Пісочна людина (оповідання)

[Нівроку]

Схоже, він заблукав. Роздрукована мапа безпорадно біліла у руках Олега, а широка гладінь Дніпра, що виникла попереду після чергового повороту стежки, байдуже бавилася уламками неба. Юнак ще раз роззирнувся. Кущі верболозу - праворуч, очеретяні списи - ліворуч, а між ними - вузенька смужка піску в кілька метрів завдовжки. Невже це те, що він шукав?
Несподівано з непомітної стежки між верболозами з'явилася дівчина. Від чола до кінчиків пальців на ногах її шкіру вкривала рівномірна засмага без будь-яких білих смужок і трикутничків. Олег не те, щоб ніколи не бачив голого дівочого тіла, але самі обставини і поява настільки збили його з пантелику, що він не одразу завважив, що собою заважає незнайомці пройти далі. Але та анітрохи не знітилася, а навіть розвеселилася з того, який ефект закам'яніння трапився з хлопцем.
Дівчина запримітила у руках хлопця карту і тінь здогаду промайнула в на її обличчі.
- Шукаєш, де натуристський пляж? - і враз бісики зблиснули в її очах. - Чи просто на голих дівчат подивитися?
- П-перше, - через силу витиснув Олег.
- Тоді не марнуй часу на д-друге, - перекривила його незнайомка. - Ходімо, я тобі покажу. Чи ти думаєш, що це воно? - кивнула вона у бік вузького проходу до води.
- А, звісно... - нарешті помітив юнак, що заважає, ступив крок убік і злякано підскочив від хрускоту ним же зламаної сухої гілки у траві.
- Ну ти кумедний! - долинуло до нього перш, ніж дівоча спина зникла за зеленим листям, що низько нависало над стежкою.
Олег поспішив за незнайомкою і скоро наздогнав. Доріжка поширшала і юнак міг роздивлятися ідеальну засмагу в динаміці. Плавні рухи рук, коливання пружних сідниць і мерехтіння босих п'ят знову ввели його у транс. Він ішов як зомбі, не помічаючи нічого навколо, окрім засмаглого дива попереду.
Здавалося, що так тривало вічність, а насправді не минуло й хвилини, як вони покинули зелені нетрі і опинилися на широкому піщаному пляжі. Праворуч над ним здіймалися високі старі тополі, а ліворуч понад берегом стояло, ходило і лежало з півтора десятка голих тіл. Сонце ще не встигло піднятися достатньо високо і освітлювало пляж одразу з подвійною силою - з неба і відбите - з водяної поверхні.
- От ми й на місці, - обернулася до Олега незнайомка. Здавалося, не лише обличчя, але й перса сміються до нього. - Гарного відпочинку! - і юнка безтурботно побігла до води, залишивши розгубленого хлопця стояти самого серед піску.
«Що робити на натуристському пляжі? З чого взагалі починають на пляжі?», - думки затріпотіли, як метелики, в голові Олега. - «Треба знайти кабінку, щоб перевдягнутися!». Юнак оглянув піщаний простір, але нічого подібного не помітив. «Ну, звісно, тут же не перевдягаються! Треба просто роздягнутися!» - і хлопець заходився скидати з себе одяг. Коли на ньому залишилася тільки нижня білизна, він призупинився. Він ще ніколи не роздягався у настільки відкритому просторі. А що подумають інші? Але, здавалося, до Олегових дій нікому не було інтересу. Люди як і раніше, продовжували займатися тим, чим займалися до приходу юнака. І він скинув з себе останній шматок тканини.
Світ не перевернувся! Сотні поглядів не вп'ялися в найпотаємніший куточок його тіла, який, про всяк випадок, він прикрив руками. «І що тепер?» - думки роїлися в голові. - «Засмагати? Піти скупатися? Але там же люди, а я голий. Хоча, вони теж зовсім не одягнені. А що, як вони будуть дивитися на це? Мабуть краще я піду додому».
Та поки Олег міркував про відступ, його ніяковість помітила одна людина. Ранкова незнайомка щойно вийшла з води не берег і шукала предмет своїх нещодавніх веселощів. Вона підбігла до юнака, коли той вже нахилявся, щоб підняти свій одяг.
- Як сонечко? - нарочито невимушено запитала дівчина.
- Ч-чудове! - хлопець враз виструнчився, а долоні повернулися на оборонні позиції.
- Щоб краще лягла засмага, руки треба підняти так, - показала юнка. А що небагатослівний співрозмовник демонстрував загальмованість ще й у рухах, енергійно додала: - Давай-давай!
Олег вдихнув, ніби перед пірнанням, і повторив рух своєї несподіваної наставниці.
- Молодчинка! - отримав він нагороду за мужність. - А тепер ще трохи ширше ноги.
Погляд хлопця вловив рух дівочих ніг, ковзнув по ним догори і спробував проникнути в таємницю. Від такої мандрівки внутрішнє напруження поступилося місцем приємному теплу, що стало розливатися тілом.
- О, та я бачу, комусь треба охолонути! - дівчина помітила зовнішні прояви переміни.
Олег глянув донизу і з жахом побачив, що його чоловіча гордість стала на очах зростати і підіймати голову. Він кинув благальний погляд на свою солодку мучительку. Вона несподівано швидко зрозуміла його хвилювання, бісики в очах враз кудись зникли. Дівчина схопила хлопця за руку і швиденько потягла його до води.
Олег не пам'ятав, як вони промчали крізь юрбу відпочиваючих, як спінилася водяна доріжка за ними і як голки холодної води вп'ялися в шкіру. Тільки коли рятівна прохолода повністю оповила й сховала від сторонніх очей його тіло, він відчув, що врятований. Збудження, що так несподівано втягнуло його в халепу, миттю пройшло, і повернувся відносний спокій.
А голова незнайомки вже виднілася над водою за кільканадцять метрів попереду. Олег згадав свої заняття з плавання і хутко подолав розрив. Хвильки на поверхні води викривляли те, що знаходилося під нею, тож хлопець вже не міг роздивитися провокуючі місця на тілі юнки і думки поступово покинули країну солодких спокус.
- Гарно плаваєш, - усміхнулася дівчина. - Ти, мабуть, оце вперше на натуристському пляжі?
- Так, - зізнався хлопець, стишуючи ходу.
- І як враження? Певно, не зовсім те, що очікував? - глянула вона в очі Олегу.
- Ну, трохи незвично було, - зізнався той, перелаштувавшись на темп співрозмовниці. - Не знаю, чи сам би я наважився так швидко роздягнутися тут і піти плавати.
- А як тобі контингент? - схоже, не ту відповідь очкувала незнайомка. - В Інтернеті, де ти скачав свою мапу, напевно було повно пляжних картинок з усміхненими кралями, що хизуються своїми принадами?
- Як ти? - не зрозумів питання юнак.
- Як я! - вибухнула несподіваним сміхом дівчина. Ні, цей ботан однозначно не бачить нічого далі свого закомплексованого тіла. - Подивися, хто тут відпочиває! - кинула вона на прощання і швидко попливла назад до берега.
Тільки тепер, коли дніпровські води повністю ховали тіло Олега і він не хвилювався, що інші побачать його наготу, хлопець зміг зібрати думки докупи. Він глянув на берег, де щойно роздягнувся і зайшов у воду, і на мить застиг від здивування. Так, у цьому закутку Венеціанського пляжу справді знаходилося зо два десятка голих відпочиваючих, але всі вони виявилися чоловіками! І більшість - не першої свіжості, з відрослими животами, обвислими грудьми та сивим волоссям. У це товариство затесалося кілька молодих, але вони не згладжували враження від загальної картини.
У цей час одне тіло, що засмагало на килимку, перевернулося, і Олег завважив, що жінки тут теж є. Але такі ж старі і товсті, що відрізнити можна лише по більш розтягнутим грудям і відсутністю чоловічої ознаки між ніг. Проте ця виставка антиквару ні в кого не викликала відрази. Деякі чоловіки неквапом походжали вздовж берега, хтось лежав, дехто читав, а хто й просто стояв, підставляючи своє вже шоколадного відтінку тіло ранковому сонцю. Здавалося, що нікому не було діла ані до власної недосконалості, ані до вад навколишніх.
І тут, наче з морської піни Афродіта, на берег вийшла його незнайомка. Молодість та досконалість пропорцій тіла робила з неї якусь екзотичну пташку, що несподівано опинилася в зграї побитих життям голубів. Вона крокувала до свого одягу, а чоловічі голови, мов маківки соняшників за сонцем, поверталися їй вслід. Олег міг би закластися, що кожна істота на цьому пляжі, навіть яка вдавала, що спить розморена спекою, потайки пожирала поглядом соковиту плоть дівчини. Пливучи до берега, юнак і собі невідривно стежив, як юнка обтирається рушником, а потім річ за річчю одягає своє тіло.
Ось Олег ногами торкнулися дна. Юнак зробив кілька кроків і зупинився, коли рівень води сягну йому пояса. Що робити? Він ще не звик до думки, що його можуть побачити голим інші. Але незнайомка вже збирається іти геть, а він же навіть не запитав її ім'я! І тут щось перемінилося в ньому. Хай дивляться! Зрештою, його тіло досконаліше, ніж у більшості присутніх тут. Бо він ще молодий і сильний. І сміливий!
Останній аргумент буквально виштовхнув Олега на берег і він майже побіг до незнайомки.
- Чи не світ перевернувся? - усміхнулася та. - І не соромно оце стояти в чім мати народила перед пристойною дівчиною? - запитала вона з удаваним осудом.
Справді, сцена прощання стала схожою на їхню зустріч, тільки тепер голим був він, а вона - повністю одягнена. Та цього разу юнаку вистачило секунди, щоб перебороти ніяковість, і він доніс відповідь на питання, яке залишилося десь там над плесом.
- Ні, мені не треба полчища краль. Але й товариство цих пенсіонерів мені не до вподоби. Тож буду шукати щось інше. І, дякую тобі за допомогу - ти дала мені більше, ніж можеш уявити.
- Справді? - останні слова хлопця заінтригували дівчину. - Тоді я можу допомогти тобі з пошуками. Ти вмієш їздити на велосипеді?
- Так! - твердо мовив Олег, хоч і не пригадував, у якому класі школи востаннє сідав за двоколісний транспорт.
- Тоді приїжджай з велосипедом у вівторок о сьомій ранку на середину пішохідного містка через Дніпро.
- Неодмінно! - без вагань задушив свою сову юнак. - Давай обміняємося телефонами про всяк випадок.
- Чи я схожа на дівку, що дає свій номер першому-ліпшому незнайомцю? - дала відкоша юнка.
- А, пробач, - юнака кинуло у жар. - Мене звати Олег.
- Прекрасно, Олегу, але я взагалі нікому не даю свій номер, - продовжила чи то глузуючи, чи то серйозно співбесідниця. - У мене немає мобілки. Я так треную свою пам'ять і самоорганізацію. Ну, ще й відшиваю типів різних.
Поки юнак перетравлював неочікувану порцію інформації, дівчина дала знати, що розмова скінчилася, розвернулася і подалася геть. Вийшовши зі ступору, Олег згадав, що так і не спитав ім'я незнайомки.
- Марина, - обернувшись за кілька кроків, відповіла та на його невимовлене питання.

* * *

Вихідні Олега проминули у відчайдушних спробах надолужити прогалини у дитячій велопідготовці. Хлопець позичив у свого знайомого Богдана типу гірський байк і підкоряв ним алейки парку неподалік. Грубоколісний звір спершу чинив відчайдушний опір, та Олегова наполегливість перемогла і за кілька днів юнак вже доволі пристойно міг керувати велосипедом, направляючи його туди, куди хотів. От тільки м'язи на ногах сказали своє «фе», а ще через день надійшла критика від попи, що явно без ентузіазму сприйняла заміну зручного комп'ютерного стільця на вузьке сідло.
У вівторок юнак здійснив другий подвиг, навіть більш вагомий за попередній - він прокинувся о п'ятій ранку! Для людини, в якої зазвичай о десятій ранку ще треті півні не співають, встати о п'ятій годині - це однаково, що затятому курцю прожити день без жодної затяжки.
В метро на юнака чекала прикра несподіванка у вигляді строгої жіночки у формі, що навідріз відмовилася пропустити його з велосипедом. Добре, що часу до зустрічі лишалося ще чимало, тож Олег зміг зекономити дві гривні, подолавши відстань до станції метро «Дніпро» не потягом, а задіявши власну м'язову силу, помножену на велосипедні колеса. Тільки й того, що замість запланованої приємної невеличкої велопоїздки набережною юнак отримав несподіваний кільканадцятикілометровий вояж міськими вулицями.
Ранок лише починався, але коли Олег досягнув місця зустрічі, то відчував, ніби вже витратив усі свої сили, призначені на цей день. Та втому як рукою зняло, коли він помітив її. Марина, одягнена в облягаючий велокостюм неквапом заїжджала на місток. Попри незначну швидкість, юнак вловив граційність і гармонійність рухів велосипедистки, за якими не важко було уявити її неабиякий досвід у цій справі.
- Привітики! - помітила дівчина Олега. - Добре, що ти не запізнюєшся, як та Катруся.
- Катруся? - юнак вже встиг забути про несподівані повороти при спілкуванні з Мариною. - Нас буде троє?
- Ха! Таки гаремні замашки в хлопців у крові! - хлюпнула своє відро холодної води дівчина. - Ні, Катруся - моя подруга, яка мала скласти мені компанію того разу, як ми з тобою зустрілися. Чи ти думав, що це в мене хобі таке - між голих дідусів бігати?
Олег не знав, що думати. Може й справді у дівчини таке хобі - хто його зна? Але в голос він цього не сказав. Марина сприйняла його мовчання за вибачення і тільки промовила:
- Тоді рушаймо!
Велосипедисти з'їхали містком до Труханового острова, там протрухикали старою плитковою алеєю, а потім виїхали на гладенький асфальт. І тут Марина відірвалася. Олег відчайдушно крутив педалі, але дистанція між напарниками аж ніяк не скорочувалася. Юнак зовсім втратив дівчину з виду і просто їхав дорогою, молячись, щоб не трапилася яка розвилка, що могла їх розлучити навічно - адже він не знав про Марину практично нічого!
- Фініш! - почув хлопець несподіваний вигук на одному з поворотів асфальтівки. На узбіччі в тіні дерев стояла його утікачка і показувала в бік дороги з залишками гравію, яка відокремлювалася від траси кудись вглиб острівного лісу. - На цьому шляху твої колеса зрівняють наші шанси.
І справді, сердита гума гірського байка, що просто прилипала до асфальту, на гравію почувала себе у власній тарілці, вміло пом'якшувала удари об камінці і надійно уникала заносів у піщаних розсипах, де Маринині сліки ставали практично некеровані. Тепер велосипедисти їхали разом, на превелику радість Олега.
Юнак настільки захопився реваншистською ідеєю, що навіть став навмисне їхати швидше і поступово таки відірвався від своєї супутниці. Загасила його запал лише розвилка, на якій хлопець завагався з наступним напрямком і вирішив зачекати. Збігла не одна хвилина і відчуття тріумфу від зрівняння рахунку став тіснити холодок непевності. Куди поділася Марина? Не могла ж вона настільки відстати. А може він пропустив якийсь поворот? Чи повернутися їй назустріч?
Але розв'язка ребусу виявилася неймовірнішою за всі припущення. Марина виїхала з-за повороту на своєму велосипеді зовсім гола! Ну, це якщо не брати до уваги велошолом і кросівки, які, зрозуміло, анітрохи не прикривали інтимних місць дівчини. Олег вважав, що ця натуристка його вже нічим не здивує, але в черговий раз переконався, що немає меж її витівкам!
- Погода сьогодні просто чудова, чи не так? - ніби нічого не сталося, запитала Марина, під'їхавши до отетерілого юнака.
- Але ж тебе можуть так побачити! А ми ще не на пляжі! - вихлюпнув своє обурення Олег.
- Звісно, можуть! - удавано погодилася дівчина. - Кожного будня о сьомій ранку Труханів острів просто кишить людьми! - але, помітивши, як знітився хлопець, Марина забула про сарказм. - Котику, в цьому кінці острова о цій порі взагалі нікого не буває. А якщо хтось і трапиться, то, зрозуміло, що він теж натурист і мій вигляд для нього буде звичним.
Останні слова переконали Олега, що в оголеності Марини справді нічого дивного немає. Але що означає її питальний погляд? Чи не хоче вона, щоб і він?..
- Ні, я не можу, - не піддався юнак на німу пропозицію.
- Шкода! Адже я думала, що ти тоді був щирий у своїх словах, - скрушно захитала головою дівчина. - А таких місць, як це, треба ще пошукати. Невже не бажаєш нових відчуттів?
- Гаразд, я б може й хотів, але що, як хтось викраде наш одяг, поки ми так кататимемося, - не здавався без бою Олег.
- Ну що ти, одяг в мене завжди з собою - у велорюкзаку, - показала юнка позад себе.
Останню лінію оборони було прорвано і юнак вивісив білий прапор. Він поступово стягнув з себе все і віддав Марині, а та заховала його речі до свого багажника над заднім колесом.
- А тепер спробуй дожени! - вигукнула дівчина, несподівано стартувала і миттю опинилася за кільканадцять метрів попереду.
Олег несподівано усвідомив, що тут, серед лісу, в нього з речей є лише сам велосипед, і якщо він втратить з поля зору Марину, то як потім виїде на люди? Як взагалі добереться додому? Чекатиме темряви? Навіть мобілка лишилася в дівчини, тож нікого викликати він не зможе, а як звертатися по допомогу до сторонніх людей у такому вигляді, то його ще за якогось маніяка визнають! Від химерних перспектив хлопцю стало справді страшно і він гарячково кинувся у погоню.
Юнаку здавалося, що перед цим велосипедистка гралася з ним у піддавки. Хоч як енергійно він тиснув на педалі, наздогнати утікачку ніяк не міг. Як на зло ще й дорога стала більш гладкою, зникли камінці і піщані розсипів стало менше, тож Маринин велосипед знову мав перевагу. Олег вже мало не лаявся, що так легко дав себе ошукати якійсь дівасі. Так, йому хотілося нових відчуттів, але ж хіба таких? Божевільний крос голяка крізь ліс з призовою ставкою - власним одягом! Ні, з цим слід закінчувати! Щойно він наздожене вертихвістку - забере своє і - додому. Пригод досить!
Здавалося, нескінченна лісова дорога сама збилася з ліку в своїх поворотах. Коли Олегові ввижалося, що він вже от-от надолужив відставання, як колеса велосипеда загрузали в піску і погоня розпочиналася по-новій. Аж от піску стало так багато, що навіть Марині довелося спішитися, і юнак скористався цим, щоб завершити переслідування.
- Годі вже! - вигукнув він, підбігши з велосипедом до авантюристки. - Я забираю речі і їду додому!
- І навіть не скупаєшся? - показала Марина вбік і юнак помітив, що дорога вливається у широчезну піщану площину, що тягнеться до самої води. - Дивися, на весь пляж ми з тобою одні. Ніхто тебе не помітить, зате ти можеш побачити більше, ніж тоді.
І справді, з цього пляжу, значно більшого, ніж на Долобецькому острові, відкривалася напівпанорама на Гідропарк, міст Метро і печерські гори з Лаврською дзвіницею на верхівці. Олег ніколи уявити собі не міг, що зможе побачити все це абсолютно голим. Він читав, що тут, на самому півдні Труханового острова, знаходиться найбільший натуристський пляж Києва. Певно, вдень він багатолюдний, але зараз човникарі ще сплять, а пішки сюди йти ген-ген, як довго. І юнак вирішив, що Марина таки має рацію.
Колеса тонули в товщі піску, тож велосипедисти останню сотню метрів йшли пішки, ведучи своїх двоколісних коників у руках. Коли до води лишилося якихось десять метрів, вимушені пішоходи притулили велосипед до велосипеда, дівчина скинула залишки своїх вело атрибутів і вони разом попрямували вперед для нової перекваліфікації - у плавців.
Під зовні спокійним плесом Олег відчув доволі сильну течію. Навіть набір глибини тут йшов значно крутіше, ніж на Венеціанському пляжі. Але це навіть цікавіше - спробувати пливти проти течії.
Плавці покружляли навколо обмежувальних буйків і вибралися на берег. Марина ступила кілька кроків, а потім плюхнулася в обійми сухого піску. Олег обережно зробив те ж саме.
- А тепер крутнися, - запропонувала дівчина і підсилила свої слова дією, перевернувшись на спину.
Юнак зробив так само. Тепер їхні мокрі тіла були суцільно обліплені жовтим піском.
- Бачиш, ми з тобою - пісочні люди! - весело защебетала Марина.
- Гидота яка! - Олег не розділяв захвату дівчини і безуспішно намагався обтруситися.
- Не будь смішним! - розвеселилася юнка. - Пісок підсохне і сам весь осиплеться.
- А нащо ж тоді було перемащуватися? - пробуркотів Олег після ще кількох невдалих спроб позбутися нового вбрання. - Треба було трохи постояти, поки стече вода, а тоді вже лягати.
- Більшість людей так і роблять - проживають життя, не шукаючи неприємностей. А комусь щось муляє, він роздруковує мапу з Інтернету, їде не знати куди, шукаючи невідомо чого. І навіщо? - Марина наче намагалася зазирнути в саме єство Олега.
- Не знаю, - відказав той, відчуваючи оголеним не лише тіло, але щось більше. - Може, просто цікаво було подивитися?
- Подивитися можна і в Інтернеті - там всього вистачає, - не здавалася співрозмовниця. - Але ти чомусь зважився на вчинок. Ти зробив щось таке, на чому лежить табу цього суспільства.
- Ну, мені поталанило з наставником, - нарешті спромігся відвести мову з незвичної теми юнак.
- Ти можеш утікати від відповіді, але знай, що пісок, зрештою, осиплеться. Ти сам бачив тих старих людей на Венеціанському пляжі.
- Що ти маєш на увазі? - не зрозумів юнак.
- Та, не забивай голови дурницями. Живи сьогодні! - і Марина потягла Олега на новий заплив.
Година на пляжі проминула у веселих забавках у воді та на піску. Молодість змушувала плавати і бігати, наздоганяти і вивертатися, котитися по піску сплівшись тілами і падати від утоми, а потім все починати по новій.
Надурівшись донесхочу, пляжники заходилися збиратися в дорогу.
- Все тут добре, - задоволено промуркотів Олег, - тільки погано, що велосипеди довго по піску тягнути.
- А то не обов'язково, - загадково посміхнулася Марина. - Прямо звідси йде шлях, де легко можна їхати.
- Як? Чи не по воді часом? - здивовано роззирався юнак на море піску і плесо Дніпра.
- Майже вгадав, - розсміялася дівчина. - По воді і піску водночас!
Олег вирішив, що це жартівниця знову взялася за насмішки, і хотів вже відповісти щось у тому ж дусі, але не встиг. Марина підвела свій велосипед до берега, повернула вбік і, сівши верхи, спокійно поїхала самим краєм води! Юнак лиш тепер звернув увагу на смугу мокрого піску з метр завширшки, яка тягнулася вздовж всього пляжу. Волога тут так ущільнила ґрунт, що колеса велосипеда майже не загрузали в ньому. Хлопець мовчки осідлав свій велосипед і попрямував за напарницею, гублячись у здогадках, які ще несподіванки вона йому готує.
На одній з галявин біля лісової дороги велосипедисти зупинилися, щоб одягнутися. Коли Марина вбралася у свій щільно припасований до тіла велокостюм, Олег помітив, що починає збуджуватися. Дивно, без одягу він її зовсім не сприймає за сексуальний об'єкт, а в цьому пістрявому вбранні з кольоровими лініями, що підкреслюють форми тіла, дівчина стала викликати у нього солодкі бажання. У роздумах над цією загадкою юнак мовчки проїхав до самого мостика.
Місце зустрічі - місце розлуки. Велосипедисти зупинилися, щоб попрощатися і роз'їхатися в різні боки.
- Ну, бувай, Олегу, - промовила Марина. - Мені справді було дуже приємно провести цей час з тобою.
Враз юнак зрозумів, що якщо вони отак попрощаються, то вже ніколи не побачаться знову. І, хоча ще годину тому він би з цього не сумував, тепер це йому нестерпно муляло. Хлопець поглянув у очі дівчини і, ніби, помітив, як там зблиснуло таке ж саме переживання, що гнітило його. Це тривало лише коротку мить, але її виявилося достатньо, щоб додати йому рішучості.
- Може коли покажеш ще які місця? - замість прощання запитав юнак. - Поки пісок не осипався?
Останні слова зупинили дівчину, яка вже хотіла відшити несподіваного залицяльника. «Він не безнадійний»,- подумала вона і озвучила новий час і місце зустрічі:
- Післязавтра о сьомій вечора. На кінцевій двадцять четвертого тролейбуса. Тільки не бери з собою велосипеда, це не твоє.
- А, справді? - хлопець, зніяковівши, потупив зір. Коли він підняв погляд, то побачив обличчя Марини близько-близько. Вона ніжно притулилася устами до його уст, а потім хутко сіла на свій велосипед і розчинилася у тіні паркової алеї перш, ніж Олег встиг зрозуміти, що сталося.

* * *

У четвер погода змінилася. Після кількатижневої безхмарної спеки насунули сірі хмари, в клубах яких вгадувалися подарунки для спраглої землі. Під вечір десь на заході почало гриміти, а місто заполонили вітерці, що швидко проносилися вулицями, здіймаючи полчища куряви. Олег з тривогою визирав за вікно, хвилюючись, як би не зірвалася зустріч, така жадана особливо тепер.
Несподіваний поцілунок на мосту викликав у душі юнака цілий шквал емоцій, які в наступні дні не вщухли, а роз'ятрили ще більше його переживання. Він прокручував у думках різні деталі зустрічей і віднаходив все нові докази того, що він Марині небайдужий. Ця її неабияка увага до нього, загадкові ледве вловимі погляди і жести - все вказувало на те, що він її зацікавив. Але чому це з'ясувалося лише тепер? Як він міг не помітити раніше? - картав себе юнак. А якщо сьогодні задощить і вона не прийде, то всьому кінець!
Олег не знаходив собі місця до самого вечора. За кілька хвилин до назначеного часу він вискочив з тролейбуса на кінцевій зупинці і... нікого не побачив. Юнак зустрів ще кілька тролейбусів, але серед пасажирів так і не примітив Марини. Він зрозумів, що все втрачено, і вже збирався піднятися у прочинені двері, коли почув збоку такий жаданий голос:
- Сподіваюся, ти не надовго зібрався?
Хлопець не стямився, як опинився поруч з Мариною, що стояла трохи осторонь зупинки.
- Пробач, якщо змусила чекати, але я не могла не пройтися набережною. Перед бурею види звідси просто вражаючі! - пояснила свою затримку дівчина. Та хлопцю не потрібно було виправдань. Він би віддав все на світі, щоб просто побачити її. І поцілувати!
- А ти таки запальний, - посміхнулася юнка, коли їхні уста розімкнулися. - То що, йдемо, чи може ти негоди боїшся?
- Ні-ні, - одразу заперечив Олег. - Навпаки! Це так романтично.
- О, Ромео прокинувся, - тільки й відказала Марина.
Від зупинки вони спустилися до асфальтівки, що обходила з півночі затоку Собаче Гирло. Саме там, з протилежного боку, і знаходився ще один натуристький пляж, з яким Марина збиралася познайомити Олега.
Дорогою дівчина розповідала про останні події свого життя, і про подружок, а хлопець все слухав і не міг наслухатися. Йому здавалося, що співрозмовниця навмисне акцентує увагу на різних амурних пригодах, і це розпалювало його вогнище фантазій. Стільки всього можна буде зробити, якщо відкинути страх і сором'язливість!
Марина помітила, що Олег якийсь не такий, як раніше. Вона не знала, що за муха його вкусила, але він так захоплено слухав її балачки, що за своїми розповідями вона просто не надавала ваги відчуттю тривоги.
Коли асфальтівка вперлася у ворота яхт-клубу і подорожні пройшлися трохи обхідною доріжкою, що прямувала між прибережних деревець, Олег дослухав чергову історію, зупинився і кількома спритними рухами скинув з себе футболку і шорти.
- Ов-ва, - красномовність покинула дівчину. Вона подивилася на хлопця, що сьогодні забув про існування нижньої білизни, так, ніби вперше бачила.
- А тепер ти! - радісно запропонував він, смакуючи враження, яке справив його сюрприз на супутницю.
- Е-е, щось мені не хочеться, - все не могла зрозуміти причини раптової переміни Марина. - Погода не налаштовує. Я думала, може ми там просто посидимо на березі. З тобою так цікаво розмовляти!
Олег не вірив своїм вухам! Чому вона не хоче оголитися? Чи лише намагається піддразнити його? Які «просто посидіти»?
Юнак підібрав свій одяг і вони рушили далі. Йшли тепер мовчки. Олег роздумував над тим, чому Марина не підтримала його ініціативи, а дівчина губилася в таємницях чоловічої логіки, яка після доволі милої подорожньої розмови викинула такий коник.
- Дивися! - раптом хлопець схопив її за руку. Між верболозів попереду трохи осторонь стежки стояв якийсь чоловік в одній футболці і щось ритмічно робив своєю рукою поперед себе. Що саме, видно не було, бо він стояв до них спиною, але висновок здавався дуже очевидним.
- Хай вже йому, пішли далі! - прошепотіла Марина Олегу і вони залишили незнайомця на одинці зі своїми справами.
Та не минуло й кількох секунд, як загадка розкрилася. Посередині галявинки за верболозом на розстеленому покривальці кохалася молода пара. Голі коханці були настільки захоплені процесом, що не помічали ні прибульців, ні того вуаєриста, що спостерігав за них з-за кущів. А може й помічали і це заводило їх ще більше.
Олег оце чи не вперше побачив, як хтось поруч задовольняє свої статеві потреби. Відчуття було зовсім не порівняне з тим, що можна побачити на відео чи на картинках.
- Що скажеш, Марино? - тихо спитав юнак і повернувся до своєї супутниці, але та вже відійшла далі.
- Ти чого? - здивувався він, наздогнавши її.
- Знаєш, насправді натуристські пляжі створені для іншого, - Марина вже шкодувала, що вони прийшли сюди і побачили таке. - До речі, ось і сам пляж, - кивнула вона на більшу галявинку, суцільно вкриту м'яким піском і обрамлену кущиками верболозу. З протилежного краю пляж спускався до води, в якій відображалися оболонські багатоповерхівки з іншого берега. Гримотіння в небі давно порозганяло всіх, хто тут міг бути, і на всьому пляжі нікого не лишилося.
- Але там таке! - захоплення від видовища не давало спокою Олегу.
- Давай краще підемо назад, - намагалася перевести тему Марина.
- І що, навіть не скупаємося? - хлопець не вірив, що дівчина бойкотує всі його пропозиції.
- Гаразд, але тільки один заплив, - неохоче погодилася юнка.
Олег захоплено спостерігав, як Марина розщібнула ґудзики і плаття плавно сповзло з її тіла, відкривши спершу плечі, потім невеличкі акуратні перса, трикутничок білих трусиків і стрункі засмаглі ноги. Коли дівчина стягнула з себе трусики, звільнивши свого маленького кучерявчика, юнак від збудження вже ледве дихав. Він раптово підскочив до юнки, тільки-но вона розігнулася, обхопив її руками за талію, притис до себе і жагуче поцілував.
Марина не пручалася, але й не підтримала завзяття. Олег ще ніколи не бачив у неї таких круглих очей і вперше помітив, що в неї теж бувають моменти, коли вона не може зронити ані слова. А його руки тим часом мандрували її сідницями, стегнами, гладили пружні перса. З заціпеніння дівчину вивів лише доторк змокрілого кінця до її тугого животика. Вона подивилася вниз і, здавалося, тільки тепер помітила, який масивний таран у повній бойовій готовності готується штурмувати її фортецю.
- Ні, Олегу, ні! - мало не благально скрикнула Марина.
- Але чому? - не міг зрозуміти Олег. - Я хочу, як вони!
- Не тут! - мало не плакала дівчина, намагаючись вивільнитися. - Що може бути вульгарнішим за доґінг?
Марина шарпнула, обернулася і хотіла вже вирватися, але юнак затримав її, і від несподіванки вона впала на коліна. Розпашіле тіло навалилося на неї ззаду, дужі руки скували їй плечі, сильні ноги стисли її стегна, а між сідниць вже почалися пульсуючі удари.
- Тварина! - зібравши з розпачу всі сили, юнка махнула рукою і ліктем затопила шаленцю прямісінько в обличчя.
На якусь мить нападник розгубився і цього вистачило для того, щоб його жертва вирвалася з полону. Марина хутко схопила своє плаття, сумочку, сандалики і прожогом кинулася навтьоки. Коли Олег, тримаючись рукою за забиту щелепу, обернувся, дівчини вже й слід простиг.
Не вірячи у фіаско, юнак підірвався і зробив кілька стрибків у бік втікачки, але майже одразу зрозумів безнадійність переслідування у цих верболозових лабіринтах. Про всяк випадок він пройшовся ще кільканадцять метрів і надибав нещодавніх коханців. Пара продовжувала практикувати Камасутру. Вуаєрист у червоній футболці покинув своє укриття і задовольнявся, присівши навшпиньки прямісінько за самими коханцями. Поруч, так само відверто роздивляючись роботу статевих органів дівчини і хлопця, мастурбував ще один голий юнак.
Олег подивився на мліючі від задоволення обличчя коханців, на їхні злагоджені рухи, на дівочі перса, що коливалися в такт з могутніми чоловічими ударами, на безсоромних глядачів, зачаровані погляди яких тонули в пульсуючому лоні з невтомним стрижнем. А потім він поглянув на свого, ще збудженого пустуна. Юнак став масувати його рукою і пішов записуватися в глядачі шаленої вистави.
Перші краплі дощу впали на розпашілі тіла.

* * *

Олег шукав її. Він чекав її. Юнак приходив на місця їхніх зустрічей, бачив чимало голих тіл - молодих і старих, чоловічих і жіночих - але того єдиного так і не знайшов. А тоді він згадав, що не пляжами єдиними живуть натуристи. Він знайшов у Інтернеті адресу басейну натуристів і часи, коли вони там збираються.
Марина прийшла в басейн неподалік барвистого Комфортауна. Серед невеликого натовпу біля входу вона неочікувано помітила знайоме обличчя. Хотіла пройти повз, але Олег простягнув їй щось у невеликому пакуночку.
- Я їх виправ, - відповів він на питальний погляд. - А це тобі за все, що ти мені подарувала! - і розкішний букет показався з-за його спини.
- О, Олегу, - солодкі спогади враз заполонили дівчину.
- Тепер можеш мене прогнати, - покірно схилив голову хлопець.
- Зачекай, - заперечила Марина, зачарована квітами. - Якщо ти обіцяєш, що виправився, я даю тобі другий шанс.
І юнак з дівчиною зайшли всередину.

Київ,
28 - 31 липня 2014 року.

Продовження історії - тут: http://naturism.org.ua/forum/index.php?topic=259.0

[Hamypucm]

Наразі прочитав лишень це оповідання, ну, непогано скажу від себе.

Поки немає змоги ставити вподобайку можна таким чином:

🙂👍

[Нівроку]

Наразі прочитав лишень це оповідання, ну, непогано скажу від себе.

Поки немає змоги ставити вподобайку можна таким чином:

🙂👍

Дякую за вподобайку)
Мені особливо цікаво читати відгуки від натуристів, бо ті читачі, які "не в темі" натуризму, взагалі не розуміють, про що воно і нащо герої оповідання постійно роздягаються))

[Hamypucm]

Як нащо? 🤔

Бо, роздягайся коли є можливість,
А одягайся коли є необхідність. 😁

[Валик2]

Я, наприклад, читаю.
Мені подобається.
Але оскільки сам факт читання  мені не дуже, відчуваю що іде внутрішня боротьба з тим що буде далі і з небажанням бачити текст перед очима. Ну принаймі текст такий довгий.
 От і виходить що читаю, пропускаючи кілька абзаців ціх оповідань.

[Нівроку]

Я, наприклад, читаю.
Мені подобається.
Але оскільки сам факт читання  мені не дуже, відчуваю що іде внутрішня боротьба з тим що буде далі і з небажанням бачити текст перед очима. Ну принаймні текст такий довгий.
 От і виходить що читаю, пропускаючи кілька абзаців цих оповідань.

До речі, мені теж не подобається читати текст в електронному вигляді, особливо, коли рядки розтягує від краю до краю)
Але коли це на папері, великими буквами, а текст розбитий на сторінки, і якщо ще й ілюстрації є, то це зовсім інше враження. Мабуть це справа смаку) Я, наприклад, не слухаю аудіокнижок, бо погано сприймаю слова на слух. Якщо з відео - то ще півбіди. Навіть коли пісні слухаю, то майже ніколи не вловлю смислу тексту, насолоджуючись тільки мелодією і звучанням голосу.