Повість "Як Петрик НАТУРИСТОМ став"

[io]

Світлана під'їхала до мого дому за кілька хвилин до сьомої. Я визирнув з вікна і побачив, як гола дівчина прямує доріжкою до будинку. Мені досі не вірилося у це все. Я відчинив двері й привітався з нею, з усіх сил намагаючись не видати збенетежння,
- Привіт, Петрику! - посміхнулася вона й обійняла мене. - Готовий?
- Так, - відповів я.
Не знаю, як це пояснити, але мені здалося, що всі мої дії відтоді, як я став натуристом, не йшли ні в яке порівняння з цим вчинком. За останні дні мені траплялося пережити приниження, але тепер моє серце билося, мов шалене, долоні пітніли, а я нервував так, ніби потрапив на пекельну пательню. Нічого подібного я не відчував, допоки ми не почали йти доріжкою до автівки як гола пара, і тут я усвідомив, що моя тривога не має нічого спільного з тим, що я оголений. Можливо вона мені просто подобалася і я хотів їй сподобатися також?
У машині ми почали звичайну розмову, вона запитала про телевізійне інтерв'ю, я поцікавився, як пройшло її тестування. Мені здалося, той факт, що вона студентка, а я старшокласник, раніше би змусив мене комплексувати, але тепер це здавалося дрібницею у порівнянні з усвідомленням нашої спільної наготи.
- Все гаразд? - спитала Світлана, помітивши мою знервованість.
- Ну, дивися, це... уф.... Моє перше, знаєш, голе побачення, - вирішив я викласти все, як є. - Тому, якщо я зроблю щось не те... не ображайся.
- Тобі досі незвично від того, що ти натурист, ага?
- Не думаю, - заперечив я.
- Все буде добре, - посміхнулася вона і для підбадьорення поклала руку мені на стегно. - Я допоможу. Але спершу вечеря.
Ми заїхали в «Гарбузик» - ресторанчик української кухні на Подолі. Зайшовши, ми роззирнулися - у цей вечірній час зала була повна відвідувачів, і я більш, ніж упевнений, що всі вони на мить припинили їсти й витріщилися на нас. Мене накрила хвиля збентеження, але Світлана просто привітно посміхнулася. Підійшла офіціантка і провела нас за вільний столик посеред головної зали.
Я заходився вивчати меню, намагаючись не зважати на витрішки, якими частували нас інші клієнти. Ясна річ, їм важко було припинити це з огляду не скільки на голого мене, як голу вродливу дівчину.
Світлана вела себе природньо і не відчувала ніяких турбот через своє тіло. Вона не намагалася нічого приховати, але й не виставляла на показ. Просто була собою - на противагу тому відчуттю, яке володіло мною весь останній тиждень.
Ми теревенили про різне, вона виявляла до мене дружнє і тепле ставлення, а я намагався відповідати тим самим, намагаючись із усіх сил подолати хвилювання та збентеження. Чесно, мене приємно вражало, як добре ми ладнаємо і як мені приємно з нею, не зважаючи ні на що.
Коли офіціантка повернулася, я замовив гарбузовий чізкейк, а вона якийсь салатик із гарбузовим насінням. Після цього розмова повернулася на рейки натуризму.
- То що тебе в цьому бентежить? - поцікавилася Світлана.
- А ти не помітила, як усі на нас дивляться? - запитав я у відповідь.
- То й нехай собі дивляться. Що ховати?
- Я ж голий. Моє тіло було моїм приватним простором ще тиждень тому, - пояснив я.
Навіть мені здалося, що моя відповідь була, мов притягнута за вуха. Дивно, що я не придумав кращого аргументу. Майже тиждень, що я провів голяка, мене не покидало відчуття приниження, але я досі не з'ясував для себе, чому оголеність має викликати збентеження, окрім того, хіба, що я раніше її не практикував.
- Але тіло є й тим, чим ти можеш пишатися, - зауважила Світлана. - Більше, ніж будь-що інше, воно є частиною того, чим ти є. І немає ніяких причин соромитися цього.
- Мабуть, так, - погодився я.
Вона обхопила свої перса знизу і припідняла їх, показуючи мені. А також решті ресторанчику. Без сумніву, видовище було чарівне - великі, м'які, гарно сформовані груди, увінчані рожевими сосками.
- Це цицьки. Але більш важливо, що це мої цицьки, - додала дівчина. - І я нікому не дам говорити, що з цим щось не так, або що їх треба ховати. Отже, ніякої великої проблеми тут немає.
Я почав обмірковувати її слова і несподівано зловив себе на тому, що досі дивлюся на її груди. Я миттю відвів погляд і поглянув їй в очі, але я знав, що вона бачила, куди він прилип до цього.
 - О, Боже, пробач! - мовив я, але вона лише зайшлася сміхом:
- Не вибачайся, Петрику. Я знаю, що ми лише познайомилися, але ти мені подобаєшся. І я рада, що тобі приємно розглядати мене. Я би почала хвилюватися, якби ти цього не робив.
Після цього навіть я засміявся. Вечеря проминула без неприємностей і ми повернулися в Світланину машину. Ніхто з нас не хотів розставатися, тому вона запропонувала трохи покататися, і я погодився.
- Слухай, ти колись брав участь у голому флешмобі? - запитала дівчина через деякий час.
- А хіба я тепер постійно не роблю це? - здивувався я.
- Так, і люди просто шоковані від того, - засміялася Світлана. - Зазвичай, більшість із них не очікують побачити голу особу. О, в мене є думка.
Ми доїхали до університетського містечка і зупинилися біля футбольного поля, де саме тривала гра, а на лавах сиділи вболівальники. Не знаю, скільки їх там було, але точно не менше сотні. Ще додайте гравців обох команд, допоміжний персонал і чирлідерок. Я губився у здогадках, що замислила Світлана, для чого ми тут? Дівчина лише подивилася на мене з грайливою посмішкою і мовила:
- Йди за мною.
Ми вилізли з машини і попрямували до входу на поле. Коли трибуни лишилися позаду. Світлана обернулася і спитала:
- Ну, готовий?... Побігли!
Вона підскочила і побігла, а я кинувся за нею перш, ніж встиг зрозуміти, що відбувається. Коли ми опинилися перед трибунами, дівчина завищала, перескочила через поручень і побігла полем. О, Боже!... це єдине слово, що крутилося в мене в голові, коли я намагався не відставати від неї. Всі глядачі дивилися на нас, сміялися і щось вигукували. Один із тренерів почав щось погрозливо кричати, але ми вже були далеко від нього. Світлана зробила акробатичне коло, а потім послала всім повітряні поцілунки. Я біг слідом і лише прикривав своє обличчя, бо ми ж прямували голими посеред стадіону під час гри, просто по траві.
Коли ми пробігали повз гравців, вони посміхалися і вигукували щось підбадьорююче, особливо Світлані. Я майже певен, що ми зірвали гру, але футболісти, здавалося, були не проти. Незабаром ми досягли протилежного краю і вибігли з поля, а потім дісталися до своєї машини.
- Це була бомба! - все сміялася дівчина.
Зі свого боку я відчував просто бомбезну порцію адреналіну і що моє серце мало не виривається з грудей. Я не знав, що думати. Я отримав досвід, виразно відмінний від того, який я мав голим на публіці. Це було приголомшливо.
- Ага, була, - погодився я.
- Ну, тепер ти можеш казати, що в тебе був голий флешмоб, - запевнила Світлана.
- І як тобі прийшла в голову та ідея?
- Ми ж голі. Ти маєш отримувати від цього задоволення. Схоже, таки отримав, - додала вона, повівши очима.
Я простежив за її поглядом і з відвертим жахом побачив, що в мене потужна ерекція.
- От, лайно! Пробач... - видушив я з себе у паніці.
- За що пробачити? - дівчину знову накрила хвиля сміху. - Це ж твоє тіло... Напружене чи розслаблене, однаково я його бачила. До того ж, це своєрідні лестощі.
Вона знову засміялася і її безтурботність почала передаватися й мені. Я потрохи заспокоївся і розслабився. Вперше за тиждень я відчув себе собою.
Після цього ми ще трохи покаталися і зупинилися біля Голосіївського парку. Пройшлися алеєю вглиб, де о цій пізній порі вже було безлюдно, і це мене тішило. Доріжка пролягала вздовж невеликого ставка, у якому відображалася місячна доріжка, але ніщо навколо не здавалося мені таким прекрасним, як Світлана.
Починалася ніч, яка принесла приємну прохолоду. Ми присіли на лавці і дивилися на плесо та зорі, про щось говорили і обіймалися.
Мені на диво, ми навіть поцілувалися. Не знаю навіть, хто став ініціатором. Поцілунок тривав недовго. Чи довго? Час для нас перестав існувати, тому не скажу. Але факт лишається фактом.
Коли наші уста розімкнулися, я навіть при світлі місяця помітив, що Світлана зашарілася. Я почувався приголомшеним, не впевненим у тому, що маю робити, думати або відчувати. Тому я вдався лише до однієї речі, яка здавалася найбільш природною. Я поцілував її знову, голу, в місячному сяйві.

[io]

Година була вже пізня, тому після парку Світлана підвезла мене додому. Мене переповнювало відчуття блаженства, поки ми їхали. Нам обом здавалося, що ми чудово провели час, і ми домовилися побачитися у суботу, коли з рештою клубу натуристів поїдемо на пляж. Прощання увінчалося нічним поцілунком, який для мене став найкращим закінченням дня.
Коли я зайшов до будинку, там панувала тиша; я зрозумів, що батьки вже у ліжку. Тож я мовчки піднявся до своєї кімнати, гадаючи, чим би зайнятися перед сном. Коли прочинив двері, то побачив, що лишив комп'ютер ввімкненим, а на екрані світилося повідомлення з відповіддю на мій лист, який я просто не встиг прочитати раніше, тож вирішив це зробити тепер.

Петрику,
Ніхто крім тебе не в'їхав, коли я писала, як мене дістало бути голою. А ти сказав, що тобі це теж в печінках. І, слухай, я тут відкопала спосіб, як скасувати цю довбану реєстрацію, навіть якщо твої батьки проти. То я подумала, що ти маєш бути в темі.

Далі містилося посилання на якусь зі сторінок сайту Управління Стилями Життя. Біля нижнього краю сторінки невелике повідомлення:

Управління Стилями Життя усвідомлює, що трапляються випадки, коли молодші громадяни бажають дотримуватися іншого стилю життя, аніж зареєстрували їхні батьки.

Потім вказувалося інше посилання на форму, яку я ретельно прочитав. Я мав її заповнити, підтвердити, що став натуристом без моєї згоди, і надати її до офіційної установи протягом семи днів після реєстрації.
Сім днів! Дата спливає завтра. Невже збігло аж сім днів? Чи всього лише сім днів?
Мною заволоділо піднесення. Я зможу носити одяг знову вже завтра ввечері!
- Як твоє побачення? - почув я мамин голос, від чого по мені наче струм пробіг. Я хутко згорнув вікно, бо безсумнівно не хотів, аби вона знала про це.
Я повернув голову і в темному прорізі дверей побачив маму, голу, як завжди.
- Добре! Світлана реально вражаюча, - відказав я і подумки додав: «А ще вона натурист. Але я не буду ним вже дуже скоро», проте несподівано відчув смуток через це.
- Ну, не засиджуйся надто пізно, тобі ж завтра повертатися до школи, а я не хочу, щоб директорка мала хоч якийсь привід знову псувати тобі життя.
- Так, я теж.
Школа! Після всього, що сталося сьогодні, я просто забув про неї. Мені доведеться провести серед учнів голяка ще один день, поки я зможу скасувати реєстрацію і вдягнуся знову. Тепер я мав світло в кінці тунелю. Завдовжки в один шкільний день. Але я житиму.

[io]

Стогін вирвався з моїх грудей, щойно задзвенів будильник. Я повільно прокинувся після сну без сновидінь. Сонце світило на мою голу шкіру, а ранкова ерекція здіймала мій пеніс догори. Мене здивувало, що я ж наче вже чимало разів прокидався оголеним, але новизна відчуття досі не затерлася. Ну, принаймні, я перестав цікавитися, де поділися мої шорти і футболка.
Я полежав ще кілька додаткових хвилин, аби минуло збудження, проте потім вирішив, що краще скористатися ерекцією зараз. Двері кімнати стояли прочинені, тому будь-хто з батьків, проходячи повз, міг бачити, чим я займаюся. Але, у будь-якому разі, не було нічого такого, чого вони не бачили, а мене просто скувала лінь, аби встати і зачинитися. Мене більше турбувало те, що я не хочу, аби ерекція спіткала мене у школі.
Школа - гидота. Це зовсім не те, що я хотів викликати у своїй уяві! Натомість я навмисно перемкнувся на фантазії про дівчат. Сексуальних. Голих. Світлану. Посмішка розпливлася на моєму обличчі, коли я уявив її образ. Її груди, сідниці, оголене тіло, як вона рухається, так впевнено, і невимушено, і сексуально. Обіграв у голові події минулого вечора. Я знову відчув трепет від спогадів про дотики, я згадав, як ми обіймалися, цілувалися...
Досягнув.
Полежав трохи нерухомо, отримуючи задоволення від оргазму, а потім попрямував до душу, аби помитися. У коридорі мало не зіштовхнувся з мамою, вона лише посміхнулася.
Я почистив зуби і прийняв душ. Насправді я відчував значно менше занепокоєння від поїздки до школи, аніж на початку тижня. Здогадуюся, це завдяки тому, що мені просто важко було уявити, що станеться щось гірше від того, як було. До того ж, це жахіття триватиме лише один день. Я знав, що я житиму.
Звісно, сама думка про те, що я можу піти до школи і провести там день голим також здавалася привабливою.
Та ну, Петрику, подумав я. Опануй свої бажання - ти ж не хочеш так жити далі.
Це означало, що треба зробити це, щонайменше до цього вів мій внутрішній діалог. Під кінець цього дня це скінчиться. Просто треба пройти крізь сьогодні, і я зможу лишити в минулому досвід цього довгого тижня. Я знав, що неможливо все повернути, як було, адже люди пам'ятатимуть, що бачили мене голим. Але мені дарувало надію переконання, що хоча б якусь частину нормальності я зможу відновити.
Відтоді, як я ні з ким не бачився і не розмовляв після мого відсторонення у вівторок, я дійсно не знав, як мене зустрінуть сьогодні. Чи знову моя особа буде у всіх на язику, чи колективні плітки перемкнулися на щось або когось іншого? Я до останнього сподівався на це, хоча знав, що в розмовах інших я знову буду «натуристом» сьогодні, а може й до кінця навчального року, навіть якщо носитиму вбрання з наступного тижня.
«Коли» я носитиму вбрання наступного тижня. Ніяких «якщо», запевнив я себе.
Я вийшов з душу й обтерся крихітним рушничком, таким малим, що нічого не приховати, спеціально для натуристів. Я знову дістану собі нормальний рушник завтра, навіть якщо мої батьки не зможуть ним користуватися.
Висушивши шкіру, я повернувся до кімнати, де роздрукував форму, яку мав заповнити, аби скасувати реєстрацію. Все, що мені лишалося зробити, це завірити її в школі, а потім зайти до районної адміністрації і знайти кабінет, куди її подати. Я рішуче поклав роздруковане у папку в рюкзак і спустився сходами донизу.
Я зайшов до кухні, аби поснідати кашею та бутербродами з чаєм. Мама ходила по кухні й розставляла тарілки, а її груди, не підтримувані одягом, вільно погойдувалися. Я усвідомив, що, можливо, ніколи не побачу її одягненою, навіть якщо сам носитиму вбрання. Якась подоба вини пробудилася в мені, наче я зрадив свою родину. Але я зможу з нею прожити.
Ми перекинулися кількома словами. Я відчував, що мій мозок такий же оголений, як і решта мене, і мама в будь-який момент може прочитати мої думки і зірвати мої плани.
Я відмовився, щоб мене підвезли до школи. Ще раз пройтися містом голяка здавалося легшим, аніж відчувати вину в присутності моєї мами. Не знаю, як це пояснити, але я просто знав, що в її очах це виглядало би, наче я здався перед цим стилем життя.
Я намастився лосьйоном від сонячних опіків і попрямував до школи. Крокував, заглибившись у думки, але від того якось більше усвідомлював свою наготу. Я відчував голими стопами тротуарну плитку, свободу, з якою розгойдувався мій пеніс, коли я переступав з ноги на ногу, рух повітря над шкірою, а також погляди інших пішоходів. І чим більше на цьому зосереджувався, тим більше збентежувався, а моя рішучість міцніла. Я починав лічити години до.
Чим ближче я підходив до школи, тим більше зростала тривога. Я подумки підготувався до чергового нападу приниження від рук однолітків через те, що я проведу ще один день повністю оголеним.
Тож уявіть моє здивування, коли я викликав незначну увагу, щойно опинився між школярів. Кілька учнів помітили мене, але більшість, здавалося, захопилися чимось іншим на протилежному краю шкільного подвір'я.
Мене спокусила можливість пройти повз, і я щиро радів, що щось відволікало увагу оточуючих, але цікавість таки взяла гору. Я вже настільки призвичаївся бути в центрі уваги, що понад усе хотів знати, що може перевершити інтерес інших.
Я зробив велике коло по двору, намагаючись не привертати зайвої уваги. А вже за хвилину я, в решті решт, побачив об'єкт зацікавлення юрби. На одній з лавок сиділа гола дівчина, сама-однісінька. Якщо не враховувати глядачів. Вона сиділа, стиснувши ноги і схрестивши руки на грудях, аби приховати їх, і на ній не було жодного вбрання - від п'ят до маківки.
Я відчув щось на кшталт симпатії до незнайомки. У неї явно був стрес і я достеменно міг зрозуміти, що вона відчуває. Мені не лишалося нічого кращого, як запропонувати свою підтримку, переважно через те, що я знав, що був чи не єдиною особою в школі, яка могла це зробити. Тож я відмахнувся від власного збентеження і підійшов прямісінько до центру поглядів усіх школярів. І лише коли наблизився до дівчини, то впізнав її.
- Рая? - не повірив я власним очам. Без одягу вона виглядала зовсім інакше.
- О, привіт! - вона підвела голову і побачила мене.
- А чому ти гола? - якось по-дурному запитав я.
Вона не дивилася мені в очі, коли почала розповідати, бо її погляд застиг на голих стопах, але навіть попри це я помітив, як вона зашарілася.
- Мій тато... типу якось просік, що я зависаю з тобою... і сказав, що якщо мені так подобається натуризм... то він мене зареєструє, - тихо промовила Рая, а потім додала: - Я навіть не уявляла, що це так бентежно... Пробач, Петрику.
- Ні, це мені пробач, - сказав я. З того, що вона розповіла, випливало, що це через мене, і я почувався справді винним.
Більшість на шкільному подвір'ї дивилися на нас. Мені від того стало некомфортно, а їй, я був певен, і поготів.
- Ти ще не заходила всередину? - поцікавився я.
- Ні...
- Ходімо... Там на нас витріщатимуться менше.
Я взяв Раю за руку і вона встала. Дівчина була справді гарною, особливо, коли гола. У мене склався новий її образ. І в решти школи також - от у чім проблема.
Ми сміливо пройшлися повз натовп до входу в приміщення. У холі теж було велелюдно, але, принаймні, юрби тут було менше, ніж назовні.
Мене вражала власна сміливість, можливо її живило відчуття руки Раї в моїй долоні. Мабуть зайве казати, що ми стали об'єктом нероздільної уваги кожного, повз кого проходили. Я почув чимало коментарів про те, що в нас уже напевно був секс, але просто пускав їх крізь вуха.
Я поглянув на Раю, яка була голою, засоромленою, знервованою, збентеженою і явно принижена. Важко повірити, що я пережив те саме менш, ніж тиждень тому. Але ще важче повірити, що це вже не я. Ми пройшлися коридором до приймальні й зупинилися.
- Просто дай секретарці свою картку, а вона допоможе тобі з нею, - сказав я. - Але будь обережною, бо директорка ненавидить нас, - застеріг я. Аж сам здивувався, що сказав «нас».
Рая зайшла до кабінету, а я залишився зовні, на деякий час повернувши статус єдиної голої особи для витрішок. Моє власне відчуття приниження почало зростати. Я подивився навколо з відчаєм; між мною та рештою одягненого світу пролягала прірва. Я мусив нагадати собі, що вже сьогодні ввечері це скінчиться. Настане понеділок, і життя повернеться до нормального стану.
Незабаром Рая вийшла, я провів її до її класу і ми домовилися зустрітися в обідню перерву. Вона щиро подякувала, а потім я лишився сам, голий, як і будь-коли.

[io]

Без присутності Раї моє власне становище знову вийшло на перший план. Коли я зайшов до свого класу, мене зустріли вітання і посмішки. Виявилося, що те, як я допоміг Раї, зробило мене певного роду героєм в очах однолітків. Чимало з них ще й досі прагнули подразнити мене через голизну, але інші висловлювали захоплення.
Здебільшого я пропускав усе це повз увагу. Воно дещо спантеличувало, але здавалося не таким жахливим пеклом, як було на початку тижня. Коли я сів, у моїх думках виринули спогади про минулий вечір. Я запевнив себе, що якщо я зміг вподобати це, отже не все так погано.
 Я все ще відчував непереборне збентеження від того, що знаходився у школі голяка, і я досі був вигнанцем, але якимось чином позитивні думки міцніли. Просто моя ситуація не здавалася мені настільки критичною, як у понеділок. Я й справді не знаходив різниці між наготою і тисячею інших речей, з яких тінейджери могли б кепкувати.
Насправді, перші кілька уроків пройшли нормально. Досі лишалося чимало роздивлянь, коментарів і дражніння. Але я міг звертати (або не звертати) увагу на вчителя у тій же мірі, у якій робив це, коли носив одяг.
Під час великої перерви я пішов шукати Раю і знайшов її у дворику, де вона сиділа, притулившись до дерева, ніби намагаючись заховатися від однокласників. Я підійшов, усвідомлюючи, що й моє оголене тіло привертає увагу. Але в певній мірі мені допомагало усвідомлення того, що поруч є та, кому я потрібен. Я справді відчував прихильність до Раї і знав, що вона засмутиться, якщо побачить мої страждання. Вона була єдиною, хто не відштовхнула мене кілька днів тому, і я хотів учинити так само.
- Привіт! - сказав я.
- Привіт, Петрику, - ніжно мовила вона.
- Як ти?
 Вона знизала плечима.
- Ти вже обідала? - поцікавився я.
- Ні, - відповіла вона.
- Ходімо, поїмо разом, - простягнув я руку.
Вона вхопилася за мою долоню і я допоміг їй підвестися. Ми не зронили ані слова, простуючи крізь подвір'я. Я уявив, що вона зосереджена на думах про те, через що треба пройти, аби потрапити до їдальні. Тому що я й сам робив це на початку тижня.
Звісно, в мене не було стовідсоткового рецепту, як уникнути небажаної уваги. І двоє голих людей, що йдуть взявшись за руки, викликали її чимало. Я більш, ніж упевнений, що чутки про нашу пару почали розлітатися навколо, якщо вони ще не розлетілися, але це мене вже не переймало. Рая була милою дівчиною і вона мені подобалася, тому я мав бути з нею хоча б заради неї.
Ми зайшли до їдальні й прилаштувалися до черги. З обох боків від нас стояло кілька молодших школярів, які відверто витріщалися на Раю, аж вона підняла руку, щоб закрити свої груди. Мені й самому було важко не дивитися. Її перса не були надто великими, але чого не вистачало розміром, вони надолужили вродою, а її маленькі соски здавалися спокусливо напруженими. Через свої розглядання мені стало ніяково і соромно, тож я спробував подумати про Світлану і її впевненість, з якою вона демонструвала своє тіло. Ці дві дівчини такі різні, але кожна по своєму прекрасна.
Ми купили перекус і сіли в задній частині їдальні, де було менш людно. Рая примостилася спиною до більшості школярів, аби не бачити так багато людей, які позирають на неї. Я всівся напроти. Ми розмовляли про те-се, переважно про уроки і те, що я пропустив за минулі дні. І хоча ми обоє говорили про щось інше, я знав, що Рая докладає неабияких зусиль, аби не померти від приниження через наготу. Я дуже добре розумів, що більшість з тих, хто на неї дивився, бачать лише сексуальну голу дівку. І я усвідомив, що сам бачу більше, ніж інші, адже Рая лишалася тією самою дівчиною, як у попередні дні. Вона була цнотливою, і, як не парадоксально, це стало ще більш очевидним, коли вона була голою, аніж одягненою.
Я не надавав зайвої уваги тому, що відбувається в їдальні, тож мене дещо спантеличило, коли я помітив якусь метушню, а потім хтось кинув фрикадельку. На щастя, вона приземлилася на столі, але вже наступна влучила Раї у спину, трохи нижче кінчиків її волосся.
За секунду їдальня перетворилася на поле бою їжею. Різноманітні страви почали літати в повітрі, чимало яких кидали в нашому напрямку, але влучали по кому завгодно. З'явилося кілька вчителів, які разом з директоркою намагалися безуспішно навести лад. Зусилля пані Вільнянської були винагороджені шматком розігрітої піци на її обличчі.
 - Забираймося звідси! - гукнув я Раї крізь шарварок.
Вона кивнула головою і підвелася, але саме в цей час згусток макаронів вцілив їй між груди і сповз вниз по животику. Добре, що нам було недалеко до дверей, але поки ми їх досягли, то встигли «одягнутися» значною частиною меню шкільної їдальні.
Вибігши на подвір'я, я не міг стримати реготу, згадуючи фізіономію директорки зі шматком піци. Навіть Рая засміялася. Ми були голі й вкриті залишками їжі. Це неабияк потішало.
- Ходімо помиємося, поки не почався наступний урок, - запропонував я.
Ми пройшли повз спортзалу і кожен зайшов до своїх душових, аби очистися від наслідків продуктового бою. За кілька хвилин ми знову були разом. Ми знайшли затишний куточок, де могли відносно добре сховатися від інших школярів, але з достатньою кількістю сонячного проміння, аби підсушитися. Справді, це непогано освіжає.
Раї, разом з тим, це сподобалося в меншій мірі. Мені досі важко було втриматися від того, аби роздивлятися її, коли крапельки води спокусливо сповзали по її шкірі. Але я по собі знав, як їй важко було пройти через це все, і не хотів, аби вона почувалася ще гірше через мої розглядання. Як не химерно, але у порівнянні з нею я здавався собі практично фахівцем у тому, як бути натуристом, хоча, у певній мірі, так воно й було. І я мав подавати приклад.
- Я... Вибач мені за той день, - озвалася Рая.
- За що? - не зрозумів я.
- Мене так захопила твоя нагота... Я навіть не задумувалася, як ти почувався. І не думала, що ти відчуваєш через надмір уваги з мого боку, - мовила вона. - Гадаю, тепер я отримала кармічну відплату.
- Тобі ніколи не треба вибачатися перед хлопцем за те, що тим довела його до оргазму, - відповів я.
- Ти й справді класний, Петрику, - зашарілася дівчина.
 - Ти й сама класна. Я ніколи не думав інакше, - запевнив я і помітив, що вона почервоніла ще дужче.
- А ти би... ти би не хотів піти зі мною? Як на побачення.
Я був щиро здивований, бо зовсім не готувався до такого повороту подій. За все моє життя мене ніколи не запрошували на побачення. А цього тижня це сталося вже двічі. Настала моя черга вибачатися. Я, чесно, симпатизував їй, але я не бачив, як можу погодитися, якщо я вже сходив на побачення зі Світланою.
- Я... ніби з кимось уже зустрічаюся. Мені жаль, - мовив я. - Але ти справді дивовижна.
- Ох... - вирвалося у неї й вона відвернулася.
- Ну, послухай... Якщо ти не хочеш лишатися натуристкою, ти ще можеш відмовитися і повернутися до нормального життя. Я маю потрібні форми у рюкзаку.
- Справді? - вона обернулася і її очі розширилися.
Я покопирсався у наплічнику і витягнув папери, які роздрукував сьогодні зранку.
- Ага, ось тримай, - простягнув я їй аркуші. - Я їх ще не заповнював. Просто впиши свої дані й віднеси у районну адміністрацію після школи.
- Вау... А як же ти? - запитала Рая.
- Я... - почав було я і затнувся, бо й справді, невже я справді вирішив зробити те, що зробив? Я позбавився єдиного шансу носити одяг і повернутися до нормального життя?
Задзеленчав дзвінок, розганяючи мої думки.
- Як би там не було, нам пора на заняття, - мовив я. - Побачимося згодом. Щасти тобі.
- Тобі теж, - відповіла вона. І перш, ніж Рая розвернулася і пішла геть, вона подарувала мені швидкий поцілунок у щічку.
Тепер зашарівся я.

[io]

Кілька останніх уроків проминули для мене наче в тумані. Та вони не були безрезультатними. Неймовірно, але ще траплялися люди, які досі не бачили мене голим, і мені доводилося щось із цим робити. Інші вітали мене за слівце, яким я зірвав загальношкільні збори у вівторок. Хтось якось дізнався, що моя мама найняла адвоката і кілька осіб питали про хід справи. Іншою темою дня стала війна їжею. А, ну ще точилися розмови про заняття, майбутню вікторину на день учителя і анонсовану на понеділок контрольну з хімії.
Але цього всього я майже не помічав. У думках знову і знову повертався до свого рішення. Чи я справді змирився з тим, щоб назавжди лишитися натуристом? З приниженням від цього, з дивакуватістю цього... задля чого?
Я знав відповідь. Задля Світлани. Якщо я покину лави натуристів, я знав, що вже не повернуся до них. Але, в будь-якому разі, не було ніякого сенсу... Я міг просто запросити на побачення гарну, нормальну, одягнену дівчину. Зрештою, власне. Можливо навіть ми разом з Раєю можемо повернутися до життя з одягом і почати зустрічатися. Але потім я також згадав причину, через яку опинився для Раї на першому місці - через натуризм. Без нього я би залишався звичайним Петриком і, хто знає, чи вона би мене вподобала.
Проте чи не було це тим, чого я прагнув найсильніше? Знову стати нормальним? Справді?
Пролунав останній дзвоник, сигналізуючи про закінчення шкільного дня і початок вихідних. Коридори наповнилися шумом і гамором школярів. Я почимчикував крізь юрбу, гостро усвідомлюючи свою наготу, як її відчуваю я і як на неї реагують інші. Я міг покласти цьому край, просто зараз. Можна було скористатися принтером на одному зі шкільних комп'ютерів і розрдрукувати примірник потрібної форми, заповнити і віднести її до районної адміністрації, роздобути якийсь одяг і більше ніколи в житті не опинятися голим на людях.
Натомість, я попростував у протилежний бік, у напрямку дому. З кожним кроком я відчував себе все більш і більш оголеним... що було дивно з огляду на те, що я прожив у цьому стані вже тиждень. Але до цього моменту я мав відчуття, що це не мій стиль життя. Відтепер я не зможу звинувачувати батьків за те, що вони зробили. Я міг би звинуватити Світлану, проте я знав, що це не правда. Це був справжній я і мій власний вибір. Я вирішив стати натуристом, бо існувала частина мене, яка хотіла бути голою.
Коли я повернувся додому, там ще нікого не було. Я піднявся до себе в кімнату і впав на ліжко, вільне від будь-якої постільної білизни. Я лежав, одягнений в саме лише сонячне світло, що лилося з вікна, і дивився на годинник на тумбочці. Він показував 15:05. Районна адміністрація зачиняється о 16:00. Якщо побігти, я зможу опинитися на місці за 20 хвилин. Я округлив число і вирішив, що точкою неповернення є 15:30. Після цього всі мости будуть спалені і я вже не зможу повернути час, аби скасувати реєстрацію.
О 15:25 я отримав СМС від Світлани: «Не передумав завтра з нами на пляж?».
Я написав: «Я буду».
За хвилину вона відповіла: «Я просто згораю з нетерплячки, аби побачити тебе знову».
Я посміхнувся про себе і набрав: «Я також».
На годиннику висвітилося 15:29. Я лежав і дивився, як число змінилося на 15:30, а потім 15:31. Спливло ще кілька хвилин. Тепер було 15:35. Я підвівся з ліжка і спустився сходами. Ні, не для того, щоб кинутися у спринт до районної адміністрації, а лише щоби випити склянку води. Йдучи, мені неявно пригадалося, як я вперше робив це тиждень тому. Важко було згадати деталі. Я вже забув, як я почувався, коли рухався одягненим. Я набрав собі води і потім вийшов у задній дворик. Стояв погожий день, лагідно сяяло сонце.
Я здивувався, як багато сусідів могли би побачити мене крізь свої вікна. А потім здивувався ще більше від усвідомлення, що це мене не турбує. Відтепер я почувався так, наче весь світ уже бачив мене голим, вже не було від кого і що приховувати.
Я почув, як до гаража під'їхав автомобіль, отже моя мама зараз буде вдома. Я повернувся в будинок і зустрівся з нею на кухні.
- Привіт, мамо!
- О, Петрику, як сьогодні школа?
- Чудово.
- Хочеш перекусити? Я купила свіжих фруктів, можу тобі нарізати.
- Так.
Я дивився, як мама дістала дошку і поклала плоди. Вона була голою, звісно, і залишалася такою цілий тиждень, як і я. Я спробував уявити, як мам виглядала зазвичай, коли носила одяг. І знаєте, мені це не вдалося.
- Мамо... а чому насправді ви вирішили стати натуристами? - не знати чому запитав я.
Вона перестала різати. Настала довга пауза, після якої мама відповіла:
- Петрику, те, що ми тобі розповідали, це правда. Це допомогло твоєму татові з роботою. Але це не єдина причина.
Я взяв шматочок яблука і слухав, як вона розповідала далі.
- Ми з твоїм батьком познайомилися на пляжі натуристів. Це було задовго до того, як з'явилося Управління Стилями Життя, і це місце залишалося єдиним, де дозволялося бути голим на людях. Ми зустрічалися там кожні вихідні того літа. Ми закохалися ще до того, як побачили одне одного одягненими.
Я знав, що мої батьки познайомилися на пляжі, але ніколи не чув цієї частини історії. Вони були натуристами? Я не стримався і запитав:
- Чому ж ви перестали бути натуристами?
- Натуризм став легальним, коли я була вагітна тобою. Ми з батьком тоді подумували, аби зареєструватися. Але на той час ще лишалося чимало ризиків з цим, а ми бажали тобі лише найкращого. І ми вирішили, що найбезпечніше буде жити нормальним життям. Ми припинили відвідувати пляж і зовсім перестали ходити голими, коли ти народився.
Я лише кивнув, а мама вела далі:
- Петрику, ми тебе любимо, і ми даємо тобі все, що можемо, ти знаєш. Ми ніколи не жалкували за тим. І коли ти виріс гарним хлопцем, ми не могли тобою не пишатися. Але ми також знали про силу натуризму не з чужих уст, перспективу, яку він дарує, а також впевненість у собі. Ми хотіли, щоб ти мав усе це. Але також бажали, аби ти відкрив це в собі сам. Ось чому ми тоді сказали... не всю правду. Пробач за це.
- Мамо... Я тебе люблю, - зізнався я щиро.

[io]

Сонце заледве вилізло з-за обрію, як я прокинувся суботнього ранку. Я відчував себе дивовижно сповненим енергії, навіть якогось хвилювання, коли я вискочив з ліжка і прийняв швидкий душ. Моє занепокоєння більше виникало не стільки від передчуття відвідування пляжу (хоча й від нього теж), скільки від того, з ким я проведу цей день.
Кожна пісня про кохання з тих, які я коли-небудь чув, починала звучати в моїй голові, і вперше в житті це було дуже доречно.
Я саме вийшов з душу, коли почув, як до будинку під'їхав фургон. Я повернувся до кімнати, підхопив пляжну сумку, збіг сходами додолу й одразу вискочив за двері, навіть на мить не замислюючись про те, що покидаю дім голяка.
Я заліз до фургону. У ньому не було крісел, всі сиділи півколом просто на підлозі. Я впізнав учасників того зібрання клубу. Павло кермував, Антон, Людмила, Інна, Ромена та Світлана знаходилися у салоні. Інна виявилася єдиною, на якій був одяг - зелене бікіні.
- Привіт! - мовив я до Світлани і щось у мені аж засяяло.
- Привіт! - відповіла вона, посунувшись, аби я сів поруч. Я примостився біля неї і наступної миті ми притиснулися одне до одного, гола шкіра до голої шкіри.
- Все гаразд? - поцікавився Павло.
- Так! - запевнила Світлана і фургон рушив.
- Перший по плану сніданок. Ніхто не проти «Пузатої хати»? - запитав Павло з водійського місця.
- Ні, я голодую, - відповіла за всіх Ромена.
Поки ми їхали, більшу частину розмов вели Людмила і Антон. Вони дещо обурювалися з такого раннього старту і з цим важко було не погодитися, бо я навіть до школи вставав пізніше. Світлана, схоже, намагалася поділитися своєю сонливістю зі мною і просто притулилася до мене й посміхнулася, коли Людмила це підмітила.
Хвилин за десять Павло привіз нас до ресторанчика. Ми вирішили за краще зайти усім разом, ніж відряджати когось одного з сімома замовленнями.
Вигляд обличчя касирки, коли підійшла кавалькада голих тіл, був красномовніший за будь-які слова. Очевидно, вона просто не мала уявлення, куди сховати очі, але їй вдалося опанувати себе і обробити кожен рахунок. Навіть хлопець, який насипав страви, і спершу задивився на нас, потім попросив вибачення з свій мимовільний вчинок. Я відчув подобу ревнощів від того, як він поглянув на Світлану. Його очі прошмигнули по ній згори донизу, а потім назад. Я вже хотів утрутитися, але потім усвідомив, наскільки це безглуздо. Вона мала справу з подібним ставленням усе життя і, схоже, не заперечувала проти цього, і якщо я збираюся на побачення з натуристкою, я маю змиритися з фактом, що інші бачитимуть її голою і їм подобатиметься побачене. Я знав, що й мені подобається.
О цій порі інших відвідувачів не було, тож ми впоралися доволі швидко. Я замовив тушковану картоплю з грибами, млинці з солодким сиром і склянку соку. Ми почекали, поки всі розрахуються. Я помітив, що коли голих людей більше, ніж одягнених, збентеження відчувають саме другі. От зараз більше хвилювалася касирка, аніж я.
Коли ми швиденько впоралися з їжею, то повернулися до фургону і поїхали далі. Кожен відчував себе вже цілком пробудженим і ми добре посміялися з тої пригоди в ресторанчику.
- Ти бачила, як той парубок зирив на тебе? - спитала Ромена Світлану. - Думаю, він ніколи не бачив цицьок.
- Ха-ха! Я знаю! І, схоже, від майже боявся подивитися на когось із хлопців, - додала Світалана.
- Він багато втратив, у цьому фургоні хлопчики просто чарівні, - запевнила Ромена.
- Авжеж, - погодилася Світлана і подарувала мені поцілунок, від чого я зашарівся.
- Навіть уявити важко, як ми його збентежили, - додав Антон.
Дивно, але мені теж. І це доволі химерно. Мене оточували прекрасні жінки. Я ніби потрапив у світ власних фантазій, і це було так приголомшливо, що годі й казати. Але вони, разом з тим, чудові люди і ніколи не знаєш, коли не можеш відірвати погляд від їхніх грудей. Усвідомлення підняло мені настрій, наче я відкрив один зі секретів Всесвіту. Ключ до того, щоби бачити більше персів, був у тому, щоби бачити більше, ніж перса. Хто зна?
Коли ми наговорилися, Антон приміряв роль діджея, ввімкнувши музику, і решта поїздки минула швидко. Хвилин за двадцять я вже міг відчувати запахи дерев і річки, що просочилися до фургону.
- Ця пісня якраз про річку була, - зазначила Інна. - Кращого місця годі й шукати.
- Особливо, коли голяка, - додала Світлана. - Петрик раніше ніколи не купався без плавок.
- Що, правда? - здивувалася Інна. - О, тобі це має сподобатися! Ніколи не забуду, як я вперше плавала голою. Це дарує настільки неймовірні відчуття, що ти здивуєшся, як взагалі можна було плавати в купальнику.
- Але ж ти в купальнику, - зазначив я. З усіх нас вона своїм виглядом найменш відповідала сказаним нею словам.
- У точку! - посміхнулася Інна, після чого загнула руки за спину, розстібнула і скинула верхню частину купальника, вивільнивши невеличкі груди. Потім взялася за нижню і стягнула її теж, поклавши своє зелене бікіні на підлозі біля себе, а вона сама стала такою ж голою, як і решта у фургоні.
- Але ж... - мовив я, приголомшений цим вчинком.
- Але що? Я однаково не збиралася носити це на пляжі. А сенсу?
- Але хіба ти натуристка? - допитувався я.
- То й що? - засміялася Інна. - Як і казала, я ненавиджу плавати в купальнику. А на пляжі ніхто не вимагає показати реєстрацію.
Світлана посміхнулася, розвеселена моєю розгубленістю. І раптом до мене дійшло - а й справді, чи не проблема? Я відкинувся назад і усміхнувся:
- Так, просто не можу дочекатися, щоб це спробувати.
Ще хвилин за п'ять ми досягли місця призначення. Гаразд, ми припаркувалися у затінку дерев, а далі ще мали пройти пішки. Павло зупинив машину, ми розчинили двері і, мружачись від яскравого гарячого сонця, вилізли назовні.
- Ну, спершу краще намаститися сонцезахисним кремом, - порадив Павло. - Нема сенсу обгоріти перш, ніж ми навіть дійдемо до пляжу.
- Це точно, - погодився Антон. Всі почали копошитися у своїх сумках.
- Петрику, ти мене, а я тебе? - підморгнула Світлана.
- О... - спершу я розгубився, а потім зрозумів, що вона говорить про сонцезахисний крем. - Звісно!
Вона посміхнулася і простягнула мені пляшечку. Я вичавив трохи в долоню і почав наносити їй на спину. Від плечей я попрямував нижче і незабаром дійшов до сідниць. Я вдихнув глибше і наважився йти далі, втираючи крем в них, намагаючись робити це якомога лагідніше. Світлана стояла до мене спиною, тож я не бачив її реакції, якщо вона й була, але дівчина нічого не промовила. Я закінчив наносити крем, коли досягнув нижньої частини ніг.
- А тепер спереду, - мовила Світлана, повернувшись до мене обличчям, на якому сяяла посмішка.
Звісно, вона б і сама чудово впоралася з цією частиною, але я не став заперечувати. Вичавив ще трохи крему долоню і знову почав з її плечей. Далі не було іншого шляху, як через груди, тому я став натирати їх. Від моїх дотиків її соски наче ледь-ледь збільшилися. Я подумав про тих хлопців, які на тижні кепкували з мене через наготу... Як багато з них хоч коли-небудь мали досвід досліджувати руками вродливу голу дівчину?
Я швиденько обробив руки Світлани, потім наніс крем на живіт та боки. Я спустився її лівою ногою і піднявся правою.
- Всюди, - підказала Світлана.
Я відчув, що починаю пекти раків, але якось переборов свою сором'язливість і лагідно почав наносити крем у нижній частині її живота, поки не переконався, що все її тіло покрите захистом. Це не було сексуально, справді, але, з іншого боку, від усього цього я отримав задоволення.
- Дякую! Тепер твоя черга, - мовила Світлана.
Вона швиденько обробила мене ззаду. Я дуже добре відчував, як вона торкається моєї шкіри. Потім дівчина обернула мене і намастила кремом мою передню частину, зробивши те, що для неї я виконав кілька хвилин до того. Вона залишила найкраще на кінець; нанесла крем на мої яєчка і злегка помасажувала їх, втираючи засіб, а потім наостанок взялася за пеніс і зробила кілька рухів по ньому. Гадаю, навіть більше рухів, ніж було потрібно. На завершення, перш, ніж піти, Світлана поцілувала мене.
Не знаю, скільки ще часу я так простояв, наче скам'янілий, зовсім забувши про все і всіх на світі окрім Світлани. Аж Ромені довелося мене штурхнути, аби повернути зі світу своїх фантазій:
- Якщо ви обоє вже закінчили, то ходімо з нами на пляж.
Я відчув, що мої вуха запалали вогнем. І помітив, що Світланині теж.
Ми взяли сумки з речами для пляжу і рушили. Асфальт скінчився і довелося йти піщаною дорогою, де би наш фургон точно загруз. Ми тупцяли більше п'яти хвилин між чагарів та дерев, аж я почав дивуватися, де ж той пляж? Кінець кінцем, ми звернули на якусь стежку, яка, звиваючись між кущів, вивела нас на широку смугу піску, за яким зблискувало на сонці плесо широкої затоки Дніпра. До води ще було далеченько, але раніше край дороги я помітив стенд з написом: «На цій ділянці ви можете бачити людей, які засмагають голими»
- Що? - не зрозумів я призначення цієї таблички.
- Це відгомін тих часів, коли натуризм не був легальним, - пояснила Світлана. - Колись цей пляж навпроти Оболоні був чи не єдиним «офіційним» місцем, де можна було знаходитися голим серед інших людей. Я думаю, стенд лишили тут для історії. Тепер ти можеш відпочивати голяка на будь-якому пляжі, але люди однаково полюбляють приходити сюди, бо це віддалене місце по-своєму миле.
- А, - зрозумів я. Мені здивувало, що людям раніше треба було так далеко їхати, а потім ще й іти під палючим сонцем лише для того, щоб побути голими, але потім я зрозумів, що це лише показує, наскільки сильно наше суспільство просунулося з того часу. Раптово згадав учорашню розповідь мами і усвідомив, що можливо це те саме місце, де познайомилися мої батьки. Неймовірно!
Ми крокували по піску, несучи з собою сумки, і я відчував, як з кожним кроком мені стає все важче. Ми проминули більш людне місце і зупинилися у вільному закутку трохи далі від води. Я подивився на берег і побачив кількох плавців у купальниках, хоча переважна більшість відпочивала голими, чого я не очікував.
Наша компанія зупинила поодаль від загального юрмища. Далі починалися кущі, а на землі неподалік чорніла пляма від вогнища. Ми скинули речі на пісок і я нарешті міг перевести дух. Від води віяло приємною прохолодою, яка у купі з теплим сонячним промінням створювала приємний ефект. Плесо виглядало неймовірно привітним, аж мені не терпілося швидше запірнути в нього.
Але спершу треба було розібрати речі. Ми дістали два розкладні крісла, дві великі парасолі, оберемок пляжних килимків і рушників, пляшки з холодною водою та їжею, а також кілька невеликих наметів. Спільними зусиллями ми швидко дали цьому раду і вже за десять хвилин усе було готове, а ми могли спокійно розслабитися і отримувати задоволення. Антон і Павло витягли м'яча й почали грати у волейбол, запрошуючи інших, Інна та Людмила розпласталися на килимках, приймаючи сонячні ванни, а Ромена занурилася в книжку.
Щодо мене, то мені вода здавалася настільки привабливо, що просто було гріх не піти скупатися.
- Підеш зі мною на мій перший голий заплив? - спитав я у Світлани.
- Я би це ні за що не пропустила! - запевнила вона.
Ми взялися за руки і попрямували до берега. Мене й справді розпирало від захоплення, я ніколи не думав про те, що плавки це тягар, але тепер моментально прийняв їхню відсутність. Світлана увійшла у воду легко, ніби в ній народилася. Від нас розійшлося кілька хвиль, а потім ми почали плескатися і гратися у наздоганяйки, проте вона завжди вигравала. Та я зовсім не сумував від того, що програвав.
Нахлюпавшись, ми повернулися на берег. Вперше у житті мене не обтяжували мокрі плавки, і це дарувало по-справжньому дивовижне відчуття. Це чи не вперше я зрозумів, що мали на увазі натуристи.
Поки ми поверталися до нашого гурту, я не міг не звернути уваги на одну голу дівчину, яка схвильовано простувала поміж інших пляжників. А вже наступної миті я впізнав її, і це мене шокувало остаточно.
- Рая?

[io]

- Привіт, Петрику! - сором'язливо привіталася Рая. - Я, м-м... приходила сьогодні до тебе і твоя мама сказала, що ти на пляжі натуристів, тож я, м-м... вирішила, чому б не поїхати і знайти тебе? І я так і зробила.
- Рада з тобою познайомитися! Я - Світлана! - відрекомендувалася Світлана. - Я й не знала, що в Петрика є інші друзі-натуристи. Ласкаво прошу до нашого товариства!
- Я Рая.
- Рая... ти досі гола... - тільки й вимовив я, шокований побачити її тут, такою.
- Так, ну, я подумала, що мені не обов'язково робити те прямо зараз. Я вирішила, що, ну, тобі ж вдалося до цього звикнути, то, можливо я теж маю спробувати. Я спершу хотіла... ну... провести з тобою більше часу. Як натуристка.
- Зачекайте, про що мова? - перепитала Світлана, очевидно збентежена.
«От, лайно» - подумав я.
- Ну, Петрик знайшов спосіб, як можна перестати бути натуристом і збирався... - почала пояснювати Рая перш, ніж я встиг її зупинити.
- Перестати бути натуристом? - здивувалася Світлана. - Чому?
Я відчув себе загнаним оленем. Світала була єдиною причиною, чому я вирішив залишитися натуристом. Раптово мені здалося, що земля тікає з-під ніг. Я був певен, що тепер Світлана мене зненавидить.
- Але я передумав, - запевнив я. - Я маю на увазі, я лишуся натуристом. Очевидно.
Світлана нічого не промовила. Вона лише пильно подивилася.  Рая виглядала збентеженою. Я силкувався знайти хоч якісь слушні слова, але вони не поспішали з'являтися.
- Я... Світлано, ти знаєш, що це батьки зробили мене натуристом. І попервах мені доводилося тяжко... Це був найбільш принизливий день у моєму житті, - мені важко було відшукати правильне пояснення, бо ж я знав, що вона ніколи не дивилася на наготу, як приниження, але я вів далі. - Я ненавидів це, я обурювався, все, що я хотів - це лише знову вдягатися і стати нормальним. І я знайшов спосіб, як скасувати реєстрацію... а потім зустрів тебе.
Далі настала довга, болюча тиша. Зрештою, Світлана мовила:
- Чому ж ти не розповів мені це раніше?
- Бо ти змогла змінити мої відчуття. На кращі. Кращі, ніж я коли-небудь мав, поки носив одяг, - відповів я. - І я захотів сподобатися тобі так сильно, як ти подобаєшся мені.
Гнів Світлани почав згасати. Настала її черга відшукувати потрібні слова:
- Петрику, ти мені теж подобаєшся. І я божеволію від того, що ти був не щирим зі мною... Але я рада, що тепер ти розповів усе. Я й справді не знала, що тобі було настільки важко.
- Пробач, - мовив я. - Я все розповів. І поглянь на мене тепер - викапаний натурист.
- Я вибачаю, - сказала Світлана і обійняла мене, після чого я відчув полегшення.
- Якщо цікаво, то єдина причина, чому я стала натуристкою, це Петрик, - сором'язливо мовила Рая. - Я справді не думала про це спершу, але після того дня, як ми з тобою зависали, я подумала, що це більше ніж... ти знаєш...
Рая зашарілася і затнулася. Раптово здогадка промайнула в очах Світлани:
- А, ти та дівчина, яка йому робила мінет?
Рая кивнула. Настала моя черга почервоніти. Світлана лише посміхнулася:
- Не переймайся! Ромена розповіла мені те, що ти їй розказав, але я тепер розумію, чому ти не говорив про це на першому побаченні. Та хоч би там що, тут нема чого соромитися, це ж бо природньо, як і нагота. Я рада, що ти з нами, Раю.
- Ага... хоча мені й досі соромно. - мовила Рая. - Петрик справді дивовижна людина. Спершу я зосередилася на його одній частині, а щоб роздивитися решту, мені знадобилося більше часу.
- Він такий, - підморгнула Світлана.

[io]

Решта дня проминула без жодної більше драми. Наше товариство тепло прийняло Раю і ми чудово провели час плаваючи, граючи у волейбол, засмагаючи і, навіть, будуючи піщані замки, поки їх не затопило водою, спущеною з водосховища. Половину часу я просто не замислювався про те, що був голим, а іншу половину думав над тим, як же це неймовірно.
Коли сонце стало хилитися до обрію, юрмище на пляжі почало рідшати. Ми розвели багаття якраз перед самим заходом сонця. І це теж виглядало дивовижно. З настанням сутінок почало холоднішати і ми тулилися ближче до вогнища, аби зігрітися. Уночі пляж здавався зовсім не таким, як удень. Більш диким, але й більш романтичним водночас.
Ромена дістала свої барабани, а Павло - гітару. Інші переважно сиділи навколо вогнища і просто підспівували. Я примостився на пляжному килимку і заворожено спостерігав за танцем язиків полум'я. Рая і Світлана сиділи обабіч мене. Минулий тиждень видався справжнім пеклом, але я мусив визнати, що сьогоднішній день виявився, можливо, найкращим у моєму житті.
- То, Раю, чи вдалося нам переконати тебе, наскільки захоплююче бути натуристкою? - поцікавилася Світлана.
- Не знаю. Можливо, - зашарілася Рая. - Це точно легше, коли поруч ви. Особливо Петрик.
- Радий чути, - посміхнувся я.
- Але... Якщо чесно признатися... - несподівано в її голосі забринів сум. - ...насправді мені це подобається саме через тебе, Петрику. Спершу... ти мене зацікавив, бо був голим, а я ніколи не бачила голих хлопців до того... але тепер... ти мені дуже подобаєшся, Петрику. І я знаю, що ти зі Світланою, яка також реально крута, і я не хочу ставати між вами. Але я також хотіла сказати все, як є... адже ми голі, тому є сенс говорити все у відкриту.
Я не знав, що відповісти на це. Поглянув на Світлану. Я не міг прочитати вираз її обличчя, але він не здавався розчуленим чи сердитим. Я був цілком переконаний, що вона знала, як сильно мені подобається. Я знав, що мені подобається і Рая, але я не знав, що з цим робити. Було неприємно, але я знав, що правильно буде, якщо я відпущу Раю.
- Ну... я лишаюся зі Світланою. Принаймні, я так гадаю, - мовив я і раптом усвідомив, що ще не обговорював це з самою Світланою, тому одразу ж запитав у неї: - Я маю на увазі, ми ж разом? Я би хотів бути твоїм хлопцем.
- І я хочу бути твоєю дівчиною, - посміхнулася Світлана. - Але Рая теж дуже мила, Петрику. Тепер, після того, як я провела з нею день, я це можу сказати щиро.
- Так... І виходить якось негарно... - мовив я. Ще тиждень тому в мене нікого не було, а тепер мене домагаються дві вродливі дівчини. Як тут розібратися?
- Чому ж? - здивувалася Світлана. - Нічого немає поганого в тому, щоб ви були разом наступного дня. Або ми всі разом.
Тут я розгубився і подивився на неї. Що Світлана мала на увазі? Ось вона запевнила, що буде моєю дівчиною, але чому розповідає, що я можу продовжувати зустрічатися з Раєю? Світлана хитро підморгнула. Аби пояснити свою думку, вона нахилилася в мій бік і... поцілувала Раю.
Тепер я був не просто здивований, а геть збитий з пантелику. До того ж, я знав, що Рая була заскочена зненацька, як і я, проте вона не подала виду і прийняла поцілунок. Вони зробили це просто переді мною і я не знав, як мені на це реагувати.
Коли вони роз'єдналися, Світлана глянула на мене. В її очах звабливо грали відблиски багаття і в них я побачив ще щось таке, чого не помічав раніше.
- Що відбувається? - лише й спромігся я запитати.
- Ці хлопці, вони такі нетямущі, - Світлана театрально закотила очі, а Рая пирснула зі сміху.
Світлана поцілувала мене. Я зробив те ж саме у відповідь. Наші язики затанцювали, по моєму тілу наче пробігав струм, особливо у тій частині, де починалися ноги. Піддаючись інстинкту, мої руки обхопили Світлану і наші тіла притиснулися, але вона розірвала поцілунок і відхилилася. Я знову розгубився, а потім здивувався, коли місце Світлани зайняла Рая і почала цілувати мене теж.
Тепер до мене дійшло.
Світлана посміхнулася і потягла Раю за руку до свого намету. Я подався за ними. Коли я опинився всередині, Світлана схопила мене і вклала на спину для ще більш пристрасного поцілунку. Прямо в цей момент я також відчув, як Рая цілує мене в груди, почавши ланцюжок поцілунків, які закінчилися тим, що вона обхопила устами мій пеніс. Як не дивно, я не кінчив одразу, але був з того радий.
Мої руки почали незграбно шукати, що їм робити. Світлана люб'язно допомогла, притуливши одну до розпашілої вологої вагіни Раї, а іншу на свій лівий сосок, припасувавши правий до моїх уст. Моя рука почала досліджувати піхву Раї. Я ніколи не торкався дівчат у цьому місці, тому я просто не знав, яких відчуттів очікувати. Мені здалося, я намацав її клітор, бо вона почала постогнувати. І це завело й мене, бо ж мій фалос досі був у її роті.
Не знаю чому, але якраз в цей момент я зізнався:
- Я ще незайманий.
- Повір, це не надовго, - посміхнулася Світлана.
Дівчата змінили позиції. Рая обернулася, а Світлана ковзнула по мені, провівши своїм збудженим соском по моїй шкірі. Я знову знайшов клітор Раї своїми пальцями і вона відповіла пристрасним поцілунком. І саме тоді я відчув, що Світлана взяла мій пеніс у полон своєї піхви.
Словами важко описати всі мої відчуття. Я навіть не можу сказати, як довго це все тривало. Можливо лише кілька хвилин. А може й годин. Світлана рухалася на мені повільно і майстерно, поки Рая обіймала мене, притискаючись своїм голим тілом, а наші язики досліджували роти одне одного. Світлана стогнала від задоволення. Я відчував її напруженість навколо пеніса. Раптово мої пальці досягли такого ж ефекту з Раєю, все її тіло почало вигинатися, а з уст виривався солодкий стогін. У чому я впевнений стовідсотково, що це був найкращий оргазм у моєму житті.
Світлана обм'якла, сповзла з мене і притулилася з правого боку. Рая опинилася ліворуч. Я обіймав обох дівчат. Навіть попри те, що це відбулося, я досі не йняв віри в реальність цього.
- Це було неперевершено, - мовив я.
- Знаю, - погодилася Світлана. - Я ж теж тут була.
- Не знаю, як ми цього досягли, але це було щось дуже особливе, за що я вам невимовно вдячна, - додала Рая.
- І я вам вдячний, - сказав я.
Ми розсміялися з патетичності фраз.
- Я й забула, що ви обоє новачки в натурзимі, - озвалася Світлана. - Справді, бути голим, це не лише світити оголеною шкірою. Це те, що оголює нашу суть, всередині і зовні. Воно інтимне. Ви з Петриком зробили це. І я з Петриком теж. І коли ви відчуваєте цю справжню інтимність, ви прагнете поділитися нею фізичною. І це природньо. Я була би поганою подружкою, якби стала цьому на заваді.
Ці слова здалися мені переконливими. Думаю, що Раї також.
- Ну, я теж досі хочу бути його подружкою, - сказала вона.
- Чому б і ні? - широко посміхнулася Світлана. - Ти можеш бути моєю також, якщо хочеш.
- Добре, - сказали ми одночасно і засміялися.
Потім Рая потягнула мене на себе. На своє здивування, я був знову готовий, а мій пеніс одразу знайшов її піхву і наші тіла злилися в єдине ціле. Не чекаючи, щоб опинитися за бортом, Світлана почала обціловувати Раю і її пальці знайшли Раїн клітор в той час, як мій фалос продовжував роботу. Реакція Раї виявилася миттєвою, вона почала стогнати і вигинатися, після чого вона мала ще три оргазми. Принаймні, стільки я нарахував.
Залишок ночі проминув наче сон. Пам'ятаю, що ми знову кохалися, а коли одна досягала оргазму, на її місце ставала інша. У ті проміжки часу, коли я відновлювався для продовження, вони пристрасно пестили одна одну. Зрештою, ми всі виснажилися і заснули щасливим сном.

[io]

Я прокинувся вдосвіта в обіймах дівчат. Справді, мені було так хороше, що зовсім не хотілося покидати цю позицію, але переміг поклик сходити до вітру, тож я обережно вивільнився і виліз із намету.
Коли я роззирнувся, побачене мене приголомшило. Окрім декількох наших наметів пляж світив порожнечею. Кілька залишків дров тліли на місці вогнища. Сонце ще не вилізло з-за небокраю, але небо вже змагалося ну розмаїтті помаранчевих тонів. Вервечка хмаринок неквапливо наповзала з боку затоки. Певно це був найпрекрасніший з пейзажів, які я коли-небудь бачив, а я стояв посеред цієї невимовної краси, голий.
Я досі не міг повірити у те, що відбулося. Як так сталося і чому, я не відав, а лише знав, що таки відбулося. Менш, ніж два тижні тому, я був пересічним нормальним підлітком. За останній тиждень мене змусили позбутися одягу, я зазнав чималих страждань від найбільш бентежних і принизливих днів мого життя. І вони мене змінили, але якимось чином - на краще. Я приїхав на пляж, аби позбутися своєї незайманості від пари чарівних дівчат, кожна з яких залюбки ділилася мною як своїм хлопцем.
Якби це не сталося зі мною, я би нізащо не зміг уявити, що така взагалі можливе.
І це все лиш через те, що я став натуристом.
Я посміхнувся і повернувся до намету.

[io]

- Прокляття! - вигукнула мама, розстібнувши мою краватку і вп'яте намагаючись її зав'язати знову. - Знаєш, було би набагато легше, якби ти зробив це сам.
- Але ж ти сама змусила мене її одягнути, - відказав я. - Я би краще одружувався повністю голим.
- Ти і є голим, - запевнила вона.
- Але це найбільше, що я вдягав за останні роки. З нею я відчуваю себе надто вбраним.
Мама відступила назад, а я оцінив її роботу в дзеркалі:
- Виглядає добре.
- Добре знати, що навіть з усіма цими жінками у твоєму житті, тобі досі потрібна допомога матері, - посміхнулася вона.
- Звісно, потрібна, - відповів я і обійняв її.
- Я так пишаюся тобою. Готовий?
- Ходімо! - запропонував я.
Мама обернулася на своїх блакитних підборах і я попрямував за її голими сідницями з кімнати. Ми вийшли на великий просторий майданчик, за яким починалося широке плесо Дніпра. Будиночок у цьому мальовничому куточку належав моїм батькам, які придбали його після перемоги анти-дискримінаційного позову на колишню директорку школи. Я не міг не погодитися, що це було гарне рішення.
На подвір'ї знаходився імпровізований вівтар і незлічена кількість розкладних стільців, розставлених так, щоб посередині лишався прохід. Гості вже прибули і сновигали всюди, більшість з них голі, як і ми. Неподалік я помітив батька.
- Хвилюєшся, Петрику? - піддражнив він мене.
- Ні, - відповів я чесно.
- Молодчина, - запевнив тато.
- Не можу повірити, що мій маленьких хлопчик одружується голим, - посміхнулася мама. - Пам'ятаєш, як на початку тобі здавалося важко бути натуристом?
- Я знаю. Але відтоді я виріс.
Мама знову мене обійняла і я відчув теплі сльози на плечі.
- Не переймайся, я завжди плачу на весіллі, - запевнила вона.
- Я люблю тебе, мамо, - зізнався я.
Ми були готові починати. Гості зайняли свої місця, а я став біля вівтаря. Залунала музика.
Першою з'явилася Світлана. Вона була чарівною на білих підборах, з підв'язкою та вуаллю і більш нічим. Принаймні, я не виявився єдиною особою, яка відчувала себе занадто одягненою. Ми обоє широко посміхнулися, коли вона простувала з батьком мені назустріч. Мені до смерті захотілося її поцілувати, але я знав, що треба ще почекати.
Наступною вийшла Рая. Здавалося, що вона була вбрана у плаття, але воно виявилося лише майстерним малюнком на її тілі. Я скептично поставився до її слів, коли вона говорила, що має план, але тепер визнав без будь-яких заперечень, що Рая мала рацію. Вона виглядала просто казково. З нею крокував її батько, один з небагатьох присутніх, які носили одяг. Він не надто зрадів, коли його донька обрала стиль життя натуристів, і спершу погодився зареєструвати її, аби вона сама зрозуміла хибність, а потім ще менше зрадів, коли Рая виявила бісексуальну схильність у стосунках з подружкою і її хлопцем. Але він таки прийшов, і тепер ми мали його підтримку і благословення.
Інна, ще одна одягнена особа на весіллі, була нашою ведучою. Вона почала церемонію одразу, як обидві дівчини стали поруч зі мною:
- Наречені і наречений не хотіли витрачати часу більше, ніж потрібно, тому попросили мене зробити все якомога швидше. Якщо в присутніх немає заперечень, я одразу перейду до суті.
Хтось із гостей гигикнув, але заперечень не висловив ніхто.
- Чи ви, Раїса Вознюк, Світлана Смілянська і Петро Фоменко приймаєте одне одного як чоловік і дружини, обіцяєте любити одне одного так, як зараз, і підтримувати одне одного у всіх життєвих радощах і негараздах, і однаково дбати одне про одного?
- Так, - першою сказала Рая.
- Так, - мовила Світлана.
- Ну звісно, що так, - додав я, чим викликав посмішки у присутніх.
- Тоді владою, наданою мені Управлінням Стилів Життя, я оголошую вас чоловіком і дружиною, і дружиною. Можете поцілуватися!
Я нахилився до своїх обох дружин і ми злилися у потрійному поцілунку. Гості підтримали нас оплесками.
З більшою посмішкою, ніж я навіть міг собі уявити, я взяв Світлану однією рукою, а Раю іншою. Замість того, аби поважно піти проходом, ми не стрималися і разом побігли так швидко, як лише могли, назустріч Дніпровим хвилям і решті нашого життя.

Кінець