Тортик (оповідання)

[Нівроку]

(Закінчення. Початок тут: http://naturism.org.ua/forum/index.php?topic=260.0)

Я поставила тортик на конвеєрну смужку, підвела очі на касирку і мало не зомліла з несподіванки - вона сиділа на своєму місці абсолютно голою!

- Доброго ранку! - невимушено посміхнулася та мені. - Пакет потрібен?

- Так, один, будь-ласка, - автоматично промовила я, намагаючись зібрати до купи щойно тріснуту картину світу.

Ось звичайний невеликий супермаркет, просто каса і наче адекватна касирка. Єдине, що не вписується в канони буденного походу по покупки - чомусь касирка не мала не лише уніформи, але й взагалі ані найменших натяків на яку-небудь форму, якщо не брати до уваги бейджик на смужці навколо шиї, який у такт рухам дівчини злегка погойдувався трохи нижче рожевих маячків її невеличких грудей.

Я так зайнялася відбудовою картини світосприйняття, що не почула суми, яку озвучила касирка, тому просто дала картку, а потім неслухняними руками намагалася розкрити новенький пакет, щоб вставити до нього тортик.

- Вам допомогти? - озвався за моєю спиною наступний покупець і я вже готувалася ввічливо відмовитися, але, коли обернулася, слова застрягли в моєму горлі - той теж стояв у чому мати народила!

Боже, що діється? Одна чудасія - ще куди не йшло. Але коли щось повторюється, це вже починає ставати схожим на правило. Може це якийсь новий тренд боротьби зі серпневою спекою? Чи ми всі ходимо голі, а я просто не звертала уваги? Я на мить опустила погляд і пересвідчилася: зі мною все гаразд. Моя футболка і шорти все ще на мені. То що ж відбувається? Може шоу з прихованою камерою?

- Ось так, дивіться! - люб'язно посміхаючись, юнак подав мені пакетик з тортом, який він сам в нього поклав, поки я губилася в плетиві власних думок.

Я мимоволі ковзнула поглядом по його привітному обличчю, засмаглих плечах, ледве волохатих грудях, торсу з видимими кубиками і... На щастя, те, що мало бути далі, закривала біла пляма пакету. Я зібрала яку могла посмішку, видобула знічене: «дякую!», ховаючи погляд, забрала пакет, а потім кулею вилетіла з супермаркету.

Надворі мене чекав Макс. Одягнений. І вже один цей факт повернув твердий ґрунт під мої ноги. Я кинулася до друга, як до вірного рятівника від навколишнього божевілля.

- Максе, уяви: там касирка і покупець... - схвильовано почала я.

- ... голі, - спокійно завершив він.

- Як? - екстрасенсорні здібності хлопця застали мене зненацька.

- У нашому селищі носіння одягу не обов'язкове, і багато-хто цим користується. Особливо влітку, - розвіяв будь-які припущення про надприродні сили або чиєсь божевілля Макс.

- Не може бути! - світ, який щойно відновив рівновагу в моїх очах, втретє за ранок пустився в шалений танок.

Вдруге - це було в супермаркеті з тортиком.

А вперше - вдома у Макса, куди ми саме сьогодні повернулися з Карпат. Випадково я лишилася без ключів від квартири, а моя співмешканка Наталка мала повернутися лише через два дні, тому Макс люб'язно запропонував мені провести ці дні у нього під Києвом - на щастя, будинок його родини може витримати і більше перенаселення. Єдине, про що змовчав мій супутник - його батьки просто посунуті на натуризмі, отже можуть, не соромлячись наготи, і по будинку швендяти, і на двір виходити, і гостей зустрічати.

Це був для мене справжній шок - побачити пару поважного середнього віку, що стояла перед нами у вбранні Адама та Єви і при цьому вела себе так невимушено, наче зовсім забулося, що правила пристойності вимагають прикривати хоча б деякі місця.

- Мої батьки, - наче нічого дивного не відбувалося, представив мені своїх предків Макс. - Лев Олександрович та Софія Петрівна. А це - Оксанка, вона хоче досліджувати натуризм і екологічні рухи.

- Дуже приємно, - приязно кивнув головою злегка розповнілий чоловік.

Майже все його тіло, руки і ноги густо вкривало починаюче сивіти волосся. Дещо опуклі груди і трохи налите черевце, в тіні якого зовсім випадало з погляду чоловіче начало, робило його в якійсь мірі схожим на тітку, вбрану в чудернацький волохатий комбінезон. Але борідка і, звісно, голос, виразно виказували чоловічу стать.

Натомість його дружина зберегла підтягнуте худорляве тіло без ані найменшого натяку на рослинність. Якби не обличчя, на якому вже почали проступати зрадливі зморшки, я б не дала мамі Макса і тридцяти років.

- Певно ви зголодніли з дороги? - помітила наші втомлені поїздкою обличчя Софія Петрівна. - То йдіть нагору, роздягайтеся, мийтеся, а ми поки приготуємо сніданок.

- Максе? - обернулася я до хлопця, коли подружжя пішло на кухню. - Чому ти не попередив?

- Ти б тоді не погодилася. А я хотів, щоб твоє враження про натуризм змінилося.

- Змінилося? Поки-що мені все здається жахливим збоченням. А раптом ми прийдемо на кухню, а вони там на столі кохаються?

- Мої батьки не такі! Так, вони не носять одяг, але в усьому іншому послуговуються такими ж принципами, як решта людей. І на секс накладені такі ж обмеження або навіть ще більш жорсткі - щоб не було приводів звинувачувати їх у розпусті.

- Хай так, але мені однаково краще піти звідси. Я просто не зможу роздягтися і ходити отак голою, як вони. Все ще сильні негативні спогади.

- То й не роздягайся! Тут все добровільно.

- Але я тоді буду білою вороною!

- Не будеш. Я теж ходитиму одягненим - мені на цьому не залежить.

- Правда? - подивилися я на нього пильно, але Макс не встиг відповісти, бо дерев'яні сходи знову зарипіли, а за мить до нас спустилася якась дівчина, тримаючи за руку... Міна!

- Брате? - за обох озвучив здивування Макс, бо ж ми тільки цього ранку втрьох повернулися з Карпат до столиці, але Мін дорогою додому ще мав якісь справи. - Ти винайшов машину часу чи розкрив таємницю левітації?

- Я би сказав, що машина знайшла мене сама, - тішився зі справленого ефекту Мін. - Поки ви каталися електричками, я зустрівся з Маргаритою, що саме їхала до нас, і вона з вітерцем мене домчала своєю тачкою.

Зайве казати, що, як і батьки, Мін зі своєю супутницею з'явилися нам на очі повністю голі. Звісно, це якщо не брати до уваги браслетів на руках і золотого ланцюжка на шиї дівчини та сандалів на високих підборах, якими Маргарита намагалася приховати свій невеликий зріст. Натомість вона мала густе темне волосся, що, на заздрість багатьом дівчатам, спадало мало не до талії. Акуратна інтимна зачіска, дразливо задерті груденята і доладно підібраний макіяж на лиці у купі з королівською осанкою і не менш впевненим обличчям красномовно свідчили, що дівча знає собі ціну.

Натомість Мін тримав себе значно вільніше, особливо ту свою частину, що розхитувалася маятником, коли він спускався сходами. Мабуть йому приносило задоволення бачити, як я оглядаю його оголеність. Та й узагалі мій спантеличений вигляд такого жартівника, як Мін просто не міг не смішити.

- Ну, ви підіймайтеся, готуйтеся влитися у наш відкритий колектив, а ми підемо на кухню знайомитися з меню, - кинув він нам мене погляд, переповнений бажанням побачити мою наготу, взяв Маргариту за руку і подався до батьків.

Тоді я подумала, що зі спогляданням геніталій на сьогодні завершено. Бувають же дивні сім'ї, і мені оце химерна доля послала зустріч з однією з таких. Але пригода в супермаркеті дала зрозуміти, що все несподіване тільки починається. А дорогою додому, коли ранок вже суттєво поступився суботньому дню, почали стрічатися перехожі, які, як і попередив Макс, надавали перевагу повітряним ваннам перед носінням одягу.

Ось щось захоплено обговорюючи повз нас пройшла пара засмаглих до коричневого чоловіків. Рівномірна засмага їхніх сідниць переконливо свідчила, що вони за літо ні разу не влазили у плавки. Он на тому боці молода гола мама пхає візочок з дитинчам. А на цьому перехресті, вигулюючи невеликого волохатого песика, бабуся переходить дорогу. Розтягнуті груди, обвислий живіт і чималі складки шкіри на руках і ногах скидаються радше на якесь чудернацьке вбрання - мій мозок відмовляється вірити, що ця поважна особа гола. Але ні вікові вади тіла, ні відсутність одягу, який би їх закривав, не псував настрій старій - посміхнувшись і побажавши доброго ранку, вона спокійно подибуляла повз нас.

- Хворі люди! Нащо таке демонструвати! - вилила я своє хвилювання на Макса, коли ми відійшли за поворот.

- Вони демонструють лише відкритість до світу і готовність сприймати інших такими, які вони є, - запевнив хлопець.

- Може й так, але виглядає це огидно, - наполягала я. - Он подивися на того старого з паличкою. Та в нього ж... - далі стримувати огиду мені не стало сил і я відвернулася. - Я хочу піти з цього місця. З мене досить цих схибнутих ексгібіціоністів.

- Гаразд, - погодився Макс. - Давай занесемо тортик додому і сходимо провітримося до озера. Може й Міна з Маргаритою там зустрінемо.

З цією парою ми розсталися майже одразу після сніданку. Як Макс і обіцяв, він спустився до столу одягненим (у легкі шорти та футболку, як і я). Наша поява найсильніше розчарувала Міна, але ніхто й виду не подав, що ми чинимо не правильно. Господарі дому в усьому давали знати, що поважають вибір своїх гостей. Їх міг засмутити хіба демарш Макса, який ніби як був одним з них, а тут перекинувся в інший табір. Але я була безмежно вдячна хлопцю, що він не пішов за більшістю, а зробив вибір на мою користь.

За трапезою батьки цікавилися, як пройшла наша Карпатська мандрівка. Натомість повідали кілька місцевих подій, що трапилися протягом тижня. Словом, звичайний родинний сніданок, невимушені теми - ніякого натяку на особливості зовнішнього вигляду. Але коли після сніданку Лев з Софією пішли до садочка, Мін таки порушив болючу для мене розмову:

- От бачиш, натуристи - такі ж люди, а ніякі не збоченці! А вся справа у чому? - запитав він і, не дочікуючись відповіді, показав собі пальцем на скроню. - Вся справа у цьому! Звичайна людина, коли бачить оголену особу протилежної статі, то підсвідомо сприймає це як сигнал до статевих зносин. Але якщо включити мозок і позбутися когнітивного дисонансу, то я буду збуджуватися не тоді, коли мої очі вловлять голу кралю, а тоді, коли сам вирішу. Не віриш? - помітив недовіру в моєму погляді Мін. - Дивися!

Він попросив Маргариту встати, підвівся сам, підійшов до неї і почав обіймати, мацати, гладити - аж та стала сміятися, що їй лоскітно.

- Бачиш? - обернувся він до мене і тицьнув пальцем у свій статевий орган, що безсило звисав, наче пробита кулька. - Ніякого збудження, хоча ж апетитна штучка, хіба ні? - кинув він спокусливий погляд на подругу, аж та зашарілася.

- Ну так, ти зовсім не збудився, - визнала я. - Хоча, можливо...

- Що можливо? - не витримав моєї паузи Мін.

- Ну, мені не зручно про це говорити, - знітилася я. - Але раз ти питаєш... Може ти імпотент і не знаєш що таке ерекція в принципі?

- Я не знаю? Я? - загорівся хлопець. - Марго, йди до мене!

І перш, ніж дівчина встигла писнути, Мін міцно пригорнув її до себе, його губи сплелися з її губами, а тіло стало провокувати якісь імпульсні рухи. Лише мить тривала розгубленість Маргарити, а далі вона технічно випручалася з нахабних обіймів і відскочила на крок:

- Веніаміне! Візьміть себе в руки!

- Та я ж тільки показати! Що такого? Ми ж удома! - і він знову кинувся до дівчини, але та вже встигла відбігти ще на кілька метрів.

- Навіженець! Не чіпляйся до мене зараз, бо поїду додому! - обличчя Маргарити наливалося багрянцем, а рішучий погляд запевняв у реальності погроз.

- Ну й не треба, я сам можу! - кинув затію збудитися зі сторонньою допомогою Мін і взявся рукою за свій все ще в'ялий член.

- Вважай, що ми не знайомі! - прошипіла Маргарита, бачачи, як на очах у друзів починає мастурбувати її бойфренд.

- Зачекай, це ж був лише жарт! Жарт! - кинувся навздогін за дівчиною хлопець, коли та підкріпила свої погрози втечею з кухні.

Я ще посиділа кілька хвилин з Максом у спорожнілій кімнаті, перебуваючи під враженням від несподіваної сцени.

- Потрібно їх помирити, - врешті поборола я своє заціпеніння.

Ми обійшли всі кімнати будинку і подивилися навколо, але знайшли тільки батьків, що засмагали на шезлонгах біля невеличкого басейну. І тоді я запропонувала піти купити тортик, щоб замирити молодят. Коли ж ми повернулися, ситуація лишалася без змін і Макс повів мене до озера - найпопулярнішого місця відпочинку на природі місцевої молоді.

Справа наближалася до полудня і на пляжі вже зібралася невеличка компанія - два хлопці та одні дівчина. Не вгледівши Міна і Маргарити, ми вже збиралися йти собі далі, аж тут хтось із трійці помітив нас:

- Максе, ми якраз збиралися пограти у волейбол - давайте з нами!

Раніше б я відмовилася - з огляду на їхню повну оголеність. Але тепер це мене хвилювало все менше і менше. Тобто, я не була готова роздягнутися сама, але бачити навколо голі тіла, до того ж молоді і красиві, мені це вже не здавалося такою крамолою, як колись.

Ми кидали м'ячик, а кількість гравців ставала все більше. За якихось півгодини вже з десяток оголених тіл підстрибувало по колу, відбиваючи м'яча. Окрім нас інші не носили ніякого вбрання. Тобто, вони не лише грали голими - вони так сюди прийшли з селища. І це мене дивувало ще більше. Одна річ, коли люди потрапляють на нудистський пляж і роздягаються на місці. А інша - коли одягу тут взагалі немає, як такого!

Точніше, маже немає. Бо он та дівчина з русявою косою чомусь одягла світлу блузу, яка закривала її руки до самих кистей, а саме тіло було приховане лише від шиї до пупка. Все, що нижче - на вільний огляд. Я перепитала Макса, що то за дотепна альтернатива топлесу, на що він відповів, що це Гануся, яка напередодні плавала з хлопцями на байдарках і спалила плечі та руки, тож тепер ховає їх від сонця.

Усі ж інші не приховували нічого, і мене мало до сміху не розбирало бачити з незвички, як при ударах м'яча підстрибують собі чоловічі артефакти. А деякі дівчата так артистично відбивали подачі, що їхні перса виписували в повітрі просто карколомні вісімки! Окрім розважальної складової спостереження принесли мені й певні заспокоєння. Я помітила, що тільки двоє дівчат виголюють волосся внизу живота, а інші дві спокійнісінько ходять з ним і від того зовсім не комплексують. А для мене ж особисто це був один з пунктиків: мені здавалося, що це так не по-сучасному, мати «рослинність» між ногами, але скосити її в мене рука не підіймалася.

Поки я обмірковувала свої спостереження, компанія знялася і гайнула купатися. Макс кинув вичікувальний погляд на мене. Але ж я не мала купальника, в одязі лізти не хотілося, а без нього я все не могла.

- Якщо ми зайдемо прямо зараз, ніхто не встигне помітити твоєї наготи. А як будеш у воді - то й поготів, - втішив Макс, і я наважилася.

- Тільки ти теж відвернися. Роздягайся і заходь перший, а я - за тобою, - попередила я його.

Макс одразу стягнув труси з шортами (футболка опинилася на піску ще під час гри у волейбол) і, не обертаючись, почав заходити у воду. Коли хлопець дійшов уже по пояс, я озирнулася, переконалася, що на мені не зосереджена увага жодної пари очей, кількома рухами скинула своє вбрання і з розгону залетіла в озеро - щоб якомога швидше закрити своє тіло під плесом води.

Я ступила кілька кроків по пружному дну і попливла, а поруч вже вимахував руками мій супутник. Після запального волейболу свіжа вода приємно холодила тіло. Особливо незвичні відчуття виникали у грудях і в нижній частині тіла - я ж бо ще ні разу не плавала без купальника. Було лоскітно і водночас затишно. Здавалося, наче я цілком розчинилася у воді, стала з нею одним цілим - на відміну від плавання у купальнику, який, як я тепер зрозуміла, розшаровує цілісність відчуття: шматки матерії ніби розрізають тіло на окремі частини, кожна з яких сприймає середовище по різному (щось безпосередньо, а щось крізь тканину).

Галаслива компанія бавилася неподалік пляжу. Я ж попросила Макса відплисти трохи вбік.

- А це що - острів? - кивнула я головою у бік якогось залісненого виступу ліворуч.

- Так, - підтвердив хлопець. - І на ньому росте наш сторожовий дуб - бачиш он ту кремезну крону? Саме завдяки цьому кількастолітньому гіганту, коли намивали озеро, зберегли клаптик первісної суші, який тепер став островом.

- І що, з нього справді далеко можна побачити? - стала розглядати масивні гілки я.

- Можна вилізти вище верхньої межі лісу. Тоді на півночі вдалині видно навіть столичні хмарочоси.

- Нічого собі! А я думала, що ми досить далеко від Києва. Зачекай, а хіба на нього можна якось видряпатися? - ми підпливли так близько, що я вже бачила і широчезний стовбур і могутні гілки, які відділяв від землі не один метр висоти.

- Там набиті планочки, - пояснив Макс. - Можемо вилізти - сама побачиш.

Пропозиція звучала більш, ніж спокусливо, і ми попливли до берега. Я хлопцю не нагадувала, але він і сам відчував мою ніяковість, тому вийшов перший і не дивися на мене. Від того мені одразу стало легше.

Ми обійшли стовбур, Макс показав на імпровізовану драбину і став по ній лізти вгору. Я поспішила за ним. Спершу було трохи страшнувато, бо пальці погано трималися за невеличкі планочки. Але далі все частіше почали траплятися гілки і ця додаткова можливість опори згладжувала страх від висоти.

Незабаром ми опинилися вище за верхівки сосон навколо озера, я побачила і пагорби колишнього берега Дніпра, і оповите смогом кількамільйонне місто вдалині. А коли спускалися додолу, хлопець показав на дві товсті майже горизонтальні гілки:

- Це наші місця залягання. Ми з Міном полюбляли тут влягатися і спостерігати за тим берегом. Такі собі шпигунські пристрасті: ти бачиш все, як на долоні, а про це ніхто й не здогадується.

І перш, ніж я встигла якось прокоментувати дитячі спогади юнака, він влігся на одній з гілок, демонструючи, як це. Не змусила довго чекати себе і я. Мені імпонувало, що лежачи на животику і обхопивши гілку внизу руками, я тим самим робила недоступними від будь-яких поглядів усі свої інтимні місця.

Розслабитися на гілці було приємно. Злегка зашкарубіла кора ніжно лоскотала шкіру, а роздвоєння у передній частині гілки убезпечувало від випадкового падіння. Я розляглася спокійно на міцній гілці і уявляла, що ми з Максом - як пара леопардів, що видряпалися відпочити після вдалого полювання. Хотілося відмежуватися від усього неприємного і розтягнути цю казкову мить на довше. Але не думати я не могла, і смуток таки знайшов шлях до моїх думок, навіть на цьому відрізаному від усього світу острові.

- Сумуєш? - помітив зміну настрою Макс.

- Так, - погодилася я. - Це через мене Мін з Маргаритою посварилися. Якби я не піддражнювала його, нічого б не сталося.

- Пусте, - заперечив Макс. - Вони часто сваряться, потім миряться.

- Справді? - не повірила я. - А мені здавалося, що Мін такий веселий, життєрадісний.

- У цьому й проблема, - почав Макс. - Мін аж занадто веселий і, не без старання нашого батька у нього з'явилася Маргарита, яка мала стримувати брата від безвідповідальних вчинків.

- Такого спробуй стримай, - зауважила я.

- На щастя, він швидко відходить. Тільки треба почекати, і голуб'ята знову помиряться... О, що я казав - он і вони! - Макс показав на пару голів, що наближалися до острова.

Ледь нахилившись, я теж побачила плавців. Гребли вони інтенсивно і явно в наш бік. Залишалося тільки гадати, як гості відгадали наш сховок, адже ми тут вже провели деякий час.

- Стривай-но, - раптом насторожився Макс. - З братом - то не Маргарита. Не вміє вона так плавати, та й волосся у неї довше, ніж у цієї незнайомки.

Дійсно - голі прибульці саме виходили з води і стало видно, що в напарниці Міна зачіска заледве вкривала плечі. Щоправда, через густу крону годі було роздивитися обличчя, тому таємниця ідентифікації все ще лишалася.

Мін вийшов на сухе і розлігся на траві, розкинувши руки:

- А казала, плаваєш як сокира! Та я тебе ледве обігнав!

- Ну, може я недооцінила себе, - почувся знайомий голос. - А зараз перевіримо, чи не переоцінив себе ти, - і дівчина спритно всілася зверху на хлопця.

На цьому короткий діалог скінчився, бо, судячи зі звуків, пара перейшла до глибокого дослідження поцілунків, за яким не забарилося ще більш глибоке взаємне дослідження тіл. Незнайомка як вправна вершниця гарцювала на розпластаному Міні, постогнуючи у такт з ним.

За три хвилини «конячка» добігла оргазму і впала в нірвану. Наїзниця зробила ще кілька коливальних рухів, а потім злізла з жертви кохання.

- Хочу ще! - голодні нотки неприховано бриніли в голосі, власницю якого я все марно намагалася пригадати. - Давай на дереві!

- На нашому сторожовому дубі? - здивувався Мін.

- Тільки не кажи, що там живе сторож, - пожартувала дівчина.

- Я знав, що ти трохи звихнута, але ж не настільки! Ми ж там не розслабимося, а якщо розслабимося, то впадемо і повбиваємося.

- Ну, добре. Знайду когось більш сміливого іншим разом. Давай тоді ще раз тут. Тільки тепер ти мене ззаду.

- Зачекай, мені треба прийти в норму.

- Бачу твоя сопілка зовсім розкисла, - щось там поторсала дівчина. - Чи тобі для налаштування заспівати «Лісову пісню»?

Наталка!!!

Цей голос, ця зухвалість в інтимних стосунках і «Лісова пісня» - це точно моя подруга! Але як це могло статися? Вона ж мала бути далеко-далеко звідси і збиралася повернутися до Києва тільки післязавтра. Чи я втратила лік часу і провела в цьому химерному селищі всі вихідні? І як вони взагалі зустрілися?

Я обернулася на Макса, але його обличчя не виражало ніякого осяяння. Звісно, він же ніколи не чув і не бачив моєї співмешканки, тому вона для нього й досі залишалася у статусі загадкової незнайомки.

Коли я знову подивилася додолу, Наталка вже збиралася відпливати, а за нею, злегка похитуючись, заходив у воду Мін. Острівні коханці попливли назад до пляжу, але тепер дівчина значно випереджала хлопця - видно було, що йому вартує зусиль зібратися після шаленого «забігу».

Коли хлюпання води віддалилося так, що стало майже невловимим, я тихенько злізла на землю, а Макс - за мною. Після повітряних ванн у прогрітій сонцем кроні вода в озері здавалася холоднішою, ніж то було зранку. Я кілька разів нерішуче торкнулася плеса пальчиками правої ноги, але так і не наважилася занурити їх.

- Спробуй з розгону - буде легше, - помітив мої вагання Макс і не забарився продемонструвати пропозицію власним прикладом.

- Гей, зачекаймо! - тільки й встигла я гукнути услід хлопцю, який метеором пролетів повз мене, лишивши по собі лише білу розбурхану борозну.

Азарт перегонів розвіяв залишки сумнівів і я ринулася услід за втікачем - хай він не думає, що тут найпрудкіший! Роки плавальної секції в університетському спорткомплексі не минули безслідно, тому я вже до середини озера порівнялася з далеко не слабким плавцем, а коли вискочила на берег, Макс тільки починав торкатися дна ногами.

На пляжі вже нікого не було, тому я, не криючись, вийшла з водяної піни, як та Афродіта, а потім.... Просто плюхнулася на м'який пісочок. Розпласталася на животику, розкинувши руки і ноги на теплому золоті піску. За мить поруч, хекаючи, гепнулося додолу тіло Макса.

- З тобою змагатися - що пробувати моторку перегнати! - вдавано пожалівся він, але очі його сміялися.

- Ти теж нічогенький - змусив мене викластися по повній! А що ти робиш? - враз помітила я, як хлопець перекотився в один бік, а потім в інший.

- Я - пісочна людина! - підвівся він і я побачила, що його тіло щільно вкрив шар жовтого піску, налиплого на мокре тіло. - Це такий модний одяг, який дуже легко вдягнути.

- Що справді? - Макс мені зовсім не здавався одягнутим, а більше нагадував статую оголеного юнака з піску.

- А ти спробуй!

Я крутнулася кілька разів і побачила, що загорнулася у піщану матерію незгірше за свого супутника. А коли дивитися на власне тіло, то шар піску взагалі здавався таким щільним, що за ним не було видно шкіри. Тепер мені й одягатися не треба - принаймні, поки пісок не підсохне і не осиплеться, я почуватиму себе під своєрідним укриттям. І це усвідомлення розвіяло мій страх. Я підвелася і не просила Макса відводити погляд, і мені не було лячно!

- Зачекай, у тебе на щоці... - ступив до мене хлопець і ніжним рухом долоні змів кілька піщинок з мого обличчя.

Я затримала його руку своєю. Її дотик випромінював таке тонке тепло, що його хотілося відчувати знову і знову. Я пригорнулася до Макса і він обійняв мене. За його тілом я почувалася так затишно, наче ніякі негоди і негаразди у світі не здатні завдати мені шкоди. Я підвела погляд на його обличчя і просто розчинилася у коричневій всеосяжності його очей. Здавалося, я можу піти за ними на край світу!

Налетів пустотливий вітерець і підсушені піщинки стали лоскочучи осипатися. Він ніби натякав нам, що вічність - вічністю, але час минає.

- Ходімо додому, - насилу змусила себе розімкнути обійми я.

- А як же одяг? - кинув Макс на наше вбрання, що лежало осторонь.

- Знаєш, я хочу його лишити тут. Так багато було в житті напівкроків, коли щось з минулого стримувало тебе від повноцінно переживання теперішнього. Раз я вже опинилася у цьому неймовірному селищі, то хай за ці два дні я цілком відчую, що таке натуризм на власній шкірі - адже який же інакше з мене дослідник?

- І тобі зовсім не боязко піти зараз отак до селища? - перепитав мене хлопець.

- Ні, якщо зі мною буде мій вірний супутник, - посміхнулася я. - До того ж - на мені піщаний костюм.

Ну, щодо довговічності піщаного костюму - ілюзії розвіялися ще коли ми виходили з лісу. Від руху і поривів вітру піщинки геть до однієї позлітали з наших тіл. Неймовірне вийшло відчуття - коли ніби прикрите тіло поступово оголюється, відкривається сонцю та лоскітливим обіймам повітря.

Вперше в житті я крокувала цілком без одягу по вулиці. З незвички моє серце калатало, до голови підступало неприємне тремтіння, але відчуття руки Макса у моїй дивним чином відганяло тривоги і вселяло впевненість. А коли я помітила інших голих перехожих, то від переживань не лишилося й сліду.

Щасливо і впевнено я зайшла до будинку і тут, як грім серед ясного неба, побачила Наталку! Отже, то був не міраж - на озері з Міном розважалася саме моя подруга!

- Привіт, утікачці! - задоволено промовила дівчина, зручно напівлежачи у одному з крісел вітальні. - Я бачу, ти вирішила розширити коло своїх досліджень і знайшла ціле селище натуристів!

- Але як його знайшла ти? І де Богдан з Тарасом? - згадала я про супутників нашого карпатського походу, в який ми вирушали вчотирьох, але з якого я пішла раніше часу через ідеологічні розбіжності у поглядах на натуризм.

- Не хвилюйся, вони вже, либонь, удома, - заспокоїла Наталка. - А я от приїхала за тобою. Коли ти несподівано зникла, ми все хвилювалися де ти, з ким ти? А потім подзвонив цей твій новий знайомий Мін і я просто не могла не приїхати, щоб побачити цю казку на власні очі.

- Яку казку? - не зовсім зрозуміла я.

- Та це ж і так видно! Тут стільки спраглих тіл, які хочуть любові! Вони ж навіть одягу не носять - наче просять: «Візьми мене! З'їж мене!».

- До речі, щодо їжі, - з'явився на порозі Мін. - Батьки кличуть на обід.

За обіднім столом батьки з цікавістю розглядали нову учасницю нашого колективу. Мін пояснив, що це - моя подруга Наталка, яка просто жити без мене не може, тому й приїхала. А Маргариту йому так і не вдалося зупинити - вона поїхала до себе. Але як пересердиться - то повернеться, адже за дурницю посварилися.

Потім ми всі разом вийшли на веранду на задньому дворику, де розсілися у зручних легких кріселках. Софія винесла чай і солодощі. Настав час також і для нашого тортика, бо Маргариту сьогодні вже не очікували. Столу як такого тут не було, тому кожен тримав чашку з напоєм і блюдце з шматочком тортика на підставці біля себе.

Наталка починала відверто нудитися, бачачи навколо стільки оголених тіл, які чомусь не починали волати про нестачу кохання. Від нетерплячки вона стала то розводити, то зводити коліна і, зрештою, зловила кілька чоловічих поглядів, що паслися на вході до її лона. Тоді дівчина, ніби знічев'я, спустила руку і заходилася водити пальчиками навколо своїх губів. Рухи ставали все енергійнішими, натиски все більш пружними, а коли один з пальчиків занурився у розпашілу безодню, мало-хто не був заворожений несподіваною виставою.

- Досить! - вивела з трансу своїх чоловіків Софія. - Наталко, ви новенька і тому, можливо, не знаєте, але в нашому товаристві подібна поведінка неприпустима!

- Яка поведінка? - вдала здивування дівчина.

- Відверто сексуальна! - стримуючи гнів відказала Софія. - Будь ласка, приберіть руки від своїх геніталій. У нашій спільноті привселюдно бавитися з ними заборонено!

- Он як! - нехотя відвела руку дівчина. - Пробачте, не знала!

- Дякую! - різонула прохолодою Софія. - І зведіть, будь-ласка, коліна.

- Залюбки! - гучно ляснули ноги Наталки, коли та з'єднала їх у цнотливу позу.

Але на цьому театр не скінчився. Тільки-но заворожені погляди покинули юну спокусницю, як та знову привернула увагу:

- Ой, тортик!

Кожна пара очей прикипіла до білої смужки, що лишив шматочок тортика, який Наталка ніби ненароком впустила прямо собі між груди. Сповзаючи, він залишив слід солодкого крему, що тягнувся через весь живіт аж до впадини між зімкнених ніг.

- Хто ж мені зарадить? Я ж не можу своїми руками... - вдавано бідкалася подруга, обводячи питальним поглядом присутніх. - Міне, витри будь-ласка!

- Так, звісно! - підірвався з місця юнак і вже готувався торкнутися місця забруднення серветкою, але Наталка його зупинила:

- Не гоже псувати таку смачну річ, та ще й придбаною моєю любою Оксанкою. Вона ж образиться, якщо хоча б крихта цього солодкого щастя пропаде даремно. Оближи! - зі стогоном промовила вона.

- Досить! - гримнув Лев. - Пані Наталко, ви - небажана особа у нашому товаристві. Прошу, покинути нас і повернутися туди, звідки ви приїхали!

Дівчина хотіла скорчити якусь гримасу, але побачила безапеляційний вираз обличчя глави сімейства і не менш рішуче налаштовану його дружину. Вона зрозуміла, що шансів на продовження шоу не лишилося.

- Гаразд, ну й лишайтеся тут собі тупими занудами! - кинула Наталка на прощання і, гордо тримаючи голову, покинула веранду.

- Тату, ну чого ви закипіли? Вона ж просто грайлива натура! - обернувся до Лева Мін, коли Наталка зникла за дверима будинку.

- Таким натурам не місце у нашому середовищі!

- Та ви просто закінчені сноби! Живемо, як в монастирі якомусь! Навіть ті, хто ходять в одязі, мають більше свободи на сексуальні стосунки! Для чого тоді ця фальшива демонстрація, ця вся виставка відкритості, якщо реально все закрито! - і, махнувши рукою, Мін підхопився з місця.

- Ти куди, Ваніаміне? - устиг спитати Лев, перш ніж юнак спробував прошмигнути за двері.

- То що ж, вона сама чвалатиме через ліс? Я її відвезу!

Деякий час ми сиділи у тиші, несподівано гупнули двері на ганку, за мить рипнула хвіртка, а далі захлопнувся багажник автівки, яка стояла на узбіччі. Я очікувала почути, як завурчить двигун, а потім його бубоніння розчиниться у далині вулиці Але як не напружувала слух, до мене не долинув навіть шурхіт коліс по гравію. Не одну мене здивувала ця обірвана послідовність звуків розставання, але ж бачити крізь стіни будинку не міг ніхто, тому інтрига наростала.

Лев піднявся зі стільця і подався доріжкою, що обходила будинок. За ним поспішили всі інші. За рогом картина все ще зберігала таємницю, хоча поверх щільної стіни кущів, що обрамляли садибу з боку вулиці, вже було видно сріблястий дах авто і голову Міна попереду, яка злегка коливалася, наче він намагався розштовхати машину. «Може не заводиться?» - згадалися мені старі породження радянського автопрому, які без копняка на відріз відмовлятися їхати.

Гнані бажанням побачити всі точки над «і», ми якось разом випурхнули з хвіртки і просто отетеріли від того, як в Міна все «завелося». Тільки за об'єкт заводу правило не авто, а Наталка, яка горілиць лежала на капоті, задерши ноги і в екстазі вигиналася під поштовхи чоловічого стрижня Міна. Я помітила, подруга вже була встигла одягтися перед від'їздом, але ураган пристрасті безнадійно розметав її одяг: спідниця валялася під бампером, трусики шаленим маятником виписували амплітуди, зачепившись за защібку лівої сандалі, а маєчка задерлася під саму шию, оголивши округлі перса.

Мін саме дійшов кульмінації і враз знесилено схилився над джерелом насолоди, яке хутко обійняло його усіма своїми кінцівками. З протилежного боку вулиці долинуло кілька схвальних вигуків - трійка підлітків стали випадковими свідками буйства пристрастей.

- Веніаміне! - не надто голосно, але відчеканюючи кожен звук промовив Лев. - Геть з мого дому! Забирай цю хвойду і щоб я тебе більше не бачив тут!

- Леве, але ж він твій син! - зітхнула Софія.

- Не син, поки йому не важить ні його власний авторитет, ні авторитет його батьків! Я довго закривав очі на його дурнуваті витівки, але ця перевершила будь-які межі! - і, даючи знати, що рішення оскарженню не підлягає, чоловік розвернувся і пішов у двір.

- Попроси вибачення! - мало не благала Софія Міна, який саме зліз з Наталки .

- І не подумаю! - відрізав той. - Мені набридли ці суцільні заборони. Я хочу справжнього життя. І я поїду з Натахою. Можете  забирати на моє місце цю загальмовану Ксюху. Бо буде нам тільки задоволення псувати своїм мудруванням.

Мін збігав у будинок, нашвидкоруч зібрав сякі-такі речі і разом з Наталкою поїхав геть, не кинув на прощання ані слова. Я стояла і все не могла відвести погляду від того місця, де вляглася курява. Ні, мене не образили дошкульні слова Міна. Я відчувала вину, що саме я навела на цю родину Наталку, яка відрізала від неї частину. Я поглянула на Макса, але не вловила у його погляді жодного осуду.

- Ходімо, - взяв він мене за руку. - Тут вже нема чого дивитися.

На веранді за будинком на нас вже чекали батьки Макса. Лев уже встиг відійти від приступу гніву і виглядав цілком спокійним.  Софія доливала з чайничка окріп у спорожнілі чашки. Ми всілися біля них і я сторожко глянула на голову сімейства, потім на його дружину.

- Доню, - поклала вона свою долоню на мою. - Ми знаємо, що тобі зараз важко на душі. Ми тебе не силуємо ні до якого варіанту. Але, якщо бажаєш, залишайся з нами - нам це буде найбільшою втіхою, - лагідно подивилася вона мені в очі.

- А як же ваш син? - випурхнуло з мене відчуття вини.

- Він повернеться, неодмінно, - впевнено сказала Софія. - Але якщо у цю хвилину підеш ти, то ми будемо краятися, що розсталися на такій мінорній ноті.

- Я... я згодна! - непрохані сльози набігли мені на очі.

- Не плач, краще скуштуй тортика, - підсунув до мене ближче блюдце з десертом Макс - мій шматочок ще досі залишався не надкушеним.

Київ,
28-29 грудня 2016 року.

[Hamypucm]

Аж тепер знайшлась вільна хвилина для читання.

Читаю, читаю й ловлю себе на думці про дежавю, наче подібне вже десь читав... А то сюжет з відсилкою до пісочних людей.

Так як мені більше сподобалось оповідання ніж навпаки, за традицією вподобайка 😁👍

[Нівроку]

Аж тепер знайшлась вільна хвилина для читання.

Читаю, читаю й ловлю себе на думці про дежавю, наче подібне вже десь читав... А то сюжет з відсилкою до пісочних людей.

Так як мені більше сподобалось оповідання ніж навпаки, за традицією вподобайка 😁👍

Дякую!)
Це було моє перше оповідання, де фантазія розгулялася більше, і змалювала ціле селище натуристів, якого, насправді, немає. Але мені цікаво було уявити, яким би воно було, якби й справді було. Хотілося писати ще продовження, але забракло певності, що вдасться реалістично прописати життя общини натуристів.