Голігори (оповідання)

[Нівроку]

Життя інколи нагадує театр абсурду, де в окремих сценах можна було живіт надірвати зі сміху, якби не знаття, що це відбувається з тобою. Ви лишень уявіть, яке безглуздя - опинитися в нетрях диких гір, де з десяток добрячих кілометрів відокремлюють тебе від найближчого острівка цивілізації, з усього арсеналу речей якої при собі маєш хіба пару кросівок та бейсболку! Ви тільки не подумайте, що я збоченка якась чи остання з Карпатських аборигенів. Ні, я зовсім не дикунка! Навпаки - лише кілька тижнів тому я закінчила університет і вже майже стала аспіранткою. Але саме потяг до науки привів мене до цього розпачливого стану.

Початком кінця став захист магістерської роботи. Не знаю, як інші, а мене тема диплому настільки захопила, що я просто не могла зупинитися. І, коли однокурсники радісно розціловували свої заліковки, а потім алкоголем намагалися позбутися непотрібних нейронів у головах, я вже чітко уявляла, як розвину своє дослідження у кандидатську дисертацію! А щоб реферат для вступу до аспірантури не скидався на колекцію цитат з Інтернету, я вирішила збагатити його результатами практичних експериментів.

Над чим я збиралася експериментувати? Над ставленням українського суспільства до натуризму. Точніше, дослідження мало виявити типи реакції звичайних людей на появу особи без одягу. Серію дослідів я планувала провести в різних умовах - від місць з невеликою кількістю зустрічних і аж до центру мегаполісу. Піддослідним кроликом мала стати я сама, оскільки просити когось про подібну послугу мені було незручно, а почуття власного сорому перемагало відчуття наукового азарту. Ну, і заодно б я послала у нокдаун свої комплекси, адже досі ніхто і ніколи не бачив мене оголеною.

Останнє багато кому б стало непереборною завадою. Але я придумала хитрий спосіб обійти свої уявні обмеження. Якщо я з'явлюся в оточенні людей, які мене не знають і не зможуть упізнати, а сам візуальний контакт триватиме не більше хвилини, то я можу не хвилюватися через плітки за моєю спиною. Хай будуть розповідати про оголену незнайомку, але ніхто не подумає на мене. Ось так в мене й народилася ідея голої прогулянки Карпатами, які я бачитиму крізь скельця сонцезахисних окулярів.

І де тепер мої  окуляри? Де взагалі хоч якісь речі? Я лиш на хвильку зійшла з стежки, щоб умитися прохолодою струмочка, а як повернулася - нічого як не бувало! Навіть трава не прим'ята - так ніби не було ні мого наплічника, ні Наталки.

Наталка - то моя однокурсниця.

Спершу я нікого не бажала посвячувати у свою таємницю, але ж хіба вбережеш своє хвилювання від найкращої подруги? Вона помітила, що я щось замишляю, ще під час захисту наших магістерських. Я думала, вона сміятиметься з моєї затії, тому нічого не казала. Але коли та дізналася, то не лише не критикувала, а навпаки, загорілася цією ідеєю! Казала, що просто мусить іти зі мною, адже ходити горами наодинці - однаково, що жартувати зі смертю. Я була про це іншої думки, але таки погодилася, що з асистенткою має вийти легше.

- Жах, ми що, беремо з собою набір гантель? - Наталка спробувала підняти один з двох наплічників, які я готувала до мандрівки.

- Та, ні! Там тільки найнеобхідніше: намет, спальники, казанок....

- Послухай, - перебила мене подруга. - Я підписалася на експеримент, а не виправно-трудові роботи. Я це одоробло тягти на собі не буду!

- То що, мені нести за двох?

- Ні, ну ти зовсім себе не любиш! А хлопці ж нащо?

- Постривай, які хлопці? Ми ж ніби як удвох збиралися!

- Ну, збиралися. Але ж не на каторгу! Хай, от, твій Богдан несе твоє, а я собі візьму, наприклад, Тараса.

Це вже не лізло ні в які ворота! У мене були романтичні стосунки з Богданом, але ми намагалися не прискорювати подій. А тут Наталка пропонує, щоб я побігала перед ним голою. І ще перед тим гульвісою Тарасом! Тоді вже хай весь курс піде дивитися цей зоопарк!

Подруга явно не очікувала такого опору. З її розкутістю вона й гадки не мала, яких мені вартувало зусиль погодитися на те, щоб постати оголеною хоча б перед нею. Але уявити себе в чому мати народила в компанії з тими, з ким сиділа на лекціях чи ходила в бібліотеку, мені було несила.

Тоді ми мало не посварилися і доля експерименту балансувала на межі життя та смерті. На щастя, наступного дня Наталка знайшла компроміс:

- Послухай, ніхто з них не бачитиме тебе голою, якщо ти так цього соромишся. Ми можемо йти окремо - спершу наша гола пара, а через певну відстань хлопці-ваговози. На місцях, де плануємо ночувати, ми знову одягатимемося, а скидатимемо одяг тільки зранку, коли трохи відійдемо по маршруту. То як?

Не даремно подругу вважали однією з кращих на нашому психологічному факультеті. Вона чудово зрозуміла мої переживання і придумала таку пропозицію, на яку я просто не могла не пристати, аби не зірвати свій дослід. Залишалося тільки переконати хлопців нести подвійну вагу.

Ну, тут навіть не треба бути Наталкою, щоб спокусити їх на це. Яке б юнацьке серце не калатало шалено від відчуття того, що подорожуєш з двійкою амазонок, які гірськими кізочками стрибають десь голяка попереду? До того ж, гори - це не завжди ліс, отже щось, та й вдасться вгледіти, хай навіть і здаля.

Але тепер я знаходилася у лісі, де навколо не видно нічого, окрім струнких стовбурів смерек. Куди йти? Де ж Наталка? Я подивилися вздовж стежки, що вела вгору - здавалося, там ніхто не ходив. Може напарниця повернулася назад? Звісно, мені треба пробігтися додолу - так принаймні я наткнуся на своїх хлопців, хай навіть й голою, раз так вийшло. Не інакше, як це витівки Наталки, адже вона знала, що я цього соромлюся. Теж мені, подруга! Хоча б телефон лишила.

Телефони у нас були з собою завжди. А також невеличкі наплічники з деяким одягом, дрібною їжею на обід та привали і різні дрібнички. Речей виходило небагато, і вони зовсім не обтяжували. Чого не скажеш про хлопців, величезні наплічники яких здіймалися над їхніми головами мало не на півметра - вони ледве випхалися з тісного тамбуру вагону, коли ми виходили на невеличкій залізничній стації. Юнаки мало не крехтіли з натуги, але виду не подавали. Навіть силилися усміхатися.

Ми як могли, намагалися їх підбадьорити. І вже першого вечора, коли вони, геть знесилені, допленталися до місця ночівлі, на них чекала справжня ватра і ціла гора хмизу, яку ми удвох з Наталкою натягали з лісочка. І намети ми самі поставили, і вечерю зготували, ясна річ.

Година відпочинку подіяла на «каторжан» цілюще - вони вже не обмежувалися односкладовими відповідями на наші питання, а навіть стали щось розповідати. Протягом дня ми зустріли чимало груп, які реагували на появу нашої голої пари по-різному, але байдужим не лишався ніхто. Хлопці розповідали, що всі після нас йшли, бурхливо обговорюючи побачене, а дехто навіть казав їм: «Йдіть швидше! Там побачите ТАКЕ!»

Словом, веселий безтурботний настрій не покидав наших носіїв цілий день. А от мені було зовсім не так. Принаймні спочатку.

Виявилося, що писати про натуристів, це зовсім не те, що побувати буквально в їхній шкірі. Коли я з Наталкою пройшла першу сотню метрів і зупинилася на галявині, де було б зручно роздягнутися, я завагалася. Чи моя подруга справді думає, що я готова оголитися? Може вона вважає, що я лиш вихвалялася, і це буде звичайний похід з одягом? А якщо я зараз роздягнуся, вона вирішить, що я якась навіжена дурепа? Але ж ні. Дивлюся, вона перша почала скидати з себе шортики, потім футболку. Ось уже й перса вийшли з ув'язнення ліфчика. Коли її трусики покинули звичне місце дислокації, Наталка помітила моє заціпеніння.

- Ксюха, з тобою все ОК?

- А... так... - ледве видушила з себе я.

- Тоді не барися! Чи ти вирішила дочекатися Богдана?

Дочекатися приходу хлопців я зовсім не хотіла, тому швидко заходилася роздягатися. Зупинилася тільки, коли справ дійшла до трусиків. Подивилася на подругу - та виконувала якусь розминку так невимушено, наче знаходилася у фітнес-залі, а не голяка в лісі. Здавати останній бастіон одягу мені наважитися було ой, як важко! Гадалося, що я цим зраджу своє тіло, завдам непоправного удару його інтимності. Але, дивлячись на Наталку, я з подивом відзначила, наскільки гармонійно виглядає її оголеність! Як природно ноги переходять у стегна, а ті поєднуються з пружними сідницями, з яких повз вигин талії погляд безперешкодно ковзав на спину і плечі. Це ж і я так буду? Мої руки поповзли донизу...

Коли Наталка закінчила з гімнастикою, я вже зібрала все своє у наплічник. Я очікувала її погляд, як студент на результат заліку. На моє полегшення, її обличчя не затьмарила жодна негативна емоція, коли напарниця окинула моє незаймане тіло.

- Я знала, що маю відважну подругу! - розбила залишки моєї нерішучості вона. - Веди!

Так розпочався наш незвичний похід.

Я очікувала провести соціальний експеримент, але перші відкриття почалися ще до зустрічі з людьми. Раніше я ніколи не приймала повітряних ванн. Тобто, так, щоб повністю оголеною. Від того шкіра на інтимних місцях зберегла свою первісну чутливість і мені ставало буквально лоскітно, коли вітерець пустотливо їх обіймав. Я давно не пригадувала настільки незвичних і свіжих відчуттів! Здавалося, невидимий жартівник навмисне намагається розворушити моє єство, довести лоскітливі відчуття до такої сили, щоб аж ноги підгиналися. Мабуть щось подібне відчуває малюк, коли його вперше пускають походити голяка на теплій літній галявинці.

А ще ранкове сонце! Здавалося, воно грало наввипередки з вітерцем. Але, якщо той холодив, то це ніжно пригрівало, пробиваюсь крізь крони невисоких дерев. Світило ще не встигло викотити свою колісницю до полуденних висот, тому намагалося зазирнути прямо в очі і лише сонцезахисні окуляри зупиняли його від цього.

Зараз сонце теж світило низько. Але догори воно не підіймалося - стомлена куля збиралася скоро залізти на ночівлю за котрусь з гір. І це мене бентежило. Адже, якщо я не знайду своїх до темряви, то потім шансів заблукати буде більш, ніж достатньо. А ще ймовірніше, я просто змерзну до кісток, адже, хай навіть літо, та в горах вночі можна давати неймовірних дрижаків. Якщо тільки немає намету.

Наметів у нас було два. Спершу Тарас опирався, мовляв, краще взяти один чотиримісний - так і вантажу менше і нести легше. Але я наполягла на своєму - хай один намет буде для дівчат, а інший - для хлопців. Бо тим дорослим дітям тільки дай волю - не встигнеш отямитися, як замацають, а потім взагалі розведуть оргію, і буде в нас не наукова експедиція, а казна-що! Щоб не скотитися до рабства плоті, ми одразу домовилися, що не беремо ніякого алкоголю і відмовимося від будь-яких сексуальних домагань чи провокуючої поведінки. На мою радість, друзі поставилися до пропозиції з розумінням, навіть вдали подив, нащо декларувати такі очевидні речі.

Але, погодьтеся, є ж дві великі різниці - коли людина лише прогулюється без одягу і коли вона шукає собі сексуальних пригод. Хоча, виявилося, що зустрічні частіше підозрювали за нами саме друге. Особливо компанії хлопців, які становили більшість. Ледве вгледівши нашу пару, вони одразу забували свої теревені і перемикали увагу виключно на наші персони. Точніше, деякі особливості тілобудови. Хтось проходив повз нас квіткою соняшника - заворожено обертаючись на видовище. Траплялися такі, що поривалися ущипнути чи жартома запросити до свого товариства.

Не знаю, як би мені довелося викручуватися, якби я була сама, але Наталка майстерно давала всім відкоша. І робила це так вправно, що залицяльники лишалися задоволені. Воно й не дивно, адже як можна образити таку кралю, як вона - стрункі ніжки, тонка талія, налиті груди, пишне волосся і просто вродливе личко. Можливо моя подруга і не цілком вкладається у параметри моделей, але у порівнянні зі мною - то просто Барбі!

Позитивні емоції виникали у всіх представників протилежної статі, навіть тих, хто вже однією ногою стояв на тому світі. Йшла якось пара місцевих грибників похилого віку, то дід на нас так шкірився, що його баба не втрималася і гепнула кошиком по кашкету:

- Сивина в бороду, а біс в ребро!  Же ти си не надивив на кобіт за всеньке життє?

- Йой, але ж і файні кобіти!

- Та най тих курвів шляк трафить! Я ті покажу кобіт, пожди тико вернем домів! - силоміць пхала стара свого чоловіка геть.

Так, з зустрічними жінками і дівчатами якось не складалося. Особливо дратувалися ті, що йшли у компанії з хлопцями. Їхні-бо напарники явно тішилися нашою присутністю і дівчата ладні були як не видерти їм очі, так повисмикувати нам патли. Котрась навіть заявила, що викличе поліцію.

А що, як та жіночка виконала погрозу? Наталку забрала поліція, а мене просто не знайшли. Чи, не дай боже, хтось із зустрічних виявився прихованим маніяком і тепер захопив мою подругу в полон? Безперечно, єдине вірне рішення - швидше повернутися до хлопців і всім гуртом розпочати пошуки, поки викрадачі не зайшли далеко.

І я, не гаючи часу, побігла стежкою назад, де за кількасот метрів мали б бути наші носії. Дорогою намагалася пригадати події, які б допомогли пролити світло на зникнення подруги. Одразу виринули з пам'яті кілька дивних ситуацій.

Першої ж ночі я несподівано прокинулася від якогось шурхоту. Розплющила очі, але через темряву нічого ж не вгледіла. Я простягла руку і намацала порожній спальник - Наталка зникла! Що за халепа? Я визирнула з намету, але побачила тільки непорушність залитої місячним сяйвом галявини. Невже моя подружка сновида? Але поки я шукала взуття і збиралася вирушити на пошуки, пропажа знайшлася сама.

- Ти де була? - здивування і полегшення поєдналися у трьох словах.

- Ходила слухати струмок, - безтурботно відповіла Наталка, залазячи до свого спальника.

Справді, що тут дивного? Хтось вночі милується місяцем, а комусь конче необхідно послухати струмок. Такі от загадкові наші дівочі натури.

Наступної ночі «послухати струмок» приспічило вже мені. Звучить красиво, а насправді просто зайвим виявився останній кухлик чаю біля вечірнього багаття. Цього разу наш табір стояв на краю полонини, тому довелося трохи пройтися, перш ніж стежка заховалася за перші дерева. Пройшовши ще трохи, я стала озиратися у пошуках затишного куточка, коли раптом відчула за спиною чиюсь присутність. Краєм ока я вловила невиразну тінь і прожогом кинулася за найближчий широкий стовбур. Коли обережно визирнула, то в світлі місяця впізнала незнайомця:

- А, Богдан! - я повернулася на доріжку.

- Оксанка? - чомусь здивувався він.

- А ти сподівався побачити мавку лісову? - розвеселила мене його розгубленість.

- Та ні, - заперечив він. - Просто ти... гола!

- Ой! - я знову опинилася за деревом.

Я й забула, що дуже поспішала і вирішила не витрачати час на пошук і вбирання одягу. А спати без нього мене намовила Наталка. Лаштуючись до сну, мене вразило, що вона поскидала з себе геть усе і так залізла до спальника.

- А ти не змерзнеш?

- Навпаки! - тоном знавця заперечила подруга. - Це факт, що набагато тепліше спати не в одязі, а поклавши його зверху на спальник. Тоді твоє тіло оповиває більше теплого повітря, якому не дає охолонути додатковий шар одягу зверху. Ефект термоса!

- І що, це справді працює?

- Не віриш, спитай у хлопців! Вони теж так зігріваються. А якщо цього мало, то з'єднують спальники і гріються, притулившись тілами. Коли ж холод вже надто дошкуляє, то вдаються до взаємного розтирання - зовнішнього і внутрішнього. Їм добре, у них є чим.

- Що, справді? - Наталчині слова видавалися настільки неймовірними, що я вже хотіла піти і побачити все на власні очі.

- Ти як учора народилася! Хіба не бачиш межі між реальністю та жартом?

- Жарт - це про розтирання?

- Нехай так! - втомилася від моєї  наївності напарниця.

Але остаточним став аргумент, що спання оголеною - це як додаток до експерименту, щоб звикнути до відчуття без одягу. Може Наталці це й не дуже треба, але в собі я ще відчувала невпевненість і потребу більш спокійно почуватися у вбранні Єви. Навіть удень, коли ми удвох чимчикуємо стежкою, я пускаю напарницю йти переді мною. Їй то навіть у насолоду - першою зустрічати інших туристів. А я за нею пливу, як кораблик закомплексованості  за криголамом упевненості.

Мабуть саме через те, що я йшла другою, мені так важко зараз впізнавати стежку. Здавалося б, наче знайомий шлях, але щось не пригадую он тієї самотньої смереки. І цих двох брил край доріжки теж. Зачекайте, а це що за місток?

У хвильках гірського потічка зблиснули останні промінчики сонця, а разом з тим мене почала огортати паніка. Хай там дерева і каміння, але місток я би точно не забула. Виходить, я, повертаючись, помилася на котрійсь з розвилок і спустилася не туди. Тому й досі не зустріла ні Богдана, ні Тараса. Мені здавалося, що найгірша ситуація трапилася, коли я загубила Наталку. Але тепер переконуюся в тому, що не може бути так погано, щоб не могло бути ще гірше. Адже виходить, що загубилася я!

- Холі горор! - тільки й вирвалося з мене фраза, якою ще до початку мандрівки Наталка жартома переінакшила назву нашого проекту «Голігори», натякаючи на мої цнотливі страхи.

За рівнем жахливості ця халепа могла зрівнятися лише з тим, що я відкрила для себе третьої ночі. Тоді я запримітила, що якось часто Наталка «ходить до потічка», хоча вона пила менше чаю, ніж я, та й на розлади шлунку не скаржилася. Розпитувати мені було якось ніяково, тому я вирішила тишком-нишком з'ясувати все самотужки.

Отже, залізши у спальник, я зробила вигляд, що починаю засинати, як завжди, але, насправді, докладала усіх зусиль, аби на закуняти і зловити момент, коли подруга вирушить в загадкову прогулянку. Мабуть з мене була би ніяка розвідниця, бо я таки провалилася в безпам'ять, а коли прийшла до тями, сусіднє місце вже мовчало порожнечею.

Пригадуючи попередню ніч, я накинула на себе довгого светра. Коли взулася і вилізла назовні, переді мною постала тиха лісова порожнеча. Здавалося, що все всюди мирно спить, і лише я якогось дива вирішила потинятися у суцільній чорноті. Але я знала, що десь подібним займалася і Наталка, тому це надало мені рішучості і я обережно пройшлася стежкою в один бік від табору, а потім в інший.

Мої пошуки увінчалися успіхом! За поворотом доріжки я розчула якесь бубоніння. Воно долинало десь збоку, з-за дерев. Пильнуючи, аби не ступити на котрусь суху гілку, чи зачепити пасмо листя, я, мов хижак на полюванні, стала крок за кроком наближатися до своєї жертви. Скоро бубоніння перетворилося на ритмічну мову. Я впізнала у голосі Наталку, а в словах - «Лісову пісню» Лесі Українки! Мене переповнило змішане почуття: я тішилася, що ми з подругою полюбляємо одного й того ж класика, але мене трохи хвилювало те, в які форми у людей інколи втілюється потяг до літератури.

Я вже побачила крізь пелену темряви силует дівчини, яка декламує поему, обіпершись на величезну брилу, і збиралася дати їй спокій та піти собі назад до намету, коли мене насторожила тінь позаду неї. Певно Наталка увійшла в неабиякий смак від поезії, бо не просто виголошувала слова, але й коливалася у такт з ними. Причому, робила це так ритмічно, що здавалося, наче не вона рухає тінню, а та нею.

Тут з-за хмари визирнув місяць і я на власні очі побачила, як безформна тінь перетворилася у цілком конкретного Тараса! Він притискався до схиленої голої подруги ззаду, його права рука загравала до грудей дівчини, ліва пестила низ її живота, а сам він ритмічно задовольняв своє чоловіче бажання. Ні, це в нього був не статевий акт з Наталкою! Це він ґвалтував мою любов до «Лісової пісні»! Я вже ніколи не зможу спокійно сприймати останні рядки, що вилетіли з уст подруги:

Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!

У фінальний рядок Наталка вклала всю себе і Тарас відгукнувся на благання коханої - відчайдушно відіграв кульмінаційну партію, після чого раптово обм'як і дівчина взяла справу в свої руки. У прямому сенсі - Наталка хутко обернулася, стала навколішки і заходилася щось там йому робити своїм обличчям.

Мені не сила стала більше спостерігати за цими опівнічними ігрищами і я почала обережно відходити назад, але в найвідповідальніший момент під ногою зрадливо хруснула суха гілка.

- Ксюха? - спитав за двох Тарас, бо Наталка тільки промугикала щось нерозбірливе.

- А у вас тут вечір поезії, я так бачу, - я зрозуміла, що немає сенсу ховатися і ступила кілька кроків до них.

- З віршами воно більше заводить, ти спробуй! - здатність говорити повернулася до подруги.

- Але ж ми домовлялися, щоб без ЦЬОГО! - нагадала я.

- Та кинь ти! - заперечила Наталка. - То ж просто слова були. Насправді ж усі розуміють, для чого ми в похід пішли.

- Що розуміють? - схоже, я не потрапила до множини «всіх».

- Ну, два хлопця, дві дівки, - почав Тарас і, розцінивши моє мовчання, як нерозуміння, додав: - Дівки цілими днями світять цицьками. Та в нас з Богданом сперма мало не через очі виливається!

- Доводиться хлопців рятувати! - пояснила подруга. - Стараюся за обох, адже ти вперто робила вигляд, що нічого не помічаєш.

І тут в мене як фрагменти в картинку склалися спогади з наших вечірніх посиденьок, де в розмови про враження від ефекту нашої появи перед зустрічними туристами впліталися масні жарти і недвозначні натяки. Але я думала, що мої напарники дотримуються даного слова і далі балачок справа не заходить. Я помилялася! І ті несподівані нічні зустрічі були зовсім не випадкові. І мій Богдан... вже не мій?

Тої ночі я пережила справжній шок. Я зрозуміла, що мій експеримент зазнав фіаско і його слід згортати. Але тільки умовляння всіх трьох переконали мене довести почате до кінця і залишити ситуацію в тому стані, в якому вона була.

Та зараз загроза постала не примарна, а цілком реальна. З кожною хвилиною сутінки поглинають все більше простору навколо, а я досі не можу зрозуміти, де я, і в якій стороні знаходяться мої напарники. Від місточка я подалася назад вгору, але на одній з розвилок знову схибила і вилізла на якийсь схил, порослий ялівцем. Чіпкі гілки настільки щільно обліпили доріжку і тяглися до мене звідусіль, що просування супроводжувалося мало не болем - я ж бо була без одягу!

Розпач накочувався на мене разом з тим, як пейзаж навколо пожирала темрява. Навіть місяць зрадив мене, байдуже загорнувшись у хмари і лишивши мене без ані найменшого промінчика надії. І коли я вже стала справді марити від розпачу та втоми, як його краще примоститися на ночівлю між цього клятого жерепа, неподалік попереду побачила відблиски вогнища.

Не пам'ятаю, як я опинилася біля багаття. Здавалося, що відбувся монтаж: щойно я була в оточені щільних заростей і темряви, а потім якимось відчайдушним поривом вилетіла на галявинку, де біля невеличкого намету незнайомий хлопчина готував собі вечерю на вогні.

Найбільше я жадала побачити своїх, але зустріч з незнайомцем теж додала мені сил - це неабияке полегшення, відчути, що вирвалася з пазурів дикої природи, яка була майже зімкнула свій колючий ялівцевий зашморг навколо моєї шиї.

Першим ділом я попросила у хлопця телефон, щоб зробити дзвінок друзям. Тоді це мені здавалося цілком логічним, але якщо поставити себе на місце того незнайомця, можете уявити його здивування. Лишень уявіть: ви собі сидите при вогнищі біля намету десь у нетрях диких гір, а тут з нічної темряви виходить абсолютно гола дівчина і просить подзвонити. Більш неймовірним було б тільки, якби вона спитала дорогу до наукової бібліотеки Вернадського.

- Оксанко? Ну нарешті! - Наталчина радість переповнювала динамік телефону. - Ти де?

Я перепитала у незнайомця його місце розташування і переказала подрузі.

- Ого! Ми тут геть збилися з ніг, тебе шукаючи, а ти пішла гуляти на полонину!

- Зачекай, то хлопці тебе знайшли?

- Чого б то вони мене шукали, не я ж губилася.

- Як не губилася? Я ж бачила, що ні тебе, ні речей не стало.

- Ну, поки я на тебе чекала, мене притисла природна потреба. Але ж навіть моєї розкутості не стало на те, аби зробити діло на стежці серед білого дня. Я майнула за кущі і прихопила наші речі (мало хто йтиме, ще забере), а коли повернулася, то ти вже пустилася в свої мандри.

- Як все просто!

- Скажи краще, як ти з хлопцями розминулася? Я взагалі дивуюся: ти ж бувала туристка, а забула золоте правило: загубилася - залишайся на місці останньої зустрічі. До речі, ми отаборилися саме там.

- О, то я зараз до вас підскочу!

- Наша пісня гарна й нова, починаймо її знову! Сиди вже на місці, по тебе Богдан прийде, - сказала Наталка, а після якоїсь паузи додала: - А ні, він ногу розтер, поки тебе шукав. У тебе є, де лишитися на ніч?

Я обернулася на незнайомця. Той чув усю нашу розмову і ствердно хитнув головою. Поки я прозрівала з фактів, якими сипала Наталка, то зовсім не помітила, як хлопець накинув мені на плечі свою куртку, а потім вклав у руку кухлик з гарячим чаєм.

- Ти тільки не подумай, що я повія якась, чи з першим-ліпшим... - почала я, повертаючи телефон.

- Намет зачиняється зсередини. Я ночуватиму надворі, мені не вперше, - просто сказав незнайомець.

Я не стала допитуватися, що саме йому не вперше. Судячи з його спокійної реакції, може цілком виявитися, що нічні мавки навідуються до нього з завидною регулярністю.

Подякувавши за таку доречну вечерю і духмяний напій, я поспішила залізти до намету. Не хотілося розповідати подробиці своїх пригод. Хлопець наче відчував мою ніяковість, тому не нав'язувався з питаннями і тільки побажав доброї ночі. Коли ж я спитала його, чи він не здивований з мого незвичного вигляду і не менш дивної появи, той коротко відповів, що життя часом подібне до театру абсурду і можна було б зі сміху луснути, коли б ті оказії не траплялися з тобою.

Прокинулася я ранесенько. Сонце, здавалося, ще не зійшло, але темрява вже безнадійно програла бій з денним світлом. Мій нічний охоронець мирно куняв біля решток вечірнього вогнища. Я накинула на його плечі вчорашню куртку і, подумки попрощавшись, побігла стежкою додолу. На щастя, з висоти полонини весь схил був як на долоні і я легко прорахувала, як мені слід рухатися.

Роки орієнтування в горах не минули даремно, і я з першого разу віднайшла дві фатальні розвилки, які вартували мені вечірніх пригод. Не минуло й півгодини відтоді, як я вилізла з намету незнайомця, коли побачила обидва намети нашого табору. Дівчачий стояв порожній, якщо не брати до уваги наших з Наталкою наплічників та спальників. Зате хлоп'ячий зазнав перенаселення - спати утрьох там можна було лише переплівшись тілами.

Я зрозуміла, що мої друзі практикували «зігрівання розтиранням». На це красномовно вказувала як повна відсутність одягу, так і кілька підозрілих засохлих плям на спальнику і одна на щоці Наталки. Сплячі виглядали цілком щасливими і задоволеними. Лише моя присутність могла зіпсувати їхню ідилію. Але нащо?

Я тихенько зібрала свої речі, одяглася, підхопила наплічника і рушила стежкою назад, на зустріч з... До речі, я так і не спитала, як звали мого нічного рятівника?

Київ,
1-2 грудня 2016 року.

Продовження історії - тут: http://naturism.org.ua/forum/index.php?topic=261.0

[Hamypucm]

У відповідь про сприйняття інформації з різних джерел, скажу, що читати хоч і не фанат, але полюбляю.

Пам'ятаєте те відчуття коли уява сама моделює картинки до тексту, особливо як у даному оповіданні, з сюжетною лінією та карпатськими пейзажами!

Хто був у горах, мене зрозуміє. 😉

Автору чергова вподобайка 👍

[Нівроку]

У відповідь про сприйняття інформації з різних джерел, скажу, що читати хоч і не фанат, але полюбляю.

Пам'ятаєте те відчуття коли уява сама моделює картинки до тексту, особливо як у даному оповіданні, з сюжетною лінією та карпатськими пейзажами!

Хто був у горах, мене зрозуміє. 😉

Автору чергова вподобайка 👍

Дякую!)
Мені навіть важко уявити, як це оповідання читатиме людина, яка ні разу не була в Карпатах або інших горах. Мабуть треба додати пейзажних світлин)

[Hamypucm]

Дякую!)
Мені навіть важко уявити, як це оповідання читатиме людина, яка ні разу не була в Карпатах або інших горах. Мабуть треба додати пейзажних світлин)

В інстаграм за хештегом #Карпати_с можна познайомитись з приблизною картиною українських Карпат, там далеко не всі пейзажні вершини, але знаю дану компанію особисто і вони лише на початку свого власного шляху. Тому, напевно, все ще попереду.

[Нівроку]

Дякую!)
Мені навіть важко уявити, як це оповідання читатиме людина, яка ні разу не була в Карпатах або інших горах. Мабуть треба додати пейзажних світлин)

В інстаграм за хештегом #Карпати_с можна познайомитись з приблизною картиною українських Карпат, там далеко не всі пейзажні вершини, але знаю дану компанію особисто і вони лише на початку свого власного шляху. Тому, напевно, все ще попереду.

Дякую! Чудові світлини! Ми у 2022 теж пройшли Чорногору)

[Hamypucm]

Дякую! Чудові світлини! Ми у 2022 теж пройшли Чорногору)

Насмілюсь запитати: - як герої даного оповідання, в умовах проведення соціального дослідження? 🙂

[Нівроку]

Дякую! Чудові світлини! Ми у 2022 теж пройшли Чорногору)

Насмілюсь запитати: - як герої даного оповідання, в умовах проведення соціального дослідження? 🙂

Ми хоч екстремали і шукачі пригод, але... на жаль, ні
Хоча, якщо збереться група однодумців, то чом би й ні? Звісно, не по Чорногорі, бо там надто людно. Є менш розкручені і не менш мальовничі місця, де можна йти горами цілий день і нікого не надибати.
Тобто, зробити голий похід не для того, аби вганяти у шок випадкових зустрічних, а щоби відчути повне єднання з природою

[Hamypucm]

Все чудово звучить в рамках чату, але й я мало собі уявляю, що б робив в умовах походу... Скоріш за все при зустрічі посторонніх першим би погнав за смереками ховатись... Досі доводилось лише на сталому місці насолоджуватись наготою, в умовах оселі, дачі, пляжу чи наметового табору 😁

[Нівроку]

Все чудово звучить в рамках чату, але й я мало собі уявляю, що б робив в умовах походу... Скоріш за все при зустрічі посторонніх першим би погнав за смереками ховатись... Досі доводилось лише на сталому місці насолоджуватись наготою, в умовах оселі, дачі, пляжу чи наметового табору 😁

Це гарна їжа для роздумів: що робити, якщо когось зустрінемо? Я пропоную робити нічого Тобто вести себе так, наче ми одягнені. Пройшли повз, привіталися, і пішли собі далі. Ми нікого не кривдимо, і нас теж ніхто.
Я розумію страхи, якби це було в місті або його околицях, які з натяжкою можна назвати "громадським місцем", де можуть викликати поліцію і за голий вигляд приписати хуліганство. Але якщо це далеко в горах, і нас буде групка, то ситуація зовсім інакша. От серйозно, на Вашу думку, що може статися найгіршого при зустрічі з місцевим грибником за таких умов?

[Hamypucm]

От серйозно, на Вашу думку, що може статися найгіршого при зустрічі з місцевим грибником за таких умов?

Однозначно, це був би новий досвід і нові враження, але насправді я не знаю як би відбулась така зустріч...

При всіх за і проти, не будучи сором'язливим, ніколи ексгібіціонізмом не займався, тому скоріш за все зніяковів би більше я ніж випадкові глядачі...

Але ж все буває вперше, можливо колись доведеться спробувати... 🤭