Бентежна п’ятниця (оповідання)

Автор Нівроку, Лют. 20, 2023, 10:03

« попередня тема - наступна тема »
Вниз

Нівроку

Я любив свою роботу. Але в п'ятницю мало статися жахіття, через яке я не хотів туди йти. Наша HR Катерина сказала, що цього дня ми всі працюватимемо голі.
Катерина - взагалі фонтан ідей для нашого офісу. Кожна п'ятниця - щось особливе. То ми всі приходимо в зеленому, то стилізовані під фентезі, то вигадує ще якесь божевілля, що має згуртувати команду. Але цього разу вона перевершила саму себе. І я не міг думати ні про що інше, навіть коли напередодні ввечері сидів у піцерії зі своїми університетськими друзями Андрієм та Дмитром.
- Та то дурня якась, - мовив Дмитро, коли я вилив їм свою печаль. - Не може такого бути.
- Але вона казала на повному серйозі! - заперечив я. - І в корпоративному чаті нагадала, щоб не забули.
- І що, ніхто їй нічого не сказав? - здивувався Дмитро.
- Та відписали кілька жартів, але я зрозумів, що це всім зайшло. Дивні вони якісь, - зауважив я.
- А як давно ти там працюєш? - перепитав Андрій, вибираючи наступний шматок піци.
- Завтра саме закінчується випробувальний термін, - повідомив я.
- Так це ж якраз твоя остання перевірка! - запевнив він.
- Яка ще перевірка? - не зрозумів я.
- Ну, коли ти закінчуєш випробувальний термін, і наче справляєшся із задачами, вони перевіряють твою психологічну сумісність. Там, почуття гумору, довіру, конфліктність. Можуть ще розіграти якось і глянути на реакцію, - пояснив Андрій, розрізаючи свій шматок на частини.
- Ти хочеш сказати, що всі знають, що це розіграш, і тільки я один прийду голий? - здивувався я, геть забувши їсти.
- Типу того, - запевнив Андрій, смакуючи піцу. - Або просто хочуть відволікти твою увагу, а тим часом підсиплять у каву снодійного чи клавіатуру поцуплять, а потім реготатимуть. Це наче прийом у коло своїх.
- Андрію, це зовсім не те, - заперечив Дмитро, який саме доїв свою частину. - Коли хочуть пожартувати, то роблять це тишком-нишком. А Віктору написали чорним по білому, що всі будуть голі. Я знаю, що це.
- Що? - спитали ми удвох і подивилися на нього.
- Підпільна порно-студія! - пошепки повідомив той. - У компанії либонь фінансова скрута, і вона хоче зняти офісну оргію на камери спостереження. Потім викладе це не порно-сайт і загрібатиме гроші лопатою від переглядів.
- Дмитре, це якийсь маразм, - заперечив Андрій. - Хто ж таке дивитиметься?
- Та всі таке дивляться! - запевнив той. - Зайди в Інтернет і напиши: «порно в офісі». Всі порносайти мають такі ролики. Мабуть і ви бачили.
- Я не ходжу по порносайтах, - мовив Андрій.
- І мене вони теж не цікавлять, - додав я.
- Ви хочете сказати, що це я збоченець? - обурився Дмитро.
- Ти - ні, але твоя версія збочена, - пояснив Андрій.
- Теж мені, друзі, - буркнув Дмитро і встав зі стільця.
- Зачекай, ти куди йдеш? - перепитав я, коли побачив, що той вдягає куртку.
- Дивитися порно! - мало не вигукнув Дмитро і пішов до виходу.
- Він пересердиться, ти ж знаєш Дмитра, - заспокоїв Андрій.
- А раптом він правий? - збентежився я.
- Та заспокойся, - посміхнувся Андрій. - Тебе просто розіграли. От побачиш завтра - це лише перевірка.

* * *

Андрій мав рацію. Ну, так мені здалося, коли я прийшов на роботу в п'ятницю зранку. Ранок - це дуже широке поняття у програмістів. У когось він починається о десятій, хтось би хотів просинатися і після полудня, але об одинадцятій відбувається щоденна нарада, тому до того часу приходять усі. А я зазвичай приїжджаю о дев'ятій, аби встигнути щось зробити до неї.
О цій порі офіс порожній. І сьогодні було так само. Я хвилювався, що побачу чиєсь голе тіло. На щастя, страх не справдився, тож я спокійно поклав рюкзачок на тумбу біля свого столу і пішов на кухню зробити чаю.
Коли напій заварився і я зробив кілька ковтків, то почув, як відчинилися вхідні двері. А через хвилину я побачив, як повз кухню пройшов мій тімлід Олег. Одягнений!
Він прямував до туалетних кабінок, і лише мимохідь кинув: «Привіт!». Моя посмішка була щира. Не стільки від того, що я його побачив, як від того, що весь одяг був на ньому.
Але коли я допивав чай, Олег повернувся з туалету. Останній ковток мало не вдавив мене, бо тімлід був абсолютно голий, тримаючи згорток своїх речей у руці.
- А чого ти досі не роздягнувся? - здивувався він.
- Я думав, що це жарт! - зізнався я, намагаючись не дивитися на нього.
- Та які жарти! - заперечив той. - Це такий різновид тімбілдінгу. Легше згуртуватися, коли всі відкриті. Давай, не барися. Бо скоро прийдуть інші, а ти тут одягнений ходиш.
Неслухняними пальцями я поставив порожню чашку на полицю і пішов у туалет перевдягатися. Точніше, роздягатися. Мені здавалося, легше написати заяву на звільнення, ніж зробити це. Але я подумав, що можу просто весь день сидіти голим на своєму місці, і тоді ніхто не побачить мене вище пояса. Головне - прошмигнути на своє робоче місце перш, ніж прийдуть інші.
Коли на мені не лишилося нічого, я прочинив дверцята туалету і сторожко визирнув. Навколо не було нікого, в офісі панувала ранкова тиша. Я прикрив згортком одягу живіт і обережно попрямував до свого місця. Поки йшов коридорчиком повз кабінки і кухню, то ще було нічого, але потім я вийшов у залу і зупинився. Опенспейс - мабуть чудова задумка, але коли ти хочеш пройти непоміченим, то він не дає ніяких шансів. Якщо тільки на годиннику не дев'ята година ранку. Як добре, що програмісти встають пізно!
Я з полегшенням побачив, що всі столи порожні, і прожогом добіг до свого, швидко сів на стілець і видихнув.
- Молодчина! - почув я голос Олега, якого спершу не помітив за колоною, бо він сидів через ряд від мене.
Я лише посміхнувся у відповідь, адже страх розігнав усі слова в моїй голові.
- Не хвилюйся, все буде добре! От побачиш, - дружньо посміхнувся він у відповідь.
Олег був правий - я скоро заспокоївся і зміг знову думати про роботу. Працювати голим було не так вже й погано. Опалення в офісі працювало чудово, а коли підлога починала холодити стопи, я ставив ноги на підніжки стільця.
А потім почали приходити інші. Це було те ще задоволення. Коли бачиш, як людина заходить в офіс у звичному вбранні, а вже за хвилину з'являється повністю оголена. А один хлопець, здається Дмитро (не той, що мій друг, а інший), взагалі прийшов голим.
- Ого, ти так з самого дому? - запитав його Олег.
- Так, - відповів Дмитро. - Я ж на машині. Під'їхав прямо до офісу і пройшов ці кілька метрів. Це ж не в метро їхати.
Поступово почали заповнюватися місця довкола мене. Цікаво було помічати, наскільки відсутність одягу змінює образ людей. Невеликий Володимир здавався ще меншим, а опасистий Олег (інший) - ще більшим.
Люди приходили, роздягалися, безтурботно пили каву або чай, спілкувалися і сідали до роботи. Усе було як завжди, окрім відсутності одягу. І цей буденний спокій поступово затягнув мене. Я просто перестав бентежитися. Чоловіки, як чоловіки. І я виглядаю так само, то й справді, нащо перейматися?
Я настільки заспокоївся, що вирішив зламати обітницю сидіти весь день на місці, і пішов зробити собі ще один чай.
На кухні вже було кілька хлопців. Пили каву з круасанами. Я приєднався до них. І все було гаразд, поки на кухню не зайшла Катерина.
- Привіт! - радісно прощебетала вона і почала по черзі з усіма обійматися.
Так вона робить і зазвичай. Але ж в одязі! Коли вона обійняла мене і я відчув дотик її голих грудей, мене почало огортати збудження. Я забув про свій чай і круасан, кинувся з кухні до робочого місця, аби сісти на стілець швидше, ніж хтось помітить мою ерекцію.
- Поспішаєш доробити задачу до наради? - почув я голос Ганни, нашого менеджера проєктів.
Я підвів погляд і побачив її навпроти, адже її стіл знаходиться просто перед моїм. Поки я ходив пити чай, вона прийшла на роботу і вже встигла роздягнутися.
- Ага, - зронив я, намагаючись подолати своє збудження.
Добре, що я не бачив усю Ганну, а лише її верхню частину. Вона мала невеликі груди, можна уявити, що це теж хлопець. Але з довгим волоссям і по-жіночому привабливим личком.
Дві години спливли непомітно. Я успішно проганяв хтиві думки, працюючи над задачею. Коли занурюєшся в код програми, світ навколо перестає існувати. І можна писати її як завгодно довго, поки хтось не скаже:
- Стендап!
Це не вправляння в англійській мові. Стендап - це наші щоденні наради, коли ми розповідаємо, що зробили за попередній день, що плануємо робити сьогодні, і які проблеми виникли. А назва від того, що їх проводять стоячи, аби провокувати людей бути лаконічними - ніхто ж не захоче стояти цілу годину.
Зазвичай стендапи тривають десять-п'ятнадцять хвилин. За три місяці я вже звик бачити, як десяток людей стоїть колом і по черзі бере слово. Але сьогодні вперше ми стояли голі. Як добре, що я не працюю в команді HR або перекладачів, де самі дівчата. У нас програмісти - це лише хлопці, тому мені легше тримати себе в руках. Але до наради залучається також менеджер проєктів Ганна, і ще керівниця відділу тестування програм Інна. До вигляду першої за ранок я вже звик, а друга була в чорних трусиках і ліфчику.
- А так можна було? - пошепки перепитав я у сусіда Максима.
- Звісно, - погодився той. - Мова була лише про одяг, а нижня білизна - на твій розсуд. Інна ніколи не роздягалася повністю.
Чому мені про це не сказали раніше? Тобто, не про Інну, а про нижню білизну. Я ходив би у трусах і не бентежився через ерекцію.
Але я подумав далі, і зрозумів, що таки краще без трусів. Бо коли всі однакові, то на тебе й уваги менше звертають. А коли вирізняєшся, як Інна, то хлопці більше дивляться на її білизну, ніж на повністю голу Ганну.
Нарада пройшла швидко і без пригод. Коли думаєш і говориш про роботу, то збудження зникає саме собою. Навіть коли ти стоїш у колі голих тіл.
Після дейлі ми знову розсілися по своїх місцях. Робочий день продовжувався, як звичайно. Якщо не роздивлятися по боках, то взагалі складалося враження, наче все так, як було завжди. Тому я намагався з головою залізти у програмування, аби знову випадково не збудитися.
Не знаю, скільки так я сидів у роботі, коли це до мене підійшов наш тімлід Олег:
- Вікторе, ми вже збираємося на обід.
- Добре, я з вами! - погодився я. - Тільки допишу кілька рядків. Ви поки вдягайтеся, а я вас дожену.
- А навіщо вдягатися? - запитав Олег.
Я здивовано глянув на нього. Одна річ - ходити голим по своєму офісу, але вийти назовні в їдальню, де повно людей з інших установ - це вже занадто! Олег побачив мій погляд і зрозумів його по-своєму:
- Ти не хвилюйся, ти ж не сам. Ми всі будемо голі, тому ніхто тобі нічого не скаже. Ми ж одна команда!
Мені не лишалося нічого іншого, як бути частиною команди. Тімбілдінг, то й тімбілдінг!
Я отримав черговий набір бентежних відчуттів: коли ми групою виходили з офісу, коли тіснилися у кабінці ліфта, де я намагався ні до кого не торкатися, і коли стояли у черзі в їдальні, де всі інші відвідувачі були одягнені!
Ховаючи очі, я поставив собі на тацю тарілки з вибраними стравами, заплатив на касі і пішов до столика, де сиділи мої. Але виявилося, що сьогодні з нами пішов і Володимир, тому вільного місця за столиком для мене не знайшлося, і я примостився за сусіднім.
Там уже сиділа молода пара і чоловік. Я привітався і сів до них. Я намагався мати безтурботний вигляд і дивився тільки на свою їжу, але краєм ока помітив, що всі троє розглядають мене.
- Смачного! - сказав я їм з силуваною посмішкою, аби вони перестали на мене дивитися.
Я оцінив їхні погляди і зрозумів, що вони різні. Чоловік виглядав байдужим, дівчина - зацікавленою, а її напарник - роздратованим. Мабуть він відчув якусь нотку ревнощів, бо смикнув дівчину за руку і кивнув головою в бік іншого столика.
Коли пара відсіла, я зітхнув з полегшенням.
- Мабуть вони новенькі, - промовив чоловік.
- Ви мене знаєте? - здивувався я.
- Ні, але я знаю, що ви з «Текнікала».
- Але як ви дізналися? - здивувався я, бо ж був повністю без одягу і без будь-якої корпоративної символіки, навіть картка-пропуск на шиї була чисто білою.
- Ваша Катерина кожну першу п'ятницю лютого влаштовує такий тімбілдінг.
- Ого, ви все пам'ятаєте?
- Таке важко не запам'ятати, - посміхнувся він. - Першого разу я теж був шокований, як вони. Але потім це стає традицією і вже не викликає ніяких емоцій. Просто думаєш: о, ще один лютий почався.
На цьому розмова згасла, бо кожен зайнявся своєю їжею.
А після обіду я з командою повернувся до офісу і знову сів за свою програму. Часом я перекидався кількома фразами з сусідами, але переважно намагався дивитися у монітор, бо коли мій погляд зупинявся на Ганні, я замість програмування починав думати про зовсім інші речі.
Я настільки занурився в роботу, що аж здригнувся, коли хтось поставив на мій стіл чашку. Я підвів погляд і побачив нашу адміністраторку Ірину.
- Ти чай на кухні забув, і круасан, - мовила вона. - Я їх підігріла.
- Дякую! - знічено відповів я.
Я подивився на неї і знову почав відчувати збудження. Вона і в одязі викликала у мене захоплення, але без нього здавалася ще привабливішою. Я насилу відірвав погляд від гармонійної лінії її стегон і грудей, бо вона мені щось говорила.
- Повтори, будь ласка, - попросив я.
- Кажу, я приємно вражена, - посміхнулася вона. - Учора ми з Катериною сперечалися, чи ти сьогодні прийдеш. І я казала, що ні, бо ти надто сором'язливий, аби зважитися на таке. Але ти прийшов.
- Так, - погодився я. - Бо ж роботи багато.
- Тоді не відволікатиму, - кивнула головою Ірина. - І не забувай про чай, а то знову вихолоне.

* * *

Я автоматично допив чай і доїв круасан. Від смачного обіду і запашного напою мені стало так добре, що навіть почало хилити в сон. Але я не здавався - працював далі. А щоб не закуняти, час від часу змінював позу.
Під час одного такого маневру я випадково зачепив стопою ногу Ганни. Та лише посміхнулася і не надала цьому значення. А хвилин через десять вже вона торкнулася мене під столом.
- Ой, пробач! - мовила Ганна.
- Та, нічого, - усміхнувся я.
Цікаво, що як її зачепив я, то одразу відсмикнув ногу. Але коли це зробила вона, то лишила ногу біля моєї. Я відчував її пальчики збоку моєї стопи. Потім вони поворухнулися, і вже її стопа опинилася на моїй.
Я підвів погляд, але Ганна продовжувала зосереджено працювати за своїм комп'ютером. Тоді і я вдав вигляд, ніби нічого не відбувається.
Але таки щось відбувалося! Вже дві її стопи стиснули мою. Ні про яку роботу я думати вже не міг. Все намагався дати раду відчуттям, які почали вирувати в мене всередині. Як і раніше, Ганна непорушно сиділа на своєму стільці за столом навпроти мене, але її ноги активно працювали. Вона обхопила стопами мою ногу і почала ними ковзати по литці вгору і вниз.
Я відчув, що збуджуюся. Моєму члену стало тісно між ніг, він збільшився і почав підійматися. Я з жахом усвідомив, що це ж може побачити Максим, який сидів праворуч від мене. Я з відчаю підвів погляд на Ганну, вона поглянула на мене, і бісики в її очах поступилися співчуттю. Вона миттю прибрала ноги, потім ледь помітно кивнула вбік, встала і пішла.
Я зітхнув з полегшенням. Подивився, що дівчина пішла до кімнати відпочинку. Мабуть зрозуміла, що недоречно так розважатися на робочому місці. Треба піти їй сказати, щоби так більше не робила.
Я вичекав кілька хвилин, поки моя ерекція минула, а тоді встав і пішов слідом. Яким же було моє здивування, коли я зайшов до кімнати відпочинку і нікого там не помітив!
Під стіною там стояв диванчик, біля нього - полички з книжками і настільними іграми, посередині кімнати - настільний футбол, а в протилежному кутку шведська стінка і груша для боксу. Словом - заховатися ніде. Може Ганна вийшла, поки я намагався заспокоїтися?
Та щойно я розвернувся, як двері швидко зачинилися - виявилося, що Ганна стояла за ними і лише вичікувала, коли я зайду. Вона несподівано кинулася на мене і повалила на диванчик. Я намагався чинити опір, але коли твій суперник - двометрова діваха, яка ще й спортом займається, то шансів немає.
Сильними пальцями вона стисла мої зап'ястя, розпластавши руки врізнобіч, ногами вона притисла мої ноги, і заходилася шалено цілувати в губи. Я був у цілковитому сум'ятті. Я, але не моє тіло. Такої швидкої і потужної ерекції я не відчував ніколи в житті. Ганна також це помітила, і взяла мене в остаточний полон.
Вона стрибала на мені так, що я думав, з мене душа вилетить. Або диванчик розвалиться. На щастя, оргазм не змусив довго чекати. А мене ще й збуджувала думка, що хтось може зайти і нас побачити.
Коли все скінчилося, ми ще полежали трохи разом. Я відчував, як заспокоюється дихання Ганни, як б'ється її серце, як вона тримає мене вже у ніжних, а не жорстких обіймах.
Я був би радий, якби ідилія тривала ще, але Ганна підвелася і зовсім буденно сказала:
- Пора працювати!
Вона підійшла до дверей, але потім поглянула у вікно і додала:
- Ти диви! Сніг пішов!
Ганна зробила кілька кроків убік, обперлася об підвіконня і стала дивитися, як летять сніжинки. Я підвівся і собі підійшов поглянути на перший у цьому місяці сніг. Але вікно було нешироке, тому я не міг стати поруч, а зупинився у Ганни за спиною. Мої руки автоматично лягли на її стегна, і я відчув, що бажання повертається.
Ганна нічого не сказала, а тільки схилилася ще більше, обпершись ліктями, і я цілком заволодів її сідницями. Я стискав стегна руками і рухався вперед і назад, а Ганна похитувалася у такт і стиха постогнувала.
Незабаром стогін став таким гучним, що його почули зовні. Двері розчинилися і на порозі з'явилася Ірина. З фотокамерою!
- Оце ти молодець, Вікторе! - весело сказала вона, знімаючи нас на відео.
Я вмить забув про збудження і... прокинувся.
Офіс тонув у сутінках - де-не-де горіли поодинокі лампи. Я сидів за своїм столом, поклавши голову на руки, а навколо нікого не було. Якщо не брати до уваги Ірини, яка стояла з камерою.
- Що сталося? - запитав я, підводячи голову.
- Кажу, що ти молодець, - повторила Ірина. - Заснув просто на робочому місці. Я сфотографувала це для історії, - пояснила вона і прибрала камеру.
- А де всі? - запитав я і підвівся, щоб роздивитися.
- Та пішли вже додому. Сьогодні ж п'ятниця - люди йдуть раніше, - пояснила Ірина.
- Пробач, не знаю, що на мене найшло. Зазвичай я не сплю на роботі, - виправдовувався я.
- Та це моя вина, - мовила вона.
- Тобто? - не зрозумів я.
- Хотіла розіграти тебе, підсипала снодійного у чай. Я думала, ти будеш якось смішно ходити і говорити. Але тебе вимкнуло на кілька годин.
- Добре, що мені снилися приємні речі, - зізнався я.
- Та я бачу, - посміхнулася вона і кивнула головою на мій живіт.
Я опустив погляд і мене ввігнало у фарбу - мій член досі перебував у ерекції від перерваного статевого акту, хай навіть уявного.
Я швиденько прикрив свій сором долонями і поглянув на Ірину. Але вона не стала кепкувати з мене чи робити вигляд, що соромиться. Навпаки, спокійно продовжувала сидіти на краю столу, відвівши одну ногу так, що я бачив інтимне волосся. Однією рукою вона трималася за стіл, а другою погладжувала свої груди.
- Вікторе, ну що ти, як маленький, - мовила вона з усмішкою. - Тут немає кого соромитися.
-  А камери стеження? - не вгавав я.
- Єдина камера - ось. І вона вимкнена, - кивнула вона на пристрій, яким сфотографувала мене сонного.
- Ти хочеш сказати, що... - почав я і затнувся.
- Я хочу сказати, що нема чого казати, - відповіла Ірина, і я помітив, що її рука вже облишила перса і заходилася працювати між ніг.
Ірина закинула голову, а її пальці затанцювали довкола звабливої розщілини. Я відчув, що ніякими руками не зможу приховати свою ерекцію, і розвів їх. Мій член немов магніт притягував мене до Ірини, яка вже нічого не говорила, а лише погойдувалася у такт рухів своєї руки.
Я підійшов ближче, і прибрав її руку. Натомість згадав, що я чоловік, і впевнено увійшов у свою роль. Ірина солодко зітхнула, лягла на стіл і обхопила мене ногами. Я відчув непереборну звабливість цих обіймів і вимкнув свій мозок.
Що було далі, потонуло у морі насолоди. Ми зробили зі столу Максима сцену після урагану. Мишка, клавіатура, якісь записники і папери, навіть монітор - усе змішалося у хаосі наших рухів. Навіть не знаю, як ми чогось не розбили.
Після сексу ми відпочили, посміялися над ситуацією і стали збиратися додому.
Я сів на свій стілець, нагнувся, щоби взяти одяг у тумбочці, але на мене враз накотилася якась хвиля солодкої втоми, що я поклав голову на стіл і стулив повіки.

* * *

Здавалося, що спливла тільки мить, коли я знову розплющив очі. В офісі так само панували сутінки, горіло кілька самотніх ламп і нікого не було довкола.
- Ірино? - запитав я, але почув тишу.
Отже і вона пішла, не дочекалася.
Я поглянув на стіл Максима і побачив, що там цілковитий порядок. Отже Ірина встигла прибрати? Чи це знову сон?
Я відкрив тумбочку і зробив ще одне відкриття - мій одяг зник. Під столом стояли тільки черевики, але ж я не можу піти тільки так. Надворі місяць лютий, не кажучи вже про реакцію інших людей.
Можна було би переночувати в офісі і дочекатися того, хто забрав мій одяг, але ж попереду вихідні!
А раптом це знову витівки Ірини? Якщо вона підсипала мені снодійного, то й одяг могла десь заховати.
І я вирушив на пошуки. Спершу подивився біля її столу, пройшовся вздовж інших робочих місць, зайшов до кімнати відпочинку, на кухню, почав обдивлятися туалетні кімнати, але одна виявилася замкненою!
Раптом почувся звук води, який спускають з унітазу, відчинилися двері, і звідти вийшов тімлід Олег. Повністю одягнений.
- Вікторе? - він зміряв мене здивованим поглядом. - А чому ти голий?
- Але ж сьогодні був день без одягу, - нагадав я.
- Так, був, - погодився він. - Але вже час одягатися і йти додому.
- Це все через Ірину! - зізнався я. -  Вона напоїла мене снодійним і забрала одяг.
- Та ні, вона не така, - заперечив Олег. - І вона пішла додому однією з перших.
- Але тоді хто? - здивувався я.
- Ясно, що хлопці! Вони ті ще жартівники, - усміхнувся він. - Дізналися, що ти пройшов випробувальний термін і ось так привітали тебе.
- Я пройшов?
- Звичайно, хіба ти не читав вітального листа від мене?
- Саме збирався.
-  А про одяг не хвилюйся. Вони завжди ховають речі новеньких ось тут, - мовив Олег і відчинив шафочку, де зберігаються паперові рушники, серветки, одноразовий посуд та інші побутові дрібниці. Тільки тепер між них я помітив пакет, звідки визирав рукав мого светра.
У пакеті я знайшов усі свої речі і швиденько одягнувся. Олег почекав, поки я взуюся, і ми разом вийшли з офісу.
- Вікторе, ми приємно вражені, ти гарно тримався, - сказав він на прощання. - Тобі мабуть не вистачить фантазії уявити, що виробляли інші, коли вперше потрапляли на голу п'ятницю.
20 лютого 2023 року,
Київ

Валик2

Цитата: Нівроку від Лют. 20, 2023, 10:03Я любив свою роботу. Але в п'ятницю . . . . . .
20 лютого 2023 року,
Київ

Це фантастичне оповідання у двох смислах. 

Але наскільки мені відомо  десь у європі такі заходи цілком імовірні !!!

Нівроку

Дякую за відгук! Мені дуже приємно це чути)

У мене теж склалося враження, що для західного світу в цій події немає нічого шокуючого. Якщо загуглити "Naked working day", то отримаєте чимало англомовних інформаційних посилань на те, як, де і коли його відзначали. Для них це щось на зразок Геловіну, тільки замість горор-костюмів вони вдягають невидимий одяг) Люди просто урізноманітнюють своє життя і роботу, не переймаючись через застарілі заборони.

Нагору