У гуртожитку (есе)

[Нівроку]

Гуртожиток - місце, де майже неможливо побути на самоті. Але ніщо не заважає помріяти і за нагоди здійснити мрію. Особливо, коли часу на розрахунок деталей плану було більш, ніж достатньо.
І ось, настав той день, коли мої сусіди по кімнаті роз'їхалися. Я зачиняю двері на ключ, і скидаю з себе геть всенський одяг. Таке полегшення, коли жодні пута, хоч вони й м'які та ніжні на дотик, не сковують тебе. Без одягу я не припиняю насолоджуватися відчуттям оголеного тіла, коли сиджу на стільці, чи лежу на ліжку, або випадково торкаюся стегном стола, проходячи повз.
Після тижнів чи навіть місяців мрій я, нарешті, можу бодай день займатися буденними справами, не прикриваючи ніяких своїх інтимних місць. Читати - будь ласка. Їсти - саме задоволення! Набирати на ноутбуці текст - найвища продуктивність! І байдуже, пишу я наукову статтю чи свої еротичні фантазії. Хоча ні, таки фантазії писати приємніше, особливо, коли спостерігаєш, як від тексту, що народжується з-під пальців, тіло починає збуджуватися, начебто все відбувається насправді.
Особливо приємно усвідомлювати, що про моє голе існування ніхто не здогадується - ні чисельні сусіди за стінами багатоповерхівки, ні пішоходи, за якими я спостерігаю крізь вікно. На якусь мить починає здаватися, що це в нормі речей, і що ніхто й справді не заперечуватиме проти того, що я ходжу голяка. На жаль, ця ідилія можлива лише в думках...
Надходить вечір, лягаю спати. Яке ж то задоволення, нарешті заскочити під ковдру в чому мати народила! Відчувати, як простирадло торкається ніжної шкіри сідниць, або й інших частин тіла, які стали набагато чутливіші, коли їх не прикриваєш одягом.
І, що дивно, хоч я відчуваю збудження, але мені зовсім не хочеться мастурбувати. Бо це наче брутально зламати казку. Так, тоді задоволення зростає до максимуму, але після короткого часу падає до мінімуму. Тож хай залишу це на потім. А зараз просто засну в щасті від того, що можу це робити без одягу.
Втім, довго проспати не довелося. Серед ночі мене розбудило бажання сходити до вбиральні. Далебі, подвійний вечірній чай був не найкращою ідеєю. Власне, сходити в туалет - не така вже й проблема. Більше мене засмучує те, що доведеться знову вдягатися, щоби вийти в коридор у світ, де повно одягнених людей.
Зачекайте, світ одягнених людей зараз спить! Отже я можу... Від захоплення мені аж пересохло в роті. Я встаю з ліжка і в темряві обережно проходжу до дверей. Зупиняюся і прислухаюся. Тиша. Провертаю ручку замка, який відповідає гучним клацанням. Починає огортати бентега: раптом хтось прокинувся? Прислухаюся - ані звуку. Я повільно натискаю ручку і прочиняю двері.
В кімнату вривається проміння коридорної лампи. Я визираю - нікого. Тоді роблю глибокий вдих, аби вгамувати хвилювання, і виходжу на світло. Від того, що хочу зробити все швидко, мою ходу видає звук, коли п'ятки відриваються від підошов капців. Капці - єдине моє вбрання, бо йти до туалету босоніж мені здалося негігієнічним. Тож стишую ходу, відлуння в порожньому коридорі зникає.
Перед вбиральнею серце знову починає гупати: а раптом всередині є хтось, кому серед ночі теж приспічило, як і мені? Я прочиняю двері й полегшено спостерігаю таку ж безлюдність. Вже спокійно проходжу до кабінки і заходжу всередину. Причиняю дверцята і відчуваю сильне полегшення. Тут вже мені нічого не буде, навіть якщо зараз до туалету ввірветься натовп. Бо кабінка - це завжди інтимна зона, навіть у світі одягнених людей.
Пісяти без одягу - для мене це досі неймовірний досвід. Ніяк не можу звикнути, що для цієї операції не треба нічого розщібати чи знімати. Просто береш і робиш. Ще й немає небезпеки, що випадкові краплі потраплять на тканину і лишать плями - адже немає тканин, а на шкірі плями не лишаються. Саме задоволення!
Коли дзюркотіння стихло, я знову прислухаюся - чи ніхто не прийшов? Ні, все чисто. Я виходжу з кабінки, відчиняю двері в коридор і навмисно повільно йду до кімнати. Довкола - нікого. На якісь кілька хвилин цей коридор - зона натуризму.
У своїй кімнаті я зачиняю двері й повертаюся до ліжка з відчуттям виконаного обов'язку. Мрія збулася навіть більш, ніж хотілося. Тепер можна спокійно спати.
Але спокій не надовго пробув у моїй бентежній душі. Щойно почало світати, мене знову розбудило бажання зробити щось таке, про що раніше й не мріялося. Ще раз навідатися до вбиральні голяка? Вже не так цікаво. А якщо сходити в ранковий душ? Це вже набагато небезпечніша історія, бо доведеться спускатися аж на перший поверх, отже ймовірність контакту зростає в рази.
Та коли мене це зупиняло? Душ - не вбиральня, тому капці лишаю в кімнаті, аби бути по-справжньому без жодного вбрання. З речей беру гель для душу і рушник. З цим виходжу в коридор.
Йти босоніж по підлозі - ще те задоволення. Жодних звуків, ще й відчуття контакту зі світом просто неймовірне! Дещо інший досвід - спуск по сходах. Голі стопи по бетону - це вже не так приємно. Але теж цікаво.
Спершу йду, обережно визираючи на кожному повороті, де біліють двері на черговий поверх. Раптом вони зараз відчиняться і мене побачать ось так - з рушником в одній руці та гелем в іншій? Але щастить. Поверх за поверхом наближає мене до мети. Я навіть прискорююся і мало не потрапляю в справжню пригоду!
На другому поверсі я наздоганяю вахтершу, що спускається, мабуть, з обходу. Вона йде поволі й мене не бачить. Я завмираю, аби навіть диханням не видати свою присутність. Жінка важко ступає і, на  щастя, не озирається. Так ми доходимо до першого поверху, де вона далі простує коридором, а я хутенько забігаю в душову.
Це перемога! Тут вже ніхто не засудить мене за вигляд, бо в душову для того всі й приходять, аби бути голими, а кабінки не мають навіть ширм, тому зникає потреба від когось критися.
Я вмикаю воду. В червні вона завжди тільки холодна. Може тому й немає бажаючих приймати ранковий душ. Але в річці вона точно не холодніша, тому я миюся без остраху. Холодна вода чудово бадьорить, тож я отримую чергову порцію задоволення. Потім витираюся і рушаю назад.
Визираю в коридор - чи не повертається вахтерша? Ні. Тоді обережно проходжу до сходів і визираю ймовірних зустрічних там. На випадок зустрічі навіть маю план - швидко ступити кілька кроків назад і обмотатися рушником. Поталанило, що ним не довелося скористатися - на вихідних о цій порі всі адекватні люди або сплять, або роз'їхалися з міста.
Тож я без пригод повертаюся на свій поверх і зачиняюся у своїй кімнаті. Порції адреналіну вже досить, наступного разу вийду з кімнати в одязі. А зараз, може й справді вивільнити збудження за допомогою пальців?