31
Ресурси / Re: На велосипеді (есе про гол...
Last post by Валик2 - Лип. 16, 2025, 13:29А кому ще подобається поєднювати оголення з легкім екстрімом.
( вискакувати з кущів і розкривати плащ перед молодими дівчатами категорично не розглядається).
( вискакувати з кущів і розкривати плащ перед молодими дівчатами категорично не розглядається).
32
Ресурси / Re: На велосипеді (есе про гол...
Last post by Валик2 - Лип. 16, 2025, 13:11Нівроку, із захопленням прочитав твої НЮ походи у гуртожитку та велопокатушкі по Довбичці.
Я повністю підтримую тебе у такому експеременті над своїм оголенням!
Хочу приєднатися до тебе.
(я строго гетеро)
Я повністю підтримую тебе у такому експеременті над своїм оголенням!
Хочу приєднатися до тебе.
(я строго гетеро)
33
Ресурси / На велосипеді (есе про голу по...
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 18:44Труханів острів відомий найбільшим в Києві натуристським пляжем. Шкода лише, зона вільна від одягу поширюється лише на південний окраєць острова. А кілька років тому її ще й притиснула обладнана трейл-доріжка, по якій бігають та ганяють на велосипедах люди, далекі від натуризму. А що, як використати її не як обмеження, а як розширення території без одягу?
Я навмисно обираю ранній ранок будня, коли на острові значно менше людей, адже моя мета не покрасуватися перед натовпом, а проїхати весь Труханів-трейл без пригод. І без одягу.
Переїжджаю Дніпро пішохідним мостом. На ньому вже бачу бігунів і людей, що просто прогулюються. Починають закрадатися сумніви, чи не забагато зайвих очей буде там?
Після мосту людей не стає менше. На щастя, основний потік рухається чітко асфальтівкою - в бік виїзду на Троєщину. Я це помічаю, коли звертаю з асфальту на західний початок Труханів-трейлу. Проїжджаю метрів 50 і зупиняюся. Вже вдалині синіє Матвіївська затока, позаду вряди-годи пробігають асфальтівкою чоловіки та жінки у яскравому спортивному одязі. Я стою в затінку дерев і на моїй стежці нікого. Певно, й з освітленої сонцем асфальтівки мене не видно, тож я наче людина-неведимка.
Притуляю велосипед до дерева і роззуваюся. По стопах розтікаються хвилі радості від контакту з особливим покриттям Труханів-трейлу - перемеленої кори, якою посипають ділянки з надміром піску, аби велосипеди менше заносили. Взуття кладу до велосумки на задньому багажнику і знову озираюся. Поки мій вигляд ще ні в кого не викличе здивування, але не те, що зроблю далі.
Що далі? Далі швиденько скидаю весь одяг і пакую його до велосумки. Єдине, що на мені лишається - велошолом. Безпека понад усе! Траса тут непроста, може занести, викинути і вдарити об дерево, тому голову треба берегти.
Стояти на місці більше немає сенсу. Я швиденько сідаю на велосипед і рушаю. Перші хвилини звикаю до нових відчуттів. По-перше, педалі сильніше впиваються у босі ноги, особливо коли велосипед переїздить через коріння. По-друге, сідло якось по-особливому треться об дупу. Не скажу, що це збуджує, але воно здається більш приємне, ніж дратівливе.
Досягнувши берега Матвіївської затоки, стежка починає зміїтися. Постійні повороти, невеликі спуски та підйоми, ділянки з піском, а ще місцями вузькі проїзди між двох дерев додають драйву. Не знаю від чого, може від усього цього разом, а може й від відчуття, що хоча досі ще не стрілося нікого, але ж хтось може з'явитися за кілька метрів попереду, я починаю збуджуватися. Хоча, це мабуть не найкраща ідея, якщо не хочеш, аби тебе запідозрили у збоченнях.
Зрештою, моє тіло налаштувалося до такої їзди, до того ж мені неодноразово доводилося тут кататися в одязі, тому спокій повертається, як і задоволення від поєднання швидкості та вітерця, який приємно охолоджує все тіло, особливо ті м'язи, які активно працюють.
Спершу все було добре. Себто, без людей. Але як попереду між дерев засвітилася галявина з гігантською гойдалкою, до мене долинуло кілька голосів. Я зупиняюся і придивляюся. Так і є - на гойдалці сидить пара і про щось спілкується. Я не наважуюся проїхати повз них і повертаю назад, де була розвилка з іншою дорогою, яка веде до пляжу вглибині острова значно менш людною дорогою.
Але як починаю їхати нею, то мене гризе нерішучість. Чому я так легко здаюся? Зрештою, що страшного станеться? Тож я повертаюся і виїжджаю на галявину з гойдалкою.
Пара мене не бачить - бо споглядає річковий пейзаж. На щастя, стежка проходить у них за спинами майже до самого кінця. Якщо вони не обертатимуться до мене, то, можливо, помітять лише, як я вже покидатиму галявину. Але коли я досягаю цієї точки, то вже не озираюся, щоб перевірити, куди спрямовані їхні погляди.
Незабаром стається ще одна зустріч. Цього разу я наздоганяю бігуна. Хоча дорога тут - не дуже розженешся, але тримати 20-ку для досвідченої у велосипедній їзді людини не заважають навіть різькі повороти з піском. Ясна річ, бігун рухається значно повільніше, тож я йду на обгін.
Чоловік почув шурхіт коліс здаля, тому мені не довелося гукати. Він зробив напівоберт головою, аби переконатися, що його наздоганяє велосипед, і притиснувся до краю стежки. За кілька секунд він завершує обробку зображення, отримане бічним зором, і вже обертається повністю, аби переконатися, що йому не примарилася відсутність одягу (чи присутність ознак голого тіла). Я пролітаю повз нього саме в цей момент. Мені було б цікаво побачити вираз його обличчя, але дорога надто складна, тому весь мій погляд націлений вперед. І незнайомцю лишається на огляд лише моя гола спина, сідниці та п'ятки.
Без пригод я досягаю крайньої точки, де Труханів-трейл пролітає впритул до пляжу натуристів. Але на сам пляж я не заїжджаю, бо маю намір проїхати трасу без зупинок. До того ж, мені ще на роботу треба встигнути, тому лишу засмагання і купання на вихідний.
Щойно пісочні простори пляжу лишаються позаду, я натикаюся на чергового зустрічного. Цього разу - велосипедиста у синій велосипедній формі. Тутешня ділянка - вервечка поворотів з густим піском. Зупинишся - загрузнеш. Тож ми розїжджаємося без вітань і роздивлянь. Хоча, думаю, він міг помітити краєм ока, що моя велосипедна форма десь не там, де мала би бути. Але знову таки, я не маю в планах щось пояснювати і мчу далі.
Східна частина Труханів-Трейла - найбільш затишна і романтична. Її майже не змінювали при прокладанні траси, адже тут завжди була дорога. По якій рідко хтось ходив, а ще рідше їздив. Тож і мені більше ніхто не трапляється - я проїжджаю всю прибережну ділянку, далі дорога веде попри кілька баз відпочинку, де мене помічають лише собаки, які щоразу здіймають ґвалт, тому на нього вартові вже не реагують.
Зупиняюся лише, коли до асфальтівки лишається заледве 50 метрів. Попереду між листя вже видніються помаранчеві фрагменти спортивного майданчика і біліє будка туалету. Але перш, ніж до них доїхати, маю повернути людську подобу. Себто вдягнутися. Кладу велосипед у траву (бо дерева далеко від дороги), швиденько дістаю своє вбрання і натягую з не меншою швидкістю, ніж катаю. А от велошолом скидаю, бо після шаленої гонитви і того всього адреналіну він мокрий, наче мені довелося проїхати під дощем, а не безхмарним небом.
У повністю одягненому вигляді виїжджаю на асфальт і повертаю праворуч у бік центру. А коли проїжджаю попри початок Труханів-трейлу, то звідти саме виїздить той велосипедист у синьому. Цікаво, чи знайшов він схожість між голою людиною у велошоломі та одягненою без нього? Але я вирішую не чіплятися до нього з питаннями, бо ж мене чекає ще один вело-челенж - встигнути на роботу!
Я навмисно обираю ранній ранок будня, коли на острові значно менше людей, адже моя мета не покрасуватися перед натовпом, а проїхати весь Труханів-трейл без пригод. І без одягу.
Переїжджаю Дніпро пішохідним мостом. На ньому вже бачу бігунів і людей, що просто прогулюються. Починають закрадатися сумніви, чи не забагато зайвих очей буде там?
Після мосту людей не стає менше. На щастя, основний потік рухається чітко асфальтівкою - в бік виїзду на Троєщину. Я це помічаю, коли звертаю з асфальту на західний початок Труханів-трейлу. Проїжджаю метрів 50 і зупиняюся. Вже вдалині синіє Матвіївська затока, позаду вряди-годи пробігають асфальтівкою чоловіки та жінки у яскравому спортивному одязі. Я стою в затінку дерев і на моїй стежці нікого. Певно, й з освітленої сонцем асфальтівки мене не видно, тож я наче людина-неведимка.
Притуляю велосипед до дерева і роззуваюся. По стопах розтікаються хвилі радості від контакту з особливим покриттям Труханів-трейлу - перемеленої кори, якою посипають ділянки з надміром піску, аби велосипеди менше заносили. Взуття кладу до велосумки на задньому багажнику і знову озираюся. Поки мій вигляд ще ні в кого не викличе здивування, але не те, що зроблю далі.
Що далі? Далі швиденько скидаю весь одяг і пакую його до велосумки. Єдине, що на мені лишається - велошолом. Безпека понад усе! Траса тут непроста, може занести, викинути і вдарити об дерево, тому голову треба берегти.
Стояти на місці більше немає сенсу. Я швиденько сідаю на велосипед і рушаю. Перші хвилини звикаю до нових відчуттів. По-перше, педалі сильніше впиваються у босі ноги, особливо коли велосипед переїздить через коріння. По-друге, сідло якось по-особливому треться об дупу. Не скажу, що це збуджує, але воно здається більш приємне, ніж дратівливе.
Досягнувши берега Матвіївської затоки, стежка починає зміїтися. Постійні повороти, невеликі спуски та підйоми, ділянки з піском, а ще місцями вузькі проїзди між двох дерев додають драйву. Не знаю від чого, може від усього цього разом, а може й від відчуття, що хоча досі ще не стрілося нікого, але ж хтось може з'явитися за кілька метрів попереду, я починаю збуджуватися. Хоча, це мабуть не найкраща ідея, якщо не хочеш, аби тебе запідозрили у збоченнях.
Зрештою, моє тіло налаштувалося до такої їзди, до того ж мені неодноразово доводилося тут кататися в одязі, тому спокій повертається, як і задоволення від поєднання швидкості та вітерця, який приємно охолоджує все тіло, особливо ті м'язи, які активно працюють.
Спершу все було добре. Себто, без людей. Але як попереду між дерев засвітилася галявина з гігантською гойдалкою, до мене долинуло кілька голосів. Я зупиняюся і придивляюся. Так і є - на гойдалці сидить пара і про щось спілкується. Я не наважуюся проїхати повз них і повертаю назад, де була розвилка з іншою дорогою, яка веде до пляжу вглибині острова значно менш людною дорогою.
Але як починаю їхати нею, то мене гризе нерішучість. Чому я так легко здаюся? Зрештою, що страшного станеться? Тож я повертаюся і виїжджаю на галявину з гойдалкою.
Пара мене не бачить - бо споглядає річковий пейзаж. На щастя, стежка проходить у них за спинами майже до самого кінця. Якщо вони не обертатимуться до мене, то, можливо, помітять лише, як я вже покидатиму галявину. Але коли я досягаю цієї точки, то вже не озираюся, щоб перевірити, куди спрямовані їхні погляди.
Незабаром стається ще одна зустріч. Цього разу я наздоганяю бігуна. Хоча дорога тут - не дуже розженешся, але тримати 20-ку для досвідченої у велосипедній їзді людини не заважають навіть різькі повороти з піском. Ясна річ, бігун рухається значно повільніше, тож я йду на обгін.
Чоловік почув шурхіт коліс здаля, тому мені не довелося гукати. Він зробив напівоберт головою, аби переконатися, що його наздоганяє велосипед, і притиснувся до краю стежки. За кілька секунд він завершує обробку зображення, отримане бічним зором, і вже обертається повністю, аби переконатися, що йому не примарилася відсутність одягу (чи присутність ознак голого тіла). Я пролітаю повз нього саме в цей момент. Мені було б цікаво побачити вираз його обличчя, але дорога надто складна, тому весь мій погляд націлений вперед. І незнайомцю лишається на огляд лише моя гола спина, сідниці та п'ятки.
Без пригод я досягаю крайньої точки, де Труханів-трейл пролітає впритул до пляжу натуристів. Але на сам пляж я не заїжджаю, бо маю намір проїхати трасу без зупинок. До того ж, мені ще на роботу треба встигнути, тому лишу засмагання і купання на вихідний.
Щойно пісочні простори пляжу лишаються позаду, я натикаюся на чергового зустрічного. Цього разу - велосипедиста у синій велосипедній формі. Тутешня ділянка - вервечка поворотів з густим піском. Зупинишся - загрузнеш. Тож ми розїжджаємося без вітань і роздивлянь. Хоча, думаю, він міг помітити краєм ока, що моя велосипедна форма десь не там, де мала би бути. Але знову таки, я не маю в планах щось пояснювати і мчу далі.
Східна частина Труханів-Трейла - найбільш затишна і романтична. Її майже не змінювали при прокладанні траси, адже тут завжди була дорога. По якій рідко хтось ходив, а ще рідше їздив. Тож і мені більше ніхто не трапляється - я проїжджаю всю прибережну ділянку, далі дорога веде попри кілька баз відпочинку, де мене помічають лише собаки, які щоразу здіймають ґвалт, тому на нього вартові вже не реагують.
Зупиняюся лише, коли до асфальтівки лишається заледве 50 метрів. Попереду між листя вже видніються помаранчеві фрагменти спортивного майданчика і біліє будка туалету. Але перш, ніж до них доїхати, маю повернути людську подобу. Себто вдягнутися. Кладу велосипед у траву (бо дерева далеко від дороги), швиденько дістаю своє вбрання і натягую з не меншою швидкістю, ніж катаю. А от велошолом скидаю, бо після шаленої гонитви і того всього адреналіну він мокрий, наче мені довелося проїхати під дощем, а не безхмарним небом.
У повністю одягненому вигляді виїжджаю на асфальт і повертаю праворуч у бік центру. А коли проїжджаю попри початок Труханів-трейлу, то звідти саме виїздить той велосипедист у синьому. Цікаво, чи знайшов він схожість між голою людиною у велошоломі та одягненою без нього? Але я вирішую не чіплятися до нього з питаннями, бо ж мене чекає ще один вело-челенж - встигнути на роботу!
34
Інші місця / Re: Натуризм в Карпатах
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 15:22Вітаю з новим проєктом!
Думаю, і я колись до цього долучуся, але наразі обставини не пускають(
А взагалі - голі походи в Карпатах - моя давня мрія. В Європі таке вже давно практикують на офіційному рівні.
Думаю, і я колись до цього долучуся, але наразі обставини не пускають(
А взагалі - голі походи в Карпатах - моя давня мрія. В Європі таке вже давно практикують на офіційному рівні.
35
Ресурси / Re: Розповідь Богдана Жолдака ...
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 15:17Дякую, що поділилися цим шедевром від справжнього майстра слова! Перша половина - взагалі неймовірна! Ці діалоги - просто геніальна річ. Шкода лише, в кінці якось зам'ялося. Мені здається, кінцівку треба було якось інакше вирішити, але може то суспільна мораль змусила автора так передчасно закінчити фантазію.
36
Ресурси / У гуртожитку (есе)
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 15:06Гуртожиток - місце, де майже неможливо побути на самоті. Але ніщо не заважає помріяти і за нагоди здійснити мрію. Особливо, коли часу на розрахунок деталей плану було більш, ніж достатньо.
І ось, настав той день, коли мої сусіди по кімнаті роз'їхалися. Я зачиняю двері на ключ, і скидаю з себе геть всенський одяг. Таке полегшення, коли жодні пута, хоч вони й м'які та ніжні на дотик, не сковують тебе. Без одягу я не припиняю насолоджуватися відчуттям оголеного тіла, коли сиджу на стільці, чи лежу на ліжку, або випадково торкаюся стегном стола, проходячи повз.
Після тижнів чи навіть місяців мрій я, нарешті, можу бодай день займатися буденними справами, не прикриваючи ніяких своїх інтимних місць. Читати - будь ласка. Їсти - саме задоволення! Набирати на ноутбуці текст - найвища продуктивність! І байдуже, пишу я наукову статтю чи свої еротичні фантазії. Хоча ні, таки фантазії писати приємніше, особливо, коли спостерігаєш, як від тексту, що народжується з-під пальців, тіло починає збуджуватися, начебто все відбувається насправді.
Особливо приємно усвідомлювати, що про моє голе існування ніхто не здогадується - ні чисельні сусіди за стінами багатоповерхівки, ні пішоходи, за якими я спостерігаю крізь вікно. На якусь мить починає здаватися, що це в нормі речей, і що ніхто й справді не заперечуватиме проти того, що я ходжу голяка. На жаль, ця ідилія можлива лише в думках...
Надходить вечір, лягаю спати. Яке ж то задоволення, нарешті заскочити під ковдру в чому мати народила! Відчувати, як простирадло торкається ніжної шкіри сідниць, або й інших частин тіла, які стали набагато чутливіші, коли їх не прикриваєш одягом.
І, що дивно, хоч я відчуваю збудження, але мені зовсім не хочеться мастурбувати. Бо це наче брутально зламати казку. Так, тоді задоволення зростає до максимуму, але після короткого часу падає до мінімуму. Тож хай залишу це на потім. А зараз просто засну в щасті від того, що можу це робити без одягу.
Втім, довго проспати не довелося. Серед ночі мене розбудило бажання сходити до вбиральні. Далебі, подвійний вечірній чай був не найкращою ідеєю. Власне, сходити в туалет - не така вже й проблема. Більше мене засмучує те, що доведеться знову вдягатися, щоби вийти в коридор у світ, де повно одягнених людей.
Зачекайте, світ одягнених людей зараз спить! Отже я можу... Від захоплення мені аж пересохло в роті. Я встаю з ліжка і в темряві обережно проходжу до дверей. Зупиняюся і прислухаюся. Тиша. Провертаю ручку замка, який відповідає гучним клацанням. Починає огортати бентега: раптом хтось прокинувся? Прислухаюся - ані звуку. Я повільно натискаю ручку і прочиняю двері.
В кімнату вривається проміння коридорної лампи. Я визираю - нікого. Тоді роблю глибокий вдих, аби вгамувати хвилювання, і виходжу на світло. Від того, що хочу зробити все швидко, мою ходу видає звук, коли п'ятки відриваються від підошов капців. Капці - єдине моє вбрання, бо йти до туалету босоніж мені здалося негігієнічним. Тож стишую ходу, відлуння в порожньому коридорі зникає.
Перед вбиральнею серце знову починає гупати: а раптом всередині є хтось, кому серед ночі теж приспічило, як і мені? Я прочиняю двері й полегшено спостерігаю таку ж безлюдність. Вже спокійно проходжу до кабінки і заходжу всередину. Причиняю дверцята і відчуваю сильне полегшення. Тут вже мені нічого не буде, навіть якщо зараз до туалету ввірветься натовп. Бо кабінка - це завжди інтимна зона, навіть у світі одягнених людей.
Пісяти без одягу - для мене це досі неймовірний досвід. Ніяк не можу звикнути, що для цієї операції не треба нічого розщібати чи знімати. Просто береш і робиш. Ще й немає небезпеки, що випадкові краплі потраплять на тканину і лишать плями - адже немає тканин, а на шкірі плями не лишаються. Саме задоволення!
Коли дзюркотіння стихло, я знову прислухаюся - чи ніхто не прийшов? Ні, все чисто. Я виходжу з кабінки, відчиняю двері в коридор і навмисно повільно йду до кімнати. Довкола - нікого. На якісь кілька хвилин цей коридор - зона натуризму.
У своїй кімнаті я зачиняю двері й повертаюся до ліжка з відчуттям виконаного обов'язку. Мрія збулася навіть більш, ніж хотілося. Тепер можна спокійно спати.
Але спокій не надовго пробув у моїй бентежній душі. Щойно почало світати, мене знову розбудило бажання зробити щось таке, про що раніше й не мріялося. Ще раз навідатися до вбиральні голяка? Вже не так цікаво. А якщо сходити в ранковий душ? Це вже набагато небезпечніша історія, бо доведеться спускатися аж на перший поверх, отже ймовірність контакту зростає в рази.
Та коли мене це зупиняло? Душ - не вбиральня, тому капці лишаю в кімнаті, аби бути по-справжньому без жодного вбрання. З речей беру гель для душу і рушник. З цим виходжу в коридор.
Йти босоніж по підлозі - ще те задоволення. Жодних звуків, ще й відчуття контакту зі світом просто неймовірне! Дещо інший досвід - спуск по сходах. Голі стопи по бетону - це вже не так приємно. Але теж цікаво.
Спершу йду, обережно визираючи на кожному повороті, де біліють двері на черговий поверх. Раптом вони зараз відчиняться і мене побачать ось так - з рушником в одній руці та гелем в іншій? Але щастить. Поверх за поверхом наближає мене до мети. Я навіть прискорююся і мало не потрапляю в справжню пригоду!
На другому поверсі я наздоганяю вахтершу, що спускається, мабуть, з обходу. Вона йде поволі й мене не бачить. Я завмираю, аби навіть диханням не видати свою присутність. Жінка важко ступає і, на щастя, не озирається. Так ми доходимо до першого поверху, де вона далі простує коридором, а я хутенько забігаю в душову.
Це перемога! Тут вже ніхто не засудить мене за вигляд, бо в душову для того всі й приходять, аби бути голими, а кабінки не мають навіть ширм, тому зникає потреба від когось критися.
Я вмикаю воду. В червні вона завжди тільки холодна. Може тому й немає бажаючих приймати ранковий душ. Але в річці вона точно не холодніша, тому я миюся без остраху. Холодна вода чудово бадьорить, тож я отримую чергову порцію задоволення. Потім витираюся і рушаю назад.
Визираю в коридор - чи не повертається вахтерша? Ні. Тоді обережно проходжу до сходів і визираю ймовірних зустрічних там. На випадок зустрічі навіть маю план - швидко ступити кілька кроків назад і обмотатися рушником. Поталанило, що ним не довелося скористатися - на вихідних о цій порі всі адекватні люди або сплять, або роз'їхалися з міста.
Тож я без пригод повертаюся на свій поверх і зачиняюся у своїй кімнаті. Порції адреналіну вже досить, наступного разу вийду з кімнати в одязі. А зараз, може й справді вивільнити збудження за допомогою пальців?
І ось, настав той день, коли мої сусіди по кімнаті роз'їхалися. Я зачиняю двері на ключ, і скидаю з себе геть всенський одяг. Таке полегшення, коли жодні пута, хоч вони й м'які та ніжні на дотик, не сковують тебе. Без одягу я не припиняю насолоджуватися відчуттям оголеного тіла, коли сиджу на стільці, чи лежу на ліжку, або випадково торкаюся стегном стола, проходячи повз.
Після тижнів чи навіть місяців мрій я, нарешті, можу бодай день займатися буденними справами, не прикриваючи ніяких своїх інтимних місць. Читати - будь ласка. Їсти - саме задоволення! Набирати на ноутбуці текст - найвища продуктивність! І байдуже, пишу я наукову статтю чи свої еротичні фантазії. Хоча ні, таки фантазії писати приємніше, особливо, коли спостерігаєш, як від тексту, що народжується з-під пальців, тіло починає збуджуватися, начебто все відбувається насправді.
Особливо приємно усвідомлювати, що про моє голе існування ніхто не здогадується - ні чисельні сусіди за стінами багатоповерхівки, ні пішоходи, за якими я спостерігаю крізь вікно. На якусь мить починає здаватися, що це в нормі речей, і що ніхто й справді не заперечуватиме проти того, що я ходжу голяка. На жаль, ця ідилія можлива лише в думках...
Надходить вечір, лягаю спати. Яке ж то задоволення, нарешті заскочити під ковдру в чому мати народила! Відчувати, як простирадло торкається ніжної шкіри сідниць, або й інших частин тіла, які стали набагато чутливіші, коли їх не прикриваєш одягом.
І, що дивно, хоч я відчуваю збудження, але мені зовсім не хочеться мастурбувати. Бо це наче брутально зламати казку. Так, тоді задоволення зростає до максимуму, але після короткого часу падає до мінімуму. Тож хай залишу це на потім. А зараз просто засну в щасті від того, що можу це робити без одягу.
Втім, довго проспати не довелося. Серед ночі мене розбудило бажання сходити до вбиральні. Далебі, подвійний вечірній чай був не найкращою ідеєю. Власне, сходити в туалет - не така вже й проблема. Більше мене засмучує те, що доведеться знову вдягатися, щоби вийти в коридор у світ, де повно одягнених людей.
Зачекайте, світ одягнених людей зараз спить! Отже я можу... Від захоплення мені аж пересохло в роті. Я встаю з ліжка і в темряві обережно проходжу до дверей. Зупиняюся і прислухаюся. Тиша. Провертаю ручку замка, який відповідає гучним клацанням. Починає огортати бентега: раптом хтось прокинувся? Прислухаюся - ані звуку. Я повільно натискаю ручку і прочиняю двері.
В кімнату вривається проміння коридорної лампи. Я визираю - нікого. Тоді роблю глибокий вдих, аби вгамувати хвилювання, і виходжу на світло. Від того, що хочу зробити все швидко, мою ходу видає звук, коли п'ятки відриваються від підошов капців. Капці - єдине моє вбрання, бо йти до туалету босоніж мені здалося негігієнічним. Тож стишую ходу, відлуння в порожньому коридорі зникає.
Перед вбиральнею серце знову починає гупати: а раптом всередині є хтось, кому серед ночі теж приспічило, як і мені? Я прочиняю двері й полегшено спостерігаю таку ж безлюдність. Вже спокійно проходжу до кабінки і заходжу всередину. Причиняю дверцята і відчуваю сильне полегшення. Тут вже мені нічого не буде, навіть якщо зараз до туалету ввірветься натовп. Бо кабінка - це завжди інтимна зона, навіть у світі одягнених людей.
Пісяти без одягу - для мене це досі неймовірний досвід. Ніяк не можу звикнути, що для цієї операції не треба нічого розщібати чи знімати. Просто береш і робиш. Ще й немає небезпеки, що випадкові краплі потраплять на тканину і лишать плями - адже немає тканин, а на шкірі плями не лишаються. Саме задоволення!
Коли дзюркотіння стихло, я знову прислухаюся - чи ніхто не прийшов? Ні, все чисто. Я виходжу з кабінки, відчиняю двері в коридор і навмисно повільно йду до кімнати. Довкола - нікого. На якісь кілька хвилин цей коридор - зона натуризму.
У своїй кімнаті я зачиняю двері й повертаюся до ліжка з відчуттям виконаного обов'язку. Мрія збулася навіть більш, ніж хотілося. Тепер можна спокійно спати.
Але спокій не надовго пробув у моїй бентежній душі. Щойно почало світати, мене знову розбудило бажання зробити щось таке, про що раніше й не мріялося. Ще раз навідатися до вбиральні голяка? Вже не так цікаво. А якщо сходити в ранковий душ? Це вже набагато небезпечніша історія, бо доведеться спускатися аж на перший поверх, отже ймовірність контакту зростає в рази.
Та коли мене це зупиняло? Душ - не вбиральня, тому капці лишаю в кімнаті, аби бути по-справжньому без жодного вбрання. З речей беру гель для душу і рушник. З цим виходжу в коридор.
Йти босоніж по підлозі - ще те задоволення. Жодних звуків, ще й відчуття контакту зі світом просто неймовірне! Дещо інший досвід - спуск по сходах. Голі стопи по бетону - це вже не так приємно. Але теж цікаво.
Спершу йду, обережно визираючи на кожному повороті, де біліють двері на черговий поверх. Раптом вони зараз відчиняться і мене побачать ось так - з рушником в одній руці та гелем в іншій? Але щастить. Поверх за поверхом наближає мене до мети. Я навіть прискорююся і мало не потрапляю в справжню пригоду!
На другому поверсі я наздоганяю вахтершу, що спускається, мабуть, з обходу. Вона йде поволі й мене не бачить. Я завмираю, аби навіть диханням не видати свою присутність. Жінка важко ступає і, на щастя, не озирається. Так ми доходимо до першого поверху, де вона далі простує коридором, а я хутенько забігаю в душову.
Це перемога! Тут вже ніхто не засудить мене за вигляд, бо в душову для того всі й приходять, аби бути голими, а кабінки не мають навіть ширм, тому зникає потреба від когось критися.
Я вмикаю воду. В червні вона завжди тільки холодна. Може тому й немає бажаючих приймати ранковий душ. Але в річці вона точно не холодніша, тому я миюся без остраху. Холодна вода чудово бадьорить, тож я отримую чергову порцію задоволення. Потім витираюся і рушаю назад.
Визираю в коридор - чи не повертається вахтерша? Ні. Тоді обережно проходжу до сходів і визираю ймовірних зустрічних там. На випадок зустрічі навіть маю план - швидко ступити кілька кроків назад і обмотатися рушником. Поталанило, що ним не довелося скористатися - на вихідних о цій порі всі адекватні люди або сплять, або роз'їхалися з міста.
Тож я без пригод повертаюся на свій поверх і зачиняюся у своїй кімнаті. Порції адреналіну вже досить, наступного разу вийду з кімнати в одязі. А зараз, може й справді вивільнити збудження за допомогою пальців?
37
Цей форум / Re: Вітаємо на форумі
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 15:03Вітаю Memfis!
Мені завжди приємно зустрічати однодумців. Я живу в Києві, тут проблем з відпочинком натуристів немає. Є кілька великих пляжів. найбільший в самому центрі - на південному кінці Труханового острова (його добре видно з Печерської лаври або мосту Метро). Якраз сьогоді звідти) Людей - ніде яблуку впасти. Тож, приїзди до Києва, будеш в захопленні.
Мені завжди приємно зустрічати однодумців. Я живу в Києві, тут проблем з відпочинком натуристів немає. Є кілька великих пляжів. найбільший в самому центрі - на південному кінці Труханового острова (його добре видно з Печерської лаври або мосту Метро). Якраз сьогоді звідти) Людей - ніде яблуку впасти. Тож, приїзди до Києва, будеш в захопленні.
39
Цей форум / Re: Вітаємо на форумі
Last post by Memfis - Черв. 29, 2025, 18:45Цитата: Віталій від Трв. 12, 2025, 16:32Привіт. Може є хто з Тернополя або області де підкажіть гарні місця.
В області є чудові подільські товтри, там багато красивих місць де мало людей. Якщо говорити про села то в чортківському районі є мальовниче і майже пусте селище Кокошинці, яке розташоване на березі річки Збруч. Там є багато безлюдних міст ну і на човні поплавати широкою рікою можна цілком собі таким дрескодом яким хочеться
40
Цей форум / Re: Вітаємо на форумі
Last post by Memfis - Черв. 29, 2025, 18:42Всім привіт)
Я з Карпат і давно шукав спільноту натуристів в Україні. Буду радий спілкуванню та обміном цікавими локаціями.
Я з Карпат і давно шукав спільноту натуристів в Україні. Буду радий спілкуванню та обміном цікавими локаціями.