на цей вчинок, вже були забуті.
 Між домом та торгівельним центром не було ніяких швидкісних трас - лише кілька вуличок і проспектів. Навколо снувало чимало людей - діти бавилися на майданчиках, дорослі прямували по покупки, підлітки, такі як я, тусувалися... але всі вони були повністю одягнені і захищені від поглядів. Я відчував радість від того, що заднє крісло дарує мені відносну приватність - не думаю, щоби хтось міг помітити мене в машині. Батьки на передніх сидіннях були набагато більш видимі, але вони тим не переймалися. Здавалося, ніби водити голим - цілком нормальна річ; схоже, ніхто з них не звертав уваги на здивовані погляди випадкових пішоходів, які помічали мамині груди крізь вікно.
За двадцять хвилин ми заїхали на парковку торгівельного центру і тато почав їздити по ній у пошуку вільного місця. Я мимоволі ковтнув, як побачив розміри натовпу на вході, повного одягнених людей. У нас точно не всі вдома, подумав я.
В решті решт батько знайшов вільне місце, приблизно за дві сотні метрів від найближчого входу. Стихнув двигун і ось настав момент істини. Зібравши всю свою мужність, я відчинив ковзаючі двері, заспокоюючи себе тим, що сусідня машина приховує мене від можливих поглядів. Перекинувши свою нову сумку через плече, я ступив крок, намагаючись внутрішньо приготуватися до того, що могло статися. Асфальт під ногами здавався гарячим, від чого важко було стояти на одному місці, і це спонукало мене рухатися далі.
Батьки попрямували через парковку, я поплівся за ними. Я намагався переконати себе, що буде не гірше, аніж учора, але не міг змусити повірити себе в це. Ті кілька поодиноких покупців учора не йшли ні в яке порівняння з юрбою, з якою я мав зіткнутися сьогодні.
Нас одразу помітили у натовпі біля входу до торгівельного центру. Люди реагували по-різному - від здивованих до відвертих поглядів, особливо на адресу моєї мами. Я старався ігнорувати їх, але це виявилося неможливим. Я майже фізично відчував кожне око на своїй шкірі, як один з голої трійки, яка раптово опинилася в центрі уваги. Відчуття на самій шкірі загострилися - подув повітря, сонячні промені, те, як згинаються м'язи під час ходи, погойдування пеніса та яєчок. Ніколи раніше не почувався я таким збентеженим (фраза, яку все частіше використовую відучора) і я впевнений, що моє обличчя палало від сорому.
На щастя, ми не затрималися на вході довго і попрямували всередину. Холодне повітря з кондиціонера контрастувало з сонцем надворі. Всередині було не так людно; цей вхід знаходився поза торгівельною залою між магазинчиків, тож тут було менше покупців. Але полегшення, яке я відчув, не тривало довго, бо ми, не зупиняючись, попрямувало прямісінько до центральної частини.
Ніколи раніше торгівельний центр не здавався мені таким великим і багатолюдним. Але принаймні тут нас помічали менше - люди були надто зайняті своїми справами, аби звертати на нас увагу. Проте тих, хто звертав, було більш, ніж достатньо - гигикання кількох малих дітей, тикання пальцем з групи дівчат, осудливі погляди поважних громадян. Більшість людей просто нахабно роздивлялися. Напевно я не міг би їх звинувачувати - чи ж не роздивлявся я сам, коли раніше бачив натуристів? Просто ніколи не уявляв, що стану одним з них. Мене зацікавило, чи всі вони почуваються так само. Проте батьки, схоже, нічого не мали проти цих поглядів, хоча я й не знав, як їм вдавалося цього досягнути.
 Зрештою, ми зупинилися біля продуктового відділу в самісінькому центрі торгівельного центру (чи не найбільш заюрмлена частина), і тато промовив:
- Гаразд, Петрику, ми хочемо сходити по покупки, які, гадаю, тобі будуть нецікаві. Чи не хотів би ти поки походити сам, а ми зустрінемося тут знову, скажімо, через дві години?
- Е-м, добре, - погодився я.
- О, і сонечку, чому б тобі не відвідати перукарню, оскільки ти тут? Ти казав про це кілька днів тому і я нічого не маю проти, - додала мама, даючи мені трохи грошей.
- Дякую, мамо, - відповів я, кладучи гроші до сумки.
- Чудово, Петрику. Будь молодцем і ми зустрінемося пізніше на цьому місці, - по цих словах вона мене обійняла. Боже, як же було химерно, відчувати її соски на моїй шкірі, коли вона притулилася - і ще химерніше від того, що все відбувалося посеред торгівельного центру! Вона розімкнула обійми через кілька хвилин і тоді пішла разом з батьком, швидко розчинившись у натовпі.
Отже, ось був я, голий і самотній, посеред продуктового відділу, оточений сотнями людей. Перші хвилини я просто стояв і почувався дуже незручно та збентежено. Більшість покупців просто ігнорували мене; але я помітив чимало прихованих і явних поглядів на собі. Зазвичай я полюбляв походи в торгівельний центр; я частенько приходив сюди позависати зі своїми друзями. Але знаходитися тут без одягу було геть іншим досвідом.
Раптово я усвідоми ще одну річ, про яку зовсім не здогадувався. Що, як хтось із моїх знайомих теж тут, і побачить мене в такому вигляді?
Доля наче прочитала мої думки, бо мій погляд зустрівся з групою дівчат попереду, які дивилися на мене, і, я був майже певний, що впізнав одну з них.
Не бажаючи переконуватися, чи це справді так, я остаточно вирішив накивати п'ятами з цього місця. Обернувшись до них сідницями, я почимчикував у випадковому напрямку, сподіваючись загубитися в юрбі. У будь-якому разі, якщо тільки це посильна задача для голої людини. Я йшов швидко, майже біг, і намагався ні з ким не зустрічатися поглядом, поки не відчув, як моє серце завмерло. Одна річ, бути невідомою голою особою в торгівельному центрі... а зовсім інша - стояти голим поміж тих, кого знаєш (раптово мені сяйнула думка про майбутній понеділок у школі, але я швидко прогнав її з голови).
Вдача посміхнулася мені, бо я опинився просто неподалік перукарні, куди зазвичай приходив підстригтися. Я вирішив, що не така вже й погана думка, скористатися маминою пропозицією і завітати сюди. Зрештою, це на деякий час позбавить мене від уваги натовпу. Я перетнув потік людей і впевнено зайшов до салону.
Дівчина на касі поглянула на мене з посмішкою, щойно я опинився всередині. Я зніяковів, але однаково відчув полегшення, бо ж тепер мене розглядала одна пара очей, а не десятки.
- Ти за записом? - запитала вона, гуляючи поглядом по моєму голому тілу вниз і вгору.
- Е-м, ні, сьогодні ні. Є вільний час?
- А ти би хотів стрижку всього тіла?
- Е, що? - розгубився я. Ніколи раніше не чув про подібне.
- Не переймайся, я просто запишу тебе. Тобі пощастило, є «вікно» за півгодини, - повідомила дівчина.
- Дякую... - мовив я. - Почекаю тут.
- Як тобі зручно, - погодилася вона і її увага перекинулася на іншого відвідувача, який саме збирався платити.
Я зайняв одне з крісел для відвідувачів. Салон був переважно прихований від поглядів ззовні через рекламу на вікні, що мене не могло не тішити. Одначе залишалася певна кількість відвідувачів, що заходили і виходили, кидаючи погляди на голого хлопця. І дівчина на касі дивилася нижче мого живота за кожної нагоди.
Я намагався розв'язати проблему просто ігноруючи це, гортаючи кілька старих журналів на столику. Проте моя параноя щодо того, хто на мене дивиться, у купі з нудною підбіркою журналів, не давала ніякої можливості відволіктися. За кілька хвилин я здався, і просто сидів, нервово зиркаючи на годинник і продовжуючи помічати людей, які досліджували моє голе тіло.
І та касирка все не зводила з мене погляду! Я вже почав бажати знову повернутися до торгівельного центру, аніж терпіти таке сусідство.
- То як давно ти натурист? - запитала вона, коли не було клієнтів.
Я не одразу зрозумів, що вона звертається до мене. Після деякої паузи я відповів:
- Е, від сьогодні.
- Що, реально?
- Мої батьки зареєструвалися. Я не мав вибору, - пояснив я. Мені було дуже ніяково спілкуватися з дівчиною голим. Ніби як мене засудили і я маю захищати те, що я би ніколи не хотів захищати.
- Я рада, що вони це зробили. Голий ти такий милий.
Я відчув, що починаю пекти раків, бо від того компліменту став ще більш збентеженим, ніж до цього. Ще ніколи я не відчував такого сорому, але я усвідомлював, що голий і не міг відповісти нічого кращого, ніж коротке: «дякую».
Вийшло ще кілька відвідувачів і вона переключила свою увагу на них. Коли впоралася з ними, повернулася знову до мене:
- А в якій школі навчаєшся?
Я відповів і, намагаючись бути ввічливим, запитав у неї те ж саме.
- КПІ, - відповіла дівчина. - Щойно вступила. А до того закінчила училище... - і я почув назву закладу, який знаходився в кількох кварталах від мого дому.
- І багато у вашій школі натуристів? - поцікавилася вона.
- Ні, я буду першим, - відповів я. Боже, як же я не навиджу думати про це!
- Це не круто. У нас, в КПІ, є спільнота натуристів... тобі варто з ними познайомитися. Моя сусідка з ними. У них відпадна тусовка!
- Дякую! - промовив я, не уявляючи, як перебування в тусовці голих людей зможе допомогти мені почуватися краще.
- До речі, я Інна, - сказала вона.
- Петрик, - назвався я у відповідь.
Вийшов ще один клієнт, а коли він розплатився, Інна повернулася до мене:
- Добре, Петрику, схоже, ти наступний. Проходь, там на тебе чекає Олена. Вона все зробить.
Я зиркнув на годинник і не без приємності здивувався, що час уже минув. Я встав і попрямував до перукарських крісел, на мить зрадівши, що на всьому шляху міг бути повернутий спиною до Інни. В кінці стояла жіночка, наскільки я зрозумів, Олена. Вона виглядала гарно доглянутою, мала близько 30 років, обличчя променилося дружньою посмішкою, а рухи були невимушені. Більше того, вона дивилася мені просто в очі, а не блукала поглядом по всьому тілу, як інші.
- Сідай, - запросила вона, підходячи до крісла. Я сів і з деякою осторогою помітив відображення всього мого тіла у дзеркалі. Як натурист я знав, що не буду прикритий навіть фартухом - я мусив споглядати свою оголеність увесь цей час.
- Тож, як будемо стригтися, котику? - запитала Олена.
Я назвав свою звичну зачіску.
- Гаразд! А як щодо решти?
- Решти? - розгубився я.
Гигикнувши, вона легенько провела пальцями по моїх грудях:
- Стрижка всього тіла.
- Е-м... Я не знаю... - я ніколи навіть не думав про волосся на тілі.
- У натуризмі нещодавно? - вона посміхнулася розуміюче.
- Так, - відповів я.
- Не переймайся через це, я знаю яку зачіску підібрати. Вона достатньо консервативна, тож ми можемо її потім зробити ще, якщо тобі сподобається.
- Звісно, - погодився я, не впевнений як воно все буде.
Перукарка заходилася працювати з моєю головою, зрізаючи і рівняючи волосся, а також використовуючи гель так, як я звик зазвичай. Мені було дещо неприємно дивитися на своє оголене відображення протягом цього часу, але, попри це, якось вдалося трохи розслабитися. Олена була справжнім професіоналом, час від часу підтримувала словом, а її очі дивилися тільки на роботу.
Незабаром вона закінчила і запропонувала встати. Я не полюбляю, коли з моїм волоссям пораються надто довго. Стиль, який я зазвичай обираю, є найзвичайнісіньким і не вимагає якихось особливих зусиль, тож Олена зробила все просто ідеально. І перш, ніж я встиг про це подумати, я відчув її руки на своїх плечах, від чого аж підскочив. Жіночка знову гигикнула:
- Тільки не роби так, коли поруч буде лезо, - попросила вона, повернула мене до дзеркала і додала: - Тепер візьмемося за решту тебе.
Моя душа втекла в п'яти, коли я побачив, як вона піднесла електричний тример до моїх грудей і стала видаляти волосся. Воно було не дуже густе, але я ніколи не звертав на нього уваги. Мені ставало не по собі щоразу, як її руки опинялися на моєму тілі, бо я зовсім не звик, аби хтось торкався до оголеної шкіри. Я зібрав у кулак всю свою волю, тільки б не здригатися, коли її пальці на тримері проминали мої соски. Я бачив, як Олена вирівнює волосся за довжиною, а також краї волосяного покриву, щоб надати йому симетричності. Вона почала з верху і спускалася все нижче і нижче...
Я не осягнув всього жаху, поки не стало запізно. Перукарка без будь-якого попередження стала опрацьовувати волосся навколо пеніса та яєчок. Ніхто і ніколи ще не торкався мене у тих місцях, а ось тепер ця жінка тримала їх так, наче то була цілком звичайна річ. Можливо для неї воно й було так, може їй доводилося мати справу з натуристами. Але зі свого боку я знав лише, що вона однією рукою буквально тримала мене за яйця, а в іншій мала бритву, тож я просто не міг підскочити і втекти. Відчуття її влади наді мною було ні з чим не порівнюваним досвідом - не було й натяку на сексуальність, але, разом з тим, мене несподівано торкалися у найбільш приватних та інтимних місцях. І я не знав, як це пережити.
Перукарка почала з густого кущика над пенісом, підстигаючи його і обробляючи так само, як робила з моїми грудьми. Потім стала по-різному відхиляюти і відтягувати пеніс та яєчка в протилежний бік від того, де проходив тример. Після цього вона підняла пеніс, намастила яєчка кремом і швидко поголила їх. Я вже почав відчувати, що більше не можу цього зносити, як все закінчилося... Олена почала працювати з волоссям на ногах.
Я відчував мільйони речей водночас і від того дещо паморочилося в голові. Сердитість, збентеження, приємність, здивування, зневага, полегшення... Все через те, що та жінка робила зі мною.
Не встиг я обдумати це все, як Олена, не підозрюючи про урагани емоцій в мені, просто казала:
- Готово.
Я був надто заклопотаний, аби роздивитися себе в дзеркалі, те відчував, що після її роботи сталася дивовижна зміна. Я виглядав чистішим і кращим, але мимоволі з'їжився, коли побачив, як мій пеніс більше виділяється на фоні підстриженого волосся, цим самим привертаючи до себе більше уваги, ніж раніше. Різниця була, наче я носив старі лахи, а тепер убрався в новий костюм. Це якщо не враховувати, що на мені не було одягу... Моя шкіра була єдиним, що я міг показати світу.
- Дя-дякую! - пробурмотів я, виходячи і все ще нервуючи.
Коли я підійшов на касу, то здавалося, що погляд Інни ще чіпкіше приклеївся до моєї промежини.
- Олена гарно попрацювала, ти виглядаєш чудово! - сказала вона, коли я дістав гроші з сумки.
- Так, - коротко відповів я, простягаючи їй кілька банкнот.
Вона порахувала решту і повернула мені.
- Сподіваюся, ти якось завітаєш до нашої спільноти натуристів... Я зазвичай там зависаю зі своєю сусідкою.
- Дякую, можливо, - мовив я, не маючи ні найменшого бажання піти на це.
І лише, коли вийшов з перукарні, я помітив, що вона всунула листочок зі своїм телефонним номером між гривень, які дала здачі. В цей момент я усвідомив, що вона зі мною фліртувала, від чого схвилювався і злякався водночас. Ще ніколи я не зустрічався з дівчатами, які б настільки цікавилися мною. Я знав, що привернув її увагу лише тому, що був голим, і це, хоч і не сильно, але підживлювало мою гордість, тож я підняв голову вище, коли повернувся до юрмища торгівельного центру.

Мені ще треба було вбити годину, а я не знав чим зайнятися. Я подумував повернутися і поспілкуватися з Інною, але сама думка про це посилювала збентеження. Тож я просто тинявся, намагаючись витіснити будь-яку думку про оголеність, та це виявилося непросто з огляду на те, що я постійно перебував у центрі уваги.
Я намагався уникати продуктового відділу; я знав, що це найпевніше місце зустрічі з кимось із знайомих. Натомість я попрямував туди, де ймовірність наштовхнутися на друзів була найменшою - великий магазин одягу. Певно я виглядав дивакувато - натурист, який походжає між полиць, повних різноманітного вбрання, але мені здавалося, що це найкраще, що я міг зробити. Якась жіночка середніх років запримітила мене, але мені було нескладно заховатися від неї за іншим рядом. Якби хтось запитав, я би заявив, що вибираю одяг для друга.
З тугою я роздивлявся манекенів та рекламні плакати, розставлені по магазину, на яких красувалися моделі, одягнені на різний колір та смак. На мені проступали сироти щоразу, як я торкався тканини і розумів, що більше ніколи не одягатимуся. Незабаром я змучився і засумував від подібних думок, тож вирішив подивитися телевізор, який знаходився у задній частині магазина. Я попрямував туди, але зупинився наче вкопаний, побачивши те, на що найменше сподівався: інших голих людей.
Вони знаходилися у взуттєвому відділі. Це були чоловік та жінка, які виглядали на той самий вік, що мої батьки, а може й трохи молодшими. І на них не було ані клаптику одягу. Гаразд, не зовсім так. Я швидко помітив, що на ногах вони мали сандалі і, виявилося, що збираються купити нові. Мені стало зле, від того, що я їх роздивляюся, бо тепер я вже знав, як воно - опинитися в їхній шкурі. Але я нічого не міг вдіяти, адже вони стояли просто перед моїми очима.
Раптово жінка обернулася до мене і щось промовила чоловіку, який теж поглянув у мій бік. Засоромившись, що мене застукали на роздивлянні, я швидко розвернувся і прожогом кинувся геть. Не знаю, що вони собі подумали. Чи не було з мого боку грубим розглядати їх? Чи може вони хотіли тільки привітатися з іншим натуристом?
Так чи інакше, я залишив магазин одягу і подався в нетрі торгівельного центру. Здавалося, натовпу побільшало у порівнянні з тим, що було зранку. Людей стало щонайменше удвічі більше відтоді, як ми сюди приїхали. Було просто неможливо йти так, щоб ні на кого не наштовхнутися, або щось хтось не наштовхнувся на мене. Якось я навіть відчув, як хтось вщипнув мене за сідницю. Я одразу обернувся але нікого підозрілого не помітив. Іншого разу хтось торкнувся пальцями мого боку. І, знову таки, я не побачив, хто це був. Мене почала охоплювати паніка і я зрозумів, що не хочу бути просто шматком м'яса, тому підійшов до найближчої лави і сів.
Звільнившись від потоку людей і очей, я заходився роздивлятися навколо. Виявилося, що я сидів прямісінько навпроти магазину жіночої білизни. Я не цікавився подібними місцями, але там було видно речі не гірші, аніж на постерах із супермоделями. Принаймні, так мені тоді здавалося.
 Гадаю, я просидів усього кілька хвилин, нібито ні про що не розмірковуючи, в усякому разі не думаючи про натовп або мою оголеність. Навіть розслабився трохи. Точніше, занадто. Бо, коли випадково позирнув додолу, побачив мій пеніс у потужній ерекції.
Мене огорнула паніка. Я підскочив, намагаючись прикритися руками (безнадійно) і просто побіг, мало не збивши кількох випадкових покупців. Можливо я привертав більше уваги, прикриваючись руками, ніж ерекція сама по собі, але я про це тоді не думав. Виставлячи збудження на показ, я почувався у десять разів збентеженішим, ніж коли був просто голим. Я мусив кудись заховатися.
Я забіг до туалету і закрився в одній з кабінок. Зупинився, намагаючись відновити дихання. Подивився униз. Ерекція не зникла. Я спробував думати про щось інше, прагнув подолати її силою волі. Але мені було 16; мій пеніс мав про це свою думку, стоячи, наче жезл, і не збираючись мене слухати. А те, що я був голим, далеко не допомагало. Відчуття повітря на шкірі додавало проблем і збентеження від цього всього лише підсилювало моє збудження.
Я намагався змусити себе розслабитися. Після всього, що сталося, в кабінці було не так вже й погано, бо вона дарувала таку приватність, якої в мене не було протягом цілого дня. Коли серце заспокоїлося і не вистрибувало з грудей, я зібрався з думками. Як не прикро, але я знав, що є лише один вихід... але мені було якось не до того, щоб робити цього в громадському туалеті. Власне мені був потрібен холодний душ, якого тут не було. Та, хоча його й не було, проте я мав достатньо води.
Я поглянув на унітаз і одразу почав міркувати. Рукомийники лишилися за кабінками і біля них постійно снували інші чоловіки, які заходили і виходили з туалету, отже в мене не було шляхів, аби вийти непоміченим. Звісно, я не мав вибору, тож я вирішив ризикнути.
Через кілька хвилин, коли я за звуками визначив, що зовні лишилося там мало людей, як тільки я міг сподіватися, я відчинив двері і прожогом кинувся до рукомийників. Якийсь дідусь, що саме мив руки, одразу звернув на мене увагу і кинув осудливий погляд. Інший молодик у модному вбранні широко посміхнувся до мене, даючи зрозуміти, що є геєм. Я мало не вмер. Мені знадобилося лише кілька секунд, аби змочити кілька паперових рушників у холодній воді, і я одразу повернувся до кабінки.
Перші кілька хвилин я просто відходив від сильного збентеження. Коли більш-менш заспокоївся, обгорнув одним рушником яєчка, а іншим - ерегований пеніс. У перші миті я злякався, що це спрацює... Але я міг зітхнути з полегшенням, коли відчув, як він почав зменшуватися. А через хвилину або дві повністю повернувся до спокійного стану.
Похитуючись, але почуваючись значно ліпше, я зняв рушники і вийшов з кабінки. Я був радий відзначити, що ті, хто бачили мою ерекцію, вже пішли, хоча там стояло чимало нових людей, які з цікавістю позирали на голого хлопця. В цей момент я зміг навіть не збентежитися і просто вийшов з туалету.
Повернувшись до торгівельного центру, я кинув погляд на годинник і зауважив, що вже майже наблизився час, коли я мав зустрітися з батьками. Щасливий від того, що це випробування наближається до завершення, я попрямував у напрямку продуктового відділу, де ми розійшлися раніше. Думка про те, що скоро покину цей торгівельний центр настільки тішила мене, що я більше не турбувався через інших покупців навколо.
Я відчув себе ще краще, коли побачив батьків, які вже чекали на мене, тримаючи сумки з покупками. Підійшовши ближче, я зрозумів, що вони не єдині голі люди... Я придивився і згадав, що бачив цю пару в магазині одягу. Перш, ніж я встиг подумати, як реагувати, вони мене помітили, тож мені не лишалося нічого іншого, як приєднатися до них.
- Даниле, Дарино, це наш син Петрик, про якого ми розповідали, - сказала мама. - Петрику, це сім'я Бондаренків. Вони такі ж натуристи, як і ми.
- Приємно познайомитися, - простягнув мені руку пан Бондаренко.
- Навзаєм, - відповів я, потискаючи руку. Данило виглядав дуже добре - високий, засмаглий і мускулястий. Було видно всі шість кубиків пресу, він мав розвинуті плечі, так само, як і міцний потиск. Його шкіра виглядала цілком однорідною від голови до п'ят, без будь-якого волосся на тілі, від чого його пеніс здавався ще більш примітним.
На противагу йому Дарина була меншою, в обличчі вгадувалися галицькі риси. Вона сягала ледве до плеча чоловіка. Мала локони до плечей, невеличкі груди і волосся внизу живота, виголене у вигляді V.
А ще я помітив, що всі вони були взуті. Данило носив шльопанці, а на Дарині красувалися елегантні сандалі з тонким шнуруванням, яке йшло навколо ніг. Потім я побачив, що батьки теж купили собі взуття, таким чином я лишився єдиною босою особою. Я згадав, що мені також можна носити взуття, але порадів, що його не мав. Маючи щось на ногах і нічого на решті тіла, я би почувався ще більш голим.
- Думаю, ми бачили тебе в магазині одягу нещодавно, - мовив Данило. - Але тоді ми не привіталися, тож я радий, мати таку можливість зараз.
- О... - тільки й вирвалося в мене, бо я не мав слів і почувався не дуже добре від того, що тоді втік.
- Бачу, тобі зробили зачіску, гарна робота, - сказала мама.
- Так, ти виглядаєш дуже файно, - додала Дарина, вивчаючи мене очима. - А це часом не про тебе балакали люди, які вгледіли голого легеня, що бігав по торгівельному центрі з ерекцією.
Я нічого не відповів, але моє обличчя, що миттю стало багряним, було красномовнішим за слова. Я хотів провалитися крізь землю, але іншим це здавалося кумедним.
- Петрику, тепер ти натурист і не маєш перейматися через подібні речі, - пояснив Данило. - Це частина твого тіла і нема чого її соромитися. Коли таке трапляється, тобі просто слід подумати, як цьому дати раду... Хоча, я бачу, що ти з цим впорався.
Боже, мені хотілося вмерти.
- До речі, ми запрошуємо вас на шашлики наступні вихідні, заодно познайомимося з новими сусідами-натуристами. Будемо раді, якщо приєднаєтеся до нашого товариства, - промовив Данило. - Ну, нам вже час іти. Раді були познайомитися. До наступних вихідних!
 Після кількох обіймів вони пішли і я з батьками лишився єдиними голими людьми довкола.
- Гаразд, Петрику, чи ти готовий іти? - запитав тато.
- Залюбки! - миттю відповів я.

Який же я був радий знову опинитися вдома, де з моєю оголеністю мали справу лише батьки! Здавалося немислимим, але після того, як я провів день повністю голим у торгівельному центрі, оголеність в рідних стінах сприймалася майже нормальною, хоча й досі дивною. Більшість залишку дня я провів за комп'ютером у своїй кімнаті, пояснюючи своїм друзям, що занедужав і на цих вихідних не вийду. Вони поставилися скептично, але прийняли мої вибачення, хоча деякі продовжували дошкуляти.
Я просто не уявляв, як їм повідати про те, що я тепер натурист, і як вони до цього поставляться. Я зовсім не хотів, аби мої друзі бачили мене голим, а особливо страшився несподіваної ерекції, як то трапилося в торгівельному центрі. Я знав, що такою мала стати реальність понеділка... проте я зовсім не хотів про це роздумувати.
Як би там не було, я розважився, зігравши в кілька комп'ютерних ігор і трохи почитавши в Інтернеті, несподівано зацікавившись, що такого можна знайти про натуризм. Я пройшовся багатьма сайтами, але особливо багато не читав - я зловив себе на тому, що досі називаю словом «вони» цих людей, які вирішили завжди бути голими, хоча й сам тепер був одним із них.
Тим часом день продовжувався і мій шлунок почав буркотіти. Я не мав ані ріски в роті від сніданку, тож я вирішив спуститися на кухню і чогось перекусити.
Ходіння по дому голим і досі залишалося для мене незвичним. Було дивно... коли я знаходився в оточенні інших людей, я більше відчував збентеження, але як лишився на самотині, то міг більше уваги звертати на самі відчуття, що виникали через оголеність. Це виявилося доволі чуттєво. Я ще не був готовий визнати, що воно мені подобається, але, принаймні, я вже міг спокійно оцінювати це.
Я відчув запах, ніби на кухні вже щось готують - і здогадався, що мама робить вечерю, тож ідея з перекусом відпадала. Але, принаймні, я міг піти і подивитися, що буде на вечерю.
Я спустився сходами і пройшовся крізь вітальню до входу на кухню, де скрикнув і мало не зомлів від побаченого.
Тато стояв спиною до холодильника, а мама... моя мама була навколішках перед ним, обхопивши устами його пеніс і пестячи пальцями йому між ніг. Певно вона почула мій вигук, бо на мить відвернулася, щоб сказати: «Петрику, вечеря скоро буде готова», а потім продовжила працювати з татом.
Я не зміг одразу вийти з кухні, бо обернувшись, вдарився плечем об одвірок. У вітальні я вправ на диван, не маючи змоги відійти від шоку через те, свідком чого я став.  Тобто, очевидно, що я бачив батьків голими весь день. Строго кажучи, я реально не бачив нічого нового дотепер. Але... мої батьки, моя мама, такої картини я раніше просто не уявляв. Натуризм - це щось про безсоромність, повсюдну відкритість та заперечення потреби приватності... Чи справді це означає, що мої батьки почнуть проявляти сексуальну поведінку по всьому будинку?
Очевидно, означає.
А потім трапилася дивна річ. Я встав і повернувся до кухні. Рухи мої все ще були скуті, але я намагався ігнорувати це і силував себе прийняти нові порядки. Моя мама бачила, як я маструбую зранку, то чому ж я маю лякатися того, що помітив тепер?
Я зробив вигляд, наче розставляю на столі тарілки для вечері, водночас намагаючись не дивитися на батьків і не маючи ані найменшого бажання бачити. Схоже, моя присутність ані трохи не заважала їм. За кілька хвилин тато застогнав, напружився і кінчив.. І я просто задерев'янів, коли бачив, як мама ковтає кожну крапельку.
 Татів член вислизнув з усміхнених маминих губ, швидко здувшись після того, як віддав усе. Мама просто підвелася і повернулася до мене:
- О, чудово! Дякую, Петрику, що розставив тарілки. Григорію, ти не проти принести кілька пляшок газованої води з гаража? Вони нам будуть потрібні. Ми сідаємо вечеряти вже за кілька хвилин.
Я не знаю, як їй це вдавалося. Всі троє з нас були повністю голими, і, наче того мало, вона щойно зробила таткові мінет, тут на кухні, прямо переді мною! А тепер просто посміхається і розповідає, ніби все абсолютно нормально.
Нормально, подумав я. Це те слово, яке відтепер втратило усі свої значення.
Тато пішов по напої, як мама й просила. Стіл був майже накритий, я просто сидів і бачив, як моя мама дістає з духовки м'ясо і робить останні приготування. З досвіду я знав, що просто би заважав, якби крутився біля неї, тож просто сидів за столом, спостерігаючи, як мама рухається по кухні, як то робив мільйони разів до цього. За винятком того, що нині вона була голою. Кожен сантиметр її шкіри відкривався моєму погляду. Це було таким знайомим і таким новим водночас. Коливання її грудей, або те як рухалися м'язи, коли вона зігнулася в талії.
- Мамо?
- Так, сонечку?
Мені хотілося запитати, як їй вдається почуватися так комфортно. Здавалося, ніби кожна нова хвилина шокує і бентежить мене, але мама ніколи не виглядала такою розслабленою та природною, як тепер. Виникало враження , що її не турбують жодні особливості натуризму. В ній не було ніякого натяку на ніяковість або сором і, чи шкодування з приводу відсутності приватності. Я на знаю, чому звернувся до неї і що думав сказати далі. Раптово, сидячи голим, я відчув себе знову маленьким хлопчиком. Я занадто засоромився, аби питати, тому лише сказав:
- Та, нічого.
Одразу після цього повернувся батько з напоями і за хвилину мама завершила приготування столу. Це була наша перша сімейна вечеря, як натуристів, яку ми провели за нашою звичною мовчанкою (зазвичай через те, що мама дуже добре готує). Не можу сказати, що не відчував незручність, але радів певному комфорту від повернення до звичного режиму, коли ми робили щось, як раніше. Так, всі ми були оголені, але, можливо, я з цим якось навчуся жити.

Наступного ранку я прокинувся з відчуттям свіжості. Давненько я не проводив суботній вечір удома, тож цього разу мав набагато більше часу на сон, аніж зазвичай. До того ж, електричне простирадло на матраці, яке батьки купили вчора у торгівельному центрі, виявилося реально зручним і допомагало тримати тепло попри відсутність ковдри на мені.
Як і звичайно, я прокинувся з ерекцією. Щоб не ризикувати, як попереднього ранку, я зробив усе просто на ліжку. Мушу відзначити, що мені сподобалося дрочити без жодного одягу, повітря і сонце на моїй шкірі лише посилювали відчуття. Тому я майже одразу кінчив.
Витерши сперму кількома серветками, полежав розслаблено кілька хвилин на ліжку, насолоджуючись відгомоном оргазму перш, ніж піти до ванної. Я почув голоси обох батьків унизу, а це означало, що вони, можливо, уже прийняли душ. Тож я мав час, аби почистити зуби, поголитися і помитися у мирному спокої та самотині. Коли я вийшов з душової кабінки і заходився витиратися, мій настрій був просто чудовий. Звісно, було би ще краще, якби я міг після цього піти вдягнутися, але я намагався не гнітити себе подібними думками. Я змирився з тим, що моя оголеність є постійною; ніщо інше не допомагало мені втішитися більше.
Я спустився сходами в надії на сніданок і дещо спантеличився, не побачивши ніяких натяків на нього. Я знав, що батьки вже встали, але ніщо в кухні не вказувало на те, що цього ранку щось готували. Насправді, я взагалі не застав батьків на кухні, що було так само незвично. Пройшовшись кімнатами, я надибав їх у задньому дворику за розсувними дверима вітальні. Вони сиділи за столиком, читаючи суботні газети за філіжанкою кави. На мить я спинився, не бажаючи ризикувати вийти з будинку голим. Але якимось чином я змусив себе таки прочинити двері й ступити їм назустріч.
Власне, зовні було вже й не так погано. Сонечко ніжно гріло, а легенький вітерець дарував свіжість. Навіть декоративна бруківка залишала приємні відчуття на босих ногах. Очевидно, сьогодні вимальовується спекотний день, але ще було досить рано і температура не піднялася настільки, щоб припікати стопи.
Наш задній дворик не мав цілковитої приватності, бо від сусідів його відділяла тільки сітчаста огорожа. Особисто я не був з ними добре знайомий і не бачив нікого з них зараз, тому я додав цей факт до мого зростаючого списку речей, про які я намагаюся не думати.
- Доброго ранку, соньку, - усміхнулася мама. - Кави?
- Звісно, - пристав я на пропозицію і мама наповнила філіжанку з турки. Я всівся в одне з м'яких крісел за столом і додав цукор та вершки до кави.
- Ми подумали, що сьогодні було би чудово поснідати в «Пузатій хаті», аніж готувати власноруч, як тобі це? - запитала мама.
Упс! Зазвичай мені подобалася «Пузата хата», але я знав, що в неділю зранку там буває людно, отже це буде що одне місце, де моя оголеність стане дуже публічною. Проте мій шлунок загарчав і навіть збентеження бути голим не здавалося достатнім, аби відхилити пропозицію. Власне, гірше, аніж у торгівельному центрі, не буде, вірно?
- Так, звучить добре, - вимовив я, коли це обдумав.
Здавалося, тато цілком занурений у своє чтиво, а мама відкинулася на кріслі, розслабившись на сонці. Схоже, ніхто з них не поспішав збиратися їхати. Зі свого боку я намагався чинити подібно, даючи каві розбудити мене і стараючись оцінити лінивий голий недільний ранок. Чесно признатися, я почав насолоджуватися відчуттям повітря на оголеній шкірі. Це не те, що змушує знічуватися через повсякчасну оголеність, але, щонайменше, воно дарувало хоч якийсь позитив, коли тебе силують до такого стилю життя.
Я ковзнув поглядом по заголовках газет, які читали батьки. Когось у Верховній Раді зловили на відмиванні грошей і, виявлялося, що до цього якось причетний Президент. Звичайно, одна сторона заявляла, що він не винен, але інша наполягала на імпічменті. Десь на близькому сході минулої ночі стався землетрус і постраждалим вже була надана допомога. «МагноліяТВ» розшукує зниклих дітей. Поплавський знову збирається влаштувати прощальний концерт. Нічого надзвичайного.
Я звернув увагу, що між рекламних оголошень лежав листок «Тижневик стилів життя». Я витягнув його і прочитав заголовки. «Свідки Єгови» організовують спільну зустріч в «Палаці Спорту» - найбільш масову з тих, які коли-небудь проводили. В Управлінні відбулося слухання про визнання Інфантилізму як ще одного стилю життя. Натуризм залишається найпопулярнішим стилем три тижні поспіль, за ним ідуть добровільні раби, «свідки» і вегани. Якийсь відомий гедоніст виступив з промовою... а спільнота натуристів КПІ сьогодні проводила збір коштів.
Я саме заходився читати останнє, коли озвався тато:
- Виглядає так, наче у «Волі» якісь фінансові труднощі, - мовив він, відкладаючи газету.
- О, чудові новини, чи не так? - поцікавилася мама.
- Так. Це означає, що вони тепер нас викуплять, - відповів тато.
- Отже, ти тепер не втратиш роботу? - запитав я.
- Так, обіцяю, - відповів він.
Раптово я відчув приплив надії, щойно усвідомивши, що би це могло означати:
- То ми тепер знову зможемо одягатися?
- Петрику, - тато перезирнувся з мамою. - Ми прийняли це рішення на довгу перспективу, це на благо сім'ї.
Я втиснувся в крісло зневірений, бо остання іскорка надії згасла. Я нічого не розумів; мені здавалося, ми стали натуристами, бо тато мав проблеми на роботі, а тепер виглядало, наче не в тому річ. У тому не було сенсу, і я ніяк не міг заперечувати.
- Ну що, будемо їхати на сніданок? - запитала мама.
- Так, рушаймо, - відповів тато, обоє встали, забираючи газети і кавовий сервіз.
Я ще трохи посидів, а потім пішов за ними в будинок, де ми зібрали сумки, після чого залізли у мінівен і попрямували до «Пузатої хати». Я знову почав нервувати через те, що буду голим на людях. Разом з тим, мені допікав голод, тому я намагався сконцентруватися саме на цьому відчутті, хоча думка про те, що всі в ресторанчику будуть дивитися на мене, не залишала мене в спокої.
Дорога до «Пузатої хати» не була далекою. Ресторанчик знаходився у нашому районі, трохи більше, ніж за кілометр від нашого дому. Можна було би пройтися пішки, якби я палав бажанням прогулятися голяка. Коли ми почали паркуватися, моє збентеження знову виросло. Очевидно, що всюди вже було повно машин, тож татові довелося проїхати двічі перш, ніж ми запримітили вільне місце. І вже за мить я знову опинився в громадському місці голим, босі ноги торкалися розігрітого асфальту, а на мені не було нічого, окрім сонячних променів. Люди на вулиці одразу звертали увагу на трьох оголених людей, які прямували вздовж машин. І знову таки, я диву давався, як батькам вдається не перейматися цим - вони йшли і вели себе так, наче були повністю одягнені, тоді як я намагався рухатися, використовуючи припарковані автівки як щит від поглядів.
Як потрапили всередину, то стали привертати ще більше уваги. Там реально було велелюдно, лінія з тацями вздовж вітрин зі стравами здавалася чи не найдовшою з тих, які мені довелося зустрічати, і, вочевидь, ще довелося чекати, поки звільниться якийсь столик. От, дідько! На додачу ще місце нашого очікування, було на виду чи не у всього ресторанчика. Нічого не залишалося, як стояти і одразу перетворитися на предмет обговорення десятка сусідніх столиків, відвідувачі яких мало не поскручували шиї, повертаючись подивитися на наші виставлені на огляд тіла. Я ненавидів, коли мене так розглядали. Бути голим не було би так нестерпно, якби оточуючі просто перестали витріщатися на мене, подумалося мені.
Після незліченних хвилин, що інші пожирали нас очима, нарешті настала наша черга поїсти - саме звільнився один зі столиків і ми одразу за нього сіли. Ясна річ, він знаходився на протилежному кінці зали, тому нам довелося пройти її всю, аби лише зайняти вільне місце. Але тепер я був достатньо голодний, аби зосередитися на апетитних стравах на таці, а не на поглядах інших, поки ми йшли. Шлунок буквально гарчав, поки ми стояли в черзі, хоча за гомоном навколо цього ніхто не чув. Людям подобалося зорити на нас, але самі вони намагалися триматися на віддалі, що не могло мене не тішити. Не люблю, коли натовп тисне.
Отже, я йшов поміж столиків, тримаючи тацю з кількома тарілками, більше ні на що не звертаючи уваги. Все виглядало апетитно; мені довелося зосередити всю свою розумову енергію, аби вирішити, що ж я хотів вибрати. Невеличкий французький тост, яєчня, бекон, шинка, два млинці... Я підозрював, що не з'їм цього всього, але коли дуже голодний, то ще й не стільки замовиш. До столика я рухався цілком на автопілоті, майже витіснивши думки про юрмище навколо, як раптом...
- Петрику?
Я підняв очі і побачив Руслану Данилюк, мою однокласницю, яка в класі сидить за кілька парт від мене. Я завмер на місці... Думаю, я би кинувся навтьоки, якби не тримав тацю. Навіть не знаю, як я її не випустив на підлогу.
- Ти голий! - сказала вона, вивчаючи моє тіло. Її друзі за столиком виглядали не менш спантеличено.
- Так, - видушив я кволим голосом. Констатація очевидного. Лайно! Як мені тепер діяти?
- А коли ти став натуристом? - посміхнулася Руслана.
- У п-п'ятницю, - відповів я, відчуваючи, як червонію від приниження. В такі моменти хочеться лише, аби земля розверзлася і поглинула тебе назавжди.
- Ну, мені подобається, - гигикнула вона. - Гадаю, я ще побачу тебе в цьому вигляді?
- Так, - мовив я, не в змозі відшукати кращих слів. Я знайшов у собі сили знову піти далі, а за столиком сів спиною до зали, не спроможний позбутися відчуття приниження. От воно й сталося. Моє життя коту під хвіст. Люди, які мене знали, побачили мене голим і тепер були в курсі, що я натурист. Та краплина конфідентності, яку я мав, випарувалася, як роса на сонці.
Я опустив погляд на тацю зі своєю їжею і неочікувано усвідомив, що втратив будь-який апетит.

Екран мого комп'ютера переповнювали повідомлення від друзів, знайомих і, навіть, тих, з ким я раніше не спілкувався.
«Чувак, ти що, тепер, типу, натурист?»
«Руслана казала, що бачила тебе голим в «Пузатій хаті». Вона, певно, жартує?»
«Петруха, це що, правда?»
«Нуді!»
Я не відповів на жодне з них. Я нічого не міг з ними вдіяти! Просто вийшов з месенджера, нічого не відписавши. Я знав, що це лише тимчасова втеча, але мій живіт буквально скрутило від приниження. Мені було паскудно і я не знав, що з цим робити. Завтра в школі я не зможу просто «вийти». Мені треба буде пройтися коридором, зайти до класу і спілкуватися з друзями повністю оголеним, як я був зараз. Як би я хотів, щоб цього ніколи не сталося! Звичайні люди просто не ходять всюди голими, як я останні два дні. Добре, що батьки лишили мене в спокої по обіді. Хоча, мені здалося, що вони просто пішли потрахатися на дивані у вітальні; схоже, вони не додумалися зробити це в мене перед очима, бо це було би вже занадто химерно.
Мені страшенно захотілося прикрити себе хоч чимось, аби повернути якусь подобу пристойності. Я поглянув униз на своє тіло. Межі засмаги вже майже розмилися, хоча частини, які зазвичай ніколи не бачили сонця, досі залишалися відмінними від інших. Навіть сидячи наодинці в кімнаті, я відчував себе на виду і ніяково, постійно повертаючись думками до свого неодягненого стану. Як же це розчаровувало! Я потрапив до пастки натуризму. З усіх існуючих стилів життя батьки змусили мене  - чому саме до цього?
Без будь-якого ентузіазму я вирішив погортати кілька сайтів натуристів, які повідкривав раніше. Більшість з них виглядали надто офіційними - інформація про організації, конференції і тому подібні речі. Всі вони торочили про те, як «чудово» бути оголеним повсякчас. Це кардинально відрізнялося від того, що я тепер відчував; вони стверджували, що натуризм - це якась природня насолода, а не кара Божа, як мені здавалося. Ось лише, що писали на одному сайті:

...натуризмом насолоджуються мільйони людей по всьому світу, які пристосувалися до стилю життя вільного від одягу. По-перше, більшість вражена свободою, яку приносить життя оголеним, коли більше не треба підлаштовуватися під моду і витрачатися на дорогий гардероб...

Ну ні, свобода - не те слово, яким би я описав це. Інший сайт стверджував:

...натуристи живуть за простим кредо. Одяг зовсім не обов'язковий для щасливого і здорового життя, він лише слугує для пропаганди сорому та ідеї, що людське тіло неприроднє. Натуристам зручно в їхній власній шкірі і вони пишаються своїми тілами, які не вважають за потрібне приховувати і які не мають за джерело сорому...

Ці всі слова й близько не перегукувалися з моїми власними думками. Моє розчарування росло, як на дріжджах. Очевидячки, я не міг бути єдиним, хто відчуває подібне. Бо хіба ж могло бути, що я єдина притомна особа в цьому жалюгідному стилі життя? Ось що ще писали:

...стиль життя натуристів найбільш природній з-поміж інших. Вони полюбляють бути на природі та відкритому повітрі, тому зазвичай мають краще здоров'я, аніж решта населення. Ожиріння та супутні захворювання рідко трапляються серед натуристів...

Відкрите повітря було ОСТАННІМ місцем, де б я хотів знаходитися відтоді, як став натуристом. Я перейшов на інший сайт, де містився форум натуристів-підлітків, і вже збирався закрити його не читаючи, бо думав, що там знову все в тому ж дусі, коли мої очі зачепилися за назву однієї теми: «Така пригнічена». Я розгорнув її:

Привітики!... Мені 15 і мої батьки перейшли в натуризм три тижні тому, після чого я тепер маю постійно бути голою. Це так пригнічує! Всі друзі кепкують з мене і гадають, що я тепер якась шльондра. Я боюся виходити з дому, бо всі витріщаються на мене. Я би хотіла одягнутися і повернутися до нормального життя. Чому людям подобається бути голими? Мені не втямки!
Катя.

На це повідомлення досі не було відповідей. Як же я розумів, що відчуває бідолашна Катерина! Але, хоч би як їй було погано, в мені промайнуло щось на кшталт радості, що я не єдиний у своїх думках. Я зберіг посилання на тему форуму, аби пізніше повернутися.
Чисто з цікавості погуглив спільноту натуристів КПІ. Їхній сайт випав першим у списку пошуковця і я одразу перейшов на нього. Одразу шокувала розлога світлина з купою оголених тіл крупним планом. Їх було дев'ять: шість дівчат і три парубка, всі посміхаються, не прикриті жодним клаптиком одягу. Я й уявити не міг, що Інтернет дозволить мені побачити зображення оголених людей (адже я неповнолітній), виставлене на огляд всьому світу. В той же час, я зловив себе на тому, що мені це сподобалося. Було цікаво спостерігати, як відрізняються тіла на фото. Кожне мало свій розмір та форми, відтінок шкіри і зачіску. На одній дівчині красувалося вишукане татуювання, яке починалося на руці й прямувало до протилежної ноги. В іншої на голові пломенів червоний ірокез, а тіло рясніло прикрасами, з яких найбільше притягували погляд кільця на сосках. Один з хлопців мав довге волосся. Кілька з них носили сандалі. Все інше на сайті спільноти виглядало достоту так, як і на інших сайтів натуристів. Єдине, що мене зацікавило, це події. Сьогодні вони влаштовували збір коштів, а наступна зустріч мала відбутися у середу ввечері.
У цей час задзеленчав вхідний дзвоник. За звичкою я підвівся, аби спуститися і відчинити двері, але потім згадав про свою оголеність і зупинився. Я стояв на верхніх сходинках, чекаючи поки це зробить мама, а потім дослухався, хто ж прийшов.
- Женя! - почув я мамин голос. Женя - молодша сестра мами, себто моя тітка.
- Маша! - вигукнула та. - Коли ти розповідала, що ви, нарешті, зареєструвалися, я знала, що ми маємо прийти і побачити все на власні очі! Ти виглядаєш чарівно!
«Ми» означало, що прийшов також мій надокучливий 8-літній двоюрідний братик Тимко - від цього здогаду з мене вирвався стогін. Разом з тим мене заінтригувало інше в репліці тітки - що вона мала на увазі під словом «нарешті»?
- Дякую! - відповіла мама. - Прошу, заходьте, а я піду поставлю чайник і миттю повернуся.
- А де Гриша і Петрик? - запитала Євгенія. - Я хочу привітатися з ними також.
Мені закрутило в животі. Може мені ще й свої фото в Інтернеті повикладати; схоже, світ ще не надивився на мене голого, то чого ж розмінюватися на дрібниці?
- Та вони десь тут крутяться, - відповіла мама. -  Григорію! Петрику! Ходіть-но привітайтеся з тіткою Євгенією!
От, лайно, подумав я. Я вичекав момент і тоді спустився сходами. Чесно кажучи, мене більше напружувала необхідність спілкування з Тимком, аніж ніяковість через відсутність одягу. Я сподівався лише, що це триватиме недовго.
- Петрику! - вигукнула Євгенія, щойно побачила мене і заходилася поглядом обмацувати моє тіло. - Ти чудово виглядаєш! Як тобі бути натуристом?
- Та нормально, - збрехав я, даючи їй обійняти мене. Я почувався дивно, обіймаючись повністю голим з цілком одягнутою тіткою і відчуваючи тканину її вбрання на своїй шкірі. Це був перший дотик до одягу від вечора п'ятниці.
На кухні засвистів чайник.
- Чай готовий, - повідомила за мить мама. - Петрику, чому б тобі не погратися з братиком, поки ми з Євгенією потеревенимо?
Я лише застогнав.
- Будь чемним, - сказала вона і разом з тіткою попрямувала на кухню. Але й виразний був контраст між голими маминими сідницями і барвистою тітчиною спідницею!
Я позирнув на Тимка, який блиснув до мене диявольською посмішкою. Він був типовим зіпсованим братом із самовдоволеним відчуттям власної вищості, бо його мама завжди купує йому найновіші іграшки. У руках він стискав гральну консоль Nintendo Switch, а його одяг виглядав, як останні брендові моделі. На його червоній у білу смужку сорочці досі висіла етикетка з магазину, але я нічого не сказав.
Мабуть надивившись на мене досхочу, він просто пішов до вітальні і всівся гратися на своєму «нінтендо». Воно й на краще - я примостився на дивані і ввімкнув телевізор, радіючи, що не довелося з ним розмовляти.
- Я не хочу це дивитися, - подав голос Тимко.
- Просто грай у свою гру, - порадив я.
- Я не збираюся слухати якогось голого збоченця, - процідив він, встаючи і намагаючись сісти далі від мене.
- Я все ще старший за тебе, - нагадав я. Фу, і це було найкраще, що я міг придумати у відповідь?
- Тобі навіть не дозволяють носити одяг, невдахо! - випалив Тимко так емоційно, що аж впустив свою гральну консоль.
- І? - запитав я, підіймаючи її з підлоги.
- Не торкайся її! Мені не потрібні твої голі мікроби! - Тимко рвучко висмикнув консоль з моїх рук.
Мені не вірилося, що я програю якомусь восьмилітньому пуцьвірінку. Він був дещо грубий, хоча ж ще не досягнув навіть половини мого віку. Уф! Але тоді я не відчував якогось страху через свій оголений стан. Важко утримувати перевагу, якщо ти голий, а інша особа цілком одягнена, навіть якщо їй лише вісім. Я тільки схрестив руки на грудях і подивився, що ж він вибрав - якесь недолуге реаліті-шоу. Оскільки він мене ігнорував, я не особливо переймався, а лише сподівався, що він скоро піде.
Краще б це його змусили до натуризму, а не мене, подумав я. Це б точно збило з нього надлишок пихи.
Мої думки повернулися до тітчиної фрази: «нарешті зареєструвалися». Це означало, що мої батьки планували перехід задовго до того, як повідомили мені, отже було щось, про що вони мені не сказали. Мені подумалося, що їм доволі комфортно бути натуристами... але я просто не міг зрозуміти, чому? Можливо я надаю надто багато значення слову, яке тітка могла зронити без будь-якого підтексту? Проте, я нічого не міг вдіяти і продовжував розмірковувати про те, що б воно могло означати.
Десь за півгодини з кухні повернулася мама і Євгенія.
- Тимку, золотце, ходімо додому?
- Так, - буркнув братик, а мені наче гора з плечей впала. Навіть те, що мене змусили бути голим у його товаристві, було не настільки зле, як тоді, коли місяць тому мені довелося відвідати його день народження. Тож я вважав себе щасливчиком.
Я підвівся, а тітка підійшла і на прощання обійняла мене (але мені знову було ніяково).
- Вітаю, Петрику! Я гадаю, це так чудово. Перед тобою тепер відкриваються нові можливості, я дуже рада за тебе, - щебетала вона.
Мене спантеличило, які такі можливості вона має на увазі? Вражало, як багато людей думають, що натуризм - це так неймовірно чудово, але чомусь самі не поспішають роздягатися.
- Дякую, тітко Євгеніє, - відповів я, а за хвилину вони вже вийшли за двері.
Залишившись удвох з мамою, я подумав, чи не запитати про ті слова тітки, але вирішив, що то в мене лише розігралася параноїдальна уява в царині конспірології. І що б це дало? Воно б однаково не змінило реальність мого нового життя.

У понеділок я прокинувся разом з сонечком. Годинник показував трохи більше шостої ранку, що було майже на годину раніше, аніж я зазвичай встаю у будень. Попередньої ночі я спав небагато; мене мучили жахіття про ранковий похід до школи, мій перший навчальний день як натуриста. Страх наростав усю ніч, а коли я проснувся, то мене від нього мало не лихоманило. Все, що відбулося за останні два дні, здавалося безневинною краплиною у порівнянні зі шквалом, яким мені уявлявся похід до школи голяка. Я був певен, що після того, як вчора «вийшов» з месенджера, тепер всі з нетерпінням чекатимуть мого прибуття. Не було ані найменшої надії, що мене в школі сприймуть нормально; тепер я назавжди стану вигнанцем. Я навіть не міг бути певен, чи хоч хтось із моїх друзів захоче мати стосунки зі мною після цього. Мені подумалося, чи не вдати з себе хворого і лишитися вдома (я й справді почувався зле), але ж однаково треба буде піти завтра... Наче той смертник, я змирився з невідворотністю долі.
Мій татко ще не прокинувся, тож я вирішив прийняти швидкий душ перш, ніж комусь заманеться вскочити до мене в кабінку. Потім я старанно причесався, начебто охайне волосся могло приховати мою наготу. Зрештою, мені й досі подобалася моя зачіска, хоча мені б і хотілося виглядати менш кістлявим. Було якось дивно, що не треба одягатися до школи. У мозок мимоволі вбудувалося неспокійне відчуття, наче я щось забув зробити. Ясна річ, я точно знав, що «забув», але так вже побудований розум, що він мав мені про це постійно нагадувати.
Я почув, що батько встав о 6.30 - його звичний час, і попрямував до душу. Я не був упевнений, що треба робити; мені не доводилося прокидатися так рано і мати стільки вільного часу зранку. Моя оголеність та збентеженість теж далеко не допомагали. Неспроможний придумати нічого іншого, я просто спустився на кухню, щоби приготувати сніданок.
Коли поставив турку на вогонь, став міркувати про те, що зробити. Зазвичай у будні я снідав кашею швидкого приготування, бо не прокидався настільки рано, щоб щось готувати. Але тепер мені якось потрібно було вбити час, тож мій вибір упав на тости та яєчню. До того ж, моїх кулінарних здібностей не вистачало б на щось більше.
Я дістав усі необхідні продукти і заходився кухарювати. Готувати їжу голяка здавалося химерним, але це мене вже не дивувало. Все відчувається незвичним, коли ти голий. Вогонь на плиті, потріскування яєць на пательні, гарячі скибки хліба з тостера - все приносило сум'яття. Я знав, що нічого з цього не становить загрози, коли я обережний, але попри це інстинктивно відчував небезпеку через відсутність одягу, який би захистив мою шкіру. Але це, щонайменше, допомогло відволіктися від думок про школу, хоча й вони не збиралися нікуди зникати.
Мама зайшла до кухні, коли я саме закінчував. Думаю, я вже призвичаївся бачити її голою, бо реально не відчув ніякого шоку сьогодні. На її шкірі та волоссі блищала волога; очевидно, вона щойно вийшла з душу, який приймала разом з моїм батьком.
- М-м-м, готуєш сніданок, Петрику? З якої нагоди? - поцікавилася вона.
- Просто захотілося, - відповів я, вимикаючи газ і знімаючи пательню.
Мама дістала кілька філіжанок і налила всім кави, а я розклав шматочки яєчні та тости. Ми сіли й почали їсти.
- Я знаю, що ти нервуєш, але спробуй заспокоїтися, - неочікувано перервала мовчанку мама.
- Мені дуже ніяково від цього, - мовив я, не дуже впевнений в тому, що саме вона очікувала почути у відповідь.
- Все буде добре, - заспокоїла вона мене. - У тебе чудове тіло; тобі нема чого соромитися.
- Не думаю, що решта школи думатиме так само, - випалив я, червоніючи.
Мама спохмурніла. Мені дивно, про що вона думала і чого очікувала від мене, змусивши до натуризму, але я ніколи не мав нагоди запитати. А потім до нас приєднався тато, з портфелем у руці й готовий до роботи, на що тепер потрібно було значно менше часу. Мені було цікаво, як він почувається їхати голим і перебувати так там між своїх колег. Навіть якщо він про це й хвилювався, то ніяк не виказував. Ви б ніколи не здогадалися, що в нас щось змінилося, якби ми тільки не сиділи в кухні повністю голі.
Сніданок проминув у мовчанні. Я тихенько прибрав зі столу, знову відчуваючи, як з кожною хвилиною наростає страх. Незабаром тато поїхав на роботу.
Було лише приблизно 7.30, ще залишалося десь із півгодини до того, як я мав піти до школи, якщо хотів прийти вчасно. Щоправда, саме сьогодні було бажання запізнитися. Зазвичай я цього не роблю, адже належав до тих хлопців, яких описують як свідомих, відповідальних і спокійних. Тому мені навряд чи личило би запізнюватися, хоча воно й виглядало спокусливо.
- Петрику, сонечко, я хочу, щоб ти намастився лосьйоном від сонця, - сказала мама. - Ти проведеш назовні чимало часу, а твоя шкіра не звикла до такої кількості сонячних променів, тому так важливо не обгоріти.
Відчай поглинав мене ще більше. Вона мала рацію - я мав пройти пішки до і від школи, а також сьогодні заняття з фізкультури на відкритому повітрі, переходи між кількома корпусами школи, а ще ж я зазвичай обідаю назовні, коли гарна погода. Дотепер я про це якось особливо і не думав. Перебувати на відкритому повітрі посеред усього було найостаннішим місце, де б я хотів бути.
- Ага, мабуть так, - погодився я, намагаючись не видати смутку в голосі.
- Ось, я допоможу тобі його нанести. Найкраще, коли це робить хтось інший, щоб ти не сумнівався, що намастив усі місця, - сказала вона. - Ходімо на двір, аби випадково не накрапати на підлогу.
Я зобразив ентузіазм і почимчикував за нею крізь розсувні двері на задній дворик. І знову таки, за огорожею я не помітив жодного з сусідів, тож зарахував це як невелике везіння.
Мама виплеснула трохи лосьйону в долоню, а потім притулила її до моєї спини; я підскочив і навіть скрикнув від відчуття холоду. Мама лише засміялася і попросила реагувати стриманіше. Я постарався і вона продовжила наносити холодну слизьку субстанцію, розтираючи її від плечей вниз по спині. Відчуття були дивні, якщо не сказати більше, але я з цим впорався, навіть коли її руки проминули мої сідниці і попрямували далі до задньої частини ніг.
Я вже думав, що мама закінчила, коли вона швидко обійшла мене і почала намащувати спереду. Я би з цього боку і сам чудово впорався, але я нічого не промовив; просто видушив з себе вимушену посмішку, коли вона наносила лосьйон на груди і руки, надаючи волоссю на тілі пригладженого вигляду. Я судомно глитнув, коли вона продовжила нижче, а потім мало не вдавився, як вона втирала його у пеніс та яєчка. Коли гола жінка порається з твоїми причандалами, це просто диво якесь, але ерекція не настала. Лише те, що лосьйон був холодний, а жінка доводилася мені матір'ю, врятувало мене, хоча ймовірність збудитися здавалася чималою. На щастя, вона не затримувалася там надовго і скоро обробила ноги, а насамкінець нанесла залишки лосьйону на моє обличчя.
- Все, - підсумувала вона. - Лосьйон має захищати тебе протягом всього дня. А тепер будь ласкавим і намасти мене.
Здавалося, мій пульс підскочив практично удвічі після тих дотиків, які я щойно пережив. Мені вартувало неймовірних зусиль, аби триматися спокійно, коли я видушив собі в долоню лосьйон і почав наносити його на мамину спину, втираючи його у шкіру. Я повторив приблизно той самий шлях, яким вона рухалася по мені, почавши зі спини і спускаючись нижче. Я дещо занервував, як намащував її сідниці, але вона ніяк не зреагувала, тож я виявив професійну витримку і мої руки спокійно попрямували нижче. Мене вразило, наскільки мускулястими були її ноги, особливо коли я відчував м'язи своїми пальцями. Очевидно, давалося взнаки те, що вона чимало часу проводила поза домом. Я спустився до самих стоп, а потім випростався.
Мама обернулася, привітно посміхаючись. Вона нічого не сказала і нікуди не пішла, тому я зробив висновок, що вона очікує, аби я обробив її спереду так само, як вона мене. Набираючи ще одну порцію лосьйону в долоню, я знову глитнув. Я почав з самого верху, спершу навколо ключиці, потім намастив обидві її руки. Я просувався повільніше, ніж раніше, але мама, схоже, цього не помітила. Мої долоні нервово ковзнули додолу, і шар лосьйону на верхівках і боках її грудей виявився надто тонким. Вона лише посміхнулася, коли я набрав ще і знову почав намащувати його на перса. Неслухняними пальцями я повільно втирав лосьйон по колу і між грудей, вимушено торкаючись сосків. Ще ніколи я не відчував жіночих сосків - і ніколи не уявляв, що моя матір стане першою. В решті решт, я обробив і цю частину її тіла, хоча затримався на ній більше часу, ніж мав би, аж поки в мою свідомість не постукалося відчуття сорому. Я перемістився на її живіт і стегна. На мить я затримався перед тим, як торкнутися її вульви, але потім зібрався і швиденько намастив її, після чого взявся за передню частину ніг.
Я встав, мало не палаючи від сорому. Власне, дотики до маминого тіла були цілком новим рівнем збентеженням після того, як я вперше побачив її оголеною. Але вона лише усміхнулася:
- Дякую, Петрику!
Я пішов за нею назад до будинку, здригнувшись, коли з теплого сонечка потрапив до прохолоди дому. Я плюхнувся на диван. Мене тимчасово відволікли від страхів через похід до школи, але вони майже одразу повернулися, щойно мама пішла відносити пляшечку з лосьйоном. Та не встиг я на них сконцентруватися, як менш, ніж за хвилину мама повернулася:
- Петрику, мені дуже прикро, але я геть втратила лік часу. Чому б мені не підвезти тебе до школи сьогодні? Я собі не пробачу, якщо ти запізнишся.
Зиркнувши на годинник, я зрозумів, що її правда. Куди подівся час? Вже була чверть по восьмій. Я кивнув на знак згоди, знаючи, що вибору не лишалося. Я піднявся до себе по рюкзак, а коли спустився, попрямував до гаража, де мама заводила машину. Я мимоволі здригнувся, коли ворота розчахнулися і ми виїхали назустріч моєму фатуму.

До школи їхали переважно мовчки. У мене не було настрою розмовляти про те, що на мене чекає. Мені вчувався похоронний марш; мама позирала на мене підбадьорююче, та це аніскілечки не допомагало почуватися краще. Кожен погляд на неї був лише ще одним нагадуванням, що вона гола, я голий і будь-хто в школі бачитиме мене таким.
Сама по собі поїздка тривала не більше п'яти хвилин, о 8.20 ми вже зупинилися біля школи. Але це була найдовша поїздка в моєму житті.
Біля входу юрмилися мої однокласники, друзі, вороги і сотні незнайомих мені учнів. Я дивився на них, заціпенілий від жаху. Я не зможу зробити цього, подумалося мені. Без варіантів.
- Не забудь зайти до дирекції по дорозі на заняття, - наче з далини долинули до мене мамині слова. - Їм потрібна копія твоєї реєстраційної картки натуриста.
Минула хвилина, а я не зронив ані слова. Я наче приріс до місця, дивлячись на натовп, впізнаючи дітей перед школою, з якими я стикався за різних обставин. Я підскочив, мов ужалений, коли мама торкнулася мого плеча:
- Час іти, сонечку.
Здавалося, рука налилася чавуном і мені несила було дотягнутися до ручки дверцят. Мене охопила паніка; я відчувався потопельником серед океану в оточенні акул. Якимось дивом мені вдалося знайти в собі сили і натиснути ручку, двері прочинилися під власною вагою. Я ступив однією босою ногою на асфальт. Потім другою. Легкий вітерець війнув до машини, і я відчував його кожним сантиметром своєї шкіри. Я підвівся з сидіння і переніс навантаження на ноги. Я глитнув, а ноги піді мною мало не підкосилися.
- Гарного дня! - побажала мама.
- Бувай, - видушив з себе я, зачинив двері й зробив кілька кроків від машини. Поза сумнівів, це було найважчим, що я коли-небудь робив. Голова паморочилася. Я мав собі нагадувати не забувати дихати; здавалося, мені було душно на відкритому повітрі. Дивно, але минуло кілька секунд, а на мене досі не звернули уваги.
- Петрику! - вигукнула мама так несподівано, що я підстрибнув і обернувся, побачивши, як вона вискочила з машини, вдягнена в самі лише сонцезахисні окуляри. - Ти забув рюкзак, - вже спокійніше мовила вона, подаючи мені його.
Не чекаючи на мою відповідь, вона віддала мені рюкзак і нахилилася, щоб обійняти. Моє збентеження просто зашкалювало, коли я відчув її груди на своїй шкірі, але я нічого не міг вдіяти. Я заледве мав час, аби відреагувати на це, коли обійми скінчилися.
- Бережи себе, Петрику, побачимося згодом, - мовила мама, сідаючи в машину, а мене знову охопило відчуття самотнього потопельника. Перед школою запанувала мертва тиша. Усі балачки завмерли. Накинувши рюкзак на плечі, я знову повільно обернувся. Мене зустріли сотні й сотні поглядів. Усе школярство і кілька вчителів дивилися на моє дуже відкрите, повністю оголене тіло. А вже за мить все заполонив гомін.  Крики, вигуки, сміх. Я не розчув нічого зі сказаного, але я знав, що це все про мене. Я був голий перед усією школою. Те, що іншим уявлялося нічним жахіттям, стало моїм життям.
Після того, як мама поїхала, закресливши єдиний потенційний варіант втечі, я неохоче поплентався до шкільного входу. Пробираючись крізь юрбу, я старався ігнорувати різноманітні вигуки на мою адресу.
- Гей, Петруха! У твоєї мами прикольні цицьки! А чого твої не такі?
- Чувак, ну ти відколов!
- Останній писк моди!
- Відколи це в нас завелися натуристи?
- Петрику, нічого не забув?
Остання репліка належала моєму другу Роману, з яким я вчився від першого класу. Він був повністю одягнений, звісно, у джинсах і легкій сорочці з довгими рукавами. Мені не хотілося з ним розмовляти; проте я знав, що не зможу весь день грати в мовчанку.
- Ні, я тепер натурист, - відповів я й одразу почав картати себе за це пояснення у дусі капітана очевидності.
- Воно й видно, - мовив Роман. - Я вчора чув про це, але не йняв віри. Вау!
 Він лише стояв і розглядав мене. Я не знав, що сказати, тому просто стовбичив під мільйонами поглядів, які навалилися на мене. І тут так доречно задзвенів перший дзвоник, сигналізуючи про відкриття дверей і початок занять за 15 хвилин. Потік учнів ринув через вхід, хоча я виразно чув, що продовжував залишатися в центрі уваги, кожен зиркав на мене, проходячи повз. Десь за хвилину Роман кивнув: «побачимося», і теж пішов собі.
Мені здавалося, що я ще трохи, і зомлію, тож присів на бетонний блок, відчуваючи крихітні камінці голими сідницями. Натовп зменшився, проте ще чимало учнів лишалося зовні, і всі вони витріщалися на мене. Я роззирнувся. Мені були знайомі лише деякі з них - друзі, але ніхто не поспішав підходити, тільки дивилися на відстані.
Рая, дівчина з мого класу, але з якою я майже не спілкувався, стала наступною особою, яка заговорила до мене. На ній була симпатична спідниця, рожевий гольф і черевички з відкритими пальцями.
- Привіт, Петрику! - привіталася Рая.
- Привіт! - відповів я.
- Тож, ти тепер голий... - продовжила вона, повільно мандруючи поглядом по моєму тілу від голови до стоп і назад.
- Так, - сказав я, не спроможний придумати кращої відповіді.
- Ну, я просто хотіла, щоб ти знав, я думаю, що це круто! Мені подобається бачити тебе таким, - додала вона.
- Дякую, - видушив я, не уявляючи, чи може бути ще гірше, ніж зараз.
- Ну, я вже маю йти до класу. Ще побачимося!
Я знав, що й мені слід піти, але відчував себе приклеєним до місця, нездатним зрушити з місця через увагу школярів.
Більше нікому не заманулося побалакати зі мною. Вони однозначно мене помічали, але всі, як один, уникали мене. Я усвідомив, що більшість з тих, кого я вважав друзями, відсьогодні перестали ними бути. За ніч я став ізгоєм. Я зрозумів, що ось і настав найгірший день в моєму житті, й жодна душа не знайде слова підтримки для мене. Я був цілком один. Відчувалася якась суміш депресії та злості: на друзів, які відцуралися мене, на батьків, які змусили мене до цього, на себе самого, що потрапив у таке становище.
- Виродок, - просичав хтось, проходячи повз мене. Це остаточно повернуло мою увагу до того, що я досі стою на шкільному подвір'ї.
Натовп майже зник... Я зрозумів, що маю зайти всередину або хтось ще нагородить мене «компліментом». Я змусив себе встати, струсив кілька камінців, які вчепилися в шкіру. Зробив кілька нерішучих кроків, ступаючи босими стопами. Я наполовину очікував, що мої ноги підкосяться, і наполовину бажав цього. Я поглянув на вхідні двері й осягнув, що день ще й не починався... Я ще ж навіть не зайшов до школи.
Я глитнув, зібрав усю свою рішучість і почав повільно, але впевнено крокувати до входу і початку мого першого голого шкільного дня.

За входом до школи містився невеликий хол, поруч вхід до актової зали і місця, де школярі могли просто посидіти на стільцях. Ліворуч і праворуч розходилися коридори вздовж яких стояли шафочки для речей школярів, а далі - входи до класів. Саме зараз коридор був повний учнів, які чекали на початок уроків. Бути всередині мені здавалося не кращим, аніж зовні; я все ще залишався у центрі уваги. Кожен проймав мене поглядом, чимало-хто посміювався і шепотівся про це з іншими. Здавалося, все моє тіло червоніло від збентеження, але я не наважувався подивитися на нього, щоб перевірити.
Спершу я зайшов до дирекції. Школі потрібна копія моєї реєстраційної форми, гадаю, аби вони впевнилися, що я «справжній» натурист. Ага, ніби хтось прийшов би до школи у такому вигляді, якби ним не був.
Тож я повернув ліворуч і пройшов до кінця коридору. Було велелюдно, отже мені доводилося знаходитися ближче до людей, ані на подвір'ї. Кожен, біля кого я проходив, так і прилипав до мене поглядом. Всі дівчата виявляли зацікавлення і здивування, натомість погляди хлопців здебільшого кололи. Я ні з ким не говорив і ніхто не звертався до мене, але всі обговорювали мене. Мені це було важко витримувати, але я не мав вибору. Ще ніколи я не мав такої популярності і ніколи так не хотів її мати - я завше був тільки «чемною дитиною», з гарною поведінкою в класі, виконаними домашніми завданнями і своїм невеличким колом друзів. Але мені здавалося, що кожен знав, ким я є тепер... До завершення дня я стану найвідомішим дитям у школі, але жоден з друзів не пишатиметься цим. Я зітхнув, подивився вперед і просто пішов далі. Здавалося, учні самі поспішали розступатися переді мною. Думаю, ніхто не хотів би наштовхнутися на голу людину.
Я відчинив двері дирекції і ступив усередину. Це не додавало особливої приватності, бо стіна, яка відділяла кімнату від коридору, була скляною. Але, щонайменше, я міг частково ховати себе за величезним фікусом, який знаходився поблизу столу секретарки. Жіночка настільки була заклопотана своїми справами, що спершу, навіть, не завважила мене. Мені довелося кашлянути, аби привернути її увагу до голої персони, яка стоїть перед нею.
Секретарка підвела очі. Вона була десь віку моєї мами, чи на кілька років старша. Вона завжди ставилася до мене дружньо, коли я бував тут в попередні рази, хоча, сумніваюся, що вона знала моє ім'я.
- О... - тільки й вимовила вона, а її очі одразу почали сканувати мене, поки не зупинилися на пенісі. - Чим можу допомогти?
- Я... - мало не пискнув я, відчуваючи приниження. - Я, гм, маю реєстраційну картку. Вам треба копія.
- Перепрошую? - не зрозуміла секретарка.
- Ну, ви знаєте. Для натуризму, - мені важко було говорити, бо горло пересохло і я взагалі не мав відчуття конфіденційності.
- А! - здогадалася вона і розуміюче подивилася на мене. - Зачекай-но.
Секретарка підвелася і підійшла до шафи у задній частині кімнати, з якої щось дістала. Я стояв ні в тих, ні в сих, відчуваючи, що з мене не зводять погляду дві інші секретарки, які сиділи за сусідніми столами. Скоро жіночка повернулася, прикріпивши форму до файлу і подаючи мені:
- Тобі треба заповнити це.
Я сів, радий, що отримав якусь розумову роботу, яка відволіче мене від думок про приниження, нехай навіть і на хвилинку. Форма виглядала цілком звично - ім'я, номер учня, код стилю життя, абзац про те, що я розумію шкільну політику відносно альтернативних стилів життя. Я заповнив усе швидко і повернув назад.
- Ще мені треба побачити твою картку, - попросила секретарка. Я покопирсався у рюкзаку і дістав те, що вона просила, потім дивився, як вона зробила фотокопію цього документа і повернула назад: - З документами це все, Петрику. Але тобі ще хотіла сказати кілька слів директорка.
На мить я остовпів. Ще ніколи не бував у кабінеті директора. Мені аж стало цікаво, чи я часом не порушив якогось правила? Здавалося, приниження ніколи не закінчиться.
- А де це? - спитав я, бо й справді не знав.
- Двері в кінці цього коридору, - відповіла секретарка.
Я подивився і зрозумів, про що вона говорить, тому одразу пішов у тому напрямку. Навіть нервуючи, передчуваючи зустріч з директоркою, я почувався добре хоч на кілька хвилин зникнути з очей публіки. Двері виявилися привідчиненими, на них було написане лише одне слово: «Директор». Я постукав.
- Заходьте, - відповів жіночий голос.
Я ступив всередину, відкриваючи своє голе тіло на повний огляд. Сам по собі кабінет містився у невеликій частині будівлі, але, попри це, він здавався найбільшою кімнатою, був розміщений у кутку і мав чимало вікон. Всередині виглядав, як типовий директорський кабінет; був захаращений стосами паперів, на столі стояв громіздкий комп'ютер. За ним сиділа директорка пані Вільнянська, жінка років п'ятдесяти з сірим волоссям та жорстким поглядом. Зазвичай я бачив, як вона говорить, коли стояв на шкільних лінійках, але особисто ще ні разу не спілкувався до сьогодні.
- Секретарка сказала, Ви хотіли мене бачити, - мовив я, намагаючись приховати нервування.
Кілька секунд вона вивчала мене поглядом, пронизуючи холодною сталлю своїх очей. Якщо врахувати, що я був голим і не знав причини виклику, не важко зрозуміти, що я був наляканий, як ніколи в житті. Я аж хитнувся мимоволі, і вп'явся пальцями на ногах у килим, аби втриматися. Я був не впевнений, чи вона очікує, аби я щось сказав, чи я маю зачекати, поки почне вона.
- Сядь, - зрештою, сказала вона, і я негайно підкорився. - Петрику, я гадаю, ти знаєш, що в нашій школи не так вже й багато натуристів.
- Так, - погодився я.
- Школа... - почала директорка, але її обірвав дзвоник. Я був такий знервований, що аж підскочив з несподіванки, але швидко себе опанував. Пані Вільнянська зачекала, поки дзвоник затихне, а тоді продовжила: - Школа, звичайно, зобов'язана у міру своїх можливостей підтримувати твій стиль життя, і вона це робитиме.
Директорка зробила паузу, вивчаючи моє обличчя, а потім вела далі:
- Але - я хочу, щоб ти знав, що ми не терпітимемо вибриків. Тепер ти маєш свободу робити певні речі і ми не можемо тобі це завадити, але ми не дозволимо жодних спроб зривати навчальний процес. Якщо ти використовуватимеш свій стиль для того, щоб привертати до себе увагу або відволікати учнів, то БУДЕШ покараний. Я не претендую на розуміння, чому комусь забаглося жити своїм голим життям, але я не допущу, аби через це школа мала проблеми. Ми пильно за тобою стежитимемо. Зрозуміло?
Чудово, на додачу до всього іншого, у директорки якісь проблеми з натуристами. Як я можу не привертати увагу учнів, якщо сидітиму в класі повністю оголений? Я нічого не відповів, боючись викликати її гнів. Я лише кивнув на знак згоди. І зміцнився у думці, що гадав, наче гірше вже бути не може, але сьогодні воно вчергове змогло.
- Це все, - повідомила пані Вільнянська. - Зайди до секретарки, вона дасть тоді пояснювальну записку за запізнення на урок.
Директорка опустила погляд на екран свого комп'ютера і більше не звертала на мене уваги. Вона стала першою особою, яка ігнорувала мене в школі. Я підвівся і вийшов з кабінету.
У дирекції стало значно тихіше після дзвоника, але секретарка балакала по телефону, тому вона лише підписала записку і віддала мені без зайвих слів.
Коридор був блажено порожнім - я помітив лише кілька школярів, які запізнилися, і чергових. Мені ще досі треба було занести речі у шафочку перш, ніж іти на заняття. Обидва місця знаходилися у протилежній частині школи на другому поверсі, тож я спустився сходами до холу, понуро човгаючи. Я так само усвідомлював свою наготу, як і раніше; навіть коли навколо нікого не було, я відчував сотні очей на собі, і це заперечувало будь-яке розуміння приватності.
Зійшовши зі сходів, я випадково зиркнув на папірець, який дала мені секретарка. Від того, що побачив, я став, як вкопаний. Вона написала час та свої ініціали, але там, де мало би бути моє ім'я, жіночка просто вказала: «гола дитина».
Мене прибило цією фразою, наче вантажівкою на дорозі. Гола дитина. Ось чим я тепер був, ось як про мене тепер думають інші. Тепер я був синонімом до оголеності. В цей момент я відчув, що більше не витримаю. Я опустився просто на сходинку і сльози ріками потекли з моїх очей. Я так більше не міг, я так більше не зможу! Я сидів і плакав. Мої голі сідниці холодив бетон сходів, а руки закривали обличчя, що палало від зливи сорому.

Не знаю, як довго я сидів і плакав, чи скільки людей мене бачили. Могло минути всього кілька хвилин, але я відчував, що набагато більше. Мене привело до тями чиєсь торкання до плеча:
- Синку, все гаразд?
Я хлюпнув, витираючи сльози і намагаючись заперечити очевидне:
- Так, все... гаразд...
Певно я виглядав химерно, сидячи там голим, з обличчям, просякнутим слізьми, і запевняючи, що все нормально.
- Мушу сказати, що ти виглядаєш добре, - сказав чоловік, в якому я впізнав пана Вальчука, викладача фізики у 11 класі й одного з найпопулярніших викладачів школи. - Але, можливо, ти міг би жартома розповісти, про що би ти думав, якби не було все гаразд?
Мені вдалося взяти останні сльози під контроль і змусити дихання стати рівним знову. Вчитель посміхався тепло; я на власні очі міг побачити, чому його так люблять інші. Я вирішив, що не буде нічого поганого, якщо я скажу правду:
- Просто це... мій перший день... голим.
- Ах, я так і подумав; гадаю, я би помітив би натуриста раніше.
- У цьому й біда, - додав я.   
- Сором?
- Думаю, так, - відповів я. Власне кажучи, я не міг сформулювати, що мене турбувало найбільше. Можливо так би не було, якби я не був таким сором'язливим. Я ніколи не вирізнявся з-поміж інших раніше, але й не лякався людей. І, ну... за останні пару днів я насправді не соромився за своє тіло, як таке. Якось звик до цього. Але тут усе було інакше. З моїми друзями (переважно колишніми друзями), з однолітками... моє життя змінилося в одну мить. Я більше не був нормальним. І кожен міг явно бачити, що я не такий, як інші, й через те не мав шансів просто бути залишеним у спокої. І я це ненавидів.
- Мені шкода, - сказав пан Вальчук. - Я сумніваюся, що є якісь чарівні слова, які б я міг промовити, аби допомогти тобі тут. Я знаю, як важко бути непересічною людиною. Так важко, що годі й уявити... дуже багато часу минуло відтоді, як я був твого віку і мені доводилося протистояти тиску.
Я кивнув, а він після невеликої паузи запитав:
- Скажи, у тебе сьогодні є самостійні заняття?
- На шостому уроці, - відповів я. Мене вражало, наскільки вчитель був приємний, особливо після того, як сьогодні зі мною поводилися інші.
- Добре, тоді я скажу от-що. Моя кімната переважно вільна в цей час, там нікого немає окрім мене і кількох учнів, які допомагають. Це не багато... але якщо тобі буде потрібна перерва, це саме те місце, де ти можеш сховатися від решти школи на деякий час.
- Справді? - перепитав я, бо пропозиція звучала чудово. Зазвичай я займаюся в цей час у бібліотеці, що типово переповнена іншими учнями та вчителями, які зарезервували її для своїх класів. Порожня класна кімната виглядала просто чудово у порівнянні з цим.
- Як тебе звати? - поцікавився пан Вальчук, дістаючи записничок з відривними аркушиками.
- Петрик. Фоменко. Петро Фоменко, - відповів я.
- Я знаю твоє ім'я, інші вчителі згадували, яка ти гарна дитина. Радий, нарешті, зустріти особу, яка стоїть з цим іменем, - посміхнувся він. Він швидко написав щось на листочку, відірвав його і дав його мені. Я прочитав: 6-й урок, Петрик Фоменко, потім його власні ініціали. Попри все я посміхнувся.
- Дякую, - мовив я.
- Тобі варто йти, - нагадав він. - Не хочу, щоб ти повністю пропустив урок. Хоча, можливо тобі спершу слід піти вмитися.
- Так і зроблю, дякую! - відповів я, підводячись.
- Тоді, побачимося згодом.
- Так, - погодився я, і пан Вальчук пішов у своїх справах.
Не скажу, що я почувався краще. Але я вже не відчував себе на самому дні. У будь-якому разі, я попрямував до своєї шафочки з трохи більшою енергією, ніж до зустрічі. Босі ноги дозволяли йти беззвучно порожнім коридором. До кінця уроку лишалися лічені хвилини, але мені однаково слід було встигнути, щоб зафіксували мою присутність. Вдихнувши глибоко, я відчинив двері і зайшов до класу.
У кімнаті запала тиша, коли кожен подивився на моє оголене тіло. Я просто стояв, даючи їм змогу розглядати себе, намагаючись взяти себе в руки. Коли рядами парт покотився шепіт, я підійшов до вчительки, пані Федченко, і віддав їй записку від секретарки. Вона кивнула і вказала на моє звичне місце.
- Петрику, ми все цікавилися, коли ж ти покажешся, - сказала Лілія, яка сиділа поруч зі мною. - Навіть не думала, що ти покажеш так багато.
Всі подумали, що це звучить кумедно і засміялися з мене. Я не зміг придумати, що відповісти, тому просто сів мовчки. Звісно, це не означало, що мене залишать у спокої.
- Гарний півень, - прокоментувала Аня. - Прикольно бачити, що в деяких хлопців там не крихітний олівчик.
- Розмови! - вигукнула вчителька, навіть не подивившись.
- Схоже, ти трохи зашарівся на обличчі, - продовжила Лілія. - І в інших місцях теж. Ха! Тільки не розповідай, що ти прийшов до школи голим і занадто соромишся, щоб з нами розмовляти!
- Пробач, - відповів я. Я знав, що якщо планую вижити в шкільних умовах, то мав придумати щось більше, аніж просто мовчати, і краще зробити це зараз, інакше залишуся посміховиськом назавжди. Я видушив посмішку і зібрав усю впевненість у своєму голосі: - Сподіваюся, ти типу відвалиш від мене без зайвих слів, Лілі, - підморгнув я їй.
- Ха-ха! - засміялася Аня, а Лілія трохи відхилилася і заперечила:
- Чувак, ні.
- Ти знаєш, я просто стьобуся з тебе, - пояснив я.
- Наступна персона, яка відкриє рота без дозволу, отримає покарання! - гримнула пані Федченко зі свого місця.
- Ага, ти ж тепер голий хлопець, - відповіла Лілі, проігнорувавши зауваження вчительки.
- Облиш його, - мовила Аня. - А мені подобається, коли в класі голий хлопець. Петрику, коли ти збираєшся показатися нам повністю? Я не можу бачити твою нижню частину через парту.
- Спершу ти, Аню, - заперечив я, хоч і почервонів.
Залунав рятівний дзвоник. Більшість підвелися зі своїх місць, у тому числі Аня та Лілі після короткого: «Побачимося». Я зробив вигляд, що копирсаюся у своєму рюкзаку, аби вийти останнім. Мені подумалося, що все складалося так добре, як я тільки міг сподіватися. Оголеність зробила мене достатньою ціллю, і, якщо я не міг уникнути здаватися слабким, принаймні я міг, можливо, цим якось скористатися. Тож, це була свого роду перемога і я не дав тим двом переговорити мене. Маленька перемога, піррова перемога, але я таки взяв її на свій рахунок.
Враховуючи те, яким був цей день, мені важлива була кожна перемога, яку я міг здобути.

Перші два уроки проминули без неприємностей. Переходити з класу в клас виявилося проблематичними, бо було неможливо не зіштовхуватися з іншими, які теж поспішали перейти. Проте в мене склалося враження, що деякі дівчата наштовхувалися на мене навмисне, оскільки вони проходили надто близько до мене навіть тоді, коли в коридорі вистачало вільного місця. Одного разу мене наче хтось мацнув за сідницю, але я не був певний, бо не помітив винуватця.
Заняття самі по собі не залишали прикрого враження, принаймні я почувався не гірше, аніж очікував, сидячи на них голим. Спершу була українська мова. Вчителька була дуже суворою і забороняла будь-які балачки, то ж до мене, на щастя, ніхто не чіплявся з розмовами. Мені залишалося тільки миритися з поглядами і поодинокими кпинами деяких однокласників. На другому уроці - алгебрі - справи пішли навіть ще краще. Вчителька вирішила, що я «відволікаю» інших і пересадила мене на останній ряд з другого, на якому я сиджу зазвичай. Я був їй дуже вдячний. Більшу частину часу я міг сфокусуватися на занятті. Мій розум не полишав журитися про моє скрутне становище, але, принаймні, шкільні завдання дозволяли відволіктися від цього.
Я пішов на третій урок - історію - очікуючи на щось подібне. Мені дихалося легше, ніж раніше. Я намагався виглядати так впевнено, як лише міг при своїй наготі, що здавалося, зводить дражливість до мінімуму. В решті решт, я відчував, наче я вже прожив день.
Історію викладав пан Короткий. Він був унікальний тим, що його прізвище сповна його описувало; він мав заввишки ледве півтора метри. Також він був передпенсійного віку, і його вже підводили очі і вуха. Пан Короткий мав репутацію добряка щодо учнів, аж до непристойності (як дехто би сказав). Думаю, що він навіть не помітив мою оголеність, коли я зайшов до класу. Я зайняв своє звичне місце у другому ряду, вперше звернувши увагу, наскільки воно помітне з боку дверей. Я бачив не лише кожного, хто заходив, але й тих, які проходили коридором, і я нічого не міг з цим удіяти! Я лише глитнув і тішився сподіванням, що урок розпочнеться перш, ніж хтось заговорить до мене.
Не так сталося, як гадалося. Руслана, дівчина, яка помітила мене в «Пузатій хаті» напередодні, теж зайшла до класу, причому її місце було просто біля мене!
- Рада бачити тебе знову, Петрику, - сказала вона, а її подруги стали поруч, роздивляючись мене.
- Мені теж, Руслано.
Вона лише посміхнулася, а її очі поволі заходилися сканувати моє тіло. Вже за кілька секунд я відчув, що моє обличчя запалало від зніяковіння. Мені майже захотілося, аби вона щось промовила. Здавалося, наче моє відчуття конфіденційності розсипається на пісок від цієї нестерпно довгої мовчанки. Зрештою, вона озвучила висновок:
- Мені це точно до вподоби.
- Це набагато краще, аніж весь урок дивитися на пана Короткого,  - додала її подруга.
- Як пройшли твої вихідні? - спитав я, щоб хоч якось змінити тему розмови.
- Не так цікаво, як твої, - засміялася Руслана. - Я точно не можу сказати, що ходила голою весь час.
Вона та її подруги загиготіли. Мені це не здавалося смішним, але саме тоді пан Короткий розпочав заняття і попросив уваги. Дівочі очі залишалися сфокусованими на мені, та я намагався дивитися вперед і робити вигляд, що не помічаю їх.
Десь через півуроку я відчув щось на своєму плечі, від чого аж підскочив, трохи посунувши стілець із деяким звуком. Схоже, пан Короткий цього не помітив, на відміну від решти класу, який знову зосередив увагу на мені. Я повернув голову, щоби побачити, що мене торкнулося. Позаду сиділа Віка, дівчина-готка, а її кисть з розпрямленими пальцями була піднята якраз навпроти мого плеча.
- Що, тобі не сподобалося? - запитала Віка, зображуючи невинність.
- Мені... будь-ласка, припини, - відповів я. Руслана та її подружки лише гигикнули. Віка вдавано образилася, але прислухалася до мого прохання. Я міг сказати, що Руслані тепер до смерті хотілося торкнутися мене також. На щастя, ми сиділи далі, ніж на відстані витягнутої руки.
 Я намагався сфокусуватися на уроці, але з цього моменту я надто відволікся. Я почував себе шматко мяса. Ці дівчата мало не облизувалися, дивлячись на мене. Мені здалося, що вони розглядають протилежну стать виключно в тілесному вимірі. Для них я залишався не більше, як лише голим хлопцем, об'єктом для гри.
І тут я відчув, як мій пеніс поворухнувся. О, ні, ні, ні, ні!
Русланині очі засяяли, зосередившись виключно на місці мого хвилювання. Мій пеніс ще раз підскочив, цього разу ставши ще більш напруженим.
От, лайно! Благаю, ні. Тільки не це. Він продовжував потрохи збільшуватися.
Я боявся поворухнутися. Страшно було думати. Це не повинно було статися, не тут. Я нервово зиркнув на годинник. Залишалося п'ятнадцять хвилин. Надто багато.
- Петрику, ти наче чимось стурбований? - дражливо запитала Руслана, проте я не відповів.
Я сфокусувався тільки на пані Короткому. Про що він зараз говорить? Геополітичні причини війни. Німці. Згадай про німців. Думай про німців. Не про дівчат. Німці, німці, німці.
У решті решт, після п'яти хвилин посилених міркувань лише про німців і ні про що інше, я відчув, що ерекція вщухає, пеніс повертається до свого звичного стану. Я знову міг спокійно дихати. А Руслана виглядала явно розчарованою.
Не знаю, як моє тіло мого вчинити таку зраду, але раптово я осягнув, що день збирається стати важчим, аніж я його собі уявляв. Бабця надвоє сказала.

Я зітхнув з полегшенням, щойно дзвоник ознаменував закінчення уроку історії. Я буквально вискочив з класу, щасливий забратися геть від Руслани та її друзів. Але навіть тоді, коли я втік з тієї розпеченої пательні, я усвідомив, що для мене приготовано справжній вогонь: фізкультура! Я знав, що на ній мене чекатиме значно більше, ніж просто сидіння в класі, і тепер мене переслідувала параноя, що трапиться ерекція на додачу до всього.
Заняття мало відбутися в іншому корпусі. Особисто для мене це означало, що треба вийти і перетнути шкільне подвір'я, аби дістатися туди. До цього часу бути зовні мені здавалося не гіршим, ніж усередині школи, тож я пішов не гаючи часу. Я відчув сонячні промені і тепле повітря в ту хвилину, як ступив за двері. Це й справді було приємно і дещо мене заспокоїло.
Сама школа складалася з чотирьох окремих споруд, розташованих квадратом, поєднаних доріжками, деякі з накриттями від дощу. У двох містилися переважно аудиторії, а в найбільшій розташовувався спортзал, їдальня та кімнати творчості. Четверта використовувалася для потреб міської Ради Освіти. Посеред будинків знаходився переважно відкритий скверик з лавками і столами, де більшість учнів полюбляли робити перекуси і проводити вільний час. Я жваво крокував доріжкою; я не поспішав до спортзалу, але в той же час, я побоювався, що поза ним, без учителів та уроків, я почну привертати зайву увагу інших. На щастя, мені вдалося перетнути скверик без жодних пригод, і зайти досередини перш, ніж хтось зовні встиг помітити мене (або, щонайменше, міг зробити що-небудь, аби помітити).
Оскільки ця споруда знаходилася далі від інших, вона зазвичай була найменш людна. Тут містилося значно менше кімнат. Лише кілька осіб прогулювалися в холі, вони про щось голосно перемовлялися, але я просто ігнорував їх і пішов прямісінько до спортзалу.
Поки я не дійшов до перевдягальні, я не усвідомив, що мені тут нічого робити; мені не треба було знімати одяг і я не мав спортивної форми, аби одягти. Зайшовши, я побачив з десяток однокласників різного ступеню одягненості, але я був єдиний голим. Ніхто нічого мені не сказав, коли я поклав свій рюкзак до однієї з комірок зберігання. Не бажаючи заводити жодних розмов, я вирішив провести залишок перерви у спортзалі, аніж тут.
Спортазал мав звичайний вигляд; тут містився значний простір для мініфутболу, баскетболу і волейболу, мати, канати та інше обладнання для різних видів активності. Я був першим, хто сюди зайшов, оскільки всі інші мусили спершу перевдягнутися. Я достеменно не знав, чим зайнятися, тож спробував розслабитися і насолодитися кількома хвилинами відносного спокою, тиші та приватності, які я мав, поки був сам.
Звісно, цей проміжок спокою виявився коротким. Вже за кілька хвилин зі своєї роздягальні вийшло кілька дівчат і гигикнули, щойно мене побачили. За ними постійним потоком послідували інші учні. Ніхто до мене не озвався (за що я вдячний), але кожен базікав про мене, ніби я був не тут, коментуючи мій вигляд і частини тіла. Я відчував на собі значну увагу, але все, що я міг зробити, це лише ніяково посміхнутися і показати, що вона мене не обходить, і не мало значення, наскільки вона справді турбувала мене.
На щастя, це тривало всього кілька хвилин, а потім зайшов учитель і вишикував нас. Після цього він наказав робити розминку. Я незлецьки ніяковів, поки крутився, нагинався та іншими різними способами виставляв на огляд свої частини тіла. Єдине, що мене заспокоювало, це те, що кожен інший був заклопотаний власними рухами, тож ніхто з них не мав особливих можливостей, аби витріщатися на мої незручні голі пози.
Потім учитель оголосив, що сьогодні ми будемо бігати, а це означало, що замість гри у футбол нас чекає пробіжка по колу. А, оскільки погода стояла чудова, це відбудеться назовні. Я простогнав. Це не лише означало, що я проведу цілий урок на публіці, але зовнішній стадіон знаходився впритул до дороги - доволі жвавої вулиці, на якій містилася наша школа. Кожен автомобіліст або пішохід точно матиме можливість, аби добре роздивитися мене, на додачу до моїх однокласників.
Вчитель підняв нас і вивів назовні, виходячи через двері спортзалу на яскраве сонячне світло. Як ми зупинилися на біговій доріжці навколо стадіону, він наказав нам пробігти шість кіл.
Коли я опинився там, мене шокувало, наскільки гарячим здавалося покриття доріжки для моїх босих ніг... Мені довелося бігти хоча б для  того, щоб не спалити свої підошви. Також я виявив, наскільки важко бігти голим. Мій пеніс та яєчка дико теліпалися, що, здавалося, робило мене ще більш смішним. Я мав пильно стежити за своїм кроком, аби вони не билися надто сильно, завдаючи відчутних ударів.
Хоч я й не був найбільшим спортсменом, я мав непогану форму, і шість кіл здалися для мене доволі легкими. Я швидко відшукав комфортний темп і дотримувався його, поки бігав навколо стадіону. Я з'їжувався щоразу, коли пробігав через дальню частину, де лише кілька метрів відмежовувало мене від сітчастої огорожі, за якою знаходилися машини і пішоходи. Здавалося, наче я був хом'ячком, який біжить у колесі просто для розваги інших.
Раз-по-раз я обганяв або мене обганяли інші групки однокласників, що бігли разом і балакали. Щоразу я чув, що вони обговорюють мене. Мене дратувало, як люди можуть пліткувати про мене, наче  я був не поруч з ними, і це було дивно, оскільки я був єдиною особою, яку неможливо було не помітити. Але з іншого боку, якби вони заговорили до мене, це також не було б добре, тому я бажав за краще лишатися невидимим.
Я пробіг дистанцію і сів на лаву зачекати поки фінішує решта учнів. Сьогодні мав бути спекотний день. Температура, либонь, сягнула вже 30 градусів і, дивлячись на інших у промоклій від поту формі, я зловив себе на думці, що мені пощастило бігати голим.
Ніхто не зачіпав мене, поки я сидів на лаві, тож я заглибився у свої думки. Біг справді покращив моє самопочуття, я відчував себе чудово, навіть попри те, що був голий-голісінький. День не вельми мене тішив, але я зрозумів одне - буття нудистом не вбиває мене. І це було щось, подумав я.
Коли всі прибігли, вчитель завів нас назад до спортзалу, після чого ми пішли у душ. Я порадів цьому, бо відчував на собі струмки поту і тепер міг їх змити. До того ж, я подумав, що в душі не буду виділятися з-поміж інших.
Оскільки ця зміна не викликала мого хвилювання, я просто попрямував туди, передбачаючи задоволення від кількох хвилин на самоті під струменем душу. Це була доволі типова душова кімната позаду роздягальні. У ній був великий відкритий простір, вздовж стін містилися краники і душі, відмежовані невеликим перегородками, які, проте, майже нічого не закривали. Я навіть не турбувався, що дивлюся на інших хлопців, але, як вони заходили, мені було приємно від того, що я тепер не відрізнявся від інших, які були такі самі голі, як і я. Також я помітив, як незручно переживають багато з них свою оголеність у групі, навіть попри те, що завжди так приймали душ у всі попередні роки. Чимало хлопців заходили швидко і розверталися так, щоб стояти до інших спиною. Щодо мене, то я більше не переймався через ці незначні прояви сорому. Я усвідомив майже одразу, як безглуздо намагатися сховатися, коли ти голий. Якщо вони гадають, що колективна душова - це погано, нехай спробують пожити моїм життям, думав я, намилюючи себе милом.
Пролунав дзвоник, а це означало, що нам залишалося всього кілька хвилин на одягання; я затримався у душі ще трошки, знаючи, що мені не потрібен цей додатковий час. Врешті-решт, коли я витирався рушником, то мав ще хвилину в запасі. Я повернувся до роздягальні, де всі вже були майже одягнені, і забрав свій рюкзак. Я зітхнув... щойно закінчилася найкраща частина уроку, можливо, цілого дня. Я лише побоювався, що після цього мій страх знову почне наростати.

Після фізкультури настала обідня перерва. Я подумував повністю пропустити її, але мій шлунок бурчав надто голосно на таку думку. Обережно я проклав свій шлях до їдальні. Я не мав ані найменшої надії на те, що мої звичайні друзі порадіють моєму товариству за столом сьогодні, тому я вирішив трохи потягнути час. Я чекав, поки мине довга черга і лише тоді примостився в її кінець. Не дивно, що люди розступалися біля мене, навіть не дивлячись прямо на мене. Я лише зітхнув, коли почув, як деякі з учнів згадали моє ім'я. Ніби тварину в зоопарку, їм було добре роздивлятися мене і говорити про мене, але не зі мною.
Через кілька хвилин настала моя черга і я купив бутерброд та яблучний сік. Буфетниця зронила коментар про мою оголеність, але щойно вона звернула на мене увагу, я просто кивнув, відповів «так» і поспішив зникнути. Я навіть не намагався знайти місце в їдальні, аби сісти їсти, тож вирішив пообідати у скверику.
Назовні групками сиділи учні, деякі їли, інші просто спілкувалися. Там були десятки людей, з якими минулого тижня я не мав жодних проблем, аби позависати, але сьогодні я лише знайшов вільну лаву і збирався поїсти на самотині.
Я розглядав своє життя і ситуацію, в яку потрапив. Вже спливла половина дня і я мусив визнати, що зміг її прожити, хоч це було й нелегко. Я розмірковував над безглуздістю цього... Тепер я опинився поза соціумом, вважався виродком, і це лише тому, що став натуристом? Нічого в мені не змінилося, я був такою ж звичайною дитиною, як і тиждень тому. Просто я більше не міг носити одягу. Це мене неабияк бентежило, якщо чесно, але яка до цього справа іншим? Це здавалося такою дурістю.
Далі я подумав про домашнє життя. Мої батьки тепер обоє натуристи і це теж не менш химерно. Але вони досі лишаються моїми батьками, зрештою, я вважав, що це не повинно було мати значення, і воно не мало.
Я згадав сотні людей, про яких читав в Інтернеті, які, здавалося, люблять бути голими. Але я досі не зміг примусити себе до цього. Так, трапляються моменти з приємними відчуттями, але вони здаються краплинами серед моря ніяковості та сорому.
- Гей! - несподівано хтось озвався до мене, поки я обідав.
Я підняв погляд і здивувався, побачивши що біля мене стоїть якась дівчина.
- Привіт! - відповів я, намагаючись сховати своє здивування і зрозуміти, що вона хоче.
- Ти ж Петрик, так?
- І що з цього? - запитав я, відзначивши про себе, якою природньою вийшла ця фраза. Гарна робота, привітав я себе.
- Не проти, якщо я тут сяду? - посміхнулася вона.
- Звісно, - погодився я, хоча й не знав, як я себе почуватимуся в компанії, але подумав, що таки краще, аніж сидіти наодинці.
- Тож, чому ти став натуристом? - запитала вона.
- Батьки змусили, - зізнався я.
- А тобі не подобається?
- Не зовсім... - мовив я. - Я маю на увазі, все було б чудово, якби я не навидів те, як люди до мене ставляться.
Дівчина лише посміхнулася, відкинула волосся назад і сіла рівніше, від чого її великі груди випнулися ще більше. На ній була невелика чорна футболка, що оголювала її пупок і плаский живіт . Я не міг не оцінити побачене.
- Це прикро, - погодилася вона зі мною.
- Так, - підтвердив я. - А як тебе звати?
- О, я - Ольга. Пробач, що не сказала одразу.
- Та все добре, - заспокоїв я, помітивши, що вона підсунулася ближче до мене. Я відчув як її пальці злегка торкнулися мого стегна, коли вона змінила положення, а її груди, здавалося, хитнулися у мій бік.
- Я думаю, ти милий, - сказала вона, знову відкинувши волосся назад і повільно жуючи свій бутерброд.
- Ем, дякую, - знітився я. - Ти також.
 - Так, я бачу, що ти так думаєш, - мовила вона гигикнувши, а потім підхопилася і вибухнула реготом, після чого приєдналася до компанії інших дівчат неподалік, які всі разом дивилися на мене і сміялися.
Я сидів розгублено поки за кілька секунд жах повністю накрив мене. Я подивився вниз і зрозумів, що Ольга спровокувала в мене ерекцію. У паніці я просто впав з лавки, відчайдушно намагаючись приховати пеніс і змусити його повернутися у спокійний стан. Я міг чути, як інші регочуть, оскільки моє падіння привернуло навіть більше уваги. Все, що я міг зробити, це підвестися, взяти свій рюкзак і вшитися геть, вказуючи пенісом напрямок руху.
Я побіг зі скверика, подалі від юрмища. Я попрямував доріжкою, яка вела в бік споруди школи. Думаю, я насправді вже не переймався тим, куди йду, а просто намагався забратися подалі, тому що несподівано наштовхнувся на когось, і ми обоє попадали.
- Петрику? -  почув я дівочий голос. Боже, це була Рая!
Я побачив, як її очі помітили мій пеніс і розширилися від усвідомлення його стану. Я просто онімів з переляку і нічого не міг сказати, а лише підвівся і пішов далі так швидко, як міг, боючись навіть озирнутися на неї. Доріжка завернула за ріг будинку і тепер вела паралельно до його стіни, тобто навпроти мене знаходилися вікна кількох класних кімнат. Я не мав жодної здогадки, де можна сховатися, тож я просто продовжував рухатися. Я дістався протилежного боку шкільного подвір'я, де було значно менше учнів, але тут теж ніде не було порожньо і так, аби лишитися на самоті. Незабаром я зрозумів, що прямую просто в бік вулиці, що було точно не тим, чого я прагнув. Все, що лишалося, це потрапити в приміщення, тож я зайшов у найближчі двері - будинок зі спортзалом.
Дякувати Богу, саме була середина великої перерви і тут ніхто не ходив. Зазвичай учні там не мають знаходитися у цей час, але це мене не переймало. Я зайшов до роздягальні без будь-якої мети, але скоро став під холодний душ. За кілька хвилин я вже міг спокійно думати. Ерекція зникла і я лише тремтів. Я закрутив краник, знайшов рушник і витер холодну воду зі своєї шкіри. Я пішов звідти лише тоді, як почув дзвоник. І тільки тоді усвідомив, наскільки я був близький до справжньої катастрофи... це був душ для дівчат!

За кілька хвилин по тому я зайшов до класу пана Вальчука, радий, що його обіцянка виявилася справжньою; в аудиторії нікого не було, окрім нього самого і однієї дівчини, що працювала з паперами. Вже всі коридори гуділи балачками про те, як у мене сталася ерекція і я вів себе як останній дурень; я почувався таким же розбитим, як і зранку, коли щойно прибув до школи.
- Петрику, - лагідно сказав пан Вальчук. - Радий, що ти відгукнувся на моє запрошення. Сідай... схоже, тобі це потрібно.
- Дякую! - ввічливо відповів я, вибравши одне з місць у передньому ряду парт.
- Важкий видався день? - запитав він.
- Так, - погодився я. Насправді я був надто виснажений, аби розмовляти, але щось у його манері робило це легким. - Воно як непозбувна бентега без кінця-краю. Ніщо не дає мені спокою.
- Ну, спробуй розслабитися зараз, вже майже все минуло, - запевнив учитель.
Я поклав свою голову на парту, сподіваючись хоча б трохи поспати. Минула лише половина дня, а я вже відчував себе вичавленим лимоном.
- Ох, - вихопилося в мене.
- Я знаю, це погано, - сказав пан Вальчук. - Але ти маєш спробувати не зациклюватися на цьому.
- Але як? - зітхнув я. - Кожна секунда нагадує мені про це, важко забути про оголеність, якщо ти голий. Особливо, коли всі навколо не дають тобі забути про це.
У розмові настала пауза і я заходився розглядати кімнату.  Лише тепер я справді помітив дівчину, яка зрідка кидала на мене погляди, але більшу частину часу зосереджувалася на своїх паперах.
- Петрику, чи знайомий ти з Ілоною? - поцікавився вчитель.
- Не думаю, - відповіла дівчина. - Привіт, Петрику!
- Привіт! - сказав я у відповідь.
- Ілона теж зареєстрований прихильник стилю життя, - промовив пан Вальчук.
Я подивився з недовірою.
- Я комунарка, - пояснила вона. - Мої батьки вступили до комуни, коли мені було п'ять... Я не маю права на власність. Все є колективним.
 - Справді? - здивувався я. Я ніколи раніше не чув про подібне. Хоча, щойно вона це сказала, я зрозумів, що ніщо з її вбрання не виглядало купленим в магазині.
- Ага, - відповіла вона.
- Мабуть це напружує, - сказав я і мало не додав: «але, принаймні, ти можеш носити одяг», проте прикусив язика.
- Інколи так, але я вже звикла. Просто я не можу мати те, що є в інших, і це робить мене певного роду вигнанцем, - сказала Ілона, і після паузи додала: - Я уявляю, як від сьогодні тобі знайоме це відчуття.
- Так, - погодився я. - Досі не можу повірити, що батьки так вчинили зі мною.
Раптом я відчув нову хвилю занепокоєння і дещо відхилився, аби мене і її відокремлювала більша частина парти. Дівчина кволо посміхнулася:
- Не кожен ладен терпіти людей інших стилів життя, але з часом ти просто навчишся ігнорувати тих, хто тебе не сприймає.
- Здогадуюся, - додав я. - Прямо зараз я хочу лише дожити цей день.
- Я тебе розумію, - мовила Ілона. - Але, послухай... ти виглядаєш добре, але якщо тобі треба буде поговорити... ну, ми можемо десь зависнути разом. Я не засуджуватиму тебе, якщо ти не засуджуватимеш мене.
Я подивився на неї. Схожа, дівчина говорила щиро; гадаю, вона й справді співпереживала мені. Я зашарівся.
Залишок уроку ми спілкувалися втрьох. На мить я навіть відчув себе повністю розслабленим. Ніхто з них не фокусувався на моїй оголеності, але вони й не ігнорували її. Просто здавалося, що вони приймали її як частину мене, і мені це здавалося найкращим.
- Тож як воно, постійно бути голим? - в якийсь момент поцікавилася Ілона.
- Не знаю. Це збентежує, - відповів я. - Дивне відчуття. Так, ніби... я відчуваю набагато більше, ніж досі. Сонячні промені, вітер, торкаються всього мого тіла. До цього важкувато звикнути.
- Звучить справді мило, - сказала дівчина. - У комуні кожен бачив інших голими, але ніхто з них проводить без одягу так багато часу.
- Інколи я думаю, це не було би так погано, якби інші не витріщалися на мене, і не ставилися, як до якогось експонату на виставці. Так, наче я навіть не особа... А просто голий хлопець, - пояснив я.
- Ну, більшість людей зазвичай не часто стикаються з натуристами, тому вони завжди привертають їхню увагу, - припустила вона. - А що з цим не так?
- Що не так з чим? - не зрозумів я.
- З тим, що люди дивляться, - уточнила Ілона. - Я маю на увазі, що ти голий, чому б їм не дивитися?
- Я... - мені й справді не вдалося знайти гарної відповіді. Я не знаю, чому мене це так зачіпає. - Воно просто мене дістає. Я не люблю уваги.
- Ну, якщо тобі цікава моя думка, то прийми це, як є. Люди гадають, що я дивна, бо нічим не володію... але те, що вони собі думають, мене не обходить. Моя справа - зосередитися на тому, що є гарного в моєму стилі, і намагатися ставитися до нього позитивно, - пояснила вона.
У розмові настала пауза. Після короткої мовчанки Ілона додала:
- Просто мої п'ять копійок.
- Так, ні, я знаю. Дякую! Я зрозумів, що ти маєш на увазі... - сказав я.
Правду кажучи, мені не просто було погодитися з тим, що вона казала. Мій розум не заперечував, що Ілона мала рацію. Якщо люди базікають і втуплюються в мене, це мене не зачіпає, і не схоже, що я би міг з цим щось удіяти. Але я також знав, що як тільки повернуся в шкільні коридори, то ці міркування не матимуть значення. Мене знову захопить відчуття приниження. Я лише зітхнув.
Після цього Ілона змінила тему розмови і розпитувала мене про заняття, вчителів та інше. А трохи згодом пролунав дзвоник, який сповістив про закінчення мого притулку. Я знову зітхнув.
- Вище носа, Петрику! Ще два уроки і день скінчиться. Далі буде тільки легше, - запевнив мене пан Вальчук, коли я підвівся.
- Вірно, - погодився я. - Дякую Вам!
Ще два уроки, повторив я подумки. Просто ще два уроки знущань, поглядів та буття голим між однокласників. Від цього я не відчував у собі надміру впевненості.

Я пробирався крізь юрмище коридору, намагаючись ігнорувати увагу, яку на мене звертали інші. Просто робив крок за кроком, стараючись ні на кого не наштовхнутися. Я сподівався, що плітки про мою ерекцію на попередній перерві вже вщухли. Принаймні, я не чув про це ніяких згадок, поки спускався до класу, де у нас мала бути Хімія.
Я потрапив до аудиторії доволі швидко (вона розташована якраз під кімнатою пана Вальчука), і зайняв своє звичне місце за лабораторним столом. Я поглянув на розмаїття реактивів на столі й глитнув, наче мені дозвололи курити чи щось подібне. Справді, чи не має тут бути якихось особливих вимог до безпеки?
Мій напарник по лабораторних сів поруч зі мною і поглянув здивовано:
- Ого! Я чув про це увесь день, але я досі не вірив...
Я лише зітхнув, вирішивши за краще не відповідати. У будь-якому разі, незабаром вчитель почав урок.
Проте не встиг я довго його послухати, просидівши заледве п'ять хвилин у кімнаті, як озвалася система оповіщення: «Петрика Фоменка викликають до кабінету директора!»
Весь клас обернув свої голови до мене, а я одразу почервонів, як буряк. До директора? Це може погано закінчитися, хоча я не мав жодної здогадки, чого це стосується.
Після деякої паузи вчитель написав мені перепустку, я встав, узяв її, і на очах у всього класу вийшов з лабораторії до коридору.
Приймальна директора знаходилася майже прямо під класом хімії. Я швиденько спустився порожніми сходами і вже був на місці. Мені хотілося більше часу побути на самоті, але я знав, що матиму проблеми, якщо того часу проведу занадто багато. Тож за дві хвилини після оголошення я зайшов до приймальні. У цей час після відносної пообідньої тиші я одразу привернув увагу всіх присутніх жіночок. Одна з них посміхнулася, кілька секунд розглядаючи моє голе тіло, а потім повідомила:
- Директорка чекає тебе у себе.
Отже, вони вже знали, хто я.
До сьогодні я ні разу не зустрічався з пані Вільнянською, але відтоді, як став натуристом, мене викликали до неї аж двічі. Я нервував навіть більше, ніж першого разу, оскільки не уявляв, з якої причини я тут, і це було недобре.
Я зайшов до кабінету і стояв кілька хвилин, чекаючи, поки директорка договорить по телефону, при цьому вона не відривала від мене погляду. Вона показала мені присісти, поки тривала її розмова, і я був радий виконати це прохання, бо стоячи нервував більше. Під її поглядом я почувався неймовірно зляканим і маленьким. Пані Вільнянська позирала так, ніби навмисно прагнула викликати в мені страх. Різниця наших статусів не могла бути більшою: вона знаходилася за своїм столом, повністю одягнена, з холодною сталлю в погляді, і була директором. А я виглядав покірним, голим і схвильованим учнем, відданим їй на поталу. Мені відчайдушно кортіло знати, чому я тут, але я страшився запитати. Директора виглядала сердитою, і набагато більше, аніж сьогодні зранку.
Хоч мені й здалося, наче я чекав вічність, минуло, либонь, хвилин зо п'ять. Пані Вільнянська, в решті решт, поклала слухавку і одразу почала читати мені лекцію:
- Заледве кілька годин тому я в цьому кабінеті застерігала тебе щодо поведінки, а ти вже наробив проблем!
- Я... - пробелькотів я розгублено.
- Тихо! Я скажу, коли можна буде говорити. Я не знаю, в чому твоя біда, але кажу прямо зараз, що НЕ потерплю цього. Я застерігала тебе не порушувати спокій, а потім мені кажуть, що ти бігаєш навколо, хизуючись своїм пенісом перед вікнами школи. Я тобі скажу, це мені просто відібрало мову - я не уявляю, що змусило тебе так чинити. Я не знаю, що відбувається у твоїй голові, але кажу просто зараз, що цього більше НЕ трапиться.
«Хизуючись» - це не те слово, яке б я використав. Насправді, я прагнув би чого завгодно, тільки не «хизування», подумав я, відтворивши ту принизливу ситуацію в свої голові, і хотів пояснити це їй:
- Але я...
- НІЯКИХ АЛЕ! - випалила вона, вдаривши кулаком об стіл. - Я хочу аби ти чітко зрозумів. Якщо я почую ще хоча б одну історію, як ти хизуєшся або привертаєш увагу класу, тебе відсторонять від навчання на тижні, і мені до лампочки, що говорять правила твого стилю життя!
Я лише відкрив рота, але пані Вільнянська мене випередила:
- Якщо твої наступні слова не «Так, пані», відсторонення почнеться прямо зараз!
- Так, пані, - відповів я після паузи, принижений і переможений.
- Тепер іди.
Я підскочив, як на пружинах, радий, що можу покинути це місце. Мене тіпало від жаху. Я перетворився з нормальної, зразкової і непримітної дитини на шкільну легенду і ворога директорки за один день, і чому? Бо мені доводилося всюди ходити голим. Мене роз'їдало розчарування. Ні, не через несправедливість і, навіть, не через те, що не моє бажання було стати натуристом. Я був би щасливим просто повернутися у свій нормальний день, але це здавалося неможливим. Я був приречений на те, щоб мене ігнорували, дражнили, на мене кричали або грали мною.
Я зиркнув на годинник в коридорі, коли вийшов з приймальні, і зрозумів, що минуло вже більше половини уроку, до того ж, я геть втратив інтерес до навчання - що на мене чекає там, як не знічення і приниження? Натомість я спустився до туалету, що знаходився на поверх нижче. На щастя, там було порожньо, і я міг провести якийсь час наодинці.
Я пригадав усе, що сталося зі мною цього дня і на мене нахлинули емоції, які приносила кожна нова подією. Вперше після ранку я усвідомив, наскільки це мене втомило. Я пригадав, що не спав багато минулої ночі, і незносний стрес зробив свою справу. Я вмився над рукомийником, намагаючись пробудитися. Шкільний день майже добіг кінця, за годину я зможу піти додому.
Але піти додому для чого? Щоби провести решту дня голим з батьками, а потім повторити це жахіття завтра. Я одразу спробував викинути з голови ці думки, хоча це й було нелегко. Я знав, що треба так проживати день за днем.
Годинник цокав, наближаючи близький кінець уроку. Я вийшов з туалету, але досі не хотів повертатися до класу. Я вирішив вийти на хвильку, аби ковтнути свіжого повітря. Повернувся і спустився половину сходового прольоту до виходу з будівлі. Я відчинив великі двері й зробив кілька кроків назовні. Вітерець і сонячне проміння на шкірі подарували гарні відчуття, які реально допомогли мені. Я просто стояв і вбирав його, до деякого часу зовсім не хвилюючись, що хтось мене може побачити.
Я поглянув униз на своє тіло. Дивовижно, але залишився лише невеликий слід від ліній засмаги,  тільки один натяк на те, що я новачок в натуризмі.  Трава приємно холодила мої босі ноги; це нагадало мені часи, коли я ще малою дитиною полюбляв бігати по газону під струменями розпилювачів. Моє підстрижене волосся на тілі теж виглядало гарно після вихідних. Тіло не було якимось непересічним, але мені й справді не було чого соромитися, чи не так? Я не знаю. Я не міг визначитися з різними речами, які я думав чи відчував, і це також утомлювало.
Задзвенів дзвоник, отже урок скінчився. Але залишився ще один.

Останньою в розкладі стояла Інформатика. Щойно я зайшов до комп'ютерного класу, як майже одразу почав тремтіти; ця кімната завжди була особливо прохолодна, оскільки оснащена власною системою кондиціонування повітря. Коли я сів за своє звичне місце і залогінився, сироти попроступали на шкірі по всьому моєму тілу. Я завжди вважався свого роду комп'ютерним гуру і цей предмет був одним з найлегших для мене, тож зазвичай інші частенько підходили по допомогу зі своїми програмами. Цікаво, чи вони хотітимуть допомоги від мене після того, як я став натуристом?
- Привіт, Петрику! - озвалася дівчина, яка сіла за сусідній комп'ютер.
Я повернувся, щоб побачити, хто це, і мало не звалився зі стільця, коли впізнав Раю. Одразу згадалося зіткнення на дворі, коли я намагався втекти зі своєю ерекцією. Мої щоки запалали від сорому через спогад про той випадок.
- Привіт... - почав я.
- Пробач, що я з тобою зіштовхнулася, - випередила вона. - Схоже, ти поспішав, сподіваюся, в тебе не було через мене проблем?
Нічого собі! Невже Рая справді не помітила моєї ерекції тоді? Хоча, я міг присягнутися, що... Та, у будь-якому разі, це була невелика приємна новина.
- Та, все гаразд, - запевнив я.
- Було круто побачити твій пеніс таким твердим, - додала вона.
Відчуття приниження буквально втиснуло мене в стілець. Я ледве вичавив з себе:
- Пробач... Я не можу це контролювати.
- Пробач за що? - здивувалася однокласниця. - Це зовсім не погано. Мені було цікаво.
- Ох, - лише вимовив я, і повернувся до свого екрану. За кілька хвилин, схоже, Рая теж сфокусувалася на своїй програмі, але я помітив, що вона звертає увагу на мене за кожної нагоди.
Урок проходив більш-менш нормально; ніхто більше не виявляв надмірного інтересу до моєї персони. Зрештою, не більше, аніж я очікував від такого дня, як цей. Я лише рахував хвилини до закінчення, намагаючись працювати, не зважаючи на Раю чи будь-кого іншого.
Коли пролунав дзвоник, я видихнув з неймовірним полегшенням. Шкільний день скінчився. Якимось дивом я досі був живим.
Я майже забув про Раю, коли вона раптом запитала:
- Ти не проти, якщо я пройдуся додому з тобою?
Чесно кажучи, я не був у захваті від цієї ідеї. Значна частина мене просто хотіла лишитися наодинці. Та, разом з тим, я усвідомлював, що дівчина прихильна до мене, враховуючи все що сталося. Тож я погодився:
- Звісно! Я не проти.
Я пішов по свої речі, потім послідував за Раєю до її комірки, все відбулося без ексцесів. Незабаром ми вийшли зі школи і попрямували по вулиці. Після пережитого за день, ходіння голим по місту здавалося майже легкою справою, хоча, аби не наврочити, я намагався не думати про це. Натомість я розмовляв з Раєю, яка виявилася до мене привітною. Та неминуче вона зачепила і тему моєї наготи.
- Ще ніколи я не була так близько до голого хлопця, - запевнила вона через деякий час. - Мої батьки вважають, що це збочення якесь, тому мені справді ніколи не дозволяли контактувати з натуристами.
- Більшість людей багато чого не бачать, гадаю я. Всі вони хочуть дивитися. Хоча тут нічого особливого, - відповів я. - В голих людях, я маю на увазі. Це ж просто я, такий же, як завжди був, просто без одягу.
- Так, я розумію, що для тебе це здається звичним, коли ти натурист, - сказала Рая. - Але з мого погляду, це типу... не знаю... справді цікаво. Твій пеніс не такий, як я думала.
Я поглянув на неї запитально.
- Я маю на увазі, що не знаю. Він більший. Просто не такий, як я уявляла. Але це круто!
Ми зупинилися на перехресті, чекаючи на зелений сигнал світлофора. Це була хвилююча мить. Дві бабусі зупинилися поруч з нами і здивовано позирали на мене, вродлива студентка спостерігала з вікна машини, яка щойно під'їхала. Ми перетнули вулицю, пройшлися повз ряд магазинів, а потім повернули до скверу, через який можна було зрізати шлях. Переважно він був безлюдний і я зрадів, що ми покинули вулицю.
- Петрику, - запитала Рая, виразно хвилюючись. - Як ти гадаєш... мені можна його торкнутися?
Я мало не перечепився на рівному місці.
- Що? - запитав я більше зі здивування, аніж справді для того, щоб почути відповідь.
- Просто... він виглядає таким... будь-ласка? Я хотіла цього весь день. Все нормально.
Мені замакітрилося. Я не йняв віри, що вона про це питає.
- Тут? - запитав я, і вона кивнула.
Ми були посеред парку і досі на видному з вулиці місці.
- Ну, не знаю...
- Прошу! Я обіцяю обережно!
Мій сексуальний потяг переважив раціональну частину мого мозку. Рая була вродливою дівчиною і вона сама пропонує. Як я міг відмовитися?
Я кивнув так непомітно, що не був певний, чи вона побачила, але, схоже, дівчина вловила мій сигнал. Повільно вона простягла руку до моєї промежини. Я інстинктивно хотів утекти, але я досі стояв, хоча я чітко усвідомлював, що ми досі в громадському місці, і я помітив, що принаймні одна людина з вулиці нас бачила.
Коли її пальці торкнулися мене, я відчув, наче блискавка пронизала все моє тіло. Вона спершу торкалася ніжно і хвилюючись, самими кінчиками пальців, прямуючи вниз до голівки. Але цих незначних доторків було досить для того, аби член почав твердішати, від чого очі дівчини розширилися від захоплення. Мовчки ми підійшли до лавки, на яку я сів, а вона обхопила пеніс усією долонею і, легенько стискаючи його, певно випробовувала мою реакцію, оскільки від цих рухів він став ще твердішим. Рая почала з повільного темпу, але потім прискорилася і робила це сильніше та все більш впевнено. Я застогнав від задоволення. Все не міг повірити, що мене вперше задовольняє рука у громадському парку, посеред білого дня, де будь-хто міг би нас бачити. На той час я не дуже переймався; я почувався так дивовижно, що важко було хвилюватися про щось інше, поки тривало це.
Як для тієї, що ні разу не бачила пеніса, дівчина виявила неабияку вправність. Єдине, з чим я міг порівнювати цей процес, була моя власна маструбація, але це здавалося в мільйони разів кращим. Я просто розчинився у відчуттях; весь навколишній світ перестав існувати для мене, коли я відчув оргазм. Більше мене не турбувало, що я голий на людях... було просто чудово відчувати, що мене до ейфорії довела прекрасна дівчина, не зважаючи ні на що. Сонце і тепло післяобіднього повітря лише посилювали ці відчуття.
Не знаю, скільки часу Рая цим займалася, але це її зовсім не втомлювало. Минуло п'ять, можливо десять, хвилин перш, ніж настала еякуляція, сперма зросила траву навпроти лави. Рая просто тримала його в руці, і якась частина сперми лишилася на її пальцях. Я важко дихав, пітнів і посміхався.
- Вау! - нарешті озвалася вона.
- Ага, - погодився я, все ще відчуваючи залишки оргазму.
- Це було круто... Дякую! - мовила дівчина, вивчаючи сперму на руці, а потім почала облизувати свої пальці.
- Це тобі дякую, - сказав я.
- Ми можемо це ще якось повторити?
- Так, - відповів я, ні хвилини не думаючи.
Вона поцілувала мене в щічку, що ввігнало мене у фарбу. Для мене назавжди лишилося таємницею, чому я почервонів саме від невинного поцілунку, а не від процесу, який йому передував.
- Ти солоденький, - сказала Рая.
Ми просиділи ще кілька хвилин у мовчанні, поки я поступово не повернувся до спокійного стану. Усвідомлення того, де ми знаходимося, поступово повернулося. Я став озиратися, нервуючись, чи ніхто не бачив всього того, що оце щойно відбулося.
- Ну, мені треба йти, поки батьки не схаменулися, що я досі не вдома, - порушила тишу однокласниця. - Побачимося у школі завтра?
Я кивнув на знак згоди і провів поглядом, як вона встала і пішла. Ось таким був мій перший день голим у школі.

Я почув дивне дзижчання, щойно зайшов до будинку. Мене долала втома, мені найбільш за все хотілося дістатися своєї кімнати, але звук був мені зовсім незнайомий, тому я вирішив знайти його джерело. Я залишив свій рюкзак у передпокої і пішов на пошуки.
Виявилося, що мені не знадобилося довго шукати і, разом з тим, день підсунув мені ще одну шокуючу новину. Я пройшов під аркою до вітальні і побачив маму, що лежала на дивані. За своєю наївністю я не одразу збагнув, чим вона займається. Одна її гола нога була закинута на спинку дивана, а інша звисала над підлогою. Голова із заплющеними очима лежала на подушці; однією рукою вона масажувала груди, а інша знаходилася між ніг, звідки й линув той дивний звук.
А потім мене осяяло: моя мама маструбує. Моя мама. Маструбує!
Я стояв мов кам'яна статуя. Я не знав, чи мені треба щось сказати, чи просто піти, не звертаючи на це уваги. Можливо я ще відчував млість від власного оргазму, чи то вже звик до такого типу відкритого прояву сексуальної поведінки, який, схоже, ставав частиною мого життя, але, в решті решт, видовище мене так захопило, що я не міг відвести погляду. Я стояв і дивився, як моя гола мама задовольняє себе, либонь, не здогадуючись про мою присутність.
Її дихання прискорилося і стало виразним, вібратор запрацював біля самого клітора. Потім вона зігнула стегна, піднявши їх над собою, задихаючись і стогнучи від задоволення. А за якусь мить вона, схоже, досягла піку, розпласталась на дивані й повністю знерухомилася після того, як вимкнула вібратор.
Незабаром мама розплющила очі й побачила, що я стою неподалік. Я зіщулився, очікуючи, що вона розсердиться за те, що я бачив, але натомість вона посміхнулася.
- Привіт! Як там  школа? - запитала мама так, наче все відбувалося в порядку речей.
Питання миттю змусило забути мене про те, що я тільки-но бачив, і перед моїми очами постали бурхливі події всього дня. А потім раптово я знову знітився від того, що стою в кімнаті голим перед матір'ю.
 - Там.. школа, - відповів я.
- Не можу повірити, що вже по третій... інколи дні просто зникають невідь куди, - мовила вона, повільно підводячись, потягуючись і досі тримаючи вібратор, який, я не міг не помітити, як блищав.
- Ага, - погодився я.
- Ну, я гадаю, треба прийняти душ перш, ніж готувати вечерю. Приєднаєшся до мене, щоб заощадити трохи води?
Така пропозиція від мами видавалася невинною у порівнянні з маструбуванням переді мною, тож спільний душ цілком сприймався як нормальна річ. Вона так швидко призвичаїлася бути натуристкою, подумав я. Ніякого натяку на збентеження, сором чи скромність, жодної поваги до приватності. Згадуючи, як незручно я почувався під час попереднього спільного душу дві дні тому, я хотів заперечити. Хоча, якась частина мене і прагнула прийняти пропозицію. Мені так нелегко давалося бути натуристом... але бачачи її нестандартну поведінку, я зрозумів, що мені це потрібно для емоційної підтримки. Я мусив учитися бути, як вона, бо інакше ніколи не пристосуюся. Тому, відкинувши усі свої сумніви, ніяковість та дискомфорт, я відповів ствердно:
- Звісно.
Я піднявся сходами, йдучи вслід за її голими сідницями і  відчуваючи у собі внутрішню боротьбу. Це була чи не найхимерніша ситуація цього дня, на додачу, найбільш важка і бентежна. Бути натуристом і мати батьків-натуристів було дивним сюрреалістичним досвідом. Достеменно не знаю, коли моє сприйняття достатньо змінилося настільки, що я добровільно погодився на душ із мамою, але це сталося. До того, як це все почалося три дні тому, я ніколи й уявити не міг, що відбуватиметься подіне. А сьогодні воно відбулося, і це вже навіть не вперше.
Мама ввімкнула воду і відрегулювала температуру, а потім увійшла до кабінки. Я зайшов за нею, стаючи під гарячий потік води і даючи йому намочити мене.
У цей час мама набрала у долоні трохи мила.
- Ось, я допоможу тобі, - мовила вона і почала намилювати мене, як то було в часи мого раннього дитинства.
- То розкажи мені про школу, - продовжила мама. - Це ж був твій перший день як натуриста, отже мало бути щось.
Щось, це точно. Але я сумнівався, що був готовий про це говорити.
- Було принизливо, - щиро зізнався я. Можливо, це не найкраще слово, яке мені слід було обрати, щоби покласти край розмові, але я ніколи не був майстерним у брехні.
Мама мала стурбований вигляд, поки мила мої ноги. Мовчанка тривала, поки вона не дійшла до пеніса.
- Чому? - врешті запитала вона.
Я зітхнув, не впевнений, як краще відповісти. Стільки всього сталося за день, що це просто не вкладалося в голові. Директорка мене зненавиділа. Люди витріщалися. Дівчата розважалися. А ще той випадок з ерекцією. Потім були пан Вальчук, Ілона і Рая. Промінчик серед негоди. Особливо те, що сталося після школи.
- Просто людям це здається дивним, - відказав я. - Вони вважають мене диваком, бо я голий.
Мама спохмурніла і я відчув справжню емпатію. У цьому було щось таке містичне для мене, що я вперше відчув, що вона, схоже, виявила розуміння того, наскільки це все бентежить мене.
- Вони звикнуть до цього, - заспокоїла вона мене. - І ти також.
- Я...
- Не могло ж усе бути так погано? - запитала вона, перш ніж я встиг щось сказати.
- Ні, - зізнався я. - Деякі люди були прихильні до мене... але ніхто з моїх звичних друзів.
- Їхня втрата, - посміхнулася мама. - Деяким людям подобається, коли в їхньому житті зустрічаються натуристи.
Я посміхнувся. Рая...
- Але не всім, - зазначила вона, а потім встала і почала мити себе. Я подумав, чи не запропонувати допомогу, але стояв і просто дивився. Сцена й досі виглядала сюрреалістично, приймати душ разом з мамою... а ще це вказувало на те, як швидко слово «нормально» може змінити своє значення.
- Мамо?
- Так, сонечку? - запитала мама, припинивши намащувати волосся шампунем.
- А ти зовсім нічого дивного не відчуваєш? - нарешті зважився я на запитання.
- Що ти маєш на увазі?
- Ну, тобто... за три дні до сьогодні ми ніколи цього не робили. Ми ніколи не бачили одне одного голим раніше... - я не міг чітко висловити все, що відчуваю, воно мені здавалося надто дивним, аби вона це зрозуміла правильно.
- Це так, та тепер ми натуристи, - вона озвучила очевидне.
- Але ж це сталося зовсім нещодавно. Я так раптово став натуристом, я не хотів віддавати свій одяг, і мені було далеко не комфортно у нових умовах, - Боже, тепер я почувався удвічі збентеженим. Мама дивилася на мене так, що я відчував, ніби то я дивний, що думаю про те, що це все дивно.
Вона закрутила воду і взяла рушник.
- Ти до цього звикнеш, - повторила вона, виходячи з кабінки, так і не відповівши на моє питання.
- Але...
- О, Петрику, сьогодні на вечерю до нас прийдуть гості. Вовченки. Я би хотіла, щоби ти був привітний.
Вовченки - наші найближчі сусіди. Друзі нашої сім'ї з деякого часу. Вони були парою старшого віку і завжди дружньо ставилися до мене, поки я підростав. Тому я не був проти побачитися з ними, але вони ж ніколи раніше не бачили мене голим. Та перш, ніж я зібрався з відповіддю, мама покинула душову, витираючись на ходу невеликим рушничком.

Я сидів у своїй кімнаті, намагаючись зосередитися на шкільному домашньому завданні, коли задзвенів дзвінок. Я розчаровано зітхнув. Насправді домашки було не те, щоб багато, але через ті сьогоднішні пригоди мені важко було пригадати все, що ми пройшли в класі, тож тепер швидко виконувати вправи не виходило. Я прислухався на хвильку, аби переконатися, що це прийшли гості до вечері. Щойно почувши знайомі голоси пана та пані Вовченків, я підвівся, аби піти привітатися, налаштований показатися голим перед сусідами. Зрештою, це мало би бути найменше з того, що мене бентежило протягом дня, гадав я.
Пан та пані Вовченки мали власні імена, але як більшість дорослих, з яким я познайомився з ранніх років, мені здавалося неприроднім називати їх інакше, аніж паном і пані Вовченками. Тепер їм обом було за 60 і вони мешкали в наступній за нами садибі. Вони частенько сиділи зі мною, коли я ще був малим, і дивилися за мною, коли й грався у задньому дворику. Саме ці спогади змусили мене дещо зніяковіти від думки про те, що я буду перед ними голим. Кожна нова людина, що бачила мене оголеним, лише збільшувала моє збентеження. Я був переконаний, що мама помиляється. До цього ніколи не можна буде звикнути!
Я спустився сходами, сфокусувавшись на тепер знайомих відчуттях килима під босими ногами. Вовченки сиділи з моєю мамою у вітальні. Тато ще не повернувся з роботи і я знав, що вечеря не розпочнеться, поки його немає. А до того часу мені слід «бути привітним».
Попри мої сподівання підійти непоміченим я одразу став центром уваги, щойно зійшов з останньої сходинки. Пані Вовченко тепло посміхнулася до мене:
- Петрику! Як ти, любий?
- Добре, пані Вовченко, - відповів я. Все стояв і не міг зустрітися поглядом з нею. Я завше почувався малим хлоп'ям у її присутності, а те, що був тепер голий, лише підсилювало це відчуття.
- Хіба ж ти не виглядаєш чарівно? Натуризм тобі личить! - промовила вона, а я від того вмить почервонів.
- Мабуть це чудово, коли не треба турбуватися про одяг і все таке, - додав пан Вовченко.
- Я... - почав було я, бо зовсім не хотів брехати. На щастя, мама відповіла за мене:
- Так, це прекрасно! Виникають такі відчуття свободи, коли я гола весь час... Ніби я, нарешті, можу бути сама собою.
Ну, це не зовсім те, що хотів сказати я. Та лише тепер я помітив, що мама сиділа широко розставивши ноги, але ніхто з Вовченків не надавав тому значення. Я досі не міг збагнути, як їй вдається вести себе так нескромною.
А потім з'явився тато, зайшовши з боку гаража:
- Всім привіт!
- Гришо! - зрадів пан Вовченко. - Дорогий, ти виглядаєш чудово; ми саме обговорювали, наскільки чарівна ця зміна. Як твоя робота?
- Робота добре, дякую! - відповів тато. - Сьогодні багато гарних новин, схоже, моя компанія вже проминула чорну смугу.
- Радий це чути, - мовив пан Вовченко.
- Ну, тепер час накривати на стіл, - повідомила мама і пішла на кухню.
- Це просто фантастика, коли не треба перевдягатися щоразу, як приходиш додому, - зізнався тато, сідаючи на місце, з якого вона встала.
Розмова ще тривала хвилин п'ятнадцять або щось близько цього. Переважно вона торкалася стилю життя натуристів, але також зачіпала і школу. Я як міг, намагався уникати конкретики у своїх відповідях, аби не викликати в голові болісні спогади, водночас стараючись не думати про те, що спілкуюся з Вовченками голим. Проте жодне з цих намагань не виявилася достатньо успішним. Нарешті, мама погукала нас вечеряти і ми всі посунули на кухню, де вона саме ставила на стіл м'ясний рулет.
- Пахне так, що аж слинка тече, - мовила пані Вовченко.
- Новий рецепт, думаю, він усім сподобається, - відповідала мама, виставляючи на стіл салат.
Ми сіли й почали смакувати мамину кулінарію, а Вовченки, тим часом, ще й продовжували розмову. На щастя, вона переважно не зачіпала мене, бо торкалася речей, які мене не цікавили. Різноманітні сусідські плітки на кшталт: «а чи ти не бував у», «я просто в захваті від» і тому подібні.
Та, попри все, бесіда знову повернулася до натуризму. Гадаю, цього просто неможливо уникнути, якщо за столом сидять троє голих співрозмовників.
- Ми з паном Вовченком справді захоплюємося тим, що ви робите, - зазначила пані Вовченко. - Раніше ми ніколи не задумувалися про натуризм, але почувши про ваш новий стиль життя, ми мало не померли з цікавості.
- Он як? - запитала мама, беручи собі трохи салату.
- І ми подумали, що прийдемо до вас ввечері, аби на власні очі побачити, як це бути натуристами, як ви, - продовжила вона. - І я мушу визнати, ми дуже вражені!
Мене не покидало передчуття, що сусідка до чогось веде, але я був зовсім не готовий до того, що сталося далі. Пан і пані Вовченки перезирнулися і сусід закінчив слова своєї дружини:
- Тому ми вирішили приєднатися до вас у цьому стилі життя і самими стати натуристами!
- Прекрасно! - посміхнулася мама, а я мало не поперхнувся мінералкою, від чого отримав несхвальний погляд тата.
- І якщо ви не заперечуєте...
- Так, не вагайтеся. Ви відчуєте неймовірне, щойно це зробите.
І перш, ніж я усвідомив, що відбувається, пан і пані Вовченки встали за столу й почали скидати на купу свій одяг. За мить обоє голі вони сіли на свої місця, а моя нижня щелепа лишилася десь на підлозі біля їхнього вбрання.
Тепер я знаходився голим в оточенні оголених батьків та сусідів. В моїх очах це було ще більш, ніж химерно. Я намагався не дивитися на Вовченків, які сиділи за одним столом зі мною без будь-якого одягу. Та все ж помітив, що їхня шкіра була менш зморшкуватою, ніж я очікував - вона виглядала більш еластичною. Вони мали менше волосся на тілі, а саму шкіру вкривали різні вікові ознаки, родимки і місцями потертості. Гравітація теж відіграла чималий вплив на обриси їхніх тіл. Я диву давався, що змусило їх оголитися, коли вони виглядають так - якби на їхньому місці був я, то зовсім не хотів, аби інші люди бачили це все.
Звісно, я був достатньо розумний, аби свої спостереження лишити при собі, і замість того, щоб витріщатися, перевів увагу на картоплю на своїй тарілці. Я й справді не знав, як реагувати і що думати. Це все було якось надто нереалістично. Чи відтепер це ввійде у традицію, що люди приходять до нас на вечерю і залишаються без одягу? Я довечеряв у мовчанні і, пояснивши, що маю доробити домашнє завдання, втік з кухні так швидко, як міг. Схоже, весь світ збожеволів.
Повернувшись до своєї кімнати, я зрозумів, що більше не можу зосередитися на шкільних вправах. Я відсунув зошит убік і, замість того, сів за комп'ютер. Я мав два десятки непрочитаних повідомлень і невідь скільки листів від друзів та просто знайомих щодо моєї сьогоднішньої оголеності в школі. Я повидаляв їх не читаючи. Потім відкрив свої закладки і знайшов гілку форуму, розпочату Катею кілька днів тому. Мене вразило, що те невелике повідомлення викликало цілу бурю відповідей, але швидко розчарувався, бо в жодному з них не було відповіді на питання дівчини. Переважно траплялися аргументи, які я зустрічав багато разів, але жоден з них не звучав переконилво.
Очевидно, такої ж думки була й Катя, яка в підсумку написала:

Ви нічого не розумієте! Це ж не нормально, це пригнічує, і все, чого я хочу, це лише вдягнутися!

Мені стало зле, бо я достеменно знав, що вона відчуває. Я вирішив надіслати їй електронного листа, аби вона втішилася, що хоч хтось розуміє, на що вона скаржиться.

Мене також змусили до натуризму... І я теж цього не сприймаю. Я почуваюся дуже приниженим і пригніченим без одягу. Інші люди тебе не розуміють, але не я. Мені шкода, що тобі теж довелося перейти через це.
Петрик.

Я вийшов з форуму. Знічев'я знову зазирнув на сторінку спільноти натуристів. Там досі висіло оголошення про їхню зустріч у цю середу. Не знаю, чому мене це зацікавило, а таки зацікавило.
Мама погукала мене попрощатися з Вовченками. Я вийшов з Інтернету і спустився в хол. Кожен бачив, як я крокував сходами, і я болісно усвідомлював, як під час руху розгойдується мій пеніс. Не те, щоб я хвилювався з того, це помітять Вовченки. Просто я досі не міг повірити, що ми всі голі.
- Я рада була побачитися з вами, - сказала сусідка. - Нам треба збиратися частіше.
- Так, - відповіла мама. - Це так чудово, що ви вирішили приєднатися до цього стилю життя з нами. Вам він сподобається!
- Я в цьому переконана. Петрику, на все добре, - мовила пані Вовченко.
- Бувайте, - відповів я, стоячи біля останньої сходинки. Я мов зачарований дивився, як вони обоє виходять за двері, на люди, повністю оголені.
Усі збожеволіли.

Зранку я ніяк не міг остаточно прокинутись, знову і знову поринаючи в напівсвідомий сон, повний голих людей. Коли ж, нарешті, я проснувся, то, однак, не здивувався, що я голий лежу на ліжку без простирадл. Здається, що життя натуриста в'їлося в мене остаточно. Я знав, що попереду ще один шкільний день. Від цієї думки мені відразу робилося млосно.
Я повернув голову й подивився на годинник. 7:45. Усвідомивши, що проспав, я гучно застогнав. Ще не встав із ліжка, а все вже йшло наперекосяк.
Я з усіх сил підняв себе з ліжка й кинувся під душ, сподіваючись, що гаряча вода підбадьорить мене. Моя мама увійшла до ванної через кілька хвилин і почала чистити зуби, поки я мив голову.
- Чи ми не запізнюємося? - запитала вона, відсунула завіску та зайшла до мене під душ.
- Трохи - відповів я, намагаючись ігнорувати її присутність, поки змивав із себе залишки мила.
- Я не зможу сьогодні підвезти тебе, на роботу треба їхати рано. - повідала вона мені.
"І на тому спасибі" - подумав я. А вголос сказав: "Добре".
Я вийшов з душу й витерся малими рушниками, що були в наявності. Мені дійсно треба було поспішати, поки ще жевріла надія прибути до школи вчасно. Не те щоб мені дуже хотілося йти туди голяка. Але в мене були причини встигнути до школи, тому я не міг не квапитися. Потім, мабуть у десятий раз цього дня проклявши свою вимушену наготу, я взяв зі своєї кімнати портфель і спустився сходами. Біля виходу я знайшов тюбик сонцезахисного крему, натер його на себе і тієї ж миті вискочив із дверей.
Ще кілька днів тому було неймовірно ходити по вулиці зовсім без одягу, тепер ж я робив це без вагань. Я не знав, чи це було тому, що я звик бути натуристом, чи тому, що поспіх заглушив почуття сорому.
Стояв похмурий день, темні хмари закривали жарке зазвичай сонце, змінивши його на прохолодний вітер, що примушував мене тремтіти поки я йшов через свій квартал. Явно збиралося на дощ, це повинно було змусити мене йти ще швидше. Але я не хотів цього, тому що був голий. Я зітхнув, остаточно пригнічений цими суперечливими почуттями.
Не зустрівши нікого, йдучи по вулиці, я пішов напрямки через парк, де Рая пестила мене вчора. Мене охопили приємні спогади, потім прийшло розуміння, що перелякало мене: сьогодні вранці я не маструбував! Я подивився вниз на свою голу шкіру та оголений прутень і зрозумів, що це могло стати проблемою. До сорому наготи додався ще й сором того, що неможливо було стримати свою сексуальність, я знав, як мало мені треба щоби збудитися. Я продовжував іти, бо вже запізнювався, та все одно не міг нічого з цим вдіяти.
Я вийшов з парку й тут же врізався в іншу людину, варто було лише ступити на вулицю, де знаходиться школа. Я був шокований, коли я усвідомив, що вона абсолютно гола, також як і я, і добра частина наших тіл увійшла в контакт одне з одним. В її обличчі вгадувалися галицькі риси, вона мала невеличкі груди та чорне волосся... ніби знайома, але я не міг її пригадати. Гірше, коли я подивився на неї, то відчув початок ерекції... вона була старша за мене, але явно гарна і гола. Я намагався не дивитись поки обтрушувався.
- Вибачте! - сказав я.
- Ні, то є моя провина, - мовила вона. - Я зовсім не дивилася, куди йду. Ти Петрик, так?
- Е... так, - погодився я. Чудово, вона знає мене, але хто вона?
- Я Дарина. Ми спіткалися сім'ями минулого тижня в торгівельному центрі.
- А... Ну привіт ще раз, - Ого... Я знав, що це було лише декілька днів тому, але мені здавалося, що з часу мого походу в торгівельний центр пролетіло ціле життя... Мої щоки знову зачервоніли від сорому при думці про те, що там відбулося, але це не могло стримати мого збудження.
- Ти мешкаєш десь неподалік? - спитала Дарина, широко посміхаючись.
- Так. Я зараз іду до школи, - відповів я. Відчував я себе дивно - вона була така привітна, як тільки можливо, що я просто мусив намагатися не заводитись.
- Файно! Я частенько шпацирую тутешніми магазинами, треба буде якось і до вас завітати, - сказала вона. Її груди трохи похитнулися.
- Ага... - погодився я. - Не хочу здатися неввічливим, але я вже запізнююсь.
- Ах, звичайно, іди! Та і я маю ще купу справ. Передавай вітання батькам.
- Так, звісно. - відповів я, після чого повернувся та пішов.
"Ф'ю! Хоч одній неприємності вдалося запобігти," - думав я, хоч і не був упевнений, що зможу втримати над собою контроль увесь день. Я продовжив іти вулицею, заповненою приміськими мешканцями та людьми, що поспішають на роботу. Я намагався не роззиратися по сторонах, поки плентався у натовпі, дивився тільки собі під ноги, щоб не зіткнутися з іншим пішоходом і не помічати, як вони витріщаються на мене.
Здалеку я почув бемкання церковних дзвонів, що вказувало на час 9:00. Я був майже на півдорозі до школи і вже офіційно запізнився, що тільки примножило мої проблеми на цей день. Однак, я вповільнив крок. Хоч я й не люблю знаходитися голим на публіці, я вирішив, що краще пробуду зайву пару хвилин тут, ніж у школі. Події вчорашнього дня знов проносилися в моїй голові, і я не знав, як мені пережити все це знов, але все одно воно було неминуче, нехай усе йде як іде.
Коли я ступив на шкільне подвір'я, воно було благословенно порожнім. Більшість учнів уже сиділи в класах, а ті, хто прогулював, не стали б тинятися біля школи. Я піднявся сходами якраз тоді, коли перші краплі дощу почали падати з неба. Нездорове почуття знов охопило мене, я зрозумів, що сьогоднішній день віщує не менше халеп, ніж вчорашній. Треба було зайти до приймальні директора, щоб отримати талон запізнення, тому ввійшовши до школи, я повернув і попрямував туди.
Коридори вже спорожніли, але у приймальні сиділи дві дівчини з молодших класів, і, до мого сорому, вони постійно кидали на мене погляд і хіхікали одна до одної. У мене не було вибору, крім як стояти й чекати своєї черги, хоч вони й постійно шепотілися та гляділи на моє голе тіло. За хвилину, що здавалася вічністю, секретарка дала їм обом талони запізнення і відпустила.
Нарешті, дівчата відійшли, і я став біля столу секретарки.
- Петрик, так? - запитала вона.
- Так, - погодився я. Не дивно, що вона відразу впізнала мене після вчорашнього дня. - Я спізнився сьогодні.
- Гаразд, - сказала вона, пожираючи мене очима. - Мені потрібна твоя картка учня.
Я дістав картку з портфеля (сумуючи за тими днями, коли носів її в кишені) і простягнув секретарці, після чого стояв тихо, поки вона записувала мій номер у журнал відвідуваності. Поки я чекав, я подивився у вікно, за яким дощ уже лив на повну силу. "Хоч би там як, день міг бути й гірше" - подумав я. Через хвилину, вона дала мені картку назад разом із талоном запізнення та штрафним талоном. "А втім, не значно гірше" - додумав я останню думку.
Я покинув приймальню в тиші й пройшов довгий шлях спочатку до своєї комірки, а потім у клас, так ні на кого й не наткнувшись. Я подав талон запізнення вчительці, і подумки вже приготувався до нових нападів і принижень, але був здивований, коли вона оголосила, що ми йдемо на "збори", перш ніж я встиг сісти на своє місце. Так я і застиг, поки всі в класі вставали та збирали свої речі. Я не знав, що сьогодні мали бути збори, і не мав уявлення про що на них піде мова - гадаю, це було неминучою платою за запізнення.
Я пішов разом із однокласниками до великої актової зали, і ми сіли у своїй секції. Це не було схоже на найгірший поворот подій; принаймні це відверне увагу від мене на деякий час. Я потрапив на місце між Михайлом Гриневичем і Григорієм Чорненком - схоже, обидва вдавали, наче мене тут немає, що мене цілком влаштовувало. Навіть краще, більшість із тих, хто сидів у залі не могли бачити моє тіло, крім плечей, не витріщались на мене і не вказували пальцем. Ще один плюс для мене.
Світло згасло, і директриса вийшла на трибуну:
- Коли ви будете такі ласкаві заспокоїтися, ми можемо починати! - гучна балаканина змінилася тихим шепотом, але це все, на що можливо було розраховувати коли всі учні були в одному місці.
- Дякую! - продовжила пані Вільнянська. - Ви, мабуть, уже помітили, що в нашій школі все більше учнів приймають альтернативні стилі життя.
Клянусь, що коли директриса промовила це, вона дивилася прямо на мене! Я втиснувся в сидіння, хоча й знав, що голому хлопцю все одно жодним чином не сховатися в такому становищі.
- І я впевнена, що в багатьох із вас є питання щодо цього. Багато хто уже знає нашого Головного Радника пані Чонгарську. Сьогодні ми з нею говоритимемо про Державне Управління Стилів Життя і розглянемо програму, її мету, та людей, які вже беруть у ній участь. Отже, без зайвих зволікань, поаплодуймо Головному Раднику!
Зал трохи поплескав, поки директриса передавала мікрофон молодшій жінці в професійному діловому костюмі. Всупереч прізвищу, вона була блондинкою з блакитними очима.
- Дякую, - сказала вона. - Як казала директор пані Вільнянська, я збираюся розповісти вам про Управління Стилів Життя. Місія Управління полягає в тому, щоби сприяти розвитку терпимості та визнання альтернативних стилів життя. Протягом всієї історії люди, які бажали піти проти соціальних норм або жити не так, як інші, страждали від неможливості цього робити. Зараз же, дякуючи новим віянням, закони захищають людей, що зареєструвалися через Управління; тепер люди вільні жити як вони хочуть, не боятися втрати роботи, або інших проявів дискримінації; і мільйони людей по всій країні вже користуються цим. Агентство було створено як відповідь на рух за права геїв, але швидко розрослось, і зараз має понад 300 визнаних стилів життя і нові додаються щороку.
Яка нудьга. Я відкинувся в кріслі й закрив очі, повний наміру подрімати, разом із половиною моїх однокласників. Особливо дратував їх вибір слів "вільні" та "як хочуть".
- Сьогодні я хотіла би обговорити такі основні теми: що значить зареєструватися, як і коли ви можете це зробити. Але спочатку я хотіла би пройтися по деяких популярних стилях життя і представити вам ваших товаришів, що вже практикують альтернативні стилі життя.
Я завмер у кріслі. Це не віщувало нічого доброго...
- Маргарита Франчук, вийдіть, будь ласка, на трибуну.
Після короткої паузи, дівчина спустилася правим проходом і приєдналася до промовця на трибуні.
- Маргарита в нас є Свідком Єгови. Хочеш сказати кілька слів про свій стиль життя, Маргарито?
- Так, - відповіла дівчина, беручи мікрофон. І заговорила з помітним південним акцентом: - Я пишаюся тим, що визнаю Ісуса Христа як свого Володаря, і живу так, як Він бажає. Було б чудово, коли б ви всі так само визнали його.
- Дякую, Маргарито! - пані Чонгарська взяла мікрофон назад. - Хоч і зрозуміло, що не треба реєструватися в Управлінні, аби сповідувати свою релігію, багато набожних людей роблять це, щоб отримати захист певних своїх практик і привести закон у відповідальність тому, як вони хочуть жити. Наприклад, Маргариті юридично заборонено робити аборти та проявляти сексуальну активність.
Це викликало гуркіт обурення серед учнів, і директриса закричала, щоб вони замовчали. Коли всі заспокоїлися, Радниця продовжила. Маргарита відступила вбік, але залишилася на трибуні; тим часом пані Чонгарська назвала наступне ім'я: "Ярослав Карпенко".
Тепер я запанікував. Я не чув, що розповідав Ярослав, мене просто приголомшило страхом того, що мало відбутися. Чи вона дійсно хоче, щоб я вийшов на трибуну голим...
- Петро Фоменко!
...перед всією школою.
Я не ворухнувся.
- Петро Фоменко! - повторила вона, дивлячись прямо на мене разом із половиною всієї школи. Було неможливо не виділятися в натовпі, прикинутися, що мене тут немає.
Я глитнув, бачачи, що не маю вибору, крім, як встати. Я підвівся повільно й почав пробиратися через ряди учнів щоб дістатися проходу. Більшість із них корчили гримаси, очевидно не бажаючи бути близько до мого голого тіла. Почуття було взаємним, я з усіх сил старався мінімізувати контакти з будь-ким.
Проходом я намагався йти звичайною ходою, але через те, що всі очі дивилися на мене, здавалося, що це зайняло цілий рік. Я густо почервонів, щоки палали, серце шалено билося. Нарешті, я піднявся по сходках на трибуну та взяв мікрофон. Я просто стояв, тримаючи його. Яскраве світло прожектора било прямо на мене, я не міг бачити облич, але знав, що всі погляди були націлені на мене. На всього мене. Голий, на трибуні, перед всією школою. Я відчув, що спітнів. Я міг чути шепіт та сміх із натовпу, але нічого не міг розібрати. Я знав, щоб покінчити з цим, мені треба сказати щось про те, чому я став натуристом. "Ммм... еее..." - все, що я міг із себе вичавити.
Я глитнув і намагався придумати, що би ще сказати. У цей момент я подивився вниз. І тільки зараз я пйомітив, що мій прутень повністю ерегований, стоїть на виду всієї школи.
- ЙОБАНА! - сказав я гучно прямо в мікрофон.
Аудиторія вибухнула грюкотом, переважно сміхом та оплесками. Радник Чонгарська тільки кліпала очима. Директриса Вільнянська дивилась на все це з жахом, потім кинулась до мене й відібрала мікрофон. Я запанікував, бажаючи тільки покинути трибуну будь-якою ціною. Якимось чином врізався прямо в неї, протаранивши прутнем. З огидою, вона схопила мене під руку й повела за лаштунки, не зупиняючись, поки ми не опинилися в коридорі. А потім зірвалася на крик.
- ЩО ЦЕ З ТОБОЮ СТАЛОСЯ, МОЛОДИЙ ЧОЛОВІЧЕ? ЦЕ ЗІБРАННЯ БУЛО ВЛАШТОВАНО ДЛЯ ТАКИХ ЯК ТИ, А ТИ ПЕРЕТВОРИВ ЙОГО У ПОСМІХОВИСЬКО! МАЛО ТОГО, ЩО ТИ ТУТ ГОЛИЙ, ТАК ЩЕ Й ВИЯВЛЯЄШ ТАКУ НЕПОВАГУ?! СКІЛЬКИ ЩЕ ХИЗУВАННЯ ТОБІ ТРЕБА?
Я відкрив рот, але сказати не було чого.
- ТЕБЕ ВІДСТОРОНЕНО ВІД ЗАНЯТЬ. НА ТРИ ДНІ!
- Що?! - закричав я у відповідь. Я не міг цьому повірити - мене виставили напоказ перед всією школою, і тепер я був винен в усьому, що трапилося?
Вона знов схопила мою руку та потягла мене по коридорі за ріг до шкільного офісу. "СІДАЙ" - наказала вона мені, потім дала секретарці розпорядження щодо мене й лютуючи пішла геть.
Я сидів збентежений і принижений, не міг повністю збагнути, що ж це діється. Мене ще ніколи не відстороняли - і це ж я прийшов до школи голяка лише другий день. Щось глибоко несправедливе крилося в цьому. Я намагався не слухати секретарку, що дзвонила мені додому і говорила з моєю матір'ю, щоб вона забрала мене. Я не мав уявлення, як моя мама відреагує на це - адже я ніколи не потрапляв у подібне становище, я не знав, як мене покарають за це вдома. Я подивився у вікно, де вже періщила злива, влучна метафора на моє життя.
Здавалося, лише секретарка таємно раділа, що я сиджу тут, її очі залишалися на мені майже весь час. Але це мене більше не турбувало, я знов і знов програвав у пам'яті сцену з актового залу. Я й зараз не відчував себе нітрохи краще, поки тягнулися хвилини - я вже почав міркувати, що зробити, щоб ніколи більше тут не з'являтися. Кинути все? Інсценувати власну смерть? Надіти одяг, щоб мене заарештували, провести залишок життя у тюрмі? Цікаво, чи дозволяється нудистам носити помаранчеві тюремні роби, чи ні?
З коридору почав долинати шум голосів, це означало, що зібрання закінчилося. Кумедно що мене зовсім не цікавило як воно пройшло. Через кілька хвилин учні почали виходити із зали, заповнюючи коридори та поспішаючи на перший урок.
Я сидів за скляною стіною приймальні, всі, як і раніше, могли мене бачити. Я був здивований, коли помітив, що ніхто не мене не дивиться - мені здавалося, що роздивляння мене було спільним хобі всього світу, а те, що трапилося тільки подвоїло ефект.
Спочатку я не міг повірити тому, що бачу. Моя зовсім гола мати, уся мокра від дощу продиралася крізь ряди шокованих учнів, прямуючи до офісу. Майже всі учні витріщалися на неї, деякі з них буквально пороззявляли роти. Голови хлопців трохи похитувались у такт коливанню її грудей. Навіть дівчата дивилися із здивуванням.
Щодо мене, то схоже, виявилася ще одна ситуація, що може бути гіршою за те, ніж коли вся школа дивиться на мене.
Мама влетіла до офісу не приховуючи злості, явно не звертаючи уваги на враження, що вона справила на учнів. Вона побачила мене і схилилася наді мною, давши учням ще більше їжі для пліток. О, Боже!
- Петрику, сонечку, ти в порядку? - спитала вона із щирим занепокоєнням.
- Так... добре, - відказав я трохи знічено. - Все гаразд, - я очікував, що вона мене лаятиме.
- Мені треба поговорити з директором, - звернулася мама до секретарки за переднім столом.
- Вона... - почала секретарка.
- Негайно! - відрубала мама.
Очевидно, секретарка зрозуміла, що краще не сперечатись.
- Пані Вільнянська, зайдіть, будь ласка, до приймальні. - сказала вона по селектору.
Довго чекати не довелося. Директриса була трохи шокована та розгнівана, коли вона побачила мокру голу жінку, що стояла в її офісі.
- Ви директор Вільнянська?
- Так.
- Я хочу знати, коли ви припините так упереджено ставитись до мого сина!
- Від вашого сина самі тільки проблеми й нічого більше відтоді як він вирішив приходити в школу голим. Його буде покарано відповідно.
- Він має повне право бути тут голим.
- Тільки поки не зриває навчальний процес!
- Але його також не мають виставляти на трибуні як експонат для демонстрації!
- Він перетворив у посміховисько захід, що мав бути на користь більше йому, ніж іншим!
- Ви його дискримінуєте!
- Він сам дискримінує себе, приходячи сюди голим. Всі ви, голі, дискримінуєте себе. Нормальні люди мають скромність!
- Ти! Нетолерантна! Сука!
Вау. Так їй, мамо!
- Ходімо, Петрику, ми йдемо звідси, - сказала вона мені, а директрисі лише кинула: - З вами зв'яжеться наш адвокат.
Мама взяла мене за руку і ми разом вийшли з приймальні. Натовп, який зібрався, щоб подивитися на цю виставу, швидко розступився перед нами. Коли ми вже простували коридором, я почув, як директриса гримає на них. Ми вийшли через парадні двері прямо під проливний дощ.
Так скінчився мій другий день у школі як натуриста.

- Мені так прикро за те, що з тобою сталося, Петрику, - мовила мама. - Я знала, що у світі ще трапляються такі фанатики, але я очікувала від шкільної адміністрації більшого, ніж влаштовувати подібні вистави в ім'я толерантності.
- Дякую, - єдине слово, яке я зміг сказати. Я відчував щиру вдячність. Всього за кілька останніх днів я зазнав чималого збентеження, приниження, безнадії та безсилля... Тому так приємно, коли за мене хтось заступається, як цього разу. Подібні думки покращили моє самопочуття і я по-новому заповажав свою маму.
- Дивися, просто відпочинь від усього кілька днів. Я зателефоную адвокату, щоби переконатися, що до тебе ставитимуться з більшим розумінням, коли ти повернешся, - мовила вона.
Мушу визнати, що «відпочинь від усього кілька днів» звучить чудово. Становлення натуристом перетворилося на таку собі одісею зніченням і приниженням. Якщо прибрати звідси школу, це дещо полегшує становище, але не набагато. І хоча я знав, що мені доведеться до неї повернутися... але до цього було ще так далеко, що воно мене на разі не хвилювало.
Ми їхали мовчки кілька хвилин, а потім тишу порушила мама:
- Сподіваюся, ти не проти, якщо ми владнаємо кілька справ перед тим, як повернутися додому? Я саме збиралася до супермаркету, коли поїхала по тебе.
- Все гаразд, - запевнив я. Не те, щоб це було те, чого я хотів, але я не бачив, як можу заперечити.
Коли ми заїхали на парковку, дощ припинився, лишивши по собі липучу вологість у повітрі. І це насправді було чудово. В одязі я би почувався парко і жахливо, але оголеного це мене турбувало значно менше.
Ми з мамою обоє досі були мокрими від дощу; мені навіть уявити важко було це видовище, коли двоє мокрих голих людей заходять до супермаркету. Але мама, як і завше, не подавала жодного натяку на те, що це якось випадає з переліку нормального стану речей. Мене ж дещо діймало побоювання, як я помічав шоковані погляди продавців та інших покупців, коли мама взяла візок і пішла вздовж рядів товарів. Зокрема, я помітив цікаву різницю. Штат супермаркету переважно складала молодь, і співробітники, схоже, часом навмисне змінювали траєкторії свого руху, аби подивитися на голих людей. Проте більшість покупців о цій порі становили жіночки пенсійного віку. І вони, здавалося, намагалися швидше забиратися з тих рядів, до яких підходили ми.
Звісно, це бентежило, не в останню чергу через те, що ранкова подія у школі все ще крутилася в моїх думках. Але те, що поруч була мама, якось допомагало миритися з тим, що я ходжу голим на людях. Якби не це, то витріщання і увага інших людей мене би сильно пригнічували.
Насправді, попри наготу, шопінг виявився доволі приємним... поки ми не досягли продуктового відділу.
Мама попросила мене набрати трохи фруктів, поки вона вибиратиме овочі. Тож я відірвав собі кілька одноразових пакетиків і почав вибирати, що в них покласти.
Я саме взяв кілька свіжих на вигляд яблук, коли почув зовсім близько:
- Ти б нє дєлал етава.
Я озирнувся. Стара жіночка, що наче зійшла з радянських плакатів, в окулярах з рогової оправи стояла зі своїм візочком і позирала на мене, як Лєнін на буржуазію.
- Перепрошую? - розгубився я.
- Ти ж голий!
- Справді? - перепитав я. До чого вона веде?
- Ето ж не гігієнічно! Я тепер даже нє притронуся до тих продуктів.
- Що? Це не має значення, - запевнив я. - Те що я голий, не робить ніякої різниці.
- Твої мікроби тепер повсюду. От я щас як скажу менеджеру! Таким, як ти, нє мєсто в порядном магазині.
- Таким як я? - почав сердитися я. - Ви маєте на увазі натуристів?
Вона ще щось глузливо пробурмотіла, а потім пішла собі. Я лише похитав головою і підійшов до персиків, але пригода на цьому на завершилася. Жіночка повернулася менш, ніж за хвилину, ведучи з собою співробітника супермаркету, лисіючого чоловіка років 30.
- Вот оні! - пропищала вона. - Нудісти.
Я застогнав.
- Юначе, ця пані стверджує, що ви її займали.
- Якісь проблеми? - почувся голос моєї мами, яка саме повернулася.
Чоловік ураз забув, що питав, коли побачив мою голу маму, чиє тіло все ще блищало від вологи після дощу.
Але це не збило з пантелику жіночку, яка тепер накинулася і на маму:
- Як ви можитє дажи спрашивать! Ви ж обоє голі!
Не впевнений достеменно, що далі сталося, бо в мені наче щось клацнуло. Можливо просто накопичилося за день, чи то ця бабця набридла своїм дзижчанням, але я вирішив, що не буду з цим миритися. Переборюючи несміливість, яка сковувала мене відтоді, як я став натуристом, я звернувся до співробітника:
- Я нічого поганого не зробив. Гадаю, цій пані просто не сподобалося, що я голий. Я лише займався своїми справами, поки вона до мене не причепилася.
- Такім, як ти, нє мєсто в магазині! Ето ж просто смішно, шо ми про ето говорім.
- Пані, вони мають легальне право бути тут, - заявив співробітник.
- Чя-аво?
- Якщо Ви не заперечуєте, ми вже закінчили покупки і збираємося йти, - втрутилася мама.
- Так, звісно, - кивнув чоловік. Жіночка залишилася сперечатися з ним, а я пішов з мамою, щасливий за себе і за маму. Коли ми зупинилися на касі, вона поклала руку мені на плече і посміхнулася. Я зрозумів її без слів.
Тепер я натурист. Я можу відчувати деяке приниження від цього, але немає причини давати іншим принижувати мене, без різниці тут або в школі. Я досі мав гордість... і як показали наступні кілька днів, це було важливо.

Мав я гордість чи ні, але мені досі не подобалося бути голим на людях, тому уявіть мою радість, коли я опинився у своїй кімнаті після того, як ми повернулися додому і розібрали покупки. Мама не сварила мене за відсторонення у школі, тож фактично я мав ще два вихідні дні... І я би чудово провів час тут нагорі сам, де би мені не доводилося показуватися іншим.
Ясна річ, очевидним недоліком плану було те, що самотність дуже швидко набридає.
Після марної спроби знайти щось цікаве по телевізору, я здався і сів за комп'ютер. Оскільки зараз була середина шкільного дня, ніхто з друзів не висів онлайн... У будь-якому разі, я навіть не був певен, хто тепер лишився у моїх друзях. З відчуттям деякого роду невідворотності я повернувся до форуму натуристів і прочитав останній допис від Каті:

О, Боже мій! Я все зрозуміла. Там був цей хлопець, яких повністю розумів мене, бо я була гола. І тепер він мій найкращій друг, і це та-ак кльово! І він каже, типу, інші мене бачать, але кому яке діло?
Дяка всім вам!!!
 
Зрадниця, подумав я. Тепер я дійсно єдиний у світі натурист, якому це не подобається.
Я зайшов на фейсбук і повидаляв зі свого профілю більшість зображень. Ніщо з того вже не було схожим на мене теперішнього, зокрема світлини, де я повністю одягнений. Складалося враження, наче я розглядаю когось іншого.
Мама прочинила двері і просунула голову, захопивши мене зненацька:
- Петрику, я приготувала обід, спускайся на кухню, якщо чогось хочеш.
- Дякую, мамо, - відповів я.
Живіт пробурчав від думки про їжу. Годинник показував уже по третій і лише тепер я усвідомив, наскільки голодний. Я спустився сходами і зайшов до кухні, де побачив щойно приготовані сендвічі з індичкою. Я посміхнувся: гола чи ні, моя мама досі залишалася мамою.
- Я спілкувалася з адвокатом, - мовила вона, коли я почав їсти. - Він думає, що треба звернутися до суду.
- Не переймайся за це, справді, - відповів я; мені просто хотілося, щоб все було добре... і я не міг уявити, що позов на школу зробить це краще. - Я розберуся сам.
- Ну, я однаково збираюся зустрітися з ним наступного тижня.
Обід проминув у мовчанні, потім я допоміг мамі прибрати зі столу. Ми порозставляли чисті тарілки, а потім я не стримався:
- Мамо, а тобі подобається бути голою?
- Так, - відповіла вона після деякої паузи, обдумуючи, що краще сказати.
- Чому?
- Це... - мама зробила паузу, аби підібрати кращі слова. Я не був певен, що саме почую у відповідь, але я хотів її почути. Я справді не знав, що вона мала сказати. І мама відповіла: - Я відчуваю, що можу бути сама собою.
 Це мало що мені прояснило. Мене не покидало відчуття, наче було щось, що я упустив з виду, і я досі не мав кращої ідеї, як далі жити без одягу. На жаль, я не зміг уточнити своє питання, бо саме пролунав вхідний дзвоник. Мама пішла відчиняти двері, а я розставив останні тарілки.
Коли дзвоник затих, я почув мамині слова:
- Заходь, заходь, - зверталася вона до гостя, а потім додала: - Я йому скажу, що ти прийшла, - після чого гукнула: - Петрику, тут до тебе!
До мене?
Я зайшов до вітальні і побачив Раю. Сьогодні на ній були блакитні джинсові шорти і чорна футболка.
- О, Петрику, привіт, - сказала вона сором'язливо. - Я просто зайшла подивитися, як ти... після того, що трапилося зранку...
- Дякую, Рає, - зашарівся я, усвідомивши, що стою голим перед нею одягненою. - Наче нормально... Я радий, що на кілька днів звільнився від школи.
- Ага, це добре, - підтримала дівчина.
- Так, - погодився я, після чого запала незручна мовчанка, бо ми не знали, що робити далі; в решті решт, я запропонував: - Хочеш присісти?
- Добре, - відказала Рая.
Ми разом сіли на диван у вітальні. Я почувався незвично, бо був голим перед однокласницею у власному домі. Я ніби й призвичаївся до наготи в будинку, але з Раєю я знову відчув збентеження.
Мама зазирнула крізь двері, поклавши край тиші:
- Щоб вам обом хотілося? Є чай, печиво.
- Звучить чудово, пані Маріє, - відповіла Рая. Я не міг повірити, що вона також побачила мою маму голою.
- То що я пропустив у школі? - поцікавився я.
- Нічого важливого. Я маю на увазі, всі базікають про тебе... - сказала Рая, а потім зрозуміла, що, можливо, я би не хотів про це чути. - Нічого більше не сталося.
Ще одна незручна мовчанка. Її порушила Рая:
- То ти через це дуже знічуєшся? Через ерекцію.
- Так, - я відчув, що одразу почервонів.
- Я знаю, що хлопці не можуть її контролювати, але я не гадаю, що цього не слід соромитися.
- Дякую... - видушив із себе я. Ми справді розмовляємо про таке, наче це якась звичайна тема для бесіди?
- А чи допоможе, якщо... - Рая зам'ялася, - якщо... хтось... ну, ти знаєш.
- Я... - я підвів на неї погляд, а вона поклала руку на мій пеніс, від чого я мало не підскочив.
- Я просто подумала, знаєш, - продовжила дівчина, починаючи рухати рукою. - Може я допоможу... щоб ти не збуджувався так швидко.
Боже мій! Вона майже одразу викликала ерекцію. Це сталося так раптово, що я просто не встиг отямитися.
Я чув, як моя мама щось робить на кухні. Вона могла зайти будь-якої миті! Але мені вже було так добре, що я не мав сил зупинити це.
Ніхто з нас більше не розмовляв. Рая продовжувала, її очі розширилися від захоплення. Здавалося, вона старанно вивчає мій член, роздивляючись, як він виглядає, коли вона ним рухає, відчуваючи його форму і текстуру своїми пальцями. А я лише... гаразд... Я не був певен, що про щось думав у цей час.
Неспроможний зупинити її, я натомість дозволив їй продовжувати свої дослідження, поки в мені наростали хвилюючі відчуття.
На моє здивування вона нахилилася і поцілувала його... потім лизнула... а далі почала смоктати. Я застогнав від задоволення. Це чи не вперше мені робили мінет і я почував себе просто на сьомому небі!
Рая завзято рухала головою, облизуючи і смокчучи. Мені було добре, справді добре, і незабаром я відчув оргазм. Єдиний звук, який чувся у кімнаті, видавала Рая ковтаючи.
Я так захопився, що зовсім забув про маму, яка в цей час повернулася до кімнати, несучи тацю з печивом і чайничком. Я запанікував, спробував відпихнути Раю, але вона не піддалася, а мама не подала й знаку, наче щось не так - просто посміхнулася і поставила тацю на чайний столик. Вона вийшла, а потім повернулася з чашками і налила в них чай. Я трохи буркнув, але був надто збентежений, аби щось сказати. Рая саме закінчила, проковтнувши все.
Дівчина підвела голову і посміхнулася, побачивши, що сидить між мною і мамою, а потім взяла печиво.

Залишок вечора промайнув без пригод. Мама запрошувала Раю лишитися на вечерю, але гостя ввічливо відмовилася. Коли однокласниця пішла, мама поцікавилася, чи це тепер моя подружка. Я зрозумів, що не маю гадки, як відповісти; те, що сталося, виглядало надто заплутаним, аби зрозуміти.
Після звичайної (голої) сімейної вечері я повернувся до кімнати, де ввімкнув телевізор, аби не докучали думки. Більш за все мене ятрила сердитість від того, що відбувається, особливо на те, як це несправедливо відносно мене.
Важко вірилося в те, що я лише чотири дні, як став натуристом. Здавалося, що спливло півжиття. Я усвідомив, що вперше за цей час почав бачити себе як натуриста. Звісно, людям це було видно з того самого моменту, як я позбувся одягу, але лише тепер я почав відчувати себе інакше. Бути голим значило бути тим, ким я є, без будь-яких тимчасових умовностей. Але я також переконався, що мої відчуття далекі від того, якими б вони мали бути.
На тумбочці біля ліжка лежала візитівка з телефонним номером, яку дала мені Інна, дівчина, з котрою я познайомився в торгівельному центрі на вихідних. Цей номер - мій вхідний квиток до спільноти натуристів КПІ. Якщо продовжувати ланцюжок логічних кроків моєї натуристської одіссеї, наступним був саме цей. І перш, ніж я міг передумати, я зателефонував.
- Алло? - почувся голос на тому кінці.
- Привіт, Інно... це Петрик... ми бачилися у торгівельному центрі кілька днів тому, - представився я.
- Гм...
- ... натурист, - уточнив я.
- А, звісно! - вигукнула вона, одразу ж пригадавши мене. - Ну як тобі ходити голяка?
- Е, чудово! - запевнив я. - Але я подумав... про твою пропозицію зайти до натуристського клубу. На завтрашнє зібрання.
- О, це буде ульотно! - відповіла Інна. - Тобі точно треба побачитися з моїм другом Сергієм.
- Круто, - кивнув я. - А нічого, що я не студент і взагалі не з КПІ.
- Та кинь ти, вони на це не зважають. Просто покажися. Я їм маякну, що ти будеш.
- От і добре.
- Точняк! Ну, побачимся!
Поклавши трубку, я занервував, ніби зробив помилку. Адже та дівчина ніколи не бачила мене в одязі... можливо вже ніколи й не побачить. Химерне передчуття.
Відчувши деякий неспокій, я попрямував до кухні, аби перекусити. Дивно, як я раніше не подумав про це - лише два дні тому я би дуже здивувався з себе, якби так вчинив. Але тепер мене це не турбувало.
Мама дивилася телевізор і пекла пиріг. На ній був напівпрозорий пластикових фартух.
- Сонечку, щось сталося?
- Нічого, - заспокоїв її я.
Відчинив холодильник і відчув струмінь холоду, що линув зсередини на мою оголену шкіру, змусивши мене затремтіти.
- Хочеш, я тобі щось приготую? - поцікавилася мама, коли я зачинив дверцята холодильника.
- Ні, дякую! - відказав я, дістаючи собі тарілку. - Воно й так добре.
Вона посміхнулася.

У середу я відсипався, насолоджуючись крихітними канікулами через відсторонення від навчання. Зрештою, я встав о 10, прийняв душ і спустився на кухню по каву. На столі я побачив записку.

Петрику - мені довелося поїхати у справах. Повернуся по обіді.
З любов'ю,
Мама.

Тепер зрозуміло, чому в домі панувала тиша.
Я підігрів філіжанку кави у мікрохвильовці і сів за стіл. Так незвично було лишитися вдома самому, голому на кухні. Майнула думка, що я міг би надягти щось із одягу, поки ніхто не бачить - але ця ідея мало мені підходила, адже ніякого мого вбрання не лишилося. Одягнений Петрик став для мене чужим.
Кінець кінцем, мої думки повернулися до більш прагматичних питань. Наприклад, чим я планую зайнятися сьогодні? Зібрання клубу натуристів почнеться аж о 6 вечора, а до того мені нічого робити. З іншого боку, мене зігрівало щастя пробути вдома весь день, замість того, щоби кудись податися без одягу. Хоча, мені ж однаково доведеться зробити це сьогодні пізніше, і це починало зводити з розуму.
Я пішов на компроміс із собою і вирішив провітритися на задньому дворику. Робочий тиждень був у розпалі, тож ті кілька сусідів, які могли мене бачити, скоріш за все, зараз на роботі. Я швиденько наніс на шкіру крем проти сонячних опіків, а потім вийшов назовні, не маючи з собою нічого, крім філіжанки кави.
А це непогано, подумалося мені, коли я зробив наступний ковток. Сонячні ванни дарують приємні відчуття, а ще я десь читав, що вони виробляють вітамін D, який має бути корисним. Назовні, на самоті, без відчуття зніченості та приниження я отримував найбільше задоволення за останні дні, і це мені починало подобатися.
Коли я допив каву, мені незабаром набридло просто сидіти, тож я вирішив повернутися в дім. Я підійшов до дверей, смикнув ручку і...
Вони не відчинилися.
Я спробував сильніше, але двері не піддавалися. Я поглянув крізь скло і побачив, що замочок закрився. А мої ключі, як не прикро, лишилися у рюкзаку в кімнаті. Разом з гаманцем і телефоном. Все те, без чого я не звик ходити.
Вишенькою на торті неприємностей стало те, що я ж лишився поза будинком повністю голий! Мама писала, що не повернеться до обіду, а я ж навіть не міг їй зателефонувати.
Я спересердя дав копняка дверям, а потім мало не завив від болю у великому пальці ноги. Я заскочив назад у шезлонг, в який намагався втиснутися якомога глибше.
Мене не припиняла непокоїти думка, що я лишився назовні на весь день, але я не міг знайти виходу. Хіба що... У Вовченків є запасні ключі, чи не так? Авжеж! Мої батьки дали їм про всяк випадок.
Це значило, що мені потрібно вийти і поговорити з сусідами, які в моїх очах постали диваками відтоді, як вони вирішили теж стати натуристами. Але ж не стирчати мені тут весь день.
Я вийшов з-за будинку і підійшов до хвіртки. Наступні дії вимагали більшої публічності, ніж я планував, але нічого іншого я зробити не міг.
Я рушив повільно, не бажаючи привертати більше уваги, ніж потрібно. Як би не дивно це звучало, адже за останні дні я побував голим і торгівельному центрі, і в школі, і в парку... але я досі почувався незручно і бентежно, коли опинявся оголеним поза домом.
На щастя, саме була середина дня і лише поодинокі сусіди лишилися вдома. Я не помітив жодної машини, поки перетинав вулицю і підходив до сходинок на ґанку будинка Вовченків.
«Дін-дон!» - почув я дзвоник всередині, коли натиснув на кнопку.
Я нетерпляче чекав, повсякчас озираючись, чи ніхто з вулиці не бачить мене. За кілька хвилин я подзвонив удруге, але надія остаточно згасла, коли я помітив, що їхньої машини немає на звичному місці. Нікого не було вдома.
Я ще трохи постояв, почуваючись останнім дурнем від того, що стовбичу голим на чужому ґанку. Я вже збирався повернутися до нашого дворика, коли мене помітила дівчина, що робила пробіжку вулицею.
- Привіт! - озвалася вона, уповільнюючись.
- Привіт! - відповів я. На незнайомці були кросівки, шорти і спортивний бюстгальтер. На вигляд вона була дещо старша за мене, але не на багато.
- А мені казали, що хтось із наших сусідів став натуристом, - промовила вона, продовжуючи біг на місці. - Я Олеся - живу з іншого боку парку. Я тут бігаю щоранку, але це вперше побачила когось голого.
- Я став натуристом лише з п'ятниці, - пояснив я, зніяковівши. - А в тебе часом немає телефона або чогось такого? Я... схоже замкнув будинок, - можливо це було необачно, але що робити?
- З собою - ні, - промовила дівчина. - Але ти можеш побігти зі мною додому і скористатися телефоном там. Якщо ти не проти бігти. Це недалечко.
- Дякую! - сказав я. Я не надто радів з нагоди пробігтися голим перед сусідами, але, очевидно, нічого кращого на даний момент не лишалося.
Олеся підтримувала доволі зручний темп. Мене не покидало чітке усвідомлення химерності ситуації, коли я голий біг позад неї. Вона провела мене вздовж вулиці, потім через парк, і я інстинктивно пригнувся, коли ми вибігли на проспект, тротуар якого був сповнений покупців та інших людей. Мені вже починало не вистачати дихання від бігу, коли ми повернули на бічну алею і скоро добігли до її будинку. Я зайшов за бігункою, радий, що знову покинув громадське місце.
Її помешкання було невеликим, навіть меншим, ніж квартира-студія, зі старими меблями і розкиданим навколо одягом. Вона одразу підійшла до холодильника і витягла пляшку води.
- Хочеш? - запитала Олеся.
- Ні, дякую. Лише телефон, - нагадав я.
- Тільки не вибалакай всі мої хвилини, - посміхнулася вона, простягаючи мені мобілку.
Я посміхнувся у відповідь. За останні дні мені зустрілося не так багато людей, які виявили до мене приязнь. Схоже, Олеся була приємним винятком.
Я набрав маму і зрадів, що вона взяла слухавку після другого гудка. Я розповів їй, як випадково зачинив двері, і вона пообіцяла під'їхати за півгодини. Я саме закінчив розмову, коли з'явився хлопець, співмешканець Олесі.
- А це що таке? - здивувався він.
- О, Дмитре, це Петрик. Петрику - це мій хлопець Дмитро, - познайомила нас дівчина.
- Привіт! - сказав я.
- Олесю, якщо ти збираєшся почати приводити голих типів додому, тобі слід мені сказати, - промовив Дмитро, зробивши якийсь дивний жест, а потім гигикнув.
Скидалося на те, що він може бути геєм.
- То що сказала твоя мама? - поцікавилася Олеся.
- Вона повернеться за півгодини... Дякую дуже, я справді ціную твою допомогу, - запевнив я.
Не те, що б я недолюблював сексуальні меншини, але товариство Дмитра мені виразно не імпонувало. Просто уявіть, я був повністю голий поруч з імовірним геєм. Якось ніколи на думку не спадало, що колись гей побачить мене оголеним і почне думати про мене... різне... і мені це здалося нездоровим. Одна річ, коли це робить дівчина, але...
- Петрику, а чому я не бачив тебе раніше? - запитав Дмитро. - Я думаю, я би тебе точно зауважив.
- Я живу неподалік, - мовив я, відчуваючи, як жар заливає моє обличчя. - Ми нещодавно стали натуристами.
- О, Дмитре, облиш його, - втрутилася Олеся, помітивши надмір уваги співмешканця.
- Але ж він демонструє себе, - не вгавав Дмитро. - І я дуже ціную те, що він показує, а тут є на що подивитися.
- Ну, мені вже час іти, - перервав його я, маючи єдине бажання швидше зникнути звідси. - Дякую ще раз, Олесю.
- Рада була познайомитися, Петрику!
Що за день!

Щойно я підійшов до будинку, як побачив, що мама вже заїжджає до гаража. Я зрадів, як вчасно вона повернулася, і ще більше від того, що знову потраплю всередину. Я вибачився перед нею, але вона, схоже, не заперечувала:
- Я вже все закінчила, що мала зробити сьогодні. І мені треба буде повернутися лише завтра, - сказала вона, а потім запитала: - Щоб ти хотів на вечерю? Картоплю тушковану з індичкою чи плов?
- Власне... Я думав про те, щоб сьогодні ввечері декуди піти.
- О? - мама посерйознішала. - Побачення з Раєю?
- Ні. Насправді, це клуб, - я зробив глибокий вдих. - Клуб натуристів.
- Справді?
- Так, клуб при КПІ. Мене наче запросили. Я думав, знаєш, просто сходжу подивитися.
Певним чином я відчув найбільше збентеження за день.
- Це буде о 6... мене треба буде підвезти, - продовжив я.
- Звісно, сонечку, - мама засяяла від щастя. - Я така рада, що ти виявляєш зацікавленість твоїм новим стилем життя!
Я лише зніяковів і почимчикував до себе в кімнату. Я відчував, що починаю нервувати через це зібрання, на яке я підписався. Чи всі прийдуть голими? Я на це сподівався, але на що воно буде схоже? Що, як я порушу якісь неписані правили етикету натуристів - чи вони одразу зрозуміють, що я не справжній натурист?
Я намагався вимести подібні роздуми з голови, але знову і знову заходив на форум спільноти і перечитав з півдесятка статей за ті кілька годин, що лишалися.
Засвоївши уроки попередніх днів, я попередньо помаструбував. На щастя, все відбулося без несподіванок.
В решті решт, коли я збирався виходити з кімнати, я почув, що повернувся тато. Мама швиденько повідомила йому про мої плани:
- Петрик йде до клубу натуристів сьогодні.
Я стояв і з хвилюванням слухав, як вони емоційно обговорювали це між собою і зі мною. Я не розумів, що тут такого важливого і вже почав підозрювати, що вони читали про це більше, ніж треба. Краще би я знову одягнувся, якби тільки міг.
Незадовго до шостої мама повезла мене на зібрання. Поїздка проминула у мовчанні. За десять хвилин ми вже заїхали до студмістечка. Я вийшов з мінівена і ще раз запевнив маму, що все буде гаразд, і що я зателефоную, коли по мене треба буде приїхати.
У студмістечку я відчував себе дивно. Я був надто юним і був певен, що всі навколо розуміли, що я лише старшокласник. Не допомагало навіть те, що більшість студентів, які ходили у цей час, були дорослими, які відвідували вечірні курси.
Сам по собі університет займав велетенську територію. Він мав добру репутацію у студентів з усіх куточків України. В одній частині містилося кілька кварталів з гуртожитками для іногородніх. Решту території займали навчальні корпуси, з яких найстаріший був складений зі старої жовтої цегли у стилі класичних західноєвропейських університетів.
Я роздивився карту на стенді, бо перед поїздкою мав розмите уявлення, куди саме йти. Потрібний корпус знаходився далі по Політехнічній вулиці, якою я саме йшов. Дорогою я бачив інших людей, що теж кудись прямували чи просто прогулювалися. Впадало в око, що ніхто з них не надає уваги моїй оголеності. Можливо студенти більш звиклі до представників подібного стилю життя?
Великі скляні двері на вході до потрібного будинку стояли розчахнуті, тож я безперешкодно зайшов усередину. Інтер'єр чимось нагадував звичайну школу: хол, коридори, аудиторії на кожному поверсі і сходовий майданчик посередині.
Поки я почав гадати, в якому кінці знаходиться потрібна кімната, мене стали заїдати сумніви. Що я взагалі тут роблю? У мене й досі не було притомної відповіді на це питання. Тим не менш, я рішуче пішов уперед - вже почав, то маю закінчити. Скоро я знайшов зазначену аудиторію у дальньому правому кінці коридору. Двері стояли відчинені і зсередини долинали голоси. Хвилюючись, я увійшов.
Всередині знаходилося четверо осіб, три з них голі.
Одну я впізнав за фотографією з сайту - це дівчина з яскраво-червоним ірокезом і пірсингом... у великій кількості. Вуха, ніс, уста, соски, статеві губи... я навіть не уявляв, що там теж може бути пірсинг.
За нею сидів смаглявий хлопчина, високий і з такою атлетичною будовою, що мені за себе стало соромно.
Біля вікна стояла дівчина з кучерявим каштановим волоссям, білою шкірою і я просто не  міг не помітити її спокусливих грудей з рожевими сосками. Вона була неймовірно вродливою. Дівчина розмовляла з єдиною одягненою особою в кімнаті, в якій я впізнав Інну з торгівельного центру, хоч вона й стояла до мене спиною, коли я увійшов.
- О, привіт! - озвалася шатенка, помітивши мене.
- Привіт! - відповів я, дещо засоромившись.
- О, Петрику! - обернулася до мене Інна. - Знайомтеся всі, це - Петрик, про якого я розповідала. Він старшокласник і нещодавно став натуристом. Здається, на цих вихідних? Круто, правда?
Від надміру уваги до себе я почав пекти раків.
Кожен привітався і коротко представився. Смаглявого хлопця звали Павлом, а дівчину з ірокезом - Роменою. Власниця коричневого волоссям назвалася Світланою і приязно посміхнулася.
- У будь-якому разі, ми ще чекаємо на кількох людей, тому можеш поки випити газводи.
Я відкрутив пляшку і налив у стаканчик теплого «Спрайту». Я почувався ніяково, не впевнений, як слід чинити, або що вони можуть про мене думати. Зрештою, це ж я вперше опинився у товаристві голих людей, які не належали до моєї сім'ї чи сусідів.
- Так що там з тією дівчиною, з якою ти зустрічався, Павле? - спитала Ромена, продовжуючи розмову, яка почалася до моєї появи.
- Е... ми бачилися з її батьками на вихідних, але, прикинь, вона їм не казала, що я натурист, і вони були просто в шоці, - відповів він. - Коротше, ми розійшлися.
- Нежданчик... А вона мені подобалася, - зітхнула Ромена.
Я стояв, попиваючи свій «Спрайт», поки вони теревенили, особливо не вникаючи в суть розмови, бо я ж зовсім не знав тих, про кого йшла мова.
Світлана та Інна шепотілися між собою кілька хвилин, але потім вирішили втягнути мене до бесіди.
- Петрику, то як тобі це подобається? - звернулася Світлана.
- Це... - почав я, але затнувся, бо не знав, що вона хоче почути. Не хотілося брехати, але я боявся образити її негативним враженням від натуризму. - ... буває по різному.
- Дай-но я вгадаю, - посміхнулася вона. - Тебе батьки змусили.
- Ага, - погодився я. - Але як ти здогадалася?
- Я вважаю, є різниця, коли це твій вибір або коли тебе змусили. Я зустрічала чимало натуристів, які через це пройшли, але нікого, хто би повернувся до попереднього стилю, - повідомила вона з посмішкою.
- А як ти стала натуристкою? - запитав я.
- Я народилася голою, - засміялася Світлана. - І потім такою й лишилася. Я ніколи не носила одягу... Якщо чесно, він мені здається дивним, але я толерую, що є люди, які його люблять. Та знаєш, це дуже добре, що ти тут, що намагаєшся це прийняти.
- А як щодо тебе? - поцікавився я в Інни, яка повністю вбрана здавалася тут недоречною.
- Мене? - перепитала вона. - Просто я люблю дивитися на голих людей, і все!
- Блискуче! - засміялася Світлана.
- Ти зараз у пошуку, Петрику? Бо у Світлани нікого, - підморгнула Інна.
- Інно!
- Що? Він красунчик, поглянь лише.
Моє обличчя налилося, як буряк.
- Не зважай на неї, - заспокоїла Світлана. Я би сказав, що вона й сама дещо збентежилася.
Зайшло ще двоє голих людей, хлопець і дівчина.
- Гей, Антоне, Людмило... це Петрик, - Світала швидко представила мене. - Не думаю, що хтось ще прийде, тому можемо починати.
Я зайняв місце за одним зі столів, всі інші теж розсілися. Світлана стала навпроти, а Інна просто обперлася об підвіконня.
- Гаразд, отже, ми збільшили свій прибуток від продажу випічки минулого тижня, - почала Світлана. - Загальна сума...
Інна зімітувала барабанний бій пальцями об стіл...
- Тисяча дванадцять гривень!
- Шокуючі числа! З такими прибутками нам взагалі ні до чого вчитися на магістрів, - відколов жарт Антон.
Я почав заспокоюватися. Компанія виявилася приємною і дружньою, а в цій кімнаті, принаймні, оголеність не була проблемою.
- У будь-якому разі, нам потрібно вирішити, що з цим робити, - запропонувала Світлана.
- А нащо нам взагалі мудрувати? - запитала Інна. - Ми завжди ходимо на пляж.
- Нема нічого поганого в постійності, - підтримав Павло.
- То що, всі поїдемо на пляж на вихідних? - поцікавилася Світлана.
Всі схвально загомоніли, окрім мене.
- Поїздка на пляж? - перепитав я.
- Це, власне кажучи, основне, чим займається клуб, - пояснила Людмила. - Ми разом виїжджаємо на пляж, а зароблені гроші покривають витрати на пальне та харчі.
- А, - кивнув я розуміюче.
- То ти з нами? - нагадала Світлана.
- Я? - здивувався я. - О, м-м...
- Нам буде дуже приємно бачити тебе з нами... - запевнила вона.
- Ну, Світлані так точно, - вставила п'ять копійок Інна.
- Гей! - Світлана обернулася і жартома штовхнула Інну. Але навіть попри її сміх я помітив, що Світлана зашарілася.
Чи я справді їй подобаюся? Раптом я знову відчув сильне збентеження. Факт, що ми обоє були голими лише підсилювали незручність, яку я зазвичай відчуваю, коли мені хтось симпатизує. Я маю на увазі, що лише щойно познайомився з нею, але вона виявилася такою дружньою і милою... і голою. Я нічого не міг з собою вдіяти, але постійно ловив себе на тому, що дивлюся заворожено на кожен порух її грудей.
- Зазвичай у нас інший порядок, - втрутилася Ромена.
- О, так, - погодилася Світлана. - Міський телеканал хоче взяти інтерв'ю в кількох із нас, аби почути історії про натуристів. Їм треба троє людей завтра ввечері. У мене тестування, тож я не можу. Ромена вже зголосилася, а хто ще вільний?
- Я, - підняла руку Інна.
- Ти не гола.
- Я гола під своїм одягом.
- Хтось ще?
- Робота, - заперечно похитав головою Павло.
- А в мене курси, - пояснив Антон.
- Думаю, я зможу, - згодилася Людмила.
- Петрику? - запитала Світлана.
- О, м-м... Навіть не знаю, я ж реально перший раз прийшов у клуб, - сказав я.
- А тобі й не обов'язково бути в клубі, їм треба просто натурист, - уточнила вона. - Насправді ти їм дуже підходиш.
- Добре, - погодився я перш, ніж встиг подумати.
- Чудово! - посміхнулася Світлана.
На що я тільки-но підписався?

Зібрання неквапом добігало кінця. Переважно всі просто просто точили ляси. Я радів, що можу спілкуватися з кожним, хоча мені й трохи докучали комплекси. Але, як не дивно, це було не через мою оголеність. Мене більше турбувало, що інші можуть зрозуміти, що я не справжній натурист. Що не кажіть, доволі дивна річ для хвилювання, коли ти сидиш голий у кімнаті з натуристами. Спершу пішов Павло, за ним нас покинули Антон і Людмила. Інна зникла десь згодом після них. О 7.30 крім мене залишилися тільки Ромена і Світлана.
- То що, Петрику, мені підкинути тебе завтра на телебачення? - спитала Ромена.
- Так, - пристав я на пропозицію і написав на листочку свою адресу.
- Круть! Побачимося завтра об 11, - кивнула вона. - Окі, Свєтік, я змиваюся. Потеревенимо завтра.
- Звісно, Ром, - відповіла Світлана. Дві голі дівчини обійнялися, а потім лишився тільки я і вона.
Настала незручна мовчанка. Я весь вечір боровся, аби не витріщатися на Світлану, хоча вона, схоже, й не була проти, але просто мені незвично. А тепер, коли ми лишилися одні, я просто не мав слів.
- То Петрику, як ти будеш їхати додому? - поцікавилася вона.
- Ну... моя мама приїде мене забрати, - я знітився від того, що довелося це визнати.
- А хочеш я тебе підвезу? - запитала дівчина з ноткою хвилювання у голосі. Мені здалося, що вона знову шаріється.
- Це було б чудово, - погодився я.
- Тоді ходімо, моя машина на парковці неподалік.
По тому я покинув аудиторію разом зі Світланою, йдучи за голою дівчиною вуличкою студмістечка, коли сонце ховалося за обрій, забарвлюючи хмари на небі в неймовірні помаранчеві відтінки.
- Як тобі наш клуб? - запитала Світлана.
- Чудовий, - відповів я. - Але не знаю, чи я вам справді підходжу.
- Не переймайся, підходиш цілком, - посміхнулася вона. - Якщо ти не підходиш спільноті натуристів, то тоді якій?
Це було якраз те, що мене хвилювало.
- Дякую, - лише вимовив я.
Я відчував якесь нове збентеження, коли ми перетинали парковку. Але не через свою оголеність, або навіть її... В решті решт, вона відчинила двері своїх автівки і ми обоє сіли всередину.
- Петрику, ти часом не шукаєш собі когось?
Питання застало мене зненацька. В уяві постала Рая... але я подумав, що навіть не запрошував її на побачення. У нас ніяких стосунків, поки. Вона лише...
Я відчув, як моє обличчя заливає червоним. Але я почервонів ще більше від того, що подумав, що Світлана може бачити, як я почервонів.
- Я... м-м... ні... не зовсім.
- Добре. Знаєш, про що я питаю.... Ти хотів би піти на побачення зі мною завтра ввечері?
Чи мене запрошує на побачення гола дівчина? Так! Опануй себе, Петрику!
- Оу, так, звучить чудово, - мовив я.
Світлана посміхнулася і поклала свою руку на моє оголене стегно, коли ми рушили. Я глитнув.
Дорогою я показував шлях до мого дому і хвилин через десять ми приїхали. Ми побажали одне одному гарної ночі, вона мене поцілувала в щічку, від чого я мало не зомлів.
- Солоденький, добраніч! - прошепотіла Світлана.
Лише коли вона поїхала я враз осягнув, що збираюся йти на побачення з дівчиною, яку ніколи не бачив у одязі.
Так само, як і вона мене.

Ранок четверга розпочався так, як я вже почав звикати. Я прокинувся через відчуття пізнього сонця на своїй голій шкірі. Коли я приймав душ, до ванни зайшла мама. Вона не приєднувалася до мене, просто почистила зуби і запропонувала піти поснідати. По тому я витерся рушником і спустився сходами донизу, голий.
Ми поласували кавою з тостами. Мама здавалася враженою, коли я розповідав їй про інтерв'ю на телебаченні, яке маю дати сьогодні, але, на щастя, вона не надто докучала питаннями.
Я вперше усвідомив, що вже більш-менш звик до її оголеності. Звісно, вона залишалася голою жінкою, але, перш за все, вона була моєю мамою не залежно від того в одязі чи без. І вона ніколи не була більш близькою мамою, ніж тоді, коли я їй повідав про призначене побачення. Раптово вона почала радити, як мені слід чинити, що краще робити, аби вразити дівчину і тому подібне. Але я не надавав великої ваги її словам - та що батьки можуть знати про це? Проте загалом розмова текла у нормальному руслі.
Потім мама запитала про Раю.
- Я навіть не знаю, чи їй подобаюся, - знизав я плечима.
- Вона виглядає так, ніби подобаєшся, - запевнила вона.
Я зашарівся, згадавши останні події й те, що мама бачила все, що мені робила Рая.
- Це так, але вона не моя подруга... у нас навіть ніколи не було побачення, - відказав я. Несподівано я відчув, що неправильно вчинив, погодившись на побачення з дівчиною, яку я вперше в житті бачив.
- Ну, дивися, аби тобі не розбили серце, - мовила мама, яку, задавалося, не дуже переконали мої аргументи; потім лиш додала: - Або не розбити комусь.
- Так, я знаю, - запевнив я, хоча не мав уявлення, як цього уникнути. Такого роду контакти з дівчатами були для мене новинкою.
Після сніданку мама заходилася щось робити по господарству, а я переважно зависав у своїй кімнаті, розмірковуючи про все, але так і не дійшовши до якихось висновків. Незадовго до 11 години пролунав дзвоник біля вхідних дверей. Мама відчинила їх перш, ніж я встиг спуститися сходами.
- Ти, мабуть, Ромена? - здогадалася мама. - Зараз я покличу Петрика.
- Я вже тут, - озвався я з останньої сходинки.
Ромена вельми контрастувала зі мною і моєю мамою. Ми всі були голі, але її тату і пірсинг реально її виділяли. Коли я носив одяг, то вважав його основним засобом вираження людської неординарності. Тепер же я усвідомив, наскільки багато існує інших шляхів зробити це без будь-якого вбрання.
Після короткого знайомства мама побажала нам гарного інтерв'ю і ми вийшли за двері.
Я глитнув, бо тільки зараз до мене дійшло, що на мене чекає. Телебачення. А я голий. Це ж реально новий рівень публічності, а я зовсім не був певен, що готовий до нього.
Коли ми сіли в авто і поїхали, Ромена мовила:
- Тож... наша Світлана, типу, запала на тебе? Вона казала, у вас побачення.
- Ага, щось таке, - видушив я з себе.
- Вперше йдеш на побачення з натуристкою?
- І як натурист, - додав я. - Типу того.
- Типу?
Я почав розповідати про Раю. Ромена слухала зі співчуттям і розумінням, схоже моя історія її зацікавила. Поки я говорив, мене зігрівало відчуття дружби, яке вона випромінювала, що особливо вражало через те, що ми знайомі менше доби.
- Я би не переймалася надто через це, - порадила Ромена, коли я закінчив. - Для деяких людей оголеність є серйозним випробуванням, і вони всі реагують по-різному. Ця дівчина Рая, може бути, збентежена не менше, ніж ти. І, у будь-якому разі, не бери це близько до серця. Світлана реально крута, і їй не знайомі ревнощі. Просто будь собою.
- Угу, - кивнув я, адже те, що вона сказала про Раю мало сенс. Але стосовно того, щоби бути собою... Я більше вже не знав, який же я справжній.
Я розповів Ромені про свої змішані почуття і збентеження від оголеності, і те, як до цього ставляться мої батьки. Дівчина й тут поділилася зі мною доброю порадою:
- Це не ексгибіціонізм... натуризм - це ж не про секс, точніше, не більше про секс, ніж усе інше, - пояснила вона. - Він лише підсилює комфорт, який дає наше тіло, і підкреслює віру в те, що воно природнє, що б воно не робило. Тому тут нема чого приховувати або соромитися.
- Це так, але, приміром, відрижка або пукання теж природні, проте ми не робимо ЦЬОГО на людях.
Замість відповіді Ромена зробила велику відрижку, а потім розреготалася.
- Дивися, це все залежить від компанії, в якій ти знаходишся. Тільки від цього залежить те, що ми вважаємо грубим або пристойним. Але фішка підтримки стилів життя якраз у тому, що рішення лишається за нами, ми вільні вибирати. Ти можеш обрати не робити цього - і це теж нормально. Або ти захочеш вибрати робити це - і так теж можна. Проте це має бути саме твоє рішення, не їхнє. Це наші легальні права, тепер на нас не можуть тиснути. До речі, от ми й приїхали, - додала вона, припарковуючись біля приміщення телестудії.
Я був дещо вражений, наскільки далеко від дому воно знаходилося. Поруч височіла величезна телевежа. Далі вгадувалася густа зелень якогось лісопарку.
Думки про Раю, Світлану та філософію натуризму миттю вивітрилися з моєї голови, коли я знову усвідомив, що зараз буде. Як тільки я міг погодитися на те, щоб прийти на телебачення, ще й голим? Я зовсім не оратор, тим паче на тему натуризму. Гіршої затії важко було уявити.
Ми вилізли з машини і зайшли до будинку, де на нас вже чекала Людмила. До нас підійшов продюсер, який після вітання коротко пояснив, як усе відбуватиметься.
- Ми готуємо репортаж про натуризм, все дуже просто. Ідея в тому, щоби дати нормальним людям, пробачте - не-натуристам, розуміння того, що це за стиль життя, хто до нього долучився і чим живе.
- Тобі скільки? - звернувся він до мене.
- Е-м, 17, - відповів я.
- Нам треба дозвіл від батьків?
- Ні, - відповів хтось зі студії.
- Гаразд, ми у будь-якому разі візьмемо інтерв'ю, але переконайтеся, що дозвіл буде до ефіру.
Мене вразило, як насправді виглядає студія. Я раніше ніколи цього не бачив, тому мої очікування не цілком справдилися. Наприклад, приміщення виявилося меншим, ніж я собі уявляв, а людей тут працювало більше. Гример припудрив усі наші тіла, аби вони не виблискували у світлі прожекторів. Потім звукооператор приліпив крихітні мікрофони нам до шкіри, бо ж ні на кому не було одягу, на який це зазвичай чіпляють. Зрештою, той, що збирався брати інтерв'ю, відрекомендувався і окреслив те, що на нас чекає.
Невеличка студія, де мала відбутися зйомка, мала візерунчасті блакитні стіни, шафу з муляжами книжок та великі зручні крісла - але нічого, щоби приховувало наші нескромні частини тіла від камер. Ми всілися півколом, інтерв'юер розмістився ліворуч від оператора.
І лише тепер, дивлячись на велику телевізійну камеру з яскравим червоним вогником нагорі, я повністю усвідомив, що збираюся виступати на телебаченні, голим, і що безліч тисяч людей будуть це дивитися. Чи міг я уявити подібне ще тиждень тому?
- Тож, давайте по черзі представимося глядачам, - мовив ведучий. - Почнімо з тебе, Петрику.
- Ну, я, м... гм...
«Голий на телебаченні», - додав я подумки.
- Звичайний старшокласник, нічого особливого.
«Просто виродок»
- І я лише тиждень тому став натуристом.
«І я це ненавиджу»
- Оце й усе.
Я посміхнувся в камеру. Мені здавалося, я виглядав і говорив, як недоумок, голий недоумок.
Потім настала черга Людмили. Навіть якщо вона хвилювалася, то нічим це не виказувала. Дівчина лише посміхалася і дозволяла камері безперешкодно знімати всю себе:
- Ну, я стала натуристкою на своє чотирнадцятиліття, коли мої батьки, кінець кінцем, погодилися мене зареєструвати. Тепер я входжу до спільноти Політеху, де вчуся на факультеті соціології.
- Я прийшла до цього рік тому, - зізналася Ромена. - Для мене це спосіб самовираження. Моє тіло - моє мистецтво.
Коли вступна частина завершилася, ведучий повернувся до мене:
- То чи можеш ти, Петрику, розповісти трохи більше про свій досвід? Як воно, призвичаюватися до життя без одягу? Чи трапляються незручні моменти?
Гадаю, я міг би написати книгу про такі «моменти».
- Ну, так, часом це дуже бентежно, - відповів я прямо. - Я маю на увазі те, що тобі раптово необхідно всюди ходити голим. Всі витріщаються, жартують з тебе, і немає ніякої приватності.
- Ти маєш на увазі, що решта людей не толерують натуристів? - запитав чоловік, дещо здивований моїм зізнанням.
- Так мені здалося, - відповів я.
Тоді ведучий запитав те саме в Ромени і вона відповіла в іншому світлі:
- Ну, я гадаю, особисто в моєму випадку, їх може шокувати, що я не виглядаю, як решта натуристів. Але мені подобається увага.
Наступні питання крутилися десь у тому самому колі. Людмила та Ромена розповідали більше, ніж я. Загалом, вся зйомка тривала десь близько сорока п'яти хвилин. Мені розповіли, що потім з цього всього змонтують восьмихвилинний сюжет.
Коли повернулися до машини, я запитав у Ромени про її відповідь на те перше питання.
- Ну, тільки сліпий не може помітити, як на нас дивляться люди, - мовила вона. - Але ти знаєш, тобі треба просто навчитися тащитися від цього.

Ромена підвезла мене додому близько третьої години. Я здивувався, яка велика частина дня лишилася позаду. Я намагався позбутися думок про телевізійне інтерв'ю, воно закінчилося і я вже нічого з цим не міг зробити. Я не виставив себе повним бовдуром, принаймні, я на це сподівався. У будь-якому разі, нічого незвичайного не трапилося, якщо не рахувати те, що я потрапив голим на телебачення.
Натомість я сфокусувався на інші божевільній затії, яка чекала мене сьогодні: побачення зі Світланою. Чесно кажучи, я чекав на це з нетерпінням. Але та обставина, що ми обоє будемо голі, лякала мене навіть більше, ніж страх того, що це може бути перше успішне побачення в моєму житті.
Але коли я підходив до будинку, то навіть ці думки витіснило дещо інше. Я подивився крізь велике вікно вітальні і побачив маму. Вона саме виконувала свою йогу, демонструючи мені і всім, хто проходив вулицею повз, все своє тіло у різних позах і розтяжках.
Я неодноразово бачив, як вона виконує ці вправи; але це вперше побачив, як вона займається повністю роздягнена. Я знаю, що це не мало би мене здивувати, але я таки був вражений.
- Мамо, а ти не думала закрити вікно, коли це робиш? - запитав я, щойно зайшовши.
- Нащо? - знизала вона плечима. - Як все пройшло?
- Думаю, добре, - відповів я. Мене знову вразило, як легко вона ставиться до того, що інші можуть її побачити голою. Мені пригадалися слова Ромени про те, що натуристам комфортно з їхніми тілами, але досі не розумів, як мама може бути такою безтурботною.
Я не лишився на це дивитися. Якщо вона бажає залишатися тотальною ексгибіціоністкою, - чудово. Це не моя справа. Хай там аби-що, але в мене ввечері побачення і я маю підготуватися.
Я заскочив до душу і помився. Не те, що мене заїв бруд, але просто хотілося виглядати якомога краще. Мені подумалося, що це варто зробити, хоча й не був певен, що ще треба робити. Зазвичай я вбирався у якийсь гарний одяг, але, очевидно, тепер я цього не робитиму. Як і Світлана. Тут до мене дійшло, що вона виглядатиме достоту, як вчора - голою.
 Я посміхнувся про себе з такої іронії. Ми ще не побували на побаченні, а вже бачили одне одного оголеними.
Мене продовжили мучити роздуми про те, чим же займаються натуристи на побаченні? Я зрозумів, наскільки мало про них знаю. І досі не був певен, що коли-небудь вподобаю цей стиль життя. Якщо вже говорити на чистоту, то й у тому, що він мені геть не сподобається, впевненості в  мене теж не було.
Так, тут було над чим посушити мізки. До приголомшливих подій останніх днів я точно не мав успіху з дівчатами. У мене було кілька невдалих побачень, які нічим не закінчилися. Відтоді, як я став натуристом, мною вже зацікавилася одна дівчина, а інша запросила на побачення - і це все протягом одного тижня. У цьому було щось неймовірне.
Я міркував про це, чистячи зуби, коли зайшла мама, спітніла після йоги.
-  Збираєшся маструбувати перед побаченням? - запитала наче про щось звичайне.
Я мало не вдавився зубною пастою, почувши таке.
- Мамо! - вигукнув я, коли перший шок минув.
- Чи ти плануєш, що побачення закінчиться аж надто вдало? - підкинула вона ще одне питання з підтекстом так, наче мова йшла про якісь буденні речі.
Я вже змучився шарітися, але нічого не міг з цим вдіяти. Лише продовжив чистити зуби, вирішивши не відповідати. Мама, далебі, якась прибацана, вирішив я про себе, і нема чого на цьому зациклюватися.
Як би не химерно це звучало, але я зрозумів, що вона задала добре питання. Якщо я збираюся провести вечір з вродливою голою дівчиною, у найбільш незручний момент у мене може статися ерекція. Але як на це відредагує Світлана? Вона натуристка, тому чи це її схвилює? І чи варто хвилюватися мені?
Я закінчив чистити зуби, коли мама залізла в душ, і я порадів, що встиг вискочити скоріше, ніж вона встигне сказати ще щось таке, що вжене мене у фарбу.
Повернувшись до кімнати, я вирішив убити решту часу за комп'ютером. Я здивувався побачити, що маю нові листи, але ще більше вразився від того, що писала Катя.
Не встиг я розкрити і прочитати, як задзвенів дзвоник біля дверей. Мама досі приймала душ, тож відповісти мав я. На якусь мить я завагався через свою оголеність, але таки спустився, відчинив і побачив незнайомця.
- Привіт! Я.... е-м.... Роман Береговий... балотуюся до міськради.
Я просто стояв і дивився, як він почав затинаючись говорити, очевидно шокований від зустрічі з повністю голою особою. Мені від такої його реакції теж стало некомфортно. Закрутилося химерне порочне коло: його шок живив моє збентеження і навпаки.
- Чим я можу допомогти? - нарешті запитав я.
- М-м.... ну я просто ходжу, знайомлюся з виборцями, обговорюю питання зниження комунальних платежів і підтримку сімейних цінностей, - відповів він.
- Вітаю! - тут нагодилася мама, яка щойно вийшла з душу і її  волога шкіра блищала на сонці.
Нижня щелепа незнайомця вдруге гепнула на поріг.
- Це політик, мамо, - відрекомендував я їй незнайомця, поки той втратив дар мови.
- А, я бачу, - відповіла вона. - Розкажіть, будь ласка, якщо вас оберуть, що ви плануєте зробити, аби Київ став більш прихильним містом для натуристів?
- Я... навіть не знав, що вони тут живуть, чесно кажучи.
- Це перспективний, зростаючий і легальний стиль життя.
- Я... Мені не здається, що.... Це не прийнятно, - вичавив із себе він.
Контраст між моєю впевненою, але голою мамою, і розгубленим, але вбраним у діловий костюм, кандидатом, був вражаючий, що й казати.
- Тоді не очікуйте на наші голоси, - підсумувала мама і зачинила двері.
Звісно, часом вона дивна. Але я нею пишаюся.

Світлана під'їхала до мого дому за кілька хвилин до сьомої. Я визирнув з вікна і побачив, як гола дівчина прямує доріжкою до будинку. Мені досі не вірилося у це все. Я відчинив двері й привітався з нею, з усіх сил намагаючись не видати збенетежння,
- Привіт, Петрику! - посміхнулася вона й обійняла мене. - Готовий?
- Так, - відповів я.
Не знаю, як це пояснити, але мені здалося, що всі мої дії відтоді, як я став натуристом, не йшли ні в яке порівняння з цим вчинком. За останні дні мені траплялося пережити приниження, але тепер моє серце билося, мов шалене, долоні пітніли, а я нервував так, ніби потрапив на пекельну пательню. Нічого подібного я не відчував, допоки ми не почали йти доріжкою до автівки як гола пара, і тут я усвідомив, що моя тривога не має нічого спільного з тим, що я оголений. Можливо вона мені просто подобалася і я хотів їй сподобатися також?
У машині ми почали звичайну розмову, вона запитала про телевізійне інтерв'ю, я поцікавився, як пройшло її тестування. Мені здалося, той факт, що вона студентка, а я старшокласник, раніше би змусив мене комплексувати, але тепер це здавалося дрібницею у порівнянні з усвідомленням нашої спільної наготи.
- Все гаразд? - спитала Світлана, помітивши мою знервованість.
- Ну, дивися, це... уф.... Моє перше, знаєш, голе побачення, - вирішив я викласти все, як є. - Тому, якщо я зроблю щось не те... не ображайся.
- Тобі досі незвично від того, що ти натурист, ага?
- Не думаю, - заперечив я.
- Все буде добре, - посміхнулася вона і для підбадьорення поклала руку мені на стегно. - Я допоможу. Але спершу вечеря.
Ми заїхали в «Гарбузик» - ресторанчик української кухні на Подолі. Зайшовши, ми роззирнулися - у цей вечірній час зала була повна відвідувачів, і я більш, ніж упевнений, що всі вони на мить припинили їсти й витріщилися на нас. Мене накрила хвиля збентеження, але Світлана просто привітно посміхнулася. Підійшла офіціантка і провела нас за вільний столик посеред головної зали.
Я заходився вивчати меню, намагаючись не зважати на витрішки, якими частували нас інші клієнти. Ясна річ, їм важко було припинити це з огляду не скільки на голого мене, як голу вродливу дівчину.
Світлана вела себе природньо і не відчувала ніяких турбот через своє тіло. Вона не намагалася нічого приховати, але й не виставляла на показ. Просто була собою - на противагу тому відчуттю, яке володіло мною весь останній тиждень.
Ми теревенили про різне, вона виявляла до мене дружнє і тепле ставлення, а я намагався відповідати тим самим, намагаючись із усіх сил подолати хвилювання та збентеження. Чесно, мене приємно вражало, як добре ми ладнаємо і як мені приємно з нею, не зважаючи ні на що.
Коли офіціантка повернулася, я замовив гарбузовий чізкейк, а вона якийсь салатик із гарбузовим насінням. Після цього розмова повернулася на рейки натуризму.
- То що тебе в цьому бентежить? - поцікавилася Світлана.
- А ти не помітила, як усі на нас дивляться? - запитав я у відповідь.
- То й нехай собі дивляться. Що ховати?
- Я ж голий. Моє тіло було моїм приватним простором ще тиждень тому, - пояснив я.
Навіть мені здалося, що моя відповідь була, мов притягнута за вуха. Дивно, що я не придумав кращого аргументу. Майже тиждень, що я провів голяка, мене не покидало відчуття приниження, але я досі не з'ясував для себе, чому оголеність має викликати збентеження, окрім того, хіба, що я раніше її не практикував.
- Але тіло є й тим, чим ти можеш пишатися, - зауважила Світлана. - Більше, ніж будь-що інше, воно є частиною того, чим ти є. І немає ніяких причин соромитися цього.
- Мабуть, так, - погодився я.
Вона обхопила свої перса знизу і припідняла їх, показуючи мені. А також решті ресторанчику. Без сумніву, видовище було чарівне - великі, м'які, гарно сформовані груди, увінчані рожевими сосками.
- Це цицьки. Але більш важливо, що це мої цицьки, - додала дівчина. - І я нікому не дам говорити, що з цим щось не так, або що їх треба ховати. Отже, ніякої великої проблеми тут немає.
Я почав обмірковувати її слова і несподівано зловив себе на тому, що досі дивлюся на її груди. Я миттю відвів погляд і поглянув їй в очі, але я знав, що вона бачила, куди він прилип до цього.
 - О, Боже, пробач! - мовив я, але вона лише зайшлася сміхом:
- Не вибачайся, Петрику. Я знаю, що ми лише познайомилися, але ти мені подобаєшся. І я рада, що тобі приємно розглядати мене. Я би почала хвилюватися, якби ти цього не робив.
Після цього навіть я засміявся. Вечеря проминула без неприємностей і ми повернулися в Світланину машину. Ніхто з нас не хотів розставатися, тому вона запропонувала трохи покататися, і я погодився.
- Слухай, ти колись брав участь у голому флешмобі? - запитала дівчина через деякий час.
- А хіба я тепер постійно не роблю це? - здивувався я.
- Так, і люди просто шоковані від того, - засміялася Світлана. - Зазвичай, більшість із них не очікують побачити голу особу. О, в мене є думка.
Ми доїхали до університетського містечка і зупинилися біля футбольного поля, де саме тривала гра, а на лавах сиділи вболівальники. Не знаю, скільки їх там було, але точно не менше сотні. Ще додайте гравців обох команд, допоміжний персонал і чирлідерок. Я губився у здогадках, що замислила Світлана, для чого ми тут? Дівчина лише подивилася на мене з грайливою посмішкою і мовила:
- Йди за мною.
Ми вилізли з машини і попрямували до входу на поле. Коли трибуни лишилися позаду. Світлана обернулася і спитала:
- Ну, готовий?... Побігли!
Вона підскочила і побігла, а я кинувся за нею перш, ніж встиг зрозуміти, що відбувається. Коли ми опинилися перед трибунами, дівчина завищала, перескочила через поручень і побігла полем. О, Боже!... це єдине слово, що крутилося в мене в голові, коли я намагався не відставати від неї. Всі глядачі дивилися на нас, сміялися і щось вигукували. Один із тренерів почав щось погрозливо кричати, але ми вже були далеко від нього. Світлана зробила акробатичне коло, а потім послала всім повітряні поцілунки. Я біг слідом і лише прикривав своє обличчя, бо ми ж прямували голими посеред стадіону під час гри, просто по траві.
Коли ми пробігали повз гравців, вони посміхалися і вигукували щось підбадьорююче, особливо Світлані. Я майже певен, що ми зірвали гру, але футболісти, здавалося, були не проти. Незабаром ми досягли протилежного краю і вибігли з поля, а потім дісталися до своєї машини.
- Це була бомба! - все сміялася дівчина.
Зі свого боку я відчував просто бомбезну порцію адреналіну і що моє серце мало не виривається з грудей. Я не знав, що думати. Я отримав досвід, виразно відмінний від того, який я мав голим на публіці. Це було приголомшливо.
- Ага, була, - погодився я.
- Ну, тепер ти можеш казати, що в тебе був голий флешмоб, - запевнила Світлана.
- І як тобі прийшла в голову та ідея?
- Ми ж голі. Ти маєш отримувати від цього задоволення. Схоже, таки отримав, - додала вона, повівши очима.
Я простежив за її поглядом і з відвертим жахом побачив, що в мене потужна ерекція.
- От, лайно! Пробач... - видушив я з себе у паніці.
- За що пробачити? - дівчину знову накрила хвиля сміху. - Це ж твоє тіло... Напружене чи розслаблене, однаково я його бачила. До того ж, це своєрідні лестощі.
Вона знову засміялася і її безтурботність почала передаватися й мені. Я потрохи заспокоївся і розслабився. Вперше за тиждень я відчув себе собою.
Після цього ми ще трохи покаталися і зупинилися біля Голосіївського парку. Пройшлися алеєю вглиб, де о цій пізній порі вже було безлюдно, і це мене тішило. Доріжка пролягала вздовж невеликого ставка, у якому відображалася місячна доріжка, але ніщо навколо не здавалося мені таким прекрасним, як Світлана.
Починалася ніч, яка принесла приємну прохолоду. Ми присіли на лавці і дивилися на плесо та зорі, про щось говорили і обіймалися.
Мені на диво, ми навіть поцілувалися. Не знаю навіть, хто став ініціатором. Поцілунок тривав недовго. Чи довго? Час для нас перестав існувати, тому не скажу. Але факт лишається фактом.
Коли наші уста розімкнулися, я навіть при світлі місяця помітив, що Світлана зашарілася. Я почувався приголомшеним, не впевненим у тому, що маю робити, думати або відчувати. Тому я вдався лише до однієї речі, яка здавалася найбільш природною. Я поцілував її знову, голу, в місячному сяйві.

Година була вже пізня, тому після парку Світлана підвезла мене додому. Мене переповнювало відчуття блаженства, поки ми їхали. Нам обом здавалося, що ми чудово провели час, і ми домовилися побачитися у суботу, коли з рештою клубу натуристів поїдемо на пляж. Прощання увінчалося нічним поцілунком, який для мене став найкращим закінченням дня.
Коли я зайшов до будинку, там панувала тиша; я зрозумів, що батьки вже у ліжку. Тож я мовчки піднявся до своєї кімнати, гадаючи, чим би зайнятися перед сном. Коли прочинив двері, то побачив, що лишив комп'ютер ввімкненим, а на екрані світилося повідомлення з відповіддю на мій лист, який я просто не встиг прочитати раніше, тож вирішив це зробити тепер.

Петрику,
Ніхто крім тебе не в'їхав, коли я писала, як мене дістало бути голою. А ти сказав, що тобі це теж в печінках. І, слухай, я тут відкопала спосіб, як скасувати цю довбану реєстрацію, навіть якщо твої батьки проти. То я подумала, що ти маєш бути в темі.

Далі містилося посилання на якусь зі сторінок сайту Управління Стилями Життя. Біля нижнього краю сторінки невелике повідомлення:

Управління Стилями Життя усвідомлює, що трапляються випадки, коли молодші громадяни бажають дотримуватися іншого стилю життя, аніж зареєстрували їхні батьки.

Потім вказувалося інше посилання на форму, яку я ретельно прочитав. Я мав її заповнити, підтвердити, що став натуристом без моєї згоди, і надати її до офіційної установи протягом семи днів після реєстрації.
Сім днів! Дата спливає завтра. Невже збігло аж сім днів? Чи всього лише сім днів?
Мною заволоділо піднесення. Я зможу носити одяг знову вже завтра ввечері!
- Як твоє побачення? - почув я мамин голос, від чого по мені наче струм пробіг. Я хутко згорнув вікно, бо безсумнівно не хотів, аби вона знала про це.
Я повернув голову і в темному прорізі дверей побачив маму, голу, як завжди.
- Добре! Світлана реально вражаюча, - відказав я і подумки додав: «А ще вона натурист. Але я не буду ним вже дуже скоро», проте несподівано відчув смуток через це.
- Ну, не засиджуйся надто пізно, тобі ж завтра повертатися до школи, а я не хочу, щоб директорка мала хоч якийсь привід знову псувати тобі життя.
- Так, я теж.
Школа! Після всього, що сталося сьогодні, я просто забув про неї. Мені доведеться провести серед учнів голяка ще один день, поки я зможу скасувати реєстрацію і вдягнуся знову. Тепер я мав світло в кінці тунелю. Завдовжки в один шкільний день. Але я житиму.

Стогін вирвався з моїх грудей, щойно задзвенів будильник. Я повільно прокинувся після сну без сновидінь. Сонце світило на мою голу шкіру, а ранкова ерекція здіймала мій пеніс догори. Мене здивувало, що я ж наче вже чимало разів прокидався оголеним, але новизна відчуття досі не затерлася. Ну, принаймні, я перестав цікавитися, де поділися мої шорти і футболка.
Я полежав ще кілька додаткових хвилин, аби минуло збудження, проте потім вирішив, що краще скористатися ерекцією зараз. Двері кімнати стояли прочинені, тому будь-хто з батьків, проходячи повз, міг бачити, чим я займаюся. Але, у будь-якому разі, не було нічого такого, чого вони не бачили, а мене просто скувала лінь, аби встати і зачинитися. Мене більше турбувало те, що я не хочу, аби ерекція спіткала мене у школі.
Школа - гидота. Це зовсім не те, що я хотів викликати у своїй уяві! Натомість я навмисно перемкнувся на фантазії про дівчат. Сексуальних. Голих. Світлану. Посмішка розпливлася на моєму обличчі, коли я уявив її образ. Її груди, сідниці, оголене тіло, як вона рухається, так впевнено, і невимушено, і сексуально. Обіграв у голові події минулого вечора. Я знову відчув трепет від спогадів про дотики, я згадав, як ми обіймалися, цілувалися...
Досягнув.
Полежав трохи нерухомо, отримуючи задоволення від оргазму, а потім попрямував до душу, аби помитися. У коридорі мало не зіштовхнувся з мамою, вона лише посміхнулася.
Я почистив зуби і прийняв душ. Насправді я відчував значно менше занепокоєння від поїздки до школи, аніж на початку тижня. Здогадуюся, це завдяки тому, що мені просто важко було уявити, що станеться щось гірше від того, як було. До того ж, це жахіття триватиме лише один день. Я знав, що я житиму.
Звісно, сама думка про те, що я можу піти до школи і провести там день голим також здавалася привабливою.
Та ну, Петрику, подумав я. Опануй свої бажання - ти ж не хочеш так жити далі.
Це означало, що треба зробити це, щонайменше до цього вів мій внутрішній діалог. Під кінець цього дня це скінчиться. Просто треба пройти крізь сьогодні, і я зможу лишити в минулому досвід цього довгого тижня. Я знав, що неможливо все повернути, як було, адже люди пам'ятатимуть, що бачили мене голим. Але мені дарувало надію переконання, що хоча б якусь частину нормальності я зможу відновити.
Відтоді, як я ні з ким не бачився і не розмовляв після мого відсторонення у вівторок, я дійсно не знав, як мене зустрінуть сьогодні. Чи знову моя особа буде у всіх на язику, чи колективні плітки перемкнулися на щось або когось іншого? Я до останнього сподівався на це, хоча знав, що в розмовах інших я знову буду «натуристом» сьогодні, а може й до кінця навчального року, навіть якщо носитиму вбрання з наступного тижня.
«Коли» я носитиму вбрання наступного тижня. Ніяких «якщо», запевнив я себе.
Я вийшов з душу й обтерся крихітним рушничком, таким малим, що нічого не приховати, спеціально для натуристів. Я знову дістану собі нормальний рушник завтра, навіть якщо мої батьки не зможуть ним користуватися.
Висушивши шкіру, я повернувся до кімнати, де роздрукував форму, яку мав заповнити, аби скасувати реєстрацію. Все, що мені лишалося зробити, це завірити її в школі, а потім зайти до районної адміністрації і знайти кабінет, куди її подати. Я рішуче поклав роздруковане у папку в рюкзак і спустився сходами донизу.
Я зайшов до кухні, аби поснідати кашею та бутербродами з чаєм. Мама ходила по кухні й розставляла тарілки, а її груди, не підтримувані одягом, вільно погойдувалися. Я усвідомив, що, можливо, ніколи не побачу її одягненою, навіть якщо сам носитиму вбрання. Якась подоба вини пробудилася в мені, наче я зрадив свою родину. Але я зможу з нею прожити.
Ми перекинулися кількома словами. Я відчував, що мій мозок такий же оголений, як і решта мене, і мама в будь-який момент може прочитати мої думки і зірвати мої плани.
Я відмовився, щоб мене підвезли до школи. Ще раз пройтися містом голяка здавалося легшим, аніж відчувати вину в присутності моєї мами. Не знаю, як це пояснити, але я просто знав, що в її очах це виглядало би, наче я здався перед цим стилем життя.
Я намастився лосьйоном від сонячних опіків і попрямував до школи. Крокував, заглибившись у думки, але від того якось більше усвідомлював свою наготу. Я відчував голими стопами тротуарну плитку, свободу, з якою розгойдувався мій пеніс, коли я переступав з ноги на ногу, рух повітря над шкірою, а також погляди інших пішоходів. І чим більше на цьому зосереджувався, тим більше збентежувався, а моя рішучість міцніла. Я починав лічити години до.
Чим ближче я підходив до школи, тим більше зростала тривога. Я подумки підготувався до чергового нападу приниження від рук однолітків через те, що я проведу ще один день повністю оголеним.
Тож уявіть моє здивування, коли я викликав незначну увагу, щойно опинився між школярів. Кілька учнів помітили мене, але більшість, здавалося, захопилися чимось іншим на протилежному краю шкільного подвір'я.
Мене спокусила можливість пройти повз, і я щиро радів, що щось відволікало увагу оточуючих, але цікавість таки взяла гору. Я вже настільки призвичаївся бути в центрі уваги, що понад усе хотів знати, що може перевершити інтерес інших.
Я зробив велике коло по двору, намагаючись не привертати зайвої уваги. А вже за хвилину я, в решті решт, побачив об'єкт зацікавлення юрби. На одній з лавок сиділа гола дівчина, сама-однісінька. Якщо не враховувати глядачів. Вона сиділа, стиснувши ноги і схрестивши руки на грудях, аби приховати їх, і на ній не було жодного вбрання - від п'ят до маківки.
Я відчув щось на кшталт симпатії до незнайомки. У неї явно був стрес і я достеменно міг зрозуміти, що вона відчуває. Мені не лишалося нічого кращого, як запропонувати свою підтримку, переважно через те, що я знав, що був чи не єдиною особою в школі, яка могла це зробити. Тож я відмахнувся від власного збентеження і підійшов прямісінько до центру поглядів усіх школярів. І лише коли наблизився до дівчини, то впізнав її.
- Рая? - не повірив я власним очам. Без одягу вона виглядала зовсім інакше.
- О, привіт! - вона підвела голову і побачила мене.
- А чому ти гола? - якось по-дурному запитав я.
Вона не дивилася мені в очі, коли почала розповідати, бо її погляд застиг на голих стопах, але навіть попри це я помітив, як вона зашарілася.
- Мій тато... типу якось просік, що я зависаю з тобою... і сказав, що якщо мені так подобається натуризм... то він мене зареєструє, - тихо промовила Рая, а потім додала: - Я навіть не уявляла, що це так бентежно... Пробач, Петрику.
- Ні, це мені пробач, - сказав я. З того, що вона розповіла, випливало, що це через мене, і я почувався справді винним.
Більшість на шкільному подвір'ї дивилися на нас. Мені від того стало некомфортно, а їй, я був певен, і поготів.
- Ти ще не заходила всередину? - поцікавився я.
- Ні...
- Ходімо... Там на нас витріщатимуться менше.
Я взяв Раю за руку і вона встала. Дівчина була справді гарною, особливо, коли гола. У мене склався новий її образ. І в решти школи також - от у чім проблема.
Ми сміливо пройшлися повз натовп до входу в приміщення. У холі теж було велелюдно, але, принаймні, юрби тут було менше, ніж назовні.
Мене вражала власна сміливість, можливо її живило відчуття руки Раї в моїй долоні. Мабуть зайве казати, що ми стали об'єктом нероздільної уваги кожного, повз кого проходили. Я почув чимало коментарів про те, що в нас уже напевно був секс, але просто пускав їх крізь вуха.
Я поглянув на Раю, яка була голою, засоромленою, знервованою, збентеженою і явно принижена. Важко повірити, що я пережив те саме менш, ніж тиждень тому. Але ще важче повірити, що це вже не я. Ми пройшлися коридором до приймальні й зупинилися.
- Просто дай секретарці свою картку, а вона допоможе тобі з нею, - сказав я. - Але будь обережною, бо директорка ненавидить нас, - застеріг я. Аж сам здивувався, що сказав «нас».
Рая зайшла до кабінету, а я залишився зовні, на деякий час повернувши статус єдиної голої особи для витрішок. Моє власне відчуття приниження почало зростати. Я подивився навколо з відчаєм; між мною та рештою одягненого світу пролягала прірва. Я мусив нагадати собі, що вже сьогодні ввечері це скінчиться. Настане понеділок, і життя повернеться до нормального стану.
Незабаром Рая вийшла, я провів її до її класу і ми домовилися зустрітися в обідню перерву. Вона щиро подякувала, а потім я лишився сам, голий, як і будь-коли.

Без присутності Раї моє власне становище знову вийшло на перший план. Коли я зайшов до свого класу, мене зустріли вітання і посмішки. Виявилося, що те, як я допоміг Раї, зробило мене певного роду героєм в очах однолітків. Чимало з них ще й досі прагнули подразнити мене через голизну, але інші висловлювали захоплення.
Здебільшого я пропускав усе це повз увагу. Воно дещо спантеличувало, але здавалося не таким жахливим пеклом, як було на початку тижня. Коли я сів, у моїх думках виринули спогади про минулий вечір. Я запевнив себе, що якщо я зміг вподобати це, отже не все так погано.
 Я все ще відчував непереборне збентеження від того, що знаходився у школі голяка, і я досі був вигнанцем, але якимось чином позитивні думки міцніли. Просто моя ситуація не здавалася мені настільки критичною, як у понеділок. Я й справді не знаходив різниці між наготою і тисячею інших речей, з яких тінейджери могли б кепкувати.
Насправді, перші кілька уроків пройшли нормально. Досі лишалося чимало роздивлянь, коментарів і дражніння. Але я міг звертати (або не звертати) увагу на вчителя у тій же мірі, у якій робив це, коли носив одяг.
Під час великої перерви я пішов шукати Раю і знайшов її у дворику, де вона сиділа, притулившись до дерева, ніби намагаючись заховатися від однокласників. Я підійшов, усвідомлюючи, що й моє оголене тіло привертає увагу. Але в певній мірі мені допомагало усвідомлення того, що поруч є та, кому я потрібен. Я справді відчував прихильність до Раї і знав, що вона засмутиться, якщо побачить мої страждання. Вона була єдиною, хто не відштовхнула мене кілька днів тому, і я хотів учинити так само.
- Привіт! - сказав я.
- Привіт, Петрику, - ніжно мовила вона.
- Як ти?
 Вона знизала плечима.
- Ти вже обідала? - поцікавився я.
- Ні, - відповіла вона.
- Ходімо, поїмо разом, - простягнув я руку.
Вона вхопилася за мою долоню і я допоміг їй підвестися. Ми не зронили ані слова, простуючи крізь подвір'я. Я уявив, що вона зосереджена на думах про те, через що треба пройти, аби потрапити до їдальні. Тому що я й сам робив це на початку тижня.
Звісно, в мене не було стовідсоткового рецепту, як уникнути небажаної уваги. І двоє голих людей, що йдуть взявшись за руки, викликали її чимало. Я більш, ніж упевнений, що чутки про нашу пару почали розлітатися навколо, якщо вони ще не розлетілися, але це мене вже не переймало. Рая була милою дівчиною і вона мені подобалася, тому я мав бути з нею хоча б заради неї.
Ми зайшли до їдальні й прилаштувалися до черги. З обох боків від нас стояло кілька молодших школярів, які відверто витріщалися на Раю, аж вона підняла руку, щоб закрити свої груди. Мені й самому було важко не дивитися. Її перса не були надто великими, але чого не вистачало розміром, вони надолужили вродою, а її маленькі соски здавалися спокусливо напруженими. Через свої розглядання мені стало ніяково і соромно, тож я спробував подумати про Світлану і її впевненість, з якою вона демонструвала своє тіло. Ці дві дівчини такі різні, але кожна по своєму прекрасна.
Ми купили перекус і сіли в задній частині їдальні, де було менш людно. Рая примостилася спиною до більшості школярів, аби не бачити так багато людей, які позирають на неї. Я всівся напроти. Ми розмовляли про те-се, переважно про уроки і те, що я пропустив за минулі дні. І хоча ми обоє говорили про щось інше, я знав, що Рая докладає неабияких зусиль, аби не померти від приниження через наготу. Я дуже добре розумів, що більшість з тих, хто на неї дивився, бачать лише сексуальну голу дівку. І я усвідомив, що сам бачу більше, ніж інші, адже Рая лишалася тією самою дівчиною, як у попередні дні. Вона була цнотливою, і, як не парадоксально, це стало ще більш очевидним, коли вона була голою, аніж одягненою.
Я не надавав зайвої уваги тому, що відбувається в їдальні, тож мене дещо спантеличило, коли я помітив якусь метушню, а потім хтось кинув фрикадельку. На щастя, вона приземлилася на столі, але вже наступна влучила Раї у спину, трохи нижче кінчиків її волосся.
За секунду їдальня перетворилася на поле бою їжею. Різноманітні страви почали літати в повітрі, чимало яких кидали в нашому напрямку, але влучали по кому завгодно. З'явилося кілька вчителів, які разом з директоркою намагалися безуспішно навести лад. Зусилля пані Вільнянської були винагороджені шматком розігрітої піци на її обличчі.
 - Забираймося звідси! - гукнув я Раї крізь шарварок.
Вона кивнула головою і підвелася, але саме в цей час згусток макаронів вцілив їй між груди і сповз вниз по животику. Добре, що нам було недалеко до дверей, але поки ми їх досягли, то встигли «одягнутися» значною частиною меню шкільної їдальні.
Вибігши на подвір'я, я не міг стримати реготу, згадуючи фізіономію директорки зі шматком піци. Навіть Рая засміялася. Ми були голі й вкриті залишками їжі. Це неабияк потішало.
- Ходімо помиємося, поки не почався наступний урок, - запропонував я.
Ми пройшли повз спортзалу і кожен зайшов до своїх душових, аби очистися від наслідків продуктового бою. За кілька хвилин ми знову були разом. Ми знайшли затишний куточок, де могли відносно добре сховатися від інших школярів, але з достатньою кількістю сонячного проміння, аби підсушитися. Справді, це непогано освіжає.
Раї, разом з тим, це сподобалося в меншій мірі. Мені досі важко було втриматися від того, аби роздивлятися її, коли крапельки води спокусливо сповзали по її шкірі. Але я по собі знав, як їй важко було пройти через це все, і не хотів, аби вона почувалася ще гірше через мої розглядання. Як не химерно, але у порівнянні з нею я здавався собі практично фахівцем у тому, як бути натуристом, хоча, у певній мірі, так воно й було. І я мав подавати приклад.
- Я... Вибач мені за той день, - озвалася Рая.
- За що? - не зрозумів я.
- Мене так захопила твоя нагота... Я навіть не задумувалася, як ти почувався. І не думала, що ти відчуваєш через надмір уваги з мого боку, - мовила вона. - Гадаю, тепер я отримала кармічну відплату.
- Тобі ніколи не треба вибачатися перед хлопцем за те, що тим довела його до оргазму, - відповів я.
- Ти й справді класний, Петрику, - зашарілася дівчина.
 - Ти й сама класна. Я ніколи не думав інакше, - запевнив я і помітив, що вона почервоніла ще дужче.
- А ти би... ти би не хотів піти зі мною? Як на побачення.
Я був щиро здивований, бо зовсім не готувався до такого повороту подій. За все моє життя мене ніколи не запрошували на побачення. А цього тижня це сталося вже двічі. Настала моя черга вибачатися. Я, чесно, симпатизував їй, але я не бачив, як можу погодитися, якщо я вже сходив на побачення зі Світланою.
- Я... ніби з кимось уже зустрічаюся. Мені жаль, - мовив я. - Але ти справді дивовижна.
- Ох... - вирвалося у неї й вона відвернулася.
- Ну, послухай... Якщо ти не хочеш лишатися натуристкою, ти ще можеш відмовитися і повернутися до нормального життя. Я маю потрібні форми у рюкзаку.
- Справді? - вона обернулася і її очі розширилися.
Я покопирсався у наплічнику і витягнув папери, які роздрукував сьогодні зранку.
- Ага, ось тримай, - простягнув я їй аркуші. - Я їх ще не заповнював. Просто впиши свої дані й віднеси у районну адміністрацію після школи.
- Вау... А як же ти? - запитала Рая.
- Я... - почав було я і затнувся, бо й справді, невже я справді вирішив зробити те, що зробив? Я позбавився єдиного шансу носити одяг і повернутися до нормального життя?
Задзеленчав дзвінок, розганяючи мої думки.
- Як би там не було, нам пора на заняття, - мовив я. - Побачимося згодом. Щасти тобі.
- Тобі теж, - відповіла вона. І перш, ніж Рая розвернулася і пішла геть, вона подарувала мені швидкий поцілунок у щічку.
Тепер зашарівся я.

Кілька останніх уроків проминули для мене наче в тумані. Та вони не були безрезультатними. Неймовірно, але ще траплялися люди, які досі не бачили мене голим, і мені доводилося щось із цим робити. Інші вітали мене за слівце, яким я зірвав загальношкільні збори у вівторок. Хтось якось дізнався, що моя мама найняла адвоката і кілька осіб питали про хід справи. Іншою темою дня стала війна їжею. А, ну ще точилися розмови про заняття, майбутню вікторину на день учителя і анонсовану на понеділок контрольну з хімії.
Але цього всього я майже не помічав. У думках знову і знову повертався до свого рішення. Чи я справді змирився з тим, щоб назавжди лишитися натуристом? З приниженням від цього, з дивакуватістю цього... задля чого?
Я знав відповідь. Задля Світлани. Якщо я покину лави натуристів, я знав, що вже не повернуся до них. Але, в будь-якому разі, не було ніякого сенсу... Я міг просто запросити на побачення гарну, нормальну, одягнену дівчину. Зрештою, власне. Можливо навіть ми разом з Раєю можемо повернутися до життя з одягом і почати зустрічатися. Але потім я також згадав причину, через яку опинився для Раї на першому місці - через натуризм. Без нього я би залишався звичайним Петриком і, хто знає, чи вона би мене вподобала.
Проте чи не було це тим, чого я прагнув найсильніше? Знову стати нормальним? Справді?
Пролунав останній дзвоник, сигналізуючи про закінчення шкільного дня і початок вихідних. Коридори наповнилися шумом і гамором школярів. Я почимчикував крізь юрбу, гостро усвідомлюючи свою наготу, як її відчуваю я і як на неї реагують інші. Я міг покласти цьому край, просто зараз. Можна було скористатися принтером на одному зі шкільних комп'ютерів і розрдрукувати примірник потрібної форми, заповнити і віднести її до районної адміністрації, роздобути якийсь одяг і більше ніколи в житті не опинятися голим на людях.
Натомість, я попростував у протилежний бік, у напрямку дому. З кожним кроком я відчував себе все більш і більш оголеним... що було дивно з огляду на те, що я прожив у цьому стані вже тиждень. Але до цього моменту я мав відчуття, що це не мій стиль життя. Відтепер я не зможу звинувачувати батьків за те, що вони зробили. Я міг би звинуватити Світлану, проте я знав, що це не правда. Це був справжній я і мій власний вибір. Я вирішив стати натуристом, бо існувала частина мене, яка хотіла бути голою.
Коли я повернувся додому, там ще нікого не було. Я піднявся до себе в кімнату і впав на ліжко, вільне від будь-якої постільної білизни. Я лежав, одягнений в саме лише сонячне світло, що лилося з вікна, і дивився на годинник на тумбочці. Він показував 15:05. Районна адміністрація зачиняється о 16:00. Якщо побігти, я зможу опинитися на місці за 20 хвилин. Я округлив число і вирішив, що точкою неповернення є 15:30. Після цього всі мости будуть спалені і я вже не зможу повернути час, аби скасувати реєстрацію.
О 15:25 я отримав СМС від Світлани: «Не передумав завтра з нами на пляж?».
Я написав: «Я буду».
За хвилину вона відповіла: «Я просто згораю з нетерплячки, аби побачити тебе знову».
Я посміхнувся про себе і набрав: «Я також».
На годиннику висвітилося 15:29. Я лежав і дивився, як число змінилося на 15:30, а потім 15:31. Спливло ще кілька хвилин. Тепер було 15:35. Я підвівся з ліжка і спустився сходами. Ні, не для того, щоб кинутися у спринт до районної адміністрації, а лише щоби випити склянку води. Йдучи, мені неявно пригадалося, як я вперше робив це тиждень тому. Важко було згадати деталі. Я вже забув, як я почувався, коли рухався одягненим. Я набрав собі води і потім вийшов у задній дворик. Стояв погожий день, лагідно сяяло сонце.
Я здивувався, як багато сусідів могли би побачити мене крізь свої вікна. А потім здивувався ще більше від усвідомлення, що це мене не турбує. Відтепер я почувався так, наче весь світ уже бачив мене голим, вже не було від кого і що приховувати.
Я почув, як до гаража під'їхав автомобіль, отже моя мама зараз буде вдома. Я повернувся в будинок і зустрівся з нею на кухні.
- Привіт, мамо!
- О, Петрику, як сьогодні школа?
- Чудово.
- Хочеш перекусити? Я купила свіжих фруктів, можу тобі нарізати.
- Так.
Я дивився, як мама дістала дошку і поклала плоди. Вона була голою, звісно, і залишалася такою цілий тиждень, як і я. Я спробував уявити, як мам виглядала зазвичай, коли носила одяг. І знаєте, мені це не вдалося.
- Мамо... а чому насправді ви вирішили стати натуристами? - не знати чому запитав я.
Вона перестала різати. Настала довга пауза, після якої мама відповіла:
- Петрику, те, що ми тобі розповідали, це правда. Це допомогло твоєму татові з роботою. Але це не єдина причина.
Я взяв шматочок яблука і слухав, як вона розповідала далі.
- Ми з твоїм батьком познайомилися на пляжі натуристів. Це було задовго до того, як з'явилося Управління Стилями Життя, і це місце залишалося єдиним, де дозволялося бути голим на людях. Ми зустрічалися там кожні вихідні того літа. Ми закохалися ще до того, як побачили одне одного одягненими.
Я знав, що мої батьки познайомилися на пляжі, але ніколи не чув цієї частини історії. Вони були натуристами? Я не стримався і запитав:
- Чому ж ви перестали бути натуристами?
- Натуризм став легальним, коли я була вагітна тобою. Ми з батьком тоді подумували, аби зареєструватися. Але на той час ще лишалося чимало ризиків з цим, а ми бажали тобі лише найкращого. І ми вирішили, що найбезпечніше буде жити нормальним життям. Ми припинили відвідувати пляж і зовсім перестали ходити голими, коли ти народився.
Я лише кивнув, а мама вела далі:
- Петрику, ми тебе любимо, і ми даємо тобі все, що можемо, ти знаєш. Ми ніколи не жалкували за тим. І коли ти виріс гарним хлопцем, ми не могли тобою не пишатися. Але ми також знали про силу натуризму не з чужих уст, перспективу, яку він дарує, а також впевненість у собі. Ми хотіли, щоб ти мав усе це. Але також бажали, аби ти відкрив це в собі сам. Ось чому ми тоді сказали... не всю правду. Пробач за це.
- Мамо... Я тебе люблю, - зізнався я щиро.

Сонце заледве вилізло з-за обрію, як я прокинувся суботнього ранку. Я відчував себе дивовижно сповненим енергії, навіть якогось хвилювання, коли я вискочив з ліжка і прийняв швидкий душ. Моє занепокоєння більше виникало не стільки від передчуття відвідування пляжу (хоча й від нього теж), скільки від того, з ким я проведу цей день.
Кожна пісня про кохання з тих, які я коли-небудь чув, починала звучати в моїй голові, і вперше в житті це було дуже доречно.
Я саме вийшов з душу, коли почув, як до будинку під'їхав фургон. Я повернувся до кімнати, підхопив пляжну сумку, збіг сходами додолу й одразу вискочив за двері, навіть на мить не замислюючись про те, що покидаю дім голяка.
Я заліз до фургону. У ньому не було крісел, всі сиділи півколом просто на підлозі. Я впізнав учасників того зібрання клубу. Павло кермував, Антон, Людмила, Інна, Ромена та Світлана знаходилися у салоні. Інна виявилася єдиною, на якій був одяг - зелене бікіні.
- Привіт! - мовив я до Світлани і щось у мені аж засяяло.
- Привіт! - відповіла вона, посунувшись, аби я сів поруч. Я примостився біля неї і наступної миті ми притиснулися одне до одного, гола шкіра до голої шкіри.
- Все гаразд? - поцікавився Павло.
- Так! - запевнила Світлана і фургон рушив.
- Перший по плану сніданок. Ніхто не проти «Пузатої хати»? - запитав Павло з водійського місця.
- Ні, я голодую, - відповіла за всіх Ромена.
Поки ми їхали, більшу частину розмов вели Людмила і Антон. Вони дещо обурювалися з такого раннього старту і з цим важко було не погодитися, бо я навіть до школи вставав пізніше. Світлана, схоже, намагалася поділитися своєю сонливістю зі мною і просто притулилася до мене й посміхнулася, коли Людмила це підмітила.
Хвилин за десять Павло привіз нас до ресторанчика. Ми вирішили за краще зайти усім разом, ніж відряджати когось одного з сімома замовленнями.
Вигляд обличчя касирки, коли підійшла кавалькада голих тіл, був красномовніший за будь-які слова. Очевидно, вона просто не мала уявлення, куди сховати очі, але їй вдалося опанувати себе і обробити кожен рахунок. Навіть хлопець, який насипав страви, і спершу задивився на нас, потім попросив вибачення з свій мимовільний вчинок. Я відчув подобу ревнощів від того, як він поглянув на Світлану. Його очі прошмигнули по ній згори донизу, а потім назад. Я вже хотів утрутитися, але потім усвідомив, наскільки це безглуздо. Вона мала справу з подібним ставленням усе життя і, схоже, не заперечувала проти цього, і якщо я збираюся на побачення з натуристкою, я маю змиритися з фактом, що інші бачитимуть її голою і їм подобатиметься побачене. Я знав, що й мені подобається.
О цій порі інших відвідувачів не було, тож ми впоралися доволі швидко. Я замовив тушковану картоплю з грибами, млинці з солодким сиром і склянку соку. Ми почекали, поки всі розрахуються. Я помітив, що коли голих людей більше, ніж одягнених, збентеження відчувають саме другі. От зараз більше хвилювалася касирка, аніж я.
Коли ми швиденько впоралися з їжею, то повернулися до фургону і поїхали далі. Кожен відчував себе вже цілком пробудженим і ми добре посміялися з тої пригоди в ресторанчику.
- Ти бачила, як той парубок зирив на тебе? - спитала Ромена Світлану. - Думаю, він ніколи не бачив цицьок.
- Ха-ха! Я знаю! І, схоже, від майже боявся подивитися на когось із хлопців, - додала Світалана.
- Він багато втратив, у цьому фургоні хлопчики просто чарівні, - запевнила Ромена.
- Авжеж, - погодилася Світлана і подарувала мені поцілунок, від чого я зашарівся.
- Навіть уявити важко, як ми його збентежили, - додав Антон.
Дивно, але мені теж. І це доволі химерно. Мене оточували прекрасні жінки. Я ніби потрапив у світ власних фантазій, і це було так приголомшливо, що годі й казати. Але вони, разом з тим, чудові люди і ніколи не знаєш, коли не можеш відірвати погляд від їхніх грудей. Усвідомлення підняло мені настрій, наче я відкрив один зі секретів Всесвіту. Ключ до того, щоби бачити більше персів, був у тому, щоби бачити більше, ніж перса. Хто зна?
Коли ми наговорилися, Антон приміряв роль діджея, ввімкнувши музику, і решта поїздки минула швидко. Хвилин за двадцять я вже міг відчувати запахи дерев і річки, що просочилися до фургону.
- Ця пісня якраз про річку була, - зазначила Інна. - Кращого місця годі й шукати.
- Особливо, коли голяка, - додала Світлана. - Петрик раніше ніколи не купався без плавок.
- Що, правда? - здивувалася Інна. - О, тобі це має сподобатися! Ніколи не забуду, як я вперше плавала голою. Це дарує настільки неймовірні відчуття, що ти здивуєшся, як взагалі можна було плавати в купальнику.
- Але ж ти в купальнику, - зазначив я. З усіх нас вона своїм виглядом найменш відповідала сказаним нею словам.
- У точку! - посміхнулася Інна, після чого загнула руки за спину, розстібнула і скинула верхню частину купальника, вивільнивши невеличкі груди. Потім взялася за нижню і стягнула її теж, поклавши своє зелене бікіні на підлозі біля себе, а вона сама стала такою ж голою, як і решта у фургоні.
- Але ж... - мовив я, приголомшений цим вчинком.
- Але що? Я однаково не збиралася носити це на пляжі. А сенсу?
- Але хіба ти натуристка? - допитувався я.
- То й що? - засміялася Інна. - Як і казала, я ненавиджу плавати в купальнику. А на пляжі ніхто не вимагає показати реєстрацію.
Світлана посміхнулася, розвеселена моєю розгубленістю. І раптом до мене дійшло - а й справді, чи не проблема? Я відкинувся назад і усміхнувся:
- Так, просто не можу дочекатися, щоб це спробувати.
Ще хвилин за п'ять ми досягли місця призначення. Гаразд, ми припаркувалися у затінку дерев, а далі ще мали пройти пішки. Павло зупинив машину, ми розчинили двері і, мружачись від яскравого гарячого сонця, вилізли назовні.
- Ну, спершу краще намаститися сонцезахисним кремом, - порадив Павло. - Нема сенсу обгоріти перш, ніж ми навіть дійдемо до пляжу.
- Це точно, - погодився Антон. Всі почали копошитися у своїх сумках.
- Петрику, ти мене, а я тебе? - підморгнула Світлана.
- О... - спершу я розгубився, а потім зрозумів, що вона говорить про сонцезахисний крем. - Звісно!
Вона посміхнулася і простягнула мені пляшечку. Я вичавив трохи в долоню і почав наносити їй на спину. Від плечей я попрямував нижче і незабаром дійшов до сідниць. Я вдихнув глибше і наважився йти далі, втираючи крем в них, намагаючись робити це якомога лагідніше. Світлана стояла до мене спиною, тож я не бачив її реакції, якщо вона й була, але дівчина нічого не промовила. Я закінчив наносити крем, коли досягнув нижньої частини ніг.
- А тепер спереду, - мовила Світлана, повернувшись до мене обличчям, на якому сяяла посмішка.
Звісно, вона б і сама чудово впоралася з цією частиною, але я не став заперечувати. Вичавив ще трохи крему долоню і знову почав з її плечей. Далі не було іншого шляху, як через груди, тому я став натирати їх. Від моїх дотиків її соски наче ледь-ледь збільшилися. Я подумав про тих хлопців, які на тижні кепкували з мене через наготу... Як багато з них хоч коли-небудь мали досвід досліджувати руками вродливу голу дівчину?
Я швиденько обробив руки Світлани, потім наніс крем на живіт та боки. Я спустився її лівою ногою і піднявся правою.
- Всюди, - підказала Світлана.
Я відчув, що починаю пекти раків, але якось переборов свою сором'язливість і лагідно почав наносити крем у нижній частині її живота, поки не переконався, що все її тіло покрите захистом. Це не було сексуально, справді, але, з іншого боку, від усього цього я отримав задоволення.
- Дякую! Тепер твоя черга, - мовила Світлана.
Вона швиденько обробила мене ззаду. Я дуже добре відчував, як вона торкається моєї шкіри. Потім дівчина обернула мене і намастила кремом мою передню частину, зробивши те, що для неї я виконав кілька хвилин до того. Вона залишила найкраще на кінець; нанесла крем на мої яєчка і злегка помасажувала їх, втираючи засіб, а потім наостанок взялася за пеніс і зробила кілька рухів по ньому. Гадаю, навіть більше рухів, ніж було потрібно. На завершення, перш, ніж піти, Світлана поцілувала мене.
Не знаю, скільки ще часу я так простояв, наче скам'янілий, зовсім забувши про все і всіх на світі окрім Світлани. Аж Ромені довелося мене штурхнути, аби повернути зі світу своїх фантазій:
- Якщо ви обоє вже закінчили, то ходімо з нами на пляж.
Я відчув, що мої вуха запалали вогнем. І помітив, що Світланині теж.
Ми взяли сумки з речами для пляжу і рушили. Асфальт скінчився і довелося йти піщаною дорогою, де би наш фургон точно загруз. Ми тупцяли більше п'яти хвилин між чагарів та дерев, аж я почав дивуватися, де ж той пляж? Кінець кінцем, ми звернули на якусь стежку, яка, звиваючись між кущів, вивела нас на широку смугу піску, за яким зблискувало на сонці плесо широкої затоки Дніпра. До води ще було далеченько, але раніше край дороги я помітив стенд з написом: «На цій ділянці ви можете бачити людей, які засмагають голими»
- Що? - не зрозумів я призначення цієї таблички.
- Це відгомін тих часів, коли натуризм не був легальним, - пояснила Світлана. - Колись цей пляж навпроти Оболоні був чи не єдиним «офіційним» місцем, де можна було знаходитися голим серед інших людей. Я думаю, стенд лишили тут для історії. Тепер ти можеш відпочивати голяка на будь-якому пляжі, але люди однаково полюбляють приходити сюди, бо це віддалене місце по-своєму миле.
- А, - зрозумів я. Мені здивувало, що людям раніше треба було так далеко їхати, а потім ще й іти під палючим сонцем лише для того, щоб побути голими, але потім я зрозумів, що це лише показує, наскільки сильно наше суспільство просунулося з того часу. Раптово згадав учорашню розповідь мами і усвідомив, що можливо це те саме місце, де познайомилися мої батьки. Неймовірно!
Ми крокували по піску, несучи з собою сумки, і я відчував, як з кожним кроком мені стає все важче. Ми проминули більш людне місце і зупинилися у вільному закутку трохи далі від води. Я подивився на берег і побачив кількох плавців у купальниках, хоча переважна більшість відпочивала голими, чого я не очікував.
Наша компанія зупинила поодаль від загального юрмища. Далі починалися кущі, а на землі неподалік чорніла пляма від вогнища. Ми скинули речі на пісок і я нарешті міг перевести дух. Від води віяло приємною прохолодою, яка у купі з теплим сонячним промінням створювала приємний ефект. Плесо виглядало неймовірно привітним, аж мені не терпілося швидше запірнути в нього.
Але спершу треба було розібрати речі. Ми дістали два розкладні крісла, дві великі парасолі, оберемок пляжних килимків і рушників, пляшки з холодною водою та їжею, а також кілька невеликих наметів. Спільними зусиллями ми швидко дали цьому раду і вже за десять хвилин усе було готове, а ми могли спокійно розслабитися і отримувати задоволення. Антон і Павло витягли м'яча й почали грати у волейбол, запрошуючи інших, Інна та Людмила розпласталися на килимках, приймаючи сонячні ванни, а Ромена занурилася в книжку.
Щодо мене, то мені вода здавалася настільки привабливо, що просто було гріх не піти скупатися.
- Підеш зі мною на мій перший голий заплив? - спитав я у Світлани.
- Я би це ні за що не пропустила! - запевнила вона.
Ми взялися за руки і попрямували до берега. Мене й справді розпирало від захоплення, я ніколи не думав про те, що плавки це тягар, але тепер моментально прийняв їхню відсутність. Світлана увійшла у воду легко, ніби в ній народилася. Від нас розійшлося кілька хвиль, а потім ми почали плескатися і гратися у наздоганяйки, проте вона завжди вигравала. Та я зовсім не сумував від того, що програвав.
Нахлюпавшись, ми повернулися на берег. Вперше у житті мене не обтяжували мокрі плавки, і це дарувало по-справжньому дивовижне відчуття. Це чи не вперше я зрозумів, що мали на увазі натуристи.
Поки ми поверталися до нашого гурту, я не міг не звернути уваги на одну голу дівчину, яка схвильовано простувала поміж інших пляжників. А вже наступної миті я впізнав її, і це мене шокувало остаточно.
- Рая?

- Привіт, Петрику! - сором'язливо привіталася Рая. - Я, м-м... приходила сьогодні до тебе і твоя мама сказала, що ти на пляжі натуристів, тож я, м-м... вирішила, чому б не поїхати і знайти тебе? І я так і зробила.
- Рада з тобою познайомитися! Я - Світлана! - відрекомендувалася Світлана. - Я й не знала, що в Петрика є інші друзі-натуристи. Ласкаво прошу до нашого товариства!
- Я Рая.
- Рая... ти досі гола... - тільки й вимовив я, шокований побачити її тут, такою.
- Так, ну, я подумала, що мені не обов'язково робити те прямо зараз. Я вирішила, що, ну, тобі ж вдалося до цього звикнути, то, можливо я теж маю спробувати. Я спершу хотіла... ну... провести з тобою більше часу. Як натуристка.
- Зачекайте, про що мова? - перепитала Світлана, очевидно збентежена.
«От, лайно» - подумав я.
- Ну, Петрик знайшов спосіб, як можна перестати бути натуристом і збирався... - почала пояснювати Рая перш, ніж я встиг її зупинити.
- Перестати бути натуристом? - здивувалася Світлана. - Чому?
Я відчув себе загнаним оленем. Світала була єдиною причиною, чому я вирішив залишитися натуристом. Раптово мені здалося, що земля тікає з-під ніг. Я був певен, що тепер Світлана мене зненавидить.
- Але я передумав, - запевнив я. - Я маю на увазі, я лишуся натуристом. Очевидно.
Світлана нічого не промовила. Вона лише пильно подивилася.  Рая виглядала збентеженою. Я силкувався знайти хоч якісь слушні слова, але вони не поспішали з'являтися.
- Я... Світлано, ти знаєш, що це батьки зробили мене натуристом. І попервах мені доводилося тяжко... Це був найбільш принизливий день у моєму житті, - мені важко було відшукати правильне пояснення, бо ж я знав, що вона ніколи не дивилася на наготу, як приниження, але я вів далі. - Я ненавидів це, я обурювався, все, що я хотів - це лише знову вдягатися і стати нормальним. І я знайшов спосіб, як скасувати реєстрацію... а потім зустрів тебе.
Далі настала довга, болюча тиша. Зрештою, Світлана мовила:
- Чому ж ти не розповів мені це раніше?
- Бо ти змогла змінити мої відчуття. На кращі. Кращі, ніж я коли-небудь мав, поки носив одяг, - відповів я. - І я захотів сподобатися тобі так сильно, як ти подобаєшся мені.
Гнів Світлани почав згасати. Настала її черга відшукувати потрібні слова:
- Петрику, ти мені теж подобаєшся. І я божеволію від того, що ти був не щирим зі мною... Але я рада, що тепер ти розповів усе. Я й справді не знала, що тобі було настільки важко.
- Пробач, - мовив я. - Я все розповів. І поглянь на мене тепер - викапаний натурист.
- Я вибачаю, - сказала Світлана і обійняла мене, після чого я відчув полегшення.
- Якщо цікаво, то єдина причина, чому я стала натуристкою, це Петрик, - сором'язливо мовила Рая. - Я справді не думала про це спершу, але після того дня, як ми з тобою зависали, я подумала, що це більше ніж... ти знаєш...
Рая зашарілася і затнулася. Раптово здогадка промайнула в очах Світлани:
- А, ти та дівчина, яка йому робила мінет?
Рая кивнула. Настала моя черга почервоніти. Світлана лише посміхнулася:
- Не переймайся! Ромена розповіла мені те, що ти їй розказав, але я тепер розумію, чому ти не говорив про це на першому побаченні. Та хоч би там що, тут нема чого соромитися, це ж бо природньо, як і нагота. Я рада, що ти з нами, Раю.
- Ага... хоча мені й досі соромно. - мовила Рая. - Петрик справді дивовижна людина. Спершу я зосередилася на його одній частині, а щоб роздивитися решту, мені знадобилося більше часу.
- Він такий, - підморгнула Світлана.

Решта дня проминула без жодної більше драми. Наше товариство тепло прийняло Раю і ми чудово провели час плаваючи, граючи у волейбол, засмагаючи і, навіть, будуючи піщані замки, поки їх не затопило водою, спущеною з водосховища. Половину часу я просто не замислювався про те, що був голим, а іншу половину думав над тим, як же це неймовірно.
Коли сонце стало хилитися до обрію, юрмище на пляжі почало рідшати. Ми розвели багаття якраз перед самим заходом сонця. І це теж виглядало дивовижно. З настанням сутінок почало холоднішати і ми тулилися ближче до вогнища, аби зігрітися. Уночі пляж здавався зовсім не таким, як удень. Більш диким, але й більш романтичним водночас.
Ромена дістала свої барабани, а Павло - гітару. Інші переважно сиділи навколо вогнища і просто підспівували. Я примостився на пляжному килимку і заворожено спостерігав за танцем язиків полум'я. Рая і Світлана сиділи обабіч мене. Минулий тиждень видався справжнім пеклом, але я мусив визнати, що сьогоднішній день виявився, можливо, найкращим у моєму житті.
- То, Раю, чи вдалося нам переконати тебе, наскільки захоплююче бути натуристкою? - поцікавилася Світлана.
- Не знаю. Можливо, - зашарілася Рая. - Це точно легше, коли поруч ви. Особливо Петрик.
- Радий чути, - посміхнувся я.
- Але... Якщо чесно признатися... - несподівано в її голосі забринів сум. - ...насправді мені це подобається саме через тебе, Петрику. Спершу... ти мене зацікавив, бо був голим, а я ніколи не бачила голих хлопців до того... але тепер... ти мені дуже подобаєшся, Петрику. І я знаю, що ти зі Світланою, яка також реально крута, і я не хочу ставати між вами. Але я також хотіла сказати все, як є... адже ми голі, тому є сенс говорити все у відкриту.
Я не знав, що відповісти на це. Поглянув на Світлану. Я не міг прочитати вираз її обличчя, але він не здавався розчуленим чи сердитим. Я був цілком переконаний, що вона знала, як сильно мені подобається. Я знав, що мені подобається і Рая, але я не знав, що з цим робити. Було неприємно, але я знав, що правильно буде, якщо я відпущу Раю.
- Ну... я лишаюся зі Світланою. Принаймні, я так гадаю, - мовив я і раптом усвідомив, що ще не обговорював це з самою Світланою, тому одразу ж запитав у неї: - Я маю на увазі, ми ж разом? Я би хотів бути твоїм хлопцем.
- І я хочу бути твоєю дівчиною, - посміхнулася Світлана. - Але Рая теж дуже мила, Петрику. Тепер, після того, як я провела з нею день, я це можу сказати щиро.
- Так... І виходить якось негарно... - мовив я. Ще тиждень тому в мене нікого не було, а тепер мене домагаються дві вродливі дівчини. Як тут розібратися?
- Чому ж? - здивувалася Світлана. - Нічого немає поганого в тому, щоб ви були разом наступного дня. Або ми всі разом.
Тут я розгубився і подивився на неї. Що Світлана мала на увазі? Ось вона запевнила, що буде моєю дівчиною, але чому розповідає, що я можу продовжувати зустрічатися з Раєю? Світлана хитро підморгнула. Аби пояснити свою думку, вона нахилилася в мій бік і... поцілувала Раю.
Тепер я був не просто здивований, а геть збитий з пантелику. До того ж, я знав, що Рая була заскочена зненацька, як і я, проте вона не подала виду і прийняла поцілунок. Вони зробили це просто переді мною і я не знав, як мені на це реагувати.
Коли вони роз'єдналися, Світлана глянула на мене. В її очах звабливо грали відблиски багаття і в них я побачив ще щось таке, чого не помічав раніше.
- Що відбувається? - лише й спромігся я запитати.
- Ці хлопці, вони такі нетямущі, - Світлана театрально закотила очі, а Рая пирснула зі сміху.
Світлана поцілувала мене. Я зробив те ж саме у відповідь. Наші язики затанцювали, по моєму тілу наче пробігав струм, особливо у тій частині, де починалися ноги. Піддаючись інстинкту, мої руки обхопили Світлану і наші тіла притиснулися, але вона розірвала поцілунок і відхилилася. Я знову розгубився, а потім здивувався, коли місце Світлани зайняла Рая і почала цілувати мене теж.
Тепер до мене дійшло.
Світлана посміхнулася і потягла Раю за руку до свого намету. Я подався за ними. Коли я опинився всередині, Світлана схопила мене і вклала на спину для ще більш пристрасного поцілунку. Прямо в цей момент я також відчув, як Рая цілує мене в груди, почавши ланцюжок поцілунків, які закінчилися тим, що вона обхопила устами мій пеніс. Як не дивно, я не кінчив одразу, але був з того радий.
Мої руки почали незграбно шукати, що їм робити. Світлана люб'язно допомогла, притуливши одну до розпашілої вологої вагіни Раї, а іншу на свій лівий сосок, припасувавши правий до моїх уст. Моя рука почала досліджувати піхву Раї. Я ніколи не торкався дівчат у цьому місці, тому я просто не знав, яких відчуттів очікувати. Мені здалося, я намацав її клітор, бо вона почала постогнувати. І це завело й мене, бо ж мій фалос досі був у її роті.
Не знаю чому, але якраз в цей момент я зізнався:
- Я ще незайманий.
- Повір, це не надовго, - посміхнулася Світлана.
Дівчата змінили позиції. Рая обернулася, а Світлана ковзнула по мені, провівши своїм збудженим соском по моїй шкірі. Я знову знайшов клітор Раї своїми пальцями і вона відповіла пристрасним поцілунком. І саме тоді я відчув, що Світлана взяла мій пеніс у полон своєї піхви.
Словами важко описати всі мої відчуття. Я навіть не можу сказати, як довго це все тривало. Можливо лише кілька хвилин. А може й годин. Світлана рухалася на мені повільно і майстерно, поки Рая обіймала мене, притискаючись своїм голим тілом, а наші язики досліджували роти одне одного. Світлана стогнала від задоволення. Я відчував її напруженість навколо пеніса. Раптово мої пальці досягли такого ж ефекту з Раєю, все її тіло почало вигинатися, а з уст виривався солодкий стогін. У чому я впевнений стовідсотково, що це був найкращий оргазм у моєму житті.
Світлана обм'якла, сповзла з мене і притулилася з правого боку. Рая опинилася ліворуч. Я обіймав обох дівчат. Навіть попри те, що це відбулося, я досі не йняв віри в реальність цього.
- Це було неперевершено, - мовив я.
- Знаю, - погодилася Світлана. - Я ж теж тут була.
- Не знаю, як ми цього досягли, але це було щось дуже особливе, за що я вам невимовно вдячна, - додала Рая.
- І я вам вдячний, - сказав я.
Ми розсміялися з патетичності фраз.
- Я й забула, що ви обоє новачки в натурзимі, - озвалася Світлана. - Справді, бути голим, це не лише світити оголеною шкірою. Це те, що оголює нашу суть, всередині і зовні. Воно інтимне. Ви з Петриком зробили це. І я з Петриком теж. І коли ви відчуваєте цю справжню інтимність, ви прагнете поділитися нею фізичною. І це природньо. Я була би поганою подружкою, якби стала цьому на заваді.
Ці слова здалися мені переконливими. Думаю, що Раї також.
- Ну, я теж досі хочу бути його подружкою, - сказала вона.
- Чому б і ні? - широко посміхнулася Світлана. - Ти можеш бути моєю також, якщо хочеш.
- Добре, - сказали ми одночасно і засміялися.
Потім Рая потягнула мене на себе. На своє здивування, я був знову готовий, а мій пеніс одразу знайшов її піхву і наші тіла злилися в єдине ціле. Не чекаючи, щоб опинитися за бортом, Світлана почала обціловувати Раю і її пальці знайшли Раїн клітор в той час, як мій фалос продовжував роботу. Реакція Раї виявилася миттєвою, вона почала стогнати і вигинатися, після чого вона мала ще три оргазми. Принаймні, стільки я нарахував.
Залишок ночі проминув наче сон. Пам'ятаю, що ми знову кохалися, а коли одна досягала оргазму, на її місце ставала інша. У ті проміжки часу, коли я відновлювався для продовження, вони пристрасно пестили одна одну. Зрештою, ми всі виснажилися і заснули щасливим сном.

Я прокинувся вдосвіта в обіймах дівчат. Справді, мені було так хороше, що зовсім не хотілося покидати цю позицію, але переміг поклик сходити до вітру, тож я обережно вивільнився і виліз із намету.
Коли я роззирнувся, побачене мене приголомшило. Окрім декількох наших наметів пляж світив порожнечею. Кілька залишків дров тліли на місці вогнища. Сонце ще не вилізло з-за небокраю, але небо вже змагалося ну розмаїтті помаранчевих тонів. Вервечка хмаринок неквапливо наповзала з боку затоки. Певно це був найпрекрасніший з пейзажів, які я коли-небудь бачив, а я стояв посеред цієї невимовної краси, голий.
Я досі не міг повірити у те, що відбулося. Як так сталося і чому, я не відав, а лише знав, що таки відбулося. Менш, ніж два тижні тому, я був пересічним нормальним підлітком. За останній тиждень мене змусили позбутися одягу, я зазнав чималих страждань від найбільш бентежних і принизливих днів мого життя. І вони мене змінили, але якимось чином - на краще. Я приїхав на пляж, аби позбутися своєї незайманості від пари чарівних дівчат, кожна з яких залюбки ділилася мною як своїм хлопцем.
Якби це не сталося зі мною, я би нізащо не зміг уявити, що така взагалі можливе.
І це все лиш через те, що я став натуристом.
Я посміхнувся і повернувся до намету.

- Прокляття! - вигукнула мама, розстібнувши мою краватку і вп'яте намагаючись її зав'язати знову. - Знаєш, було би набагато легше, якби ти зробив це сам.
- Але ж ти сама змусила мене її одягнути, - відказав я. - Я би краще одружувався повністю голим.
- Ти і є голим, - запевнила вона.
- Але це найбільше, що я вдягав за останні роки. З нею я відчуваю себе надто вбраним.
Мама відступила назад, а я оцінив її роботу в дзеркалі:
- Виглядає добре.
- Добре знати, що навіть з усіма цими жінками у твоєму житті, тобі досі потрібна допомога матері, - посміхнулася вона.
- Звісно, потрібна, - відповів я і обійняв її.
- Я так пишаюся тобою. Готовий?
- Ходімо! - запропонував я.
Мама обернулася на своїх блакитних підборах і я попрямував за її голими сідницями з кімнати. Ми вийшли на великий просторий майданчик, за яким починалося широке плесо Дніпра. Будиночок у цьому мальовничому куточку належав моїм батькам, які придбали його після перемоги анти-дискримінаційного позову на колишню директорку школи. Я не міг не погодитися, що це було гарне рішення.
На подвір'ї знаходився імпровізований вівтар і незлічена кількість розкладних стільців, розставлених так, щоб посередині лишався прохід. Гості вже прибули і сновигали всюди, більшість з них голі, як і ми. Неподалік я помітив батька.
- Хвилюєшся, Петрику? - піддражнив він мене.
- Ні, - відповів я чесно.
- Молодчина, - запевнив тато.
- Не можу повірити, що мій маленьких хлопчик одружується голим, - посміхнулася мама. - Пам'ятаєш, як на початку тобі здавалося важко бути натуристом?
- Я знаю. Але відтоді я виріс.
Мама знову мене обійняла і я відчув теплі сльози на плечі.
- Не переймайся, я завжди плачу на весіллі, - запевнила вона.
- Я люблю тебе, мамо, - зізнався я.
Ми були готові починати. Гості зайняли свої місця, а я став біля вівтаря. Залунала музика.
Першою з'явилася Світлана. Вона була чарівною на білих підборах, з підв'язкою та вуаллю і більш нічим. Принаймні, я не виявився єдиною особою, яка відчувала себе занадто одягненою. Ми обоє широко посміхнулися, коли вона простувала з батьком мені назустріч. Мені до смерті захотілося її поцілувати, але я знав, що треба ще почекати.
Наступною вийшла Рая. Здавалося, що вона була вбрана у плаття, але воно виявилося лише майстерним малюнком на її тілі. Я скептично поставився до її слів, коли вона говорила, що має план, але тепер визнав без будь-яких заперечень, що Рая мала рацію. Вона виглядала просто казково. З нею крокував її батько, один з небагатьох присутніх, які носили одяг. Він не надто зрадів, коли його донька обрала стиль життя натуристів, і спершу погодився зареєструвати її, аби вона сама зрозуміла хибність, а потім ще менше зрадів, коли Рая виявила бісексуальну схильність у стосунках з подружкою і її хлопцем. Але він таки прийшов, і тепер ми мали його підтримку і благословення.
Інна, ще одна одягнена особа на весіллі, була нашою ведучою. Вона почала церемонію одразу, як обидві дівчини стали поруч зі мною:
- Наречені і наречений не хотіли витрачати часу більше, ніж потрібно, тому попросили мене зробити все якомога швидше. Якщо в присутніх немає заперечень, я одразу перейду до суті.
Хтось із гостей гигикнув, але заперечень не висловив ніхто.
- Чи ви, Раїса Вознюк, Світлана Смілянська і Петро Фоменко приймаєте одне одного як чоловік і дружини, обіцяєте любити одне одного так, як зараз, і підтримувати одне одного у всіх життєвих радощах і негараздах, і однаково дбати одне про одного?
- Так, - першою сказала Рая.
- Так, - мовила Світлана.
- Ну звісно, що так, - додав я, чим викликав посмішки у присутніх.
- Тоді владою, наданою мені Управлінням Стилів Життя, я оголошую вас чоловіком і дружиною, і дружиною. Можете поцілуватися!
Я нахилився до своїх обох дружин і ми злилися у потрійному поцілунку. Гості підтримали нас оплесками.
З більшою посмішкою, ніж я навіть міг собі уявити, я взяв Світлану однією рукою, а Раю іншою. Замість того, аби поважно піти проходом, ми не стрималися і разом побігли так швидко, як лише могли, назустріч Дніпровим хвилям і решті нашого життя.