Повість "Як Петрик НАТУРИСТОМ став"

Автор io, Лют. 02, 2020, 05:37

« попередня тема - наступна тема »

Чи сподобалася повість?

Загалом ні (будь ласка, напишіть, чому)
0 (0%)
Загалом так (будь ласка, напишіть, чому)
0 (0%)
Оригінал був кращий
0 (0%)
Переклад цікавіший за оригінал
0 (0%)
Інше (будь ласка, напишіть в коментарях)
0 (0%)

Всього голосів: 0

Вниз

io

Після фізкультури настала обідня перерва. Я подумував повністю пропустити її, але мій шлунок бурчав надто голосно на таку думку. Обережно я проклав свій шлях до їдальні. Я не мав ані найменшої надії на те, що мої звичайні друзі порадіють моєму товариству за столом сьогодні, тому я вирішив трохи потягнути час. Я чекав, поки мине довга черга і лише тоді примостився в її кінець. Не дивно, що люди розступалися біля мене, навіть не дивлячись прямо на мене. Я лише зітхнув, коли почув, як деякі з учнів згадали моє ім'я. Ніби тварину в зоопарку, їм було добре роздивлятися мене і говорити про мене, але не зі мною.
Через кілька хвилин настала моя черга і я купив бутерброд та яблучний сік. Буфетниця зронила коментар про мою оголеність, але щойно вона звернула на мене увагу, я просто кивнув, відповів «так» і поспішив зникнути. Я навіть не намагався знайти місце в їдальні, аби сісти їсти, тож вирішив пообідати у скверику.
Назовні групками сиділи учні, деякі їли, інші просто спілкувалися. Там були десятки людей, з якими минулого тижня я не мав жодних проблем, аби позависати, але сьогодні я лише знайшов вільну лаву і збирався поїсти на самотині.
Я розглядав своє життя і ситуацію, в яку потрапив. Вже спливла половина дня і я мусив визнати, що зміг її прожити, хоч це було й нелегко. Я розмірковував над безглуздістю цього... Тепер я опинився поза соціумом, вважався виродком, і це лише тому, що став натуристом? Нічого в мені не змінилося, я був такою ж звичайною дитиною, як і тиждень тому. Просто я більше не міг носити одягу. Це мене неабияк бентежило, якщо чесно, але яка до цього справа іншим? Це здавалося такою дурістю.
Далі я подумав про домашнє життя. Мої батьки тепер обоє натуристи і це теж не менш химерно. Але вони досі лишаються моїми батьками, зрештою, я вважав, що це не повинно було мати значення, і воно не мало.
Я згадав сотні людей, про яких читав в Інтернеті, які, здавалося, люблять бути голими. Але я досі не зміг примусити себе до цього. Так, трапляються моменти з приємними відчуттями, але вони здаються краплинами серед моря ніяковості та сорому.
- Гей! - несподівано хтось озвався до мене, поки я обідав.
Я підняв погляд і здивувався, побачивши що біля мене стоїть якась дівчина.
- Привіт! - відповів я, намагаючись сховати своє здивування і зрозуміти, що вона хоче.
- Ти ж Петрик, так?
- І що з цього? - запитав я, відзначивши про себе, якою природньою вийшла ця фраза. Гарна робота, привітав я себе.
- Не проти, якщо я тут сяду? - посміхнулася вона.
- Звісно, - погодився я, хоча й не знав, як я себе почуватимуся в компанії, але подумав, що таки краще, аніж сидіти наодинці.
- Тож, чому ти став натуристом? - запитала вона.
- Батьки змусили, - зізнався я.
- А тобі не подобається?
- Не зовсім... - мовив я. - Я маю на увазі, все було б чудово, якби я не навидів те, як люди до мене ставляться.
Дівчина лише посміхнулася, відкинула волосся назад і сіла рівніше, від чого її великі груди випнулися ще більше. На ній була невелика чорна футболка, що оголювала її пупок і плаский живіт . Я не міг не оцінити побачене.
- Це прикро, - погодилася вона зі мною.
- Так, - підтвердив я. - А як тебе звати?
- О, я - Ольга. Пробач, що не сказала одразу.
- Та все добре, - заспокоїв я, помітивши, що вона підсунулася ближче до мене. Я відчув як її пальці злегка торкнулися мого стегна, коли вона змінила положення, а її груди, здавалося, хитнулися у мій бік.
- Я думаю, ти милий, - сказала вона, знову відкинувши волосся назад і повільно жуючи свій бутерброд.
- Ем, дякую, - знітився я. - Ти також.
 - Так, я бачу, що ти так думаєш, - мовила вона гигикнувши, а потім підхопилася і вибухнула реготом, після чого приєдналася до компанії інших дівчат неподалік, які всі разом дивилися на мене і сміялися.
Я сидів розгублено поки за кілька секунд жах повністю накрив мене. Я подивився вниз і зрозумів, що Ольга спровокувала в мене ерекцію. У паніці я просто впав з лавки, відчайдушно намагаючись приховати пеніс і змусити його повернутися у спокійний стан. Я міг чути, як інші регочуть, оскільки моє падіння привернуло навіть більше уваги. Все, що я міг зробити, це підвестися, взяти свій рюкзак і вшитися геть, вказуючи пенісом напрямок руху.
Я побіг зі скверика, подалі від юрмища. Я попрямував доріжкою, яка вела в бік споруди школи. Думаю, я насправді вже не переймався тим, куди йду, а просто намагався забратися подалі, тому що несподівано наштовхнувся на когось, і ми обоє попадали.
- Петрику? -  почув я дівочий голос. Боже, це була Рая!
Я побачив, як її очі помітили мій пеніс і розширилися від усвідомлення його стану. Я просто онімів з переляку і нічого не міг сказати, а лише підвівся і пішов далі так швидко, як міг, боючись навіть озирнутися на неї. Доріжка завернула за ріг будинку і тепер вела паралельно до його стіни, тобто навпроти мене знаходилися вікна кількох класних кімнат. Я не мав жодної здогадки, де можна сховатися, тож я просто продовжував рухатися. Я дістався протилежного боку шкільного подвір'я, де було значно менше учнів, але тут теж ніде не було порожньо і так, аби лишитися на самоті. Незабаром я зрозумів, що прямую просто в бік вулиці, що було точно не тим, чого я прагнув. Все, що лишалося, це потрапити в приміщення, тож я зайшов у найближчі двері - будинок зі спортзалом.
Дякувати Богу, саме була середина великої перерви і тут ніхто не ходив. Зазвичай учні там не мають знаходитися у цей час, але це мене не переймало. Я зайшов до роздягальні без будь-якої мети, але скоро став під холодний душ. За кілька хвилин я вже міг спокійно думати. Ерекція зникла і я лише тремтів. Я закрутив краник, знайшов рушник і витер холодну воду зі своєї шкіри. Я пішов звідти лише тоді, як почув дзвоник. І тільки тоді усвідомив, наскільки я був близький до справжньої катастрофи... це був душ для дівчат!

io

За кілька хвилин по тому я зайшов до класу пана Вальчука, радий, що його обіцянка виявилася справжньою; в аудиторії нікого не було, окрім нього самого і однієї дівчини, що працювала з паперами. Вже всі коридори гуділи балачками про те, як у мене сталася ерекція і я вів себе як останній дурень; я почувався таким же розбитим, як і зранку, коли щойно прибув до школи.
- Петрику, - лагідно сказав пан Вальчук. - Радий, що ти відгукнувся на моє запрошення. Сідай... схоже, тобі це потрібно.
- Дякую! - ввічливо відповів я, вибравши одне з місць у передньому ряду парт.
- Важкий видався день? - запитав він.
- Так, - погодився я. Насправді я був надто виснажений, аби розмовляти, але щось у його манері робило це легким. - Воно як непозбувна бентега без кінця-краю. Ніщо не дає мені спокою.
- Ну, спробуй розслабитися зараз, вже майже все минуло, - запевнив учитель.
Я поклав свою голову на парту, сподіваючись хоча б трохи поспати. Минула лише половина дня, а я вже відчував себе вичавленим лимоном.
- Ох, - вихопилося в мене.
- Я знаю, це погано, - сказав пан Вальчук. - Але ти маєш спробувати не зациклюватися на цьому.
- Але як? - зітхнув я. - Кожна секунда нагадує мені про це, важко забути про оголеність, якщо ти голий. Особливо, коли всі навколо не дають тобі забути про це.
У розмові настала пауза і я заходився розглядати кімнату.  Лише тепер я справді помітив дівчину, яка зрідка кидала на мене погляди, але більшу частину часу зосереджувалася на своїх паперах.
- Петрику, чи знайомий ти з Ілоною? - поцікавився вчитель.
- Не думаю, - відповіла дівчина. - Привіт, Петрику!
- Привіт! - сказав я у відповідь.
- Ілона теж зареєстрований прихильник стилю життя, - промовив пан Вальчук.
Я подивився з недовірою.
- Я комунарка, - пояснила вона. - Мої батьки вступили до комуни, коли мені було п'ять... Я не маю права на власність. Все є колективним.
 - Справді? - здивувався я. Я ніколи раніше не чув про подібне. Хоча, щойно вона це сказала, я зрозумів, що ніщо з її вбрання не виглядало купленим в магазині.
- Ага, - відповіла вона.
- Мабуть це напружує, - сказав я і мало не додав: «але, принаймні, ти можеш носити одяг», проте прикусив язика.
- Інколи так, але я вже звикла. Просто я не можу мати те, що є в інших, і це робить мене певного роду вигнанцем, - сказала Ілона, і після паузи додала: - Я уявляю, як від сьогодні тобі знайоме це відчуття.
- Так, - погодився я. - Досі не можу повірити, що батьки так вчинили зі мною.
Раптом я відчув нову хвилю занепокоєння і дещо відхилився, аби мене і її відокремлювала більша частина парти. Дівчина кволо посміхнулася:
- Не кожен ладен терпіти людей інших стилів життя, але з часом ти просто навчишся ігнорувати тих, хто тебе не сприймає.
- Здогадуюся, - додав я. - Прямо зараз я хочу лише дожити цей день.
- Я тебе розумію, - мовила Ілона. - Але, послухай... ти виглядаєш добре, але якщо тобі треба буде поговорити... ну, ми можемо десь зависнути разом. Я не засуджуватиму тебе, якщо ти не засуджуватимеш мене.
Я подивився на неї. Схожа, дівчина говорила щиро; гадаю, вона й справді співпереживала мені. Я зашарівся.
Залишок уроку ми спілкувалися втрьох. На мить я навіть відчув себе повністю розслабленим. Ніхто з них не фокусувався на моїй оголеності, але вони й не ігнорували її. Просто здавалося, що вони приймали її як частину мене, і мені це здавалося найкращим.
- Тож як воно, постійно бути голим? - в якийсь момент поцікавилася Ілона.
- Не знаю. Це збентежує, - відповів я. - Дивне відчуття. Так, ніби... я відчуваю набагато більше, ніж досі. Сонячні промені, вітер, торкаються всього мого тіла. До цього важкувато звикнути.
- Звучить справді мило, - сказала дівчина. - У комуні кожен бачив інших голими, але ніхто з них проводить без одягу так багато часу.
- Інколи я думаю, це не було би так погано, якби інші не витріщалися на мене, і не ставилися, як до якогось експонату на виставці. Так, наче я навіть не особа... А просто голий хлопець, - пояснив я.
- Ну, більшість людей зазвичай не часто стикаються з натуристами, тому вони завжди привертають їхню увагу, - припустила вона. - А що з цим не так?
- Що не так з чим? - не зрозумів я.
- З тим, що люди дивляться, - уточнила Ілона. - Я маю на увазі, що ти голий, чому б їм не дивитися?
- Я... - мені й справді не вдалося знайти гарної відповіді. Я не знаю, чому мене це так зачіпає. - Воно просто мене дістає. Я не люблю уваги.
- Ну, якщо тобі цікава моя думка, то прийми це, як є. Люди гадають, що я дивна, бо нічим не володію... але те, що вони собі думають, мене не обходить. Моя справа - зосередитися на тому, що є гарного в моєму стилі, і намагатися ставитися до нього позитивно, - пояснила вона.
У розмові настала пауза. Після короткої мовчанки Ілона додала:
- Просто мої п'ять копійок.
- Так, ні, я знаю. Дякую! Я зрозумів, що ти маєш на увазі... - сказав я.
Правду кажучи, мені не просто було погодитися з тим, що вона казала. Мій розум не заперечував, що Ілона мала рацію. Якщо люди базікають і втуплюються в мене, це мене не зачіпає, і не схоже, що я би міг з цим щось удіяти. Але я також знав, що як тільки повернуся в шкільні коридори, то ці міркування не матимуть значення. Мене знову захопить відчуття приниження. Я лише зітхнув.
Після цього Ілона змінила тему розмови і розпитувала мене про заняття, вчителів та інше. А трохи згодом пролунав дзвоник, який сповістив про закінчення мого притулку. Я знову зітхнув.
- Вище носа, Петрику! Ще два уроки і день скінчиться. Далі буде тільки легше, - запевнив мене пан Вальчук, коли я підвівся.
- Вірно, - погодився я. - Дякую Вам!
Ще два уроки, повторив я подумки. Просто ще два уроки знущань, поглядів та буття голим між однокласників. Від цього я не відчував у собі надміру впевненості.

io

Я пробирався крізь юрмище коридору, намагаючись ігнорувати увагу, яку на мене звертали інші. Просто робив крок за кроком, стараючись ні на кого не наштовхнутися. Я сподівався, що плітки про мою ерекцію на попередній перерві вже вщухли. Принаймні, я не чув про це ніяких згадок, поки спускався до класу, де у нас мала бути Хімія.
Я потрапив до аудиторії доволі швидко (вона розташована якраз під кімнатою пана Вальчука), і зайняв своє звичне місце за лабораторним столом. Я поглянув на розмаїття реактивів на столі й глитнув, наче мені дозвололи курити чи щось подібне. Справді, чи не має тут бути якихось особливих вимог до безпеки?
Мій напарник по лабораторних сів поруч зі мною і поглянув здивовано:
- Ого! Я чув про це увесь день, але я досі не вірив...
Я лише зітхнув, вирішивши за краще не відповідати. У будь-якому разі, незабаром вчитель почав урок.
Проте не встиг я довго його послухати, просидівши заледве п'ять хвилин у кімнаті, як озвалася система оповіщення: «Петрика Фоменка викликають до кабінету директора!»
Весь клас обернув свої голови до мене, а я одразу почервонів, як буряк. До директора? Це може погано закінчитися, хоча я не мав жодної здогадки, чого це стосується.
Після деякої паузи вчитель написав мені перепустку, я встав, узяв її, і на очах у всього класу вийшов з лабораторії до коридору.
Приймальна директора знаходилася майже прямо під класом хімії. Я швиденько спустився порожніми сходами і вже був на місці. Мені хотілося більше часу побути на самоті, але я знав, що матиму проблеми, якщо того часу проведу занадто багато. Тож за дві хвилини після оголошення я зайшов до приймальні. У цей час після відносної пообідньої тиші я одразу привернув увагу всіх присутніх жіночок. Одна з них посміхнулася, кілька секунд розглядаючи моє голе тіло, а потім повідомила:
- Директорка чекає тебе у себе.
Отже, вони вже знали, хто я.
До сьогодні я ні разу не зустрічався з пані Вільнянською, але відтоді, як став натуристом, мене викликали до неї аж двічі. Я нервував навіть більше, ніж першого разу, оскільки не уявляв, з якої причини я тут, і це було недобре.
Я зайшов до кабінету і стояв кілька хвилин, чекаючи, поки директорка договорить по телефону, при цьому вона не відривала від мене погляду. Вона показала мені присісти, поки тривала її розмова, і я був радий виконати це прохання, бо стоячи нервував більше. Під її поглядом я почувався неймовірно зляканим і маленьким. Пані Вільнянська позирала так, ніби навмисно прагнула викликати в мені страх. Різниця наших статусів не могла бути більшою: вона знаходилася за своїм столом, повністю одягнена, з холодною сталлю в погляді, і була директором. А я виглядав покірним, голим і схвильованим учнем, відданим їй на поталу. Мені відчайдушно кортіло знати, чому я тут, але я страшився запитати. Директора виглядала сердитою, і набагато більше, аніж сьогодні зранку.
Хоч мені й здалося, наче я чекав вічність, минуло, либонь, хвилин зо п'ять. Пані Вільнянська, в решті решт, поклала слухавку і одразу почала читати мені лекцію:
- Заледве кілька годин тому я в цьому кабінеті застерігала тебе щодо поведінки, а ти вже наробив проблем!
- Я... - пробелькотів я розгублено.
- Тихо! Я скажу, коли можна буде говорити. Я не знаю, в чому твоя біда, але кажу прямо зараз, що НЕ потерплю цього. Я застерігала тебе не порушувати спокій, а потім мені кажуть, що ти бігаєш навколо, хизуючись своїм пенісом перед вікнами школи. Я тобі скажу, це мені просто відібрало мову - я не уявляю, що змусило тебе так чинити. Я не знаю, що відбувається у твоїй голові, але кажу просто зараз, що цього більше НЕ трапиться.
«Хизуючись» - це не те слово, яке б я використав. Насправді, я прагнув би чого завгодно, тільки не «хизування», подумав я, відтворивши ту принизливу ситуацію в свої голові, і хотів пояснити це їй:
- Але я...
- НІЯКИХ АЛЕ! - випалила вона, вдаривши кулаком об стіл. - Я хочу аби ти чітко зрозумів. Якщо я почую ще хоча б одну історію, як ти хизуєшся або привертаєш увагу класу, тебе відсторонять від навчання на тижні, і мені до лампочки, що говорять правила твого стилю життя!
Я лише відкрив рота, але пані Вільнянська мене випередила:
- Якщо твої наступні слова не «Так, пані», відсторонення почнеться прямо зараз!
- Так, пані, - відповів я після паузи, принижений і переможений.
- Тепер іди.
Я підскочив, як на пружинах, радий, що можу покинути це місце. Мене тіпало від жаху. Я перетворився з нормальної, зразкової і непримітної дитини на шкільну легенду і ворога директорки за один день, і чому? Бо мені доводилося всюди ходити голим. Мене роз'їдало розчарування. Ні, не через несправедливість і, навіть, не через те, що не моє бажання було стати натуристом. Я був би щасливим просто повернутися у свій нормальний день, але це здавалося неможливим. Я був приречений на те, щоб мене ігнорували, дражнили, на мене кричали або грали мною.
Я зиркнув на годинник в коридорі, коли вийшов з приймальні, і зрозумів, що минуло вже більше половини уроку, до того ж, я геть втратив інтерес до навчання - що на мене чекає там, як не знічення і приниження? Натомість я спустився до туалету, що знаходився на поверх нижче. На щастя, там було порожньо, і я міг провести якийсь час наодинці.
Я пригадав усе, що сталося зі мною цього дня і на мене нахлинули емоції, які приносила кожна нова подією. Вперше після ранку я усвідомив, наскільки це мене втомило. Я пригадав, що не спав багато минулої ночі, і незносний стрес зробив свою справу. Я вмився над рукомийником, намагаючись пробудитися. Шкільний день майже добіг кінця, за годину я зможу піти додому.
Але піти додому для чого? Щоби провести решту дня голим з батьками, а потім повторити це жахіття завтра. Я одразу спробував викинути з голови ці думки, хоча це й було нелегко. Я знав, що треба так проживати день за днем.
Годинник цокав, наближаючи близький кінець уроку. Я вийшов з туалету, але досі не хотів повертатися до класу. Я вирішив вийти на хвильку, аби ковтнути свіжого повітря. Повернувся і спустився половину сходового прольоту до виходу з будівлі. Я відчинив великі двері й зробив кілька кроків назовні. Вітерець і сонячне проміння на шкірі подарували гарні відчуття, які реально допомогли мені. Я просто стояв і вбирав його, до деякого часу зовсім не хвилюючись, що хтось мене може побачити.
Я поглянув униз на своє тіло. Дивовижно, але залишився лише невеликий слід від ліній засмаги,  тільки один натяк на те, що я новачок в натуризмі.  Трава приємно холодила мої босі ноги; це нагадало мені часи, коли я ще малою дитиною полюбляв бігати по газону під струменями розпилювачів. Моє підстрижене волосся на тілі теж виглядало гарно після вихідних. Тіло не було якимось непересічним, але мені й справді не було чого соромитися, чи не так? Я не знаю. Я не міг визначитися з різними речами, які я думав чи відчував, і це також утомлювало.
Задзвенів дзвоник, отже урок скінчився. Але залишився ще один.

io

Останньою в розкладі стояла Інформатика. Щойно я зайшов до комп'ютерного класу, як майже одразу почав тремтіти; ця кімната завжди була особливо прохолодна, оскільки оснащена власною системою кондиціонування повітря. Коли я сів за своє звичне місце і залогінився, сироти попроступали на шкірі по всьому моєму тілу. Я завжди вважався свого роду комп'ютерним гуру і цей предмет був одним з найлегших для мене, тож зазвичай інші частенько підходили по допомогу зі своїми програмами. Цікаво, чи вони хотітимуть допомоги від мене після того, як я став натуристом?
- Привіт, Петрику! - озвалася дівчина, яка сіла за сусідній комп'ютер.
Я повернувся, щоб побачити, хто це, і мало не звалився зі стільця, коли впізнав Раю. Одразу згадалося зіткнення на дворі, коли я намагався втекти зі своєю ерекцією. Мої щоки запалали від сорому через спогад про той випадок.
- Привіт... - почав я.
- Пробач, що я з тобою зіштовхнулася, - випередила вона. - Схоже, ти поспішав, сподіваюся, в тебе не було через мене проблем?
Нічого собі! Невже Рая справді не помітила моєї ерекції тоді? Хоча, я міг присягнутися, що... Та, у будь-якому разі, це була невелика приємна новина.
- Та, все гаразд, - запевнив я.
- Було круто побачити твій пеніс таким твердим, - додала вона.
Відчуття приниження буквально втиснуло мене в стілець. Я ледве вичавив з себе:
- Пробач... Я не можу це контролювати.
- Пробач за що? - здивувалася однокласниця. - Це зовсім не погано. Мені було цікаво.
- Ох, - лише вимовив я, і повернувся до свого екрану. За кілька хвилин, схоже, Рая теж сфокусувалася на своїй програмі, але я помітив, що вона звертає увагу на мене за кожної нагоди.
Урок проходив більш-менш нормально; ніхто більше не виявляв надмірного інтересу до моєї персони. Зрештою, не більше, аніж я очікував від такого дня, як цей. Я лише рахував хвилини до закінчення, намагаючись працювати, не зважаючи на Раю чи будь-кого іншого.
Коли пролунав дзвоник, я видихнув з неймовірним полегшенням. Шкільний день скінчився. Якимось дивом я досі був живим.
Я майже забув про Раю, коли вона раптом запитала:
- Ти не проти, якщо я пройдуся додому з тобою?
Чесно кажучи, я не був у захваті від цієї ідеї. Значна частина мене просто хотіла лишитися наодинці. Та, разом з тим, я усвідомлював, що дівчина прихильна до мене, враховуючи все що сталося. Тож я погодився:
- Звісно! Я не проти.
Я пішов по свої речі, потім послідував за Раєю до її комірки, все відбулося без ексцесів. Незабаром ми вийшли зі школи і попрямували по вулиці. Після пережитого за день, ходіння голим по місту здавалося майже легкою справою, хоча, аби не наврочити, я намагався не думати про це. Натомість я розмовляв з Раєю, яка виявилася до мене привітною. Та неминуче вона зачепила і тему моєї наготи.
- Ще ніколи я не була так близько до голого хлопця, - запевнила вона через деякий час. - Мої батьки вважають, що це збочення якесь, тому мені справді ніколи не дозволяли контактувати з натуристами.
- Більшість людей багато чого не бачать, гадаю я. Всі вони хочуть дивитися. Хоча тут нічого особливого, - відповів я. - В голих людях, я маю на увазі. Це ж просто я, такий же, як завжди був, просто без одягу.
- Так, я розумію, що для тебе це здається звичним, коли ти натурист, - сказала Рая. - Але з мого погляду, це типу... не знаю... справді цікаво. Твій пеніс не такий, як я думала.
Я поглянув на неї запитально.
- Я маю на увазі, що не знаю. Він більший. Просто не такий, як я уявляла. Але це круто!
Ми зупинилися на перехресті, чекаючи на зелений сигнал світлофора. Це була хвилююча мить. Дві бабусі зупинилися поруч з нами і здивовано позирали на мене, вродлива студентка спостерігала з вікна машини, яка щойно під'їхала. Ми перетнули вулицю, пройшлися повз ряд магазинів, а потім повернули до скверу, через який можна було зрізати шлях. Переважно він був безлюдний і я зрадів, що ми покинули вулицю.
- Петрику, - запитала Рая, виразно хвилюючись. - Як ти гадаєш... мені можна його торкнутися?
Я мало не перечепився на рівному місці.
- Що? - запитав я більше зі здивування, аніж справді для того, щоб почути відповідь.
- Просто... він виглядає таким... будь-ласка? Я хотіла цього весь день. Все нормально.
Мені замакітрилося. Я не йняв віри, що вона про це питає.
- Тут? - запитав я, і вона кивнула.
Ми були посеред парку і досі на видному з вулиці місці.
- Ну, не знаю...
- Прошу! Я обіцяю обережно!
Мій сексуальний потяг переважив раціональну частину мого мозку. Рая була вродливою дівчиною і вона сама пропонує. Як я міг відмовитися?
Я кивнув так непомітно, що не був певний, чи вона побачила, але, схоже, дівчина вловила мій сигнал. Повільно вона простягла руку до моєї промежини. Я інстинктивно хотів утекти, але я досі стояв, хоча я чітко усвідомлював, що ми досі в громадському місці, і я помітив, що принаймні одна людина з вулиці нас бачила.
Коли її пальці торкнулися мене, я відчув, наче блискавка пронизала все моє тіло. Вона спершу торкалася ніжно і хвилюючись, самими кінчиками пальців, прямуючи вниз до голівки. Але цих незначних доторків було досить для того, аби член почав твердішати, від чого очі дівчини розширилися від захоплення. Мовчки ми підійшли до лавки, на яку я сів, а вона обхопила пеніс усією долонею і, легенько стискаючи його, певно випробовувала мою реакцію, оскільки від цих рухів він став ще твердішим. Рая почала з повільного темпу, але потім прискорилася і робила це сильніше та все більш впевнено. Я застогнав від задоволення. Все не міг повірити, що мене вперше задовольняє рука у громадському парку, посеред білого дня, де будь-хто міг би нас бачити. На той час я не дуже переймався; я почувався так дивовижно, що важко було хвилюватися про щось інше, поки тривало це.
Як для тієї, що ні разу не бачила пеніса, дівчина виявила неабияку вправність. Єдине, з чим я міг порівнювати цей процес, була моя власна маструбація, але це здавалося в мільйони разів кращим. Я просто розчинився у відчуттях; весь навколишній світ перестав існувати для мене, коли я відчув оргазм. Більше мене не турбувало, що я голий на людях... було просто чудово відчувати, що мене до ейфорії довела прекрасна дівчина, не зважаючи ні на що. Сонце і тепло післяобіднього повітря лише посилювали ці відчуття.
Не знаю, скільки часу Рая цим займалася, але це її зовсім не втомлювало. Минуло п'ять, можливо десять, хвилин перш, ніж настала еякуляція, сперма зросила траву навпроти лави. Рая просто тримала його в руці, і якась частина сперми лишилася на її пальцях. Я важко дихав, пітнів і посміхався.
- Вау! - нарешті озвалася вона.
- Ага, - погодився я, все ще відчуваючи залишки оргазму.
- Це було круто... Дякую! - мовила дівчина, вивчаючи сперму на руці, а потім почала облизувати свої пальці.
- Це тобі дякую, - сказав я.
- Ми можемо це ще якось повторити?
- Так, - відповів я, ні хвилини не думаючи.
Вона поцілувала мене в щічку, що ввігнало мене у фарбу. Для мене назавжди лишилося таємницею, чому я почервонів саме від невинного поцілунку, а не від процесу, який йому передував.
- Ти солоденький, - сказала Рая.
Ми просиділи ще кілька хвилин у мовчанні, поки я поступово не повернувся до спокійного стану. Усвідомлення того, де ми знаходимося, поступово повернулося. Я став озиратися, нервуючись, чи ніхто не бачив всього того, що оце щойно відбулося.
- Ну, мені треба йти, поки батьки не схаменулися, що я досі не вдома, - порушила тишу однокласниця. - Побачимося у школі завтра?
Я кивнув на знак згоди і провів поглядом, як вона встала і пішла. Ось таким був мій перший день голим у школі.

io

Я почув дивне дзижчання, щойно зайшов до будинку. Мене долала втома, мені найбільш за все хотілося дістатися своєї кімнати, але звук був мені зовсім незнайомий, тому я вирішив знайти його джерело. Я залишив свій рюкзак у передпокої і пішов на пошуки.
Виявилося, що мені не знадобилося довго шукати і, разом з тим, день підсунув мені ще одну шокуючу новину. Я пройшов під аркою до вітальні і побачив маму, що лежала на дивані. За своєю наївністю я не одразу збагнув, чим вона займається. Одна її гола нога була закинута на спинку дивана, а інша звисала над підлогою. Голова із заплющеними очима лежала на подушці; однією рукою вона масажувала груди, а інша знаходилася між ніг, звідки й линув той дивний звук.
А потім мене осяяло: моя мама маструбує. Моя мама. Маструбує!
Я стояв мов кам'яна статуя. Я не знав, чи мені треба щось сказати, чи просто піти, не звертаючи на це уваги. Можливо я ще відчував млість від власного оргазму, чи то вже звик до такого типу відкритого прояву сексуальної поведінки, який, схоже, ставав частиною мого життя, але, в решті решт, видовище мене так захопило, що я не міг відвести погляду. Я стояв і дивився, як моя гола мама задовольняє себе, либонь, не здогадуючись про мою присутність.
Її дихання прискорилося і стало виразним, вібратор запрацював біля самого клітора. Потім вона зігнула стегна, піднявши їх над собою, задихаючись і стогнучи від задоволення. А за якусь мить вона, схоже, досягла піку, розпласталась на дивані й повністю знерухомилася після того, як вимкнула вібратор.
Незабаром мама розплющила очі й побачила, що я стою неподалік. Я зіщулився, очікуючи, що вона розсердиться за те, що я бачив, але натомість вона посміхнулася.
- Привіт! Як там  школа? - запитала мама так, наче все відбувалося в порядку речей.
Питання миттю змусило забути мене про те, що я тільки-но бачив, і перед моїми очами постали бурхливі події всього дня. А потім раптово я знову знітився від того, що стою в кімнаті голим перед матір'ю.
 - Там.. школа, - відповів я.
- Не можу повірити, що вже по третій... інколи дні просто зникають невідь куди, - мовила вона, повільно підводячись, потягуючись і досі тримаючи вібратор, який, я не міг не помітити, як блищав.
- Ага, - погодився я.
- Ну, я гадаю, треба прийняти душ перш, ніж готувати вечерю. Приєднаєшся до мене, щоб заощадити трохи води?
Така пропозиція від мами видавалася невинною у порівнянні з маструбуванням переді мною, тож спільний душ цілком сприймався як нормальна річ. Вона так швидко призвичаїлася бути натуристкою, подумав я. Ніякого натяку на збентеження, сором чи скромність, жодної поваги до приватності. Згадуючи, як незручно я почувався під час попереднього спільного душу дві дні тому, я хотів заперечити. Хоча, якась частина мене і прагнула прийняти пропозицію. Мені так нелегко давалося бути натуристом... але бачачи її нестандартну поведінку, я зрозумів, що мені це потрібно для емоційної підтримки. Я мусив учитися бути, як вона, бо інакше ніколи не пристосуюся. Тому, відкинувши усі свої сумніви, ніяковість та дискомфорт, я відповів ствердно:
- Звісно.
Я піднявся сходами, йдучи вслід за її голими сідницями і  відчуваючи у собі внутрішню боротьбу. Це була чи не найхимерніша ситуація цього дня, на додачу, найбільш важка і бентежна. Бути натуристом і мати батьків-натуристів було дивним сюрреалістичним досвідом. Достеменно не знаю, коли моє сприйняття достатньо змінилося настільки, що я добровільно погодився на душ із мамою, але це сталося. До того, як це все почалося три дні тому, я ніколи й уявити не міг, що відбуватиметься подіне. А сьогодні воно відбулося, і це вже навіть не вперше.
Мама ввімкнула воду і відрегулювала температуру, а потім увійшла до кабінки. Я зайшов за нею, стаючи під гарячий потік води і даючи йому намочити мене.
У цей час мама набрала у долоні трохи мила.
- Ось, я допоможу тобі, - мовила вона і почала намилювати мене, як то було в часи мого раннього дитинства.
- То розкажи мені про школу, - продовжила мама. - Це ж був твій перший день як натуриста, отже мало бути щось.
Щось, це точно. Але я сумнівався, що був готовий про це говорити.
- Було принизливо, - щиро зізнався я. Можливо, це не найкраще слово, яке мені слід було обрати, щоби покласти край розмові, але я ніколи не був майстерним у брехні.
Мама мала стурбований вигляд, поки мила мої ноги. Мовчанка тривала, поки вона не дійшла до пеніса.
- Чому? - врешті запитала вона.
Я зітхнув, не впевнений, як краще відповісти. Стільки всього сталося за день, що це просто не вкладалося в голові. Директорка мене зненавиділа. Люди витріщалися. Дівчата розважалися. А ще той випадок з ерекцією. Потім були пан Вальчук, Ілона і Рая. Промінчик серед негоди. Особливо те, що сталося після школи.
- Просто людям це здається дивним, - відказав я. - Вони вважають мене диваком, бо я голий.
Мама спохмурніла і я відчув справжню емпатію. У цьому було щось таке містичне для мене, що я вперше відчув, що вона, схоже, виявила розуміння того, наскільки це все бентежить мене.
- Вони звикнуть до цього, - заспокоїла вона мене. - І ти також.
- Я...
- Не могло ж усе бути так погано? - запитала вона, перш ніж я встиг щось сказати.
- Ні, - зізнався я. - Деякі люди були прихильні до мене... але ніхто з моїх звичних друзів.
- Їхня втрата, - посміхнулася мама. - Деяким людям подобається, коли в їхньому житті зустрічаються натуристи.
Я посміхнувся. Рая...
- Але не всім, - зазначила вона, а потім встала і почала мити себе. Я подумав, чи не запропонувати допомогу, але стояв і просто дивився. Сцена й досі виглядала сюрреалістично, приймати душ разом з мамою... а ще це вказувало на те, як швидко слово «нормально» може змінити своє значення.
- Мамо?
- Так, сонечку? - запитала мама, припинивши намащувати волосся шампунем.
- А ти зовсім нічого дивного не відчуваєш? - нарешті зважився я на запитання.
- Що ти маєш на увазі?
- Ну, тобто... за три дні до сьогодні ми ніколи цього не робили. Ми ніколи не бачили одне одного голим раніше... - я не міг чітко висловити все, що відчуваю, воно мені здавалося надто дивним, аби вона це зрозуміла правильно.
- Це так, та тепер ми натуристи, - вона озвучила очевидне.
- Але ж це сталося зовсім нещодавно. Я так раптово став натуристом, я не хотів віддавати свій одяг, і мені було далеко не комфортно у нових умовах, - Боже, тепер я почувався удвічі збентеженим. Мама дивилася на мене так, що я відчував, ніби то я дивний, що думаю про те, що це все дивно.
Вона закрутила воду і взяла рушник.
- Ти до цього звикнеш, - повторила вона, виходячи з кабінки, так і не відповівши на моє питання.
- Але...
- О, Петрику, сьогодні на вечерю до нас прийдуть гості. Вовченки. Я би хотіла, щоби ти був привітний.
Вовченки - наші найближчі сусіди. Друзі нашої сім'ї з деякого часу. Вони були парою старшого віку і завжди дружньо ставилися до мене, поки я підростав. Тому я не був проти побачитися з ними, але вони ж ніколи раніше не бачили мене голим. Та перш, ніж я зібрався з відповіддю, мама покинула душову, витираючись на ходу невеликим рушничком.

io

Я сидів у своїй кімнаті, намагаючись зосередитися на шкільному домашньому завданні, коли задзвенів дзвінок. Я розчаровано зітхнув. Насправді домашки було не те, щоб багато, але через ті сьогоднішні пригоди мені важко було пригадати все, що ми пройшли в класі, тож тепер швидко виконувати вправи не виходило. Я прислухався на хвильку, аби переконатися, що це прийшли гості до вечері. Щойно почувши знайомі голоси пана та пані Вовченків, я підвівся, аби піти привітатися, налаштований показатися голим перед сусідами. Зрештою, це мало би бути найменше з того, що мене бентежило протягом дня, гадав я.
Пан та пані Вовченки мали власні імена, але як більшість дорослих, з яким я познайомився з ранніх років, мені здавалося неприроднім називати їх інакше, аніж паном і пані Вовченками. Тепер їм обом було за 60 і вони мешкали в наступній за нами садибі. Вони частенько сиділи зі мною, коли я ще був малим, і дивилися за мною, коли й грався у задньому дворику. Саме ці спогади змусили мене дещо зніяковіти від думки про те, що я буду перед ними голим. Кожна нова людина, що бачила мене оголеним, лише збільшувала моє збентеження. Я був переконаний, що мама помиляється. До цього ніколи не можна буде звикнути!
Я спустився сходами, сфокусувавшись на тепер знайомих відчуттях килима під босими ногами. Вовченки сиділи з моєю мамою у вітальні. Тато ще не повернувся з роботи і я знав, що вечеря не розпочнеться, поки його немає. А до того часу мені слід «бути привітним».
Попри мої сподівання підійти непоміченим я одразу став центром уваги, щойно зійшов з останньої сходинки. Пані Вовченко тепло посміхнулася до мене:
- Петрику! Як ти, любий?
- Добре, пані Вовченко, - відповів я. Все стояв і не міг зустрітися поглядом з нею. Я завше почувався малим хлоп'ям у її присутності, а те, що був тепер голий, лише підсилювало це відчуття.
- Хіба ж ти не виглядаєш чарівно? Натуризм тобі личить! - промовила вона, а я від того вмить почервонів.
- Мабуть це чудово, коли не треба турбуватися про одяг і все таке, - додав пан Вовченко.
- Я... - почав було я, бо зовсім не хотів брехати. На щастя, мама відповіла за мене:
- Так, це прекрасно! Виникають такі відчуття свободи, коли я гола весь час... Ніби я, нарешті, можу бути сама собою.
Ну, це не зовсім те, що хотів сказати я. Та лише тепер я помітив, що мама сиділа широко розставивши ноги, але ніхто з Вовченків не надавав тому значення. Я досі не міг збагнути, як їй вдається вести себе так нескромною.
А потім з'явився тато, зайшовши з боку гаража:
- Всім привіт!
- Гришо! - зрадів пан Вовченко. - Дорогий, ти виглядаєш чудово; ми саме обговорювали, наскільки чарівна ця зміна. Як твоя робота?
- Робота добре, дякую! - відповів тато. - Сьогодні багато гарних новин, схоже, моя компанія вже проминула чорну смугу.
- Радий це чути, - мовив пан Вовченко.
- Ну, тепер час накривати на стіл, - повідомила мама і пішла на кухню.
- Це просто фантастика, коли не треба перевдягатися щоразу, як приходиш додому, - зізнався тато, сідаючи на місце, з якого вона встала.
Розмова ще тривала хвилин п'ятнадцять або щось близько цього. Переважно вона торкалася стилю життя натуристів, але також зачіпала і школу. Я як міг, намагався уникати конкретики у своїх відповідях, аби не викликати в голові болісні спогади, водночас стараючись не думати про те, що спілкуюся з Вовченками голим. Проте жодне з цих намагань не виявилася достатньо успішним. Нарешті, мама погукала нас вечеряти і ми всі посунули на кухню, де вона саме ставила на стіл м'ясний рулет.
- Пахне так, що аж слинка тече, - мовила пані Вовченко.
- Новий рецепт, думаю, він усім сподобається, - відповідала мама, виставляючи на стіл салат.
Ми сіли й почали смакувати мамину кулінарію, а Вовченки, тим часом, ще й продовжували розмову. На щастя, вона переважно не зачіпала мене, бо торкалася речей, які мене не цікавили. Різноманітні сусідські плітки на кшталт: «а чи ти не бував у», «я просто в захваті від» і тому подібні.
Та, попри все, бесіда знову повернулася до натуризму. Гадаю, цього просто неможливо уникнути, якщо за столом сидять троє голих співрозмовників.
- Ми з паном Вовченком справді захоплюємося тим, що ви робите, - зазначила пані Вовченко. - Раніше ми ніколи не задумувалися про натуризм, але почувши про ваш новий стиль життя, ми мало не померли з цікавості.
- Он як? - запитала мама, беручи собі трохи салату.
- І ми подумали, що прийдемо до вас ввечері, аби на власні очі побачити, як це бути натуристами, як ви, - продовжила вона. - І я мушу визнати, ми дуже вражені!
Мене не покидало передчуття, що сусідка до чогось веде, але я був зовсім не готовий до того, що сталося далі. Пан і пані Вовченки перезирнулися і сусід закінчив слова своєї дружини:
- Тому ми вирішили приєднатися до вас у цьому стилі життя і самими стати натуристами!
- Прекрасно! - посміхнулася мама, а я мало не поперхнувся мінералкою, від чого отримав несхвальний погляд тата.
- І якщо ви не заперечуєте...
- Так, не вагайтеся. Ви відчуєте неймовірне, щойно це зробите.
І перш, ніж я усвідомив, що відбувається, пан і пані Вовченки встали за столу й почали скидати на купу свій одяг. За мить обоє голі вони сіли на свої місця, а моя нижня щелепа лишилася десь на підлозі біля їхнього вбрання.
Тепер я знаходився голим в оточенні оголених батьків та сусідів. В моїх очах це було ще більш, ніж химерно. Я намагався не дивитися на Вовченків, які сиділи за одним столом зі мною без будь-якого одягу. Та все ж помітив, що їхня шкіра була менш зморшкуватою, ніж я очікував - вона виглядала більш еластичною. Вони мали менше волосся на тілі, а саму шкіру вкривали різні вікові ознаки, родимки і місцями потертості. Гравітація теж відіграла чималий вплив на обриси їхніх тіл. Я диву давався, що змусило їх оголитися, коли вони виглядають так - якби на їхньому місці був я, то зовсім не хотів, аби інші люди бачили це все.
Звісно, я був достатньо розумний, аби свої спостереження лишити при собі, і замість того, щоб витріщатися, перевів увагу на картоплю на своїй тарілці. Я й справді не знав, як реагувати і що думати. Це все було якось надто нереалістично. Чи відтепер це ввійде у традицію, що люди приходять до нас на вечерю і залишаються без одягу? Я довечеряв у мовчанні і, пояснивши, що маю доробити домашнє завдання, втік з кухні так швидко, як міг. Схоже, весь світ збожеволів.
Повернувшись до своєї кімнати, я зрозумів, що більше не можу зосередитися на шкільних вправах. Я відсунув зошит убік і, замість того, сів за комп'ютер. Я мав два десятки непрочитаних повідомлень і невідь скільки листів від друзів та просто знайомих щодо моєї сьогоднішньої оголеності в школі. Я повидаляв їх не читаючи. Потім відкрив свої закладки і знайшов гілку форуму, розпочату Катею кілька днів тому. Мене вразило, що те невелике повідомлення викликало цілу бурю відповідей, але швидко розчарувався, бо в жодному з них не було відповіді на питання дівчини. Переважно траплялися аргументи, які я зустрічав багато разів, але жоден з них не звучав переконилво.
Очевидно, такої ж думки була й Катя, яка в підсумку написала:

Ви нічого не розумієте! Це ж не нормально, це пригнічує, і все, чого я хочу, це лише вдягнутися!

Мені стало зле, бо я достеменно знав, що вона відчуває. Я вирішив надіслати їй електронного листа, аби вона втішилася, що хоч хтось розуміє, на що вона скаржиться.

Мене також змусили до натуризму... І я теж цього не сприймаю. Я почуваюся дуже приниженим і пригніченим без одягу. Інші люди тебе не розуміють, але не я. Мені шкода, що тобі теж довелося перейти через це.
Петрик.


Я вийшов з форуму. Знічев'я знову зазирнув на сторінку спільноти натуристів. Там досі висіло оголошення про їхню зустріч у цю середу. Не знаю, чому мене це зацікавило, а таки зацікавило.
Мама погукала мене попрощатися з Вовченками. Я вийшов з Інтернету і спустився в хол. Кожен бачив, як я крокував сходами, і я болісно усвідомлював, як під час руху розгойдується мій пеніс. Не те, щоб я хвилювався з того, це помітять Вовченки. Просто я досі не міг повірити, що ми всі голі.
- Я рада була побачитися з вами, - сказала сусідка. - Нам треба збиратися частіше.
- Так, - відповіла мама. - Це так чудово, що ви вирішили приєднатися до цього стилю життя з нами. Вам він сподобається!
- Я в цьому переконана. Петрику, на все добре, - мовила пані Вовченко.
- Бувайте, - відповів я, стоячи біля останньої сходинки. Я мов зачарований дивився, як вони обоє виходять за двері, на люди, повністю оголені.
Усі збожеволіли.

io

Зранку я ніяк не міг остаточно прокинутись, знову і знову поринаючи в напівсвідомий сон, повний голих людей. Коли ж, нарешті, я проснувся, то, однак, не здивувався, що я голий лежу на ліжку без простирадл. Здається, що життя натуриста в'їлося в мене остаточно. Я знав, що попереду ще один шкільний день. Від цієї думки мені відразу робилося млосно.
Я повернув голову й подивився на годинник. 7:45. Усвідомивши, що проспав, я гучно застогнав. Ще не встав із ліжка, а все вже йшло наперекосяк.
Я з усіх сил підняв себе з ліжка й кинувся під душ, сподіваючись, що гаряча вода підбадьорить мене. Моя мама увійшла до ванної через кілька хвилин і почала чистити зуби, поки я мив голову.
- Чи ми не запізнюємося? - запитала вона, відсунула завіску та зайшла до мене під душ.
- Трохи - відповів я, намагаючись ігнорувати її присутність, поки змивав із себе залишки мила.
- Я не зможу сьогодні підвезти тебе, на роботу треба їхати рано. - повідала вона мені.
"І на тому спасибі" - подумав я. А вголос сказав: "Добре".
Я вийшов з душу й витерся малими рушниками, що були в наявності. Мені дійсно треба було поспішати, поки ще жевріла надія прибути до школи вчасно. Не те щоб мені дуже хотілося йти туди голяка. Але в мене були причини встигнути до школи, тому я не міг не квапитися. Потім, мабуть у десятий раз цього дня проклявши свою вимушену наготу, я взяв зі своєї кімнати портфель і спустився сходами. Біля виходу я знайшов тюбик сонцезахисного крему, натер його на себе і тієї ж миті вискочив із дверей.
Ще кілька днів тому було неймовірно ходити по вулиці зовсім без одягу, тепер ж я робив це без вагань. Я не знав, чи це було тому, що я звик бути натуристом, чи тому, що поспіх заглушив почуття сорому.
Стояв похмурий день, темні хмари закривали жарке зазвичай сонце, змінивши його на прохолодний вітер, що примушував мене тремтіти поки я йшов через свій квартал. Явно збиралося на дощ, це повинно було змусити мене йти ще швидше. Але я не хотів цього, тому що був голий. Я зітхнув, остаточно пригнічений цими суперечливими почуттями.
Не зустрівши нікого, йдучи по вулиці, я пішов напрямки через парк, де Рая пестила мене вчора. Мене охопили приємні спогади, потім прийшло розуміння, що перелякало мене: сьогодні вранці я не маструбував! Я подивився вниз на свою голу шкіру та оголений прутень і зрозумів, що це могло стати проблемою. До сорому наготи додався ще й сором того, що неможливо було стримати свою сексуальність, я знав, як мало мені треба щоби збудитися. Я продовжував іти, бо вже запізнювався, та все одно не міг нічого з цим вдіяти.
Я вийшов з парку й тут же врізався в іншу людину, варто було лише ступити на вулицю, де знаходиться школа. Я був шокований, коли я усвідомив, що вона абсолютно гола, також як і я, і добра частина наших тіл увійшла в контакт одне з одним. В її обличчі вгадувалися галицькі риси, вона мала невеличкі груди та чорне волосся... ніби знайома, але я не міг її пригадати. Гірше, коли я подивився на неї, то відчув початок ерекції... вона була старша за мене, але явно гарна і гола. Я намагався не дивитись поки обтрушувався.
- Вибачте! - сказав я.
- Ні, то є моя провина, - мовила вона. - Я зовсім не дивилася, куди йду. Ти Петрик, так?
- Е... так, - погодився я. Чудово, вона знає мене, але хто вона?
- Я Дарина. Ми спіткалися сім'ями минулого тижня в торгівельному центрі.
- А... Ну привіт ще раз, - Ого... Я знав, що це було лише декілька днів тому, але мені здавалося, що з часу мого походу в торгівельний центр пролетіло ціле життя... Мої щоки знову зачервоніли від сорому при думці про те, що там відбулося, але це не могло стримати мого збудження.
- Ти мешкаєш десь неподалік? - спитала Дарина, широко посміхаючись.
- Так. Я зараз іду до школи, - відповів я. Відчував я себе дивно - вона була така привітна, як тільки можливо, що я просто мусив намагатися не заводитись.
- Файно! Я частенько шпацирую тутешніми магазинами, треба буде якось і до вас завітати, - сказала вона. Її груди трохи похитнулися.
- Ага... - погодився я. - Не хочу здатися неввічливим, але я вже запізнююсь.
- Ах, звичайно, іди! Та і я маю ще купу справ. Передавай вітання батькам.
- Так, звісно. - відповів я, після чого повернувся та пішов.
"Ф'ю! Хоч одній неприємності вдалося запобігти," - думав я, хоч і не був упевнений, що зможу втримати над собою контроль увесь день. Я продовжив іти вулицею, заповненою приміськими мешканцями та людьми, що поспішають на роботу. Я намагався не роззиратися по сторонах, поки плентався у натовпі, дивився тільки собі під ноги, щоб не зіткнутися з іншим пішоходом і не помічати, як вони витріщаються на мене.
Здалеку я почув бемкання церковних дзвонів, що вказувало на час 9:00. Я був майже на півдорозі до школи і вже офіційно запізнився, що тільки примножило мої проблеми на цей день. Однак, я вповільнив крок. Хоч я й не люблю знаходитися голим на публіці, я вирішив, що краще пробуду зайву пару хвилин тут, ніж у школі. Події вчорашнього дня знов проносилися в моїй голові, і я не знав, як мені пережити все це знов, але все одно воно було неминуче, нехай усе йде як іде.
Коли я ступив на шкільне подвір'я, воно було благословенно порожнім. Більшість учнів уже сиділи в класах, а ті, хто прогулював, не стали б тинятися біля школи. Я піднявся сходами якраз тоді, коли перші краплі дощу почали падати з неба. Нездорове почуття знов охопило мене, я зрозумів, що сьогоднішній день віщує не менше халеп, ніж вчорашній. Треба було зайти до приймальні директора, щоб отримати талон запізнення, тому ввійшовши до школи, я повернув і попрямував туди.
Коридори вже спорожніли, але у приймальні сиділи дві дівчини з молодших класів, і, до мого сорому, вони постійно кидали на мене погляд і хіхікали одна до одної. У мене не було вибору, крім як стояти й чекати своєї черги, хоч вони й постійно шепотілися та гляділи на моє голе тіло. За хвилину, що здавалася вічністю, секретарка дала їм обом талони запізнення і відпустила.
Нарешті, дівчата відійшли, і я став біля столу секретарки.
- Петрик, так? - запитала вона.
- Так, - погодився я. Не дивно, що вона відразу впізнала мене після вчорашнього дня. - Я спізнився сьогодні.
- Гаразд, - сказала вона, пожираючи мене очима. - Мені потрібна твоя картка учня.
Я дістав картку з портфеля (сумуючи за тими днями, коли носів її в кишені) і простягнув секретарці, після чого стояв тихо, поки вона записувала мій номер у журнал відвідуваності. Поки я чекав, я подивився у вікно, за яким дощ уже лив на повну силу. "Хоч би там як, день міг бути й гірше" - подумав я. Через хвилину, вона дала мені картку назад разом із талоном запізнення та штрафним талоном. "А втім, не значно гірше" - додумав я останню думку.
Я покинув приймальню в тиші й пройшов довгий шлях спочатку до своєї комірки, а потім у клас, так ні на кого й не наткнувшись. Я подав талон запізнення вчительці, і подумки вже приготувався до нових нападів і принижень, але був здивований, коли вона оголосила, що ми йдемо на "збори", перш ніж я встиг сісти на своє місце. Так я і застиг, поки всі в класі вставали та збирали свої речі. Я не знав, що сьогодні мали бути збори, і не мав уявлення про що на них піде мова - гадаю, це було неминучою платою за запізнення.
Я пішов разом із однокласниками до великої актової зали, і ми сіли у своїй секції. Це не було схоже на найгірший поворот подій; принаймні це відверне увагу від мене на деякий час. Я потрапив на місце між Михайлом Гриневичем і Григорієм Чорненком - схоже, обидва вдавали, наче мене тут немає, що мене цілком влаштовувало. Навіть краще, більшість із тих, хто сидів у залі не могли бачити моє тіло, крім плечей, не витріщались на мене і не вказували пальцем. Ще один плюс для мене.
Світло згасло, і директриса вийшла на трибуну:
- Коли ви будете такі ласкаві заспокоїтися, ми можемо починати! - гучна балаканина змінилася тихим шепотом, але це все, на що можливо було розраховувати коли всі учні були в одному місці.
- Дякую! - продовжила пані Вільнянська. - Ви, мабуть, уже помітили, що в нашій школі все більше учнів приймають альтернативні стилі життя.
Клянусь, що коли директриса промовила це, вона дивилася прямо на мене! Я втиснувся в сидіння, хоча й знав, що голому хлопцю все одно жодним чином не сховатися в такому становищі.
- І я впевнена, що в багатьох із вас є питання щодо цього. Багато хто уже знає нашого Головного Радника пані Чонгарську. Сьогодні ми з нею говоритимемо про Державне Управління Стилів Життя і розглянемо програму, її мету, та людей, які вже беруть у ній участь. Отже, без зайвих зволікань, поаплодуймо Головному Раднику!
Зал трохи поплескав, поки директриса передавала мікрофон молодшій жінці в професійному діловому костюмі. Всупереч прізвищу, вона була блондинкою з блакитними очима.
- Дякую, - сказала вона. - Як казала директор пані Вільнянська, я збираюся розповісти вам про Управління Стилів Життя. Місія Управління полягає в тому, щоби сприяти розвитку терпимості та визнання альтернативних стилів життя. Протягом всієї історії люди, які бажали піти проти соціальних норм або жити не так, як інші, страждали від неможливості цього робити. Зараз же, дякуючи новим віянням, закони захищають людей, що зареєструвалися через Управління; тепер люди вільні жити як вони хочуть, не боятися втрати роботи, або інших проявів дискримінації; і мільйони людей по всій країні вже користуються цим. Агентство було створено як відповідь на рух за права геїв, але швидко розрослось, і зараз має понад 300 визнаних стилів життя і нові додаються щороку.
Яка нудьга. Я відкинувся в кріслі й закрив очі, повний наміру подрімати, разом із половиною моїх однокласників. Особливо дратував їх вибір слів "вільні" та "як хочуть".
- Сьогодні я хотіла би обговорити такі основні теми: що значить зареєструватися, як і коли ви можете це зробити. Але спочатку я хотіла би пройтися по деяких популярних стилях життя і представити вам ваших товаришів, що вже практикують альтернативні стилі життя.
Я завмер у кріслі. Це не віщувало нічого доброго...
- Маргарита Франчук, вийдіть, будь ласка, на трибуну.
Після короткої паузи, дівчина спустилася правим проходом і приєдналася до промовця на трибуні.
- Маргарита в нас є Свідком Єгови. Хочеш сказати кілька слів про свій стиль життя, Маргарито?
- Так, - відповіла дівчина, беручи мікрофон. І заговорила з помітним південним акцентом: - Я пишаюся тим, що визнаю Ісуса Христа як свого Володаря, і живу так, як Він бажає. Було б чудово, коли б ви всі так само визнали його.
- Дякую, Маргарито! - пані Чонгарська взяла мікрофон назад. - Хоч і зрозуміло, що не треба реєструватися в Управлінні, аби сповідувати свою релігію, багато набожних людей роблять це, щоб отримати захист певних своїх практик і привести закон у відповідальність тому, як вони хочуть жити. Наприклад, Маргариті юридично заборонено робити аборти та проявляти сексуальну активність.
Це викликало гуркіт обурення серед учнів, і директриса закричала, щоб вони замовчали. Коли всі заспокоїлися, Радниця продовжила. Маргарита відступила вбік, але залишилася на трибуні; тим часом пані Чонгарська назвала наступне ім'я: "Ярослав Карпенко".
Тепер я запанікував. Я не чув, що розповідав Ярослав, мене просто приголомшило страхом того, що мало відбутися. Чи вона дійсно хоче, щоб я вийшов на трибуну голим...
- Петро Фоменко!
...перед всією школою.
Я не ворухнувся.
- Петро Фоменко! - повторила вона, дивлячись прямо на мене разом із половиною всієї школи. Було неможливо не виділятися в натовпі, прикинутися, що мене тут немає.
Я глитнув, бачачи, що не маю вибору, крім, як встати. Я підвівся повільно й почав пробиратися через ряди учнів щоб дістатися проходу. Більшість із них корчили гримаси, очевидно не бажаючи бути близько до мого голого тіла. Почуття було взаємним, я з усіх сил старався мінімізувати контакти з будь-ким.
Проходом я намагався йти звичайною ходою, але через те, що всі очі дивилися на мене, здавалося, що це зайняло цілий рік. Я густо почервонів, щоки палали, серце шалено билося. Нарешті, я піднявся по сходках на трибуну та взяв мікрофон. Я просто стояв, тримаючи його. Яскраве світло прожектора било прямо на мене, я не міг бачити облич, але знав, що всі погляди були націлені на мене. На всього мене. Голий, на трибуні, перед всією школою. Я відчув, що спітнів. Я міг чути шепіт та сміх із натовпу, але нічого не міг розібрати. Я знав, щоб покінчити з цим, мені треба сказати щось про те, чому я став натуристом. "Ммм... еее..." - все, що я міг із себе вичавити.
Я глитнув і намагався придумати, що би ще сказати. У цей момент я подивився вниз. І тільки зараз я пйомітив, що мій прутень повністю ерегований, стоїть на виду всієї школи.
- ЙОБАНА! - сказав я гучно прямо в мікрофон.
Аудиторія вибухнула грюкотом, переважно сміхом та оплесками. Радник Чонгарська тільки кліпала очима. Директриса Вільнянська дивилась на все це з жахом, потім кинулась до мене й відібрала мікрофон. Я запанікував, бажаючи тільки покинути трибуну будь-якою ціною. Якимось чином врізався прямо в неї, протаранивши прутнем. З огидою, вона схопила мене під руку й повела за лаштунки, не зупиняючись, поки ми не опинилися в коридорі. А потім зірвалася на крик.
- ЩО ЦЕ З ТОБОЮ СТАЛОСЯ, МОЛОДИЙ ЧОЛОВІЧЕ? ЦЕ ЗІБРАННЯ БУЛО ВЛАШТОВАНО ДЛЯ ТАКИХ ЯК ТИ, А ТИ ПЕРЕТВОРИВ ЙОГО У ПОСМІХОВИСЬКО! МАЛО ТОГО, ЩО ТИ ТУТ ГОЛИЙ, ТАК ЩЕ Й ВИЯВЛЯЄШ ТАКУ НЕПОВАГУ?! СКІЛЬКИ ЩЕ ХИЗУВАННЯ ТОБІ ТРЕБА?
Я відкрив рот, але сказати не було чого.
- ТЕБЕ ВІДСТОРОНЕНО ВІД ЗАНЯТЬ. НА ТРИ ДНІ!
- Що?! - закричав я у відповідь. Я не міг цьому повірити - мене виставили напоказ перед всією школою, і тепер я був винен в усьому, що трапилося?
Вона знов схопила мою руку та потягла мене по коридорі за ріг до шкільного офісу. "СІДАЙ" - наказала вона мені, потім дала секретарці розпорядження щодо мене й лютуючи пішла геть.
Я сидів збентежений і принижений, не міг повністю збагнути, що ж це діється. Мене ще ніколи не відстороняли - і це ж я прийшов до школи голяка лише другий день. Щось глибоко несправедливе крилося в цьому. Я намагався не слухати секретарку, що дзвонила мені додому і говорила з моєю матір'ю, щоб вона забрала мене. Я не мав уявлення, як моя мама відреагує на це - адже я ніколи не потрапляв у подібне становище, я не знав, як мене покарають за це вдома. Я подивився у вікно, де вже періщила злива, влучна метафора на моє життя.
Здавалося, лише секретарка таємно раділа, що я сиджу тут, її очі залишалися на мені майже весь час. Але це мене більше не турбувало, я знов і знов програвав у пам'яті сцену з актового залу. Я й зараз не відчував себе нітрохи краще, поки тягнулися хвилини - я вже почав міркувати, що зробити, щоб ніколи більше тут не з'являтися. Кинути все? Інсценувати власну смерть? Надіти одяг, щоб мене заарештували, провести залишок життя у тюрмі? Цікаво, чи дозволяється нудистам носити помаранчеві тюремні роби, чи ні?
З коридору почав долинати шум голосів, це означало, що зібрання закінчилося. Кумедно що мене зовсім не цікавило як воно пройшло. Через кілька хвилин учні почали виходити із зали, заповнюючи коридори та поспішаючи на перший урок.
Я сидів за скляною стіною приймальні, всі, як і раніше, могли мене бачити. Я був здивований, коли помітив, що ніхто не мене не дивиться - мені здавалося, що роздивляння мене було спільним хобі всього світу, а те, що трапилося тільки подвоїло ефект.
Спочатку я не міг повірити тому, що бачу. Моя зовсім гола мати, уся мокра від дощу продиралася крізь ряди шокованих учнів, прямуючи до офісу. Майже всі учні витріщалися на неї, деякі з них буквально пороззявляли роти. Голови хлопців трохи похитувались у такт коливанню її грудей. Навіть дівчата дивилися із здивуванням.
Щодо мене, то схоже, виявилася ще одна ситуація, що може бути гіршою за те, ніж коли вся школа дивиться на мене.
Мама влетіла до офісу не приховуючи злості, явно не звертаючи уваги на враження, що вона справила на учнів. Вона побачила мене і схилилася наді мною, давши учням ще більше їжі для пліток. О, Боже!
- Петрику, сонечку, ти в порядку? - спитала вона із щирим занепокоєнням.
- Так... добре, - відказав я трохи знічено. - Все гаразд, - я очікував, що вона мене лаятиме.
- Мені треба поговорити з директором, - звернулася мама до секретарки за переднім столом.
- Вона... - почала секретарка.
- Негайно! - відрубала мама.
Очевидно, секретарка зрозуміла, що краще не сперечатись.
- Пані Вільнянська, зайдіть, будь ласка, до приймальні. - сказала вона по селектору.
Довго чекати не довелося. Директриса була трохи шокована та розгнівана, коли вона побачила мокру голу жінку, що стояла в її офісі.
- Ви директор Вільнянська?
- Так.
- Я хочу знати, коли ви припините так упереджено ставитись до мого сина!
- Від вашого сина самі тільки проблеми й нічого більше відтоді як він вирішив приходити в школу голим. Його буде покарано відповідно.
- Він має повне право бути тут голим.
- Тільки поки не зриває навчальний процес!
- Але його також не мають виставляти на трибуні як експонат для демонстрації!
- Він перетворив у посміховисько захід, що мав бути на користь більше йому, ніж іншим!
- Ви його дискримінуєте!
- Він сам дискримінує себе, приходячи сюди голим. Всі ви, голі, дискримінуєте себе. Нормальні люди мають скромність!
- Ти! Нетолерантна! Сука!
Вау. Так їй, мамо!
- Ходімо, Петрику, ми йдемо звідси, - сказала вона мені, а директрисі лише кинула: - З вами зв'яжеться наш адвокат.
Мама взяла мене за руку і ми разом вийшли з приймальні. Натовп, який зібрався, щоб подивитися на цю виставу, швидко розступився перед нами. Коли ми вже простували коридором, я почув, як директриса гримає на них. Ми вийшли через парадні двері прямо під проливний дощ.
Так скінчився мій другий день у школі як натуриста.

io

- Мені так прикро за те, що з тобою сталося, Петрику, - мовила мама. - Я знала, що у світі ще трапляються такі фанатики, але я очікувала від шкільної адміністрації більшого, ніж влаштовувати подібні вистави в ім'я толерантності.
- Дякую, - єдине слово, яке я зміг сказати. Я відчував щиру вдячність. Всього за кілька останніх днів я зазнав чималого збентеження, приниження, безнадії та безсилля... Тому так приємно, коли за мене хтось заступається, як цього разу. Подібні думки покращили моє самопочуття і я по-новому заповажав свою маму.
- Дивися, просто відпочинь від усього кілька днів. Я зателефоную адвокату, щоби переконатися, що до тебе ставитимуться з більшим розумінням, коли ти повернешся, - мовила вона.
Мушу визнати, що «відпочинь від усього кілька днів» звучить чудово. Становлення натуристом перетворилося на таку собі одісею зніченням і приниженням. Якщо прибрати звідси школу, це дещо полегшує становище, але не набагато. І хоча я знав, що мені доведеться до неї повернутися... але до цього було ще так далеко, що воно мене на разі не хвилювало.
Ми їхали мовчки кілька хвилин, а потім тишу порушила мама:
- Сподіваюся, ти не проти, якщо ми владнаємо кілька справ перед тим, як повернутися додому? Я саме збиралася до супермаркету, коли поїхала по тебе.
- Все гаразд, - запевнив я. Не те, щоб це було те, чого я хотів, але я не бачив, як можу заперечити.
Коли ми заїхали на парковку, дощ припинився, лишивши по собі липучу вологість у повітрі. І це насправді було чудово. В одязі я би почувався парко і жахливо, але оголеного це мене турбувало значно менше.
Ми з мамою обоє досі були мокрими від дощу; мені навіть уявити важко було це видовище, коли двоє мокрих голих людей заходять до супермаркету. Але мама, як і завше, не подавала жодного натяку на те, що це якось випадає з переліку нормального стану речей. Мене ж дещо діймало побоювання, як я помічав шоковані погляди продавців та інших покупців, коли мама взяла візок і пішла вздовж рядів товарів. Зокрема, я помітив цікаву різницю. Штат супермаркету переважно складала молодь, і співробітники, схоже, часом навмисне змінювали траєкторії свого руху, аби подивитися на голих людей. Проте більшість покупців о цій порі становили жіночки пенсійного віку. І вони, здавалося, намагалися швидше забиратися з тих рядів, до яких підходили ми.
Звісно, це бентежило, не в останню чергу через те, що ранкова подія у школі все ще крутилася в моїх думках. Але те, що поруч була мама, якось допомагало миритися з тим, що я ходжу голим на людях. Якби не це, то витріщання і увага інших людей мене би сильно пригнічували.
Насправді, попри наготу, шопінг виявився доволі приємним... поки ми не досягли продуктового відділу.
Мама попросила мене набрати трохи фруктів, поки вона вибиратиме овочі. Тож я відірвав собі кілька одноразових пакетиків і почав вибирати, що в них покласти.
Я саме взяв кілька свіжих на вигляд яблук, коли почув зовсім близько:
- Ти б нє дєлал етава.
Я озирнувся. Стара жіночка, що наче зійшла з радянських плакатів, в окулярах з рогової оправи стояла зі своїм візочком і позирала на мене, як Лєнін на буржуазію.
- Перепрошую? - розгубився я.
- Ти ж голий!
- Справді? - перепитав я. До чого вона веде?
- Ето ж не гігієнічно! Я тепер даже нє притронуся до тих продуктів.
- Що? Це не має значення, - запевнив я. - Те що я голий, не робить ніякої різниці.
- Твої мікроби тепер повсюду. От я щас як скажу менеджеру! Таким, як ти, нє мєсто в порядном магазині.
- Таким як я? - почав сердитися я. - Ви маєте на увазі натуристів?
Вона ще щось глузливо пробурмотіла, а потім пішла собі. Я лише похитав головою і підійшов до персиків, але пригода на цьому на завершилася. Жіночка повернулася менш, ніж за хвилину, ведучи з собою співробітника супермаркету, лисіючого чоловіка років 30.
- Вот оні! - пропищала вона. - Нудісти.
Я застогнав.
- Юначе, ця пані стверджує, що ви її займали.
- Якісь проблеми? - почувся голос моєї мами, яка саме повернулася.
Чоловік ураз забув, що питав, коли побачив мою голу маму, чиє тіло все ще блищало від вологи після дощу.
Але це не збило з пантелику жіночку, яка тепер накинулася і на маму:
- Як ви можитє дажи спрашивать! Ви ж обоє голі!
Не впевнений достеменно, що далі сталося, бо в мені наче щось клацнуло. Можливо просто накопичилося за день, чи то ця бабця набридла своїм дзижчанням, але я вирішив, що не буду з цим миритися. Переборюючи несміливість, яка сковувала мене відтоді, як я став натуристом, я звернувся до співробітника:
- Я нічого поганого не зробив. Гадаю, цій пані просто не сподобалося, що я голий. Я лише займався своїми справами, поки вона до мене не причепилася.
- Такім, як ти, нє мєсто в магазині! Ето ж просто смішно, шо ми про ето говорім.
- Пані, вони мають легальне право бути тут, - заявив співробітник.
- Чя-аво?
- Якщо Ви не заперечуєте, ми вже закінчили покупки і збираємося йти, - втрутилася мама.
- Так, звісно, - кивнув чоловік. Жіночка залишилася сперечатися з ним, а я пішов з мамою, щасливий за себе і за маму. Коли ми зупинилися на касі, вона поклала руку мені на плече і посміхнулася. Я зрозумів її без слів.
Тепер я натурист. Я можу відчувати деяке приниження від цього, але немає причини давати іншим принижувати мене, без різниці тут або в школі. Я досі мав гордість... і як показали наступні кілька днів, це було важливо.

io

Мав я гордість чи ні, але мені досі не подобалося бути голим на людях, тому уявіть мою радість, коли я опинився у своїй кімнаті після того, як ми повернулися додому і розібрали покупки. Мама не сварила мене за відсторонення у школі, тож фактично я мав ще два вихідні дні... І я би чудово провів час тут нагорі сам, де би мені не доводилося показуватися іншим.
Ясна річ, очевидним недоліком плану було те, що самотність дуже швидко набридає.
Після марної спроби знайти щось цікаве по телевізору, я здався і сів за комп'ютер. Оскільки зараз була середина шкільного дня, ніхто з друзів не висів онлайн... У будь-якому разі, я навіть не був певен, хто тепер лишився у моїх друзях. З відчуттям деякого роду невідворотності я повернувся до форуму натуристів і прочитав останній допис від Каті:

О, Боже мій! Я все зрозуміла. Там був цей хлопець, яких повністю розумів мене, бо я була гола. І тепер він мій найкращій друг, і це та-ак кльово! І він каже, типу, інші мене бачать, але кому яке діло?
Дяка всім вам!!!

 
Зрадниця, подумав я. Тепер я дійсно єдиний у світі натурист, якому це не подобається.
Я зайшов на фейсбук і повидаляв зі свого профілю більшість зображень. Ніщо з того вже не було схожим на мене теперішнього, зокрема світлини, де я повністю одягнений. Складалося враження, наче я розглядаю когось іншого.
Мама прочинила двері і просунула голову, захопивши мене зненацька:
- Петрику, я приготувала обід, спускайся на кухню, якщо чогось хочеш.
- Дякую, мамо, - відповів я.
Живіт пробурчав від думки про їжу. Годинник показував уже по третій і лише тепер я усвідомив, наскільки голодний. Я спустився сходами і зайшов до кухні, де побачив щойно приготовані сендвічі з індичкою. Я посміхнувся: гола чи ні, моя мама досі залишалася мамою.
- Я спілкувалася з адвокатом, - мовила вона, коли я почав їсти. - Він думає, що треба звернутися до суду.
- Не переймайся за це, справді, - відповів я; мені просто хотілося, щоб все було добре... і я не міг уявити, що позов на школу зробить це краще. - Я розберуся сам.
- Ну, я однаково збираюся зустрітися з ним наступного тижня.
Обід проминув у мовчанні, потім я допоміг мамі прибрати зі столу. Ми порозставляли чисті тарілки, а потім я не стримався:
- Мамо, а тобі подобається бути голою?
- Так, - відповіла вона після деякої паузи, обдумуючи, що краще сказати.
- Чому?
- Це... - мама зробила паузу, аби підібрати кращі слова. Я не був певен, що саме почую у відповідь, але я хотів її почути. Я справді не знав, що вона мала сказати. І мама відповіла: - Я відчуваю, що можу бути сама собою.
 Це мало що мені прояснило. Мене не покидало відчуття, наче було щось, що я упустив з виду, і я досі не мав кращої ідеї, як далі жити без одягу. На жаль, я не зміг уточнити своє питання, бо саме пролунав вхідний дзвоник. Мама пішла відчиняти двері, а я розставив останні тарілки.
Коли дзвоник затих, я почув мамині слова:
- Заходь, заходь, - зверталася вона до гостя, а потім додала: - Я йому скажу, що ти прийшла, - після чого гукнула: - Петрику, тут до тебе!
До мене?
Я зайшов до вітальні і побачив Раю. Сьогодні на ній були блакитні джинсові шорти і чорна футболка.
- О, Петрику, привіт, - сказала вона сором'язливо. - Я просто зайшла подивитися, як ти... після того, що трапилося зранку...
- Дякую, Рає, - зашарівся я, усвідомивши, що стою голим перед нею одягненою. - Наче нормально... Я радий, що на кілька днів звільнився від школи.
- Ага, це добре, - підтримала дівчина.
- Так, - погодився я, після чого запала незручна мовчанка, бо ми не знали, що робити далі; в решті решт, я запропонував: - Хочеш присісти?
- Добре, - відказала Рая.
Ми разом сіли на диван у вітальні. Я почувався незвично, бо був голим перед однокласницею у власному домі. Я ніби й призвичаївся до наготи в будинку, але з Раєю я знову відчув збентеження.
Мама зазирнула крізь двері, поклавши край тиші:
- Щоб вам обом хотілося? Є чай, печиво.
- Звучить чудово, пані Маріє, - відповіла Рая. Я не міг повірити, що вона також побачила мою маму голою.
- То що я пропустив у школі? - поцікавився я.
- Нічого важливого. Я маю на увазі, всі базікають про тебе... - сказала Рая, а потім зрозуміла, що, можливо, я би не хотів про це чути. - Нічого більше не сталося.
Ще одна незручна мовчанка. Її порушила Рая:
- То ти через це дуже знічуєшся? Через ерекцію.
- Так, - я відчув, що одразу почервонів.
- Я знаю, що хлопці не можуть її контролювати, але я не гадаю, що цього не слід соромитися.
- Дякую... - видушив із себе я. Ми справді розмовляємо про таке, наче це якась звичайна тема для бесіди?
- А чи допоможе, якщо... - Рая зам'ялася, - якщо... хтось... ну, ти знаєш.
- Я... - я підвів на неї погляд, а вона поклала руку на мій пеніс, від чого я мало не підскочив.
- Я просто подумала, знаєш, - продовжила дівчина, починаючи рухати рукою. - Може я допоможу... щоб ти не збуджувався так швидко.
Боже мій! Вона майже одразу викликала ерекцію. Це сталося так раптово, що я просто не встиг отямитися.
Я чув, як моя мама щось робить на кухні. Вона могла зайти будь-якої миті! Але мені вже було так добре, що я не мав сил зупинити це.
Ніхто з нас більше не розмовляв. Рая продовжувала, її очі розширилися від захоплення. Здавалося, вона старанно вивчає мій член, роздивляючись, як він виглядає, коли вона ним рухає, відчуваючи його форму і текстуру своїми пальцями. А я лише... гаразд... Я не був певен, що про щось думав у цей час.
Неспроможний зупинити її, я натомість дозволив їй продовжувати свої дослідження, поки в мені наростали хвилюючі відчуття.
На моє здивування вона нахилилася і поцілувала його... потім лизнула... а далі почала смоктати. Я застогнав від задоволення. Це чи не вперше мені робили мінет і я почував себе просто на сьомому небі!
Рая завзято рухала головою, облизуючи і смокчучи. Мені було добре, справді добре, і незабаром я відчув оргазм. Єдиний звук, який чувся у кімнаті, видавала Рая ковтаючи.
Я так захопився, що зовсім забув про маму, яка в цей час повернулася до кімнати, несучи тацю з печивом і чайничком. Я запанікував, спробував відпихнути Раю, але вона не піддалася, а мама не подала й знаку, наче щось не так - просто посміхнулася і поставила тацю на чайний столик. Вона вийшла, а потім повернулася з чашками і налила в них чай. Я трохи буркнув, але був надто збентежений, аби щось сказати. Рая саме закінчила, проковтнувши все.
Дівчина підвела голову і посміхнулася, побачивши, що сидить між мною і мамою, а потім взяла печиво.

io

Залишок вечора промайнув без пригод. Мама запрошувала Раю лишитися на вечерю, але гостя ввічливо відмовилася. Коли однокласниця пішла, мама поцікавилася, чи це тепер моя подружка. Я зрозумів, що не маю гадки, як відповісти; те, що сталося, виглядало надто заплутаним, аби зрозуміти.
Після звичайної (голої) сімейної вечері я повернувся до кімнати, де ввімкнув телевізор, аби не докучали думки. Більш за все мене ятрила сердитість від того, що відбувається, особливо на те, як це несправедливо відносно мене.
Важко вірилося в те, що я лише чотири дні, як став натуристом. Здавалося, що спливло півжиття. Я усвідомив, що вперше за цей час почав бачити себе як натуриста. Звісно, людям це було видно з того самого моменту, як я позбувся одягу, але лише тепер я почав відчувати себе інакше. Бути голим значило бути тим, ким я є, без будь-яких тимчасових умовностей. Але я також переконався, що мої відчуття далекі від того, якими б вони мали бути.
На тумбочці біля ліжка лежала візитівка з телефонним номером, яку дала мені Інна, дівчина, з котрою я познайомився в торгівельному центрі на вихідних. Цей номер - мій вхідний квиток до спільноти натуристів КПІ. Якщо продовжувати ланцюжок логічних кроків моєї натуристської одіссеї, наступним був саме цей. І перш, ніж я міг передумати, я зателефонував.
- Алло? - почувся голос на тому кінці.
- Привіт, Інно... це Петрик... ми бачилися у торгівельному центрі кілька днів тому, - представився я.
- Гм...
- ... натурист, - уточнив я.
- А, звісно! - вигукнула вона, одразу ж пригадавши мене. - Ну як тобі ходити голяка?
- Е, чудово! - запевнив я. - Але я подумав... про твою пропозицію зайти до натуристського клубу. На завтрашнє зібрання.
- О, це буде ульотно! - відповіла Інна. - Тобі точно треба побачитися з моїм другом Сергієм.
- Круто, - кивнув я. - А нічого, що я не студент і взагалі не з КПІ.
- Та кинь ти, вони на це не зважають. Просто покажися. Я їм маякну, що ти будеш.
- От і добре.
- Точняк! Ну, побачимся!
Поклавши трубку, я занервував, ніби зробив помилку. Адже та дівчина ніколи не бачила мене в одязі... можливо вже ніколи й не побачить. Химерне передчуття.
Відчувши деякий неспокій, я попрямував до кухні, аби перекусити. Дивно, як я раніше не подумав про це - лише два дні тому я би дуже здивувався з себе, якби так вчинив. Але тепер мене це не турбувало.
Мама дивилася телевізор і пекла пиріг. На ній був напівпрозорий пластикових фартух.
- Сонечку, щось сталося?
- Нічого, - заспокоїв її я.
Відчинив холодильник і відчув струмінь холоду, що линув зсередини на мою оголену шкіру, змусивши мене затремтіти.
- Хочеш, я тобі щось приготую? - поцікавилася мама, коли я зачинив дверцята холодильника.
- Ні, дякую! - відказав я, дістаючи собі тарілку. - Воно й так добре.
Вона посміхнулася.

io

У середу я відсипався, насолоджуючись крихітними канікулами через відсторонення від навчання. Зрештою, я встав о 10, прийняв душ і спустився на кухню по каву. На столі я побачив записку.

Петрику - мені довелося поїхати у справах. Повернуся по обіді.
З любов'ю,
Мама.


Тепер зрозуміло, чому в домі панувала тиша.
Я підігрів філіжанку кави у мікрохвильовці і сів за стіл. Так незвично було лишитися вдома самому, голому на кухні. Майнула думка, що я міг би надягти щось із одягу, поки ніхто не бачить - але ця ідея мало мені підходила, адже ніякого мого вбрання не лишилося. Одягнений Петрик став для мене чужим.
Кінець кінцем, мої думки повернулися до більш прагматичних питань. Наприклад, чим я планую зайнятися сьогодні? Зібрання клубу натуристів почнеться аж о 6 вечора, а до того мені нічого робити. З іншого боку, мене зігрівало щастя пробути вдома весь день, замість того, щоби кудись податися без одягу. Хоча, мені ж однаково доведеться зробити це сьогодні пізніше, і це починало зводити з розуму.
Я пішов на компроміс із собою і вирішив провітритися на задньому дворику. Робочий тиждень був у розпалі, тож ті кілька сусідів, які могли мене бачити, скоріш за все, зараз на роботі. Я швиденько наніс на шкіру крем проти сонячних опіків, а потім вийшов назовні, не маючи з собою нічого, крім філіжанки кави.
А це непогано, подумалося мені, коли я зробив наступний ковток. Сонячні ванни дарують приємні відчуття, а ще я десь читав, що вони виробляють вітамін D, який має бути корисним. Назовні, на самоті, без відчуття зніченості та приниження я отримував найбільше задоволення за останні дні, і це мені починало подобатися.
Коли я допив каву, мені незабаром набридло просто сидіти, тож я вирішив повернутися в дім. Я підійшов до дверей, смикнув ручку і...
Вони не відчинилися.
Я спробував сильніше, але двері не піддавалися. Я поглянув крізь скло і побачив, що замочок закрився. А мої ключі, як не прикро, лишилися у рюкзаку в кімнаті. Разом з гаманцем і телефоном. Все те, без чого я не звик ходити.
Вишенькою на торті неприємностей стало те, що я ж лишився поза будинком повністю голий! Мама писала, що не повернеться до обіду, а я ж навіть не міг їй зателефонувати.
Я спересердя дав копняка дверям, а потім мало не завив від болю у великому пальці ноги. Я заскочив назад у шезлонг, в який намагався втиснутися якомога глибше.
Мене не припиняла непокоїти думка, що я лишився назовні на весь день, але я не міг знайти виходу. Хіба що... У Вовченків є запасні ключі, чи не так? Авжеж! Мої батьки дали їм про всяк випадок.
Це значило, що мені потрібно вийти і поговорити з сусідами, які в моїх очах постали диваками відтоді, як вони вирішили теж стати натуристами. Але ж не стирчати мені тут весь день.
Я вийшов з-за будинку і підійшов до хвіртки. Наступні дії вимагали більшої публічності, ніж я планував, але нічого іншого я зробити не міг.
Я рушив повільно, не бажаючи привертати більше уваги, ніж потрібно. Як би не дивно це звучало, адже за останні дні я побував голим і торгівельному центрі, і в школі, і в парку... але я досі почувався незручно і бентежно, коли опинявся оголеним поза домом.
На щастя, саме була середина дня і лише поодинокі сусіди лишилися вдома. Я не помітив жодної машини, поки перетинав вулицю і підходив до сходинок на ґанку будинка Вовченків.
«Дін-дон!» - почув я дзвоник всередині, коли натиснув на кнопку.
Я нетерпляче чекав, повсякчас озираючись, чи ніхто з вулиці не бачить мене. За кілька хвилин я подзвонив удруге, але надія остаточно згасла, коли я помітив, що їхньої машини немає на звичному місці. Нікого не було вдома.
Я ще трохи постояв, почуваючись останнім дурнем від того, що стовбичу голим на чужому ґанку. Я вже збирався повернутися до нашого дворика, коли мене помітила дівчина, що робила пробіжку вулицею.
- Привіт! - озвалася вона, уповільнюючись.
- Привіт! - відповів я. На незнайомці були кросівки, шорти і спортивний бюстгальтер. На вигляд вона була дещо старша за мене, але не на багато.
- А мені казали, що хтось із наших сусідів став натуристом, - промовила вона, продовжуючи біг на місці. - Я Олеся - живу з іншого боку парку. Я тут бігаю щоранку, але це вперше побачила когось голого.
- Я став натуристом лише з п'ятниці, - пояснив я, зніяковівши. - А в тебе часом немає телефона або чогось такого? Я... схоже замкнув будинок, - можливо це було необачно, але що робити?
- З собою - ні, - промовила дівчина. - Але ти можеш побігти зі мною додому і скористатися телефоном там. Якщо ти не проти бігти. Це недалечко.
- Дякую! - сказав я. Я не надто радів з нагоди пробігтися голим перед сусідами, але, очевидно, нічого кращого на даний момент не лишалося.
Олеся підтримувала доволі зручний темп. Мене не покидало чітке усвідомлення химерності ситуації, коли я голий біг позад неї. Вона провела мене вздовж вулиці, потім через парк, і я інстинктивно пригнувся, коли ми вибігли на проспект, тротуар якого був сповнений покупців та інших людей. Мені вже починало не вистачати дихання від бігу, коли ми повернули на бічну алею і скоро добігли до її будинку. Я зайшов за бігункою, радий, що знову покинув громадське місце.
Її помешкання було невеликим, навіть меншим, ніж квартира-студія, зі старими меблями і розкиданим навколо одягом. Вона одразу підійшла до холодильника і витягла пляшку води.
- Хочеш? - запитала Олеся.
- Ні, дякую. Лише телефон, - нагадав я.
- Тільки не вибалакай всі мої хвилини, - посміхнулася вона, простягаючи мені мобілку.
Я посміхнувся у відповідь. За останні дні мені зустрілося не так багато людей, які виявили до мене приязнь. Схоже, Олеся була приємним винятком.
Я набрав маму і зрадів, що вона взяла слухавку після другого гудка. Я розповів їй, як випадково зачинив двері, і вона пообіцяла під'їхати за півгодини. Я саме закінчив розмову, коли з'явився хлопець, співмешканець Олесі.
- А це що таке? - здивувався він.
- О, Дмитре, це Петрик. Петрику - це мій хлопець Дмитро, - познайомила нас дівчина.
- Привіт! - сказав я.
- Олесю, якщо ти збираєшся почати приводити голих типів додому, тобі слід мені сказати, - промовив Дмитро, зробивши якийсь дивний жест, а потім гигикнув.
Скидалося на те, що він може бути геєм.
- То що сказала твоя мама? - поцікавилася Олеся.
- Вона повернеться за півгодини... Дякую дуже, я справді ціную твою допомогу, - запевнив я.
Не те, що б я недолюблював сексуальні меншини, але товариство Дмитра мені виразно не імпонувало. Просто уявіть, я був повністю голий поруч з імовірним геєм. Якось ніколи на думку не спадало, що колись гей побачить мене оголеним і почне думати про мене... різне... і мені це здалося нездоровим. Одна річ, коли це робить дівчина, але...
- Петрику, а чому я не бачив тебе раніше? - запитав Дмитро. - Я думаю, я би тебе точно зауважив.
- Я живу неподалік, - мовив я, відчуваючи, як жар заливає моє обличчя. - Ми нещодавно стали натуристами.
- О, Дмитре, облиш його, - втрутилася Олеся, помітивши надмір уваги співмешканця.
- Але ж він демонструє себе, - не вгавав Дмитро. - І я дуже ціную те, що він показує, а тут є на що подивитися.
- Ну, мені вже час іти, - перервав його я, маючи єдине бажання швидше зникнути звідси. - Дякую ще раз, Олесю.
- Рада була познайомитися, Петрику!
Що за день!

io

Трв. 22, 2020, 04:03 #26 Last Edit: Трв. 22, 2020, 04:05 by mandrivnik
Щойно я підійшов до будинку, як побачив, що мама вже заїжджає до гаража. Я зрадів, як вчасно вона повернулася, і ще більше від того, що знову потраплю всередину. Я вибачився перед нею, але вона, схоже, не заперечувала:
- Я вже все закінчила, що мала зробити сьогодні. І мені треба буде повернутися лише завтра, - сказала вона, а потім запитала: - Щоб ти хотів на вечерю? Картоплю тушковану з індичкою чи плов?
- Власне... Я думав про те, щоб сьогодні ввечері декуди піти.
- О? - мама посерйознішала. - Побачення з Раєю?
- Ні. Насправді, це клуб, - я зробив глибокий вдих. - Клуб натуристів.
- Справді?
- Так, клуб при КПІ. Мене наче запросили. Я думав, знаєш, просто сходжу подивитися.
Певним чином я відчув найбільше збентеження за день.
- Це буде о 6... мене треба буде підвезти, - продовжив я.
- Звісно, сонечку, - мама засяяла від щастя. - Я така рада, що ти виявляєш зацікавленість твоїм новим стилем життя!
Я лише зніяковів і почимчикував до себе в кімнату. Я відчував, що починаю нервувати через це зібрання, на яке я підписався. Чи всі прийдуть голими? Я на це сподівався, але на що воно буде схоже? Що, як я порушу якісь неписані правили етикету натуристів - чи вони одразу зрозуміють, що я не справжній натурист?
Я намагався вимести подібні роздуми з голови, але знову і знову заходив на форум спільноти і перечитав з півдесятка статей за ті кілька годин, що лишалися.
Засвоївши уроки попередніх днів, я попередньо помаструбував. На щастя, все відбулося без несподіванок.
В решті решт, коли я збирався виходити з кімнати, я почув, що повернувся тато. Мама швиденько повідомила йому про мої плани:
- Петрик йде до клубу натуристів сьогодні.
Я стояв і з хвилюванням слухав, як вони емоційно обговорювали це між собою і зі мною. Я не розумів, що тут такого важливого і вже почав підозрювати, що вони читали про це більше, ніж треба. Краще би я знову одягнувся, якби тільки міг.
Незадовго до шостої мама повезла мене на зібрання. Поїздка проминула у мовчанні. За десять хвилин ми вже заїхали до студмістечка. Я вийшов з мінівена і ще раз запевнив маму, що все буде гаразд, і що я зателефоную, коли по мене треба буде приїхати.
У студмістечку я відчував себе дивно. Я був надто юним і був певен, що всі навколо розуміли, що я лише старшокласник. Не допомагало навіть те, що більшість студентів, які ходили у цей час, були дорослими, які відвідували вечірні курси.
Сам по собі університет займав велетенську територію. Він мав добру репутацію у студентів з усіх куточків України. В одній частині містилося кілька кварталів з гуртожитками для іногородніх. Решту території займали навчальні корпуси, з яких найстаріший був складений зі старої жовтої цегли у стилі класичних західноєвропейських університетів.
Я роздивився карту на стенді, бо перед поїздкою мав розмите уявлення, куди саме йти. Потрібний корпус знаходився далі по Політехнічній вулиці, якою я саме йшов. Дорогою я бачив інших людей, що теж кудись прямували чи просто прогулювалися. Впадало в око, що ніхто з них не надає уваги моїй оголеності. Можливо студенти більш звиклі до представників подібного стилю життя?
Великі скляні двері на вході до потрібного будинку стояли розчахнуті, тож я безперешкодно зайшов усередину. Інтер'єр чимось нагадував звичайну школу: хол, коридори, аудиторії на кожному поверсі і сходовий майданчик посередині.
Поки я почав гадати, в якому кінці знаходиться потрібна кімната, мене стали заїдати сумніви. Що я взагалі тут роблю? У мене й досі не було притомної відповіді на це питання. Тим не менш, я рішуче пішов уперед - вже почав, то маю закінчити. Скоро я знайшов зазначену аудиторію у дальньому правому кінці коридору. Двері стояли відчинені і зсередини долинали голоси. Хвилюючись, я увійшов.
Всередині знаходилося четверо осіб, три з них голі.
Одну я впізнав за фотографією з сайту - це дівчина з яскраво-червоним ірокезом і пірсингом... у великій кількості. Вуха, ніс, уста, соски, статеві губи... я навіть не уявляв, що там теж може бути пірсинг.
За нею сидів смаглявий хлопчина, високий і з такою атлетичною будовою, що мені за себе стало соромно.
Біля вікна стояла дівчина з кучерявим каштановим волоссям, білою шкірою і я просто не  міг не помітити її спокусливих грудей з рожевими сосками. Вона була неймовірно вродливою. Дівчина розмовляла з єдиною одягненою особою в кімнаті, в якій я впізнав Інну з торгівельного центру, хоч вона й стояла до мене спиною, коли я увійшов.
- О, привіт! - озвалася шатенка, помітивши мене.
- Привіт! - відповів я, дещо засоромившись.
- О, Петрику! - обернулася до мене Інна. - Знайомтеся всі, це - Петрик, про якого я розповідала. Він старшокласник і нещодавно став натуристом. Здається, на цих вихідних? Круто, правда?
Від надміру уваги до себе я почав пекти раків.
Кожен привітався і коротко представився. Смаглявого хлопця звали Павлом, а дівчину з ірокезом - Роменою. Власниця коричневого волоссям назвалася Світланою і приязно посміхнулася.
- У будь-якому разі, ми ще чекаємо на кількох людей, тому можеш поки випити газводи.
Я відкрутив пляшку і налив у стаканчик теплого «Спрайту». Я почувався ніяково, не впевнений, як слід чинити, або що вони можуть про мене думати. Зрештою, це ж я вперше опинився у товаристві голих людей, які не належали до моєї сім'ї чи сусідів.
- Так що там з тією дівчиною, з якою ти зустрічався, Павле? - спитала Ромена, продовжуючи розмову, яка почалася до моєї появи.
- Е... ми бачилися з її батьками на вихідних, але, прикинь, вона їм не казала, що я натурист, і вони були просто в шоці, - відповів він. - Коротше, ми розійшлися.
- Нежданчик... А вона мені подобалася, - зітхнула Ромена.
Я стояв, попиваючи свій «Спрайт», поки вони теревенили, особливо не вникаючи в суть розмови, бо я ж зовсім не знав тих, про кого йшла мова.
Світлана та Інна шепотілися між собою кілька хвилин, але потім вирішили втягнути мене до бесіди.
- Петрику, то як тобі це подобається? - звернулася Світлана.
- Це... - почав я, але затнувся, бо не знав, що вона хоче почути. Не хотілося брехати, але я боявся образити її негативним враженням від натуризму. - ... буває по різному.
- Дай-но я вгадаю, - посміхнулася вона. - Тебе батьки змусили.
- Ага, - погодився я. - Але як ти здогадалася?
- Я вважаю, є різниця, коли це твій вибір або коли тебе змусили. Я зустрічала чимало натуристів, які через це пройшли, але нікого, хто би повернувся до попереднього стилю, - повідомила вона з посмішкою.
- А як ти стала натуристкою? - запитав я.
- Я народилася голою, - засміялася Світлана. - І потім такою й лишилася. Я ніколи не носила одягу... Якщо чесно, він мені здається дивним, але я толерую, що є люди, які його люблять. Та знаєш, це дуже добре, що ти тут, що намагаєшся це прийняти.
- А як щодо тебе? - поцікавився я в Інни, яка повністю вбрана здавалася тут недоречною.
- Мене? - перепитала вона. - Просто я люблю дивитися на голих людей, і все!
- Блискуче! - засміялася Світлана.
- Ти зараз у пошуку, Петрику? Бо у Світлани нікого, - підморгнула Інна.
- Інно!
- Що? Він красунчик, поглянь лише.
Моє обличчя налилося, як буряк.
- Не зважай на неї, - заспокоїла Світлана. Я би сказав, що вона й сама дещо збентежилася.
Зайшло ще двоє голих людей, хлопець і дівчина.
- Гей, Антоне, Людмило... це Петрик, - Світала швидко представила мене. - Не думаю, що хтось ще прийде, тому можемо починати.
Я зайняв місце за одним зі столів, всі інші теж розсілися. Світлана стала навпроти, а Інна просто обперлася об підвіконня.
- Гаразд, отже, ми збільшили свій прибуток від продажу випічки минулого тижня, - почала Світлана. - Загальна сума...
Інна зімітувала барабанний бій пальцями об стіл...
- Тисяча дванадцять гривень!
- Шокуючі числа! З такими прибутками нам взагалі ні до чого вчитися на магістрів, - відколов жарт Антон.
Я почав заспокоюватися. Компанія виявилася приємною і дружньою, а в цій кімнаті, принаймні, оголеність не була проблемою.
- У будь-якому разі, нам потрібно вирішити, що з цим робити, - запропонувала Світлана.
- А нащо нам взагалі мудрувати? - запитала Інна. - Ми завжди ходимо на пляж.
- Нема нічого поганого в постійності, - підтримав Павло.
- То що, всі поїдемо на пляж на вихідних? - поцікавилася Світлана.
Всі схвально загомоніли, окрім мене.
- Поїздка на пляж? - перепитав я.
- Це, власне кажучи, основне, чим займається клуб, - пояснила Людмила. - Ми разом виїжджаємо на пляж, а зароблені гроші покривають витрати на пальне та харчі.
- А, - кивнув я розуміюче.
- То ти з нами? - нагадала Світлана.
- Я? - здивувався я. - О, м-м...
- Нам буде дуже приємно бачити тебе з нами... - запевнила вона.
- Ну, Світлані так точно, - вставила п'ять копійок Інна.
- Гей! - Світлана обернулася і жартома штовхнула Інну. Але навіть попри її сміх я помітив, що Світлана зашарілася.
Чи я справді їй подобаюся? Раптом я знову відчув сильне збентеження. Факт, що ми обоє були голими лише підсилювали незручність, яку я зазвичай відчуваю, коли мені хтось симпатизує. Я маю на увазі, що лише щойно познайомився з нею, але вона виявилася такою дружньою і милою... і голою. Я нічого не міг з собою вдіяти, але постійно ловив себе на тому, що дивлюся заворожено на кожен порух її грудей.
- Зазвичай у нас інший порядок, - втрутилася Ромена.
- О, так, - погодилася Світлана. - Міський телеканал хоче взяти інтерв'ю в кількох із нас, аби почути історії про натуристів. Їм треба троє людей завтра ввечері. У мене тестування, тож я не можу. Ромена вже зголосилася, а хто ще вільний?
- Я, - підняла руку Інна.
- Ти не гола.
- Я гола під своїм одягом.
- Хтось ще?
- Робота, - заперечно похитав головою Павло.
- А в мене курси, - пояснив Антон.
- Думаю, я зможу, - згодилася Людмила.
- Петрику? - запитала Світлана.
- О, м-м... Навіть не знаю, я ж реально перший раз прийшов у клуб, - сказав я.
- А тобі й не обов'язково бути в клубі, їм треба просто натурист, - уточнила вона. - Насправді ти їм дуже підходиш.
- Добре, - погодився я перш, ніж встиг подумати.
- Чудово! - посміхнулася Світлана.
На що я тільки-но підписався?

io

Зібрання неквапом добігало кінця. Переважно всі просто просто точили ляси. Я радів, що можу спілкуватися з кожним, хоча мені й трохи докучали комплекси. Але, як не дивно, це було не через мою оголеність. Мене більше турбувало, що інші можуть зрозуміти, що я не справжній натурист. Що не кажіть, доволі дивна річ для хвилювання, коли ти сидиш голий у кімнаті з натуристами. Спершу пішов Павло, за ним нас покинули Антон і Людмила. Інна зникла десь згодом після них. О 7.30 крім мене залишилися тільки Ромена і Світлана.
- То що, Петрику, мені підкинути тебе завтра на телебачення? - спитала Ромена.
- Так, - пристав я на пропозицію і написав на листочку свою адресу.
- Круть! Побачимося завтра об 11, - кивнула вона. - Окі, Свєтік, я змиваюся. Потеревенимо завтра.
- Звісно, Ром, - відповіла Світлана. Дві голі дівчини обійнялися, а потім лишився тільки я і вона.
Настала незручна мовчанка. Я весь вечір боровся, аби не витріщатися на Світлану, хоча вона, схоже, й не була проти, але просто мені незвично. А тепер, коли ми лишилися одні, я просто не мав слів.
- То Петрику, як ти будеш їхати додому? - поцікавилася вона.
- Ну... моя мама приїде мене забрати, - я знітився від того, що довелося це визнати.
- А хочеш я тебе підвезу? - запитала дівчина з ноткою хвилювання у голосі. Мені здалося, що вона знову шаріється.
- Це було б чудово, - погодився я.
- Тоді ходімо, моя машина на парковці неподалік.
По тому я покинув аудиторію разом зі Світланою, йдучи за голою дівчиною вуличкою студмістечка, коли сонце ховалося за обрій, забарвлюючи хмари на небі в неймовірні помаранчеві відтінки.
- Як тобі наш клуб? - запитала Світлана.
- Чудовий, - відповів я. - Але не знаю, чи я вам справді підходжу.
- Не переймайся, підходиш цілком, - посміхнулася вона. - Якщо ти не підходиш спільноті натуристів, то тоді якій?
Це було якраз те, що мене хвилювало.
- Дякую, - лише вимовив я.
Я відчував якесь нове збентеження, коли ми перетинали парковку. Але не через свою оголеність, або навіть її... В решті решт, вона відчинила двері своїх автівки і ми обоє сіли всередину.
- Петрику, ти часом не шукаєш собі когось?
Питання застало мене зненацька. В уяві постала Рая... але я подумав, що навіть не запрошував її на побачення. У нас ніяких стосунків, поки. Вона лише...
Я відчув, як моє обличчя заливає червоним. Але я почервонів ще більше від того, що подумав, що Світлана може бачити, як я почервонів.
- Я... м-м... ні... не зовсім.
- Добре. Знаєш, про що я питаю.... Ти хотів би піти на побачення зі мною завтра ввечері?
Чи мене запрошує на побачення гола дівчина? Так! Опануй себе, Петрику!
- Оу, так, звучить чудово, - мовив я.
Світлана посміхнулася і поклала свою руку на моє оголене стегно, коли ми рушили. Я глитнув.
Дорогою я показував шлях до мого дому і хвилин через десять ми приїхали. Ми побажали одне одному гарної ночі, вона мене поцілувала в щічку, від чого я мало не зомлів.
- Солоденький, добраніч! - прошепотіла Світлана.
Лише коли вона поїхала я враз осягнув, що збираюся йти на побачення з дівчиною, яку ніколи не бачив у одязі.
Так само, як і вона мене.

io

Ранок четверга розпочався так, як я вже почав звикати. Я прокинувся через відчуття пізнього сонця на своїй голій шкірі. Коли я приймав душ, до ванни зайшла мама. Вона не приєднувалася до мене, просто почистила зуби і запропонувала піти поснідати. По тому я витерся рушником і спустився сходами донизу, голий.
Ми поласували кавою з тостами. Мама здавалася враженою, коли я розповідав їй про інтерв'ю на телебаченні, яке маю дати сьогодні, але, на щастя, вона не надто докучала питаннями.
Я вперше усвідомив, що вже більш-менш звик до її оголеності. Звісно, вона залишалася голою жінкою, але, перш за все, вона була моєю мамою не залежно від того в одязі чи без. І вона ніколи не була більш близькою мамою, ніж тоді, коли я їй повідав про призначене побачення. Раптово вона почала радити, як мені слід чинити, що краще робити, аби вразити дівчину і тому подібне. Але я не надавав великої ваги її словам - та що батьки можуть знати про це? Проте загалом розмова текла у нормальному руслі.
Потім мама запитала про Раю.
- Я навіть не знаю, чи їй подобаюся, - знизав я плечима.
- Вона виглядає так, ніби подобаєшся, - запевнила вона.
Я зашарівся, згадавши останні події й те, що мама бачила все, що мені робила Рая.
- Це так, але вона не моя подруга... у нас навіть ніколи не було побачення, - відказав я. Несподівано я відчув, що неправильно вчинив, погодившись на побачення з дівчиною, яку я вперше в житті бачив.
- Ну, дивися, аби тобі не розбили серце, - мовила мама, яку, задавалося, не дуже переконали мої аргументи; потім лиш додала: - Або не розбити комусь.
- Так, я знаю, - запевнив я, хоча не мав уявлення, як цього уникнути. Такого роду контакти з дівчатами були для мене новинкою.
Після сніданку мама заходилася щось робити по господарству, а я переважно зависав у своїй кімнаті, розмірковуючи про все, але так і не дійшовши до якихось висновків. Незадовго до 11 години пролунав дзвоник біля вхідних дверей. Мама відчинила їх перш, ніж я встиг спуститися сходами.
- Ти, мабуть, Ромена? - здогадалася мама. - Зараз я покличу Петрика.
- Я вже тут, - озвався я з останньої сходинки.
Ромена вельми контрастувала зі мною і моєю мамою. Ми всі були голі, але її тату і пірсинг реально її виділяли. Коли я носив одяг, то вважав його основним засобом вираження людської неординарності. Тепер же я усвідомив, наскільки багато існує інших шляхів зробити це без будь-якого вбрання.
Після короткого знайомства мама побажала нам гарного інтерв'ю і ми вийшли за двері.
Я глитнув, бо тільки зараз до мене дійшло, що на мене чекає. Телебачення. А я голий. Це ж реально новий рівень публічності, а я зовсім не був певен, що готовий до нього.
Коли ми сіли в авто і поїхали, Ромена мовила:
- Тож... наша Світлана, типу, запала на тебе? Вона казала, у вас побачення.
- Ага, щось таке, - видушив я з себе.
- Вперше йдеш на побачення з натуристкою?
- І як натурист, - додав я. - Типу того.
- Типу?
Я почав розповідати про Раю. Ромена слухала зі співчуттям і розумінням, схоже моя історія її зацікавила. Поки я говорив, мене зігрівало відчуття дружби, яке вона випромінювала, що особливо вражало через те, що ми знайомі менше доби.
- Я би не переймалася надто через це, - порадила Ромена, коли я закінчив. - Для деяких людей оголеність є серйозним випробуванням, і вони всі реагують по-різному. Ця дівчина Рая, може бути, збентежена не менше, ніж ти. І, у будь-якому разі, не бери це близько до серця. Світлана реально крута, і їй не знайомі ревнощі. Просто будь собою.
- Угу, - кивнув я, адже те, що вона сказала про Раю мало сенс. Але стосовно того, щоби бути собою... Я більше вже не знав, який же я справжній.
Я розповів Ромені про свої змішані почуття і збентеження від оголеності, і те, як до цього ставляться мої батьки. Дівчина й тут поділилася зі мною доброю порадою:
- Це не ексгибіціонізм... натуризм - це ж не про секс, точніше, не більше про секс, ніж усе інше, - пояснила вона. - Він лише підсилює комфорт, який дає наше тіло, і підкреслює віру в те, що воно природнє, що б воно не робило. Тому тут нема чого приховувати або соромитися.
- Це так, але, приміром, відрижка або пукання теж природні, проте ми не робимо ЦЬОГО на людях.
Замість відповіді Ромена зробила велику відрижку, а потім розреготалася.
- Дивися, це все залежить від компанії, в якій ти знаходишся. Тільки від цього залежить те, що ми вважаємо грубим або пристойним. Але фішка підтримки стилів життя якраз у тому, що рішення лишається за нами, ми вільні вибирати. Ти можеш обрати не робити цього - і це теж нормально. Або ти захочеш вибрати робити це - і так теж можна. Проте це має бути саме твоє рішення, не їхнє. Це наші легальні права, тепер на нас не можуть тиснути. До речі, от ми й приїхали, - додала вона, припарковуючись біля приміщення телестудії.
Я був дещо вражений, наскільки далеко від дому воно знаходилося. Поруч височіла величезна телевежа. Далі вгадувалася густа зелень якогось лісопарку.
Думки про Раю, Світлану та філософію натуризму миттю вивітрилися з моєї голови, коли я знову усвідомив, що зараз буде. Як тільки я міг погодитися на те, щоб прийти на телебачення, ще й голим? Я зовсім не оратор, тим паче на тему натуризму. Гіршої затії важко було уявити.
Ми вилізли з машини і зайшли до будинку, де на нас вже чекала Людмила. До нас підійшов продюсер, який після вітання коротко пояснив, як усе відбуватиметься.
- Ми готуємо репортаж про натуризм, все дуже просто. Ідея в тому, щоби дати нормальним людям, пробачте - не-натуристам, розуміння того, що це за стиль життя, хто до нього долучився і чим живе.
- Тобі скільки? - звернувся він до мене.
- Е-м, 17, - відповів я.
- Нам треба дозвіл від батьків?
- Ні, - відповів хтось зі студії.
- Гаразд, ми у будь-якому разі візьмемо інтерв'ю, але переконайтеся, що дозвіл буде до ефіру.
Мене вразило, як насправді виглядає студія. Я раніше ніколи цього не бачив, тому мої очікування не цілком справдилися. Наприклад, приміщення виявилося меншим, ніж я собі уявляв, а людей тут працювало більше. Гример припудрив усі наші тіла, аби вони не виблискували у світлі прожекторів. Потім звукооператор приліпив крихітні мікрофони нам до шкіри, бо ж ні на кому не було одягу, на який це зазвичай чіпляють. Зрештою, той, що збирався брати інтерв'ю, відрекомендувався і окреслив те, що на нас чекає.
Невеличка студія, де мала відбутися зйомка, мала візерунчасті блакитні стіни, шафу з муляжами книжок та великі зручні крісла - але нічого, щоби приховувало наші нескромні частини тіла від камер. Ми всілися півколом, інтерв'юер розмістився ліворуч від оператора.
І лише тепер, дивлячись на велику телевізійну камеру з яскравим червоним вогником нагорі, я повністю усвідомив, що збираюся виступати на телебаченні, голим, і що безліч тисяч людей будуть це дивитися. Чи міг я уявити подібне ще тиждень тому?
- Тож, давайте по черзі представимося глядачам, - мовив ведучий. - Почнімо з тебе, Петрику.
- Ну, я, м... гм...
«Голий на телебаченні», - додав я подумки.
- Звичайний старшокласник, нічого особливого.
«Просто виродок»
- І я лише тиждень тому став натуристом.
«І я це ненавиджу»
- Оце й усе.
Я посміхнувся в камеру. Мені здавалося, я виглядав і говорив, як недоумок, голий недоумок.
Потім настала черга Людмили. Навіть якщо вона хвилювалася, то нічим це не виказувала. Дівчина лише посміхалася і дозволяла камері безперешкодно знімати всю себе:
- Ну, я стала натуристкою на своє чотирнадцятиліття, коли мої батьки, кінець кінцем, погодилися мене зареєструвати. Тепер я входжу до спільноти Політеху, де вчуся на факультеті соціології.
- Я прийшла до цього рік тому, - зізналася Ромена. - Для мене це спосіб самовираження. Моє тіло - моє мистецтво.
Коли вступна частина завершилася, ведучий повернувся до мене:
- То чи можеш ти, Петрику, розповісти трохи більше про свій досвід? Як воно, призвичаюватися до життя без одягу? Чи трапляються незручні моменти?
Гадаю, я міг би написати книгу про такі «моменти».
- Ну, так, часом це дуже бентежно, - відповів я прямо. - Я маю на увазі те, що тобі раптово необхідно всюди ходити голим. Всі витріщаються, жартують з тебе, і немає ніякої приватності.
- Ти маєш на увазі, що решта людей не толерують натуристів? - запитав чоловік, дещо здивований моїм зізнанням.
- Так мені здалося, - відповів я.
Тоді ведучий запитав те саме в Ромени і вона відповіла в іншому світлі:
- Ну, я гадаю, особисто в моєму випадку, їх може шокувати, що я не виглядаю, як решта натуристів. Але мені подобається увага.
Наступні питання крутилися десь у тому самому колі. Людмила та Ромена розповідали більше, ніж я. Загалом, вся зйомка тривала десь близько сорока п'яти хвилин. Мені розповіли, що потім з цього всього змонтують восьмихвилинний сюжет.
Коли повернулися до машини, я запитав у Ромени про її відповідь на те перше питання.
- Ну, тільки сліпий не може помітити, як на нас дивляться люди, - мовила вона. - Але ти знаєш, тобі треба просто навчитися тащитися від цього.

io

Ромена підвезла мене додому близько третьої години. Я здивувався, яка велика частина дня лишилася позаду. Я намагався позбутися думок про телевізійне інтерв'ю, воно закінчилося і я вже нічого з цим не міг зробити. Я не виставив себе повним бовдуром, принаймні, я на це сподівався. У будь-якому разі, нічого незвичайного не трапилося, якщо не рахувати те, що я потрапив голим на телебачення.
Натомість я сфокусувався на інші божевільній затії, яка чекала мене сьогодні: побачення зі Світланою. Чесно кажучи, я чекав на це з нетерпінням. Але та обставина, що ми обоє будемо голі, лякала мене навіть більше, ніж страх того, що це може бути перше успішне побачення в моєму житті.
Але коли я підходив до будинку, то навіть ці думки витіснило дещо інше. Я подивився крізь велике вікно вітальні і побачив маму. Вона саме виконувала свою йогу, демонструючи мені і всім, хто проходив вулицею повз, все своє тіло у різних позах і розтяжках.
Я неодноразово бачив, як вона виконує ці вправи; але це вперше побачив, як вона займається повністю роздягнена. Я знаю, що це не мало би мене здивувати, але я таки був вражений.
- Мамо, а ти не думала закрити вікно, коли це робиш? - запитав я, щойно зайшовши.
- Нащо? - знизала вона плечима. - Як все пройшло?
- Думаю, добре, - відповів я. Мене знову вразило, як легко вона ставиться до того, що інші можуть її побачити голою. Мені пригадалися слова Ромени про те, що натуристам комфортно з їхніми тілами, але досі не розумів, як мама може бути такою безтурботною.
Я не лишився на це дивитися. Якщо вона бажає залишатися тотальною ексгибіціоністкою, - чудово. Це не моя справа. Хай там аби-що, але в мене ввечері побачення і я маю підготуватися.
Я заскочив до душу і помився. Не те, що мене заїв бруд, але просто хотілося виглядати якомога краще. Мені подумалося, що це варто зробити, хоча й не був певен, що ще треба робити. Зазвичай я вбирався у якийсь гарний одяг, але, очевидно, тепер я цього не робитиму. Як і Світлана. Тут до мене дійшло, що вона виглядатиме достоту, як вчора - голою.
 Я посміхнувся про себе з такої іронії. Ми ще не побували на побаченні, а вже бачили одне одного оголеними.
Мене продовжили мучити роздуми про те, чим же займаються натуристи на побаченні? Я зрозумів, наскільки мало про них знаю. І досі не був певен, що коли-небудь вподобаю цей стиль життя. Якщо вже говорити на чистоту, то й у тому, що він мені геть не сподобається, впевненості в  мене теж не було.
Так, тут було над чим посушити мізки. До приголомшливих подій останніх днів я точно не мав успіху з дівчатами. У мене було кілька невдалих побачень, які нічим не закінчилися. Відтоді, як я став натуристом, мною вже зацікавилася одна дівчина, а інша запросила на побачення - і це все протягом одного тижня. У цьому було щось неймовірне.
Я міркував про це, чистячи зуби, коли зайшла мама, спітніла після йоги.
-  Збираєшся маструбувати перед побаченням? - запитала наче про щось звичайне.
Я мало не вдавився зубною пастою, почувши таке.
- Мамо! - вигукнув я, коли перший шок минув.
- Чи ти плануєш, що побачення закінчиться аж надто вдало? - підкинула вона ще одне питання з підтекстом так, наче мова йшла про якісь буденні речі.
Я вже змучився шарітися, але нічого не міг з цим вдіяти. Лише продовжив чистити зуби, вирішивши не відповідати. Мама, далебі, якась прибацана, вирішив я про себе, і нема чого на цьому зациклюватися.
Як би не химерно це звучало, але я зрозумів, що вона задала добре питання. Якщо я збираюся провести вечір з вродливою голою дівчиною, у найбільш незручний момент у мене може статися ерекція. Але як на це відредагує Світлана? Вона натуристка, тому чи це її схвилює? І чи варто хвилюватися мені?
Я закінчив чистити зуби, коли мама залізла в душ, і я порадів, що встиг вискочити скоріше, ніж вона встигне сказати ще щось таке, що вжене мене у фарбу.
Повернувшись до кімнати, я вирішив убити решту часу за комп'ютером. Я здивувався побачити, що маю нові листи, але ще більше вразився від того, що писала Катя.
Не встиг я розкрити і прочитати, як задзвенів дзвоник біля дверей. Мама досі приймала душ, тож відповісти мав я. На якусь мить я завагався через свою оголеність, але таки спустився, відчинив і побачив незнайомця.
- Привіт! Я.... е-м.... Роман Береговий... балотуюся до міськради.
Я просто стояв і дивився, як він почав затинаючись говорити, очевидно шокований від зустрічі з повністю голою особою. Мені від такої його реакції теж стало некомфортно. Закрутилося химерне порочне коло: його шок живив моє збентеження і навпаки.
- Чим я можу допомогти? - нарешті запитав я.
- М-м.... ну я просто ходжу, знайомлюся з виборцями, обговорюю питання зниження комунальних платежів і підтримку сімейних цінностей, - відповів він.
- Вітаю! - тут нагодилася мама, яка щойно вийшла з душу і її  волога шкіра блищала на сонці.
Нижня щелепа незнайомця вдруге гепнула на поріг.
- Це політик, мамо, - відрекомендував я їй незнайомця, поки той втратив дар мови.
- А, я бачу, - відповіла вона. - Розкажіть, будь ласка, якщо вас оберуть, що ви плануєте зробити, аби Київ став більш прихильним містом для натуристів?
- Я... навіть не знав, що вони тут живуть, чесно кажучи.
- Це перспективний, зростаючий і легальний стиль життя.
- Я... Мені не здається, що.... Це не прийнятно, - вичавив із себе він.
Контраст між моєю впевненою, але голою мамою, і розгубленим, але вбраним у діловий костюм, кандидатом, був вражаючий, що й казати.
- Тоді не очікуйте на наші голоси, - підсумувала мама і зачинила двері.
Звісно, часом вона дивна. Але я нею пишаюся.

Нагору