Голе дзеркало (повість про місто нудистів)

[Нівроку]

- Алісо, дивися в дзеркало: позаду машина! - гукнув Кирило, а потім сам вхопився за кермо і почав його викручувати.

Я з переляку натиснула не ту педаль, наше авто понесло, потім завернуло і ми дивом не вилетіли в кювет. Задня машина, посигналивши, обігнала нас і промчала собі далі.

- Це була погана ідея, давати тобі покермувати, - бурчав Кирило.

- Але хіба я винна, що ці дзеркала показують зовсім не те, що насправді, - виправдовувалася я.

- Просто ти ще не звикла, - вів своєї чоловік. - І я навіть не міг подумати, що на цій Богом забутій дорозі може їхати ще хтось.

Після цих слів ми помінялися місцями, Кирило спробував завести машину, але дарма.

- Дорого мені обходяться наші уроки водіння, - зітхнув він, вилазячи з авто.

Підняв капот, щось там з серйозним виглядом подивився. Я тим часом роззирнулася навколо. Дорога, на якій ми зупинилися, вела через ліс. Кремезні граби і буки здіймали свої крони високо до неба. Здавалося, у цьому правічному лісі час зупинився і все виглядало таким, як було тисячі років тому. Окрім асфальтівки і нашої безталанної машини.

- Що там? - поцікавилася я, підійшовши до Кирила.

- Якщо я це відремонтую, з тебе сексик!

- Ах ти хтивий хитрун! - зобразила я обурення. - У тебе лише одне в думках.

- А ви, жінки, ніби не про те думаєте!

- Уяви собі: нам є про що думати, окрім цих примітивних інстинктів!

- Тоді придумай, що робити з цим! - показав Кирило на відкритий капот.

- Залюбки! - мовила я, розвернулася і бадьоро закрокувала дорогою вперед.

- Гей, ти куди?

- Я бачила на карті, попереду має бути місто. Там є СТО, де я знайду майстра, який нам усе зробить.

- Нащо той майстер! - обурився Кирило. - Не встигнеш ти дійти до міста, як я відремонтую авто і тебе наздожену.

- Успіхів! - гукнула я не обертаючись.

Так почалася моя прогулянка до невідомого містечка. Спершу йшлося добре - у затінку дерев літня спека не докучала. Але потім дорога повернула в бік побережжя, стала спускатися вздовж лисих пагорбів і мені стало добряче припікати, аж по спині потекли струмочки.

Проте, схоже, жарко було не лише мені. Коли попереду вже стало видно перші будиночки, я звернула увагу, що на пляжі, який розтягнувся ліворуч від дороги, люди відпочивають в чому мати народила. Як вихована людина, я намагалася не дуже повертати голову в той бік, але скільки не дивилася, не бачила поміж нудистів жодної особи хоча б з натяком на купальний костюм.

Коли пляж лишився позаду, я полегшено зітхнула і стала уважно роздивлятися, де ж СТО. На моє щастя, воно виявилося майже на самому в'їзді до міста. Схоже, це був приватний будинок, який з боку вулиці переробили на майстерню. Певно, що майстер тут і жив, і працював. Зручно.

Зайшовши до приміщення я не одразу помітила, чи там хтось є. Після яскравого сонця кімната здавалася темною. Коли ж мої очі звикли до освітлення, я побачила майстра, який сидів за прилавком і чомусь закривав обличчя долонею.

- Добрий день! - привіталася я. - У нас машина поламалася неподалік, чи не могли б ви допомогти?

- Я перепрошую, - не дивлячись на мене, відповів майстер. - Але, будь-ласка, спершу роздягніться.

Від обурення я просто оніміла. Багато я зустрічала диваків у сфері послуг, але таких нахаб ще не траплялося. Я вже хотіла видати все що думаю, аж тут чоловік, не відводячи руки від обличчя, підвівся, і я побачила, що він і сам без одягу.

- Мерзенний збоченець! - верескнула я і, мов ошпарена, вилетіла на вулицю.

Схоже, сусідство з нудистським пляжем зіграло з майстром злий жарт.

Вискочивши з дверей, я мало не збила жіночку з дитиною. Ви не повірите, але вони теж були голі! Побачивши мене, незнайомка зойкнула і долонею закрила дитині очі. Виглядало так, ніби це не їхній, а мій вигляд був непристойним. Хоча ж зі мною все було гаразд: літня сукня прикривала усі інтимні місця, ноги взуті в сандалі. Що не так?

Відповідь не забарилася. Не встигла я пройти й ста метрів, як почула сирену і до мене під'їхало поліційне авто. Чи варто казати, що чоловік, який з нього вийшов, теж був голим. Це якщо не брати до уваги паска, на якому тримався кийок і рація, а також тату з гербом поліції на лівій груді.

- Вас заарештовано за носіння одягу! - озвучив він вирок.

- Перепрошую! - заперечила я.

- Ми змушені вас затримати і доставити у відділок, - додала його напарниця, теж повністю гола.

Словом, мене посадили у відсік для злочинців і повезли кудись вглиб міста. Дорогою я припала до заґратованого віконечка і не йняла віри своїм очам: усі городяни ходили голі. І малі, і великі, і чоловіки, і жінки. Ніхто нікого не соромився, а ті, що помічали мене, тикали пальцем і виявляли найвищий рівень здивування.

Далі - ще гірше. У центральних кварталах почали зустрічатися кафе і ресторанчики з літніми верандами. Власне, вони нагадували наші заклади харчування, бо теж мали столики, стільці, пуфи і диванчики. Тільки я не бачила, що там хтось їв. Голі офіціанти приносили на тацях сексуальні іграшки і відвідувачі привселюдно займалися сексом! Траплялися там традиційні пари, але були й більші групи, як різно-, так і одно-статеві.

Проте потім я побачила таке, від чого мене в прямому смислі вивернуло навиворіт. В одному скверику прямо посеред алеї півколом були розміщені отвори, на яких сиділа група жінок і чоловіків та справляла нужду. Я бачила, як з їхніх поп вилазять коричневі ковбаски і це мене остаточно добило. Коли авто зупинилося і поліціянтка вивела мане назовні, моє плаття було геть перемащене блювотою.

Жіночка скривилася, але провела мене всередину відділку до кімнати, де був душ. Я скинула брудний одяг і з задоволенням стала під струмені прохолодної води. Гідропроцедура подіяла цілюще. Я відійшла від спеки і тих прикрих вражень від побаченого, які хотілося би забути. Вимкнувши воду, я не побачила рушника, зате знайшла кнопку повітряного сушіння. Потоки приємно масажували шкіру і швидко прибрали крапельки вологи. Але, коли я натиснула кнопку відкриття дверей, кабінка чомусь задвигтіла, а коли через кілька секунд відчинилася, я опинилася на тротуарі під стіною відділка. Гола!

Прикрившись руками, як могла, я кинулася до входу в заклад і стала вимагати у вартового одяг.

- Знаряддя злочину знищено. Тепер ви вільні! - запевнив чоловік.

Я безсило опустилася на сходинки, закрила обличчя долонями і заплакала. Несподівано поруч почувся привітний голос:

- Чим можу Вам допомогти?

Я підняла очі і побачила чоловіка середніх років, який приязно дивився на мене, а його член починав ерегувати. Відчуваючи, що мене знову знудить, я кинулася навтьоки.

Оговталася я через кілька кварталів. Відчувала себе цілком спустошеною і виснаженою. Бачачи голі юрмища, які не соромилися власної наготи, я теж перестала прикриватися. Просто собі йшла без цілі і напрямку. Бо, куди б я не прямувала, всюди натикалася на одне й те ж: бездумний регіт, оргії та колективні випорожнення. Блювати вже було нічим, натомість я відчула голод. Але, що дивно, ніде не бачила ні продуктових магазинів, ні кафе, де б люди їли. Чи вони не харчуються?

Зрештою, мою розгубленість помітив якийсь молодик. Він підійшов і спитав, що я хочу.

- Я голодна і хочу їсти, - просто відповіла я.

- Ого! - аж пирисвиснув хлопець, а потім додав: - Я знаю неподалік місце, де можна гарно поїсти.

Він взяв мене за руку і повів до одного з ресторанчиків. Пройшовши всередину, ми опинилися біля одного темного закутка, де була намальована фігурка жінки.

- Це ж туалет, - зауважила я.

- Ні, там їжа! - запевнив незнайомець і, помітивши мою невпевненість, відчинив двері і затягнув мене всередину.

Молодик виявився правим! Замість умивальників чи унітазів я побачила стіл зі стільцем, холодильник, мікрохвильовку і кавовий автомат. Чоловік відчинив дверцята холодильника і моєму зору відкрилися полиці, повні різних продуктів, які зазвичай там і зберігають. Я дістала собі готових вже напок, якихось соусів, йогуртів та всього іншого, що хотіла найбільше. А коли я сіла й почала їсти, юнак заворожено дивився на мене.

- Якщо хочеш, бери теж, - запросила його я.

- Що, справді можна? - щиро здивувався той.

- А чому ні? - запевнила я.

Хлопець взяв одну канапку і став обережно їсти. Потім скуштував ще щось. При цьому він не припиняв захоплено дивитися на мене.

- А чому ти запитав? - мовила я. - Хіба ти ніколи не їв?

- Ні, ну я щодня їм, але так, щоб разом з дівчиною - це вперше, - зізнався той.

Я лише знизала плечима з його дивацтв і продовжила тамувати голод.

Коли ми закінчили, юнак мало не світився від щастя. І я не могла зрозуміти, чи то йому так смакували канапки, чи може його в дитинстві батьки не пускали до холодильника.

Ми вийшли з кімнатки і вже хотіли покинути ресторанчик, коли нас перехопив офіціант:

- Я перепрошую, але наші кабінки лише для відвідувачів. Ви маєте щось замовити, - додав він і вручив нам меню.

Я з юнаком сіла за вільним столиком і стала вивчати пропозиції. Боже мій милий, що це було за меню! Таке враження, що його поцупили із секс-шопу. Я не знайшла жодної їжі, зате там було повно іграшок для дорослих.

- Я не збираюся цим займатися! - жбурнула я брошуру на стіл.

- Тихше, а то в поліцію заберуть! - попередив мене юнак. - Треба замовити хоча б щось. Давай ось цей презерватив.

- Що, ти хочеш зі мною зайнятися сексом?

- А для чого ж ще ходять в ресторани?

Я озирнулася. Справді, всі відвідувачі були захоплені тілесними утіхами. Власне, інтер'єр теж надихав. На відміну від тераси, тут панувала романтична напівтемрява. Та й хлопець виглядав нівроку. Я ще хвилину повагалася, але коли офіціант приніс презерватив, то вирішила: чом би й ні? Якщо вже тут такі химерні порядки, то нехай вже. До того ж, це безпечний секс.

Я зручно розляглася на пуфі, молодик одягнув свій вже добре збуджений орган і схилився наді мною. Я заплющила очі і відчула, як його уста пестять мої перса, як майстерні пальці танцюють між моїх ніг. Моє тіло почало танути і в цей час його ощасливило чоловіче начало. Молодик рухався на диво майстерно, я просто мліла і геть розчинилася у задоволенні.

Я ще не відійшла від оргазму, коли юнак дозамовив щось ще, перевернув мене на живіт і увійшов у мене ззаду. Я відчайдушно обіймала пуф, а за мною невпинно генерував задоволення мій несподіваний бой-френд.

Він уже закінчив, а я безсило лежала, тонучи у хвилях всепоглинаючого блаженства. В решті решт, він шепнув мені на вушко:

- Ходімо звідси, я знаю краще місце.

Неслухняними ногами я подалася за молодиком. Спершу ми крокували якоюсь вуличкою, потім зайшли до багатоповерхівки, піднялися на дах, де виявився невеличкий парк. Стоячи там, я бачила побережжя і неймовірно синю гладінь моря. Над нами шелестіли кронами карликові дерева, а морський бриз налаштовував на романтичну хвилю.

Поки я милувалася краєвидом, юнак увійшов у мене. Цього разу я відчула його ще повніше - він був без презерватива. Ми кохалися як навіжені і мені все було мало. Хлопець уже геть виснажився, а я хотіла ще. Тоді я розсердилася на обірване задоволення і пішла від нього.

У парку я зіштовхнулася з якимось кремезним чоловіком і ми одразу порозумілися. На лавці з м'якою оббивкою задоволення виходило неабияке. Потім приєднався ще якийсь хлопець і вони працювали зі мною обидва, аж поки я не побачила справжнього темношкірого! Я кинула своїх напарників і полинула до чорної насолоди. Але той спершу навіть не глянув на мене. Довелося поласкати його губками, після чого він зробив зі мною все, що хотів.

При цьому до нас липнули ще якісь дівахи. Я спершу хотіла їх відштовхнути, але він не дав. Згодом мені й самій сподобалося обіймати і ласкати дівочі перса та інші принади. Це було казково, аж голова йшла обертом. Вже той темношкірий кудись повіявся, а ми все розціловували одна одну в найсолодших місцях.

Не пам'ятаю як, але прийшла до тями я на лавочці в парку. Мої коханки кудись здиміли, лишивши мене саму. Я встала і попрямувала дорогою в пошуку нових пригод. Роззиралася по боках і не завважила, як наштовхнулася на чоловіка. Подивилася - і мало не обімліла: незнайомець був геть одягнений!

Найдивніше, що мій вигляд спантеличив його ще більше, і він спромігся видушити з себе лише одне слово:

- Алісо?

[Нівроку]

Я стояла і милувалася собою у відображенні вітрини. Ніжно проводила долонями по ідеальних грудях, пласкому животику та звабливих сідницях. Мої стрункі ніжки могли викликати заздрість в багатьох. От лише той збочений тип цього не помічав, а все бубонів:

- Алісо, ходімо! Я відремонтував машину і вона чекає нас за тим поворотом.

Спершу я намагалася навіть не дивитися на нього, адже він був до не пристойного одягнений! Проте згодом через відображення я крадькома роздивилася його постать і мене розібрала цікавість: а чого він одягнений? Може він щось приховує? Раптом у нього метровий....

Я набралася сміливості і обернулася.

- Нарешті! - з полегшенням зітхнув чоловік, стираючи з лоба потоки поту. - Алісо, я не знаю, що з тобою сталося, але нам краще забиратися з цього химерного міста.

Проте я не розуміла, що він має на увазі. Мене цікавило інше. Я підійшла до нього впритул і мовчки засунула руку під одяг в те місце, де мало бути джерело загадки. Та не встигла я нічого торкнутися, як залунала сирена і біля нас зупинилася поліційна машина. Чоловік здригнувся, я хутко прибрала руку і відскочила на крок.

- Добрий день! - привітався поліціянт, вийшовши з авто. - Вас заарештовано за носіння одягу!

- Що? - чоловік витріщився на голого охоронця порядку. - Це якась помилка.

- У відділку розберемося, - буркнув напарник, саджаючи одягненого в машину. - Вона з тобою?

- Ні, я порядна дівчина! - обурилася я. - Я взагалі не знаю, що таке одяг.

- Пробачте! - вибачився поліціянт і сів за кермо.

Машина рушила і я тільки встигла помітити за віконцем гримасу жаху на обличчі того одягненого збоченця. Це ж треба, яким треба бути схибленим, аби серед білого дня ходити по місту в якомусь вбранні! Добре, що поліція спрацювала так оперативно.

Намагаючись відігнати похмурі думки, я згадала, що вже давненько не їла. Я знову повернулася в центр, де був великий вибір ресторанчиків, вибрала один з найбільш привабливою публікою і повернулася до тілесних утіх, після яких з великим задоволенням повечеряла в окремій кабінці, де ніхто не порушував мою інтимність.

Вийшовши з ресторанчика, я ледве розминулася з чоловіком, який ішов якось розгублено, чомусь прикриваючи руками низ живота. Я наздогнала його, стала попереду і обережно розвела руки. Очікувала побачити щось незвичайне, але там був нічим не примітний член. Я здивовано підвела погляд на незнайомця і впізнала це обличчя.

- Алісо, як добре що я тебе знову знайшов!

- Чудово! - не знайшла кращої відповіді я. - Тепер ти виглядаєш як пристойна людина.

- Як ти можеш казати про пристойність! - обурився той. - Це місто - суцільний розсадник розпусти!

Останні слова чоловік вимовив так гучно, що якийсь пішохід аж здригнувся.

- Пішли до ресторану, - запропонувала я.

- Який ресторан! - відмахнувся чоловік. - Нам треба швидко звідси тікати. Тільки в поліції забрали мій одяг.

- Вам треба одяг? - перепитав той пішохід.

- А ти знаєш, де можна одягнутися? - з надією перепитав мій зануда.

Замість відповіді незнайомець кивнув головою, аби йшли за ним. Чоловік взяв за руку мене і потягнув за ним.

Ми проминули кілька центральних кварталів. Людей навколо стало помітно менше, а будинки виглядали менш доглянутими. Ми спустилися в підвал одного з них, де на вході стояв якийсь кремезний тип. Він обдивився наші тіла і пропустив.

- Що йому було потрібно? - здивувалася я.

- Він перевіряв, чи ви, бува, не з поліції, - пояснив провідник. - У них є службові тату.

- А що, хіба це місце нелегальне?

- Хіба ж може бути одяг легальним? - замість відповіді мовив той.

Тим часом ми проминули темний коридор і зайшли до великої зали. Мені аж було дивно, як під таким непримітним будинком могло взятися стільки простору. Посеред зали здіймався подіум, по якому одна за одною проходили дівчата. Але я не вірила своїм очам: ті були одягнені! Максимум, що можна було бачити, це ноги нижче колін, або руки від ліктів. Усе інше прикривала матерія і це неабияк підігрівало фантазію глядачів.

Люди, які дивилися шоу, були, ясна річ, голі. Але щоразу, як на подіум виходила чергова дівчина, вони свистали від захоплення і виявляли неабияке збудження. Хтось маструбував, у когось був повноцінний секс із партнером або кількома. Але очі всіх були прикути до одягнених краль. Заборонений плід - найсолодший!

Я теж позирала на подіум, наче заворожена, і тільки чоловік, що тягнув за руку, зміг змусити мене покинути залу.

Кімнатка, в якій ми опинилися, була значно меншою. Посередині стояв великий круглий стіл, навколо якого сиділи люди і грали в карти.

- Я вам новеньких привів! - оголосив наш провідник.

- Хочете пограти на одягання? - поцікавився сивий пан по той бік столу.

- Що? - обурилася я.

- Так! - зрадів мій прилипала.

- Ти мабуть вперше? - запитав у мене сивий. - Не хвилюйся, одяг не кусається.

Тож ми приєдналися до гри. Я згадала, що колись вже грала у подібні ігри, тому мені доводилося досить довго втримуватися голою. Натомість, тому, хто прийшов зі мною, все ніяк не таланило і вже хвилин за п'ятнадцять він сидів повністю вдягнений - від плечей до п'ят. Чи то він навмисно програвав? Задумавшись над цим питанням, я зробила хибний хід і скоро програла. Публіка за столом пожвавилася і почала скандувати:

- Трусики! Трусики! Трусики!

Ведучий виніс пакунок і дістав з нього ненависний шматок матерії.

- Ні! Я нізащо не вдягнуся! - опиралася я.

- Нумо! - підбадьорював сивий. - Ми хочемо побачити тебе одягненою.

Раптом пролунав свисток. Двері розчинилися і з'явилося злякане обличчя охоронця:

- Там поліція!

Сивий швидко відхилив скатерку, що звисала зі столу і показав на таємний лаз у підлозі. Відвідувачі починали хутко залазити туди, чиясь рука потягла і мене. Ми спустилися в якийсь тунель, по якому вийшли до іншого люка, який вивів на вулицю за кілька кварталів від підпільного закладу.

Ми мовчки розійшлися. Тільки той одягнений тип тримав мене за руку. А в іншій мав ті страшні трусики і ще щось.

- Дивися, я й тобі прихопив одяг!

Я випручалася і відскочила в бік.

- Сам носи той одяг, клятий збоченець! Дай мені спокій.

- Ти не розумієш! Нам треба вдягнутися і тікати!

- Краще роздягнися, бо від поліції не втечеш! - мовила я, побачивши, як з протилежних боків дороги наближаються дві машини з блимавками.

Чоловік зрозумів, що тікати нема куди, і став швиденько роздягатися. Коли під'їхала перша машина, він вже стояв голий, закинувши одяг до кущів. З авто вийшла поліціянтка і наблизилася до нас.

- Ви часом не з підпільної вечірки?

- Ні, ми просто гуляли! - запевнила я.

- Справді? - перепитав напарник поліціянтки, теж вилізши з машини.

- Так, - підтвердив мій випадковий спільник.

У цей час під'їхала друга машина. Поліціянт махнув рукою, що все гаразд, і та поїхала геть.

- Ну що ж, - мовила поліціянтка. - Ми вам віримо. Але що робити з цим? - і вона витягла з кущів щось зі скинутого чоловіком.

- Ого, та тут на цілу валізу буде, - додав її напарник, дістаючи решту.

- Я не знаю чиє це! Я його навіть не торкалася! - вигукнула я.

- Гаразд, - зупинила мій потік виправдань жіночка. - Була облава і сьогодні відділок буде переповнений клієнтурою - місць на всіх не вистачить. Давайте зробимо так: ми просто конфіскуємо цю гидоту і обмежимося сухими формальностями.

- Згода, - зітхнув мій «спільник». - А формальності - це що?

Через п'ять хвилин я стогнала від задоволення під міцною статурою поліціянта на задньому сидінні поліційної автівки, а його напарниця самовіддано гарцювала на другому «злочинцеві», розпластаному на капоті.

Закінчивши з формальностями, поліціянти віддали честь і поїхали на патрулювання. Але мені хотілося ще. Тоді я притиснула чоловіка до стіни, опустилася на коліна і поринула в оральні солодощі. Той спершу робив кволі спроби спротиву, але хіба ж хтось відмовиться від вишуканих ласок?

Чоловік став постогувати, згодом так голосно, що відкрилося вікно над нами і звідти визирнула якась бабуся:

- А чого це ви там у сутінках ховаєтеся? Ходімо до мене. Я вас домашнім печивом пригощу!

- Он ти яка, стара розпуснице, - посміхнулася я, і потягла свого партнера до будинку.

У кімнаті було тепло і затишно. Старенька сиділа в кріслі і пила чай з печивом.

- Ой, нам так незручно! - мовила я, побачивши, як вона їсть.

- Та що тут такого! Пригощайтеся і не соромтеся. Це так мило: дивитися, як молоді їдять.

Першим взяв печиво чоловік. Він сміливо надкусив його, потім пригубив чашку з чаєм. Бабуся з неприхованим збудження дивилася на цей процес. Потім несміливо підключилася я. Все таки я ще маю трохи сорому, тому намагалася відвертатися, коли їла.

- Квіточко, не треба критися! Подаруй мені радість, - вмовляла бабуся і я, зрештою, їла не ховаючись.

У розпал чаювання несподівано пролунав дзвінок.

- Ховайте чай і печиво: це мої прийшли! - гукнула нам бабуся і подалася відчиняти двері.

За хвилину до кімнати зайшло двійко чоловіків і жінка.

- Це мої діти, - з гордістю промовила стара. - А цю парочку я знайшла під вікном - вони там займалися сексом.

- Я завжди казав, що у твоєму домі затишні стіни, - промовив один з прибулих. - А ти їм показувала наш басейн у дворі?

- Матір Божа, я й забула! - забідкалася бабуся і махнула рукою іти за нею.

Ми вийшли у двір, посеред якого вабив блакиттю відкритий басейн. Старенька неочікувано швидко розігналася і «бомбочкою» скочила у воду. Незабаром усі ми опинилися там. Плавали, бризкалися, ганялися одне за одним, а потім мали підводні розваги. Ви не уявляєте, наскільки це неймовірні відчуття, коли робиш звичні рухи у воді! Особливою жвавістю вирізнялася бабуся, як зуміла підлізти під ласку навіть мого супутника.

Стомлені і щасливі ми повилазили з води і розглялися на тапчанах, де й поснули.

Зранку я довго не хотіла вставати. Аж довелося комусь із чоловіків будити мене внутрішнім способом. Тричі. Чи то три кавалери будили по разу? Я не розплющувала очей, тому сказати не можу. Але коли я нарешті скинула з себе дрімоту, навколо басейна було порожньо. Я трохи похлюпалася на прощання і пішла гуляти містом.

Проминувши кілька незнайомих кварталів на околиці, я вийшла на більшу вулицю, край якої запримітила авто. Щось дзенькнуло в моїй свідомості. Спогад? Чи бажання? Точно: це бажання покататися. Дивно, що я раніше не наважувалася на це.

Я підійшла до машини, відкрила двері і сіла за кермо. Вхопилася руками за кружальце і знову щось наче згадалося. Пам'ять тіла? Ключ, педалі, ручка передач - усе на місці. Я завела авто і поїхала. Вітерець приємно куйовдив волосся крізь прочинене скло, будиночки обабіч привітно всміхалися своїми віконцями, а дерева змахували зеленим вітами: доброго ранку!

Накатавшись, я вже зупинилася і вже хотіла піти собі, коли до мене підійшли четверо: двоє дівчат і хлопців:

- Підкинь до пляжу!

- Залюбки! - погодилася я, бо й сама давненько на морі не купалася.

Я розвернула авто, ми помчали з міста. І коли останні квартали лишилися позаду, а попереду вже виднілося відгалуження до моря, мене дещо збентежило:

- А куди веде далі ця дорога?

- А хто його знає! - відказав один з хлопців.

- Може поїдемо подивимося? Не думаю, що там далеко, - запропонувала котрась дівчина.

Словом, ми відклали пляж на потім і поїхали далі. Спершу траса прямувала паралельно до берега, а потім почала підійматися між відкритих пагорбів. Одноманітний пейзаж став наганяти нудьгу на пасажирів, тож на задніх місцях почалася оргія.

- Гей, ви чого без мене! - запищала дівчина, яка сиділа на передньому кріслі.

Після цього вона стала перелазити назад, але якось незграбно махнула п'яткою, що зачепила мою руку, я від болю випрямила ногу і машину враз кинуло так закрутило, аж я ледве її зупинила так, аби вона лишилася на всіх чотирьох колесах.

Враз усі затихли і стали роздивлятися навкруги. Підйом скінчився і ми стояли на лісовій дорозі. Обабіч височіли кремезні буки і граби, які, здавалося, охороняли ці місця з незапам'ятних часів. Мені здалося, що десь таке вже я бачила. І враз до мене повернулися спогади.

Мої супутники несподівано закричали. Я подивилася у дзеркальце і побачила, що вони всі сидять, закриваючи свої інтимні місця і вирячившись одне на одного. Я теж несподівано відчула палючий сором від того, що моє тіло нічим не прикрите. Коли лемент потроху стихнув, я мовила:

- Народ, спокійно! Це моя машина і в багажнику є достатньо одягу. Зараз ми одягнемося і все буде добре.

Після цього ми вийшли назовні. Всі намагалися не дивитися одне на одного, сором'язливо ховаючи за долонями те, що ще кілька хвилин тому з насолодою використовували. Я відкрила багажник, дістала дорожню сумку, де знайшла свої і Кирилові речі. На щастя, всі були приблизно одного зросту, тому ніхто не лишився обділеним. Одягаючись, молодь починала знайомитися.

- Як тебе звати?

- Я Наталка.

- А я Сергій.

- Зоряна.

- Яке незвичне ім'я! А я просто Богдан.

Що робити далі, всі знали без сумнівів: тікати звідси чимдуж. І я була би з ними одностайна, якби не одна людина.

Кирило.

[Нівроку]

Я поглянула у дзеркало заднього виду і побачила, як четверо постатей зменшуються, поступово віддаляючись лісовою дорогою. Попри мої прохання, вони вирішили піти і ніколи більше не повертатися до міста, яке вкрало їхню пам'ять. Але я мала завдання - врятувати Кирила. І заради цього я готова була переступити через свій страх і сором. Перше - аби повернутися. Друге - аби знову відкинути одяг, адже я вже переконалася, що з ним я одразу потраплю за ґрати.

Переконавшись, що четвірка зникла вдалечині за повотором, я вийшла з машини і повністю роздягнулася. Склала все до валізи, яку запхнула в багажник, а потім знову сіла за кермо. Стиха загудів двигун і авто рушило. Дорогою до міста я перебирала спогади, аби віднайти той, який відкриє таємницю зникнення пам'яті. Я прокручувала усі події, які сталися зі мною напередодні і здається, знайшла! Моя поведінка змінилася після ресторану. Тобто, після того, як я поїла? Чи після сексу?

А як зміна трапилася з Кирилом? Він весь час нудів про одяг і, що треба повернутися, але після чаювання в бабусі взагалі втратив до мене інтерес. Чи ще до чаювання? Після домагання поліції? Виходило одне з двох: або не їсти, або не займатися сексом. Власне, що від першого, що від другого, можна утриматися ті кілька годин, які я шукатиму напарника.

Повна надій та оптимізму я в'їхала до міста і зупинила машину там, де взяла. Подивилася, поки стало менш людно і тоді вийшла назовні - все таки я ще комплексувала через те, що хтось мене побачить без одягу. Проте, пройшовши кілька кварталів, впевненість повернулася до мене і я вже крокувала наче своя серед своїх. Щоправда, не зовсім. Бо часом чіплялися різні ереговані парубки, то я їм ввічливо відмовляла.

Минаючи квартал за кварталом, я опинилася у центрі. Тут було так велелюдно, що просто очі розбігалися. І найгірше, що без одягу всі зливалися в єдину масу: один і той колір шкіри, подібні відтінки волосся. Здається, лише раз чи два я помітила чорношкірого, а ще якось зустріла пару китаянок. Проте всі інші були європейцями і важко було розрізнити, хто б з них міг бути Кирилом.

Змучившись від безуспішних пошуків, я сіла на одну з вільних лавок і задумалася. В цей час з іншого боку примостилася якась парочка і стала пристрасно обійматися та цілуватися. Поруч зупинилося кілька молодиків і спостерігаючи за коханцями, стали радісно маструбувати. Я не змогла більше сидіти в компанії цих ексгибіціоністів та вуаєристів, підхопилася і побігла геть.

Мені важко було зрозуміти, як люди можуть так себе вести. От би зняти їх на камеру, а потім показати. А що, як їх вже знімають? Я обвела поглядом стіну сусіднього магазина і побачила кілька камер, індикатори на яких блимали червоним. Я крокувала вулицею далі і прозрівала все більше: місто було буквально нашпиговане не дуже вже й прихованими камерами! Отже, це все не просто мир, секс і рок-н-рол! Хтось за цим спостерігає!

Від таких висновків у мене на шкірі аж сироти виступили. Оце так теорія змови. Цікаво, чи знає про це поліція? Стоп! А якщо поліція з цим стеженням заодно? Як інакше пояснити, що вони так швидко приїжджають на порушення?

Я простувала, не помічаючи нічого навколо, і все думала над цим. Якщо хто й знає, де Кирило, то точно поліція. А може його знову заарештували і він сидить у відділку? Якщо я поспілкуюся з їхнім шефом, може його випустять і ми спокійно поїдемо додому?

Я швидко розвернулася і поспішила до того місця, куди мене вперше привезли. На вході до відділку сидів охоронець і щось собі там робив рукою (мені не було видно за перегородкою).

- Я перепрошую, мені треба зустрітися з начальником поліції, - відволікла я його.

- Не можу вас пропустити, - відповів той, витираючи руку серветкою. - Крізь цей турнікет проходять лише дві категорії людей: порушники і поліціянти. А ви, я бачу, пристойна панянка.

Якби я була у вчорашньому стані, то би вдалася до зваблення, але зараз мене наче заціпило. Я просто розвернулася і розгублено пішла геть. Крокувала теплим тротуаром, а на душі було холодно. Десь у цих кварталах страждає від задоволення мій Кирило, а я не можу його навіть знайти. Що ж придумати, що?

Поринувши в печальні думки, я не помітила, як порівнялася з дитячим майданчиком. На ньому діти (теж голі) грали у якісь наздоганялки, щось на кшталт наших козаків-розбійників. А щоб розрізняти, хто з них хто, «козаки» малювали на своїх грудях якісь червоні закарлючки, а розбійники «чорні». І враз мене осяяло!

Я непомітно поцупила у дітей (хай мені пробачать) коробочку з фломастерами і побігла до своєї машини. Там дістала свою сумочку, поклала до неї фломастери і чорний пасок із сукні, а потім пішла до цього поліційного відділку. Проте не стала заходити, а причаїлася в компанії якихось коханців. Дочекалася, поки пройде кілька поліціянтів і сфотографувала їхні груди. Потім пролізла крізь кущі, де мене не могли бачити навіть камери, всілася на траві, дістала дзеркальце та фломастери, і, дивлячись на збільшене фото на екрані, заходилася малювати на своїй груді поліцейське тату.

Добре, що я колись ходила до художньої школи - схожість вийшла разюча. На щастя, ще й кольори невибагливі - синій, чорний і червоний. Тож здаля і не відрізнити підробки.

Потім я вдягла пасок, збоку на який почепила чорний футляр зі смартфоном. Після цього обережно вилізла з кущів і попрямувала до відділку, де саме змінився вартовий.

- Добрий день! - осяяла я його посмішкою.

- Вітаю, офіцере! - люб'язно відповів той, пропускаючи мене крізь турнікет.

От я й потрапила всередину. Але що далі? Довгим коридором снували туди і сюди голі люди, яких від інших мешканців відрізняли лише паски і тату на грудях.

- Вам допомогти? - зупинився біля мене один поліціянт.

- Так, якщо ваша ласка, - посміхнулася я.

- Ви новенька? Щось я вас раніше не бачив, - підозріло мовив той.

- Ні, я зі східного відділку. В мене важливий речовий доказ, - показала я на сумочку.

- Добре, давайте я його передам нашій королеві, - простягнув той руку.

- Королеві?

- Усі важливі справи проходять через неї.

- І я ще маю дещо передати усно у цій справі.

- Гаразд, тоді ходімо разом.

Він попрямував коридором і я рушила за ним. Будівля виявилася значно більшою, ніж мені здавалося ззовні. Ми підіймалися якимись сходами, потім проходили кривими коридорами, знову спускалися, поки не дійшли до кабінки ліфта. Над ним горіла червона лампочка.

- Треба зачекати, - кивнув мій провідник на індикатор. - Королева зараз зайнята.

- Так, звісно, - мовила я і стала знічев'я розглядати сірі стіни.

Хвилина спливала за хвилиною, а червона лампочка все не згасала. А тут мені ще так недоречно захотілося в туалет. Поліціянт помітив, що я тупцяю і поглянув запитально.

- А як пройти в туалет? - ніяково посміхнувшись, пояснила я.

- Нікуди йти не треба! - відповів той, натиснувши щось на пульті біля ліфта.

Враз поруч зі мною в підлозі відкрився отвір. Я втупилася в нього, не наважуючись скористатися.

- До речі, хороша ідея! - мовив чоловік, натиснувши ще одну кнопку.

Цього разу отвір відкрився біля нього. Тож він просто підтримав свій член пальцями і я побачила, як з нього полилася золотава цівка. Я була просто в шоці: ще ніколи мужчини так безпардонно не справляли нужду в мене на очах. Здивування проступило і на його обличчі: він не розумів, чому не реалізовую свої природні потреби я.

У мені боролися дві протилежності. З одного боку, я просто не могла дозволити собі це на очах у настільки відкритому просторі: коридором постійно сновигали поліціянти, та й цей дивився на мене не відриваючись. Проте, з іншого боку, я дуже не хотіла, аби мене викрили. Тож я повільно присіла і спробувала розслабити м'язи. Виходило кепсько. Цівка ледве лилася, більше було схоже, ніби крапають сльози, а не тече потік. В решті решт, я якось спромоглася пустити якусь подобу того, що треба, хоча більша частина й лишилася всередині.

А той поліціянт, негідник, все стежив за моїми діями. Наче йому медом було намазано між моїх ніг. Коли ж я закінчила і встала, він лише сказав:

- У мене була одна напарниця, так коли вона ходила в туалет, Ніагара відпочивала. А ти молодець, економка.

- Дякую, - червоніючи відповіла я на химерний комплімент.

Чоловік натиснув кнопки, отвори зачинилися і було чути, як там потекла вода. Я стояла і не знала куди з сорому діти очі. А тут ще й поліціянт став мене пильно оглядати:

- А що це в тебе за рація така дивна? - показав він на мій смартфон у футлярі на паску.

- Це нова модель, скоро у всіх такі будуть.

- А де твій кийок?

- На гарантійному ремонті!

Чоловік хотів спитати ще щось, але, на щастя, червона лампочка згасла і двері ліфта розчинилися.

- Прошу, - жестом запросив мене поліціянт.

Я кивнула і зайшла досередини. Чоловік приєднався до мене і натиснув якусь кнопку на пульті ліфта, після чого двері зачинилися і кабінка почала підійматися вгору. Менш, ніж за хвилину рух припинився, двері знову розчинилися і я побачила велику добре освітлену залу. Ми вийшли і зупинилися через кілька метрів. Я стала роздивлятися довкола і спершу нікого не помітила, але потім завважила постать у білій туніці із золотою короною. Вона стояла біля високого вікна і дивилася кудись удалину.

- Це наша королева, - прошепотів поліціянт.

- А чому вона одягнена? - здивувалася я.

- Королева - єдина людина, для якої одяг - не розпуста, а виключно окраса.

У цей час жіночка обернулася і я просто зачарувалася вродою її обличчя та величною поставою.

- Ти, - показала вона до мене, - підійди ближче, а ти, - вказала вона на поліціянта, - можеш бути вільний.

Коли ми лишилися удвох, жіночка вдавано привітно всміхнулася:

- А я на тебе чекала, Алісо.

- Ви мене знаєте?

- Ще б не знати! Ще нікому не вдавалося втекти і повернутися до міста.

- Де Кирило? Що ви з ним зробили?

- Не хвилюйся! Він живий і щасливий. І ви дуже скоро будете разом.

- Ви нас так просто відпустите?

- Звісно, відпущу! Я захоплююся твоєю відвагою і шкодую, що ми не зустрілися раніше. Ми би були найкращими подругами. А найкращі подруги - це ті, що діляться своїми таємницями. Хочеш, я розповім тобі свою?

Я погодилася, бо що в тому поганого, аби дізнатися щось цінне?

- Ходи-но сюди, - поманила мене королева.

Я підійшла і поглянула у вікно. Краєвид, що й казати, захоплював. Усе місто було, як на долоні, обабіч виднілися гори, а вдалину - скільки сягало око, простягалася морська гладінь.

- Поглянь: бачиш он-той будиночок поблизу парку? То моя рідна домівка. Там колись жили мої батьки, там я провела дитинство. Але не скажу, що воно було щасливе. Річ у тім, що пологи були важкі й моя мама не витримала. А батько... він був удвічі розбитий горем: і через смерть дружини, і через те, що я народилася з девіацією - суцільно покрита волоссям. Що він тільки не робив - підстригав, і віск прикладав і, навіть, намагався подолати біду лазером, але волосся відростало кожен раз, як ніби нічого не було.

- Прикро... - мовила я.

- Це ще не прикро! - відказала жінка. - Мій батько з'ясував, що не лише волоссям нагородила мене природа. Вона ще й наділила мене тваринними схильностями. Я не могла говорити, нормально ходити, дрібна моторика була жахлива. Кажуть, що я ще на людей кидалася і громила меблі, але я того не пам'ятаю.

- Але тепер ви наче одужали?

- Так! І саме завдяки батьку. Він був науковцем-експериментатором, і йому якось вдалося дослідити, що фізіологічно в мене є все, що потрібно людині, просто воно неактивоване. Він винайшов пристрій, який посилав певне випромінювання, запускаючи в мені потрібні програми. Відтоді я стала перетворюватися на нормальну людину. Але через клятий закон збереження не все виходило гладко. Річ у тім, що для генерації випромінювання потрібна ментальна енергія. Простіше кажучи, в когось цей пристрій розум забирає, а комусь додає. Батько потроху жертвував собою і, коли я це дізналася, то мені його стало невимовно жаль. Тоді я одного разу переключила щось так, аби він по максимуму забрав розум в моєї ненависної гувернантки. Я миттю стала вундеркіндом, а безталанну забрали в психіатрію. Дізнавшись про мій вчинок, батько не витримав серцем і подався вслід за матінкою...

- Співчуваю, сумна історія... - прошепотіла я.

- Не сумуй, далі пішло найвеселіше! - запально мовила королева. - Після смерті батька і дивної хвороби гувернантки мене хотіли віддати до сиротинця. Але я вчасно зрозуміла, що тоді остаточно деградую, а волосся знову почне рости по всьому тілу. І використавши весь свій набутий інтелект, я перелаштувала пристрій так, аби він забирав ментальну енергію не в якоїсь однієї особи, адже це може її вбити, а потроху в усіх. Гривня до гривні - мільйон.

- Що ти зробила? - не повірила я.

- Звучить, як фантастика? - усміхнулася жіночка. - Але я можу все показати.

Ми пройшлися до іншого краю зали, де на столі стояв якийсь апарат, схожий на системний блок комп'ютера, тільки в кілька разів більший. Його передню панель прикрашали ряди тумблерів та ручок.

- Виглядає страшно? А насправді все просто. Коли ручки налаштовані так - то ментальну енергію віддає мені місто. А якщо цю ручку повернути сюди, цей повзунок посунути так, а ці дві кнопки відтиснути, то все стане навпаки. Але ж ти цього не зробиш? Ми ж найкращі подруги?

Королева зобразила недовіру і про всяк випадок накрила пристрій скляним ковпаком.

- Ходімо, я тобі ще дещо покажу, - запросила вона мене до панелі з багатьма моніторами неподалік. - Це - мої очі та вуха. Я бачу і чую, що і де робиться. Це набагато крутіше, ніж мати підписку на всі порно-канали світу.

- І це сексуальне збочення теж винахід вашого батька?

- Ні, це вже моя творчість. Це я придумала, що мозок починає сприймати випромінювання лише після сексуального контакту. Правда ж, кумедно?

- Не те, щоб дуже...

- Але уяви: який це солодкий спокій переходу в утопію! Людина навіть не розуміє, що змінилася, і стає щасливою на все життя, - захоплено розповідала королева, дивлячись, як на моніторах в різних куточках міста голі люди займаються сексом.

- Але ви повинні повернути їм розум!

- Знову за рибу гроші! - розсердилася королева, обернувшись до мене. - Та ж від розуму самі страждання. Не від бажань, ні! Від того, що люди багато думають, все пам'ятають.

- Але це має бути їхній вибір, не ваш!

- Ой, як мені набридла ця тріскотня, - промовила вона і клацнула пальцями.

Вмить відкрилися потаємні двері, з них вискочило двійко поліціянтів, які міцно схопили мене за руки. Королева підійшла і відібрала мою сумочку:

- Я розповіла свою таємницю, тепер подивимося твою, - мовила вона, викладаючи з сумочки різні предмети. - О, фломастери?

Вона обернулася, підійшла до мене і провела пальцем по моєму несправжньому тату. На її пальці лишився синьо-чорний слід.

- Хитрий хід! А я все сушила голову, хто і коли міг зробити тобі тату?

- Ви обіцяли нас відпустити! - нагадала я.

- І я дотримаю слова!

- Ага, тільки спершу ваші поліціянти зітруть мені пам'ять.

- Ні, вони за інструкцією не мають права на сексуальні стосунки. Хіба що я прямо накажу.

- То це ви занапастили Кирила!

- Чесно кажучи, тоді він мене просто дістав своїм занудством. Але тебе я не чіпатиму - ми ж найкращі подруги.

- То відпусти вже! І де Кирило!

- Ах, мало не забула! Ось, прошу, - клацнула вона пальцями, і крізь потаємні двері ще один поліціянт ввів мого хлопця.

Кирило був голий і розгублено роззирався. Коли його підвели до мене, я подивилася і не помітила в його погляді знайомого тепла.

- Кириле, ти мене пам'ятаєш?

- Ні... - заперечив він.

- Ай-ай-ай! - зобразила розчулення королева. - Хіба ж можна забути таку файну кралю? - і вона звабливо провела долонями по моєму обличчю і грудях.

Кирило зрадів, підійшов і теж став мене поглажувати. При цьому я помітила, що він збуджується.

- Дивися, він тебе згадує! - вдала радість жіночка.

- Кириле, ні! - враз збагнула я моторошний план королеви, але вже нічого не могла вдіяти.

Поліціянти міцно тримали мене за руки, а мій любий хлопець пальцями розігрівав мене для пестощів. Моє тіло раділо, а душа ридала. Я хотіла вирватися, але не могла. А хлопець сприймав мої смикання за гру, яка його заводила ще більше.

- Ні! - скрикнула я, коли він з силою ввійшов у мене.

- Що ти сказала? - перепитала королева. - Як тебе звати?

- Я - Аліса, - відповіла я, намагаючись опиратися шаленим імпульсам, які поширював у моєму тілі Кирило.

- Ой, щось не розчула... - вдала сум королева. - Як?

- Я... Аліса! - відповіла я мало не захлинаючись від тих вібрацій, які почали вирувати у всіх кінчиках мого тіла.

- Хто ти?

- Я... А-а-а-а.... - відчула я вибух блаженства і враз ніби тягар впав з плечей.

Світ наповнився яскравими барвами, моє тіло співало веселі симфонії, і так хотілося жити і любити!

- Відпустіть її, - махнула рукою королева.

Я впала в обійми жагучого хлопця і ми злилися в палкому поцілунку.

- Що ти хочеш сказати? - поцікавился королева.

- Хочу в попку! - мовила я, розвертаючись до хлопця. Він схопився за мій пасок і ввійшов ззаду. Його чоловічий запал мене просто вбивав!

- Ви можете йти, куди хочете, але поки ви тут, я подивлюся ще, адже це крутіше, ніж на екрані, - мовила королева сідаючи в крісло.

Тим часом хлопець за мною робив останні конвульсійні рухи, виливаючи залишки своєї звабливої рідини. Я стояла, зігнувшись і опираючись об край столу руками, аж вони заніміли від палкої активності. Коли хлопець вже не рухався, а просто стояв, обіймаючи мене за перса, я розслабила ліву, а потім праву руку і несподівано на долоні побачила щось намальоване чорним фломастером. Малюнок нагадував пристрій на столі переді мною. Тільки деякі деталі були невірні.

Мене здолала цікавість і, вивільнившись від хлопця, я швиденько зняла скляний ковпак і покрутила ручки у відповідністю з намальованим на долоні.

- А-а-а! - прогриміло на всю залу.

Я обернулася і побачила жіночку в білому вбранні, яка підхопилася з крісла і поспішила до мене. Обличчя її було перекошене від страждання і насолоди. Кожен наступний крок їй давався все тяжче, аж поки вона не впала на коліна. Золота корона зіскочила з голови і покотилася геть. Жіночка почала жагуче стискати свої груди, а потім рвучко зірвала білу матерію, вивільняючи збуджені перса. Її обличчя перекосила гримаса жаху, вона намагалася повзти навколішках, але руки вже слухалися її інстинктів, а не розуму. Вони розірвали решту тканин і відкинули геть залишки трусиків. Королева заходилася відчайдушно задовольняти себе на очах у трьох вражених поліціантів.

Потім вона підняла свій каламутний погляд на найближчого, кинлася до нього і припала устами до його члена. Схоже, робила вона це настільки вправно, що чоловік доволі швидко оросив її обличчя та груди потоками сперми.

Потім невгамовна кинулася до другого і, поваливши на землю, заходилася вдовольнятися природнім шляхом. Коли ж і цей досягнув оргазму, жіночка підскочила до третього. Але диявольський апарат вже повернув йому розум і він ухилився, а потім сам повалив колишню королеву на підлогу.

Перемащену в слину і сперму, всю розпатлану і з жалюгідними залишками одягу на руках, її кинули до заґратованої кімнати, де вона продовжила самозадовольнятися, не зважаючи ні на що.

Вся пам'ять до мешканців повернулася протягом години. Вони сором'язливо порозбігалися по домівках, а повернувшись, вже були вдягнені, як слід. Кирило теж мене згадав і ми спокійно повернулися до машини, де також вдягнулися. Поцілувавшись, ми сіли в авто і поїхали геть з цього міста. Я невимовно раділа, що все закінчилися щасливо і що я здогадалася намалювати на долоні ту схему, поки королева, захоплена своєю розповіддю, дивилася на екрани.

До речі, що ж «королева»? Подейкують, вона кілька тижнів ниділа у відділку, впадаючи у все більший сум. Вона вже нічого не говорила, пересувалася по кімнаті лише навприсядки і геть заросла волоссям (окрім долоней і стоп). А потім один із синів котрогось поліціянта ненароком побачив її і запитав: «А чому ця горила не сидить з іншими?»

Так її перевели до зоопарку, де вона одразу покращила життя всій популяції горил, із завидною регулярністю даруючи закладу нових гориленят.

Київ,
14 червня 2019 року

[Валик2]

Місто голих мені нагадало епізод з фільма "Траса 66". Там було місто в якоми жили тільки юрісти і у цьому місті відбувалася така сама діч як і у вище згаданому оповіданні !!

[Нівроку]

Місто голих мені нагадало епізод з фільму "Траса 66". Там було місто в якому жили тільки юристи і у цьому місті відбувалася така сама діч як і у вище згаданому оповіданні !!

Дякую, Валик!
Мені приємно, що повість залишила небайдужим. Маю задумку написати приквел і сиквел (уже й сюжет продуманий), але треба буде десь знайти час)