41
Ресурси / Re: У гуртожитку (есе)
Last post by Memfis - Лип. 28, 2025, 21:57Захоплено прочитав всю історію. Неймовірно! Уявляв кожну сцену. Ваш досвід навіює силу силенну фантазій та сценарних поворотів. Цікаво як позбавлення від одягу може позбавити нас і бар'єрів в думках. Пишіть ще.
42
Ресурси / Re: На велосипеді (есе про гол...
Last post by Валик2 - Лип. 20, 2025, 21:542 тижні тому ходили з однодумцем по парку Муромец.
Фоткі робили, купалися.
Голі були. Він трохи соромився, одягнувся швидко як обсох.
Я пів дороги назад їшов голим, і заспокоював одягнутого товариша що усе норм.
Хто приєднається, третім буде ?
Фоткі робили, купалися.
Голі були. Він трохи соромився, одягнувся швидко як обсох.
Я пів дороги назад їшов голим, і заспокоював одягнутого товариша що усе норм.
Хто приєднається, третім буде ?
43
Цей форум / Re: Вітаємо на форумі
Last post by Валик2 - Лип. 20, 2025, 21:40Цитата: io від Квт. 04, 2020, 05:00Lissauer, вітаю Вас на форумі! Я дуже радий, що спільнота цікавить не лише українців, але й закородонних натуристів. До того ж, я чимало чув про Верхню Лужицю, зокрема про те, що верхньолужицька мова за класифікацією доктора Тищенка є однією з найближчих до української (ось тут детальніше і з картами: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_мова#Класифікація). Якщо ви володієте верхньолужицькою, то Вам і справді має бути нескладно читати українською, хоч вона і не Ваша рідна. Які Ваші враження?
Дивно і цікаво що, верхньолужська місцевість це німеччина. Це та мова яка від української доволі далеко.
Хоча з іншої сторони я чув що сама німеччина розмовляє на стількох діалектах .... що я вже не дивуюсь.
44
Ресурси / Re: На велосипеді (есе про гол...
Last post by Нівроку - Лип. 19, 2025, 19:14Цитата: Валик2 від Лип. 16, 2025, 13:11Нівроку, із захопленням прочитав твої НЮ походи у гуртожитку та велопокатушкі по Довбичці.
Я повністю підтримую тебе у такому експеременті над своїм оголенням!
Хочу приєднатися до тебе.
(я строго гетеро)
Дякую, Валик!
Я теж мрію про той час, коли випаде можливість спільного ню-відпочинку з друзями. Зараз у мене можливостей майже немає. Мені оце чи не вперше за сезон випала нагода побувати на пляжі (всього дві години), то гріх було не скористатися. А ці есе - це спогади про колишні пригоди.
45
Цей форум / Re: Вітаємо на форумі
Last post by Memfis - Лип. 18, 2025, 20:05Так, знаю про Довбичку. І дуже шкода що жив у Києві рік і так там і не побував. Маю надію, що цього сезону встигну все ж)
46
Ресурси / Re: На велосипеді (есе про гол...
Last post by Валик2 - Лип. 16, 2025, 13:29А кому ще подобається поєднювати оголення з легкім екстрімом.
( вискакувати з кущів і розкривати плащ перед молодими дівчатами категорично не розглядається).
( вискакувати з кущів і розкривати плащ перед молодими дівчатами категорично не розглядається).
47
Ресурси / Re: На велосипеді (есе про гол...
Last post by Валик2 - Лип. 16, 2025, 13:11Нівроку, із захопленням прочитав твої НЮ походи у гуртожитку та велопокатушкі по Довбичці.
Я повністю підтримую тебе у такому експеременті над своїм оголенням!
Хочу приєднатися до тебе.
(я строго гетеро)
Я повністю підтримую тебе у такому експеременті над своїм оголенням!
Хочу приєднатися до тебе.
(я строго гетеро)
48
Ресурси / На велосипеді (есе про голу по...
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 18:44Труханів острів відомий найбільшим в Києві натуристським пляжем. Шкода лише, зона вільна від одягу поширюється лише на південний окраєць острова. А кілька років тому її ще й притиснула обладнана трейл-доріжка, по якій бігають та ганяють на велосипедах люди, далекі від натуризму. А що, як використати її не як обмеження, а як розширення території без одягу?
Я навмисно обираю ранній ранок будня, коли на острові значно менше людей, адже моя мета не покрасуватися перед натовпом, а проїхати весь Труханів-трейл без пригод. І без одягу.
Переїжджаю Дніпро пішохідним мостом. На ньому вже бачу бігунів і людей, що просто прогулюються. Починають закрадатися сумніви, чи не забагато зайвих очей буде там?
Після мосту людей не стає менше. На щастя, основний потік рухається чітко асфальтівкою - в бік виїзду на Троєщину. Я це помічаю, коли звертаю з асфальту на західний початок Труханів-трейлу. Проїжджаю метрів 50 і зупиняюся. Вже вдалині синіє Матвіївська затока, позаду вряди-годи пробігають асфальтівкою чоловіки та жінки у яскравому спортивному одязі. Я стою в затінку дерев і на моїй стежці нікого. Певно, й з освітленої сонцем асфальтівки мене не видно, тож я наче людина-неведимка.
Притуляю велосипед до дерева і роззуваюся. По стопах розтікаються хвилі радості від контакту з особливим покриттям Труханів-трейлу - перемеленої кори, якою посипають ділянки з надміром піску, аби велосипеди менше заносили. Взуття кладу до велосумки на задньому багажнику і знову озираюся. Поки мій вигляд ще ні в кого не викличе здивування, але не те, що зроблю далі.
Що далі? Далі швиденько скидаю весь одяг і пакую його до велосумки. Єдине, що на мені лишається - велошолом. Безпека понад усе! Траса тут непроста, може занести, викинути і вдарити об дерево, тому голову треба берегти.
Стояти на місці більше немає сенсу. Я швиденько сідаю на велосипед і рушаю. Перші хвилини звикаю до нових відчуттів. По-перше, педалі сильніше впиваються у босі ноги, особливо коли велосипед переїздить через коріння. По-друге, сідло якось по-особливому треться об дупу. Не скажу, що це збуджує, але воно здається більш приємне, ніж дратівливе.
Досягнувши берега Матвіївської затоки, стежка починає зміїтися. Постійні повороти, невеликі спуски та підйоми, ділянки з піском, а ще місцями вузькі проїзди між двох дерев додають драйву. Не знаю від чого, може від усього цього разом, а може й від відчуття, що хоча досі ще не стрілося нікого, але ж хтось може з'явитися за кілька метрів попереду, я починаю збуджуватися. Хоча, це мабуть не найкраща ідея, якщо не хочеш, аби тебе запідозрили у збоченнях.
Зрештою, моє тіло налаштувалося до такої їзди, до того ж мені неодноразово доводилося тут кататися в одязі, тому спокій повертається, як і задоволення від поєднання швидкості та вітерця, який приємно охолоджує все тіло, особливо ті м'язи, які активно працюють.
Спершу все було добре. Себто, без людей. Але як попереду між дерев засвітилася галявина з гігантською гойдалкою, до мене долинуло кілька голосів. Я зупиняюся і придивляюся. Так і є - на гойдалці сидить пара і про щось спілкується. Я не наважуюся проїхати повз них і повертаю назад, де була розвилка з іншою дорогою, яка веде до пляжу вглибині острова значно менш людною дорогою.
Але як починаю їхати нею, то мене гризе нерішучість. Чому я так легко здаюся? Зрештою, що страшного станеться? Тож я повертаюся і виїжджаю на галявину з гойдалкою.
Пара мене не бачить - бо споглядає річковий пейзаж. На щастя, стежка проходить у них за спинами майже до самого кінця. Якщо вони не обертатимуться до мене, то, можливо, помітять лише, як я вже покидатиму галявину. Але коли я досягаю цієї точки, то вже не озираюся, щоб перевірити, куди спрямовані їхні погляди.
Незабаром стається ще одна зустріч. Цього разу я наздоганяю бігуна. Хоча дорога тут - не дуже розженешся, але тримати 20-ку для досвідченої у велосипедній їзді людини не заважають навіть різькі повороти з піском. Ясна річ, бігун рухається значно повільніше, тож я йду на обгін.
Чоловік почув шурхіт коліс здаля, тому мені не довелося гукати. Він зробив напівоберт головою, аби переконатися, що його наздоганяє велосипед, і притиснувся до краю стежки. За кілька секунд він завершує обробку зображення, отримане бічним зором, і вже обертається повністю, аби переконатися, що йому не примарилася відсутність одягу (чи присутність ознак голого тіла). Я пролітаю повз нього саме в цей момент. Мені було б цікаво побачити вираз його обличчя, але дорога надто складна, тому весь мій погляд націлений вперед. І незнайомцю лишається на огляд лише моя гола спина, сідниці та п'ятки.
Без пригод я досягаю крайньої точки, де Труханів-трейл пролітає впритул до пляжу натуристів. Але на сам пляж я не заїжджаю, бо маю намір проїхати трасу без зупинок. До того ж, мені ще на роботу треба встигнути, тому лишу засмагання і купання на вихідний.
Щойно пісочні простори пляжу лишаються позаду, я натикаюся на чергового зустрічного. Цього разу - велосипедиста у синій велосипедній формі. Тутешня ділянка - вервечка поворотів з густим піском. Зупинишся - загрузнеш. Тож ми розїжджаємося без вітань і роздивлянь. Хоча, думаю, він міг помітити краєм ока, що моя велосипедна форма десь не там, де мала би бути. Але знову таки, я не маю в планах щось пояснювати і мчу далі.
Східна частина Труханів-Трейла - найбільш затишна і романтична. Її майже не змінювали при прокладанні траси, адже тут завжди була дорога. По якій рідко хтось ходив, а ще рідше їздив. Тож і мені більше ніхто не трапляється - я проїжджаю всю прибережну ділянку, далі дорога веде попри кілька баз відпочинку, де мене помічають лише собаки, які щоразу здіймають ґвалт, тому на нього вартові вже не реагують.
Зупиняюся лише, коли до асфальтівки лишається заледве 50 метрів. Попереду між листя вже видніються помаранчеві фрагменти спортивного майданчика і біліє будка туалету. Але перш, ніж до них доїхати, маю повернути людську подобу. Себто вдягнутися. Кладу велосипед у траву (бо дерева далеко від дороги), швиденько дістаю своє вбрання і натягую з не меншою швидкістю, ніж катаю. А от велошолом скидаю, бо після шаленої гонитви і того всього адреналіну він мокрий, наче мені довелося проїхати під дощем, а не безхмарним небом.
У повністю одягненому вигляді виїжджаю на асфальт і повертаю праворуч у бік центру. А коли проїжджаю попри початок Труханів-трейлу, то звідти саме виїздить той велосипедист у синьому. Цікаво, чи знайшов він схожість між голою людиною у велошоломі та одягненою без нього? Але я вирішую не чіплятися до нього з питаннями, бо ж мене чекає ще один вело-челенж - встигнути на роботу!
Я навмисно обираю ранній ранок будня, коли на острові значно менше людей, адже моя мета не покрасуватися перед натовпом, а проїхати весь Труханів-трейл без пригод. І без одягу.
Переїжджаю Дніпро пішохідним мостом. На ньому вже бачу бігунів і людей, що просто прогулюються. Починають закрадатися сумніви, чи не забагато зайвих очей буде там?
Після мосту людей не стає менше. На щастя, основний потік рухається чітко асфальтівкою - в бік виїзду на Троєщину. Я це помічаю, коли звертаю з асфальту на західний початок Труханів-трейлу. Проїжджаю метрів 50 і зупиняюся. Вже вдалині синіє Матвіївська затока, позаду вряди-годи пробігають асфальтівкою чоловіки та жінки у яскравому спортивному одязі. Я стою в затінку дерев і на моїй стежці нікого. Певно, й з освітленої сонцем асфальтівки мене не видно, тож я наче людина-неведимка.
Притуляю велосипед до дерева і роззуваюся. По стопах розтікаються хвилі радості від контакту з особливим покриттям Труханів-трейлу - перемеленої кори, якою посипають ділянки з надміром піску, аби велосипеди менше заносили. Взуття кладу до велосумки на задньому багажнику і знову озираюся. Поки мій вигляд ще ні в кого не викличе здивування, але не те, що зроблю далі.
Що далі? Далі швиденько скидаю весь одяг і пакую його до велосумки. Єдине, що на мені лишається - велошолом. Безпека понад усе! Траса тут непроста, може занести, викинути і вдарити об дерево, тому голову треба берегти.
Стояти на місці більше немає сенсу. Я швиденько сідаю на велосипед і рушаю. Перші хвилини звикаю до нових відчуттів. По-перше, педалі сильніше впиваються у босі ноги, особливо коли велосипед переїздить через коріння. По-друге, сідло якось по-особливому треться об дупу. Не скажу, що це збуджує, але воно здається більш приємне, ніж дратівливе.
Досягнувши берега Матвіївської затоки, стежка починає зміїтися. Постійні повороти, невеликі спуски та підйоми, ділянки з піском, а ще місцями вузькі проїзди між двох дерев додають драйву. Не знаю від чого, може від усього цього разом, а може й від відчуття, що хоча досі ще не стрілося нікого, але ж хтось може з'явитися за кілька метрів попереду, я починаю збуджуватися. Хоча, це мабуть не найкраща ідея, якщо не хочеш, аби тебе запідозрили у збоченнях.
Зрештою, моє тіло налаштувалося до такої їзди, до того ж мені неодноразово доводилося тут кататися в одязі, тому спокій повертається, як і задоволення від поєднання швидкості та вітерця, який приємно охолоджує все тіло, особливо ті м'язи, які активно працюють.
Спершу все було добре. Себто, без людей. Але як попереду між дерев засвітилася галявина з гігантською гойдалкою, до мене долинуло кілька голосів. Я зупиняюся і придивляюся. Так і є - на гойдалці сидить пара і про щось спілкується. Я не наважуюся проїхати повз них і повертаю назад, де була розвилка з іншою дорогою, яка веде до пляжу вглибині острова значно менш людною дорогою.
Але як починаю їхати нею, то мене гризе нерішучість. Чому я так легко здаюся? Зрештою, що страшного станеться? Тож я повертаюся і виїжджаю на галявину з гойдалкою.
Пара мене не бачить - бо споглядає річковий пейзаж. На щастя, стежка проходить у них за спинами майже до самого кінця. Якщо вони не обертатимуться до мене, то, можливо, помітять лише, як я вже покидатиму галявину. Але коли я досягаю цієї точки, то вже не озираюся, щоб перевірити, куди спрямовані їхні погляди.
Незабаром стається ще одна зустріч. Цього разу я наздоганяю бігуна. Хоча дорога тут - не дуже розженешся, але тримати 20-ку для досвідченої у велосипедній їзді людини не заважають навіть різькі повороти з піском. Ясна річ, бігун рухається значно повільніше, тож я йду на обгін.
Чоловік почув шурхіт коліс здаля, тому мені не довелося гукати. Він зробив напівоберт головою, аби переконатися, що його наздоганяє велосипед, і притиснувся до краю стежки. За кілька секунд він завершує обробку зображення, отримане бічним зором, і вже обертається повністю, аби переконатися, що йому не примарилася відсутність одягу (чи присутність ознак голого тіла). Я пролітаю повз нього саме в цей момент. Мені було б цікаво побачити вираз його обличчя, але дорога надто складна, тому весь мій погляд націлений вперед. І незнайомцю лишається на огляд лише моя гола спина, сідниці та п'ятки.
Без пригод я досягаю крайньої точки, де Труханів-трейл пролітає впритул до пляжу натуристів. Але на сам пляж я не заїжджаю, бо маю намір проїхати трасу без зупинок. До того ж, мені ще на роботу треба встигнути, тому лишу засмагання і купання на вихідний.
Щойно пісочні простори пляжу лишаються позаду, я натикаюся на чергового зустрічного. Цього разу - велосипедиста у синій велосипедній формі. Тутешня ділянка - вервечка поворотів з густим піском. Зупинишся - загрузнеш. Тож ми розїжджаємося без вітань і роздивлянь. Хоча, думаю, він міг помітити краєм ока, що моя велосипедна форма десь не там, де мала би бути. Але знову таки, я не маю в планах щось пояснювати і мчу далі.
Східна частина Труханів-Трейла - найбільш затишна і романтична. Її майже не змінювали при прокладанні траси, адже тут завжди була дорога. По якій рідко хтось ходив, а ще рідше їздив. Тож і мені більше ніхто не трапляється - я проїжджаю всю прибережну ділянку, далі дорога веде попри кілька баз відпочинку, де мене помічають лише собаки, які щоразу здіймають ґвалт, тому на нього вартові вже не реагують.
Зупиняюся лише, коли до асфальтівки лишається заледве 50 метрів. Попереду між листя вже видніються помаранчеві фрагменти спортивного майданчика і біліє будка туалету. Але перш, ніж до них доїхати, маю повернути людську подобу. Себто вдягнутися. Кладу велосипед у траву (бо дерева далеко від дороги), швиденько дістаю своє вбрання і натягую з не меншою швидкістю, ніж катаю. А от велошолом скидаю, бо після шаленої гонитви і того всього адреналіну він мокрий, наче мені довелося проїхати під дощем, а не безхмарним небом.
У повністю одягненому вигляді виїжджаю на асфальт і повертаю праворуч у бік центру. А коли проїжджаю попри початок Труханів-трейлу, то звідти саме виїздить той велосипедист у синьому. Цікаво, чи знайшов він схожість між голою людиною у велошоломі та одягненою без нього? Але я вирішую не чіплятися до нього з питаннями, бо ж мене чекає ще один вело-челенж - встигнути на роботу!
49
Інші місця / Re: Натуризм в Карпатах
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 15:22Вітаю з новим проєктом!
Думаю, і я колись до цього долучуся, але наразі обставини не пускають(
А взагалі - голі походи в Карпатах - моя давня мрія. В Європі таке вже давно практикують на офіційному рівні.
Думаю, і я колись до цього долучуся, але наразі обставини не пускають(
А взагалі - голі походи в Карпатах - моя давня мрія. В Європі таке вже давно практикують на офіційному рівні.
50
Ресурси / Re: Розповідь Богдана Жолдака ...
Last post by Нівроку - Лип. 13, 2025, 15:17Дякую, що поділилися цим шедевром від справжнього майстра слова! Перша половина - взагалі неймовірна! Ці діалоги - просто геніальна річ. Шкода лише, в кінці якось зам'ялося. Мені здається, кінцівку треба було якось інакше вирішити, але може то суспільна мораль змусила автора так передчасно закінчити фантазію.