ДВРЗ (оповідання)

[Нівроку]

(Це оповідання - продовження історії Олега і Марини. Перша історія тут: http://naturism.org.ua/forum/index.php?topic=258.0)

- Тобі не дуже важко? - запитала вона.
- Та, пусте! - зобразив безтурботність він попри відчуття, що ще кілька кроків, і його руки відваляться, а ноги підкосяться.
Піт рясно заливав чоло Олега, юнак силкувався дати раду диханню, яке намагалася придушити літня спека і парке, як перед грозою, повітря. Так, і ще при цьому посміхатися й робити вигляд, що уважно слухає щебетання Марини, яка крокувала поруч з ним. Але взявся за гуж, не кажи що не дуж! Та хто ж знав, що коли дівчина попросила допомогти донести додому з Нової Пошти «посилочку» від тітки, ця ноша виявиться двадцяти-кілограмовим картонним монстром!
Спершу було дуже навіть неважко. Вечори на тренажерному майданчику в Гідропарку не минули даремно, і Олег прийняв громіздкий вантаж, мов пушинку. Але ненажера час із кожною хвилиною відбирав його сили, квартал змінював квартал, а мова Марини лилася без будь-якого натяку на скоре завершення. І лише, коли попереду зазеленіла стіна соснового лісу, в яку впирався масив приватних садиб, дівчина показала за хвіртку синього кольору:
- Ось і мій дім!
- Це ж треба! Я думав, ти мене до лісу ведеш, - зобразив посмішку Олег, згрібаючи останні сили, аби при цьому не впустити коробку.
- А ти вгадав! - засміялася Марина. - Я - мавка лісова! А в цьому будиночку перебиваюся про людське око.
Коли опинилися всередині, дівчина показала, куди поставити ненависну коробку, що Олег одразу ж і зробив. Щойно позбувшись вантажу, відчув у руках таке полегшення, наче вони перетворилися на крила. Але не встигло його чоло висохти після виснажливого переходу, як юнака кинуло в піт вдруге - Марина повернулася до кімнати зовсім гола!
- О... - тільки й сказав Олег, але вираз його обличчя, далебі, був красномовніший, чим лише розсмішив дівчину.
- Ти такий кумедний, як тоді, коли ми зустрілися вперше, - захихотіла вона. - Наче це не з тобою ми потім плавали голяка і ходили у басейн до натуристів.
- Але ж це не пляж і не басейн, а твій дім! - заперечив Олег.
- Чи ти гадаєш, що натуристи роздягаються лише на людях? Я вдома завжди ходжу голою.
- Ти таки мавка.
- А ти часом не мавкун?
- Що? - спершу не зрозумів Олег, аж поки не помітив бісиків у очах Марини. - Ні, я вдома так не роблю. Та я ж і не сам живу.
- Але ж тут нікого крім нас немає.
- Це так несподівано. Я думав, що лише занесу коробку.
- І не лишишся на вечерю?
Олег завагався. Попри те, що він вже кілька разів роздягався при Марині, в новому місці він почував себе ніяково. І ця несподівана пропозиція геть збила його з пантелику. Його запросили на вечерю. Йому запропонували роздягнутися догола. Гола вечеря - геть новий досвід. Чи спробувати?
- Коли даси раду голосам у голові, приходь на кухню, - посміхнулася дівчина і лишила його на самоті.
Олег роззирнувся. Звичайна собі кімната: великий розкладний диван, меблева стінка, телевізор, журнальний столик, трюмо з шухлядками. Хлопець побачив своє відображення у дзеркалі - у шортах і футболці. Цілком буденний вигляд для такої обстановки. Для нього звичний, бо Марина сказала, що ходить удома без одягу. І Олег знову перечепився об свої думки, бо оголеність для нього й досі асоціювалася з купанням чи засмагою, а в цій кімнаті не зробиш ні одного, ні іншого. Чи роздягнутися просто щоби бути голим? Для чого?
Хлопець вирішив спробувати. Спершу прикрив двері, потім глянув на вікна і переконався, що фіранки приховають його від випадкових поглядів з вулиці. Тільки після того стягнув з себе футболку, шорти і, трохи повагавшись, труси. Подивився у трюмо. Голе тіло посеред звичайного побуту. Якось дико, наче побачити пальму в березовому лісі. Зробив кілька кроків по килиму, сів на диван. Незвичні відчуття, бентежні. Але жити можна. Зібравшись з духом, Олег підвівся і взявся за ручку дверей.
- О, вітаю! - помітила його Марина, коли він зайшов до кухні. - Тепер ти справжній натурист.
- Це... незвично, - зізнався хлопець.
- Тобі сподобається, повір, - запевнила дівчина, насипаючи кашу в тарілки на столі. - Поки я сиру наріжу, сходи на город, вирви кілька пучків зелені.
Олег відгукнувся на прохання, але його рішучості вистачило рівно до зовнішніх дверей. Коли він їх прочинив, то побачив, що город відмежовує від вулиці сітчаста огорожа, за якою легко бачити пішоходів. Так само, як вони зможуть побачити його голим!
- Що, не вродило? - посміхнулася Марина, коли Олег повернувся з порожніми руками.
- Там же люди!
- На моєму городі?
- Ну, вони по вулиці ходять, але ж вони побачать!
- То й що? Ти ж на моєму городі пораєшся, а не лізеш купатися у міський фонтан.
Дівчина подивилася на Олега і зрозуміла, що її аргументи його не переконують, тому замість слів обрала власний приклад. Хлопець лише рота роззявив, коли крізь вікно побачив, як вона без вагань вийшла з будинку, підійшла до рядочків зелені і стала безтурботно вибирати, зовсім не бентежачись, що її оголену фігуру можуть помітити перехожі. Навіть більше! Вулицею саме проходив якийсь дідусь, побачив її, зупинився і вони перекинулися кількома словами.
- Тебе помітили! - схвильовано промовив Олег, коли Марина повернулася зі свіжим пучком.
- Ага, це наш сусід Гаврило.
- І що він сказав?
- Сказав, що буря насувається, варто вікна позачиняти.
- Ні, що він сказав про твій вигляд?
- Здається, нічого.
- Як нічого?
- Коли люди мене так щодня бачать, то на наготу просто перестають звертати увагу.
Олегу це здавалося неймовірним. Як на таке можна не звертати увагу? Чи до всього звикають? Різні думки роїлися в його голові, і тільки розмова на інші теми під час вечері примусила їх не дзижчати так сильно.
Коли дійшла черга чаю, Марина виявила, що немає ніяких смаколиків.
- Не біда, я можу і так попити, - запевнив Олег.
- Та ну, і яке в тебе буде перше враження від мого дому? - заперечила дівчина. - Тут зовсім поруч є продуктовий магазин. Поки чай не вихолонув, швиденько сходимо і вибереш, що тобі до вподоби.
- Гаразд, - погодився Олег і попрямував до кімнати, де лишив одяг.
- Вихід з іншого боку, - помітила його рух Марина.
- Я тільки одягнуся.
- Для чого?
- Ми ж до магазину йдемо. Чи він теж на твоєму городі?
- Ні, магазин на вулиці за наступним перехрестям. Але туди йти швидше, ніж одягатися, а потім знову роздягатися, то нащо марнувати час?
- Піти голим до магазину??? - хлопець уточнив, чи вони говорять про одне й те саме.
- Так! Ти ж знаєш, як називається наш райончик?
- ДВРЗ? - пригадав Олег дзвінку абревіатуру. - До речі, що це означає?
- «Дружні, веселі, роздягнені завжди!»
- «Роздягнені завжди»? - не повірив хлопець.
- Ага, та часом трапляються «рідкісні зануди», яких легше лишити при своїх одягнених думках, ніж переконати у простих рішеннях, - махнула Марина рукою, мовляв, іди вже, одягайся, якщо так бажаєш.
Олег без вагань увібрався у свій одяг і вийшов на ґанок. Тут вже стояла Марина - без будь-чого, якщо не брати до уваги невеличкої сумочки на плечі. Так вони вийшли за хвіртку і попрямували вулицею. Хлопець краєм ока позирав на супутницю, все ще не вірячи в реальність: звичайна дорога в приватному секторі на закапелках Києва, і він іде по ній з абсолютно голою дівчиною. Очманіти!
Хлопця бентежила реакція можливих пішоходів. Ще більше його хвилювало, що йому робити при зустрічі? Намагатися закрити собою безсоромницю? Чи робити вигляд, наче все в порядку речей? А може тут так і заведено. Що, як на ДВРЗ і справді кожен другий гуляє в чому мати народила?
Як на те, ніхто їм не зустрівся. Мабуть всі порозбігалися перед бурею, перші коники якої вже кинулися наперегони, картинно розвіваючи довге волосся Марини. Навіть у невеличкому магазинчику, до якого вони зайшли, не було відвідувачів - лише продавчиня сиділа за прилавком. Одягнена.
- Добрий день, пані Тетяно! - привіталася Марина.
- Привіт, Маринко! - дружньо посміхнулася та. - Що бажаєш купити?
- Нам би тістечок. Які у Вас найсмачніші?
Олег не вірив своїм вухам та очам. Вони спілкувалися так, наче обоє були одягнені. Хоча ж продавчиня не могла не бачити, що її клієнтка гола-голісінька. Але вона не кричала, не викликала поліцію чи швидку, а обслуговувала її, як звичайного покупця.
Із задуми хлопця вивів пакетик зі смаколиками, який дівчина вклала йому в руку. Тільки тепер він помітив, що Марина говорить до нього:
- Ти мовчав, тому я вибрала шоколадні. Ти ж любиш шоколад?
- Так, звісно, - неуважно відповів той.
Вони вийшли з магазину і стали - на вулиці порядкували щільні шеренги дощу.
- Перечекаємо? - запитав Олег.
- Тепер ти бачиш перевагу голизни? - засміялася Марина, зробивши кілька кроків під зливу і повернувшись під дашок; хлопець зачаровано дивився, як по її шкірі стікають крапельки небесної вологи. - Мені не страшний дощ - я швидко намокну, і так само швидко висохну, особливо якщо прийду додому і скористаюся рушником.
- Ми можемо побігти, тоді я не сильно намочуся, - запропонував Олег.
- О, забіг під дощем! - зраділа дівчина, і стартувала не чекаючи.
Хлопець прожогом кинувся за нею, але наздогнати виявилося непросто. Марина бігла прямо, не зважаючи на калюжі чи пісок, а Олегу доводилося оминати водяні перешкоди, аби не набрати зайвого у кеди. Але дух змагань взяв своє, хлопець обійшов суперницю на черговому віражу, та майже перед самою хвірткою послизнувся і плюхнувся у самісіньке багно. Об нього перечепилася і Марина.
Підвелися обоє перемащені, наче ті шоколадні тістечка.
- Від долі не втечеш, - засміялася юнка, дивлячись на промоклого наскрізь хлопця.
- І що тепер робити? - розпачливо мовив Олег.
Наслідки падіння Марини зникли самі по собі - поки вони дійшли до дверей, дощем змило зі шкіри майже всю багнюку. З одягом Олега такий фокус не пройшов. Коли він роздягнувся у кімнаті, виявилося, що бруд в'ївся навіть у труси, не кажучи вже про великі ділянки на шортах і футболці. Довелося дівчині закинути лахи до пральної машинки на швидке прання.
Поки побутова техніка працювала над одягом, Олег з Мариною сіли чаювати на кухні. На диво, тістечка від падіння не постраждали, і тепер добре смакували з духмяним чаєм. Несподіваний крос викликав хвилю позитиву й розмова точилася з новою силою. Хлопця охопила хвиля приязні до дівчини. Йому подобалося у ній геть усе: її голос, те, як обличчя обрамлюють пасма волосся, як сяють її очі й рухаються уста, як насторожено дивляться на нього кінчики її перс...
Схоже його погляд перехопила Марина, бо враз замовкла, посміхнулася і несподівано поцілувала. Приємне тепло розлилося в Олега внизу живота. Він почав думати, як продовжити тему з поцілунком, аж раптом почулися чиїсь голоси знадвору.
- Це батьки повернулися! - мовила дівчина і швидко вискочила з-за столу.
- Батьки? - отетерів Олег, який навіть не припускав, що Марина живе не сама.
Поки хлопець збирав думки до купи, юнка зникла в кімнаті, а за мить прочинилися інші двері й увійшли чоловік та жінка середніх років. У звичайному для міста одязі, ледь намоклому від залишків зливи, яка знову поступилася сонячній погоді за вікном. Вони привіталися і зацікавлено подивилися на голого незнайомця в їхній кухні. Олег відчайдушно намагався дати раду метушливим думкам: він у чужому домі, зовсім без одягу на очах у його мешканців, ще й Марина десь завіялася. Вона би все пояснила, але чомусь втекла. Невже злякалася? Може весь той натуризм - просто її химерна вигадка, і в неї вдома не заведено ходити голим. Де ж вона???
І небо почуло його благання - Марина повернулася. Але, вдягнена! Щоправда, лише у довгий халатик, та все ж! Олег відчув, як його обличчя починає наливатися червоним від хвилі сорому. Не так, зовсім не так він уявляв собі знайомство з батьками своєї дівчини!
- Мамо, тату, дивіться, який барвистий халатик надіслала мені тітка Вікторія, - мовила вона, крутнувшись на одній нозі, аж поли краї ледь розійшлися, на мить показавши її звабливе тіло. - А це той Олег, про якого я розповідала.
- Натурист? - перепитав чоловік.
- Угу, - промимрив хлопець, який все не міг проковтнути шматок тістечка, що застряг у горлі ще на початку сцени.
- Почувайся як вдома, - посміхнулася жінка, і Олегу аж від серця відлягло.
А коли подружжя вийшло і за кілька хвилин повернулося голим, то він і зовсім відчув полегшення, наче був на чужині й потрапив до своїх. Тільки на Марині був одяг, але чисто номінально: поли халату остаточно розійшлися, і тканина ледь трималася за плечі, відкриваючи для огляду груди і живіт. У такому вигляді юнка виглядала ще спокусливіше, і юнак відчув, як в нього внизу знову наростає збудження. На щастя, цього ніхто не завважив, та й розмова точилася про інше, тому тіло дало спокій.
Спільна вечеря переросла у кіносеанс в кімнаті. Олег сидів на дивані поруч з Мариною і, користуючись напівтемрявою, обіймав її. Хоча до більш активних рухів у присутності батьків не наважувався.
Як фільм скінчився, хлопець зрозумів, що настала пора попрощатися. Але виявилося, що одяг ще не висох.
- То нехай лишається у нас ночувати, - запропонувала мама.
- Спатимеш зі мною в кімнаті. Тільки я зверху! - заявила Марина і потягла Олега за руку.
Хлопець знову відчув, як починає пекти раків. Перший раз у цьому домі, а дівчина вже пропонує сексуальні пози, та ще й присутності власних батьків! Проте реальність розчарувала банальністю - у кімнаті Марини стояло двоповерхове ліжко.
- Зазвичай на верхньому спав мій брат, але зараз він на стажуванні, тому верхнє моє. І не заперечуй! - засміялася дівчина.
Вони поцілувалися і обійнялися. Олег відчув своїм тілом її тіло, його наче обпекло дотиком її перс і кучериками нижче живота. А коли він відчув, як халатик спав додолу, то йому аж у горлі пересохло.
- Ну, добраніч! - посміхнулася Марина і хутко заскочила на другий ярус ліжка.
Юнак зачаровано дивився, як дівчина загорнулася під простирадло і солодко замружившись, почала мандрівку до країни снів. Він лише посміхнувся у відповідь, ліг на своє ліжко і поринув у солодкі мрії.
Рано вранці його розбудило якесь шарудіння. Розплющивши очі, він не одразу зрозумів, де знаходиться - у кімнаті ще панувала напівтемрява, яку відчайдушно намагався розігнати світлий прямокутник незнайомого вікна. Несподівано згори звісилися ноги, а потім на підлогу зіскочила Марина. Він не бачив її обличчя, але силует на тлі вікна тішив око спокусливими лініями.
- Марино... - солодко прошепотів Олег.
- Ходімо, щось покажу, - так само тихо мовила Марина, потягнувши його за руку.
Все ще перебуваючи у полоні залишків казкових сновидінь, хлопець слухняно дав себе вивести зі спальні, потім з дому і далі.
- Марино! - несподівано дійшло до нього, що це вже не сон, а на яву.
Та було пізно - вони стояли посеред вулиці обоє голі!
- Тобі сподобається! - посміхнулася дівчина. - Я щоранку виходжу на голу пробіжку лісом.
- А якщо нас побачать?
- У неділю на світанку в лісі? - звела брови Марина. - Та всі ще спатимуть до третіх півнів.
Олег недовірливо подивився вдалину вулиці. Справді, ніде нікого. І ліс починається зовсім поруч. Може й справді, дарма бентежиться? Ще й Марина каже, що не вперше таке влаштовує. Власне, чом би й не спробувати?
Вони перейшли дорогу і, ледь ступивши на стежку, побігли. Спершу хлопцю було дуже незвично. Без кедів він почувався мало не так само незручно, як раніше без одягу. Але, що дивно, поступово ноги самі призвичаїлися торкатися ґрунту, а відчуття від дотику стоп так шокували його, наче він все життя був глухим і раптом пізнав райську музику.
Олег прямував за Мариною, яка бігла то однією стежкою, то іншою, часом і лісовою дорогою пролягав маршрут. Спершу хлопець більше уваги зосереджував на поверхні доріжки перед ним, аби випадково не стати на шишку чи гостру галузку. Та поступово це налаштувалося автоматично, і він підвів погляд.
Ранковий ліс тішив первісною красою. Велетні сосни і кущики малини, розлогі галявини і таємнича гущавина - усе складалося в доладну картину, центр якої прикрашала фігура Марини. Олег вже неодноразово бачив її голою, але переважно у статиці. Коли ж вона бігла, то з'являлося ще щось, таке невловиме, але неймовірно захопливе. Наче то й справді не людина, а мавка лісова.
Хлопець намагався не відставати, аби не упустити жодної миті споглядання руху її ліктів, сідниць і п'ят, щоби бачити, як від порухів повітря розвіваються пасма її волосся, як вигинається її тіло на несподіваних закрутах доріжки.
А потім дерева несподівано розступилися і шлях вивів на пісочний пляж на березі великого лісового озера. Марина без попередження забігла у воду й попливла. Олег вчинив так само.
Після пари кілометрів тіло вже розігрілося і тому йому так хороше було відчути прохолоду заповітного плеса! Наче потрапити до оази повної води серед мертвої пустелі. Аж не вірилося, що це вже не сон. І що на світі є ще хтось, окрім нього з Мариною.
Але таки, це був не сон, і поки вони хлюпалися в озері, на пляжі з'явилося двійко жіночок пенсійного віку. Прибулі роздягнулися і заходилися приймати сонячні ванни. Тим часом Марина відчула, що вже накупалася і вийшла на берег. Олег попрямував за нею, а коли проходив повз жіночок, вони на нього якось дивно вирячилися, а одна не стрималася:
- Ні стиду, ні виду! Ти хоч би руками прикрив своє хазяйство!
І тільки тепер хлопець звернув увагу, що відпочивальниці одягнені в купальники. Він нічого не відповів, а тільки побіг, аби наздогнати Марину, яка вже зайшла до лісу.
- Ти ж казала, що тут «роздягнені завжди»! - нагадав Олег.
- А ще говорила про «рідкісних зануд», - мовила дівчина. - Я не знаю тих жіночок, але у подібних випадках просто не треба їх зачіпати - кожному своє.
- І багато тут таких трапляється зранку? - захвилювався хлопець, очікуючи, що його знову побачать голим.
- Ну, буває, - зітхнула Марина. - То, хтось собаку вигулює, або теж на пробіжку виходить. Але, тільки уяви, багато хто бігає одягненим!
- Та ти що! - зобразив здивування Олег.
Замість відповіді дівчина знову побігла. Хлопець поспішив за нею. Але тепер його задоволення отруювала невпевненість, адже казка закінчилася - ліс не належить лише їм. З-за будь-якого повороту може вискочити випадкова одягнена людина. А якщо із собакою? Олега аж пересмикнуло від картинки, як він уявив, що тікає голим від оскаженілого псюри.
Але не так сталося, як гадалося - їх наздогнало авто. Хлопець не знав, у які кущі стрибнути, аби сховати свою наготу, але Марина, навпаки, підійшла до віконечка, що прочинилося, щойно машина зупинилася біля них.
- Привіт, Миколо! - посміхнулася вона водію.
- Вітаю, Марино! - радо мовив він. - Як пробіжка?
- Дякую! Як завжди, неймовірно!
- А то хто з тобою?
- Це мій хлопець Олег. Підкинеш нас додому?
- Звичайно!
Марина відчинила двері і сіла. Проте Олег все не міг набратися рішучості, прикриваючись кущиком. Ще ніколи він не їздив у машині голим. Та ще з одягненим водієм.
- Олегу, то ти їдеш, чи сам прибіжиш? - гукнула Марина.
Про останнє він якось і не подумав. З жахом уявивши, як лишиться один посеред незнайомого лісу і зовсім без будь-чого, він миттю підскочив до авто і заліз на заднє сидіння. Машина рушила.
- Олегу, це мій сусіда через дві хати Микола, - пояснила Марина.
Микола розповів, як щойно їздив на риболовлю. Улов сьогодні не вельми великий, але після вчорашньої зливи повітря в лісі - просто щось із чимось. Олег не міг з цим не погодитися. Але що йому не подобалося, це те, як той рибалка раз-по-раз дивиться на нього через дзеркальце. Здавалося, ніби він роздягає його поглядом, хоча куди тут вже більше роздягнути. Юнаку найбільше кортіло тільки, аби швидше закінчилася ця поїздка. Тому його так прикро вразило, коли Микола повідомив, що має спершу заїхати на Нову Пошту, а потім вже завезе їх додому.
Вони виїхали з лісу іншою дорогою. Олег вдивлявся в ряди незнайомих садиб і рахував число кварталів, які вони минали. Схоже, авто заїхало вглиб райончика, бо навколо замайоріли багатоповерхівки, на вулицях стало більше людей і машин. Олег підсвідомо втиснувся у диван, аби його не помітили ззовні, натомість Марина, на передньому місці, зовсім не комплексувала з того, що сторонні можуть побачити не лише її обличчя.
Біля відділення Нової Пошти авто зупинилося, Микола вийшов, але за кілька хвилин повернувся назад:
- Уявіть: вони надіслали посилку на сусіднє відділення! Доведеться вам ще трохи зі мною прокататися.
Олег не був у захопленні від чергової зміни планів. Йому все більше хотілося лише одного: повернутися туди, де він лишив свій одяг. Хлопець роздивився навколо і впізнав цю місцевість - саме звідси вчора він ніс коробку. Тож дорога знайома, хоч і не дуже близька. Але, у будь-якому разі, піти пішки буде швидше, ніж їхати ще невідомо куди. І Олег, набравшись рішучості, заявив:
- Ні, я вже накатався! Марино, ходімо пішки.
Не чекаючи відповіді, він відчинив дверцята і вийшов. Зупинився і відчув дивну увагу. Здавалося, наче люди навколо забули про свої справи і всі водночас подивилися на нього. Дивно якось глянули, наче вперше бачили голу людину на вулиці. Чи й справді, вперше?
Олег відчув неприємний холодок на спині, смикнув ручку дверцят і швиденько заліз назад. Микола з Мариною теж дивилися на нього, як на марсіянина.
- Що не так? - запитав Олег.
- Ти ж голий! - відповіла Марина.
- Справді? - перепитав Олег, поглянувши на Марину, яка мала одягу не більше, ніж він.
- Може там, звідки ти, всі ходять голяка, але тут так не прийнято, - запевнив Микола.
- А як же ДВРЗ? - не здавався Олег.
- А що не так з Дарницьким Вагоно-Ремонтним Заводом? - здивувався Микола.
- То він повівся на те, що я в себе на кутку ходила голою, - мовила Марина. - Але ж де наша околиця, а де центр райончика!
- Гаразд, я відвезу вас додому зараз, бо інакше для вас викличуть машинку з маячками, - резюмував Микола і натиснув на газ.
За кілька хвилин авто зупинилося біля знайомої хвіртки. Першою вийшла Марина, але Олег тепер вагався, дув на холодну воду, обпікшись на молоці.
- Та не бійся, тут можна, - запевнив Микола. - Батьки Марини здавна в натуризмі, то в цій околиці люди звикли до таких диваків.
Збентеження Олега поступово згасло і, побачивши, що дівчина вже відчинила хвіртку, він поспішив вилізти з машини і передислокуватися на подвір'я, аби скоріше зникнути з очей можливих свідків. Залишалося тільки зайти до будинку, але...
- Замкнено, - знизала плечима Марина, смикнувши за ручку дверей. - Схоже, батьки поїхали на ринок і зачинили на замок, подумавши, що ми ще спимо.
- І що тепер робити?
- Почекаємо тут, - запропонувала дівчина, сідаючи на лаву біля стіни.
- Тут? - Олег з тривогою глянув на сітчасту огорожу, з-за якої їх легко було бачити з вулиці.
- Хіба-що...
- Що?
Замість відповіді Марина почимчикувала за ріг, жестом показавши піти за нею. За поворотом у стіні десь під дахом було видно невелике прочинене віконце.
- Це наша душова кімната. Підсади мене, я залізу, а потім відчиню тобі двері зсередини.
Хлопець підставив руки, Марина стала на них босими стопами, потім стала на його плече, далі на підвіконня і незабаром зникла всередині. Але за ті кілька секунд, що він тримав дівчину, біля його обличчя промиготіли всі її принади, і йому стало враз млосно-солодко аж до запаморочення. З країни еротичних фантазій його повернув лише голос дівчини, яка вже опинилася всередині:
- Іди до дверей, зараз відчиню.
Олег слухняно виконав прохання, і коли клацнув замок, то в нього наче щось вибухнуло в голові. Злегка хитаючись, він зайшов і замкнув двері.
- А це ще нащо? - здивувалася Марина.
- Ми тепер самі... - мовив Олег.
- І?.. - перепитала дівчина, відступаючи.
- Я знаю, що теж цього хочеш! - рикнув хлопець і кинувся на неї.
Марина тільки пискнула, як він повалив її на підлогу. Вона відчула, як їй в стегно вперлася тверда гаряча плоть, і на мить якесь оціпеніння від здогаду скувало її рухи. Олег ніколи не бачив у неї таких великих очей. Їх сповнював переляк і це його заводило ще більше. Він відчув долонями її пружні перса, потім його рука заволоділа її кучерявою долинкою, і, коли він вже наважився піти на таран, дівчина ніби отямилася. З диким криком вона вивільнила руку і дала йому ляпаса, а потім різко вивернулася і кинулася геть.
Олег поспішив підвестися, але на мить його хіть збила дівоча п'ята, що влучила йому в лоба. Тримаючись за свіжий синець, він поспішив наздогнати утікачку, яка майже встигла сховатися в душовій. В останню мить хлопець підставив ногу, і двері не зачинилися. Марина марно намагалася замкнутися. Олег з силою штовхнув, і прорвав оборону.
Дівчина скрикнула, як хлопець притиснув її до стіни душової кабінки.
- Олегу, скажи, що це ти так жартуєш!
Але хлопець лише гарчав, стиснувши руки своєї жертви, і збираючись прилаштувати свого розпашілого напарника у жадане місце. Дівчина безуспішно намагалася вивільнитися з-під влади накачаного тренажерами тіла, і, коли зрозуміла, що зараз станеться найгірше, зробила єдине, що могла - вільним зап'ястям повернула ручку змішувача.
Струмені холодної води збили з пантелику настирливого коханця лише на якусь секунду. Але цього вистачило, аби Марина вискочила з душової кімнати і заблокувала двері ззовні. Олег кілька разів гримнув кулаком і спинився. Холодна вода його протверезила, збудження зійшло нанівець і він з жахом усвідомив, що накоїв. Він вимкнув воду і прислухався. У будинку панувала тиша.
- Марино?
Анічичирк.
- Чуєш? Пробач, я захопився.
Мовчанка.
- Марино, випустиш мене?
Олег марно прислухався - не було чути ані звуку. Він трохи посидів на краю ванни, витерся якимось рушником і зиркнув на віконце. Кілька зусиль - і хлопець опинився на волі. Обійшов будинок і виявив, що вхідні двері досі замкнені. Завважив на ґанку розкиданий якийсь одяг. Придивився - то його вбрання і кеди, вже просохлі.
- Марино? - ще раз гукнув хлопець, і зрозумів, що все скінчилося.
Він вдягнувся, вийшов за хвіртку і, востаннє глянувши на будинок, безуспішно намагаючись у вікнах розгледіти обличчя дівчини, почимчикував до трамвайної зупинки.
У голові його крутилися печальні думки. Як він міг так себе підвести? Яка муха його вкусила? З іншого боку, а що ще можна було очікувати, коли він постійно збуджувався за останні півдоби? Смішно сказати, у нього були дівчата, з якими він мав секс і ні разу їх не бачив голими до цього, а тут все навпаки.
Наче сомнамбула, Олег дійшов до зупинки і заходився чекати трамвая. Він не лічив хвилини очікування, бо вони злилися в одне тужливе переживання. А коли з'явився червоний вагончик, він поліз у кишеню і зрозумів, що десь посіяв...
- Гаманець? - почувся знайомий голос.
Хлопець обернувся і побачив її. У легкій літній сукні стояла Марина, тримаючи в руці його пропажу. Олег зустрівся з нею поглядом і не витримав, втупився у її босоніжки.
- Марино, пробач, я...
- Пусте! Тримай, бо трамвай без тебе поїде, - простягнула вона гаманець.
Хлопець взяв його з важким серцем, наче заліковку після проваленого іспиту.
- Ми вже не побачимося? - спитав він, обернувшись на східцях.
- Хтозна, - хитро підморгнула Марина. - Принаймні, ти не безнадійний.
- Справді? - пожвавився Олег.
- Авжеж, - запевнила вона і, перш, ніж двері зачинилися, хлопець встиг почути: - До тебе зі мною ще ніхто не наважувався на голу пробіжку лісом.

Київ,
8 - 10 жовтня 2020 року.

[Hamypucm]

😀👍 такими темпами, тут незабаром буде наша мінібібліотека.

[Нівроку]

😀👍 такими темпами, тут незабаром буде наша мінібібліотека.

Дякую)
Якщо кожен докине щось від себе, то так) Я знаю, не всім легко вигадувати нові історії, тому можна хоча би перекладати англійські тексти. Upliner кидав посилання на кілька англомовних добірок історій (останнє повідомлення в кінці 1 сторінки: http://naturism.org.ua/forum/index.php?topic=31.0).

[Hamypucm]

Та де там нелегко... Взагалі дуже важко! До цього необхідно мати певний хист та власне талант. Бо інакше вийде примітив і антицікавість. 😄

[Нівроку]

Та де там нелегко... Взагалі дуже важко! До цього необхідно мати певний хист та власне талант. Бо інакше вийде примітив і антицікавість. 😄

Згода, не в кожного хист до написання історій. А що, як написати свою ідею історії про нудистів ШІ, щоб він її загорнув у художній текст?

[Валик2]

Я колись піднімав це питання - може оповідання випускати у вигляді аудіокниги. Я із задоволенням, і буду слухати і у разі потреби допоможу технічно.